62

---

5. Цивільне право

5.1. Цивільна правоздатність і дієздатність. Цивільна дієздатність фізичної особи. Повна цивільна дієздатність. Правові підстави надання повної цивільної дієздатності.

Опіка та піклування. Органи опіки та піклування. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклу­вання. Порушення при укладенні правочинів, що потребу­ють надання дозволу зазначених органів.

Необхідною ознакою учасників цивільно-правових відносин є наявність у них правосуб'єктності.

Правосуб'єктність — це соціально-правова можливість суб'єкта бути учасни­ком цивільних правовідносин. Наділення суб'єкта цивільного права правосуб'єктністю пов'язане з існуванням певного тривалого зв'язку між таким суб'єктом та державою. Такий зв'язок обумовлює існування не тільки суб'єктив­них прав, а й обов'язків (дотримуватися вимог законодавства, добросовісно здійснювати цивільні права).

Складовими частинами правосуб'єктності учасників є:

правоздатність (здатність мати права та обов'язки);

дієздатність (здатність своїми діями набувати права та обов'язки). Правосуб'єктністю володіють як юридичні, так і фізичні особи, однак за

змістом та обсягом правосуб'єктність юридичної особи відрізняється від право­суб'єктності фізичної особи.

Поняття фізичної особи визначає ст. 24 ЦК України, відповідно до якої людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У зв'язку з цим. поняття фізичної особи охоплює не тільки громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства.

Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, що на­дається відповідно до закону. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного ім

ені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, пе­реважно або тимчасово (ст. 29 ЦК України).

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце про­живання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона прожи­ває, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце прожи­вання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається орга­ном опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце про­живання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опіку­на або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Важливе значення має положення ЦК України про те, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають всі фізичні особи (ст. 25 ЦК України). Цивільна правоздатність цивільної особи виникає в момент її народження. У деяких випадках, встановлених законом, охо­роняються інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини. Крім того, у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки пов’язується з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна право­здатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст. ЗО ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і порядку, встановлених законом.

За загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка до­сягла вісімнадцяти років (повноліття).

Відповідно до ЦК України, фізичні та юридичні особи володіють цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю.

Отже, цивільна правоздатність — це визнана об'єктивним правом здатність фізичної або юридичної особи мати цивільні права та обов'язки.

Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження та припи­няється зі смертю. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її ство­рення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про 5 припинення.

Існування правоздатності означає наявність певного правового зв'язку між державою та особою (держава визнає за особою правоздатність та гарантує її). Разом з тим, правоздатність слід відрізняти від суб'єктивного права. Правоздатність — загальна передумова, на підставі якої у особи, за наявності певних юридичних фактів, виникає конкретне суб'єктивне право. Вона є можливістю мати зазначені в законі права і обов'язки, тоді як суб'єктивне право — вже існу­юче конкретне право, що належить визначеній особі.

Правоздатність існує завжди, на відміну від суб'єктивного права, яке виступає наслідком реалізації правоздатності. Наприклад, згідно зі ст. 41 Конституції Ук­раїни кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Отже, можливість бути власником майна є частиною правоздатності особи. Однак наявність такої можливості автоматично не призводить до виникнення права власності на кон­кретне майно або права інтелектуальної власності на твір, для цього необхідно настання певних юридичних фактів (укладення договору купівлі-продажу або да­рування, створення літературного твору тощо).

Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи встановлений ст. 26 ЦК України. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізич­на особа має усі особисті немайнові і майнові права, встановлені Конституцією України та ЦК України, а також інші цивільні права, що не встановлені Консти­туцією України, ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, обсяг цивільної правоздатності — це сукупність можливосте; набувати та реалізовувати цивільні права та обов'язки, що може мати особа відповідно до законодавства України.

Для правоздатності фізичних осіб в Україні характерна юридична рівність. Зміст правоздатності громадян не залежить від раси, кольору шкіри, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання або інших ознак (ст. 24 Конституції України). Іноземці та особи без громадянства во­лодіють рівною із громадянами України правоздатністю. Рівність правоздатності не виключає різного обсягу суб'єктивних прав, що належать окремим особам.

Конституція України встановлює права та обов'язки, що визначають обсяг цивільної правоздатності: право на гідність (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) та недоторканність житла (ст. ЗО), право на таємницю ли­стування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте та сімейне життя, на спростування недо­стовірної інформації про себе, про членів своєї сім'ї (ст. 32), право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (ст. 33), можливість володіти, користуватися та розпоряджатися власністю, результатами інтелектуальної та творчої діяльності (ст. 41), право на заняття літературною, художньою і технічною творчістю, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і ма­теріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, перелік прав і свобод, що закріплені в Конституції, не є вичерпним.

Цивільна правоздатність фізичної особи передбачає також здатність мати обов'язки. До конституційних обов'язків належать: обов'язок належним чином використовувати власність (ч. 7 ст. 41), обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні збитки, а також обов'язок неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права, свободи, честь та гідність інших людей.

Встановлюючи обсяг правоздатності, ЦК України запобігає обмеженню мож­ливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки (ст. 27 ЦК України).

Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Правовий акт Президента України, ор­гану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місце­вого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати мож­ливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

Обсяг цивільної правоздатності юридичної особи встановлений ст. 91 ЦК України, відповідно до якої юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Наприклад, тільки людині може належати право на вільний вибір місця проживання.

Отже, ЦК України встановлена універсальна правоздатність не тільки для фізичних, а й для юридичних осіб. Обмеження цивільної правоздатності юридич­ної особи можливе лише за рішенням суду.

Не є обмеженням цивільної правоздатності юридичної особи вимога про те, що окремі встановлені законом види діяльності можуть здійснюватися юридич­ною особою лише після отримання спеціального дозволу (ліцензії). Наприклад, тільки після отримання ліцензії можливе здійснення медичної, ветеринарної практики, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами та деяких інших зидів діяльності.

Цивільна дієздатність — це визнана законом здатність фізичної або юридичної особи своїми діями реалізовувати цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність з їх невиконання.

Цивільна дієздатність відрізняється від цивільної правоздатності та передба­чає саме можливість своїми діями набувати права та обов'язки, виступати як самостійний учасник цивільного обороту.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи залежить від двох факторів:

від досягнення певного віку;

від здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням цих факторів ЦК України встановлює декілька видів дієздат­ності фізичних осіб.

Залежно від віку розрізняють такі види дієздатності:

1) Повна цивільна дієздатність (ст. 34 ЦК України).

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла по­вноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних із протиправною поведінкою неповнолітньої особи, вабута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Крім того, ст. 35 ЦК України передбачає можливість надання повної цивільної дієздатності до досягнення особою повноліття у випадках:

якщо фізична особа, яка досягла 16 років, працює за трудовим договором;

якщо фізична особа записана матір'ю або батьком дитини;

якщо фізична особа, яка досягла 16 років, бажає займатися підприємниць­кою діяльністю.

2) Часткова цивільна дієздатність (ст. 31 ЦК України). її мають фізичні особи, які не досягай 14 років (малолітні особи).

Малолітні особи відповідно до обсягу часткової цивільної дієздатності мають право:

самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто такі, що задовольня­ють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціально­му розвитку та стосуються предмета, що має невисоку вартість);

здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, твор­чої діяльності.

Малолітні особи не несуть відповідальності за завдану ними шкоду. За шкоду, заподіяну малолітніми особами, відповідають їх батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні та інші установи, якщо вони не доведуть, що шкоду було за­вдано не з їхньої вини.

Неповна цивільна дієздатність (ст. 32 ЦК України). її мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні особи).

Неповнолітні особи володіють більшим обсягом дієздатності порівняно з малолітніми. Вони мають право:

самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяль­ності, що охороняються законом;

бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджа­тися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку);

за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників вчиняти інші угоди;

за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників розпоряджатися ко­штами, що внесені на ім'я неповнолітньої іншими особами.

На відміну від малолітньої, неповнолітня особа самостійно відповідає за пору­шення укладеного нею договору, а також за завдану шкоду. У разі недостатності або відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування шкоди або збитків, додаткову або повну відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальники.

Часткову дієздатність малолітньої особи та неповну дієздатність непо­внолітньої особи слід відрізняти від обмеженої дієздатності.

Обмежена дієздатність — це така дієздатність, яка обмежена судом, обсяг якої зменшений.

Цивільна дієздатність може бути обмежена лише судом у таких випадках:

фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне стано­вище.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може само­стійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (ст. 37 ЦК України).

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмеже­на, за згодою піклувальника.

Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальни­ком. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що 11 здана нею іншій особі.

Цивільна правоздатність фізичної особи, що була обмежена, може бути по­новлена (ст. 38 ЦК України).

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, нар­котичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

У разі, якщо фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу, вона мо­же бути визнана судом недієздатною (ст. 39 ЦК України).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається нє дієздатною.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

За позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, як­що буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Отже, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклуван­ня, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встанов­люється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і при­значає піклувальника за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклу­вальника.

Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призна­чаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклу­вальників.

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потре­бує опіки або піклування.

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальни­ка опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають йо­го без законної підстави.

Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інте­ресів підопічного.

Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклу­вальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім пере­дання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

відмовитися від майнових прав підопічного;

видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

укладати договори щодо іншого цінного майна.

Піклувальник має право дати згоду на вчинення передбачених вище правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Управління майном особи, над якою встановлено опіку. Опікун зобов'язаний дба­ти про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Якщо ма­лолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знахо­диться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.

Звільнення опікуна та піклувальника. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклу­вальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повнова­жень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, як­що вона не була розглянута протягом цього строку.

Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою вста­новлено піклування.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повнова­жень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, пору­шення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Припинення опіки. Опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам). Опіка припиняється також у разі досягнення підопічним чо­тирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Припинення піклування. Піклування припиняється у разі:

досягнення фізичною особою повноліття;

реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійсню­вати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до на­даних йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної вла­ди, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самовряду­вання та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домо­вленістю сторін. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі ро­дичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпо­рядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає та припиняється одночасно із її правоздатністю. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (ст. 92 ЦК України).

Юридична-особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належ­ним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зо­бов'язання^ юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язання­ми її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими докумен­тами та законом (ст. 96 ЦК України).

 

< Попередня   Наступна >