136

---

5.4. Сплата iнших податкiв та зборiв (обов’язкових платежiв)

Суб єкт пiдприємницької дiяльностi — юридична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видiв податкiв та зборiв (обов язко-вих платежiв):

податку на додану вартiсть (виняток становить випадок, коли суб єкт пiдприємницької дiяльностi — юридична особа обрав спосiб оподат­кування доходiв за ставкою 6%);

податку на прибуток пiдприємств;

плати (податку) за землю;

збору на спецiальне використання природних ресурсiв;

збору до Фонду для здiйснення заходiв щодо лiквiдацiї наслiдкiв Чор­нобильської катастрофи та соцiального захисту населення;

збору до Державного iнновацiйного фонду;

збору на обов язкове соцiальне страхування;

вiдрахувань та зборiв на будiвництво, реконструкцiю, ремонт i утри­мання автомобiльних дорiг загального користування України;

комунального податку;

податку на промисел;

збору на обов язкове державне пенсiйне страхування;

збору за видачу дозволу на розмiщення об єктiв торгiвлi та сфери послуг;

внескiв до Фонду України соцiального захисту iнвалiдiв;

внескiв до Державного фонду сприяння зайнятостi населення;

плати за патенти згiдно iз Законом України Про патентування де­яких видiв пiдприємницької дiяльностi”.

Платника єдиного податку звiльняють вiд податку лише за тi земельнi дi-лянки, якi вiн використовує для провадження пiдприємницької дiяльностi. Тому за тi дiлянки, що їх не залучено до цiєї дiяльностi, такий податок по­трiбно сплачувати.

Отож виникає дискусiйне питання: чи мусить платник єдиного податку — юридична особа сплачувати податок за землю, якщо тi земельнi дiлянки, якi вiн використовував для провадження власної пiдприємницької дiяльностi, переда

є в користування iншому суб єктовi пiдприємницької дiяльностi. Позицiї ДПА України й Держпiдприємництва України щодо цiєї проблеми розходяться. У ДПА вважають, що платник єдиного податку, як орендодавець, мусить спла­чувати земельний податок за переданi в оренду земельнi дiлянки пiд будiвлями та спорудами i їхнiми частинами. Натомiсть Держпiдприємництво обстоює iншу позицiю: у такому разi платник єдиного податку не має сплачувати пода­ток за землю, оскiльки передавання в оренду будiвель та споруд i їхнiх частин є одним з видiв пiдприємницької дiяльностi платника єдиного податку.

Тут можна порадити таке: якщо Ви плануєте передавати в оренду будiвлi та споруди i їхнi частини, то в статутi Вашого пiдприємства зазначте, що це є одним з видiв статутної дiяльностi пiдприємства.

Перехiд на спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi за єди­ним податком не звiльняє суб’єкта пiдприємницької дiяльностi — юридичну особу вiд сплати таких податкiв i зборiв (обов’язкових платежiв):

податок на додану вартiсть (його мають сплачувати тi платники єди­ного податку — юридичнi особи, якi обрали 6-вiдсоткову ставку єдиного податку);

акцизний збiр;

податок на доходи фiзичних осiб (прибутковий податок громадян з доходiв, виплачених найманим працiвникам);

мито;

державне мито;

рентнi платежi;

податок з власникiв транспортних засобiв та iнших самохiдних ма­шин i механiзмiв;

збiр за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi коштом державного бюджету;

збiр за забруднення навколишнього природного середовища;

збiр на розвиток виноградарства, садiвництва та хмелярства;

єдиний збiр, що його стягують у пунктах перетину державного кор­дону України;

збiр за використання радiочастотного ресурсу України;

мiсцевi податки й збори (за винятком комунального податку та збору за видачу дозволу на розмiщення об’єктiв торгiвлi та сфери посл у г) .

Перелiченi податки та збори (обов’язковi платежi) належить сплачува­ти в тому разi, якщо платник єдиного податку — юридична особа пiдпадає пiд визначення їх платника.

Через суперечностi в Законi України “Про оподаткування прибутку пiдприємств” донинi не врегульованим є питання сплати податку на дивiденди, що є одним з видiв податку на прибуток.

З одного боку, пiдприємство, яке виплачує дивiденди своїм акцiонерам (власникам), має нараховувати й стягувати податок на дивiденди обсягом 30% нарахованої суми виплат коштом таких виплат незалежно вiд того, є пiдприємство платником податку на прибуток чи нi. Саме таку вимогу ви­суває Державна податкова адмiнiстрацiя України.

Натомiсть у законодавствi визначено, що податок на дивiденди є видом податку на прибуток i не належить до категорiї окремих податкiв. Тому фахiвцi Держпiдприємництва України обстоюють таку позицiю: платники єдиного податку — юридичнi особи не є платниками податку на прибуток, тому не му­сять додатково нараховувати й стягувати один з видiв цього податку — пода­ток на дивiденди.

Опинившись у такiй ситуацiї, Ви маєте самi вирiшити: нараховувати й стягувати податок на дивiденди чи нi.

Нагадаємо, що пiдприємство — платник єдиного податку не має сплачувати збору на обов’язкове державне пенсiйне страхування. Проте фiзичних осiб, якi тут працюють на умовах трудового договору (контрак­ту), не звiльнено вiд сплати збору на обов’язкове державне пенсiйне стра­хування. Тому платники єдиного податку — юридичнi особи мусять пере­раховувати до Пенсiйного фонду України на обов’язкове державне пенсiйне страхування 1% або 2% вiд сукупного оподатковуваного доходу своїх працiвникiв.

Звертаємо Вашу увагу на таку обставину: нещодавно Пенсiйний фонд України погодився з тим, що платник єдиного податку не має сплачувати збiр на обов’язкове державне пенсiйне страхування в тому разi, якщо такий платник не здiйснює витрат на оплату працi найманих працiвникiв.

Проблеми iз сплатою збору на обов’язкове державне пенсiйне страху­вання у Вас можуть виникнути пiд час здiйснення окремих господарських операцiй. Йдеться про торгiвлю ювелiрними виробами iз золота, платини та коштовного камiння, вiдчуження легкових автомобiлiв, придбання нерухо­мого майна, а також користування послугами стiльникового рухомого зв’яз­ку. У Пенсiйному фондi України вважають, що платники єдиного податку, здiйснюючи такi операцiї, мусять сплачувати збiр на обов’язкове державне пенсiйне страхування. Втiм, Ви можете в судовому чи позасудовому порядку довести, що Ваше пiдприємство не мусить сплачувати цей збiр.

Пiсля внесення змiн до законодавства з питань загальнообов’язкового державного соцiального страхування пiдприємства — платники єдиного по­датку почали стикатися з труднощами, пов’язаними iз сплатою страхових внескiв до трьох фондiв соцiального страхування. Щодо цього питання Держпiдприємництво України та Мiнпрацi України виробили спiльну по-зицiю, що вiдповiдає iнтересам платникiв єдиного податку. Отже, на сьо-годнi склалася така ситуацiя iз сплатою страхових внескiв.

По-перше, платники єдиного податку — юридичнi особи не мусять сплачувати страховi внески на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття та на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування в разi тимчасової втрати працездатностi та появи ви-тра т, зумовлених народженням i похованням. Проте такi пiдприємства мають сплачувати внески на страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi.

По-друге, з доходiв, виплачених своїм найманим працiвникам, пiд-приємства — платники єдиного податку мусять перераховувати страховi внески на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випа­док безробiття, на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування в разi тимчасової втрати працездатностi та появи витрат, зумовлених на­родженням та похованням, а також на страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, що спричинили тимчасову втрату працездатностi.

Можна сподiватися, що найближчим часом питання, пов’язанi iз сплатою внескiв на згаданi види загальнообов’язкового державного соцiального страхування, буде врегульовано на законодавчому рiвнi. А по­ки що працiвникам органiв фондiв соцiального страхування рекомендова­но не застосовувати до платникiв єдиного податку фiнансових санкцiй i не накладати адмiнiстративних штрафiв, передбачених у законах щодо вказа­них видiв страхування.

Заз начимо, щ о платники єдиного податку — юридичнi особи мус ят ь за встановленим порядком зареєструватися в органах Фонду соцiального страхування з тимчасової втрати працездатностi, Фонду загальнообов’яз­кового державного соцiального страхування України на випадок безробiття та Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв, оскiльки для пiдприємств така реєстрацiя є обов’язковою. Цiєї вимоги потрiбно дотри­мувати в будь-якому разi, незалежно вiд того, сплачують пiдприємства — платники єдиного податку страховi внески на згаданi види соцiального страхування чи нi.

Дис кусiйним є питання про те, чи мусять пiдприємства, що обрали 10-вiдсоткову ставку єдиного податку, сплачувати ПДВ пiд час ввезення то-варiв на митну територiю України або отримання вiд нерезидента робiт (послуг) для використання в Українi. У Державнiй податковiй адмiнiстрацiї України вважають, що в такому випадку податок на додану вартiсть мають перераховувати всi платники єдиного податку — юридичнi особи, незалеж­но вiд обраної ставки.

