Радник

---

§ 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань

Засоби забезпечення зобов'язань можуть бути класифіковані за різними ознаками.

1. Так, залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виник­нення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання. Вони передбачені главою 49 ЦК.

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, котрих зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК). Особливістю його є те, що він застосо­вується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім юго, розмір збитків може бути визначений тільки після невико­нання зобов'язань.

inter-ideograph; text-indent: 14.0pt; line-height: 10.1pt; mso-line-height-rule: exactly;">2. Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпе­чення зобов'язань.

Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси кредитора за­безпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, прит- римання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належ­ного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що виступають в договорі, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.

Саме в такому порядку далі будуть розглянуті окремі засоби забез­печення зобов'язань.

Крім того, всі засоби (види) забезпечення виконання зобов'язань пропонувалося також поділяти на 3 види, взявши за критерій поділу мету, для якої вони встановлюються, у поєднанні з характером самого засобу забезпечення. Таким чином виокремлюють засоби:

1) що встановлюють для боржника невигідні наслідки на випа­док невиконання (неустойка, завдаток);

2) що супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна слугувати, насамперед, задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

3) що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія)[1].

Однак, недоліком такого поділу є комплексність (а, отже, і певна розмитість) критерію, внаслідок чого запропоноване об'єднання у групи має дещо штучний характер. Воно являє певний теоретичний і практичний інтерес, але вже в рамках спеціальних досліджень.

[1] Див.: Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003. — С. 395

< Попередня   Наступна >