96

---

ГЛАВА 1. СТОРОНИ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати пас­порт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випад­ках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціаль­ність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпоряд­женням власника або уповноваженого ним органу про зарахування пра­цівника на роботу.

Відповідно до вже згаданої ст. 21 КЗпП сторонами трудового договору є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноваже­ний ним орган, чи фізична особа.

Працівник (або найманий працівник), як сторона трудового договору це фізична особа.

До особи при прийнятті на роботу ставляться певні вимоги, які прямо передбачені в законодавстві.

Ці вимоги можна поділити на декілька категорій:

Вимоги пов’язані з віком.

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийма­тись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеці­альних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю та не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з бать­ків або особи, що його замінює (про це йдеться в ст.188 КЗпП).

Згідно зі ст. 190 КЗпП забороняється застосування праці осіб молодше ві­сімнадцяти років на важких робо

тах і на роботах із шкідливими або небез­печними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється та­кож залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охо­рони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Такі накази були видані 31.03.94р. та 22.03.96р.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21.05.85 була встановлена за­борона приймати на роботу, пов’язану з виробництвом, зберіганням і тор­гівлею спиртними напоями, осіб які не досягли 18 років.

Стаття 192 КЗпП встановлює заборону приймати на нічну роботу пра­цівників молодше вісімнадцяти років.

Із ст.135-1 КЗпП можна зробити висновок, що не можуть прийматися на роботу, де буде підписуватися договір про матеріальну відповідальність осо­би молодше 18 років.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відпо­відальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі вироб­ництва переданих їм цінностей.

За загальним правилом законодавством не встановлюється граничних вікових обмежень для прийняття на роботу, але, наприклад, для державних службовців встановлюється максимальний вік перебування на службі (60 років для чоловіків і 55 років для жінок).

Вимоги пов’язані зі статтю та наявністю малолітніх дітей.

Забороняється приймати на роботу жінок на важкі роботи та на роботи із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземні роботи, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучення жінок до пі­діймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Такі норми містяться в наказі Міністерства охорони здо­ров’я України від 10.12.93.

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні нор­ми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Мініс­терством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Такий наказ було видано 29.12.93.

Ст. 176 КЗпП забороняє прийняття на нічну роботу вагітних жінок і жі­нок, що мають дітей віком до трьох років.

Вимоги пов’язані із громадянством.

Є певні вимоги щодо громадянства при прийнятті на роботу: капітаном морського судна може бути тільки громадянин України (ст.53 Кодексу тор­говельного мореплавства України від 23.05.95); на державну службу можуть прийматися лише громадяни України (ст. 4 ЗУ «Про державну службу» від 16.12. 93).

Є певні особливості в укладенні трудового договору іноземцями. Інозем­ці, які постійно проживають і одержали посвідчення на проживання в Укра­їні, укладають договір на загальних підставах (ст.8 ЗУ «Про правовий статус іноземців» від 4.02.94). Іншим іноземцям потрібний спеціальний дозвіл на працевлаштування. Це питання регулюється Постановою Кабінету Мініс­трів «Про затвердження порядку оформлення іноземцям і особам без грома­дянства дозволу на працевлаштування в Україні».

Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним цен­тром зайнятості Мінпраці (далі - Державний центр зайнятості) або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).

Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без гро­мадянства (далі - іноземець), який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спро­можні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжна­родними договорами України.

Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи:

.заява (у довільній формі);

. обгрунтування необхідності використання праці іноземців і можливос­ті створення для них необхідних умов перебування та діяльності;

. копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господар­ської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);

. копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господар­ської діяльності, засвідчені в установленому порядку; . список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року на­родження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі; . копія проекту контракту роботодавця з працівником - іноземним гро­мадянином; . документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право представника робото­давця представляти його інтереси у центрі зайнятості; . копії документів про освіту або кваліфікацію; . довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем

передбачених законодавством податків та зборів; . квитанція про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів.

Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідом­ляє заявника.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.04.91 в разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ та організацій незалежно від форми влас­ності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Вимоги пов’язані із станом здоров’я.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здо­ров’я (ст. 24 КЗпП).

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які визнані у встановленому порядку недієздат­ними (ст. 12 ЗУ «Про державну службу» від 16.12.93).

Вимоги пов’язані із родинними зв’язками.

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одно­му і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родича­ми чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків во­ни безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством. Така норма міститься в ст.25-1 КЗпП.

Постановою РНК УРСР від 4 червня 1933 року «Про суміщення посад і служби родичів в установах, підприємствах, організаціях громадського сектора» була обмежена служба осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя) а також осіб, які знаходяться у товаристських стосунках, якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядко­вані або підконтрольні один одному.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які у разі прийняття на службу будуть безпосе­редньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками (ст. 12 ЗУ «Про державну службу» від 16.12.93).

Вимоги пов’язані із наявністю судимості.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які мають судимість, що є несумісною із зай­няттям посади (ст. 12 ЗУ «Про державну службу» від 16.12.93).

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про підприємництво» від 7.02.91 особи, які мають не­погашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість (ст. 3 ЗУ «Про нотарі­ат» від 2.09.93).

Також не може бути прийнята на роботу на певні посади особа, якій вироком суду було заборонено займати ці посади згідно зі ст.31 КК України від 28.12.60 .

На стороні роботодавця може бути власник підприємства, установи і ор­ганізації або просто фізична особа. Не існує в законодавстві обмежень на використання найманої праці.

Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про зайнятість населення» від 01.03.91 на під­приємства покладено обов’язок працевлаштування осіб визначеної місце­вими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умо­вах конкурувати на ринку.

Існує обов’язок для всіх підприємств зареєструватися в місцевих центрах зайнятості, як платників до Державного фонду сприяння зайнятості насе­лення; щомісяця надавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Фізична особа може наймати працівників і в тому випадку, коли вона є суб’єктом підприємницької діяльності і коли таким не являється. Наприк­лад, адвокати і нотаріуси можуть наймати на роботу помічників (ЗУ «Про нотаріат» і ЗУ «Про адвокатуру»).

Відповідно до Закону України «Про свободу совісті і релігійні організа­ції» від 23.04.91 роботодавцями можуть бути і релігійні організації.

 

< Попередня   Наступна >