175

---

Які найбільш характерні зловживання монопольним становищем на ринку України?

В Україні зловживання монопольним становищем на ринку є одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протя­гом останніх кількох років.

Значну частину цінових зловживань було допущено суб'єктами при­родних монополій - підприємствами зв'язку, енерго -, тепло-, водо-, газо­постачання, тарифи на товари (роботи, послуги) яких, як правило, регу­люються.

Характерними прикладами подібних порушень, справи щодо яких розглядали органи Антимонопольного комітету України, є:

встановлення доплат на розвиток підприємства; вимога сплати по­слуг, наданих у минулому періоді, за новим тарифом;

надання вихідних даних для проектування і будівництва об'єктів соціальної сфери за додаткову оплату;

залучення коштів населення та підприємств для розвитку місцево­го телефонного зв'язку шляхом запровадження підвищеного тари­фу на встановлення телефонів без надання передбаченого права розпорядження телефонною парою;

припинення подачі електроенергії в житлові будинки з вимогою оплати мешканцями вартості заміненого кабеля;

запровадження підвищеного тарифу для приватних підприємств порівняно з державними на встановлення або перенесення теле­фонів [4].

Найчастіше зловживання монопольним становищем здійснювалися у вигляді:

нав'язування умов договору, які ставлять контрагента у нерівне ста­новище, або додаткових умов, що не належать до предмету догово­ру, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

встановлення монопольно високих цін, що приводить до пору­шень прав споживачів;

встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежує права окремих споживачів [5].

Так, до

арбітражного суду області звернулося акціонерне товариство -цукровий завод (далі - Позивач) - із заявою щодо визнання недійсним по­станови територіального відділення Антимонопольного комітету (далі -Відповідач) про накладення на Позивача штрафу за порушення антимо­нопольного законодавства.

Рішенням арбітражного суду області вимоги Позивача задоволені. Од­нак голова арбітражного суду області скасував це рішення в порядку на­гляду та у позові відмовив, посилаючись на такі аргументи.

Позивач займає монопольне становище на ринку переробки цукрово­го буряка на території восьми районів області. Користуючись цим, Пози­вач при укладенні договорів на переробку цукрового буряка, вирощено­го в індивідуальних господарствах, потребує від товаровиробників на­дання довідок сільських рад про площі посіву буряка і валового збору бу­ряка, а також актів обстеження посівів. Крім того, для індивідуальних то­варовиробників Позивач установлював дискримінаційний порядок відшкодування їм витрат з транспортування сировини від місця заготівлі до місцезнаходження Позивача: відшкодовувалася вартість доставки, ви­ходячи із середньої відстані 32 км, хоча буряк завозився на відстань від 5 до 150 км. З врахуванням того, що аналогічні умови включалися й у дого­вори з індивідуальними товаровиробниками на попередній рік, Відпові­дач обгрунтовано визнав факт повторного порушення Позивачем анти­монопольного законодавства, зокрема абзаців другого і шостого статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Позивач не погодився з постановою голови арбітражного суду області й у заяві до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегля­ду рішень, визначень, постанов просив її скасувати, визнати недійсною постанову Відповідача за такими мотивами.

Відповідач уклав більше 6 тисяч договорів на переробку буряка з індивідуальними виробниками, включивши до цих договорів не оскар­жену здавачами буряка умову про надання названих вище довідок і актів. Стосовно ж витрат щодо доставки буряка, то Відповідач помилково, на думку Позивача, трактує абзац шостий статті 4 Закону України "Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ототожнюючи витрати щодо доставки бу­ряка індивідуальними виробниками з поняттям "свій товар", тобто з вста­новленням ціни на свій товар.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила таке.

Постановою Відповідача, що оспорюється, зафіксовано факт повторного порушення Позивачем антимонопольного законодавства у вигляді нав'язу­вання додаткових умов контрагентам за договорами на переробку цукрово­го буряка і застосування дискримінаційних розцінок на доставку буряка Відповідачу. Цією постановою Позивачу запропоновано внести зміни в умови договорів, виключивши з них обов'язок здавачів буряка представляти акти та довідки щодо посівних площ, а також установивши розмір оплати доставки, виходячи з вартості одного тонно-кілометра. Крім того, Позивач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 0, 03 % виторгу від реалізації товар­ної продукції у 1997 році. За результатами вивчення ринку послуг з перероб­ки буряка в районах області встановлено факт монопольного становища Позивача на цьому ринку, що в межах району складає 99,3 %.

Обставини справи свідчать, що Позивач діє як монополіст, а здавачі цу­крового буряка знаходяться в нерівних умовах внаслідок обмеження або відсутності конкуренції на ринку та змушені у зв'язку з відсутністю аль­тернативи виконувати умови, що нав'язуються позивачем як моно­полістом.

До пункту 1 договорів з ініціативи позивача без будь-яких підстав включено умову про надання здавачами буряка довідок сільських рад про площі посівів та їх врожайність. Без надання цих документів Пози­вач не приймає буряк на переробку або не видає здавачам продукцію пе­реробки.

Та обставина, що індивідуальні господарства не складали протоколів розбіжностей при укладенні договорів, не може бути прийнято до уваги, оскільки при укладанні договорів із громадянами складення таких прото­колів не передбачено.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності" товар - це продукт діяльності (включаючи роботи і послуги), при­значений для реалізації.

Виходячи з того, що послуги, надані Позивачем, за змістом названої статті є товаром, і Позивач встановив окремим групам здавачів дис­кримінаційні ціни порівняно з іншими індивідуальними господарствами, Відповідач правомірно визнав факт порушення Позивачем антимоно­польного законодавства.

Враховуючи те, що матеріалами справи доведено факт зловживання монопольним становищем у вигляді нав'язування контрагентам додатко­вих умов, які не стосуються предмета договору, та у встановленні дис­кримінаційних розцінок на свої послуги, що порушують права окремих виробників, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегля­ду рішень, визначень, постанов не знайшла підстав для задоволення ви­мог Позивача [6].

 

< Попередня   Наступна >