505

---

МІНКА Т.П.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

ПРАВОВА ПРИРОДА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ

Процес побудови в Україні демократичної правової держави, головним завданням якої є утвердження і забезпечення прав та свобод людини, безпосередньо пов’язаний із необхідністю вдосконалення механізму правового регулювання в певних сферах суспільних відносин, що потребують спеціальних заходів для підтримання нормального життя людей та існування державних інститутів. В основному це завдання виконується шляхом застосування системи адміністративно-правових режимів, зокрема, паспортно-реєстраційних у міграційній сфері.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що в цілому проблема застосування адміністративно-правових режимів на сьогодні в Україні вирішена. Їх загальні правові засади визначені Конституцією України, знаходять своє подальше закріплення у спеціальних законах та інших нормативно-правових актах.

За етимологією термін “режим” (лат. regimen) у буквальному перекладі з латинської означає управління. Визначення цього поняття у довідковій літературі неоднозначне. Слово режим може вживатися у значеннях – точно встановлений розпорядок чого-небудь; умови діяльності, роботи, існування чого-небудь; державний лад, спосіб правління [1].

Найбільш часто термін „правовий режим” вживається для розкриття правового стану певних об’єктів і в цьому розумінні означає сукупність вимог, які мають своє вираження у правових нормах і які встановлюють призначення відповідних об’єктів (їх окремих видів), порядок управління та користування ними [2; 3].

О.Ф. Скакун під правовим режимо

м галузі права розуміє особливий соціальний порядок, що закріплений нормами права даної галузі і визначається поєднанням правових засобів, які його забезпечують [4, с. 388].

Узагальнивши погляди вищеназваних науковців стосовно природи правового режиму, можна висловити думку, що правовий режим являє собою складне, багатогранне правове явище, яке тісно пов’язане з суспільними відносинами. Об’єктом режимного регулювання є специфічні суспільні відносини. Сутність цих відносин полягає в тому, що вони мають особливу соціальну значимість, формуються у конкретній, порівняно вузькій, але життєво необхідній для людини, суспільства, держави площині. Правовий режим має специфічну мету та завдання, потребує „особливих форм правового регулювання і специфічних методів впливу та юридичного інструментарію для своєї організації” [5]. Правовий режим безпосередньо пов’язаний з управлінням та регулюванням, спрямований на створення найбільш сприятливих умов розвитку певних суспільних відносин, на їх упорядкування, врегулювання, організованість, захист від порушень та негативних тенденцій.

Встановлення, розвиток, функціонування та захист будь-якого правового режиму відбувається за допомогою правових засобів. За їх допомогою забезпечуються правомірна поведінка особи у режимній сфері, правореалізуюча та правозастосовча діяльність в режимній сфері, яка спрямована на досягнення мети та завдань режиму. Правові засоби інформують суб’єктів, що підпадають під сферу дії режиму, про можливі варіанти вибору своєї поведінки, певним чином впливають на їх інтереси, встановлюють спосіб та порядок здійснення прав та обов’язків тощо [6].

Конкретний набір правових засобів у правовому режимі залежить від характеру та змісту певних суспільних відносин, мети та завдань правового режиму. Задача законодавця, пише А.В. Малько, полягає у тому, щоб забезпечити точний, науково обґрунтований вибір правових засобів, з яких складається правовий режим [7]. Саме від цього залежить ефективність режиму. Невірний вибір правових засобів ускладнює досягнення мети та завдань режиму, знижує ефективність правового регулювання.

Поділ права на приватне та публічне дозволяє виділити приватно-правові та публічно-правові режими, які в свою чергу поділяються на галузеві, загальні та спеціальні [8].

Кожна галузь права функціонує у своєму правовому режимі [9, с. 389]. Під галузевим режимом, – зазначає С.С. Алексєєв, – слід розуміти особливу, цілісну систему регулятивного впливу, яка характеризується специфічними прийомами регулювання – особливим порядком виникнення та формування змісту прав та обов’язків, їх здійсненням, специфікою санкцій, способів їх реалізації, а також дією принципів, загальних засад, що поширюються на дану сукупність норм [10].

Для галузі адміністративного права характерна наявність правових режимів, які нале-жать до сфери державного управління, тобто до тієї сфери, де відносини між державними органами, підприємствами, установами й організаціями різних форм власності, об'єднаннями громадян та громадянами регулюються здебільшого адміністративно-правовими нормами. Специфіка цих режимів проявляється в особливому порядку виникнення і формування змісту прав та обов’язків учасників адміністративно-правових відносин і їх здійснення, у наявності відповідних санкцій, в особливих засобах їх реалізації, а також у дії єдиних принципів і загальних положень, що поширюються на дану сукупність правових норм [11].

Потрібно зазначити, що в сьогоднішній час оновлюються погляди на роль та призначення адміністративного права у нових соціально-історичних умовах. Змінюються погляди на сутність предмета, методу, системи адміністративного права, форм і методів управлінської діяльності, функцій управління та ін. Ці перетворення викликали появу різноманітних підходів до державного управління як базової категорії адміністративного права. Державне управління, як організаційно-правова категорія, має право на існування і в сучасних умовах реформування адміністративного права. Забезпечення належного управління суспільними відносинами у специфічних, особливих ситуаціях залишається завданням держави. Специфічним інститутом державного управління, який повинен виконати це завдання, є адміністративно-правовий режим.

Серед науковців немає одностайності щодо визначення правової природи адміністративно-правового режиму.

Традиційний для радянського адміністративного права погляд на правову природу адміністративно-правових режимів, як сукупності засобів регулювання суспільних відносин у надзвичайних ситуаціях, зберігається у сучасному адміністративному праві.

Поряд із “жорсткою” прив’язкою адміністративно-правових режимів до надзвичайних ситуацій, ми знаходимо в українських джерелах дефініції, у яких категоричність стверджень поступається місцем “м’яким” формулюванням.

Характерним з цього приводу є визначення адміністративно-правових режимів, запропоноване у підручнику за редакцією Ю.П. Битяка. Так, під адміністративно-правовим режимом розуміється певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, опосередковане централізованим порядком, імперативним засобом юридичного впливу, який виявляється в тому, що суб'єкти правовідносин займають юридично нерівні позиції [12].

Іншою є позиція Ю.А. Тихомирова [13]. За його думкою, адміністративно-правові ре-жими становлять окремий вид регулювання, у рамках якого створюється й використовується певна комбінація юридичних, організаційних та інших засобів для забезпечення того чи іншого державного стану. Більш того, розглядувані режими характеризуються особливим порядком діяльності суб'єктів права в різних сферах державного життя, спрямованих на цільову і функціональну діяльність цих суб'єктів на тих ділянках, де потрібні додаткові засоби для підтримання необхідного державного стану.

І.С. Розанов характеризує адміністративно-правовий режим як установлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян та юридичних осіб, як порядок реалізації ними своїх прав у певних умовах (ситуаціях) забезпечення і підтримання суверенітету й оборони держави, інтересів безпеки й охорони громадського порядку спеціально створеними для цієї мети службами державного управління [14].

Підводячи підсумок, ми погоджуємося з поглядами Д.М. Бахраха, С.Д. Хазанова, що адміністративно-правовий режим супроводжує діяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб при їх взаємодії з громадянами та організаціями, а також між собою, при реалізації ними своїх функціональних обов’язків, при регулюванні ними різних суспільних відносин та процесів. Адміністративно-правовий режим розрахований на повсякденну адміністративну діяльність, типові соціально-управлінські ситуації, та може бути визначений як загальний режим діяльності державної адміністрації [15]. Загальний адміністративно-правовий режим складається з різних відокремлених частин: паспортний, перебування іноземців та осіб без громадянства, обігу зброї, державної служби та ін. Такий режим регулює взаємовідносини державної адміністрації з невласними суб’єктами у нормальних умовах [16], але з використанням специфічних правових механізмів.

Отже, під адміністративно-правовим режимом слід розуміти специфічний порядок діяльності суб’єктів права в різних сферах суспільного життя, встановлення та регулювання яких відбувається за допомогою спеціальних правових засобів.

Список використаної літератури:

Большой энциклопедический словарь. – М.; СПб., 1998. – С. 1005; Словарь иностранных слов. – М., 1983. – С. 423.

Исаков В.Б. Правовые режимы и их совершенствование // ХХVI съезд КПСС и развитие теории права. – Свердловск, 1982. – С. 34–49.

Матузов Н.И., Малько А.В. Павовые режимы: вопросы теории и практики// Изв. вузов. Правоведение. – 1996. – № 1. – С. 16-29.

Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учеб. – Х.: Еспада, 2005.

Рушайло В.Б. Административно-правовые режимы. – М., 2000. – С. 14–16.

Сапун В.А. Инструментальная теория права в юридической науке// Современное государство и право. – Владивосток, 1992. – С. 29.

Малько А.В. Проблемы правовых средств // Проблемы теории государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М., 1999. – С. 326.

Теория государства и права / под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М., 2000. – С. 273.

Алексеев С.С. Теория права. – М., 1994. – С. 105.

Адміністративне право України. – Харків, 2000. – С. 245.

Адміністративне право України. – Харків, 2000. – С. 246.

Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М., 1998. – С. 400.

Розанов И.С. Административно-правовые режимы по законодательству Российской Федерации, их назначение и структура// Государство и право. – 1996. – № 9. – С. 85.

Бахрах Д.Н., Хазанов С.Д. Формы и методы деятельности государственной администрации. – Екатеринбург, 1999. – С. 148.

Бахрах Д.Н. Административное право. – М., 2000. – С. 191.

 

 

< Попередня   Наступна >