Головна

Взаємозв’язок криміналістичної техніки з криміналістичною тактикою і методикою Р. Єзерський©


Взаємозв’язок криміналістичної техніки з криміналістичною тактикою і методикоюР. Єзерський©Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

У статті досліджуються питання взаємозв’язку криміналістичної техніки з криміналістичною тактикою та методикою. Зв’язок криміналістичної техніки з криміналістичною тактикою і методикою є об’єктивним і має закономірний характер. Криміналістична техніка не може існувати ізольовано від інших розділів криміналістики.

Ключові слова: криміналістична техніка, криміналістична тактика, криміналістична методика, взаємозв’язок.

Упродовж розвитку усієї історії криміналістики під впливом різноманітних чинників неодноразово змінювалась її система. Наукові дискусії стосовно елементів криміналістики не припиняються і сьогодні. Прагнення вчених розробити оптимальну, еталонну систему криміналістики обумовили появу в літературі різноманітних точок зору як на її структуру, так і на зміст, що цілком закономірно, бо архітектоніка саме цієї частини криміналістики є однією з найрухоміших.

Суспільство у боротьбі із злочинністю в особі його правоохоронних органів вживає систему заходів, особлива увага серед яких традиційно приділяється профілактиці у поєднанні із з

асобами розкриття й розслідування злочинів. Потреба суспільства в науковому обґрунтуванні системи таких заходів, їх напрацювання й реалізація завжди була і є залежною від досягнень науки і техніки. Це і зумовило свого часу зародження криміналістики як науки. Найвиразніше така зумовленість простежується у сфері криміналістичної техніки, де у найскладніших формах і способах поєднались проблеми науки, техніки, суспільства і людини. Власне ці проблеми, а точніше, закономірності, що виявляються у їхньому виникненні та вирішенні, зумовлюють потребу їх подальшого дослідження. Саме в цьому і полягає постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями.

На сьогодні можна констатувати досить ґрунтовне дослідження у працях багатьох криміналістів питань щодо характеру взаємозв’язків криміналістичної техніки з криміналістичною тактикою і методикою. Зокрема, ця проблема порушується у працях: О.М. Васильєва, Є.П. Іщенка, А.Ф. Волинського.

Виникає потреба комплексного з’ясування питань пов’язаних із визначенням взаємозв’язку криміналістичної техніки з іншими розділами криміналістики.

Зв’язок криміналістичної техніки з криміналістичною тактикою і методикою дуже різнобічний і ще більш очевидний, ніж зв’язок криміналістичної техніки з загальною теорією криміналістики.

Усі науковці-криміналісти, що досліджували взаємозв’язок техніки і тактики (Р.С. Бєлкін, І.Є. Биховський, А.І. Вінберг, Є.П. Іщенко, М.А. Корнієнко, І.М. Лузгін, М.П. Яблоков та ін.) справедливо підкреслювали, що ці розділи криміналістики не можуть існувати ізольовано один від одного, що вони органічно взаємозалежні між собою. Закономірно, що цей зв’язок є як прямим, так і зворотним.

Однак характер досліджуваного взаємозв’язку між цими двома розділами однієї науки висвітлюється різними авторами неоднозначно: від майже повного відриву криміналістичної техніки від тактики до включення її в криміналістичну тактику.

Перша позиція простежується, наприклад, у працях професорів О.М. Васильєва, О.Я. Баєва. Вона виявляється в тому, що при розробці загальних положень тактики і тактики окремих слідчих дій не приділяється належної уваги використанню досягнень найбільш "старої" і в той же час тієї, що динамічно розвивається, частини криміналістики – криміналістичній техніці. Зазначений недолік чітко виявляється й у тактичних розділах багатьох підручників з криміналістики, де на необхідність використання техніко-криміналістичних методів і засобів лише скупо вказується під час розгляду питань підготовки до окремих слідчих дій і фіксації їхніх результатів. Специфіка ж їхнього використання під час проведення слідчої дії зазначається далеко не завжди, а якщо і висвітлюється, то обмежено.

Причини настільки небажаного розриву між криміналістичною технікою і тактикою проаналізував Є.П. Іщенко. До них він відносить: а) бурхливий вплив науково-технічного прогресу саме на криміналістичну техніку набагато слабкішого його впливу на тактику; б) причини суб’єктивного характеру: недостатнє знання (як слідчими, працівниками органів дізнання, суддями, так і багатьма науковцями, що спеціалізуються у галузі тактики) досягнень криміналістичної техніки; в) застосування слідчими, працівниками органів дізнання, суддями засобів і методів криміналістичної техніки далеко не у всіх необхідних випадках і не завжди ефективно [1, с.48]. Погоджуючись у цілому з висновками Є.П. Іщенка, вважаємо за необхідне до зазначеного переліку додати недостатнє техніко-криміналістичне забезпечення правоохоронної діяльності й істотні прогалини в кримінально-процесуальному законодавстві, у правовому забезпеченні вирішення розглянутої проблеми стосовно практики.

Однак у літературі висловлюються й інші, більш радикальні позиції щодо взаємозв’язку техніки і тактики, які можна назвати тенденцією поглинання одного розділу іншим.

Так М.П. Яблоков і В.Я. Колдін у підручнику для студентів юридичних вузів вказують, що "криміналістична тактика включає криміналістичну техніку" [2, с.12]. Далі, включивши техніку і тактику в методику, вони роблять таке застереження: "Це означає, що у розгляді цілісної структури розслідування окремого злочину враховують і використовують наукові рекомендації і вимоги криміналістичної техніки і тактики" [2, с.13]. Однак це застереження не змінює цього положення, тому що співвідношення двох розділів науки і використання їхніх рекомендацій на практиці (та ще й у ході розслідування окремого, конкретного злочину) – це питання з двох цілком різних сфер діяльності.

На появу позиції про включення техніки в тактику певною мірою вплинуло відоме висловлювання А.І. Вінберга (1962) про те, що "криміналістична техніка як така поза тактикою – мертва, безпредметна". Цю думку в 1970 р. повторив І.М. Лузгін, додавши, що в умовах розслідування технічні прийоми і засоби можуть бути використані тільки в повній і точній відповідності з рекомендаціями криміналістичної тактики [3, с.201].

Однак двадцять років по тому (у 1990 р.) І.М. Лузгін різко змінив свій підхід до взаємозв’язку криміналістичної техніки і криміналістичної тактики, запропонувавши переглянути традиційне поняття "криміналістична техніка" і її місце в курсі криміналістики. Він писав: "Сьогодні рівень розвитку криміналістики істотно розширив початково сформовані рамки кримінальної (криміналістичної) техніки".

Сформувались фактично самостійні блоки наукового знання, що описують механізм утворення і ознаки типових матеріальних наслідків злочину (трасологія, дактилоскопія, судова балістика, габітологія, криміналістична реєстрація). Об’єднати ці елементи знання єдиним поняттям "криміналістична техніка" неможливо хоча б тому, що це не відповідає змісту цього розділу, відсуває на другий план головне – характеристику різнорідних джерел інформації. Навівши не дуже зрозумілий останній аргумент на користь істотної зміни структури навчального курсу, І.М. Лузгін робить такий висновок: "...При цьому саме поняття "криміналістична техніка" може бути замінено більш точним і об’ємним поняттям – "науково-технічні засоби і методи, що використовуються під час розкриття і розслідування злочинів (криміналістичний аспект)" [4, с.7].

Однак суть не в назві цього розділу криміналістики. Принципове значення має зміст проблем, які визначають предмет вивчення в тому чи іншому розділі цієї науки. У цьому сенсі більш прийнятною є позиція А.Ф. Волинського, який вважає, що "криміналістичну техніку (розділ науки криміналістики) доцільно розглядати як галузь криміналістичних знань про закономірності виникнення слідів злочину, виявлення їхніх причинних зв’язків з ознаками осіб, що вчинили злочини, способами і засобами вчинення злочинів, а також отримання, обробки, систематизації і використання криміналістично-значущої інформації у ході розкриття і розслідування злочинів" [5, с.27].

До абсурду довів ідею "поглинання" тактики технікою представник Бакинського університету О.С. Бабаев. Своєму виступу на XXIII Криміналістичних читаннях в Академії управління МВС Росії, що проходили 28 березня 1997 р., він дав назву "Призначення і проведення експертиз: тактика чи технологія?" і на закінчення опублікованого тексту дав таку відповідь на поставлене ним же запитання: "Резюмуючи сказане, варто дійти висновку, що призначення експертизи, як слідчої дії, повинно характеризуватися не тактикою, а технологією, що буде охоплювати в цьому випадку і призначення і проведення експертизи. Так і варто іменувати відповідні розділи навчальних матеріалів: "Технологія призначення і проведення судової експертизи"" [6, с.45].

Не маючи можливості докладно зупинятися на аргументах О.С. Бабаева, що не витримують, на нашу думку, критики, відзначимо, що визначення кола питань, які підлягають експертному дослідженню, і їхнє формулювання мають творчий, тактичний, а не технічний характер. Вибір експерта також не тільки процесуальний обов’язок, але й тактична прерогатива слідчого, органу дізнання, суду. І давно вже відомо та сприйнято вченими-криміналістами загальне положення про те, що включення тактичних рекомендацій в КПК як правову норму не позбавляє їхнього тактичного характеру. Якщо дотримуватись "технологічної" точки зору, то треба говорити і про "технологію" огляду, "технологію" обшуку, "технологію" допиту, "технологію" експерименту – словом, тактика окремих слідчих дій перетворюється в щось аморфне. А якщо ще погодитися з пропозицією А.Г. Філіппова про виділення в структурі науки п’ятого розділу ("Організація розслідування"), куди увійде планування, то від тактики в цілому взагалі нічого не залишиться – загальні положення тактики просто не будуть потрібні. І тоді криміналістику цілком можна буде знову назвати "карною технікою", як її іменували на початку XX ст. в Росії, чи, йдучи за рекомендаціями О.С. Бабаева, – "карною технологією".

Здається, що з приводу взаємозв’язку співвідношення техніки і тактики найчіткішу й найбільш обґрунтовану позицію займає Р.С. Бєлкін. Проаналізувавши основні положення його концепції, викладені в численних працях [7.11; 7.13; 7.6; 7.16; 7.295], і приєднуючись до неї, спробуємо на цій основі сформулювати основні принципи досліджуваного в даному розділі взаємозв’язку в такий спосіб:

1. Техніка і тактика – нерозривно пов’язані і в той же час самостійні розділи єдиної науки криміналістики.

2. Єдність ця заснована на загальних вихідних методологічних положеннях, що становлять зміст загальної теорії криміналістики (постулатах, принципах, закономірностях).

3. Тактичні прийоми та рекомендації покликані забезпечити найповніше й найефективніше застосування прийомів, засобів і рекомендацій криміналістичної техніки.

4. Тактика тієї чи іншої слідчої дії змінюється залежно від характеру рекомендованих під час її проведення засобів криміналістичної техніки (а на практиці – і від наявності в розпорядженні слідчого таких засобів).

5. Проблеми, що виникають перед тактикою, зміна завдань, використання нових даних суміжних із криміналістикою наук зумовлюють зміни існуючих техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методик.

6. Уточнення змісту і меж криміналістичної техніки і криміналістичної тактики, їхніх взаємозв’язків і далі є одним з важливих чинників розвитку як тактики, так і техніки.

Виходячи з цих концептуальних положень, розглянемо детальніше напрямки і особливості змісту досліджуваного взаємозв’язку стосовно наукових проблем, що мають певною мірою дискусійний характер: ефективність окремих слідчих дій і всього розслідування в цілому, встановлення особи винного з використанням спеціальних знань, використання суб’єктивного портрета, проблема протидії розкриттю і розслідуванню злочинів, використання поліграфа під час розслідування, використання біодетекторів (одорології) у розслідуванні злочинів.

Проблемі ефективності слідчих дій і всього розслідування в цілому в наукових криміналістичних дослідженнях, на жаль, приділялося мало уваги. В 70-х роках XX ст. у зв’язку із створенням Академії МВС СРСР було проведено низку досліджень стосовно наукової організації праці слідчого, у яких взяли активну участь і вчені-криміналісти (О.П. Михайлов, О.Б. Соловйов, М.І. Порубов, О.Р. Ратинов та ін.). Вивчення опублікованих результатів цих досліджень [8.27; 8.7; 8.45] показує, що вони мали здебільшого управлінський характер і питання підвищення ефективності слідчих дій розглядалися головно в аспекті організаційного й організаційно-технічного забезпечення слідчої діяльності. В 80-х і 90-х роках в умовах економічної кризи навіть ці дослідження припинилися. Вплив використання техніко-криміналістичних засобів на ефективність окремих слідчих дій і всього розслідування в цілому спеціально ніким не досліджувалися. Лише у дисертаційних роботах із проблем криміналістичної техніки, тактики і методики автори обов’язково торкалися цієї теми, показуючи важливість (і стан) використання техніко-криміналістичних засобів при проведенні окремих слідчих дій і всього розслідування злочинів визначеного виду. Стосовно методики можна назвати дисертаційні роботи А.Я. Целищева про розслідування грабежів і розбоїв (М., 1981), А.М. Дубровіної про розслідування викрадення і підміни дитини (М., 1987), А.М. Кустова про розслідування розкрадань у цивільній авіації (М., 1988), Р.Р. Рахматуліна про розслідування крадіжок у сільській місцевості (М., 1995) та ін. До цієї проблеми можна віднести роботу М.І. Ахмедова по тактиці групового обшуку, де він запропонував свою класифікацію науково-технічних засобів, що використовуються під час обшуку [9, с.36].

Однак усе це не замінює спеціального, цільового дослідження зазначеної проблеми на монографічному рівні. Ми вважаємо, що з розвитком науково-технічного прогресу, з появою нових видів злочинів, організованої злочинної діяльності, нових методів і засобів криміналістичної техніки, за наявності обмежених засобів на належне забезпечення їхнього впровадження в правоохоронну практику таке дослідження вкрай потрібне. Мали рацію І.Є. Биховський і М.А. Корнієнко, коли ще в 1981 р., розглядаючи цю проблему, зазначали: "Якщо раніше, аналізуючи конкретну слідчу дію, можна було виділити окремий етап (етапи), пов’язаний із застосуванням технічних засобів, то тепер технічні засоби часто застосовуються в процесі всієї слідчої дії від початку до кінця. Відзначивши, що застосування техніко-криміналістичних засобів є однією з найважливіших умов підвищення ефективності вирішення завдань, що стоять перед слідчим, автори роблять висновок: "Прийшов час, коли про застосування технічних засобів необхідно говорити не лише в зв’язку з особливостями техніки виявлення, дослідження, фіксації і вилучення конкретних об’єктів, але й більш широко, у тактичному плані" [10, с.13]. Самоочевидно, що за минулих з того часу двадцять років справедливість цього висновку ще більш актуалізувалася. Сьогодні насамперед із криміналістичною технікою пов’язуються і сподівання на розширення і зміцнення доказової бази у кримінальних справах, на скорочення термінів їхнього розслідування, об’єктивізацію процесу доведення. Саме цього в наш час потребує слідча практика.

Використання засобів, прийомів, рекомендацій криміналістичної техніки в тактиці найчастіше пов’язують з тактичним прийомом і плануванням розслідування, як важливими елементами методики розслідування. І це не випадково: тактичний прийом є найефективнішим способом дій слідчого і визначеної слідчої ситуації, а планування – умова ефективності як розслідування в цілому, так і окремої слідчої дії. Є.П. Іщенко, автор однієї з багатьох публікацій, спеціально присвячених цій проблемі, вважає навіть, що взаємозв’язок техніки і тактики в цілому можна розглядати саме як взаємозв’язок між системами науково-технічних засобів і тактичних прийомів, частиною чого є "взаємовідносини між основними елементами техніки і тактики: науково-технічним засобом і тактичним прийомом" [1, с.48]. Видається, що зв’язок тут набагато ширший від обсягу "пов’язаних" елементів обох розділів науки.

Як відомо, і техніка, і тактика, і методика необхідні для забезпечення вирішення єдиного завдання, передбаченого кримінально-процесуальним законом: швидке і повне розкриття і розслідування злочинів, встановлення істини по кримінальній справі, для того щоб жоден невинний не був покараний. А проте у кримінальному процесі немає навіть самого терміна "тактичний прийом". Однак безперечний і той факт, що тактичні прийоми утворюють хоч і важливу, але не єдину сторону кожної слідчої дії, що є засобом збирання, дослідження й оцінки доказів. Планування такої дії і планування всього розслідування в цілому входять у предмет криміналістичної тактики, хоча ніхто поки що не відніс їх до тактичних прийомів. Однак важливість планування для реалізації зв’язку "техніка–тактика" безсумнівна. Ми вважаємо, що надалі, судячи з проекту нового КПК України, зазначений взаємозв’язок розвиватиметься як через кримінально-процесуальний закон, так і через криміналістичну тактику і методику, а також завдяки подальшій розробці проблем техніко-криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів.

Є.П. Іщенко не погоджується з думкою В.І. Шиканова, що технічні прийоми виступають стосовно тактичних як допоміжний обслуговуючий засіб. Не викликає заперечень його думка і про те, що "науково-технічні засоби повинні займати в структурі тактичного прийому особливе місце, будучи своєрідним природно-технічним фундаментом, на якому грунтується його результативність і ефективність [1, с.55]. Дозволимо собі лише коротке пояснення.

По-перше, тактичний прийом як найоптимальніший спосіб дій за своїм змістом характеризується органічною єдністю інтелектуальних і технічних можливостей слідчого, його знань, умінь, досвіду, що визначає в рамках методики розслідування ситуаційний вибір мети і завдання, способів та засобів їхнього вирішення.

По-друге, науково-технічний "фундамент", безсумнівно, відіграє більш значущу роль порівняно з тією, яку можна виразити в рамках тактичного прийому.

Необхідність використання техніко-криміналістичних прийомів неминуче призводить до органічного включення відповідних дій у тактику всієї слідчої дії, у тому числі її підготовку, робочий етап, фіксацію ходу і результатів. Відповідно і наукова розробка всієї тактики слідчої дії об’єктивно припускає аналіз можливостей використання при його проведенні техніко-криміналістичних методів і засобів.

Фактично в монографічних працях по тактиці окремих слідчих дій це давно вже і робиться, хоча не завжди достатньою мірою. Дуже перспективним, нам видається, і такий сучасний напрямок наукових розробок, коли окрема слідча дія стає об’єктом наукового дослідження саме в аспекті використання при її проведенні спеціальних криміналістичних знань, техніко-криміналістичних методів і засобів. У багатьох інших працях, присвячених тактиці проведення окремих слідчих дій, проблема використання техніко-криміналістичних засобів і методів під час проведення тієї чи іншої слідчої дії не лише не виділяється структурно, але й за текстом їй надається невиправдано мало уваги [11, с.36].

Дуже істотним напрямком, у якому реалізується зв’язок техніки і тактики, є також використання математичних методів і обчислювальної техніки в розробці проблем планування розслідування. Цей зв’язок потім стає більш конкретним стосовно створення криміналістичних моделей окремих видів злочинів і алгоритмів, реалізованих з використанням ЕОМ, у тому числі методики розслідування, що стосується, окремих видів злочинів. Теоретична основа для реалізації зазначеного зв’язку була сформульована в цілій низці робіт учених-криміналістів. Базою для публікацій були результати досліджень у сфері моделювання і правової кібернетики. Однак реальний вплив цих досліджень на практику виявився менш значним, ніж очікувалося.

Пряме відношення наукові положення і рекомендації криміналістичної техніки мають до наукового (і практичного) вирішення такого найважливішого тактико-криміналістичного завдання, як встановлення особи невідомого злочинця. Мова йде про використання техніко-криміналістичних методів і засобів у розкритті злочинів за різними напрямами цієї діяльності. До таких напрямів з урахуванням тактичних цілей діяльності і специфіки тактико-криміналістичних завдань, розв’язуваних у методиці з використанням техніко-криміналістичних методів і засобів, на нашу думку, відносяться:

1. Пошук носіїв інформації про подію злочину і злочинця, викрадене майно, засоби вчинення злочину (зброю, транспорт, знаряддя злому тощо), одяг і взуття злочинця, документи, що містять відомості про особу злочинця.

2. Дослідження виявлених джерел інформації про злочинця з метою обмеження кола осіб, що перевіряються, встановлення його групової належності (віку, росту, анатомічних, патологічних ознак і властивостей, професійних навичок тощо). Сюди ж варто віднести завдання, пов’язані з використанням криміналістичних методів і засобів з метою "матеріалізації" інформації про особу злочинця, що здобута з ідеальних джерел (складання суб’єктивних портретів, забезпечення перевірок за обліками).

3. Забезпечення функціонування криміналістичних обліків, використання їхніх можливостей у розкритті злочинів і розшуку злочинців, у створенні доказової бази у кримінальних справах.

4. Виявлення і затримання конкретної особи, підозрюваної у вчиненні злочину, вирішення діагностичних і ідентифікаційних завдань за матеріальними носіями пошукової і доказової інформації (проведення експертиз і досліджень), використання здобутих результатів у процесі доказування.

Зміст слідчих дій, організаційних і оперативно-пошукових заходів, а також їхніх комбінацій, у ході яких техніко-криміналістичні засоби використовуються для вирішення перелічених вище завдань, знайшло досить повне висвітлення в юридичній і спеціальній літературі. Тому зупинимося на окремих з них, що мають проблемний, дискусійний характер.

Установленню статі, віку, росту й інших групових ознак злочинця за допомогою техніко-криміналістичних засобів і методів присвячено чимало праць науковців-криміналістів [12, с.27]. У цьому аспекті, на нашу думку, видається дуже перспективним, власне кажучи, новий для криміналістичної теорії і практики напрямок встановлення злочинця, що потребує комплексного застосування як техніко-криміналістичних методів і засобів, так і тактичних прийомів складання психологічного портрету невстановленого злочинця. Цей напрямок успішно розробляється в США і, судячи з літератури, особливо стосовно розслідування серійних злочинів, наприклад, вбивств учинених в умовах неочевидності. Цей метод, який називають іноді "психологічним профілем", досить докладно характеризує В.А. Образцов. "На відміну від багатофункціонального словесного портрета, – вважає автор, – психологічний портрет відображає внутрішні, психологічні ознаки людини. Його основна функція – бути засобом пошуку, виявлення злочинця, особа якого не встановлена. Психологічний портрет формується не на основі достовірних знань про ознаки, що в ньому відображаються, а на знаннях, що мають імовірний характер".

З останнім твердженням В.А. Образцова важко погодитись. По-перше, тому, що "психологічні" ознаки злочинця відображаються не лише в ідеальних, але і в матеріальних слідах злочину, матеріальній обстановці, що достовірно відображає ознаки і властивості особи, що вчинила злочин. Чому ж знання, отримані з достовірних джерел не можуть бути достовірними? Інколи такі знання навіть у сукупності не завжди достатні для ідентифікації особи, а результати їх застосування не мають доказового значення.

По-друге, сама назва "психологічний портрет" досить умовна, оскільки поведінка (кримінальна і посткримінальна) людини є об’єктом вивчення не лише судової психології, а й кримінального права, криміналістики, кримінології та ін. Матеріали, які, вважає В.А. Образцов, використовуються в США для "психологічного портрету", мають не лише психологічний характер. Значною мірою вони являють собою результати комплексного застосування техніко-криміналістичних методів та засобів і тактичних рекомендацій: велика фотодокументація кримінальної-технічної служби, карти, плани, схеми, все, знайдене поліцією на місці злочину і довкола нього; матеріали розтину трупа і дослідження результатів розтину; документи з інформацією про особу жертви; інформація про повну картину злочину і реконструкції механізму вчиненого тощо.

Аналізуючи конкретний приклад розкриття вбивства, В.А. Образцов відзначає, що "визначальними, базовими були дані, отримані в ході глибокого і всебічного криміналістичного аналізу обстановки, обставин учиненого й особи потерпілого. Корисними також виявилися узагальнені дані, що характеризують ознаки і особливості кримінальної, до – і посткримінальної поведінки осіб, що вчинили злочини подібним способом в аналогічних умовах.

Вивчення літературних джерел і невеликий поки що досвід складання таких портретів дають підставу зробити висновок: складання такої моделі портрета невстановленого злочинця може, очевидно, принести значну користь не лише в процесі розкриття серійних вбивств, але й під час розслідування інших тяжких злочинів, учинених тією ж особою.

Ми також вважаємо, що складати такі "портрети" особи невстановленого злочинця повинні не лише психологи, як стверджують деякі автори (наприклад, І.М. Сорокотягін), а свого роду комісії, бригади з фахівців високого рівня, що володіють знаннями в галузі криміналістичної техніки, тактики і методики, судової психології, судової психіатрії, судової медицини і теорії оперативно-розшукової діяльності.

На завершення звернемо увагу на одну обставину. Ознайомлюючись із статтею, може складатися враження, що в ній головно розглянуті зв’язки криміналістичної техніки лише з криміналістичною тактикою. Насправді це не так. Важливо пам’ятати, що криміналістична тактика є на практиці органічною складовою криміналістичної методики. Тому її можна розглядати і як складову ланку між технікою і методикою. Звідси випливають як безпосередні, так і опосередковані зв’язки з криміналістичною технікою і методикою розслідування.

––––––––––––––––––––

1. Ищенко Е.П. Тактический прием и место научно-технических средств в его структуре // Теоретические проблемы криминалистической тактики. – Свердловск: УрГУ, 1981. – 156 c.

2. Криминалистика. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 239с.

3. Лузгин И.М. Сущность криминалистических методов установления истины при расследовании преступлений. Труды Высшей школы МВД СССР. – М., 1970. – Вып.27. – С. 201-204.

4. Лузгин И.М. О концепции криминалистической техники и курсе криминалистики для ВУЗов МВД СССР // Криминалистическая техника: достижения науки и практики в учебный процес. – Л.: Ленингр. фак-т ВЮЗШ МВД СССР, 1990. – С.7-9.

5. Волынский А.Ф. Криминалистическая техника в свете современных научно-технических достижений // Криминалистическая техника: достижения науки и практики в учебный процес. – Л.: Лениигр. фак-т ВЮЗШ МВД СССР, 1990. – С.19-21.

6. Информационный бюллетень №3. – М.: Академия управления МВД России, 1997. – С.45-46.

7. Белкин Р.С. в учебниках "Криминалистика". – М.: Юрид. лит., 1968. – С.11; – М.: Академия МВД СССР, 1978. – Т. 1. – С.14-17; – М.: МФЮЗО при Академии МВД СССР, 1987. – Т. 1. – С.13-15; – М.: ВЮЗШ МВД СССР, 1989. – Т. 2. – С.6-9; а также в его работах: Очерки криминалистической тактики. – Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1993. – С.16-18; Курс криминалистики. Общая теория криминалистики. – М.: Юристь, 1997. – Т. 1. – С.295-296.

8. Михайлов Л.И., Соя-Серко Л.О., Соловьев А.Б. Научная организация труда следователя. – М.: Юрид. лит., 1974. – 158с.; Ефимичев С.П., Порубов Н.И. Вопросы внедрения НОТ в следственную работу. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1976. – 96с.

9. Ахмедов Н.И. Тактика произведения одновременного обыска по делам о корыстных преступлениях, совершенных группой лиц. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995. – 78с.

10. Быховский И.Е., Корниенко Н.А. Процессуальные и тактические вопросы применения технических средств при расследовании уголовных дел. – Л.: Институт усовершенствования следственных работников Прокуратуры СССР, 1981. – С.13-14.

11. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном процессе и криминалистике – Минск: Вышейшея школа, 1968. – 126с.

12. Хазиев Ш.Н. Технико-криминалистические методы установления признаков неизвестного преступника по его следам. – М.: Академия МВД СССР, 1986. – 86с.

 

© Єзерський Р., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук