ПРОФЕСІЙНА БЕЗПЕКА ТА ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ В АКТАХ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ У. Бек
ПРОФЕСІЙНА БЕЗПЕКА ТА ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я
НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ
В АКТАХ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ
У. Бек
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул.Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
Висвітлено теоретичні та практичні аспекти нормотворчої діяльності МОП з питань
професійної безпеки та охорони зоров’я найманих працівників. Проаналізовано акти
МОП з питань професійної безпеки та охорони здоров’я працівників, зокрема, відповідні
конвенції, рекомендації, протоколи, декларації, збірники практичних правил, стратегії,
керівні вказівки та інші програмні документи.
Ключові слова: нормотворча діяльність, Міжнародна організація праці, професійна
безпека та охорона здоров’я працівників.
Входження України до Ради Європи, різних міжнародних організацій та намір
членства в Європейському Союзі загострили питання відповідності національного
законодавства до міжнародно-правових актів, адже Україна визнає пріоритет
міжнародного права над національним.
На сучасному етапі міжнародний рівень правового регулювання набуває
особливого значення, враховуючи його значні можливості для забезпечення
ефективного співробітництва всіх держав у галузі реалізації прав людини, в тому
числі права найманих працівників на професійну безпеку та охорону здоров’я.
Формальним виразом такого регулювання є ухвалені міжнародно-правові акти та
міжнародно-правові договори.
Провідне місце серед джерел міжнародно-правового регулювання відносин у
сфері гарантування найманим працівникам про
посідають акти структурного підрозділу Організації Об’єднаних Націй – Міжнародної
організації праці. Від часу свого створення у 1919 році і до сьогодні МОП приділяє
значну увагу регулюванню саме цих відносин, адже професійна безпека та здоров’я
найманих працівників є невід’ємноючастиноюконцепції гідної праці.
Важливість правового забезпечення у цій сфері підкреслюється у преамбулі
Статуту МОП, де, зокрема, зазначено, що захист працівників від хвороб,
професійних захворювань і від нещасних випадків на виробництві є необхідним
заходом для поліпшення умов праці. Крім цього, у Філадельфійській декларації
про цілі та завдання Міжнародної організації праці 1944 р. зазначено, що одним із
принципів, які повинні визначати політику членів МОП є необхідність захистити
життя і здоров’я працівників усіх професій. А Декларація МОП про соціальну
справедливість з метою чесної глобалізації 2008 р., визнає забезпечення здорових і
безпечних умов праці необхідним заходом розширення сфери соціального захисту
найманих працівників Одним із головних напрямів діяльності Міжнародної організації праці є
нормотворчість, тобто створення міжнародно-правових стандартів. У сучасних
умовах нормотворча діяльність МОП характеризується комплексним підходом до
розроблення міжнародно-правових стандартів у сфері праці на основі прийняття
всеохоплювальних (рамкових) конвенцій. З цією метою МОП розроблена
структура загальної моделі конвенції нового типу. Першою такою конвенцією
стала Зведена конвенція про працю у морському судноплавстві, прийнята 23
лютого 2006 р. У 2007 році МОП прийняла другу таку Конвецію про працю в
риболовецькому секторі.
Ці акти охоплюють усі міжнародно-правові стандарти у відповідних сферах, у
тому числі із питань професійної безпеки та охорони здоров’я.
Не можна оминути увагою також і Конвенцію МОП 2006 р. № 187 Про
основи, що сприяють професійній безпеці та здоров’ю. Передумовами її
прийняття можна вважати усвідомлення Міжнародною організацією праці
масштабів виробничого травматизму, професійних захворювань та нещасних
випадків з найманими працівниками, які мають летальні наслідки, а також той
факт, що останні спричиняють негативний вплив на економічний та соціальний
розвиток суспільства. З метою вирішення цих проблем, відповідно до ст. 2
конвенції, кожна держава повинна вживати активних заходів для поступового
створення безпечного і здорового виробничого середовища шляхом створення
національної системи у сфері професійної безпеки та охорони здоров’я найманих
працівників. Елементами цієї системи конвенція називає законодавчі та
нормативні акти, колективні договори, відповідальні за питання професійної
безпеки та охорони здоров’я найманих працівників органи, механізми
забезпечення дотримання відповідних законодавчих та нормативних актів,
заходи, спрямовані на співпрацю на рівні підприємства між його керівництвом,
працівниками та їхніми представниками.Проблеми створення безпечних і здорових умов праці є предметом також і
Конвенції № 155 про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище, що
прийнята 22 червня 1981 р., і вважається однією з базових у цій сфері. У ній
визначаються засади національної політики та заходи на національному і
виробничому рівнях, спрямовані на збереження життя і здоров’я працівників.
Метою політики визнається запобігання нещасним випадкам і ушкодженню
здоров’я, що виникають у процесі роботи, зводячи до мінімуму причини небезпек,
властивих виробничому середовищу. При цьому у розумінні цієї конвенції
здоров’я найманого працівника – це не тільки відсутність у нього хвороб. Це
поняття включає також фізичні та психічні елементи, що мають безпосередній
стосунок до професійної безпеки.
Важливим чинником у реалізації цієї мети є комплекс заходів, що
визначається на основі співробітництва роботодавців і працівників, їх
консультування як на національному, так і на виробничому рівнях.
Зокрема, на національному рівні передбачається створення центрального
органу та системи інспекцій, повноважних здійснювати контроль за дотриманням
законодавства з питань професійної безпеки та охорони здоров’я найманих
працівників, координацію дій між ними та іншими суб’єктами, визначення умов
проектування, будівництва та планування підприємств, уведення їх в експлуатацію,
запровадження дозвільної системи для виробничих процесів, речовин і агентів, які
можуть негативно вплинути на життя і здоров’я працівників, проведення
розслідування нещасних випадків, що трапилися на виробництві тощо На виробничому рівні можуть бути реалізовані заходи, які забезпечують
створення робочих місць, механізмів, обладнання та використання хімічних,
біологічних і фізичних речовин, які є безпечними для здоров’я працівників.
Обов’язок запровадити такізаходи покладено на роботодавців.
Низка інших конвенцій Міжнародної організації праці висвітлюють
різноманітні питання роботи у небезпечних умовах, з небезпечними матеріалами, у
різних галузях економіки, а також питання щодо інспекцій праці тощо. Зокрема,
згідно з положеннями Конвенції 1974 р. № 139 про боротьбу з небезпекою,
спричинюваною канцерогенними речовинами й агентами у виробничих умовах, та
заходи профілактики, держави, що її ратифікували, зобов’язані періодично
визначати перелік канцерогенних речовин, на які поширюється ця конвенція.
Конвенція 1977 р. № 148 про захист працівників від професійного ризику,
спричинюваного забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих місцях,
наприклад, містить досить гнучкі положення, згідно з якими компетентні органи
встановлюють критерії для визначення ризиків впливу і з’ясовують їх гранично
допустимі рівні. Така діяльність має бути періодичною і має проводитись із
урахуванням міжнародних знань та інформації.
Відповідно до положень Конвенції 1986 р. № 162 про азбест, національне
законодавство з питань безпечного поводження з азбестом повинно періодично
переглядатись з урахуванням нових технічних досягнень та результатів наукового
прогресу. А положення Конвенції 1990 р. № 170 про хімічні речовини спрямовані
на створення системи і чітких критеріїв для класифікації хімічних речовин з метою
аналізу їх безпеки. Відповідно до Конвенції 1993 р. № 174 про запобігання великим промисловим
аваріям роботодавець зобов’язаний періодично переглядати, оновлювати і вносити
зміни у звіти з техніки безпеки, які вони повинні готувати у визначених випадках.
У всіх випадках чи то в самій конвенції, чи у рекомендації до неї обов’язково
міститься вказівка на необхідності вживати заходів спрямованих на підтримку
актуальності акта. Наприклад, прийнята 2002 р. Рекомендація № 194 про перелік
професійних захворювань містить положення, яке чітко спрямоване на забезпечення
адаптації актів відповідного спрямування до результатів наукового прогресу.
Загалом у сфері професійної безпеки і охорони здоров’я працівників прийнято
більше ніж 40 конвенцій і рекомендацій. Варто зазначити, що схвалені конвенції та
рекомендації МОП, згідно зі статутом цієї організації, не можуть змінювати на
шкоду працівникам чинне у певній країнізаконодавство.
Водночас, нормотворча діяльність МОП не обмежується прийняттям лише
конвенцій та рекомендацій. Так, Міжнародна організація праці практикує також
схвалення протоколів замість нових конвенцій, якщо запропоновані зміни є
несуттєвими.
Актами, що мають правову форму, вважаються також і Декларації МОП. Вони
приймаються на сесіях Міжнародної конференції праці і враховують особливості
певного типу політичного, соціального та економічного розвитку суспільства,
зміни у сфері праці тощо. Кожна декларація МОП визнається світовою спільнотою
основою розвитку загальноприйнятих міжнародних принципів і норм права.
Першою у 1944 р. була ухвалена Філадельфійська Декларація про цілі та завдання
Міжнародної організації праці. У ній отримали подальший розвиток положення
Статуту і принципи МОП.
У 1998 р. було ухвалено Декларацію МОП про основоположні принципи і
права у сфері праці (1998 р.), що скерована на досягнення того, щоб економічний прогрес супроводжувався прогресом соціальним, забезпечував гарантії дотримання
основних принципів і прав у сфері праці, у тому числі і у сфері професійної
безпеки та охорони здоров’я. Виконання положень цієї Декларації є обов’язковим
для всіх держав-членів МОП з огляду на факт їхнього членства в Організації.
Декларація МОП про соціальну справедливість з метою чесної глобалізації
2008 р., з метою забезпечення здорових і безпечних умов праці пропонує
розширити сферу соціального захисту найманих працівників.
Як приклад нормотворчої діяльності у сфері професійної безпеки та охорони
здоров’я можна також навести прийняття МОП у 2001 р. Керівних вказівок щодо
систем управління професійною безпекою та здоров’ям та у 2003 р. Глобальної
стратегії в сфері професійної безпеки та здоров’я.
Питання професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників
піднімаються також і у низці інших рекомендаційних актів, що приймаються
Міжнародною організацією праці. Такими, зокрема, є збірники практичних правил
(Codes of practice).
Збірники практичних правил МОП містять дієві рекомендації, для всіх
відповідальних за професійну безпеку і охорону здоров’я найманих працівників на
державному рівні та на рівні підприємств. Вони не є обов’язковими до виконання і
жодним чином не підміняють національного законодавства. Вони виконують роль
практичних орієнтирів і адресуються державним органам і службам, роботодавцям
і найманим працівникам та іншим зацікавленим суб’єктам з метою допомогти їм у
створенні власних національних правил, вказівок, нормативів і колективних
договорів. Як і інші документи МОП, збірники розробляють унаслідок
тристороннього співробітництва групою експертів і подаються керівному органу
МОП для схвалення їх подальшої публікації. За свою історію МОП схвалила більше 35-ти збірників практичних правил, що
за їх змістовним наповненням можна поділити на дві групи. До першої належать ті
з них, які стосуються професійної безпеки та охорони здоров’я найманих
працівників певних галузей діяльності, наприклад, у сфері сільського господарства,
лісозаготівлі, видобування вугілля тощо [1]. Збірники практичних правил другої
групи охоплюють питання впливу окремих специфічних ризиків на найманих
працівників та захисту від них (проблеми іонізуючого випромінювання, шуму і
вібрації, використання синтетичної склоподібної шерсті тощо) [2].
Збірники практичних правил інформують про те, як практично діяти і що
потрібно робити за певних обставин. Аналіз змісту деяких з них дає підстави
простежити їх всеохопний характер. Наприклад, Збірник практичних правил з
безпеки праці та здоров’я у відкритих кар’єрах (1991 р.) визначає права та
обов’язки, межі відповідальності компетентних осіб, повно окреслює методологію
визначення, запобігання і усунення професійних небезпек, а також вказує на
необхідність належного утримання самої шахти та спеціального обладнання і
транспорту, засобів особистого захисту найманих працівників тощо.
Зазначимо, що у літературі [3, с. 154] звернено увагу на необхідність
імплементації окремих положень цих збірників, а головне використання як моделі
для побудови вітчизняних актів їхньої структури. Адже саме внутрішня логічна
побудова збірників і детальний та системний виклад інформації у них визначають
всеохопний характер цих актів.
Сьогодні дедалі частіше висловлюються думки про існування труднощів у
нормотворчій діяльності Міжнародної організації праці. У зв’язку з цим МОП
періодично створює робочі групи для перегляду наявних міжнародно-правових стандартів, у тому числі і у сфері професійної безпеки та охорони здоров’я
найманих працівників. Та крім цього, як слушно зазначає О.В. Глікман, необхідно
провести ґрунтовну роботу щодо систематизації цих стандартів, адже їхній зміст
часто є суперечливим [4, c. 73]. Як приклади можна навести положення Конвенції
1981 р. № 155 про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, Конвенції
1988 р. № 167 про безпеку та гігієну праці у будівництві, Конвенції 1995 р. № 176
про безпеку та гігієну праці на шахтах та Конвенції 2001 р. № 184 про безпеку та
гігієну праці в сільському господарстві.
Задля більшої ефективності пропонуємо об’єднати наявні міжнародно-правові
стандарти МОП у сфері професійної безпеки та охорони здоров’я найманих
працівників в один акт, який би містив як загальні, так і спеціальні положення для
відповідних галузей діяльності. Адже велика кількість конвенцій, рекомендацій,
декларацій, стратегій, резолюцій, керівних положень, збірників практичних правил
та інших документів МОП з огляду на їх рекомендаційний характер зумовлює
необхідність вдосконалення механізмів їх практичного застосування.
Нагадаємо, що за за ступенем обов’язковості акти Міжнародної організації
праці поділяють на акти обов’язкові та рекомендаційні [5, с. 11]. Разом з тим,
на нашу думку, таку обов’язковість треба вважати до певної міри формальною,
адже ратифікація конвенції певними членами МОП і її обов’язковий характер
для них не може бути визначальним критерієм для того, щоб цьому документу
надавати обов’язкового характеру загалом. Такі конвенції є обов’язковими
лише для тих держав, що їх ратифікували, а для решти вони залишаться лише
рекомендаціями.
Оскільки не ратифіковані конвенції, як і рекомендації МОП, для решти її
членів мають однакове програмне та декларативне значення, то вважаємо, що всі
акти міжнародної організації праці мають рекомендаційний характер.
Як слушно зазначив С. Іванов, на відміну від внутрішньодержавного
регулювання охорони праці, норми якого прямо впливають на її умови, акти
Міжнародної організації праці не мають такої безпосередньої сили. Вони
впливають на такі умови через державу та її органи. Для того, щоб відповідні
документи впливали на умови праці, необхідно запровадження та застосування
державою конкретних заходів [6, с. 12]. Отже, лише після висловлення згоди державою положення актів МОП
поширюються, а точніше стають частиною внутрішнього законодавства. А це ще
раз засвідчує рекомендаційний характер усіх без винятку документів Міжнародної
організації праці.
Попри це, поділ на обов’язкові та рекомендаційні акти все ж може бути
простежений, якщо в його основу покласти інший критерій, а саме, –
можливість набуття актом обов’язкового характеру. Так, конвенції матимуть
обов’язкову силу для тих держав, що їх ратифікують. Натомість інші документи
МОП не матимуть такої, адже механізм їх ратифікації не передбачений. А
включення їхніх положень до тексту вітчизняного законодавства не дає підстав
вважати самі акти обов’язковими. Тут швидше йдеться про використання їхніх
положень.
Огляд міжнародно-правових актів у сфері професійної безпеки та охорони
здоров’я найманих працівників засвідчує, що вирішення цих питань не є справою
винятково національного законодавства. Зафіксовані в актах МОП стандарти
професійної безпеки та охорони здоров’я, незважаючи на свою прогресивність,
повинні й надалі вдосконалюватись, враховуючи зміни в процесі праці, пов’язані з розвитком суспільних відносин. А унормування національного трудового
законодавства з ними є необхідною умовою для гарантування високого рівня
соціального захисту працівників, насамперед поліпшення умов праці стосовно
захисту здоров’я та безпеки під час здійснення трудових обов’язків. Тим більше,
що чинне трудове законодавство України перебуває на стадії реформування, а
тому важливо вивчити досвід міжнародно-правового регулювання цих відносин.
Використання позитивних досягнень, які є у цій сфері, сприятиме подальшому
розвитку правового регулювання відносин у сфері професійної безпеки та
охорони здоров’я найманих працівників, що, безперечно, один із пріоритетних
напрямів подальших досліджень у науці трудового права.
––––––––––––––––––––
1. Збірник практичних правил з безпеки праці та здоров’я у вугільних шахтах (1986 р.),
Збірник практичних правил з безпеки праці та здоров’я у відкритих кар’єрах (1991 р.),
Збірник практичних правил з безпеки праці та здоров’я на будівництві (1992 р.),
Збірник практичних правил з безпеки праці та здоров’я у лісозаготівельній
промисловості (1998 р.), Збірник практичних правил з безпеки праці та здоров’я в
портах (2005 р.) та ін.
2. Збірник практичних правил з безпеки праці при використанні азбесту (1984 р.), Збірник
практичних правил з питань радіаційного захисту найманих працівників (іонузуюча
радіація) (1987 р.), Збірник практичних правил з питань запобігання великим
індустріальним аваріям (1991 р.), Збірник практичних правил з безпеки праці при
використанні хімічних речовин (1993 р.), Збірник практичних правил з питань фіксації
і повідомлення про нещасні випадки та професійнізахворювання (1996 р.) та ін.
3. Дроздовський О.А. Процедурні кодекси та нормативи МОП з безпеки праці та охорони
здоров’я на виробництві як основи превентивного захисту здоров’я у різних сферах
зайнятості // Актуальні проблеми трудового права та права соціального забезпечення:
до 80-ти річчя проф. P.I. Кондратьева: Зб. наук. праць. – Хмельницький: Видавництво
Хмельницького університету управління і права, 2007. – С. 151–155.
4. Глікман О.В. Нормотворческая деятельность Международной организации труда //
Московскийжурнал международного права. 2003. – № 4. – С. 73.
5. Козак З.Я. Правове регулювання охорони праці: навч. посіб. / Козак Зоряна
Ярославівна. – Львів, 2003. – 168 с.
6. Иванов С.А. Проблемы международного регулирования труди – М., 1964. – С. 12.
< Попередня Наступна >