Радник

---

 

КОДИФІКАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА : ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Єфімова Марія

Важливу роль в забезпеченні реалізації наміченої політики економічних, соціальних, правових та інших перетворень у суспільстві, а також підтримка на цивілізованому рівні суспільного порядку та безпеки в країні покликано відігравати адміністративне законодавство.

На сучасному етапі розвитку України актуальним питанням є розбудова ефективної системи державного управління шляхом проведення адміністративної реформи, напрацювання сучасної правової бази, систематизація адміністративного законодавства через його кодифікацію. У свою чергу кодифікація адміністративного права має здійснюватися поетапно, за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання.

Адміністративне право України регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин. Це зумовлює величезну кількість нормативно-правових актів, як на рівні законів, так і підзаконних актів, що забезпечують регулювання цих відносин. Крім того, ці відносини є різноплановими з огляду на їх характер. Наприклад, з одного боку, до адміністративно-правових традиційно відносять відносини по застосуванню адміністративної відповідальності та інших заходів примусу, тобто, відносини типу “держава проти особи”. З іншого боку, відносини по захисту прав і свобод громадян від неправомірних дій органів публічної адміністрації (у сфері адміністративної юстиції) є кардинального іншого типу – “особа проти держави”[1]. Зазначені особливості предмета правового регулюванн

я адміністративного права фактично унеможливлюють створення єдиного кодифікаційного акта у сфері адміністративного законодавства. Через це для адміністративного законодавства характерна часткова кодифікація.

 

Ще у радянські часи була розгорнута дискусія з питання кодифікації. Кодифікація розглядалася як форма правотворчості і як форма систематизації законодавства. А. В. Міцкевич, писав, що кодифікація – це діяльність компетентних державних органів по переробці діючого законодавства, усування в ньому протиріч, внесення в нього змін, викликаних потребами суспільного розвитку[2]. К. П. Горшков стверджував, що кодифікація є особливим видом правотворчості і відрізняється від законодавчої діяльності. Б. М. Лазарев, В. І. Попов, М. С. Студенікова пропонували кодифікувати адміністративне законодавство в єдиний нормативний акт, тобто об’єднати матеріальні та процесуальні адміністративно-правові норми.[3] Крім теоретичних міркувань в юридичній літературі існували й інші погляди на кодифікацію адміністративного законодавства. В основному пропонувалося приступити до загальної кодифікації або кодифікувати за окремими правовими галузями, за галузями та інститутами адміністративного права.

Протягом довгого часу кодифікації підлягали лише адміністративно-деліктні норми. Так, у 1927 році був прийнятий Адміністративний кодекс, у 1980 році – Основи законодавства про адміністративні правопорушення СРСР та союзних республік, у 1984 році – Кодекс про адміністративні правопорушення, у 1991 році – Митний кодекс України, 2002 році – новий Митний кодекс України, 2005 році – Кодекс адміністративного судочинства України.

Можна виділити чотири етапи проведення кодифікації. Перший етап: з 1924 по 1945 рр.; другий етап: 1946 по 1980 рр.; третій етап: з 1980 по 1990 рр.; четвертий етап: з початку 1990 р. по теперішній час.

Початок першому етапу кодифікації адміністративного законодавства був покладений з прийняттям першого Адміністративного кодексу УРСР 12 жовтня 1927 року (до речі, подібного законодавчого акта не було прийнято ані у цілому СРСР, ні у жодній іншій із радянських республік[4]), якому передувало розроблення у РРФСР у 1924 р. проекту Адміністративного статуту, перейменованого у 1925 році у Адміністративний кодекс, який не було затверджено.[5]

Адміністративний кодекс УРСР містив 15 розділів: загальні положення; адміністративні акти; заходи адміністративного впливу; інші адміністративні заходи примусового характеру; трудову повинність із запобігання стихійним лихам і по боротьбі з ними; обов’язки населення з охорони громадського порядку; громадянство УРСР, порядок його набуття і втрати; реєстрація й облік руху населення; товариства і спілки, клуби, з’їзди і збори; правила про культи; публічні видовища, дозвілля й ігри; користування Державним прапором СРСР і печатками; нагляд адміністративних органів у галузі промисловості; нагляд адміністративних органів у сфері торгівлі; порядок оскарження дій адміністративних органів[6]. Проте цей документ, відображаючи рівень розвитку тогочасної адміністративно-правової думки, не охоплював усього об’ємного кола суспільних відносин, що регулюються адміністративним правом. Інакше кажучи, Адміністративний кодекс УРСР, попри свою назву, не був повноцінним кодифікаційним актом адміністративного законодавства.[7]

З питання про обсяг і зміст Адміністративного кодексу існували дві точки зору:

а) система Кодексу повинна відповідати системі чинного адміністративного права (пропонувалося назвати його Кодексом радянського управління);

б) Кодекс покликаний регулювати у процесі управління відносини між органами держави і громадянами, включати норми, що встановлюють загальні принципи радянського державного управління, а також норми, які регулюють порядок застосування адміністративних стягнень.[8]

Другий етап характеризується різнобічністю адміністративного законодавства і в юридичній літературі розглядається як хаотичний.

В період з середини 1960-х до середини 1980-х pp. адміністративне законодавство регулювало суспільні відносини в галузі державного управління, здійснювалось видання законів та інших нормативних актів з окремих галузей і сфер управлінських відносин, а також актів, які визначали структуру і управлінську діяльність окремих категорій органів державного управління. Досить багато норм адміністративного права містили законодавства про охорону здоров’я, народну освіту, земельний, лісний, водний кодекси УРСР, а також Статут залізниць СРСР від 6 квітня 1964 p., Ветеринарний статут СРСР від 22 грудня 1967 p., Повітряний кодекс СРСР від 26 грудня 1961 p., Митний кодекс СРСР від 5 травня 1964 p., Кодекс торгового мореплавства СРСР від 17 вересня 1968 p. Норми адміністративного права складали основний зміст перелічених актів, навколо яких об’єдналися норми цивільного, трудового, фінансового та інших галузей права.[9]

У 1967 році було підготовлено перший варіант проекту Адміністративного кодексу УРСР. Над підготовкою його працювали співробітники Юридичної комісії при Раді Міністрів УРСР, створеної у березні 1963 році та відділ підготовки законопроектів й юридичних висновків, очолюваних І. Сірошом.[10]

З метою упорядкування законодавства про адміністративну відповідальність 13 жовтня 1980 p. вперше в історії радянського права були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, які стали базою для кодифікації всього законодавства про адміністративну відповідальність.[11] Структурно Основи складалися з чотирьох розділів, які містили 42 статті. Розділ 1 “Загальні положення”, складався з шести статей. Розділ 2 “Адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність” – з 19 статей. Розділ 3 “Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення” – з 15 статей. Останній 4-ий розділ – “Провадження у справах про адміністративні правопорушення”, складався з 12 статей. В них були сформульовані положення про адміністративну відповідальність, визначено коло органів і осіб, уповноважених накладати адміністративні стягнення, порядок розгляду і вирішення адміністративних справ. Вперше в радянському законодавстві давалося визначення адміністративного правопорушення (проступку). Основи закріплювали і уточнювали систему адміністративних стягнень (попередження, штраф та ін.).[12]

Третій етап кодифікації характеризується прийняттям в Україні 7 грудня 1984 p. Кодексу УРСР про адміністративні правопорушення.[13]

Щодо чинного адміністративного законодавства слід відзначити:

1) досі діє певна частина нормативно-правових актів, які прийняті ще за радянських часів; [14]

2) потребує приведення у відповідність до Конституції України той масив нормативно-правових актів, який прийнято у перші роки незалежності України;

3) останнім часом розвиваються принципово нові державно-управлінські явища, які потребують нормативного закріплення (інститути адміністративно-правових режимів, державної служби, адміністративної юстиції, адміністративних, управлінських послуг);

4) адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин;

5) адміністративно-правові норми містяться у численних нормативних актах різної юридичної сили (загальнодержавного, відомчого та місцевого характеру), що ускладнює їх застосування;

6) нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації; законодавчі акти постійно доповнюються та уточнюються. Так, Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» з 1984 р. зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок[15], а запропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попереднього кодексу.[16]

Інколи законодавчі акти мають суто декларативний характер і не впливають на процеси, які відбуваються в державі. Водночас норми інших нормативних актів, які були прийняті ще у часи Радянського Союзу, морально застаріли.[17]

Усе це вимагає перегляду змісту правового регулювання публічно-управлінської сфери, піднесення її на новий якісний рівень. Вирішальним засобом на цьому шляху є систематизація адміністративного законодавства.

Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів[18]. Оптимальним результатом проведення такої систематизації, безумовно, стало б прийняття Адміністративного кодексу України. Але на відміну від норм деяких галузей права, об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з вищезгаданих об’єктивних причин.[19]

Згідно з Концепцією адміністративної реформи, в Україні планується здійснювати систематизацію адміністративного права, насамперед, шляхом його кодифікації. Концепцією[20] передбачено, що першим результатом використання саме цього способу систематизації повинно стати прийняття Кодексу про адміністративні проступки, Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, Адміністративно-процесуального кодексу та Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу. До того ж норми двох останніх документів регулюватимуть відносини, пов’язані з оскарженням фізичними особами бездіяльності владних суб’єктів.[21]

Для спрощення кодифікаційних робіт, з огляду на суттєву відмінність матеріальних і процесуальних норм адміністративного права, доцільно провести їх роздільну кодифікацію. Крім того, у науці адміністративного права адміністративно-процесуальне право дедалі частіше визнається окремою галуззю права.

Кодифікація процесуальних норм має першочергове значення. Тут необхідно прийняти такі законодавчі акти: Адміністративно-процедурний кодекс, Адміністративний процесуальний кодекс та новий Кодекс України про адміністративні проступки (доцільніша його назва – Кодекс адміністративної відповідальності).

На сьогодні сформувалось дві базові позиції щодо подальшого розвитку законодавства про адміністративну відповідальність.[22] Прихильники однієї переконують у доцільності збереження status quo, тобто, має бути збереженим місце та роль чинного Кодексу про адміністративні правопорушення, який закріплює загальні правила матеріального та процесуального характеру у цій сфері. А паралельно функціонують цілий ряд спеціальних законів, що встановлюють адміністративну відповідальність[23]. Подібна схема функціонує у Федеративній Республіці Німеччина. Прихильники ж другої позиції відзначають необхідність повної кодифікації та включення до нової редакції Кодексу про адміністративні проступки усіх складів цих проступків[24]. Обидві позиції мають свої переваги та недоліки. Зокрема, збереження існуючого стану є не надто зручним для правозастосування. З іншого боку, зведення усіх складів адміністративних проступків до єдиного кодифікаційного акту може призводити до потреби постійного внесення змін та доповнень до нього, як це відбувається сьогодні. Адже чинний Кодекс про адміністративні правопорушення[25] з часу його прийняття у 1984 році став чи не найчастіше змінюваним нормативно-правовим актом.

На сьогоднішній день кодифіковані адміністративно-деліктні норми, всі інші містяться в численних нормативно-правових актах різної юридичної сили. Т. О. Коломоєць[26] пропонує провести повну кодифікацію адміністративно-правових норм і створити Адміністративний кодекс України як сукупність кількох “кодексів”, “томів”, “книг”, серед яких будуть Кодекс України про адміністративні проступки, Адміністративно-процедурний кодекс, Кодекс поведінки державних службовців та ін.

Упорядкування адміністративно-правових норм має здійснюватися, на думку В. Б. Авер’янова, шляхом поетапної кодифікації за окремими інститутами адміністративного права (за прикладом інституту адміністративної відповідальності) з наступною підготовкою та прийняттям Зводу адміністративного законодавства України [27].

С. В. Пєтков[28] також вважає, що здійснити кодифікацію норм адміністративного законодавства одночасно і в одному акті об’єктивно неможливо, доцільно здійснити поетапну кодифікацію за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання.

Сьогодні відбувається подальше взаємопроникнення та взаємонаповнюваність різних підгалузей права, які регулюють відносини в сфері охорони здоров’я: медичне, санітарно-епідеміологічне, стоматологічне, фармацевтичне право; в освітньо-науковій сфері: наукове, освітнє, виховне, культурне право; в сфері спорту та дозвілля: спортивне, туристичне, готельне право; в муніципальній сфері: будівниче, муніципальне, житлово-комунальне, архітектурне право; в дорожньо-транспортній сфері: дорожньо-транспортне, залізничне, повітряне, автомобільне право; в сфері енергопостачання: ресурсне, енергопостачальне права; в сфері економіки: економічне, промислове, торгівельне, фінансове, податкове, митне право; в сфері громадського порядку і громадської безпеки: поліцейське, прикордонне, надзвичайне право.[29]

Кожна з підгалузей має свої особливості і величезну за обсягом базу законів та підзаконних нормативно-правових актів, яка регулює діяльність юридичних та фізичних осіб, задіяних у визначеній сфері публічних відносин. Норми, які містяться в цьому законодавстві, і мають стати основою кодексів, які будуть виступати регуляторами суспільних відносин.[30]

Великого значення в зв’язку з цим, на думку С. В. Пєткова[31] набуває робота по “переведенню” норм, які регулюють відповідальність за правопорушення в тій чи іншій сфері публічних відносин, до відповідних кодексів. Це надасть можливість більш ефективно діяти державним органам, а також, поряд з прозорістю відносин та відкритістю стосунків між різними суб’єктами суспільного контакту, оптимізує регулюючий вплив держави. Тому, цілком раціонально, доцільно і правильно норми, пов’язані з суспільними правопорушеннями у митній сфері, були введені до складу митного кодексу. В цьому розумінні Митний кодекс[32] має бути прикладом в організації діяльності в інших сферах суспільного життя. Так само інші правові норми слід кодифікувати в нормативно-правових актах – кодексах, які є базовими для відповідної сфери суспільної діяльності[33]. Так, у Реєстраційному кодексі мають бути розглянуті питання реєстрації громадянського стану, відповідальність порушення норм реєстрації, паспортні правила тощо; в Дозвільному кодексі – питання надання дозволів на зброю, автотранспорт, спецзасоби, відповідальність порушення дозвільних правил тощо; в Ліцензійному кодексі – питання щодо права займатися видами діяльності, створювати підприємства та організації, які потребують ліцензування та відповідальність за ліцензійні порушення тощо. Детальний виклад суспільних норм та відповідальність за їхнє порушення у Фінансовому, Банківському, Освітньому, Науковому, Муніципальному[34], Медичному, Санітарно-епідеміологічному[35], Житлово-комунальному, Правоохоронному, Військовому, Ветеринарному, Лісовому, Земельному, Дорожньо-транспортному та інших кодексах значно сприятимуть вдосконаленню суспільних відносин у відповідних сферах. Кожне правопорушення має бути чітко прописане у відповідному законодавстві.[36]

Так само потрібно вдосконалити і існуючі кодекси. Земельний[37], Повітряний[38], Водний[39], Лісовий кодекси[40], Кодекс про надра[41] та інші, а також Кодекс законів України про працю[42] слід доповнити відповідними розділами або главами, в яких мають бути відображені правопорушення в зазначеній сфері, а також особливості провадження по справах на цій ниві господарської діяльності.[43]

У цілому при кодифікації адміністративного законодавства слід керуватися наступними положеннями:

а) предметом кодифікаційних робіт повинні стати головні, найважливіші адміністративно-правові норми;

б) не слід кодифікувати норми особливої частини адміністративного права, які мають міжгалузевий характер;

в) необхідна роздільна кодифікація матеріальних та процесуальних норм.

Таким чином, єдиним реальним напрямом у сфері адміністративно-правового регулювання як матеріальних, так і процесуальних правовідносин, залишається систематизація окремих інститутів адміністративного права. Прикладом тут може слугувати кодифікація найбільш опрацьованого у радянський період інституту адміністративної відповідальності. В результаті її проведення в одному акті, Кодексі України про адміністративні правопорушення[44] було об’єднано загальні положення про адміністративну відповідальність, матеріальні норми про окремі склади проступків та процесуальні норми щодо провадження в цих справах. Проте навіть цей кодифікаційний акт з часом перестав відігравати роль документа, що регулює усю повноту однорідних суспільних відносин у сфері адміністративної відповідальності.

Після зміни на межі 80-90-х років минулого століття економічної та політичної систем, в Україні почали прийматись закони, що містили по одній або кілька норм, які також встановлювали склади адміністративних проступків та санкції у разі вчинення цих проступків. Така практика законотворчого процесу розвивалась доволі динамічно, що змусило парламентарів у кінцевому підсумку внести зміни до статті 2 КпАП[45] і записати, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Інакше кажучи, на рівні закону було визнано, що Кодекс про адміністративні правопорушення не регулює усіх правовідносин у сфері адміністративної відповідальності.

Сучасний Кодекс України про адміністративні правопорушення[46] є віддзеркаленням командно-адміністративних методів державного регулювання стосовно всіх сфер людського життя, а отже, він має бути не просто змінений, а скасований як такий, що не відповідає реаліям сьогодення. На думку, С. В. Пєткова[47] повинен бути створений новий нормативний акт, який включатиме в себе такі підгалузі як адміністративне право, адміністративна деонтологія, адміністративне судочинство, дисциплінарне право, службове право, адміністративний процес.

У Загальній частині нового Адміністративного кодексу будуть чітко прописані загальні повні норми які регламентують діяльність посадових осіб, що наділені владними повноваженнями, норми, які стосуються контролю, боротьби з корупцією, тощо. В Особливій частині мають бути прописані адміністративні проступки, які скоюють посадові особи, та особливості провадження стосовно них. Таким чином, Адміністративний кодекс має містити кодифікацію норм, які регулюють діяльність владних органів і посадових осіб та їхню відповідальність.[48]

Значно складнішою є ситуація в іншому напрямі кодифікації адміністративного законодавства, а саме: із прийняттям Адміністративно-процедурного кодексу України, який повинен регулювати порядок розгляду індивідуальних справ у самих органах публічної адміністрації. Розроблення цього документу було передбачене ще Концепцією адміністративної реформи в Україні.[49] Основною частиною правового регулювання цього кодексу повинні стати процедури прийняття індивідуальних адміністративних актів органами публічної адміністрації (виконавчої влади та місцевого самоврядування) та оскарження цих актів у адміністративному порядку. Процедури прийняття нормативно-правових актів адміністрації мають регулюватись окремим законом.

Український адміністративіст професор В. Б. Авер’янов[50] пропонує розробити інтегральний акт адміністративного законодавства під назвою “Кодекс загального адміністративного права”, в якому відобразити основні положення механізму адміністративно-правового регулювання універсального значення для всіх підгалузей та інститутів адміністративного права. Подібна ідея була реалізована лише у деяких країнах, а в інших, наприклад, Республіці Польща, так і залишилась після тривалих дискусій добрим наміром.[51]

ІІІ. Висновки

Отже, основними напрямами кодифікації адміністративного законодавства в Україні є удосконалення системності законодавства про адміністративну відповідальність через прийняття нової редакції Кодексу України про адміністративні проступки; доопрацювання та прийняття Адміністративно-процедурного кодексу, який регулюватиме процедури функціонування органів публічної адміністрації, а також проведення поетапної кодифікації за окремими інститутами адміністративного права.

Реалізація цих напрямів кодифікації дозволить вивести адміністративне законодавство України на якісно новий рівень та наблизити його до європейських і світових стандартів.

[1] Школик А. М. Кодифікація адміністративного законодавства : основні напрями / А. М. Школик // LawSchool.lviv.ua

[2] Куртяк И.В. Административно-деликтное законодательство: понятие, содержание, этапы развития / И.В. Куртяк // История государства и права. – 2003. – № 6. – С. 20.

[3] Куртяк И.В. Административно-деликтное законодательство: понятие, содержание, этапы развития / И.В. Куртяк // История государства и права. – 2003. – № 6. – С. 20.

[4] Пахомов І. М. Радянське адміністративне право / І. М. Пахомов. – Львів : Видавництво Львівського університету, 1962. – 287 с. – С. 38.

[5] Кузьменко О. Генеза адміністративно-процесуального права // Право України. – 2004. – № 6. – С. 23.

[6] Пахомов І. М. Радянське адміністративне право / І. М. Пахомов. – Львів : Видавництво Львівського університету, 1962. – 287 с. – С. 39.

[7] Вовк Ю. Проблема кодифікації адміністративного законодавства України: історичний досвід / Ю. Вовк // Право України. – 2003. – № 12. – С. 121.

[8] Кузьменко О. Генеза адміністративно-процесуального права // Право України. – 2004. – № 6. – С. 22.

[9] Куртяк И.В. Административно-деликтное законодательство: понятие, содержание, этапы развития / И.В. Куртяк // История государства и права. – 2003. – № 6. – С. 21.

[10] Вовк Ю. Проблема кодифікації адміністративного законодавства України: історичний досвід / Ю. Вовк // Право України. – 2003. – № 12. – С. 122.

[11] Пахомов І. М. Радянське адміністративне право / І. М. Пахомов. – Львів : Видавництво Львівського університету, 1962. – 287 с. – С. 44.

[12] Татарян В.Г. Становление советского административно-деликтного законодательства: к 25-летию принятия Основ законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях / В.Г. Татарян // История государства и права. – 2005. – № 4. – С. 46.

[13] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.

[14] Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том. 1. Загальна частина / Ред колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К.: Вид-во "Юридична думка", 2004. – С. 148.

[15] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.

[16] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[17] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[18] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[19] Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том. 1. Загальна частина / Ред колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К.: Вид-во "Юридична думка", 2004. – С. 150–151.

[20] Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні : Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 // http://zakon.rada.gov.ua/

[21] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[22] Адміністративне законодавство України та його розвиток (нотатки з науково-практичної конференції) // Право України. – 2007. – № 2. – С. 151.

[23] Школик А. М. Кодифікація адміністративного законодавства : основні напрями / А. М. Школик // LawSchool.lviv.ua

[24] Адміністративне судочинство України: Підручник: За заг. ред. Т.О. Коломієць – Київ: „Істина”, 2008.

[25] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.

[26] Адміністративне судочинство України: Підручник: За заг. ред. Т.О. Коломієць – Київ: „Істина”, 2008.

[27] Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том. 1. Загальна частина / Ред колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К.: Вид-во "Юридична думка", 2004. – С. 150–151.

[28] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[29] Пєтков С. В. Кодифікація адміністративного законодавства як основа реформування публічної влади в Україні // Держава та регіони. Серія : Право. – 2010. – № 2. – С. 100–103. – С. 101.

[30] Пєтков С. В. Кодифікація адміністративного законодавства як основа реформування публічної влади в Україні // Держава та регіони. Серія : Право. – 2010. – № 2. – С. 100–103. – С. 101.

[31] Пєтков С. В. Кодифікація адміністративного законодавства як основа реформування публічної влади в Україні // Держава та регіони. Серія : Право. – 2010. – № 2. – С. 100–103. – С. 102.

[32] Митний кодекс від 27 вересня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38–39.

[33] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[34] Пєтков С. В. Відповідальність за порушення норм муніципального законодавства в контексті реформування та кодифікації адміністративного законодавства України // Держава та регіони. Серія : Право. – 2008. – № 1. – С. 110–112.

[35] Корнієць В. В. Актуальні питання правового регулювання діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби України // Держава та регіони. Серія : Право. – 2008. – № 2. – С. 111–115.

[36] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[37] Земельний кодекс України від 25.10.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – С. 27.

[38] Повітряний кодекс України від 04.05.1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 25. – С. 274.

[39] Водний кодекс України від 06.06.1995 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – С. 189.

[40] Лісовий кодекс України від 21.01.1994 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – С. 99.

[41] Кодекс України про надра від 27.07.1994 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – С. 340.

[42] Кодекс законів України про працю від 10.12.1971 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – Додаток до № 5. – С. 375.

[43] Пєтков С. В. Кодифікація адміністративного законодавства як основа реформування публічної влади в Україні // Держава та регіони. Серія : Право. – 2010. – № 2. – С. 100–103. – С. 102.

[44] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.

[45] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.

[46] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.

[47] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[48] Пєтков С. В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С. В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – № 4.

[49] Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні : Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 // http://zakon.rada.gov.ua/

[50] Авер'янов В. Реформування українського адміністративного права / В. Авер'янов // Право України. – 2003. – № 5. – С. 118.

[51] Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том. 1. Загальна частина / Ред колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К.: Вид-во "Юридична думка", 2004. – С. 150–151.

< Попередня   Наступна >