Нагадаємо, що пiдприємства — платники єдиного податку за ставкою 10% не є платниками ПДВ. Тому такi пiдприємства не мають права:

•виписувати податковi накладнi й вказувати в них суму ПДВ пiд час продажу будь-якої продукцiї (товарiв, робiт, послуг);

•вiдносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, що їх сплатив (нарахував) суб’єкт пiдприємницької дiяльностi — платник ПДВ пiд час придбання товарiв (робiт, послуг) на митнiй територiї України та пiд час ввезення на митну територiю України, а також на вiдшкоду-вання податку, сплаченого постачальниковi в момент придбання то-варiв, що їх було вивезено за межi митної територiї України, або робіт (послуг), призначених для використання поза межами митної тери-торiї України. Цi суми ПДВ входять до складу вартостi товарiв (робiт, послуг). Операцiї з подальшого продажу товарiв (робiт, послуг) — придбаних i власного виробництва — належить здiйснювати без нара­хування ПДВ. Операцiї з придбання в платникiв ПДВ товарiв (робiт, послуг) на територiї України та пiд час їх ввезення з-поза меж митної територiї України пiдприєм-ства, що сплачують єдиний податок за ставкою 10%, мають здiйснювати з ура­хуванням ПДВ. При цьому платники ПДВ, якi купують товари й отримують послуги (роботи) в платникiв єдиного податку за ставкою 10%, не мають права на податковий кредит за цими товарами (роботами, послугами). Подальший продаж таких товарiв (робiт, послуг) належить здiйснювати з нарахуванням ПДВ на їхню повну вартiсть.

Якщо Ви обрали 6-вiдсоткову ставку єдиного податку, то Ваше пiдпри-ємство є платником ПДВ. Тому має дотримувати вимог Закону України “Про податок на додану вартiсть”, зокрема вимог щодо ведення податкового облiку з ПДВ, заповнення податкових накладних, подання декларацiї з ПДВ.

Перехiд на спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi за єди­ним податком не звiльняє суб’єкта пiдприємницької дiяльностi — юридичну особу вiд сплати таких податкiв i зборiв (обов’язкових платежiв):

податок на додану вартiсть (його сплачують тi платники єдиного податку — юридичнi особи, якi обрали 6-вiдсоткову ставку єдино­го податку);

акцизний збiр;

податок на доходи фiзичних осiб (прибутковий податок громадян з доходiв, виплачених найманим працiвникам);

мито;

державне мито;

рентнi платежi;

податок з власникiв транспортних засобiв та iнших самохiдних ма­шин i механiзмiв;

збiр за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi коштом державного бюдже ту ;

збiр за забруднення навколишнього природного середовища;

збiр на розвиток виноградарства, садiвництва та хмелярства;

єдиний збiр, що його стягують у пунктах перетину державного кор­дону України;

збiр за використання радiочастотного ресурсу України;

мiсцевi податки та збори (за винятком комунального податку й збору за видачу дозволу на розмiщення об’єктiв торгiвлi та сфе­ри послуг).

Цi податки та збори (обов’язковi платежi) належить сплачувати в тому разi, якщо платник єдиного податку — юридична особа пiдпадає пiд визна­чення їх платника.

Джерела юридичної iнформацiїс: таттi 3 та 6 Указу Президента Укра ї ни “Про внесення змiн до Указу Президента України вiд 3 липня 1998 року № 727 “Про спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi суб’єктiв малого пiдприємництва” вiд 28.06.1999 № 746/99; пункт 6 Постанови Ка-бiнету Мiнiстрiв України “Про роз’яснення Указу Президента України вiд 3 липня 1998 р. № 727” вiд 16.03.2000 № 507; Листи ДПА вiд 17.05.2000 № 6701/7/16-1220-26, вiд 18.08.2000 № 5808/5/16-1218, вiд 27.10.2000 № 14312/7/18-0617; Листи Пенсiйного фонду України вiд 02.06.2000 № 04/2895 та вiд 24.04.2001 № 04/1982; Листи Держпiдприємництва Ук­раїни вiд 26.03.2001 № 2-221/2053 та вiд 02.04.2001 № 1-221/2222; спiльний Лист Держпiдприємництва України вiд 12.04.2001 № 1-531/2481 та Мiн-працi України вiд 20.04.2001 № 03-3/1808-020-1.

 

< Попередня   Наступна >