Головна Монографії та посібники Цивільне право Договір купівлі-продажу Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 5. Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні

Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 5. Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні

Цивільне право - Договір купівлі-продажу

§ 5. Зміна зобов'язань.

Заміна осіб у зобов'язанні

Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допуска­ються за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК).

Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спе­ціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або заміна боржника.

Оскільки більшість існуючих зобов'язань є двосторонньо зо­бов'язуючими (або взаємними), коли кожна зі сторін у зобов'язан­ні має одночасно і права, і обов'язки, то на практиці виділити ок­ремо цесію або переведення боргу іноді неможливо. Тому в таких випадках виникає певний гібрид — суміш двох цих інститутів, який в літературі пропонується позначати узагальнюючим терміном "заміна сторони у договорі". При цьому заміна сторони взаємного зобов'язання має відбуватися на основі застосування тієї норми, яка передбачає більш жорсткі правила заміни. Наприклад, якщо заміна кредитора в зобов'язанні за загальним правилом не потре­бує згоди боржника (ст. 516 ЦК), а боржник може бути заміненим іншою особо

ю лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК), то заміна сторони в двосторонньому договірному зобов'язанні (з договору купівлі-продажу, міни, оренди тощо) можлива тільки за згодою іншої сторони договору[1].

Разом з тим, вказане не означає, що сторони у взаємних зо­бов'язаннях позбавлені можливості здійснити окремо передання права вимоги і окремо переведення боргу. Наприклад, у договорі купівлі-продажу покупець може поступитися іншій особі своїм правом вимагати передачі купленого майна, залишивши при цьому за собою виконання обов'язку щодо сплати вартості цього майна продавцю. Тобто у цьому випадку має місце лише відступлення права вимоги, яке не супроводжується переданням боргу покупцем.

Заміна кредитора означає, що із зобов'язання вибуває колишнііі (первісний) кредитор, і його замінює інша особа, що вступила в цс зобов'язання. Це можливо у всіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нерозривно пов'язане із особою кредитора. Аналогічні заборони закріплені у спеціальних нормах ЦК, наприклад, це стосується заборони передачі іншій особі права переважної купівлі частки в спільній частковій власності (ст. 362 ЦК).

Слід зазначити, що заміну кредитора слід відрізняти від права регресу (права зворотної вимоги), яке виникає, наприклад, внаслі­док виконання боржником солідарного обов'язку (ст. 544 ЦК), від­шкодування шкоди, завданої іншою особою (сг. 1191 ЦК), сплати гарантом сум за боржника і регресу до боржника в сумі, що була сплачена ним за гарантією кредиторові (ст. 569).

Принципова відмінність між цими інститутами полягає в тому, що право на регрес виникає вперше, а при заміні кредитора пере­дається право, що вже існує. Регресне зобов'язання виникає тільки при припиненні (належному виконанні) первісного зобов'язання, тоді як заміна кредитора саме зобов'язання не припиняє і не змінює. Це має практичне значення, зокрема, для обчислення позовної давності. Так, оскільки регресне зобов'язання виникає вперше, то й загальна позовна давність для нього складає 3 роки (ст. 257 ЦК). При заміні кредитора зобов'язання продовжує існувати, не відбу­вається і переривання позовної давності (ст. 264 ЦК), а тому вимоги нового кредитора до боржника можуть бути висунуті тільки в межах строку, що залишився.

Підстави заміни кредитора:

1) цесія (відступлення права вимоги) — передання ним своїх прав іншій особі за правочином;

2) правонаступництво. Воно може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингуляр­ним, тобто частковим (наприклад, у деяких випадках реорганізації юридичних осіб);

3) суброгація — виконання зобов'язання за боржника третьою особою зі вступом зазначеної особи у права кредитора (може мати місце у двох випадках: при виконанні обов'язку боржника поручите­лем або заставодавцем (майновим поручителем) та при виконанні обов'язку боржника третьою особою;

4) інші підстави, встановлені законом.

У зв'язку з тим, що ст. 512 ЦК передбачає можливість передачі прав від колишнього кредитора новому кредитору не тільки за згодою (правочином), але й з інших підстав, у літературі була висловлена точка зору, що концепція ЦК з цього питання грунтується на по­ширювальному тлумаченні відступлення права вимоги (цесії), як поняття, що охоплює усі випадки заміни кредитора'.

Проте для такого тлумачення закон підстав не дає, оскільки з л. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК випливає, що відступленням права вимоги, тобто цесією вважається лише вольова дія (правочин) кредитора, яка полягає у переданні ним своїх прав іншій особі. На користь такого висновку свідчить і походження терміну "цесія", пов'язаного з поняттям римського права "injure cessio" — "передання права". Тому поширювальне тлумачення цесії не є властивим і для більшості сучасних досліджень у цій сфері[2].

Отже, слід розрізняти загальне поняття заміни кредитора у зо­бов'язанні і цесію — як передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином.

При цьому слід взяти до уваги, що хоча заміна кредитора мож­лива з різних підстав, але практично найбільш важливою з них зали­шається цесія. Тому саме їй присвячена більшість норм глави 47 ЦК. Незважаючи на те, що правила стосовно заміни кредитора, встановлені у цій главі ЦК, на перший погляд є універсальними, уважне ознайомлення з ними показує, що положення ст.ст. 517, 518, 519 ЦК стосуються лише цесії і не можуть бути застосовані ні при правонаступництві, ні при суброгації.

Отже цесія (відступлення права вимоги) — це передання креди­тором своїх прав у зобов'язанні іншій особі, що здійснюється за допомогою правочину. Загалом, цей правочин може бути як оплат- ним, так і безоплатним, реальним або консенсуальним, абстрактним або казуальним, одностороннім або двостороннім. Проте таким правочином, очевидно, не може бути заповіт, оскільки він є під­ставою гіравонаступництва, і до заміни кредитора у цьому випадку не можуть бути застосовані, наприклад, правила ст. 519 ЦК (первіс­ний кредитор не може нести відповідальність у зобов'язанні, ос­кільки є померлим).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зо­бов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. При цьому цесія у зобов'язанні, яке виникло на підставі право­чину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрована в такому самому порядку, якщо інше не встановлено законом. У цьому випадку вважається, що цесія відбулася з моменту державної реєстрації правочину про її вчинення.

В результаті цесії первісний кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання, і замість нього в зобов'язання вступає нова особа — цесіонарій. При цьому змінюється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається таким самим.

Оскільки цесія відбувається у повному обсязі, до цесіонарія пере­ходить не тільки саме право вимоги, але і можливість використати засоби його забезпечення, передбачені колишніми суб'єктами зобов'язань (наприклад, стягнення неустойки).

Первісний кредитор повинен передати цесіонарію документи, що підтверджують наявність права вимоги, а також необхідну для його здійснення інформацію. Це може бути текст договору, боргова розписка, товаророзпорядчі документи тощо. Строки та порядок передання документів та інформації визначається за домовленістю первісного та нового кредиторів. Якщо домовленості не досягнуто, чи заміна кредитора відбувається на підставі закону, передання документів здійснюється у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги цесіонарієм про надання йому документів (ст. 530 ЦК).

У свою чергу боржник має право вимагати від нового кредитора доказів переходу до нього прав за зобов'язанням. До надання таких доказів боржник має право не виконувати обов'язку новому кредито­ру, не ризикуючи при цьому прострочити виконання зобов'язання (ст. 612 ЦК). Натомість для кредитора, який не надав докази цесії, така бездіяльність має розглядатися як прострочення, що тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК.

Разом з тим, порушення вказаного "інформаційно-доказового" обов'язку не впливає на юридичну силу цесії.

Згода боржника на цесію не потрібна (якщо інше не встановле­но договором або законом), оскільки діє презумпція, що в кожному разі зобов'язання має бути ним виконане. Тому вказівка первісного кредитора про необхідність виконання зобов'язання іншій особі є обов'язковою для боржника.

Разом з тим, цедент не тільки має право вказати боржнику на існування нового кредитора, але й зобов'язаний це зробити шляхом письмового попередження. Недотримання цієї вимоги означає, що боржник, який виконав зобов'язання первісному кредитору, вважа­ється таким, що звільнився від свого обов'язку (ст. 516 ЦК). У такому випадку новий кредитор може подати претензії відносно невико­нання зобов'язання до цесіонарія, але не до боржника.

Хоча боржник не має права заперечувати проти заміни креди­тора (ст. 516 ЦК), однак зберігає можливість висувати проти вимог цесіонарія усі ті заперечення, які міг протиставити вимозі первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про за­міну кредитора (про безгрошовість зобов'язання, недотримання порядку укладення договору тощо). Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, він має право висунути проти вимог нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ст. 518 ЦК).

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відпо­відає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кре­дитором (наприклад, при передачі переказного векселя первісний кредитор відповідає за виконання зобов'язання, якщо не вкаже в передавальному написі: "Право вимоги передається без звернення на мене").

Іншим випадком заміни осіб в зобов'язанні є переведення боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не управомо- ченої, а зобов'язаної сторони.

Наслідками переведення боргу є:

а)  вибуття первісного боржника із зобов'язання (звільнення його від боргу);

б)  вступ у зобов'язання нового боржника;

Як і у випадку цесії, відбувається зміна суб'єктного складу зо­бов'язання за збереження первісного змісту останнього.

Оскільки платоспроможність боржника, наявність у нього майна, на яке може бути звернене стягнення, грають істотну роль, пе­реведення боргу можливе тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК). З одного боку, це обмежує можливості переведення боргу, але з іншого — дозволяє проводити заміну боржника навіть у зобов'язан­нях, пов'язаних з особою їх учасників: виявляючи свою згоду на переведення боргу, кредитор оцінює і перспективи виконання зобов'язання новою особою, фактично має місце досягнення нової угоди. Тому делегація можлива і в договорах доручення, художнього замовлення та інших, де особа виконавця є визначальною.

У зв'язку з цим переведення боргу можна вважати багатосторон­нім правочином (договором), в силу якого первісний боржник за зобов'язанням за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень про цесію, викладених вище (ст.ст. 521, 513 ЦК). Головним принципом тут також є те, що пере­ведення боргу має відбуватися у тій же формі, у якій було вчинено правочин, що став підставою виникнення зобов'язання.

Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимог кредитора всі заперечення, шо ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. При цьому висування запе­речень проти вимог кредитора — це право, а не обов'язок нового боржника. Тому він може беззастережно (наприклад, з морально- етичних міркувань) виконати зобов'язання первісного боржника в межах боргу, який до нього перейшов.

Доля засобів забезпечення, шо існували до переведення боргу, вирішується диференційовано.

Так, порука і встановлена іншою особою застава з переведен­ням боргу, як правило, припиняються. При цьому поручитель або заставодавець можуть виступити гарантами виконання зобов'язан­ня і новим боржником, гіле для цього необхідно знову отримати згоду кредиторів.

Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або зако­ном (ст. 523 ЦК). При цьому первісний боржник у зобов'язанні займає місце майнового поручителя (ст. 583 ЦК). У випадку наступ­ної заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому такою заставою, остання припиняється.

Щодо неустойки, завдатку, притримання, банківської гарантії, вони при делегації зберігаються автоматично, оскільки збереження їхнього існування не порушує права та інтереси інших осіб.

На практиці виникає питання про можливість часткового пере­ведення боргу на іншу особу. Оскільки у ст. 522 ЦК йдеться про "нового боржника", можна зробити висновок, що ЦК не передбачає, у вигляді загального правила, часткове переведення боргу. Отже, новий боржник, вступаючи у зобов'язання, повністю заміню« боржника колишнього.

Разом з тим, часткова заміна осіб у зобов'язанні усе ж можлива. Правовою основою такої заміни є ст. 525 ЦК, за змістом якої допус­кається можливість будь-якої зміни умов зобов'язання зу згодою його сторін. Отже, можна зробити висновок, що суб'єкти зобов'я­зання можуть укласти договір про часткове переведення боргу (так само, як і про часткову цесію),

[1] Див.: Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003. < 174.

! Див., наприклад: Кот О.О. Перехід прав кредитора до третіх осіб в цивіль­ному праві України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. II.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук