3.3. Особливості судового захисну інтересів платника податків

Податкове право - Відповідальність юридичних осіб за податкові право
144

3.3. Особливості судового захисну інтересів платника податків

Оскарження дій посадових осіб податкових органів за принципом підлеглості не лишає платника податків права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Отримавши відписку із прокуратури і ( або ) вищестоящого податкового органу, платник податків залишає за собою право звернутися до арбітражного суду.

Зазвичай буває недоцільним наперед доводити правоту позицій платника податків де — інде, окрім арбітражного суду.

В умовах значного невиконання прибуткової частини Державного бюджету особливі вимоги щодо його поповнення пред'являються до державної податкової служби України. 1 в цих умовах працівники державних податкових адміністрацій зобов'язані виконувати свої функції кваліфіковано і з точним дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права. Недотримання вимог, пов'язаних з правильним стягненням із неплатника до бюджету не сплачених своєчасно податків, а також неправильне застосування фінансових санкцій до нього може спричинити визнання дій податкового органу неправомірними, а отже, і невчасне та неповне надходження коштів до бюджету.

Одним з правових механізмів поповнення бюджету органами ДПС є арбітражний суд, що розглядає в цьому випадку спори між платниками податків та органами ДПС. Зазначені спори можна поділити на кілька катего­рій залежно від критеріїв такого розподілу.

Так, залежно від того, хто є позивачем — ініціатором конкретного спору, арбітражним судом справи порушуються за заявою:

1. ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ. Такі спори також поділяються на категорії залежно від предмета:

а) про визнання недійсними рішень (розпоряджень) органів ДПС;

ify;">б) про відшкодування збитку, повернення неправильно стягнутих податків, примусове відшкодування ПДВ;

в) про примушення органів ДПС здійснити будь-які дії: подати до органів держказначейства висновок про відшкодування ПДВ; про видання розпорядження про поновлення операцій за рахунком;

г) про визнання недійсним нормативного акта ДПА України (такі позови підсудні Вищому арбітражному суду України);

2. ОРГАНІВ ДПС. До таких спорів можна віднести й спори, справи за якими порушуються за заявою прокурорів в .інтересах держави в особі органів ДПС. У цьому випадку органи ДПС також будуть вважатися позивача­ми у справі. Спори за позовами ДПС також можна поділити на категорії залежно від предмета:

а) про визнання недійсним договору та стягнення у дохід держави грошових коштів, отриманих за таким договором або отриманих без яких-небудь підстав;

б) про звернення стягнення на майно платника податку, який заборгував за податками та обов'язковими платежами;

в) про визнання платника податку банкрутом тощо.

Найчастіше зустрічаються на сьогоднішній день спори за позовами платників податків про визнання недійсними рішень органів ДПС про застосування та стягнення фінансових санкцій. Зазначеними рішеннями органи ДПС звичайно стягують не тільки санкції, а й суми донарахованих податків, чим і порушують чинне законодавство. Зупинимося на цих спорах детальніше.

Діяльність державних податкових інспекцій регулюється Законом України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (далі — Закон). Відповідно до ст.7 цього Закону державні податкові інспекції є юридичними особами, мають самостійні кошториси витрат, поточні рахунки в установах банків і печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Отже, стороною за позовом платника податку, який не погоджується із діями начальника державної податкової інспекції, в арбітражному процесі буде конкретна податкова інспекція, начальник якої (або його заступник) ухвалив рішення про застосування фінансових санкцій, стягненні недоїмки.

Застосовуючи такий спосіб вирішення спору з податковою службою, у деяких випадках і платник податків, і податковий орган можуть уникнути надмірних моральних і фінансових (у вигляді арбітражних витрат) втрат.

Досить часто платники податків не вживають будь-яких заходів для вирішення спору з податковим органом без звернення до суду. Керівники таких підприємств підписують акт документальної перевірки, не висловлюючи при цьому свою незгоду з фактами, викладеними в акті. І тільки після отримання рішення податкового органу вже в суді заявляють про свою незгоду, ускладнюючи тим самим надалі свої відносини з податковими органами.

На практиці зустрічаються випадки, коли податковий орган пред'являє до платника податків інкасове розпорядження про списання з його рахунку сум фінансових санкцій, не вручивши платнику податків навіть рішення про їх застосування. У цьому випадку, як роз'яснив Вищий арбітражний суд України (Роз'яснення від 12 травня 1995 року № 02-5/451), підприємство, установа, організація мають право звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання інкасового розпорядження державної податкової інспекціїпро безспірне списання грошових коштів таким, що не підлягає виконанню.

Чимало питань на практиці викликають також дії податкових служб у зв'язку зі стягненням недоїмки з податків і неподаткових платежів. Як вже повідомлялося вище, недоїмкою вважається сума податку, обов'язкового платежу, не внесена після закінчення встановлених строків сплати відповідних платежів. Відповідно до ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" недоїмка стягується з нарахуванням пені з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ. Процедура стягнення недоїмки і пені дещо простіша за процедуру застосування фінансових санкцій. Відповідно до ст.6 Декрету суми недоїмки з нарахованою пенею стягуються у безспірному порядку за розпорядженнями державних податкових органів, крім випадків, передбачених цим Декретом та іншим законодавством.

Таким чином, встановлення недонарахованого, а також прихованого податку або іншого обов'язкового платежу свідчить про те, що працівник податкової служби виконує лише частину своїх функцій. Велике значення має те, як недоїмка буде стягнута і як будуть застосовані фінансові санкції до платника податків. Дотримання норм процесуального права у цьому випадку дозволить'у никнути матеріальних втрат як представникам державної податкової служби, так і платникам податків і, звичайно, зможе зменшити кількість спорів, що вирішуються в суді.

З категорії спорів, ініціатором яких є податковий орган, слід виділити спори про визнання недійсними договорів і стягнення в дохід держави вилучених за такими договорами грошових коштів. Це право податкового органу передбачено п.11 ст.Ю Закону, згідно з яким податковий орган має право звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання договорів недійсними відповідно до вимог глави 3 Цивільного кодексу України, що встановлює підстави для цього. Наслідки визнання договору недійсним у вигляді стягнення в дохід держави вилучених за договором грошових коштів наступають, на думку ВАС України, незалежно від наявності у сторін наміру та від тієї обставини, кому було реалізовано товари — юридичним або фізичним особам.

Можливе також звернення податкового органу до арбітражного суду з позовом про стягнення в дохід держави отриманих підприємством коштів і у тих випадках, коли перевіряючим встановлено факти надходження цих коштів без встановлених Законом підстав. У цьому випадку позивач — державна податкова інспекція — зобов'язаний подати до суду доказ того, що кошти зараховані на рахунок відповідача незаконно, тобто без підстав, передбачених Законом або договором, що відповідає вимогам Закону.

ВАРТО ПАМ'ЯТАТИ

В розділах 8 і 9 Арбітражного процесуального кодексу чітко викладені процесуальні вимоги на стадії пред'явлення позову.

З такими вимогами необхідно уважно ознайомитися при підготовці позовної заяви.

В іншому випадку підприємець, правий по суті, може опинитися в такій ситуації, коли даремно витратить час, гроші і свої нерви.

Наприклад, арбітражний суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не пред'явив матеріали, витребувані арбітражним судом, необхідні для вирішення спору.

Вирішальним аспектом, від якого залежить вирішення справи на даній стадії спору, є підстави позову. Для цього досить важливо правильно виявити круг юридичних фактів, при наявності (відсутності) яких настають наслідки, передбачені нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню по даній справі.

До підстав позову повинні входити лише ті юридичні факти, без вияснення яких неможливо правильно вирішити справу по суті.

Всі обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, викладаються в позовній заяві.

На підтвердження кожної обставини, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, необхідно навести докази.

Відгук на позовну заяву - це не право, а обов'язок відповідача. При цьому закон передбачає надходження відгуку не лише суду, але й позивачу до дня розгляду справи (ст.59 АПК ).

Це положення закону часто порушується податковою інспекцією і Пенсійним фондом, коли вони виступають відповідачами по справі. В цьому випадку відгук на позовну заяву позивач отримує зазвичай безпосередньо перед початком судового засідання.

Такою тактикою відповідач не дає позивачу можливості краще підготуватися до оспорювання ним заперечень до позову.

АПК не передбачає яких-небудь винятків в частині застосування заходів забезпечення позову по відношенню до податкових органів у випадку виникнення податкових спорів.

Позивачу в заяві (клопотанні) про прийняття заходів по забезпеченню позову необхідно навести відомості про те, що неприйняття вказаних заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Такі відомості підприємцю деколи важко пред'явити.

Стаття 67 АПК передбачає, що позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Кодекс не передбачає конкретних обов'язкових підстав вжиття заходів до забезпеченню позову. Зокрема, кодекс не називає як умову забезпечення позову його обгрунтованість поданими доказами. Це важливо враховувати у випадку оскарження ухвали про відмову в забезпеченні позову.

Однак, арбітражний суд повинен враховувати наявність даних, які обґрунтовують позовні вимоги, і виходити з того, що заходи по забезпеченню позову повинні прийматися з урахуванням конкретних обставин справи і лише тоді, коли в цьому дійсно є необхідність.

Доводи, які можуть висуватися платником податків як підстави забезпечення позову, можуть бути, наприклад, такі.

Позовні вимоги зводяться до визнання недійсним покладення на позивача додаткових податкових зобов'язань. У випадку невжиття заходів по забезпеченню позову може бути ускладненим або неможливим в подальшому виконання позивачем його основних податкових зобов'язань.

Це підтверджується відомостями, наприклад, про вже розірвані або з призупиненим терміном виконання угоди, про зустрічні претензії і отримані збитки, відомостями про стан рахунків в банках і т.п.

Забезпечення позову можливе з моменту прийняття справи до провадження, причому на будь-якій стадії арбітражного процесу.

Заява про забезпечення позову розглядається не пізніше наступного дня після її поступлення. Про розгляд заяви про забезпечення позову особа, яка приймає участь у справі, не повідомляється.

Ухвала про забезпечення позову приводиться у виконання негайно в порядку, встановленому для виконання рішень арбітражного суду.

Тим, хто буде в арбітражному суді захищати свої інтереси, будуть корисні наступні приготування.

По-перше, залучіть до податкового спору спеціаліста. Мається на увазі того, хто знає податкове законодавство, практично знайомий з арбітражними справами і бухгалтерським обліком.

Останнє важливе тому, що деколи у суді по спору з питань оподаткування несподівано для платника податків виникають чисто бухгалтерські аспекти.

Якщо в одній особі не вдається найти потрібного спеціаліста, отже, потрібна додаткова допомога.

По-друге, якщо з яких-небудь причин Ви змушені "випливати" самі, майте на увазі наступне.

Не дивлячись на Ваші "залізні аргументи", ймовірність виграти Іюдатковий^спір багато в чому може залежати від того, наскільки грамотно й переконливо складені документи для суду та заперечення на доводи податкового органу в акті перевірки.

У своїх аргументах опиратися потрібно лише на логіку, юридичне грамотно викладаючи свою позицію. При цьому необхідно робити наголос на те, в чому Ви праві, а на те, в чому не правий Ваш опонент.

Оправдовуе себе і така тактика, особливо в суді першої інстанції. У ході судового розгляду записувати питання, які Вам задає судця. Із цих питань, тим більше, якщо вони повторюються або відображають уточнення попереднього запитання до Вас, деколи можна після уважного аналізу прогнозувати аргументи, якими може бути обгрунтована, так би мовити, недоведеність Вашої позиції.

Разом з тим попробуйте напроситися на висловлювання суддею його думки про те, які докази правоти Вашої позиції в матеріалах справи відсутні.

Добитися цього буває важко. Але з урахуванням такого висловлювання Ваші дії деколи дозволяють попередити програш процесу.

Наприклад, судом приймається Ваше клопотання про відкладення розгляду справи, і Ви пред'являєте додаткові докази. Тим самим Ви або зменшуєте, або навіть виключаєте ймовірність прийняття судом висновку про недоведеність обставин, на які Ви посилаєтесь як на основні свої вимоги.

Доказами по справі є отримані у відповідності з передбаченим діючим законодавством порядком відомості, на основі яких арбітражний суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, що приймають участь у справі, а також інших обставин, які мають значення для правильного розв'язання спору.

Отже, платник податків повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. Але якщо він в своїй тактиці буде робити наголос на те, в чому він правий, а не на те, в чому не праві, наприклад, податкові органи, то такий платник податків серйозно ризикує спір програти.

Схематично така помилкова позиція зводиться до наступного.

Податковий орган не правий тому, що праві ми, а саме тому-то і тому-то. Тут помилка платника податків пояснюється наступним.

По - перше, в суді податковий орган повинен довести обставини, які стали підставами для прийняття спірного рішення. Саме із цього буде витікати правота Вашої позиції.

По - друге, сьогоднішнє податкове законодавство виходить із презумпції вини платника податків.

До того ж арбітражний процес поки що не знає такої процедури, як дослідження характеру вини посадової особи підприємства при розгляді питання про відповідальність самого підприємства.

Тому доведення Вашої правоти по суті спору не завжди означає невинність в тому, за що податкові органи Вас (підприємство) намагаються покарати.

Але в запропонованій позиції платнику податків необхідно знати міру, оскільки буває і такий хід подій.

У складній справі платник податків, "захопившись" помилками податкового органу, "допустив" його аргументи до суду, в яких вказано важливі дії і події, які платник податків залишив без уваги і доведення.

У такому випадку суд може, але не повинен пропонувати платнику податків надати додаткові докази.

Якщо ж суд буде вважати можливим розглянути справу на основі існуючих доказів, то не виключено, що рішення суду буде базуватися на невиконанні позивачем обов'язку доказу обставин, які стали підставою позовних вимог, і вони не будуть задоволені.

Інші аспекти доведення.

Ніякі докази не мають для арбітражного суду заздалегідь встановленої сили. Це відноситься і до інформації, джерелом якоївиступають державні органи. Така інформація не підлягає прийняттю її на віру, без критичного аналізу.

Про це слід пам'ятати завжди, оскільки не є виключеннями випадки, коли конкретні норми інструкції або листа ДПАУ суперечать закону.

Може бути корисним пред'явлення суду раніше отриманого із Мінюсту або Мінфіну (з питань бухгалтерського обліку і звітності) висновку про порядок застосування спірної норми акту. Але при цьому для Мінюсту і Мінфіну потрібно детально, логічно і однозначно викласти Вашу позицію в листі-зверненні.

Примітка:

1. Звертаючись у Мінюст потрібно бути готовим до такого результату. Припустимо, Ваш запит доводить, що Мінюст припустився браку у своїй роботі, зареєструвавши нормативний акт, який містить норму, що суперечить закону. Тоді у кращому випадку Мінюст поставить перед органом, який видав такий акт, питання про проведення його у відповідність з законом, про що Вас повідомлять.

Оголошувати свою реєстрацію недійсною в Мінюсті навряд чи вистачить мужності, та 0 така практика не передбачена.

2. Звертатись за роз'ясненнями діючого законодавства у ВАС України марно. Він таких роз'яснень не дає. Вищий судовий орган розглядає окремі питання судової'практики та інсрормує по це арбітражні суди

Акт документальної перевірки платника податків сам по собі не може бути предметом спору в арбітражному суді.

Однак висновки по акту - це ті обставини, які послужили підставою для прийняття рішення, яке є предметом спору.

Доказами того, що рішення податкового органу не відповідає нормативним правовим актам та порушує права і законні інтереси позивача, можуть бути відомості про те, що таке рішення грунтується на недостовірних даних акту податкової перевірки або на інформації, якій дана неправильна оцінка.

Джерелом таких відомостей можуть бути, окрім акта податкової перевірки, заперечення до акту перевірки, а також спеціально для суду підготовлений висновок спеціаліста по суті податкового спору, або навіть висновок аудитора (аудиторської фірми) за результатами аудиторської перевірки.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук