Головна

Суб’єктивні портрети як способи фіксації ознак зовнішності людини ознак зовнішності людини І. Жолнович


Суб’єктивні портрети як способи фіксації ознак зовнішності людини ознак зовнішності людиниІ. ЖолновичЛьвівський національний університет імені Івана Франкавул.Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

У статті аналізуються суб’єктивні портрети як способи фіксації ознак зовнішності людини. Пропонується власний поділ на стадії їх виготовлення. Вказуються деякі питання практики їх використання.

Ключові слова: ознака, зовнішність, суб’єктивний портрет.

Досліджуючи зовнішність людини під час проведення слідчих, оперативно-розшукових дій перед особою, яка це здійснює, постане питання про закріплення результатів вчинюваних дій.

Засоби фіксації ознак зовнішності можуть бути як суб’єктивними, так і об’єктивними.

До суб’єктивних слід відносити опис за методом "словесного портрету" (крім випадку безпосереднього сприйняття особи, ознаки якої фіксуються), складання суб’єктивних мальованих, фотокомпозиційного та суб’єктивного скульптурного портретів. До об’єктивних засобів фіксації ознак зовнішності людини слід відносити фотознімки, зображення з друкованих засобів масової інформації та з відео-, кінозйомки, дані з криміналістичних обліків.

З об’єктивних джерел отримати інформацію про зовнішність особи не викликає труднощів. Вона є наявною і об’єктивно відображає зовнішність тої особи, яку необхі

дно встановити.

Найтяжче здобути інформацію про зовнішні ознаки від суб’єктивних джерел – людей, які є носіями ідеальних відображень. Зафіксований у пам’яті уявний образ об’єктивної дійсності, в тому числі зовнішності людини, є недоступний сторонньому спостерігачеві, його може розкрити тільки саме джерело під час вільного волевиявлення, розповіді про сприйняте [1, с.16].

Правильне і повне фіксування працівниками правоохоронних органів ознак зовнішності, незважаючи на метод чи способи, які використовуються, допоможе їм створити портрет злочинця для подальшого його розшуку або виконати інші дії для ідентифікації людини.

У статті досліджуватимуться лише питання, пов’язані із виготовленням суб’єктивних портретів. Ця проблема є менш дослідженою у науковій літературі порівняно зі "словесним портретом". У минулому, та й на сьогоднішній день, питання суб’єктивних портретів розглядаються незначною мірою з точки зору лише самого процесу їх виготовлення і які науково-технічні засоби для цього використовуються. Однак не вирішеними залишаються інші питання: проведення підготовчих дій, подальше закріплення здобутих результатів та ін.

Методику виготовлення суб’єктивного скульптурного портрета розробив і успішно застосовував М.М. Герасімов, який у 1955 р. опублікував свою працю "Відновлення обличчя по черепу (сучасна і первісна людина)". Інші види таких портретів були незначно висвітлені у підручниках "Криміналістика", які виходили у цей час. Дослідження з цієї проблеми опублікували В.П. Гарбар і В.Г. Лукашевич "Деякі питання виготовлення і використання суб’єктивних мальованих портретів у слідчій практиці" (К., 1988), О.М. Зінін Г.М. Мамедов "Особливості виготовлення суб’єктивних портретів" (К., 1990).

У криміналістиці відомі такі способи відтворення ідеальних відображень (уявних образів): опис, малювання, композиції з допомогою фото-графій, малюнків. Перший з них відноситься до проведення опису людини за зовнішністю з використанням методу "словесного портрету", інші – виготовлення суб’єктивних портретів.

Відмінність суб’єктивних портретів від "словесного портрету" полягає в тому, що в результаті їхнього використання в наявності постає певний матеріалізований образ тієї особи, яка спостерігалася раніше, а у випадку словесного портрета – лише письмова фіксація ознак зовнішності, в результаті чого не вимальовується в наглядній формі певний образ.

П.Д.Біленчук визначає суб’єктивний портрет як матеріалізований уявний образ об’єкта, що зберігається в пам’яті людини, яка раніше вже спостерігала цей об’єкт (предмет, людину) [2, с.244]. Автор вказує на чотири види таких суб’єктивних портретів: мальований, фотокомпозиційний, композиційно-мальований та скульптурний портрет (пластична реконструкція обличчя за черепом) [2,с.246].

Р.С. Бєлкін говорить про три моделі таких портретів: мальовані, мальовані-композиційні та фотокомпозиційні, а посмертну маску визначає як один із способів фіксації зовнішності [3, с.354-355].

Ми повністю погоджуємось з П.Д. Біленчуком щодо визначення видів суб’єктивних портретів як способів, у деяких випадках і засобів фіксації ознак зовнішності. Кожний з них має свою власну методику виготовлення, в результаті чого створюється певний матеріалізований уявний образ стосовно зовнішності людини повністю або лише деяких її частин (наприклад, форма голови або тільки якесь татуювання тощо).

Процес створення суб’єктивних портретів О.М. Зінін і Г.М. Мамедов пропонують поділити на декілька етапів, а саме: отримання завдання на виготовлення, попередня бесіда з очевидцем, визначення придатності очевидця, підготовка технічних засобів і матеріалів, детальне встановлення зовнішності злочинця, виготовлення портрета [4, с.24].

На наш погляд, процес створення суб’єктивних портретів умовно можна поділити на три стадії: підготовча, основна (стадія виготовлення суб’єктивного портрета) і завершальна стадія. Кожна з цих стадій складається із певних таких етапів, проведення яких допоможе більш якісно і швидко виконати поставлене завдання. Однак усі перелічені етапи стосуються виготовлення суб’єктивного портрета спеціалістом. Якщо ж суб’єктивний портрет складається особисто ініціатором виготовлення такого портрета або очевидцем, то деякі з цих етапів можуть бути зайвими.

Підготовча стадія виготовлення суб’єктивного портрета спеціалістом починається з отримання завдання на виготовлення суб’єктивного портрета. Як зазначають О.М. Зінін і Г.М. Мамедов, разом з цим повинні бути повідомлені дані про очевидця і вже відомі прикмети злочинця – щоби він знав, які матеріали і технічні засоби підготувати для роботи з очевидцем.

У разі особливо важливих справ бажано, щоб спеціаліст попередньо поговорив з очевидцем: у ході цієї бесіди він може вивчити особливості його особи, ознайомитися з умовами сприйняття ним зовнішності злочинця [4, с.22]. На наш погляд, така бесіда з очевидцем повинна відбуватися в кожному випадку, а не лише в надзвичайних випадках. Спочатку спеціаліст повинен зорієнтувати очевидця на завдання, яке йому треба виконати, дати можливість пригадати ознаки злочинця (як він виглядав, які ознаки зовнішності він пригадує, чи є якісь особливі ознаки, його одяг, що тримав у руках та ін.), з’ясувати, за яких умов він все це спостерігав (погодні умови, освітлення, відстань, під час руху, чи ні). Така бесіда проводиться у присутності оперативного працівника, слідчого. Після того спеціаліст та ініціатор виготовлення портрета вирішують питання, чи можливо такий портрет отримати, чи необхідно перевірити достовірність показань, і яким способом це зробити. Якщо які-небудь покази очевидця викликають сумнів, можна провести експеримент щодо їхньої перевірки [4, с.23].

Після бесіди з очевидцем перед спеціалістом постає питання, де саме проводити виготовлення суб’єктивного портрета.

Виготовлення суб’єктивного портрета найкраще проводити в лабораторних умовах, де для цього у спеціаліста є все необхідне, а отже, технологія роботи відлагоджена. Водночас, з урахуванням стану очевидця портрети інколи можна виготовляти у лікарнях, в навчальних закладах, в домашніх умовах.

В якому місці і в якому приміщенні найдоцільніше працювати, – вирішують слідчий (оперативний працівник) і спеціаліст. При цьому ініціатор виготовлення портрета повинен забезпечити як доставку спеціаліста до очевидця, так і створити необхідні умови для роботи.

Якщо мова йде про лікувальний заклад, то при визначенні дня і часу складання портрета необхідно враховувати режим роботи цього закладу. Як правило, краще орієнтуватися на другу половину дня. Бажано домовитись з адміністрацією про виділення на час роботи окремого приміщення, куди запрошують очевидця, наприклад, під виглядом консультації. Це запобігає небажаних розмов і обговорень ситуації серед хворих і персоналу.

Присутність лікаря під час виготовлення портрета, якщо цього не вимагає стан здоров’я очевидця, не обов’язкова.

Якщо портрет буде виготовлятися в навчальному закладі, то необхідно, забезпечити передусім нерозголошення обставин справи, якщо тільки ця подія не трапилась в самому закладі. Про те, причини виготовлення портрета і про роль очевидця в цій справі, не рекомендується розповідати навіть керівникам. Слід продумати яку-небудь нейтральну версію, наприклад: учень був свідком дорожньо-транспортної події і може описати зовнішність водія автомобіля. Особливо ретельно передбачити заходи щодо нерозголошення обставин справи, коли йдеться про статеві злочини.

Якщо очевидець – неповнолітній, то під час виготовлення портрета має бути присутній вчитель, і бажано, щоб це був учитель, який веде заняття в іншій групі [4, с.25].

Завершає стадію підготовки до виготовлення портрета вибір спеціалістом відповідних технічних засобів і матеріалів. Такий вибір здійснюється ним самостійно, на свій розсуд, відповідно до того, який вид суб’єктивного портрета він виконує.

Потім починається друга, основна, стадія виготовлення суб’єктивного портрета. Кожний з суб’єктивних портретів має власну методику виготовлення.

Мальований суб’єктивний портрет може бути виготовлений: а) безпо-середньо особою, пам’ять якої зберегла уявний образ; б) спеціалістом; в) безпо-середньо слідчим.

З метою ідентифікації використовують також і мальовані портрети, виконані не зі слів свідків чи потерпілих, а безпосередньо з натури [2, с.245].

При недостатніх художніх здібностях особи, яка самостійно малює портрет, можна обмежитися зображенням хоча б контуру в профіль. Можливе графічне зображення окремих помітних ознак, татуювань, шрамів тощо.

Якщо портрет малює фахівець, то він знаходиться в сусідній кімнаті з відчиненими дверима до кабінету слідчого, де проводиться допит свідка або потерпілого, або в кабінеті за ширмою. Він чує допитуваного, але не бачить його, і за словами джерела відтворює суб’єктивний образ. Отже, образ реального об’єкта (людини) при малюванні фахівцем двічі піддається суб’єктивній трансформації: вперше – джерелом, удруге – фахівцем [5, с.154].

Спочатку художник може виготовити ескізний варіант портрету [6, с.46].

У процесі виготовлення мальованого портрета можливе його корегування. Для цього після закінчення роботи допитуваному показують портрет і з’ясовують, які ознаки передано перекручено, що саме треба домалювати, і фахівець вносить відповідні зміни до портрета. При цьому треба мати на увазі, що внесені до портрета зміни можуть не тільки посилювати схожість з оригіналом, а й, навпаки зменшувати ступінь схожості. Це особливо треба пам’ятати при складанні мальованого портрета зі слів кількох джерел. Рекомендується вести розмову з кожним суб’єктом окремо і з’ясовувати, як він сприйняв інформацію, чи правильно називав ознаки. Фахівець малює індивідуальний ескіз, який оцінюється джерелом. Маючи ескізи кількох джерел, фахівець малює остаточний портрет, який пред’являється джерелам для оцінки його схожості з реальним образом.

Можливою є й інша методика – колективне складання портрета. Слідчий запрошує усіх суб’єктів (свідків, потерпілих) і допитує кожного окремо, а фахівець тим часом малює портрет, наприклад, у сусідній кімнаті, в яку відчинені двері. Слідчий показує готовий портрет одночасно усім джерелам, які оцінюють його схожість і розбіжності, а фахівець вносить до нього виправлення і уточнення. При цьому належить побудувати роботу так, щоб усі джерела прийшли до одностайної думки щодо ступеня схожості портрета з оригіналом [5, с.156].

Фотокомпозиційний портрет ("фоторобот") – це суб’єктивний портрет, складений по пам’яті з використанням набору елементів випадкових фотознімків. Методика складання "фоторобота" полягає у виконанні таких дій: потерпілому або свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, й пропонують вибрати такі, на яких зображені особи з ознаками зовнішності, подібними до образу злочинця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них "портрет", а дефекти склеювання ретушує. Одержаний в такий спосіб складений із частин фотознімків портрет називається "фотороботом". Для виготовлення "фоторобота" використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 – пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називаються планшетними "фотороботами" [2, с.245].

Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети – найбільш надійний засіб матеріалізації уявних образів та використання їх у слідчій та пошуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів композиційно-мальовані виготовляються із попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя відповідно зі свідченнь очевидців. Мальовані елементи зовнішності виготовляються в одному масштабі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дає змогу сполучити їх на просвіт та отримати (синтезувати) в цілому зображення уявного образу розшукуваної особи. Для складання композиційних портретів використовують спеціальні технічні засоби: в країнах СНД – ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), посібник "Типи та елементи зовнішності"; "Альбом-реєстр" із комплекту приладу "Портрет"; у Польщі – ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США – "Мімік", в Японії – багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності або їх слайдів на плоскій плівці.

За конструкцією названі пристрої для композиції суб’єктивних портретів поділяються на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, "Портрет", багатоканальний японський проектор); компактні, в яких демонстраційний пристрій та альбом-реєстр об’єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів така: демонструють на екрані по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх із тими, що запам’яталися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можливість конструювати суб’єктивний портрет, який поступово уточнюється. Складений на екрані фотопортрет фотографують, а в разі потреби – ретушують, згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого, і використовують для пошуку [2, с.246].

Для досягнення більшої схожості під час виготовлення суб’єктивних портретів у літературі є думка, що рекомендується виготовляти не один, а декілька варіантів таких портретів. Це дасть змогу повніше враховувати вказівки очевидця, а також порівнювати варіанти між собою, синтезувати найбільш відповідні зображення елементів при підготовці кінцевого варіанту [6,с.46]. На наш погляд, цього робити не слід, оскільки процес виготовлення суб’єктивного портрета займає не мало часу. Взагалі пропонується, щоб така робота з неповнолітніми тривала не більше 30 хв, а з дорослими – не більше години. Коли очевидець під час створення одного такого портрета ознайомиться з великою кількістю різних ознак зовнішності, то, якщо відразу ж йому буде запропоновано виготовляти другий такий портрет, він буде втомлений і може неправильно вказати ознаки, або у нього перед очима буде щойно вже виготовлений такий портрет, і позитивного результату така робота не дасть. А проте, виготовлення двох портретів з одним очевидцем можливе, у тому випадку, якщо мине певний проміжок часу, очевидець, відпочивши, зосередить свою увагу на чомусь іншому. В такому випадку йому не слід показувати перший виготовлений екземпляр, і тільки після закінчення роботи, порівнюючи два варіанти, вибрати більш схожий.

Для складання суб’єктивного скульптурного портрета (пластична реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові залишки черепа людини, а також м’яких тканин при їхній наявності. Спочатку встановлюється стать та вік черепа, оскільки є розроблені схеми, згідно з якими кожному періоду розвитку людства відповідає певна форма черепа і певна товщина м’яких тканин на ньому. Якщо буде встановлено, з якого саме історичного періоду є цей череп, або буде припущення, що цей череп належить якійсь відомій постаті, то можна для виготовлення скульптурної реконструкції додатково використовувати або фотографії, або інші зображення (картини, малюнки).

Основоположником скульптурної реконструкції обличчя за черепом на території колишнього СРСР є проф. М.М. Герасимов. Він весь процес створення такого скульптурного портрета поділяв на етапи.

І. Аналіз черепа.

1) антропологічне дослідження з акцентом на описових ознаках;

2) визначення статі;

3) визначення віку;

4) індивідуальні відхилення форм;

5) ступінь розвитку рельєфу черепа;

6) расова діагностика.

ІІ. Графічне вирішення реконструкції. Розроблені два типи графічної реконструкції:

1) графічна схема для об’єктивної оцінки ступеня правильності вирішення скульптурного портрета. Як правило, цей прийом застосовується як допоміжний під час реконструкції історичної особи;

2) графічна реконструкція етнічного типу. Цей прийом застосовується під час масового опрацювання антропологічних серій.

ІІІ. Скульптурне відтворення схеми голови. Сутність роботи полягає в тому, що на справжньому черепі або на гіпсовому його відливі поступово відтворюються основні м’язи, потім наносяться гребені товщини, які забезпечують у подальшому об’єктивну побудову схеми голови. В якості скульптурної маси використовується спеціальний віск.

IV. Завершення роботи над бюстом з урахуванням археологічних і історичних даних (костюм, зачіска).

М.М. Герасимов зазначає, що три перші етапи процесу роботи повністю будуються на фактичних матеріалах, отриманих в результаті конкретного вивчення м’яких тканин і черепа. У процесі відтворення основним "документом" є череп. Дальше опрацювання зовнішності під час реконструкції має більш суб’єктивний характер, оскільки схематичній масці потрібно надати вираз живого обличчя [7, с.18].

Однак В.І. Шиканов не зовсім схвалює такий метод. Він вказує, що, застосовуючи для відтворення зовнішнього вигляду людини метод скульптурного портрета, можна в найкращому випадку досягнути загальної подібності найперше тих параметрів людини, які можуть бути віднесені до категорії родових ознак. Про портретну ж достовірність говорити не доводиться, оскільки далеко не всі елементи обличчя піддаються точній реконструкції на основі даних черепа. Багато з них, у тому числі деталі форми губ, ніздрів, вушної раковини тощо, неминуче будуть відновлюватися з великою долею гіпотетичності. Зумовлено це тим, що багато особливостей м’яких тканин обличчя не збігається з кістками черепа: величина рота, товщина або висота губ, особливості кінчика носа, розмір вух, їх відтопиреність і притиснутість, косоокість, особливості брів, вусів, бороди [8, с.84].

З думкою можна повністю погодитися. Однак, якщо для встановлення особи це буде єдиним шансом, то його слід використати. Ще сам М.М. Герасимов з допомогою свого методу провів ідентифікацію як невідомих осіб, так і тих, щодо яких припускали можливість, хто вони є.

Для прикладу можна навести випадки успішного використання методу скульптурної реконструкції обличчя. По одній кримінальній справі, яка розслідується прокуратурою Рівненської області, жінка заявляла, що на цвинтарі як невідомий був похований її чоловік. Була проведена ексгумація трупа і призначена судово-медична експертиза з метою встановлення особи похованого. Експерти під час свого дослідження використали методику М.М. Герасимова, за якою по наявності та за станом зубів був встановлений вік особи. Отриманий результат ліг в основу висновку про спростування аргументів жінки.

Прокуратурою Тернопільської області розслідується кримінальна справа по факту вбивства (був знайдений череп без нижньої щелепи). Проведеними судово-медичними експертизами було встановлено, що череп належав особі жіночої віком у межах 10-16 років. Портретно-ідентифікаційне дослідження (порівняння черепа з прижиттєвими фотографіями однієї дівчинки) було зроблено з допомогою комп’ютерної програми "Head". Однак достовірного висновку дано не було.

Завершальна стадія виготовлення суб’єктивних портретів включає оформленням спеціалістом або слідчим, якщо він, наприклад, виконував мальований портрет, довідки про виготовлення такого портрета. Якщо портрет виконував сам очевидець, то це може бути додатком до протоколу його допиту. Спеціаліст після виготовлення суб’єктивного портрета його фотографує і надсилає ініціатору його виготовлення. У подальшому ця фотографія розмножується і може бути орієнтиром для розшуку осіб, по ній також може бути проведене пред’явлення для впізнання живої особи, трупа.

Після аналізу суб’єктивних портретів може постати питання, про віднесення їх до окремого виду доказів по кримінальній справі. Так за результатами проведеного анкетування слідчих рай-, міськпрокуратур Львівської, Тернопільської і Рівненської областей і слідчих СВ УМВСУ у Рівненській області (всього 150 респондентів) 102 з них (62%) заявили, що суб’єктивні портрети слід відносити до доказів, про що внести відповідні зміни до КПК. Наш погляд, можна погодитися з думкою В.П. Гарбара і В.Г. Лукашевича, що значення таких портретів багато в чому подібне зі значенням планів і схем, які складаються під час допиту і є додатком до протоколу [6, с.44].

Незважаючи на рідкі випадки використання суб’ктивних портретів у практичній діяльності правоохоронних органів, вони мають перспективи розвитку. Це може відбутися за рахунок впровадження у їх виготовлення комп’ютерної техніки, що значно полегшить цей процес, зробить його менш тривалим і ефективнішим. Як зазначає П.С. Кузнєцов, опис зовнішності злочинця, даний очевидцем, можна доповнити наглядним зображенням – суб’єктивним портретом, а портрет своєю чергою порівняти з фотознімками осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини [9, с.63]. Це також сприятиме ширшому використанню суб’єктивних портретів у правоохоронній діяльності, допоможе більш швидкому розслідуванні кримінальних справ, розшуку та ідентифікації осіб.

––––––––––––––––––––

1. М.В. Салтевский. Следы человека и приемы их использования для получения информации о преступнике и обстоятельствах преступления: Лекция. – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1983. – 44с.

2. П.Д. Біленчук, В.К. Лисиченко, Н.І. Клименко та ін. Криміналістика: Підручник – 2-ге вид., випр. І доп. // За ред. П.Д. БіленчукаК.: Атіка, 2001. – 544с.

3. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Кримина-листика: Учебник для вузов / Под ред. профессора Р.С.Белкина. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА. М), 2001. – 990с.

4. Зинин А.М., Мамедов Г.М. Особенности изготовления субъективных портретов. – К.: РИО МВД УССР, 1990. – 44с.

5. Салтевський М.В. Криміналістика: Підручник: У 2 ч. – Харків: Консум, Основа, 1999. – Ч.1. – 416с.

6. В.П. Гарбар, В.Г. Лукашевич. Некоторые вопросы изготовления и использования субъективных рисованых портретов в следственной практике // Криминалистика и судебная экспертиза (Республиканский межведомственный научно-методический сборник). – 1988. – 37 вып.

7. Герасимов М.М. Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек). – М.: Изд–во Академии наук СССР. – 1955. – 585с.

8. Шиканов В.И. Идентификация трупа человека по его черепу при рас-следвании убийств. – Иркутск, 1973. – 102с.

9. Кузнецов П.С. Основные направления использования информации о внешности человека на первоначальном этапе расследования // Проблемы оптимизации первоначального этапа расследования преступлений (Межву-зовский сборник научных трудов). – Свердловск. – 1988.

 

© Жолнович І., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук