410

---

О. М. НЕЧИТАЙЛО,

здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРОЦЕС ДОКАЗУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ПОДАТКОВИХ ВІДНОСИН

Доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, становить триваючу процедуру, яка складається із сукупності процесуально оформлених дій учасників цих адміністративних справ. Відтак ретельного з'ясування потребують частини (стадії) доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

У сучасній юридичній процесуальній літе­ратурі існують різні наукові погляди щодо частин (стадій) доказування як в адміністративному, так і в цивільному, господарському, кримінальному процесі. Даній проблемі присвячені численні праці, серед яких заслуговують на увагу розробки таких учених, як Н. С. Алексеев, Р. С. Бєлкін, Н. В. Жогін, В. М. Тертишник, Л. П. Дехтерьова, Н. М. Кор­шунов, В. А. Кройтор, В. А. Мусіна, І. В. Решетнікова, В. И. Тертишніков, С. В. Курильов, В. К. Мамутова, О. В. Муравін, Е. В. Додін, В. К. Шкарупа тощо.

Метою статті є визначення складових час-тин (стадій) процесу доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

У традиційному аспекті процесуальне доказування являє собою специфічну діяльність суб'єктів доказування з оперування доказами, всілякими обставинами, що стосуються справи. Загальна особливість процесуального до­казування полягає в тому, що при розгляді публічно-правового спору воно є ніби техніко-юридичним компонентом на відміну від процесуальних правовідносин, що становлять собою соціально-юридичне утворення, оскільки саме на тактико-технічний аспект процесуального доказування звертають увагу вчені-процесуалісти при розкритті його змісту.

ustify;">У теорії права склалося декілька підходів до обсягу доказування. Одна група авторів включає в доказування тільки збір і дослідження доказів, залишаючи оцінку за межами доказування, оскільки, на їх думку, оцінка провадиться тільки за законами мислення. Друга група розглядає доказування як єдність збирання, дослідження й оцінки доказів, єдність практичної й розумової діяльності, що спрямована й регульована в певних межах закону [1].

М. К. Треушніков вважає, що мета судового доказування полягає не в механічному наповненні справи доказовим матеріалом, а в отриманні з доказів судом (тобто суб'єктом пізнання й представником влади) точних висновків для обґрунтування рішення, для захисту права [2].

С. С. Алексеев, підкреслюючи складний, багатоланковий характер діяльності з доказування, включає в неї кілька послідовних етапів: 1) визначення кола фактів, що підлягають установленню; 2) збирання й процесуальне закріплення доказів; 3) дослідження доказів, включаючи їх перевірку; 4) оцінку доказів [3].

Кодекс адміністративного судочинства (далі – КАС) України не містить визначення судового доказування. Т. В. Сахнова пропонує ввести спеціальні статті, присвячені визначенню судового доказування [4]. Ми ж поділяємо точку зору М. К. Треушнікова, який вважає, що «ця проблема має дискусійний характер протягом тривалого періоду часу, ставиться до сфери теорії, розвитку правової свідомості й не може бути вирішена шляхом закріплення поняття доказування в одній або двох нормах процесуального закону» [2].

Так, вітчизняний науковець М. Й. Штефан виділяє шість ступенів доказування:

твердження про факти означає, що позивач та інші особи, які пред'являють вимоги на захист його прав, у позовній заяві мають викласти обставини якими обґрунтовують свої вимоги;

сторони та інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов. Зазначення доказів – це інформація, повідом­лення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрун-товують вимоги й заперечення сторін;

подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

витребування додаткових доказів, якщо первісно поданих доказів недостатньо;

дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття й вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у процесуальному законі засобів доказування;

оцінка доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України [5] така оцінка здійснюється судом за його внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Це означає, що суддя при оцінці доказів не пови­нен покладатися на свої враження, якщо вони підсвідомі. Логічні висновки суду внаслідок такої оцінки мають ґрунтуватись на дослідженні конкретних доказів, наявних у справі [6].

Задля забезпечення правильного та об'єктивного вирішення спору внутрішнє переконання має відповідати таким вимогам: а) ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку; б) докази слід пе­ревіряти; в) кожен доказ обов'язково має роз­глядатись як окремо, так і в сукупності з іншими доказами; г) виходити з усебічного, повного й об'єктивного розгляду матеріалів справи [6].

Подібну структуру доказування пропонують, наприклад, і російські вчені-процесуалісти М. М. Коршунов та Ю. Л. Мареєв, згруповуючи процесуальні дії, пов'язані з цією діяльністю, у такі стадії: визначення предмета доказування; подання (витребування) доказів; дослі­дження доказів; оцінка доказів.

Найбільш поширеним є поділ процесу до­казування на такі стадії:

1) визначення кола обставин, що підлягають доказуванню; 2) виявлення та збирання доказів у справі; 3) дослідження доказів; 4) оцінка доказів; 5) перевірка правильності судового доказування при перегляді судових актів [7].

С. Я. Фурса, Т. В. Цюра виокремлеюють у процесі доказування такі стадії: 1) формування предмета доказування; 2) збирання доказів; 3) процедура їх надання; 4) аналіз доказів на предмет їх: належності до справи; допустимості як доказу в конкретній справі; достатності дока-зів у сукупності для доведення певної обставини; значущості як доказу в конкретній справі та переваги над доказами іншої сторони [8].

На наш погляд, стадіями процесу доказування в адміністративній справі є:

формування предмета доказування;

збирання доказів;

подання доказів;

дослідження доказів;

оцінка доказів.

Розкриємо стадію формування предмета доказування. Матеріальні й процесуальні осо­бливості процесу формування предмета доказування глибоко аналізуються теоретиками юридичного процесу [9], хоча деякі автори розглядають його в контексті діяльності адво­катів під час розробки адвокатом правової позиції у справі [10], а тому зосередимо увагу лише на стадії формування процесу доказування. Встановити, коли ця стадія розпочинається і закінчується, дуже складно, оскільки вона залежить від «ролі» в процесі конкретно­го суб'єкта доказування. Так, для юридично необізнаної особи ця стадія в основному не має чітко вираженого характеру, оскільки особа буде описувати всі обставини без чітко­го уявлення про їх значення, а докази буде визначати лише ті, які вона вважає належними до справи. В той же час, юридично обізнана особа, наприклад адвокат, уже спілкуючись із клієнтом при першій розмові, має сприймати обставини в контексті чинного законодав­ства і буде одночасно формувати предмет до­казування в майбутній справі, відбираючи й аналізуючи відповідні докази під цей предмет. Ця позиція може надалі змінюватись навіть під час судового засідання.

Отже, формування предмета доказування -це діяльність щодо відбору та аналізу обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухвалення судового рішення у справі.

Наступна стадія процесу доказування -збирання доказів.

Більшість учених під збиранням доказів розуміє сукупність процесуальних дій з вияв­лення, витребування й подання доказів [11]. Зазначену точку зору, що підкреслює проце­суальний характер збирання доказів, ми вважаємо обґрунтованою. Разом із тим, більша частина роботи, зокрема такого суб'єкта доказування, як представник, з пошуку доказового матеріалу не може вважатися збиранням дока-зів, оскільки ця діяльність законодавчо не регламентована.

Збирання доказів - необхідний елемент процесу доказування. У процесуальній літера-турі по-різному визначається сутність збирання доказів.

А. І. Вінберг у своїх роботах зупиняється на понятті «збирання доказів» та визначає зміст цього поняття як «сукупність дій з вияв­лення, фіксації, вилучення й збереження різ-них доказів» [12].

Н. В. Терзієв, С. П. Митричев розглядали в одному ряді виявлення, збирання, закріплення й дослідження доказів [13].

В. П. Колмаков не включає в поняття збирання доказів їх закріплення. Він говорить або про «способи збирання й закріплення» дока-зів, або, поряд зі збиранням, про виявлення доказів [14].

На думку Р. С Бєлкіна, збирання доказів -це поняття комплексне. Воно включає дії з виявлення, фіксації, вилучення й збереження доказів [15].

Отже, збір доказів - це діяльність, яка скла-дається з: 1) виявлення, звернення уваги на ті чи інші фактичні дані, які можуть набути доказового значення; 2) фіксації в певних процесуальних формах самих фактичних даних, дії щодо їх виявлення, умов їх виявлення, засобів та способів виявлення фактичних даних.

Подання доказів є наступною стадією про­цесу доказування.

Подаючи докази, позивач представляє їх від свого імені й у своїх інтересах. Аналіз норм КАС України дозволяє, на наш погляд, зробити висновок про існування двох видів подання доказів у адміністративному процесі. По-перше, відомості про факти предмета доказування можуть міститися в заявах осіб, що беруть участь у справі, адресованих суду, або ж про докази ці особи повідомляють суд у ході судових дебатів та інших виступів. Так, ч. 2 ст. 106 КАС України зобов'язує позивача зазначити в позовній заяві, які докази підтверджують зазначені позивачем обставини. По-друге, позивач (його представник) вправі клопотатися перед судом про витребування пев­них доказів (п. 5 ч. 1 ст. 106 КАС України).

Отже, все сказане свідчить про необхід­ність використовувати такі види подання доказів, як звернення до суду із клопотанням про оголошення (огляд) окремих доказів або із клопотанням про долучення до справи засобів доказування. Дані клопотання можуть міститися в процесуальному документі (на-приклад, у позовній заяві або запереченні на позов ставиться питання про виклик до суду свідків, фахівців або про призначення в справі експертизи). Також поширені самостійні письмові й усні клопотання про долучення до матеріалів справи або про оголошення (огляду) доказів. Істотне розходження між цими двома аналізованими видами подання фактичних даних полягає в тому, що в першому ви-падку джерело доказів надається позивачем у розпорядження суду, а в другому випадку засоби доказування залишаються у позивача. Тому залежно від конкретних обставин справи позивач сам повинен вирішити, який йому обрати варіант.

Наступною стадією процесу доказування є дослідження доказів.

Для того щоб оперувати доказами, їх потрібно вивчити, дослідити. Дослідження дока-зів - необхідний елемент доказування, наступний етап роботи суду з доказами. Зрозуміло, не можна уявляти собі процес доказування як таку діяльність, коли спочатку збирають усі докази, потім досліджують їх тощо. Докази досліджуються в міру їх збирання, і процес цей безперервний протягом усього доказування.

У процесуальній літературі нема єдиного погляду на сутність дослідження доказів. М. С. Строгович розуміє під дослідженням доказів їх перевірку й вказує, що підсумок цієї перевірки - оцінка доказів. У той же час він підкреслює, що не можна ототожнювати перевірку й оцінку доказів, тому що «це різні, що не збігаються повною мірою моменти процесу доказування» [16].

Аналогічної точки зору дотримується А. І. Трусов, який також говорить про перевірку доказів. Однак він фактично включає поняття перевірки доказів у поняття їх оцінки [17].

П. Ф. Пашкевич вживає термін «дослідження доказів», розуміючи під цим діяль­ність суду з вивчення доказів та їх перевірки; він пише, що «лише в результаті ретельного дослідження доказів створюється можливість дати їм правильну оцінку» [18].

Деякі автори говорять про дослідження до­казів як про елемент їх оцінки, не виділяючи дослідження в самостійний етап роботи з до­казами. Так, В. А. Притузова зауважує, що «оцінити доказ - це означає визначити своє ставлення до даного факту, перевірити його переконливість шляхом аналізу, зіставлення з іншими зібраними в справі доказами» [19].

У судовій практиці оцінці доказів завжди передує їх дослідження, здійснюване в різних формах і різними шляхами.

На думку P. C. Бєлкіна, дослідження дока-зів - це пізнання судом їх змісту, перевірка достовірності існування тих фактичних даних, які становлять зміст доказу, встановлення уз­годженості (зв'язку) даного доказу з усіма іншими доказами в справі [15].

Це визначення містить вказівку на мету дослідження доказів: а) пізнання, розкриття змісту доказу; б) перевірку вірогідності існування фактів-доказів; в) встановлення узгодженості доказів.

Література

Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса / М. С. Строгович. - М. : Наука, 1968. - 295 с; Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств / Р. С. Белкин. - М. : На–ка, 1964. - 280 с.

Треушников М. К. Судебные доказательства / М. К. Треушников. - М, 1999. 240 с.

Горшенев В. М. Теория юридического процесса / В. М. Горшенев. - М, 1983. - 460 с.

Сахнова Т. В. Регламентация доказательств и доказывания в гражданском процессе / Т. В. Сахнова // Государство и право. - 1993. - № 7. - С. 55.

Кодекс адміністративного судочинства України: за станом на 5 верес. 2007 р. - X. : Одіссей, 2007. - 160 с.

Коновалова О. В. Юридична психологія : підруч. для студ. юрид спец. вищ. навч. закл. / О. В. Ко-новалова, В. Ю. Шепітько. – К, 2005. - С. 133.

Справочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / И. В. Решетникова. - М. : Норма, 2002. - С. 3.

Фурса С. Я. Докази і доказування у цивільному процесі: наук.-практ. посіб. / С. Я. Фурса, Т. В.Цюра. -К. : С. Я. Фурса ; КНТ, 2005. - 256 с

Штефан М. Й. Цивільний процес / М. Й. Штефан. - К. : ІнЮре, 1997. - С 253-255; Комисса-ров К. И. Гражданский процесс / К. И. Комиссаров, Ю. К. Осипов. - М. : БЕК, 1996. - С. 175-178; Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України / В. В. Комаров. - X. : Право, 1999. - С. 189-192; Звяги-нцева Л. М. Доказывание в судебной практике по гражданским делам / Л. М. Звягинцева, М. А. Плюхи-на, И. В. Решетникова. - М. : Норма, 2000. - С. 45–46.

Ватман Д. П. Адвокат в гражданском процессе / Д. П. Ватман, В. А. Елизаров. - М. : Юрид. лит., 1969. - С. 19; Буровин В. Н. Адвокатская деятельность / В. Н. Буровин. - М. : МНЭПУ, 2001. - С. 264-265; Любшев Ю. Ф. Адвокатура в России / Ю. Ф. Любшев. - М. : Профобразование, 2001. - С. 600-618 та ін.

Гражданское процессуальное право России : учебник / под ред. М. С. Шакарян. - М, 1999. - С. 178.

Винберг А. И. Криминалистика : учеб. для сред. юрид. шк. / А. И. Винберг, Б. М. Шавер. - М., 1959. -С. 6.

Терзиев Н. В. Лекции по криминалистике / Н. В. Терзиев. - М, 1951. - С. 6; Митричев С. П. Предмет советской криминалистики и ее место в системе юридических наук / С. П. Митричев // Социа-листическая законность. - 1952. - № 3. - С. 25-26.

Колмаков В. П. Способы собирания и закрепления судебных доказательств / В. П. Колмаков // Социалистическая законность. - 1955. – № 4. - С. 12-15.

Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств / Р. С. Белкин. - М. : Наука, 1964. - 280 с.

Строгович М.С. Kypс советского yголовноro процесса / М. С. Строгович. - М, 1958. - С. 165.

Трусов А. И. Oсновы теории судебных доказательств / А. И. Трусов. - М, 1960. - С. 86-89.

Пашкевич П. Ф. Объективность судебного исследования уголовного дела / П. Ф. Пашкевич // Советская юстиция. - 1961. - № 10. - С. 5.

Питузова В. А. Заключение эксперта как доказательство в уголовном процессе / В. А. Притузова. -М., 1959. С. 75.

Коломыцев В. И. Письменные доказательства / В. И. Коломыцев. - М., 1996. - С. 42–43.

 

< Попередня   Наступна >