Радник

---

§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб

Розмежування різних форм участі третіх осіб в установленні і реалізації цивільних правовідносин має істотне значення, оскільки полегшує вибір саме тих правових засобів, які дозволяють забез­печити досягнення бажаного кінцевого економічного і правового результату.

Порівняємо представництво з подібними категоріями, які най­більш часто зустрічаються у цивільному обігу.

Представництво і комісія.

Коли особа діє за дорученням іншого, але від власного імені, має місце непряме представництво або комісія. З представництвом ці відносини мають чималого спільного: і представник, і комісіонер діють в інтересах іншої особи; вони обидва вчиняють правочини з третьою особою, будучи уповноваженими на їх здійснення.

Різниця між представництвом та комісією полягає в такому:

repeat: initial initial;">1) комісіонер діє від власного імені, а тому правовий результат його дій настає дія нього самого, хоч і не відображається на його майні. Існування комітента (особи, в інтересах якої вчиняється правочин) для третьої особи юридичного значення не має;

2) оскільки комісіонер у вчинених ним правочинах приймає права та обов'язки безпосередньо на себе, для третіх осіб не має значен­ня обсяг повноважень комісіонера і зміст комісійного доручення.

кс надане йому комітентом. Укладення комісіонером правочину «порушенням вказівок комітента не тягне його недійсності, а лише «інорює право і обов'язок комітента приймати ного на свій рахунок. І їм настання юридичного ефекту представництва суттєвим с знання іреііх осіб про те, що представник діє від чужого імені, а також наявність та зміст повноваження;

З] виступ комісіонера від власного імені зумовлює те, що до ЯГО обов'язків входить не тільки здійснення правочину, але й його виконання. Виконання представником здійсненого правочину не є обов'язковим.

Представництво і звичайне посередництво.

Від звичайного посередництва представництво відрізняється їдким:

1) представник шляхом власного волевиявлення вчиняє право- чин замість особи, яку він представляє. Посередники не замінюють особисту діяльність тих, кому вони сприяють. їхні дії самі по собі не викликають встановлення правового відношення між контраген­тами. Останні породжують його власними діями, які спрямовані на досягнення цієї мети. Відповідно, звичайний посередник не має повноважень і діє. від власного імені. Якщо посередник діє від імені іншої особи, він виступає вже не як звичайний посередник, а як представник;

2) посередник, на відміну від представника, захищає інтереси не одного, а одразу обох контрагентів, а також суспільні інтереси.

3) звичайне посередництво застосовується лише при укладанні правочинів у сфері цивільного обігу між дієздатними особами. Сфера застосування представництва ширша: через представника можливим с як придбання, так і реалізація майнових і немайнових цивільних прав і обов'язків. Крім того, як особа, яку представляють, може виступати і недієздатна особа.

Представництво і договір на користь третьої особи.

Як і у представництві, за договором на користь третьої особи для останньої з юридичних дій інших осіб безпосередньо виникають юридичні наслідки. Особа, яка уклала договір на користь іншої, як і представник діє в інтересах того, на чию користь цей договір скла­дений. Розмежування представництва і договору на користь третьої особи має практичне значення, як правило, для встановлення суб'єкта обов'язку при наданні зустрічного задоволення стороні, яка виконала договір на користь третьої особи.

Різниця між ними полягає в такому:

1) особа, яка укладає договір на користь третьої особи діє не від її, а від власного імені, у зв'язку з чим сама стає стороною відпо­відного правового відношення;

2) третя особа набуває за договором не всіх прав і обов'язків, що виникають з нього, а лише окремого права вимоги. При представ­ництві усі права та обов'язки з дій представника виникають тільки у особи, яку представляють;

3) суб'єкт, який уклаи договір на користь третьої особи, діє не в силу повноваження, а лише на підставі свого волевиявлення, а тому між ним і третьою особою ніяких правовідносин не виникає. Натомість, представника і особу, яку представляють, пов'язують внутрішні правовідносини представництва.

Найбільші труднощі являє розмежування представництва і покладання виконання зобов'язання боржника на третю особу згідно зі ст. 528 ЦК, котре, разом з тим, має важливе значення, дозволяючи правильно вирішувати питання про можливість застосування до тих чи інших випадків виконання зобов'язання третьою особою норм права про необхідність надавати звіт, про можливість відмови третьої особи від виконання чужого зобов'язання тощо.

Всі випадки виконання зобов'язань замість боржника іншими особами можуть бути об'єднані у 3 групи: 1) виконання зобов'язан­ня здійснюється третьою особою без спеціального акта покладання на неї цього виконання (безпосередньо в силу закону). Так, зобов'я­зання з перевезення, що прийняте на себе першим перевізником, виконується у відповідних частинах в силу закону наступними пере­візниками; 2) виконання зобов'язання третьою особою здійснюється за спеціальним погодженням дій цієї особи з однією зі сторін зо­бов'язання (наприклад, за договором доручення); 3) виконання зобов'язання здійснюється третьою особою за відсутності всіх наведених вище підстав за власним спонуканням.

Як і за представництвом, особа, на яку покладене виконання зобов'язання боржника, своїми юридичними діями виконує чуже зобов'язання, створюючи тим самим безпосередньо для боржника за основним зобов'язанням правові наслідки. Як і представник, вико­навець зобов'язання пов'язаний певними правовими відносинами, внаслідок яких провадиться виконання, тільки з однією з сторін основного зобов'язання. Основний боржник, як і особа, яку пред­ставляють, з покладанням виконання на третю особу не виклю­чається з правового відношення, що виконується, і несе відпові­дальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третьою особою (окрім випадків, прямо зазначених в законі).

Разом з тим, незважаючи на значну подібність представництва і виконання зобов'язання замість боржника іншими особами, остан­нє не можна розглядати як один з випадків представництва, оскільки:

1) особа, на яку покладене виконання зобов'язання боржника, на відміну від представника, діє від свого імені і виконує власний обов'язок перед боржником, хоча тим самим погашається і борг боржника за основним зобов'язанням;

2) на відміну від представника і особи, яку представляють, третя особа, на яку покладене виконання, і боржник пов'язані правовим відношенням, яке створює економічну підставу для покладання виконання в силу одностороннього волевиявлення боржника.

Представництво і порука.

В силу договору поруки поручитель теж виконує зобов'язання ; іміеть основного боржника з безпосереднім для останнього пра­во і і и м резул ьтато м.

Проте дії представника і поручителя мають свої специфічні особ­ні вості:

1) на відміну від представника, поручитель робить це від власного імені;

2) відповідна дія є для поручителя виконанням власного обов'язку перед кредитором, який виник у нього з договору поруки;

3) до поручителя, яким виконав зобов'язання, на відміну від представника переходять всі права кредитора за цим зобов'язанням;

4) поручитель, на відміну від представника, діє в інтересах кре- штора, а не основного боржника[1].

Отже правовідносини з представництва не є тотожними жодній іншій формі вчинення правочинів за допомогою третіх осіб. Залежно від особливостей тієї чи іншої форми посередництва роз­межування цих форм і представництва можуть стосуватися сфери діяльності, суб'єктного складу, мети, характеру і результату дій посередника як учасника певних правовідносин. При цьому принципова відміна представництва від усіх інших форм встанов­лення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участі третьої особи полягає у характері взаємних суб'єк- іивннх прав і обов'язків. Зовні це проявляється в тому, шо тільки представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє повнова­ження та виконуючи обов'язок представляти іншу особу.

Додаткова література:

1. Гелецька І.О. Правове регулювання відносин представництва v цивільному праві. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005 (24 с.).

2. Гранін B.JI. Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Одеса, 2005 (20 с.).

3. Керимов С. Г. Деякі питання представництва малолітньої особи її опікуном // Держава і право: Збірник наук, праць. — Вип. 29. — К., 2005. - С. 452—457.

4. Лазько Г.З. Джерела інституту представництва у цивільно- процесуальному праві // Часопис Київського університету права. ~ 2005. — № 3. — С. 112—117.

5. Нерсесов НО. Понятие добровольного представительства в граж­данском праве // Избранные труды по представительству и ценным бумагам в гражданском праве. — М., 1998, — С. 24—136.

6. Северова С.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України. Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. — Одеса, 2004 (19 с.).

7. Соколовский К. И. Представительство в гражданском праве и процессе // Вопросы теории: сущность, содержание, структура. — Харьков, 1984. - С. 24.

8. Фурса С.Я. Довіреність та інститут представництва в цивіль­ному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. - 1999. — № 4. - С. 94-97.

9. Харитонов Є.О., Харитонова 0.1. Приватні та публічні право­відносини представництва // Науковий вісник Чернівецького універ­ситету: Збірник наук, праць. — Вип. 147: Правознавство. — Чернівці, 2002. - С. 36-41.

[1] Див Бірюков I.A., Заїка Ю.О.. Співак Б.М. Цивільне право України Навч. посібник. Загальна частина. — К., 2000. — С. 276.

< Попередня   Наступна >