Радник

§ 1. Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань

Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається "Забез­печення виконання зобов'язання", однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів.

Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первин­ні, пов'язані з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще й забезпечувати санкціями другого порядку (неустойкою).

По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять "забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за пору­шення зобов'язань".

У ЦК 2003 р. цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 р., де існували глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань"). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розр

Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, спла­ти неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площи­ні з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).

У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зо­бов'язань у главі 49 ЦК йдеться про "відповідальність". Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується "відповідальність поручителя перед кре­дитором".

У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.

Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету — (стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесе­ні до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.

Разом з тим, серед засобів забезпечення зобов'язань слід розріз­няти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відпові­дальності.

Однак цим співвідношення категорій "відповідальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не вичерпується.

Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.

Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання "відповідальністю" (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відпові­дальність.

Таким чином, спеціальні засоби забезпечення одночасно є за­ходами відповідальності. Винятком є притримання (ст.ст. 594—597 ЦК), котре за своєю суттю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправ­да, власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Таким чином, засоби забезпечення договірних зобов'язані, можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосу­вання інших заходів відповідальності тощо.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: за недійсності або у разі припинення основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або у самому зобов'я­занні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою між ними.

Згідно з нормами ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення вико­нання зобов'язання має вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне нікчемність правочину.

Деякі із засобів мають бути не лише оформлені письмово, але потребують ще й нотаріального посвідчення, а в окремих випад­ках — також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює жорсткіші вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно за­лишається у боржника-заставодавця. Якщо за загальним пр.ічилом достатньо простої письмової форми договору застави, то пкиека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвід­чення з наступною державною реєстрацією застави в Державному реєстрі застав рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань встановлені ст. 548 ЦК, що полягають у такому:

1) виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпе­чується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це перед­бачено договором або законом;

2) недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;

3) визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК;

4) недійсність правочину щодо забезпечення виконання зо­бов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.