Головна Монографії та посібники Адвокатура Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1 5.2. Поняття та види правочинів. Загальні вимоги закону, дотримання яких є необхідним для чинності правочину

5.2. Поняття та види правочинів. Загальні вимоги закону, дотримання яких є необхідним для чинності правочину

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1
230

5.2. Поняття та види правочинів. Загальні вимоги зако­ну, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.

Вчинення усного правочину. Вимоги закону до письмової форми правочину. Нотаріальне посвідчення правочину. Відмова від правочину. Підстави недійсності правочину та правові наслідки його недійсності.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Основні риси правочину:

це юридичний факт — дія, яка відбувається та створює юридичні наслідки за волею суб'єктів цивільного права;

правочин — це дія фізичної або юридичної особи;

це правомірна дія суб'єктів цивільного права. Неправомірна поведінка, що порушує вимоги законодавства, не є правочином.

правочин тягне виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин характеризується тим що для виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків достатньо волеви­явлення однієї сторони. Прикладом одностороннього правочину є заповіт.

Односторонній правочин за загальним правилом може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Для інших осіб такий правочин може створю­вати обов'язки лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Двосторонній або багатосторонній правочин є договором.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встанов­лення, зміну або припинення цивільних прав та

обов'язків. Прикладом двосто­роннього правочину (договору) є договір купівлі-продажу, міни, дарування то­що.

Багатосторонній правочин (договір) — це такий правочин, що укладається більш ніж між двома сторонами та, як правило, спрямований на досягнення пев­ної спільної мети.

Таким чином, поняття «правочин» та «договір» співвідносяться між собою як загальне та окреме. Будь-який договір є правочином, але не всякий правочин є договором.

Цивільно-правовий договір є найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язань у суб'єктів цивільного права, спрямований на врегулювання ци­вільно-правових відносин між суб'єктами з моменту укладення договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Цивільно-правовий договір характеризується такими ознаками:

договір є правочином;

у договорі виявляється воля двох або більше сторін;

договір спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків;

договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного зако­нодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять:

— умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними;

— умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є:

— умови про предмет договору;

— умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів да­ного виду;

— усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (офер­ти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Види договорів:

1) односторонні та двосторонні;

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед щ тою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони (договір позики, договір довічного утримання).

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (договір купівлі-продажу, договір найму тощо).

2) реальні та консенсуальні;

Договір є консенсуальним, коли для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов (наприклад, договір купівлі- продажу).

Договір є реальним, коли для настання правових наслідків необхідно не тільки досягти згоди з усіх істотних умов, а й передати річ (наприклад, договір позики, в якому права та обов'язки виникають тільки після передачі грошей позичальнику).

3) відплатні та безоплатні;

Договір є безоплатним, коли обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна сторона (наприклад, договір дарування).

Договір є відплатним, коли обов'язок здійснити матеріальні витрати мають обидві сторони. За загальним правилом договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у до­говорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визна­чається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

4) строкові та безстрокові;

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору засто­совуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У строковому договорі встановлений строк або термін його дії. Безстроковий договір набирає чинності та припиняється за вимогою однієї із сторін.

5) попередній договір та основний;

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного стро­ку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК України).

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Крім того, ЦК України також передбачає такі види договорів, як публічнні договір, договір приєднання та договір на користь третьої особи.

Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кож­ному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ст. 633 ЦК Ук­раїни).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Дру­га сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 634 ЦК України).

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не вста­новлена у договорі (ст. 636 ЦК України).

Загальні умови чинності правочину (ст. 203 ЦК України):

1) Зміст правочину не може суперечити вимогам законодавства, а також загальним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в пись­мовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Так, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодер­жання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що спла­тила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, ви­лається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Статтею 208 ЦК України передбачено правочини, які належить вчиняти у письмовій формі. Це:

правочини між юридичними особами;

правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передба­чених ч. 1 ст. 206 ЦК України;

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім право­чинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України;

інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання в одповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або зако­ном, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням | наприклад, у випадку відсутності заяви про припинення договору оренди, після закінчення строку договору, договір вважається продовженим).

Вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчине­ний у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вва­жається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписа­ний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підпи­сується особами, уповноваженими на це її установчими документами, дові­реністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числово­го підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмо­вою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підпи­сатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріаль­но, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має правова вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бу­ти підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину. щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Нотаріальне посвідчення правочину. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених за­коном або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посві­дченню.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою по­садовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст право­чину, посвідчувального напису. При цьому нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю мо­же бути нотаріально посвідчений.

Крім нотаріального посвідчення можлива також державна реєстрація право­чину, яка здійснюється лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:

місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сто­рони;

місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до ст. 647 ЦК України.

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При цьому беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відпо­відній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих ча­стин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Як­що немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практи­ка відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відмова від правочину. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має пра­во відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмо­вою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовити­ся від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домо­вленістю сторін.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1—3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом «нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин мо­же бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встанов­лена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визна­ний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — від шкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню вин­ною стороною.

Вказані правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особ­ливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Слід зауважити, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 218 ЦК України передбачено правові наслідки недодержання вимоги по до письмової форми правочину. Так, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-. відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідчен­нях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недо­держання вимоги щодо письмової форми (купівля-продаж нерухомого майна), укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчи­нення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторон­нього правочину чи договору такий правочин чи договір є нікчемним. Суд може визнати їх дійсними, якщо буде встановлено відповідність справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обста­вина, яка не залежала від її волі, або якщо сторони домовилися щодо всіх істот­них умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріаль­ного посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки пе­редбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припи­няється.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук