Головна

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ КОРПОРАТИВНОГО ТИПУ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ У. Цікало


ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ

ЮРИДИЧНИХ ОСІБ КОРПОРАТИВНОГО ТИПУ

ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

У. Цікало

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1 79000, Львів

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

У статті проаналізовано положення Господарського кодексу України (далі – ГК) про

корпоративні права та корпоративне підприємство, а також окремі положення Цивільного

кодексу України (далі – ЦК) та Закону України “Про господарські товариства”, низки інших

законів, на підставі яких визначені характерні ознаки юридичної особи корпоративного

типу. З урахуванням цих ознак у сукупності, запропоновано визначення поняття

юридичної особи корпоративного типу та з’ясовано питання про організаційно-правові

форми, в яких вона може бути створена в Україні згідно з чинним законодавством.

Ключові слова: юридична особа корпоративного типу та її ознаки, організаційно-

правові форми юридичної особи корпоративного типу, товариство.

В господарському кодексі України зазначено, що “корпоративні права – це

права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської

організації (ч. 1 ст. 167)” [1]. Відповідно до визначення, яке міститься в п. 1 ч. 2

ст. 55 ГК України, господарські організації – це юридичні особи, створені

відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші

підприємства, створені відповідно до Господа

рського кодексу України, а також

інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в

установленому законом порядку [1]. Згідно з ч. 4 ст. 62 ГК підприємство також є

юридичною особою [1]. Відповідно, будь-яка господарська організація – це

юридична особа в розумінні ст. 80 ЦК України.

Водночас невирішеним залишається питання про те, учасники яких саме

юридичних осіб (яких організаційно-правових форм) наділені корпоративними

правами. Для їх позначення в літературі широко використовують термін

“корпорація”. Однак, на нашу думку, варто підтримати тих дослідників, які

відмовляються від його вживання, оскільки Господарський кодекс України

позначає цим терміном одну із організаційно-правових форм об’єднань

підприємств (ч. 3 ст. 120 ГК) [1]. У зв’язку з цим, досліджуючи природу

юридичних осіб, учасникам яких надаються корпоративні права, ми

використовуємо термін “юридична особа корпоративного типу”.

Згідно з положенням ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні права належать

засновникам (учасникам) корпоративних підприємств, якими є “кооперативні

підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського

товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній

власності двох або більше осіб” [1]. Водночас п. 1.8 ст. 1 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” від

28.12.1994 р. (в редакції Закону від 22.05.1997 р.), в якому міститься одне із

законодавчих визначень поняття корпоративних прав, не обмежує кола юридичних

осіб корпоративного типу певними організаційно-правовими формами. Згідно з

ним “корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал)

юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у

разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи

створена така юридична особа у формі господарського товариства,

підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в

інших організаційно-правових формах” [2].

Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р. в ч. 5

ст. 2 визначає корпоративні права як “право власності на частку (пай) у статутному

фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або

законодавства інших країн” [3], та не встановлює переліку організаційно-правових

форм, в яких така юридична особа може діяти.

Тож, в законодавстві України немає чіткого підходу до визначення кола

юридичних осіб корпоративного типу.

У правовій літературі також висловлюються різні, часом цілком протилежні,

погляди щодо вирішення цього питання. Так, О.В. Щербина такими організаціями

вважає лише акціонерні товариства: “Суб’єктами корпоративних правовідносин є

акціонерне товариство та акціонер (акціонери) [4]”.

Ю. Жорнокуй на позначення юридичних осіб корпоративного типу

використовує поширений в юридичній науці термін “корпорація” і визначає її як

“підприємницьке товариство, що створюється виключно у формі АТ, ТОВ, ТДВ

[5]”. Схожу позицію висловлюють Н.С. Глусь та В.В. Гущин [6, 7].

Згідно з третім підходом корпоративні правовідносини виникають в

господарських товариствах усіх видів [8].

В.І. Цікало пропонує на противагу поняттю “корпорація” запровадити в

науковий обіг поняття “корпоративне товариство”, яке “…може створюватися і

діяти у наступних організаційно-правових формах: 1) господарське товариство;

2) виробничий кооператив; 3) приватне підприємство двох або більше засновників

– фізичних осіб; 4) фермерське господарство двох або більше засновників;

5) підприємство споживчої кооперації двох або більше засновників – юридичних

осіб [9]”На думку І.С. Шиткіної, “до корпорацій можна віднести як комерційні

організації – господарські товариства, кооперативи, так і некомерційні – асоціації

(союзи), некомерційні партнерства, споживчі кооперативи [10]”.

Найширшим є розуміння юридичної особи корпоративного типу як будь-якої

юридичної особи. Зокрема, В.М. Кравчук вважає, що “…недоцільно звужувати

сферу регулювання корпоративного права лише певними організаційно-правовими

формами юридичних осіб… …Тому справедливим буде твердження, що

корпоративне право – це право юридичних осіб [11]”.

Щоб вирішити питання про те, учасники яких саме юридичних осіб володіють

корпоративним правами, потрібно виділити характерні ознаки, властиві всім таким

організаціям та у сукупності відмежовують їх від інших юридичних осіб. З цією

метою доцільним видається проаналізувати визначення поняття корпоративних

прав. На жаль Цивільний кодекс України, хоч і регулює корпоративні відносини,

однак такого визначення не містить. Тому необхідно звернутися до положень

Господарського кодексу України.

Відповідно до визначення, яке міститься в ч. 1 ст. 167 ГК України

“корпоративні права – права особи, частка якої визначається у статутному

фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на

участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної

частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені

законом та статутними документами” [1]. В ч. 5 ст. 63 ГК юридична особа

корпоративного типу названа корпоративним підприємством, яке визначається

як таке, що “утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх

спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або

підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного

управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи,

що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та

ризиків підприємства” [1].

Проаналізувавши ці визначення, можна навести щонайменше такі ознаки

юридичної особи корпоративного типу.

По-перше, оскільки суб’єкт корпоративних прав володіє часткою, яка

визначається у статутному фонді (майні) юридичної особи (Цивільний кодекс

України оперує поняттям “статутний (складений) капітал” (ч. 1 ст. 113)), то

очевидним є те, що в такій організації створюється статутний капітал (майно).

По-друге, майно юридичної особи корпоративного типу, в тому числі передане

засновниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, належить на праві

власності самій юридичній особі, а не її учасникам.

По-третє, учаснику в статутному капіталі (майні) визначається частка, яка

надає корпоративні права.

По-четверте, учасникові такої юридичної особи бере участь в управлінні

останньою на основі корпоративних прав, у тому числі через спеціально створені

органи. Якщо учасників кілька, то вони управляють справами спільно.

У положенні ч. 5 ст. 63 ГК йдеться про те, що юридична особа

корпоративного типу “діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи

трудової діяльності засновників (учасників)” [1]. Зважаючи на те, що в такій

організації створюється статутний капітал, потрібно зазначити, що внесення

засновниками майна є обов’язковим для його формування. Об’єднання лише

підприємницької чи трудової діяльностізасновників недостатньо. У зв’язку з цим

альтернативне формулювання “об’єднання майна та/або підприємницької чи

трудової діяльності засновників (учасників)” видається некоректним. Більше того, з цієї ж статті доходимо висновку, що корпоративними є, зокрема,

кооперативні підприємства, в тому числі виробничі кооперативи, а також

господарські товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦК України діяльність

виробничого кооперативу базується на особистій трудовій участі його членів,

тоді як засновники (учасники) господарських товариств не зобов’язані

об’єднувати свою трудову діяльність. Що стосується підприємницької діяльності,

то згідно з ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 133 ЦК лише учасники повних та командитних

товариств здійснюють її від імені товариства. Відповідно, об'єднання

засновниками (учасниками) юридичної особи корпоративного типу їхньої

трудової, як і підприємницької, діяльності, на нашу думку, не є характерною

ознакою такої організації. Спільним для всіх юридичних осіб корпоративного

типу є лише об’єднання майна засновників. У зв'язку з наведеним одеожуємо

чергову ознаку юридичної особи корпоративного типу:

По-п’яте, така організація діє на основі об’єднання майна, а у випадках,

передбачених законом, – і діяльностізасновників (учасників).

По-шосте, засновники (учасники) беруть участь у розподілі доходів та

ризиків юридичної особи корпоративного типу. Однак варто зазначити, що

ризики юридичної особи учасник бере на себе лише в межах його внеску в статутний (складений) капітал, якщо більший розмір ризиків не передбачений

законом чи установчими документами. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 140 ЦК

учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його

зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у

межах вартості своїх вкладів [12]. Водночас більший розмір відповідальності і

ризиків встановлений законом для учасників товариства з додатковою

відповідальністю: “учасники товариства з додатковою відповідальністю

солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його

зобов’язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом

товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного

кожним учасником вкладу (ч. 2 ст. 151 ЦК)” [12]. Згідно з ч. 1 ст. 123 ЦК

“прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками

пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено

засновницьким договором або домовленістю учасників” [12].

У ч. 5 ст. 63 ГК зазначено, що юридична особа корпоративного типу

утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновників. Однак у

цій же статті встановлені винятки з передбаченого в ній правила, оскільки

зазначено, що корпоративні підприємства можуть створюватись у формі

господарських товариств [1], а відповідно до ч. 2 ст. 114 ЦК України

господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути

створене однією особою, яка стає його єдиним учасником [12]. Можливість

створення господарського товариства однією особою передбачена також в ч. 1

ст. 79 ГК України [1] та в ч. 4 ст. 3 ЗУ “Про господарські товариства” від

19.09.1991 р. [13]. Отже, юридична особа корпоративного типу може бути

створена будь-якою кількістю засновників, в тому числі і однією особою, крім

випадків, спеціально передбачених в законі. З огляду на відсутність у

законодавстві чіткої вимоги, яка би встановлювала верхню або нижню межу

щодо кількісного складу засновників юридичної особи корпоративного типу,

вважаємо, що загальне правило, передбачене в ч. 5 ст. 63 ГК, не є характерною

ознакою такої організації.Відповідно до ч. 5 ст. 63 ГК України юридична особа корпоративного типу

утворюється, зазвичай, за спільним рішенням (договором) засновників [1]. Як

видається, це положення такожне може слугувати ознакою такої організації. Адже,

по-перше, у разі, якщо засновником є одна особа, очевидно, що достатньо її

одноосібного рішення про заснування юридичної особи. По-друге, прийняття

спільного рішення (договору) засновників чи одноосібного рішення про заснування

має місце при утворенні будь-якої юридичної особи і не є характерним лише при

утворенні юридичних осіб окремих організаційно-правових форм. По-третє, згідно

із ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної

реєстрації [12]. Що стосується прийняття відповідних рішень чи укладення

договорів про заснування, то така діяльність хоч і спрямована на створення

юридичної особи, однак здійснюється щодо фактично ще не існуючої організації, а

тому відповідні документи не можуть бути її ознакою. Ознакою юридичної особи

можна вважати лише той акт, на підставі якого вона є, тобто установчий документ.

Тільки в повному та командитному товариствах ним є сам засновницький договір

(ч. 1 ст. 120, ч. 1 ст. 134 ЦК [12]).

Підсумувавши наведене вище, потрібно зробити висновок про те, що

юридичними особами корпоративного типу є організації, наділені такими

ознаками: 1) об’єднання майна засновників у разі створення юридичної особи; 2) наявність статутного (складеного) капіталу; 3) право власності юридичної особи

на майно, передане засновниками як вклад до статутного (складеного) капіталу;

4) визначення в статутному (складеному) капіталі (майні) частки учасника, яка

надає йому корпоративні права; 5) участь учасника такої організації в управлінні

нею на основі корпоративних прав; 6) участь засновників (учасників) у розподілі

доходів юридичної особи та ризиків у межах внеску, якщо більший розмір ризиків

не встановлений законом чи установчими документами.

Організаційно-правові форми юридичних осіб регламентуються Цивільним

кодексом України. У ч. 1 ст. 83 ЦК України Зазначено, що юридичні особи можуть

бути створені у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених

законом [12]. З метою вирішення питання про те, в яких організаційно-правових

формах можуть створюватись юридичні особи корпоративного типу, необхідно,

передовсім, розмежувати поняття товариства та установи.

В ч. 1 ст. 81 ЦК України зазначено, що юридична особа може бути створена

через об’єднання осіб та (або) майна [12]. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК України

товариством є організація, створена через об’єднання осіб (учасників) [12]. З

цього положення законодавець встановлює винятки. Так, відповідно до ч. 2 ст. 83

ЦК України товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі

[12]. При цьому згідно з ч. 1 ст. 84 ЦК України підприємницькі товариства

можуть бути створені лише як господарські товариства чи виробничі

кооперативи [12]. Такі форми юридичних осіб створюються не тільки шляхом

об’єднання осіб, але й майна. Адже, згідно з ч. 1 ст. 163 ЦК виробничим

кооперативом є добровільне об’єднання громадян на засадах членства для

спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується не лише на

їхній особистій трудовій участі, а й на об’єднанні його членами майнових

пайових внесків [12]. Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 117 ЦК України

учасники господарського товариства зобов’язані робити вклади (оплачувати

акції). У ч. 2 ст. 115 ЦК передбачено, що вкладом до статутного (складеного)

капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі

або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не

встановлено законом [12]. Більше того, серед усіх видів господарських товариств

тільки повне та командитне товариства є юридичними особами, які є

об’єднанням осіб, а не лише майна. Висновок робимо на підставі низки положень

ЦК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 133 ЦК учасники повного товариства та повні учасники командитного товариства відповідно до укладеного

між ними договору реалізують підприємницьку діяльність від імені товариства і

солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його

зобов’язаннями усім своїм майном [12]. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦК кожний

учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо

засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно

або що ведення справ доручено окремим учасникам. Що стосується управління

повним та командитним товариствами, то воно здійснюється за спільною згодою

всіх учасників (повних учасників) (ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 136 ЦК) [12]. У ч. 4 ст. 119

ЦК йдеться про те, що найменування повного товариства має містити імена

(найменування) всіх його учасників або ім’я (найменування) одного чи кількох

учасників з доданням слів “і компанія”. Частина 2 ст. 133 ЦК містить аналогічну

обов’язкову вимогу щодо зазначення імен (найменувань) повних учасників

командитного товариства [12]. На відміну від повного та командитного

товариств, товариство з обмеженою (додатковою) відповідальністю та акціонерне товариство є юридичними особами, що створюються шляхом об’єднання лише

майна. У них створюються виконавчі органи, які і здійснюють поточне

керівництво діяльністю товариства (ч. 2 ст. 145, абз. 1 ч. 1 ст. 167 ЦК [12]) та

вирішують всі питання його діяльності, крім тих, що віднесені до компетенції

загальних зборів учасників ТОВ (ТДВ) (ч. 2 ст. 62 ЗУ “Про господарські

товариства” [13]), чи загальних зборів акціонерів та наглядової ради АТ (абз. 2

ч. 1 ст. 161 ЦК [12]). Акціонери та учасники ТОВ (ТДВ) не зобов’язані

об’єднувати особистих зусиль для провадження діяльності товариства, не діють

від його імені і не несуть відповідальності за зобов’язаннями товариства усім

своїм майном.

Отже, враховуючи вищезазначене, варто зробити висновок про те, що

товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників) та/або

їхнього майна. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариство може бути створено однією

особою, якщо інше не встановлено законом. В цій же ч. 2 ст. 83 ЦК встановлено,

що учасники товариства мають право участі у ноьму.

Частина 3 цієї ж статті ЦК визначає установу як організацію, створену однією

або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею,

шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної

засновниками, за рахунок цього майна [12].

З вищенаведеного доходимо висновку про те, що такі ознаки, як кількість

осіб-засновників та необхідність об’єднання їхнього майна, можуть бути

спільними і для товариства, і для установи, а тому не є розмежувальними.

Визначальним у розмежуванні товариства і установи є право участі, яке

передбачене у визначенні товариства, зафіксованому в ч. 2 ст. 83 ЦК. На

противагу товариству, засновники установи відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦК не

беруть участі в управлінні нею [12].

Отже, враховуючи таку ознаку юридичної особи корпоративного типу, як

участь її учасників в управлінні останньою, обґрунтованим видається висновок про

те, що юридична особа корпоративного типу є товариством. Важливо зазначити,

що така юридична особа може бути як підприємницьким, так і непідприємницьким

товариством на підставі положень ЦК України.Так, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦК України підприємницькими є товариства,

які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та

наступного його розподілу між учасниками [12]. Діяльності непідприємницьких

товариств така мета не властива (ч. 1 ст. 85 ЦК) [12]. Однак відсутність

відповідної мети не унеможливлює отримання прибутку непідприємницькими

товариствами. Більше того, ч. 1 ст. 86 ЦК України передбачає, що

непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо)

можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку

діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає

меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню [12]. Цивільний кодекс

не містить заборони для учасників непідприємницького товариства прийняти

рішення про розподіл між ними прибутку, одержаного товариством. Тобто така

ознака, як участь засновників (учасників) юридичної особи корпоративного типу

в розподілі її доходів та ризиків властива, зокрема, непідприємницьким

товариствам.

З наведеного робимо висновок про те, що юридична особа корпоративного типу –

це товариство (як підприємницьке, так і непідприємницьке), що діє на основі

об’єднання майна, а у випадках, передбачених законом, – також і діяльності його учасників (засновників), частки яких визначаються у статутному (складеному) капіталі

товариства і надають його учасникам (засновникам) корпоративні права.

––––––––––––––––––––

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV (з наступними змінами і

доповненнями).

2. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-

ВР (в редакції Закону від 22.05.1997 р. з наступними змінами і доповненнями).

3. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР (з

наступними змінами і доповненнями).

4. Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодавством України: Автореф.

дис. … канд. юрид. наук – К., 2000. – С. 7.

5. Жорнокуй Ю. Проблемні питання визначення поняття категорії “корпорація” та її

ознак // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 8. С. 32.

6. Глусь Н. С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості

захисту: Автореф. дис. … канд. юрид. наук – К., 2000. – С. 12.

7. Гущин В. В., Порошкина Ю. О., Сердюк Е. Б. Корпоративное право: учебник для

юридических вузов. – М.: Эксмо, 2006. – С. 141.

8. Кібенко О. Р. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних

відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України: Автореф.

дис. … док. юрид. наук – Х., 2006. – С. 3.

9. Цікало В. Корпоративне товариство: поняття, ознаки, організаційно-правові форми //

Право України. – 2006. – № 6. – С. 50.

10. Корпоративное право: учеб. для студентов вузов, обучающихся по направлению

“Юриспруденция” / Отв. ред. И. С. Шиткина. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 12.

11. Кравчук В. М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та

судової практики. – К.: Істина, 2005. – С. 12.

12. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV(з наступними змінами і

доповненнями).

13. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-XII (з

наступними змінами і доповненнями)

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук