Головна Монографії та посібники Цивільне право Договір купівлі-продажу Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 1. Договір купівлі-продажу

Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 1. Договір купівлі-продажу

Цивільне право - Договір купівлі-продажу

§ 1. Договір купівлі-продажу

Відносини купівлі-продажу в широкому розумінні регулюються гл. 54 ЦК. (інституту традиційної купівлі-продажу присвячені §§ 1—2 'зазначеної глави), Законом України від 12 травня 1991 р. "Про за­хист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), а також іншими нормативними актами різної юридичної сили залеж.- но від особливостей предмета договору (правочини із земельними ділянками — Земельним кодГкс"о~лГУк'раїни; правочини з цінними паперами — ^Законом України і і і д23і пото го200^ї р. "Про шгініпапери та ^їїдовйй^рин^г;"ТГравочини з державним майном — об'єктами приватизації — законами України від 4 березня 1992 р. "Про привати­зацію державного майна" (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону від 15 травня 1996 р.), від 14 вересня 2000 р. "Про особливості приватизації об'єк­тів незавершеного будівництва" тощо), умов договору (купівля-про­даж на умовах поставки — положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та про поставки товарів народного споживання, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888), способу укладення договору (договори, що укладаються на біржі — Законом України від 10 грудня 1991 р. "Про товарну біржу"; договори, що укладаються на аукціонах — Поло­женням про порядок проведення аукціонів (публі

чних торгів) з реалізації заставленого майна, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448). Відносини, що виникають при закупівлі продукції за державні кошти, додатково регулюються спеціальними актами *- законами України від 22 фудня 1995 р. "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" та від 22 лютого 2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Інститут традиційної купівлі-продажу безпосередньо не регулю­ється ГК; лише ч. 4 ст. 263 Кодексу вказує, що, зокрема, госпо­дарськими договорами купівлі-продажу опосередковується госпо­дарсько-торговельна діяльність. Натомість ГК докладно регулює відносини поставки та інші відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності взагалі і підприємницької діяльності зокрема, про що йдеться далі.

Поняття договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язу­ється прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Характеристика договору купівлі-продажу.

1. За договором купівлі-продажу продавець передає покупцеві майно (товар). Іншими словами, майно (товар) є предметом до­говору купівлі-продажу.

Загальне визначення поняття "майно" наводиться у ст. 190 ЦК, згідно з якою майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Тлума­чення категорії "майно (товар)" як предмету договору купівлі- продажу наводиться в ст. 656 ЦК. Так, предметом договору купівлі- продажу може бути:

1) товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (зокрема, при укладенні ф'ючерсних і форвардних договорів).

Власне поняття "товар" розкривається у ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність", згідно з якою товаром вважається будь-яка продукція, послуги^ роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призна- чеш для продаж^Доплатної передачі). Чіткіше визначення міститься вТлЛ .6 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткуван­ня прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), відповідно до якого товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь- яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Згідно зі ст. 1 Закону "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" під товарами розуміється продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів.

Таким чином, під категорією "майно (товар)" як предмет дого­вору купівлі-продажу розуміються не тільки речі матеріального сні­гу, а й майнові зобов'язання, права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи, речі із особливим правовим режимом (гроші, цінні папери), а також роботи, послуги, передача яких здій­снюється на оплатних основах;

2) j^wнові права. Поняття майнових прав міститься у Законі України від Т2 липня 2001 р. "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", згідно зі ст. З якого ними визнаються        ' J^dffii?iLlH? права власності, у тому числГЬрава", які є скл ад oTs 11 ми частинами п^вд~шта ^ пшГрозгіорядження, користування), а та кож ^нціцеце^ифіч ні^ пра ^а (црагіа на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та Щхша^шшщі. До до­говору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав;

3) право вимоги, якщо вона не має особистого характеру. Право вимоги розглядається ЦК, на відміну від Закону "Про оцінку май­на, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", як самостійний предмет договору купівлі-продажу, і означає право особи, що його вона набуває за договором або іншим зобов'язан­ням (див. ст. 512 ЦК). До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ч. 4 ст. 656 ЦК окремо як предмет договору купівлі- продажу виділяє грошові кошти та цінні папери. У разі, якщо пред­метом договору купівлі-продажу є грошові кошти, відповідні опера­ції набувають ознак операцій із валютними цінностями із застосу­ванням до них як загальних положень про купівлю-продаж, так і відповідних спеціальних нормативних актів (див., зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", закони України від 23 березня 1996 р. "Про патентування деяких видів під­приємницької діяльності", від 26 червня 1997 р. "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та інші).

Законодавством установлені певні обмеження щодо можливос­ті участі відповідного майна в цивільному обороті, а, отже, бути предметом договору купівлі-продажу. Так, наприклад, в Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громад­ських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток № 1 до постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про право власності на окремі види майна"), зазначені:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно- космічні комплекси;

2) вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації;

8') електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосо­вуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозо­точивої та дратівної дії.

За ст. 25 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" (ч. З ст. 81 ГК) акції закритого акціонерного товариства не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та про­даватися на біржі. Законом "Про приватизацію державного майна", а також Законом України від 7 липня 1999 р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" визна­чені відповідні об'єкти, що не підлягають приватизації.

Нарешті, за чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути права вимоги, якщо вимога має особистий характер — зобов'язання, що виникають із запо­діяння шкоди, авторські права'.

Предмет договору купівлі-продажу характеризується відповідни­ми якісними га кількісними показниками, показниками щодо його комплектності, асортименту, а також тари та упакування майна, що передається. Ці показники належать до числа умов договору купівлі-продажу, які, з огляду на характер, власне, договору та (або) бажання сторін, можуть набувати характеру істотних:

а) продавець повинен передати покупцеві товар у кількості, що встановлена договором купівлі-продажу (ст.ст. 669—-670 ЦК). Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі- продажу у відповідних одиницях вимipv або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або від­мовитися від переданого товару та його оплати, а якшо він опла­чений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одер­жання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановле­но договором.

Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встанов­лено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додат­ково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прий­нятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін;

б) продавець передає покупцю товар в асортименті, погодженому сторонами (ст.ст. 671—672 ЦК), якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками. Якщо до­говором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асор­тименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якшо він вже оплачений, — вима­гати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі- продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.

Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару;

в)   продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ст.ст. 673, 675 ЦК). У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був по­відомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, про­давець повинен передати покупцеві товар, придатний для викорис­тання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, прода­вець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (вияв­лення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, не­доліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати зйміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлю­вачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару;

г)  продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відпові­дає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності (ст.ст. 682— 684 ЦК). Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями діло­вого обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

Якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продав­ця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або пе випливає із суті зобов'язання.

У разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) доукомплектування товару в розумний строк.

Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний;

2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

Ці наслідки застосовуються також у разі порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товару (ст. 683 ЦК), якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання;

д) продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі- продажу або не випливає із суті зобов'язання (ст.ст. 685—686 ЦК). Обов'язок передання товару у тарі та (або) в упаковці не поши­рюється на товари, які за своїм характером не потребують застосу­вання тари та (або) упакування.

Товар повинен бути переданий у тарі та (або) упакований звичай­ним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності — способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов іберігання і транспортування, якщо договором купівлі-продажу не встановлено вимог щодо тари та (або) упаковки. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покуп­цеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства.

Якщо продавець передав покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару у належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежних тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості.

2. Продавець передає майно (товар) покупцеві.

Згідно зі ст. 662 ЦК продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підля­гають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Моментом виконання обов'язку продавця передати товар (тобто, власне, "переданням" товару) за ст. 664 ЦК вважається:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Якщо з договору купівлі- продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або пере­дати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару пере­візникові або організації зв'язку для доставки покупцеві;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, вста­новлений договором, він готовий до передання покупцеві у на­лежному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікова­ний для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар передається покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк або він визначений моментом пред'явлення вимоги, покупець має право вимагати передачі у будь-який час, а продавець — зо­бов'язаний передати товар у 7-денний строк (ч. 2 ст. 530 ЦК). Якщо право власності переходить до покупця раніше за передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допуска­ючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором (ст. 667 ЦК).

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право витребувати цю річ у продавця та вимагати її передання відповідно до умов договору (ст. 620 ЦК). Якщо про­давець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного зако­нодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; у разі, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право» відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Із моментом передачі предмета договору тісно пов'язаний момент переходу ризику випадкового його знищення або пошкод­ження від продавця до покупця. Стаття 668 ЦК встановлює, що такий ризик переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадко­вого знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту кладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено о: опором або звичаями ділового обороту.

Умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового чшщення або випадкового пошкодження товару переходить до по- і упця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укла- й'ішя договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено ,іію пошкоджено, але не повідомив про це покупця.

3. Продавець передає майно покупцеві у власність. Цей обов'язок пісника тісно пов'язаний з наявністю у продавця статусу власни­ка. Відповідно до ст. 658 ЦК право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його влас­ником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

На деякі товари, які можуть бути предметом договору купівлі- продажу, законодавством встаношіений спеціальний порядок набуття і ромадянами права власності. Так, згідно зі Спеціальним поряд­ком набуття права власності громадянами на окремі види майна ( податок № 2 до зазначеної вище постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р.) громадяни набувають права власності, зокрема, на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

1) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю — органа­ми внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 11-річного віку;

2) на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські ка­рабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які до- > чї ли 25-річного віку; на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, — орга­нами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли

річного віку;

3) на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які до- < я гди 18-річного віку;

4) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ят­ки історії та культури, — спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури.

Передача майна у власність означає, що покупець — фізична особа, в тому числі фізична особа — суб'єкт підприємницької діяль­ності, набуваючи у приватну власність певне майно, вільно володіє, користується і розпоряджається ним. При цьому немає значення, и було це майно придбане в процесі та з метою здійснення під­приємницької діяльності, чи воно буде використовуватися для задо­волення особистих потреб фізичної особи — законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підпри­ємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна.

Що до юридичних осіб, законодавство передбачає певні виклю­чення із загального правила про набуття у власність майна за дого­вором купівлі-продажу.

Так, згідно з ч. З ст. 73 ГК майно державного унітарного підпри­ємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (щодо державних комерційних підприємств — ст. 74) чи праві оперативного управ­ління (ст. 76 ГК). Останнє стосується і майна державної установи (організації), яка перебуває на державному бюджеті (ст. 39 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність"). Отже майно, що набувається державним підприємством, установою, організацією, в тому числі за договорами купівлі-продажу, належить йому не на праві власності, а на праві повного господарського відання або опе­ративного управління. Подібний статус має майно комунального унітарного підприємства (ст. 78 ГК).

У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (ст. 661 ЦК).

Стаття 697 ЦК передбачає випадки збереження права власності на переданий товар за продавцем. Так, договором може бути вста­новлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберіга­ється за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено до­говором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право ви­магати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до по­купця.

4. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними, за загальним правилом, можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Проте, наприклад, вже ст. 698 ЦК передбачає обов'язкову наявність стату­су суб'єкта підприємницької діяльності у продавця за договором роздрібної купівлі-продажу.

Як вже зазначалося, за загальним правилом право продажу това­ру належить його власнику. Проте зважаючи на наявність ще 2 правових режимів майна, крім права власності — права повного господарського відання та права оперативного управління, — коло потенційних продавців суттєво розширюється, доповнюючись державними та комунальними підприємствами.

Згідно зі ст. 75 ГК відчуження майна державного комерційного підприємства відбувається лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конку­рентних засадах. Порядок такого відчуження встановлений Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом Фонду державного майна України від ЗО липня 1999 р. № 1477 (в редакції наказу від 29 березня 2004 р. № 604), а також Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною влас­ністю, затв. наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 р. № 1976.

Відповідно до п. 4 Положення про порядок відчуження основних іасобів, що є державною власністю, відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам прива­тизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. Суб'єкт господарювання після отримання погодження державного органу приватизації на відчу­ження майна шляхом його продажу (при здійсненні продажу через біржі, на аукціоні) забезпечує укладання договору з юридичною особою, яка має договір про продаж майна, шо перебуває у державній власності, з Фондом державного майна України.

Умови договорів купівлі-продажу не повинні суперечити цілям юридичної особи, які зазначаються в її установчих документах.

5. Покупець приймає або зобов'язується прийняти придбане майно, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець має право відмовитися від прийняття товару, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 670), передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 672), у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (ч. 2 ст. 678 ЦК) тощо.

Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимага­ти від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ст. 690 ЦК).

Приймання-передача у визначених нормативними актами випад­ках оформлюється певними документами. Так, приймання-передача основних засобів оформлюється актом за формою № 03-1, вимоги до складання якого затверджені наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 р. № 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку".

Для випадків придбання інших об'єктів, що не належать до ос­новних фондів, обов'язкової форми акта приймання-псрсдачі не встановлено. Сторони договору купівлі-продажу можуть ви шачи ш її самостійно. Замість актів також можливе застосування накладних, рахунків-фактур тощо[1].

6. Покупець зобов'язаний сплатити певну грошову суму за придбане майно.

Згідно зі ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Так, зокрема, договором купівлі-продажу може передбачатися попередня оплата товару, тобто, оплата товару до його передання продавцем (ст. 693 ЦК), в тому числі часткова — на умовах авансу чи завдатку (в договорах між громадянами або з їх участю), оплата товару в момент укла­дення договору або в строк, що ним визначається, надання товарів на умовах товарного кредиту (товари передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент — підпункт 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"), надання товарів на умовах розстрочення платежів (ст.ст. 694—695 ЦК, п. 1.12 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", Правила торгівлі у розстрочку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 лип­ня 1998 р. № 997).

Питання оплати покупцем майна безпосередньо пов'язане із встановленням ціни останнього.

Згідно зі ст. 691 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Виходячи зі змісту зазначеної статті ЦК, ціна не є істотною умовою договору купівлі- продажу у цивільно-правових договорах — якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогіч­ні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Проте вже згідно з ч. 2 ст. 189 ГК (див. також ч. З ст. 180 цього Кодексу) ціна є істотною умовою господарського договору, в тому числі до­говору куп і вл і-продажу, що укладається у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 691 ЦК якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встанов­лено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає змійі залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих по­казників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо пе- редання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання ювару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановле­ний договором, — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦК.

Згідно зі ст. 632 ЦК ціна в договорі встановлюється за домовле­ністю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Частина 3 ст. 189 ГК також дозволяє суб'єктам господарювання використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

За змістом ст. 7 Закону України від 3 грудня 1990 р. "Про піни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ре­сурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення.

Державне регулювання цін здійснюється в межах і органами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)". Наприклад, згідно з п. 12 постанови Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації уповноважені, зокрема, встановлю­вати граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, — на рівні не вище ніж 35% оптової ціни виробника (митної вартості), а на ті, що придбава- ються державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти, — на рівні не вище ніж 10% оптової ціни виробника (митної вартості). Відповідно, Перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, був затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 3 грудня 2001 р. № 480/294. 2 липня 2002 р. було підписане розпорядження Київської міської державної адміністрації М 1292 "Про регулювання гранич­них торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби і вироби медичного призначення".

ГК у ч. 2 ст. 190 закріплює, що державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання при­родних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України

За п. 2 Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затв. поста­новою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. N° 135, рішення про запровадження та скасування державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень, за винятком продукції, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України, приймається:

1) на загальнодержавних ринках — Мінекономіки разом з Анти- монопольним комітетом;

2) на регіональних — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями разом з відповідними органами Антимоно- польного комітету.

Відповідно до наданих повноважень спільним наказом Мінеконо­міки і Антимонопольного комітету України від 20 березня 1998 р. № 29-а/З був затверджений перелік продукції монопольних утво­рень, ціни на яку підлягають державному регулюванню, а рішенням Київської міської державної адміністрації та Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18 січня 2005 р. № 38/2/2р — перелік продукції та послуг моно­польних утворень, ціни і тарифи на які підлягають державному ре­гулюванню на регіональному ринку м. Києва.

Формування і визначення сторонами договору його ціни відбу­вається в певних одиницях виміру (валюті). Частина 2 ст. 189 ГК прямо вказує на те, що ціна зазначається в господарському договорі у гривнях. Подібне положення міститься у ст. 524 ЦК, яка, щоправда, дозволяє сторонам визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що, власне, не суперечить означеним вище по­ложенням ГК.

Так, згідно з п. 14 Правил торгівлі у розстрочку суб'єкт госпо­дарської діяльності під час продажу у розстрочку на строк від 1 до 5 років транспортних засобів формує розмір кредиту в національній грошовій одиниці з фіксацією її курсу стосовно однієї вільно конвертованої валюти першої групи класифікатора Національного банку, про що робиться запис у договорі купівлі-продажу товарів у розстрочку.

Ціни у зовнішньоекономічних договорах купівлі-продажу можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

7. Форма договору купівлі-продажу залежить від різновиду цього договору. Наприклад, договір роздрібної купівлі-продажу, якщо він повністю виконується сторонами у момент його вчинення, не ви­магає письмової форми (ст. 206 ЦК). Договори купівлі-продажу між юридичними особами та інші договори відповідно до вимог ст. 208 ЦК повинні укладатися в письмовій формі. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та держав­ній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Згідно зі ст. 181 ГК господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і а скріпленого печатками. Проте це не означає, що всі господарські юговори купівлі-продажу повинні укладатися у письмовій формі. Вказівка на "загальний" характер цього правила означає рекомен­даційний характер відповідної норми, а, отже, питання щодо форми юговору купівлі-продажу вирішується за загальними правилами ЦК і а інших актів законодавства. Так, договори купівлі-продажу, що укладаються в процесі приватизації державного майна, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню (ст. 27 Закону "Про приватизацію державного майна", ст. 22 Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

8. Порядок укладення договору купівлі-продажу також залежить від різновиду цього договору. Класичний договір купівлі-продажу укладається відповідно до загальних підстав виникнення зобов'язань (гл. 47 ЦК). Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним і на нього поширюються вимоги ст. 633 ЦК, зокрема, щодо однакових для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, умов публічного договору, заборони відмови від укладення публічного договору за наявності у продавця можливостей надання споживачеві відповідних товарів тощо.

За загальним правилом договір купівлі-продажу вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди зі всіх істотних умов (ст. 638 ЦК). Особ­ливості передбачені, зокрема, щодо договору роздрібної купівлі- продажу з використанням автоматів, який відповідно до ч. 2 ст. 703 ЦК є укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару, тобто є реальним.

Момент укладення договору не завжди співпадає із моментом виникнення права власності на майно за цим договором.

Згідно зі ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за догово­ром виникає з моменту передання майна, якщо інше не встанов­лено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання іаконної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідче­ного нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає і моменту такої реєстрації.

Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" передба­чаються особливі умови щодо передачі майна та виникнення права власності на нього у разі продажу такого майна на умовах товарного кредиту та розстрочки. Так, товарний кредит передбачає передання права власності на товари покупцю (замовнику) в момент підпи­сання договору або в момент фізичного отримання товарів таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгова­ності (підпункт I I 1.2 п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування при­бутку підприємств"). На відміну від цього торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку (п. 1.12 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств").

9. Договір купівлі-продажу може бути як реальним (продавець передає, а покупець зобов'язується прийняти товар), гак і консен- суадьним (продавець зобов'язується передати, а покупець — прий­няти майно).

[1] Див.: Теньков С Оформлення господарських операцій: юридичні аспекти // Юридичний вісник України. — 2000. — № 24. — С. 5.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук