Головна

Корпоративні відносини за новим цивільним законодавством: вирішені чи нові проблеми О. Яворська©


Корпоративні відносини за новим цивільним законодавством: вирішені чи нові проблемиО. Яворська©Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000, Львів, Україна

У статті розглянуті проблеми співвідношення положень Цивільного та Господарського кодексів України щодо регулювання корпоративних відносин. Аналізується питання розмежування відповідальності засновників та створеної ними юридичної особи.

Досліджується положення Цивільного та Господарського кодексів про порядок утворення, види господарських товариств (складеного) капіталу. Теоретичні дослідження спираються на судову практику розгляду корпоративних спорів.

Ключові слова: юридична особа, засновник, господарське товариство, підприємство, акціонерне товариство, підприємство, акціонерне товариство.

У Цивільному та Господарському кодексах закріплені нові ідеї, підходи правового регулювання корпоративних відносин. Проте окремі законодавчі положення кодексів щодо правового регулювання тих чи інших корпоративних відносин часто є суперечливими, а то і діаметрально протилежними. Корпоративні відносини і проблеми їх правового регулювання є предметом багатьох наукових дискусії, досліджень. Із введенням в дію нових Цивільного та Господарського кодексів існуючі проблеми не вичерпуються через явну суперечливість законодавчих полож

ень цих актів. Науковий аналіз, порівняння, будь-які дослідження в цілому можуть лише підкреслити гостроту проблематики. Положення Цивільного та Господарського кодексів мають бути законодавчо узгоджені, в іншому випадку правозастосувальна діяльність опиниться у безвиході.

У пропонованій статті досліджуються окремі проблеми правового регулювання корпоративних відносин згідно з положеннями Цивільного та Господарського кодексів.

Цивільний кодекс України [1] істотно змінює правове розуміння суті юридичної особи. Не вдаючись до зайвої деталізації, юридичною особою згідно із ст.80 ЦК є організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Підприємство, яке на даний час є однією з організаційно-правових форм юридичної особи, за новим ЦК розглядається як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, тобто, не як суб’єкт, а як об’єкт цивільних прав. Цей об’єкт є нерухомістю (ст.191 ЦК). Таким чином усувається двозначність у законодавчих визначеннях: ст.1 Закону "Про господарські товариства" [2]. Господарські товариства – це підприємства, установи організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, ст.2 Закону "Про підприємства" [3], в якій господарські товариства розглядаються як один із видів підприємств, ст.9 цього ж Закону з якої слідує, що підприємство є власністю осіб, що його заснували.

Підприємницькі товариства, тобто ті, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, можуть створюватися як господарські товариства: повні, командитні, з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, акціонерні товариства або як виробничі кооперативи. Тобто новий ЦК передбачає ті ж самі види господарських товариств, які визначені чинним Законом "Про господарські товариства".

Одержало законодавче закріплення положення про шляхи створення юридичних осіб: шляхом об’єднання майна або шляхом об’єднання осіб або поєднання як особистої, так і майнової участі.

Інший підхід пропонується у Господарському кодексі.[4] Згідно із ст.62 ГК підприємство розглядається як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органам державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Господарськими ж товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Фактично Господарський кодекс закріплює чинне сьогодні законодавче розуміння "підприємства", "господарського товариства" з певними елементами новизни.

Неоднозначність, нечіткість, суперечливість законодавчих понять призводить до підміни понять "суб’єкт", "об’єкт" у правозастосувальній діяльності. Для ілюстрації проаналізуємо конкретну судову справу. До одного з місцевих судів звернувся акціонерний комерційний банк "Х" з позовом до гр. К про стягнення 25000 тис. грн., обґрунтовуючи позовні вимоги таким чином: гр. К є одним із засновників ЗАТ "У". Згідно з установчим договором вніс до статутного фонду створеного товариства 25000 грн.; ЗАТ "У" уклало кредитний договір з АКБ "Х" на суму 100000 доларів США; сума кредиту підлягала поверненню у визначену дату згідно з кредитним договором; ЗАТ "У" кредит не повернуло, господарським судом було порушено справу про його банкрутство. Розглядаючи справу по суті, суд констатує, що згідно із ст.24 Закону України "Про господарські товариства" акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства в межах належних їм акцій. Таким чином, відповідальність гр. К обмежується 25000 грн., що дорівнює вартості належних йому акцій. А тому позов підлягає задоволенню і з гр. К згідно із судовим рішенням підлягає стягненню сума у 25000 грн.

Істотних порушень законодавства при вирішенні цієї конкретної справи чимало. По-перше, суд взагалі не "побачив" за засновниками конкретного ними створеного суб’єкта – самостійну юридичну особу у формі ЗАТ "У". Здійснивши вклад у статутний фонд ЗАТ "У" згідно із ст.13 Закону "Про господарські товариства", засновники набувають певних прав щодо створеної ними юридичної особи. Ці права визначені ст.10 Закону "Про господарські товариства". Взаємовідносини між засновниками і ЗАТ носять зобов’язальний, а не речовий характер. По-друге, ЗАТ як юридична особа стало власником, переданих у статутний фонд коштів. По-третє, ЗАТ як самостійний суб’єкт права несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями належним йому майном (ст.24 Закону "Про господарські товариства"). Ризик втрати коштів, що внесені до статутного фонду є інвестиційним ризиком акціонера. Втрата цих коштів не є засобом відповідальності акціонера за зобов’язаннями акціонерного товариства. Тому чинне законодавче положення ч.2 ст.24 Закону "Про господарські товариства" – акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій – є юридично неграмотним. Адже, з моменту державної реєстрації АТ як самостійний суб’єкт – юридична особа – несе відповідальність за своїми зобов’язаннями. Сенс створення юридичної особи у цивільному праві саме в розмежуванні майнової сфери засновників і юридичної особи, а відтак і в розмежуванні відповідальності та зменшенню (усуненню) ризиків втрати власного майна засновників в процесі здійснення підприємницької діяльності.

В проектах законів "Про акціонерні товариства" усунута юридична безграмотність положення про відповідальність акціонерів за зобов’язаннями товариства в межах належних їм акцій. Так за проектом закону, який був розроблений ДКЦПФР, акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями акціонерного товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариств, тільки у межах належних їм акцій. Ще лаконічніший виклад за проектом Закону, розробленим Мусіякою В.Л. – акціонерне товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов’язаннями своїх акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариств.

Отже, акціонерне товариство є юридичною особою, самостійним суб’єктом. Слід належно сприйняти певну фіктивність існування такого суб’єкта як юридична особа і не ототожнювати товариство та його акціонерів.

В наступному судовому рішенні теж обґрунтовується розуміння акціонерного товариства як певної сукупності майна, як об’єкта права.

Господарський суд першої інстанції задовольнив позов ЗАТ "Х" до ТзОВ "У" та ЗАТ "Z" про визнання недійсними внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів та перевід на позивача прав і обов’язків покупця цінних паперів.

ЗАТ "Z" на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбало частину акцій ЗАТ "Х". Реєстратор відповідно вніс зміни до реєстру власників іменних акцій ЗАТ "Z". У мотивувальній частині судового рішення зазначено, що АТ є однією з форм господарських товариств, які згідно із ст.2 Закону України "Про підприємства" є одним із видів підприємств. А згідно із ст.ст.2,9 цього ж Закону підприємства є власністю осіб, на майні яких вони є засновані. Таким чином у разі продажу акції. Таким чином у разі продажу акції відбувається продаж частки у спільній власності.

Отже, суд фактично розцінив акціонерне товариство як об’єкт права – спільне майно акціонерів на праві часткової власності. Позиція суду обґрунтована.......на чинне законодавство і первісного....є тлумачення "підприємства" як об’єкта права, а не як суб’єкта. Тобто, законодавча двозначність таким чином дає змогу виносити і такі рішення.

Оскільки господарські товариства утворюються шляхом об’єднання майна учасників, то, отже, робить висновок суд, господарські товариства є спільною власністю осіб, що об’єднали своє майно. Акція, яка засвідчує дольову участь у спільному статутному фонді АТ, тим самим засвідчує право учасника на частку у спільній частковій власності.

Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяють на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Для створення юридичних осіб приватного права засновники (учасники) розробляють установчі документи (засновницький договір, статут). Цивільний кодекс визначає правовий статус юридичних осіб приватного права. З введенням в дію нового ЦК втратить чинність одне із засадних положень власне про юридичну особу – про її спецільну праводієздатність. Згідно із ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи можливе лише за рішенням суду. Окремі види діяльності є підліцензійними. Разом з тим окремими законодавчими актами визначено правовий статус юридичних осіб, правоздатність яких носить виключний характер. Це, зокрема, страхові компанії (ст.Закону "Про страхування"), професійні учасники фондового ринку – торговці цінними паперами, зберігачі, депозитарії, реєстратори, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

Цивільна дієздатність юридичної особи реалізується через її органи.

Цивільний кодекс визначає господарські товариства як юридичні особи, статутний (складений) капітал яких поділений на частки між учасниками. Вимоги до формування статутного капіталу законодавчо закріплені для товариств з обмеженою відповідальністю і для акціонерних товариств. Статутний капітал ТзОВ та ТзДВ складається з вартості вкладів його учасників. Цивільний кодекс не встановлює мінімального розміру статутного капіталу, проте його гарантійній та забезпечувальній функції надано належне законодавче закріплення. Якщо за чинним Законом "Про господарські товариства" формування статутного фонду у розмірі не менше як 30% загальної вартості розглядається як умова державної реєстрації товариства, а забезпечувальна функція трактується лише на теоретичному рівні, то в новому ЦК прямо передбачено (ст.144), що статутний капітал (як мінімальний розмір майна товариства) гарантує інтереси кредиторів. Гарантійна функція розкривається через таке законодавче положення: якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю (аналогічно до товариства з додатковою відповідальністю) виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, у тому випадку, коли учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначених законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Зменшення статутного капіталу допускається після повідомлення усіх кредиторів товариства. В такому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язань товариства та відшкодування їм збитків. Положення Цивільного кодексу в цій частині мають відсилочний характер. Тому врегулювання важливих процедурних моментів – строків і способів оголошення про зменшення статутного капіталу, строки реєстрації змін до статуту, ліквідаційна процедура щодо черговості задоволення вимог кредиторів, строків та способів повідомлення кредиторів про зменшення статутного фонду мають бути передбачені спеціальним законодавством.

Важливо, щоб такі нормативні акти, що мають бути прийняті в розвиток положень Цивільного кодексу, були прийняті вчасно і повною мірою регулювали ті питання, які кодексом не врегульовано.

Істотні новели передбачено при визначенні правового режиму статутного капіталу акціонерних товариств.

Згідно ст.155 ЦК, статутний капітал АТ утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених унаслідок придбання ними акцій. Мінімальний розмір статутного капіталу, який має бути встановлений законом, гарантує інтереси кредиторів АТ. Наслідки зменшення вартості чистих активів АТ нижче від розміру статутного капіталу або нижче від його мінімального розміру аналогічні, як для ТзОВ. У такому випадку акціонерне товариство зобов’язане оголосити про зменшення капіталу і зареєструвати відповідні зміни або товариство ліквідовується, якщо вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом. Отже, щодо акціонерних товариств теж має бути прийнято пакет законодавчих актів у розвиток положень нового Цивільного кодексу. Якщо чинне законодавство про акціонерні товариства зорієнтоване на їхнє формування шляхом "ініціативи зверху", то в ЦК зроблена спроба закріпити класичну модель створення акціонерних товариств шляхом "ініціативи знизу", тобто шляхом залучення коштів, а не створення АТ на базі готового державного майна шляхом його роздержавлення через акціонування. Згідно із ст.155 ЦК, при заснуванні АТ усі його акції мають бути розділені між засновниками.

Цивільний кодекс "умовчує" питання про види акціонерних товариств – відкрите чи закрите. Але механізм створення АТ, що пропонується у ст.155 ЦК свідчить про заснування саме закритого типу АТ. Відкрита підписка на акції АТ не проводиться до повної сплати статутного капіталу. Оголошення відкритої підписки, очевидно, є правом засновників. А тому створене як закрита корпорація таке акціонерне товариство може і ніколи не перетвориться у ВАТ. Не вдаючись до аналізу наукових дискусій про доцільність збереження такого виду АТ як закрите товариство, зазначу, що ЗАТ є специфічним "дослідницьким" породженням, яке з’явилося як необхідність у період роздержавлення економіки. З огляду на класичну модель створення акціонерних товариств неможливість широкого залучення вільних коштів ЗАТ на далеку перспективу економічної стабільності, можливо, і вичерпає себе як форма господарювання. Але на сьогодні ЗАТ як вид акціонерних товариств повинно мати "право на життя".

Господарський кодекс закріплює два види АТ: відкриті або закриті. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери такого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Акції закритого акціонерного товариства розповсюджуються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

З певною деталізацією відтворена суть закритих і відкритих АТ в проектах Законів "Про акціонерні товариства". Зокрема, пропонується закріпити норму про максимальне число акціонерів ЗАТ – 100 осіб. Якщо кількість акціонерів-власників простих акцій ЗАТ перевищують 100, то наступні річні загальні збори повинні вирішити питання про зменшення кількості акціонерів за згодою акціонерів або про зміну типу товариства. В іншому випадку, за проектом Закону ДКЦПФР, будь-який акціонер або ж сама комісія мають право звернутися до суду з примушенням товариства до зміни типу.

Судова практика розгляду спорів про вихід акціонера із ЗАТ є суперечливою. В одних випадках суди керуються ст.28 Закону "Про господарські товариства" і відмовляють у задоволенні позовних вимог ЗАТ до акціонерів-продавців та обраних ними покупців про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. В інших випадках суди керуються ст.114 чинного ЦК, але з різною мотивацією. Задовольняючи позивні вимоги ЗАТ, суди при ухваленні рішень трактують в одних випадках АТ як спільну часткову власність, акцію як цінний папір, що засвідчує право на частку у спільній частковій власності, а тому і застосовують положення ст.114 про привілеєву купівлю частки. Інші – визнають ЗАТ самостійним суб’єктом права власності і за браком механізму реалізації права на привілеєву купівлю акцій ЗАТ застосовують на підставі ч.3 ст.11 ЦПК України правила ст.114 ЦК 1963 р.

Перша позиція є неправомірною, оскільки акціонерний капітал ВАТ чи ЗАТ не є спільною частковою власністю. АТ є самостійним суб’єктом права власності. Друга позиція більш прийнятна, хоча вирішення таких спорів потребує чітких законодавчих позицій.

Складений капітал формується у повному та командитному товариствах, які діють на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма учасниками повного товариства та повними учасниками командитного товариства. Розмір та склад складеного капіталу визначається положеннями засновницького договору на відміну від чітких законодавчих приписів при формуванні розміру статутного капіталу АТ, ТзОВ, ТзДВ. Однозначно, що складений капітал не має забезпечувальної чи гарантійної функції для кредиторів товариства, оскільки учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Аналогічно повні учасники командитного товариства солідарно відповідають за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Цивільний кодекс допускає можливість заснування товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю однією особою, хоча в законодавстві взагалі не відображена специфіка правового статусу товариства створеного однією особою. Зрозуміло, що в таких товариствах не можуть функціонувати загальні збори учасників як вищий орган, оскільки немає самих учасників, відтак виконавчий орган може бути сформований із сторонніх осіб (менеджер і відповідний апарат).

Які положення повинен містити статут товариства однієї особи? Фактично, товариство однієї особи є спробою вдосконалення законодавчого поняття "приватне підприємство – юридична особа". Товариство однієї особи вигідно відрізняється від абсолютної фікції "приватного підприємства" тим, що у ньому має бути сформований статутний капітал. Він гарантує інтереси кредиторів такого товариства і наповнює фікцію матеріальним субстратом.

Акціонерне товариство, за новим ЦК, теж може бути створене однією особою або може складатися з однієї особи у разі придбання нею усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації та опублікуванню для загального відома.

В будь-якому випадку товариства однієї особи мало чим відрізняються, хіба що мінімальним розміром статутного капіталу.

Господарське товариство як юридична особа є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Таке законодавче положення передбачене у ст.115 ЦК. Отже, за такого підходу нема жодних законодавчих підстав розглядати власність у господарських товариствах як спільну сумісну чи спільну часткову як таку, що передана у довірчу власність.

Разом з тим Цивільний кодекс передбачає право учасника господарського товариства здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства (п.4 ч.1 ст.116 ЦК). Порядок відчуження має бути встановлений законом. Але якщо майно як вклад до статутного (складеного) капіталу є власністю товариства, то, очевидно, не може йти мова про відчуження частки у чужому майні (майні товариства). Учасник може передати своє право на частку, а не саму частку, іншим особам у встановленому порядку.

Відтак проаналізовані положення Цивільного та Господарського кодексів потребують законодавчого узгодження. Базові нормативні акти, які повинні були б вирішити проблеми, усунути прогалини правового регулювання ще більше ускладнили правову базу. Разом з тим на сьогодні необхідним є прийняття цілого накату законодавчих актів з окремих питань правового регулювання корпоративних відносин.

––––––––––––––––––––

1. Цивільний кодекс України. – К., 2003.

2. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №49. – Ст.682 (із змінами і доповненнями).

3. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №24. – Ст.272 (із змінами і доповненнями).

4. Господарський кодекс України. – К., 2003.

 

© Яворська О., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук