Головна

Оперативні санкції в новому Цивільному кодексі В. Коссак©


Оперативні санкції в новому Цивільному кодексіВ. Коссак©Львівський національний університет імені Івана Франкавул. Університетська, 1, 79000 Львів, Українател.(0322) 296-47-60

В умовах переходу до ринкової економіки і побудови громадянського суспільства важливе значення мають міри відповідальності. Серед них – заходи оперативного впливу. У статті розглядаються проблеми застосування оперативних санкцій. Обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення порядку їхнього застосування.

Ключові слова: оперативні санкції, розірвання договору, відмова від договору, самозахист.

У межах захисту суб’єктивних прав учасників цивільних правовідносин законодавство надає управоможеній особі можливість застосувати до правопорушника оперативних санкцій юридичного характеру. Дефініцію заходам оперативного впливу визначив В.П. Грибанов, розуміючи під останніми "правові засоби правоохоронного характеру, що застосовуються до правопорушника цивільних прав та обов’язків безпосередньо самою управоможненою особою як стороною у цивільних правовідносинах без звернення за захистом права до компетентних державних органів" [1, с.133].

Цивільним кодексом України (ст.615) передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною, інша сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслі

док односторонньої відмови від зобов’язання частково або в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов’язання або воно припиняється. Відтак оперативні санкції мають на меті охорону прав та інтересів управоможненої особи. Специфічний характер цих санкцій виявляється в тому, що вони застосовуються управоможненою особою тільки у випадку, коли зобов’язальна особа порушила свій договірний обов’язок. На відміну від таких цивільно-правових санкцій як неустойка (штраф, пеня), яким властивий компенсаційний характер, оперативні санкції мають превентивне, попереджувальне значення.

Особливість оперативних санкцій полягає у тому, що ці заходи мають характер односторонньої дії управоможеного суб’єкта цивільних відносин. Такі санкції застосовуються до правопорушника безпосередньо управоможеною особою. Але, з іншого боку з метою забезпечення правомірного застосування оперативних санкцій управоможеною особою закон надає право іншій стороні у випадку необґрунтованого застосування оспорити правильність їхнього застосування у судовій інстанції.

Розірвання договору як санкція у разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною договірного зобов’язання практикується також у міжнародному приватному праві. Підставою розірвання є, як правило, істотне порушення договору. Порушення є істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду, внаслідок якої інша сторона, значною мірою позбавляється того, на що вона, відповідно до договору, вправі розраховувати (ч.2 ст.651 ЦК України). Водночас право вимагати розірвання договору, на нашу думку, може виникати за наявності інших обставин, які свідчать про істотне порушення стороною своїх обов’язків. Таким порушенням може бути використання предмета договору не за призначенням, передача іншим особам, порушення виконання робіт, надання послуг – все це впливає на досягнення договірних цілей.

Звідси видається доцільним доповнити ч.2 ст.651 ЦК положенням в такій редакції: "До істотних належать порушення стороною договору, внаслідок яких унеможливлюється досягнення мети договору." Доповнення такого змісту дасть підставу розірвати також договори безоплатного характеру у разі порушення стороною їхніх умов щодо цільового використання майнових ресурсів.

Можна констатувати, якщо розірвання договору здійснюється шляхом звернення управоможеної особи (сторони договору) до компетентного органу (суду), то на відміну від цього відмова від договору є способом, який втілюється в односторонньому порядку. Слід зауважити, що відмова від договору може бути віднесена до оперативних санкцій лише за умови, коли вона застосовується однією стороною договору у відповідь на порушення зобов’язання іншою стороною. Це слід враховувати у тих випадках, які не пов’язані із порушенням зобов’язання боржником наприклад, внаслідок неможливості виконання. Відмову від договору в такому разі слід розглядати лише як спосіб одностороннього припинення зобов’язання, а не як оперативну санкцію.

Тому необхідно визначити межі застосування такої оперативної санкції, як одностороння відмова від договору. Важливо визначити, що, відповідно до ст.162 ЦК 1963 року, одностороння відмова від зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускалися, за винятком випадків, передбачених законом. Отже, можна зробити висновок, що межі застосування такої санкції як відмова від договору визначаються випадками, які прямо передбачені законодавством. У ст.525 нового Цивільного кодексу України вже внесено положення про допустимість односторонньої відмови від зобов’язання або зміну його умов у випадках, передбачених угодою сторін. Це пояснюється тим, що договір укладається за ініціативою самих учасників цивільних відносин, оскільки погодження договору ґрунтується на добровільній згоді, а не є вимушеною, зумовленою певними обставинами. Отже, коли законом чи договором припускається одностороння відмова, то цей юридичний факт свідчить про автоматичне припинення чи зміну договору одною стороною при порушенні своїх обов’язків іншою.

Застосування оперативних санкцій управоможеною особою тягне за собою негативні наслідки для зобов’язаної особи. У новому Цивільному кодексі України широко застосовується термін "відмова від договору". Правовим наслідком відмови від договору є припинення правовідносин між сторонами. Односторонню відмову можна розглядати як засіб оперативного впливу.

Водночас необхідно з’ясувати співвідношення понять "розірвання договору" та "відмова від договору". На мою думку, підставами розірвання договірних зобов’язань диференціюються на такі види:

1) підстави, погоджені самими сторонами в договорі;

2) підстави форс-мажорного характеру;

3) у разі невиконання однією із сторін договірних зобов’язань;

4) інші підстави, визначені законом.

Отже, розірвання договору повинно здійснюватися з підстав, передбачених законом або договором (ст.652 ЦК).

Цивільний кодекс України (ст.19) передбачає серед способів захисту – самозахист, під яким розуміють застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту повинні відповідати змісту права, що порушено, а також наслідкам, спричиненим цим правопорушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

На думку О.Г. Брателя, для реалізації права на самозахист досить наявності порушення права, тобто наявності продовжувального (незакінченого) порушення або реальної загрози порушення цивільного права. О.Г. Братель підкреслює, що самозахист є правомірним у разі явного посягання на цивільне право, яким особа володіє на законних підставах, якщо при його реалізації не було допущено явної невідповідності способів реалізації самозахисту, характерові та ступеня небезпеки посягання, а також не були перевищені межі дій, необхідних для забезпечення недоторканності права, припинення порушення [2,с.12].

Отже, оперативні санкції та заходи самозахисту дають можливість запобігти негативних наслідків, які тягне за собою невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань контрагентом договору, тобто функція оперативних санкцій зводиться більшою мірою до попередження таких негативних наслідків. Односторонні дії управоможеної особи при застосуванні у договірних відносинах оперативних санкцій тягнуть за собою настання негативних наслідків для сторони-порушника, проте водночас залишає цій стороні можливість оспорити ці санкції шляхом звернення до судової інстанції при необґрунтованому застосуванні їх управоможеною особою. Тобто, незважаючи на односторонній характер оперативних санкцій, юридично захищеними є обидві сторони договірних відносин у цивільних правовідносинах.

Слід пам’ятати, що попередити спричинення збитків легше, ніж компенсувати їх за допомогою застосування заходів цивільної відповідальності. З огляду не те, що в умовах зростання ринкової економіки існує велика свобода вибору контрагента у договірних відносинах, необхідно більшу увагу приділяти застосуванню у практиці оперативних санкцій. Право відмовитися від договору або змінити умови договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань контрагентом – це ще одна альтернативна можливість уникнути збитків або інших негативних наслідків.

––––––––––––––––––––

1. Грибачов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М: Статут, 2001.

2. Братель О.Г. Цивільно-правові наслідки надзвичайних ситуацій: Автореф. дис....канд. юрид. наук. – Харків, 2003.

 

© Коссак В., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук