Головна Монографії та посібники Цивільне право Договір купівлі-продажу Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України §

Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України §

Цивільне право - Договір купівлі-продажу

§ <і. Здійснення права власності

У практичній діяльності, пов'язаній з використанням права власності, слід враховувати викладене вище про багатоплановість розуміння змісту цієї категорії. Це дає змогу ефективніше здій­снювати право власності, головні засади якого встановлені законом (ст. 319 ЦК).

У зв'язку з цим слід зазначити, що власник може чинити стосовно своєї речі усе, що не заборонене законом, або не суперечить соціальній природі власності. Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, виражається у володінні, користуванні, розпо­рядженні, управлінні тощо цією річчю.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ст. 320 ЦК).

Віїт може створювати юридичні особи на свій ризик та відпові­дальність, вільно укладати угоди з іншими підприємцями, набувати та розпоряджатися своїм майном, брати участь у зовнішньоеконо­мічній діяльності, відкривати рахунки в банках тощо.

argin-left: 2.0pt; text-indent: 14.0pt;">Разом з тим, допускаються обмеження використання права власності, пов'язані з громадською необхідністю, а також із випад­ками, коли це майно завдає шкоди особам, суспільству, погіршує екологічну та економічну ситуацію тощо. Тому законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Зокрема, держава може за­боронити підприємницьку діяльність у певних сферах виробництва та торгівлі (наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів тощо) або обмежити її шляхом встановлення вимоги про одержання суб'єктами підприємництва спеціальних ліцензій тощо.

Конкретні питання, пов'язані з використанням власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності, регулюються спеціальними актами законодавства.

Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. При цьому слід зазначити, що влада власника щодо належної йому речі не є безмежною. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержува­тися моральних засад суспільства. Він може вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, але вони не повинні суперечити інтересам інших суб'єктів приватного права.

N січ власникам забезпечуються рівні умови здійснення їх прав. Це

р жи ні доповнює положення ст. 13 Конституції та ч. 2 ст. 318 ЦК, ні передбачають, шо усі суб'єкти права власності є рівними перед и ічк'М За своєю суттю вказане правило є однією з юридичних Цчииц рівності умов здійснення власниками їхніх прав. Яі передбачає ч. 4 ст. 319 ЦК, власність зобов'язує. Це правило і мі ревізоване у ст. 322 Кодексу, яка встановлює, що власник зо- .»(.п яіаііий утримувати майно, котре йому належить, якшо інше не і топлено договором або законом. Згідно зі ст. 323 ЦК ризик ?шматкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе ііого власник, якшо інше не встановлено договором або законом. Випадковою загибеллю або псуванням речей визнається така п пбель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а и си іу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку). Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі у випадку, якщо тільки він не переклав цей ризик повністю або частково на страхувальника, застрахувавши річ, що на іежить йому. У силу того, що за загальним правилом право влас­ності переходить до набувача в момент передачі речі, то й ризик випадкової загибелі або псування також переходить в момент пере- іачі речі, якщо інше не обумовлено договором або законом. І Ілприклад, сторони договору можуть встановити, що ризик випад­кової загибелі проданої речі перейде до покупця вже з моменту укладання договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, юбто до переведення на останнього права власності.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник повинен здійснювати право власності лише за допомогою дій, які не супе­речать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків додержуватися моральних засад суспільства тощо.

Держава не втручається у здійснення власником права власності. Звісно, це не означає, що державі байдуже, як формуються та роз­виваються правовідносини власності, і що вона взагалі самоусу­вається від впливу на учасників цих правовідносин. Однак вплив на них здійснюється не шляхом прямого адміністрування, а опосе­редковано — за допомогою правового заохочення власників до певних дій, забезпечення захисту цивільних прав власників та інших осіб.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або влас­ника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Це, з одного боку, свідчить про гарантованість прав власника (об­меження, припинення тошо діяльності власника можливе лише на підставах, передбачених законом), а з іншого, — означає, що права власника не є безмежними і мають реалізовуватися з ураху­ванням інтересів усієї громади.

Особливості здійснення права власності на національні, куль­турні та історичні цінності можуть бути встановлені спеціальним законом. У цьому випадку пріоритет надається спеціальному зако­нодавству, котре, втім, не може суперечити принциповим засадам регулювання права власності в Україні, встановленим Конститу­цією та ЦК.

Не до кінця зрозумілим є питання: як може здійснювати право власності Український народ, котрий згідно зі ст. 318 ЦК є суб'єк­том права власності.

Припускається, що це можливо як шляхом безпосереднього воле­виявлення (наприклад, на референдумі, що стосується питань пра­ва власності Українського народу), так і опосередковано — через Верховну Ралу України. Проте практичний механізм таких рішень залишається не розробленим.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук