ПРОТИПРАВНА ПОВЕДІНКА ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ТА ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЯК ПІДСТАВА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ Ю. Галушка
ПРОТИПРАВНА ПОВЕДІНКА ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ТА
ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЯК ПІДСТАВА ВІДШКОДУВАННЯ
ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
Ю. Галушка
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
Структурним елементом складу порушення, вчиненого правоохоронними органами,
зокрема, досудового слідства та дізнання охоронюваних законом прав та інтересів
фізичних осіб є протиправна поведінка, об’єктивним вираженням якої є неправомірна дія
або бездіяльність цих органів. Особливість відносин у коментованій сфері полягає в
тому, що правопорушення відбувається під час виконання публічно-правових функцій
правоохоронними органами, а результатом є негативні цивільно-правові наслідки. У
статті проаналізовано аналіз змісту протиправності діянь органів дізнання та досудового
слідства як однієї з підстав виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди.
Ключові слова: протиправна поведінка органів дізнання та досудового слідства,
протиправна дія, бездіяльність як форма протиправної поведінки.
Одним з елементів складу правопорушення є протиправна поведінка
правопорушника. У контексті відшкодування шкоди, завданої органами дізнання
та досудового слідства під такою поведінкою розуміють незаконні рішення, а
також дії чи бездіяльність цих органів. Незаконність рішень стосується
неправомірного обмеження чи позбавлення прав фізичної особи, заподіяння шкоди
його майновим інтересам.
Неправомірність поведінки органів досудового слідства та дізнання полягає у
порушенні законодавства, що призводить
особистій сфері фізичної особи. На наш погляд поняття “протиправна поведінка”
та “неправомірна поведінка” є тотожними, хоча деякі вчені розрізняють зміст
перелічених термінів. Водночас термін протиправна поведінка правоохоронних
органів за своїм змістом відрізняється від такої самої поведінки інших суб’єктів
правопорушників.У сфері цивільного права інтерес представляє поведінка, результатом якої є
виникнення, зміна чи припинення цивільних прав та обов’язків. Якщо така
поведінка здійснюється в рамках приписів юридичних норм, не порушуючи їх, то
можна констатувати таку поведінку правомірною. Порушення охоронюваних
законом цивільних прав та інтересів осіб є неправомірною поведінкою.
В контексті відшкодування шкоди, завданої органами досудового слідства та
дізнання під протиправноюповедінкоюпотрібно розуміти рішення, дії та бездіяльність
зазначених органів. До рішень належать процесуальні акти цих органів: постанови про
порушення кримінальної справи, адміністративного провадження тощо.
Особливість полягає у тому, що рішення приймаються в галузі притягнення до
кримінальної відповідальності, адміністративного провадження і регулюються,
відповідно, нормами Кримінального, Кримінально-процесуального кодексуКодексу про адміністративні правопорушення України, а правові наслідки
виникають в цивільно-правовій сфері у вигляді порушень майнових та особистих
немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи. Звідси
наслідком порушення цивільних прав та охоронюваних інтересів особи є настання
обов’язку відшкодувати завдану майнову та моральну шкоду.
Одним з видів неправомірної поведінки органів досудового слідства та дізнання є
протиправна дія. Оскільки протиправна поведінка найчастіше складається не з однієї, а
з кількох пов’язаних між собою актів поведінки В.Б. Малінін та О.Ф. Парфьонов
пропонують змінити поняття “дія” терміном “діяльність” [1, c. 48–49].
На думку Ф.Н. Фаткулліна, правомірною потрібно вважати поведінку, що
відповідає нормам чинного права, правам, свободам, обов’язкам і повноваженням,
що випливають із них, а також меті, заради досягнення якої є ця норма права.
Поведінка, яка хоча й не виходить за межі диспозиції правової норми, однак явно
суперечить цілям законодавця, не може визначатися правомірною [2, c. 286].
Загалом, погоджуючись з таким трактуванням, варто зазначити спірність
положення щодо суперечності мети законодавця. Адже метою регулювання
відносин є охорона і дотримання прав та свобод особи.
Ознаки правомірної поведінки виокремлює О.Ф. Скакун:
– вона є соціальною, суспільно-корисноюповедінкою, втіленоювюридичнуформу;
– відповідає нормам права, праву взагалі, має одиницею виміру правову
природу, тобто не суперечить основним приписам норм права та принципам
права, реалізуючи свободу соціальної поведінки людини;
– задовольняючи різноманітні інтереси всіх і кожного, забезпечує
організованість і гармонійність суспільногожиття;
– має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії чи
бездіяльності;
– гарантується, охороняється державою [3, c. 188].Натомість І.С. Канзафарова взявши за основу ознаки, виділені О.Ф. Скакун,
формулює головні ознаки неправомірної поведінки у сфері цивільно-правового
регулювання. По-перше, не правомірними за цивільним правом України
визнаються дії (бездіяльність), які порушують права та обов’язки, закріплені чи
санкціоновані нормами цивільного права, а також ті, які хоча й не передбачені
конкретною нормою права, але суперечать загальним засадам цивільного
законодавства. По-друге, неправомірними є дії, які порушують правопорядок. По-
третє, ці дії мають свідомо вольовий характер, оскільки вчиняються відповідно до
волі та цілей суб’єкта. По-четверте, неправомірна поведінка виражається у вигляді
дії чи бездіяльності, які є соціальними діями [4, c. 185–186].
Неправомірна поведінка органів дізнання та досудового слідства має свою
специфіку. Її протиправність виявляється в порушенні цивільних прав та
охоронюваних законом інтересів фізичної особи. Можна констатувати, що така
поведінка порушує цивільний правопорядок. Але вольовий характер такої поведінки
для виникнення обов’язку відшкодувати шкоду значення не має: цивільно-правовий
обов’язок виникає незалежно від форми вини. І нарешті, протиправна поведінка
органів дізнання та прокуратури виявляється в неправомірних рішеннях, дії або
бездіяльності. Рішення, як вже зазначалося, приймають у сфері притягненим до
кримінальної або адміністративної відповідальності, але порушують цивільні права та
охоронюванізакономінтересифізичної особи.
Дії органів досудового слідства та органів дізнання також формують зміст
протиправної поведінки зазначених правоохоронних органів. Значення має результат неправомірних дій – знову ж таки незаконне порушення майнової та
особистої сфери фізичної особи.
Прикладом таких неправомірних дій може слугувати справа, яка була
предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Згідно з фабулою справи у
липні 2002 р. відбулася бійка між заявником разом із К. та М. та водієм таксі. Після
повідомлення водієм таксі оператора про напад на нього приїхали інші водії таксі,
які спробували зупинити бійку, а згодом приїхала міліція, яка затримала заявника
та К. Їх доставили до Київської міської наркологічної лікарні. Після лікарського
огляду заявника було з’ясовано, що заявник перебував у стані алкогольного
сп’яніння і мав синці на чолі та біля ока.
Згодом заявник і К. були доставлені до територіального відділення міліції
Солом’янського району управління ГУ МВС України в м. Києві, де за твердженням
заявника його нібито побито гумовим кийком працівниками міліції. Того ж дня
після скарги заявника на головний біль та нудоту йому було викликано швидку
медичну допомогу. Лікар швидкої допомоги визначив, що заявник мав симптоми
струсу головного мозку й численні синці на спині та пошкодження обличчя, голови
та вух і рекомендував відправити заявника до лікарні.
У лютому 2003 р. заявник подав до органів прокуратури скаргу про побиття
працівниками міліції. Із 2003 р. до 2006 р. органи прокуратури кількаразово
розпочинали розслідування за скаргою заявника та припиняли на різних підставах.
На момент винесення рішення Європейським судом з прав людини розслідування
все ще тривало.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився відповідно до ст. ст. 1
та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположник свобод на жорстоке
поводження працівників міліції та на відсутність належного та ефективного
розслідування його скарг. Крім того, він скаржився відповідно до ст. 13 Конвенції –
на відсутність ефективних засобів юридичного захисту за його скаргами.
У скарзі заявник підкреслював два аспекти протиправної поведінки по-перше
неправомірних дій працівників органів міліції, які його побили; по-друге,
протиправну, бездіяльність, на його думку, органів прокуратури, які не вжили
заходів до своєчасного розслідування інциденту. Європейський суд з прав людини
частково задовольнив вимоги заявника до держави України, постановивши
відшкодувати моральну шкоду в розмірі 2000 Євро [5].Отож, протиправна поведінка правоохоронних органів може виражатися як в
неправомірних рішеннях, так і діях чи бездіяльності. Під протиправною дією
потрібно розуміти діяльність, яка порушує вимоги чинних нормативно-правових
актів, права та охоронювані інтереси осіб і тим самим є суспільно-небезпечною для
держави і суспільства загалом.
Зазначене стосується і протиправної бездіяльності, яка може призвести до
шкідливих наслідків, якщо на особу покладено законодавством обов’язок діяти. У
правовому аспекті вона є не вчиненням конкретної дії, тобто такої, яка
наказувалася цьому суб’єкту, ставилася йому в обов’язок. Бездіяльність є
протиправною у разі наявності двох умов: а) передбачений законом обов’язок
діяти; б) можливість діяти, критерієм якого є можливість вчинення дій, що
становлять зміст обов’язку діяти.
Тому, на відміну від правомірної поведінки, бездіяльність як неправомірна
поведінка є порушенням обов’язку вчинити певні дії. При цьому потрібно
враховувати фактичну можливість таких дій зобов’язаною особою у конкретних
обставинах. У контексті бездіяльності органів дізнання чи досудового слідства, це невиконання нормативних приписів відповідних актів, що регулюють діяльність
перелічених органів.
На відміну від протиправної дії, бездіяльність як вид протиправної поведінки є
порушенням обов’язку вчинити певні дії. Такий обов’язок ґрунтується на завданнях,
які ставляться перед правоохоронними органами і конкретизують у приписах
спеціальних нормативних актів, на основі якихфункціонують зазначені органи.
Критерієм розмежування протиправної дії та бездіяльності є характер
поведінки особи і припис правової норми, якому суперечить неправомірна
поведінка. На думку В.Б. Малиніна і О.Ф. Парфьонова таку поведінку треба
розмежовувати на активну і пасивну. При цьому під активною поведінкою
розумієть дію, а під пасивною – бездіяльність. Другою підставою є характеристика
конструкції правової норми, якій суперечить зазначена поведінка. Під дією
необхідно розуміти діяння, яке вступає в суперечність правовій нормі, що
забороняє діяти певним чином, а під бездіяльністю – діяння, яке вступає у
протиріччя з нормою, що наказує діяти певним чином [1, c. 32–33].
Загалом, погоджуючись з трактуванням протиправної поведінки зазначеними
авторами (хоча і в кримінальному аспекті) потрібно зазначити, що залежно від
обов’язку, визначеного законодавством, цивільні правовідносини можна
диференціювати так: з активним обов’язком вчиняти певні дії та пасивним
обов’язком утримуватися від вчинення певних дій. Органи дізнання та досудового
слідства здійснюють свою діяльність відповідно до покладених на них завдань,
визначених Конституцією України та законодавством, на основі якого
функціонують зазначені органи. Аналіз завдань і повноважень органів дізнання та
прокуратури свідчить, що протиправна поведінка цих правоохоронних органів
може бути як у вигляді протиправної дії, так і бездіяльності.
Трактування тієї чи іншої поведінки органів дізнання, досудового слідства
протиправною залежить від виконання (невиконання) обов’язку, покладеного на
них Конституцією України та законодавством. Найчастіше протиправна поведінка
зазначених правоохоронних органів виявляється у неправомірних діях, що
порушують право власності фізичної особи, її майнові та особисті немайнові права,
але водночас приписи відповідних нормативних актів щодо здійснення тих чи
інших повноважень правоохоронних органів, наданих їм законодавством Аналізуючи питання складу цивільного правопорушення, В.П. Грибанов
розрізняє загальні типові умови цивільно-правової відповідальності, які властиві
всім чи переважній більшості випадків і спеціальні умови відповідальності,
властиві лише окремим випадкам чи окремим видам цивільних правовідносин.
Підставою відшкодування шкоди, завданої органами дізнання та досудового
слідства, є спеціальні умови, визначені законом. До нього належать окреслені
законодавством випадки протиправної поведінки органів дізнання та досудового
слідства (рішення, дії чи бездіяльність).
Проведення окремих оперативно-розшукових заходів регулюється Законом
України “Про оперативно-розшукову діяльність” [6], “Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю” [7]. До незаконних дій службових
осіб органів дізнання та досудового слідства належать:
а) незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду справи
обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного
відсторонення від роботи (посади) та вчинення інших процесуальних дій, що
обмежують права громадян;
б) незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу; в) незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.
Отож протиправна поведінка органів дізнання та досудового слідства полягає
у порушенні загальних приписів Конституції України, закону України “Про
міліцію” [8] та спеціальних норм, передбачених законодавством, яке регулює
особливості проведення окремих слідчих оперативно-розшукових дій. Потрібно
мати на увазі, що органи дізнання входять до складу багатьох структур: митної
служби, служби військового правопорядку, податкової адміністрації та ін. Тому в
разі трактування протиправної поведінки окремих органів дізнання необхідно
враховувати приписи нормативних актів, що мають регулювати їх діяльність.
Інтереси держави можуть не збігатися зінтересами юридичних та фізичних осіб.
Тому в інтересах суспільства правоохоронні органи у межах встановлених
законодавством завдань та повноважень здійснюють функції, пов’язані з обмеженням
прав фізичних осіб у публічно- і приватноправовій сфері. Але негативні наслідки у
вигляді цивільноїшкоди виникають як в першому, так і в другому випадках.
В рамках цивільних правовідносин суб’єкти здійснюють вибір поведінки на
диспозитивних началах, виходячи із засад дозволено все, що не заборонено
законом, не порушуючи прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Цивільні права та обов’язки можуть виникати не лише на підставах, визначених
законодавством, а й на основі волевиявлення самих учасників цивільних
відносин. У публічно-правовій сфері обов’язки та завдання органів досудового
слідства та дізнання, а також порядок їх здійснення окреслені законодавством.
Порушення зазначених приписів, наслідком яких є заподіяння шкоди майновим і
особистим правам фізичної особи трактуватимуть як протиправну поведінку цих
органів. Як було зазначено, термін “протиправна поведінка” часто ототожнюють з
поняттям “неправомірна поведінка”. Погодьмося, що зазначені терміни можна
використовувати як синоніми для позначення одного і того ж правового явища.
Змістом поведінки як юридичної категорії є дії, наслідком якої є виникнення, зміна
чи припинення цивільних правовідносин. Цим дія як юридичний акт відрізняється
від фактичної поведінки (фізичної праці, наприклад).
Протиправна (неправомірна) поведінка може бути і у вигляді бездіяльності.
Бездіяльність вважається протиправною, якщо на особу законом покладено
обов’язок діяти, і вона має змогу діяти.
Отже протиправна поведінка органів досудового слідства та дізнання може
бути у вигляді протиправної дії чи бездіяльності залежно від того, який з
функціональних обов’язків, передбачених законодавством, порушено.
Одним з органів дізнання є міліція – державний озброєний орган виконавчої
влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність,
природне середовище, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань.
Головним завданням міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян,
захист їхніх прав і свобод, законних інтересів запобігання правопорушенням та їх
припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття
злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху;
захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і
адміністративних стягнень; участь у поданні спеціальної та правової допомоги
громадянам. Діяльність органів міліції має ґрунтуватися на засадах законності,
гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості.
Міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана:
– забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;– виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою
оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним
законодавством;
– приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини й адміністративні
правопорушення, своєчасно приймати рішення;
– здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою,
проводити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним
законодавством;
– припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у
справах по них.
Зокрема, органи міліціїзгідно з Законом України “Про міліцію” для виконання
покладених на неї обов’язків мають право вимагати від громадян і службових осіб,
які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що
перешкоджають здійсненню повноважень міліції. Органи міліції мають право
викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з
матеріалами, що знаходяться в їх провадженні, у разі ухилення без поважних
причин від явки за викликом, піддавати їх приводу в установленому законом
порядку. Міліція має право застосувати заходи фізичного впливу, спеціальні
засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку передбаченому законодавством.
Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади. Законні
вимоги працівників міліції є обов’язком для виконання громадянами і службовими
особами. Отож, органи міліції мають широке коло повноважень і покладених
законом на них обов’язків, безпосередньо пов’язаних зі сферою майнових і
особистих немайнових прав фізичної особи. Здійснення цих повноважень всупереч
приписам відповідних юридичних актів або невиконання своїх обов’язків,
передбачених законодавством формуватиме протиправну поведінку.
Така поведінка керуючись правовим статусом органів дізнання, може бути у
вигляді протиправної дії чи бездіяльності. Ззначимо, що органом дізнання крім
міліції є органи безпеки, митні органи, органи прикордонної служби, органи
Міністерства надзвичайних ситуацій, військового правопорядку, капітани
морських суден, що перебувають в далекому плаванні. Дізнавальні функції з
проведенням оперативно-розшукових дій, спрямованих на виявлення ознак
злочину і осіб, що його вчинили мають право вчинити уповноважені посадові
особи виправно–трудових установ, слідчого ізолятора. Перелічені органи наділені
законним правом здійснювати оперативно-розшукові заходи, пов’язані з
втручанням у майнову та особисту сферу фізичної особи, обмежуючи або позбавляючи певних матеріальних і нематеріальних благ. Зазначені повноваження
органи дізнання реалізують відповідно до приписів законодавства. Порушення
останніх або навпаки невиконання своїх функціональних обов’язків, передбачених
Конституцією і Законом, буде протиправною поведінкою у вигляді бездіяльності.
Поряд з дисциплінарною, кримінальною відповідальністю за порушення внаслідок
протиправної поведінки прав та охоронюваних інтересів фізичних осіб
передбачена цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди цим правам.
Тому протиправна поведінка у цьому аспекті є складовим елементом цивільного
правопорушення, наслідком якого завдання є майнової і моральної шкоди.
––––––––––––––––––––
1. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Обьективная сторона преступления. – С. Пб., Изд-во
юрид. Ин-та (Санк-Петербург), 2004.
2. ФаткуллинФ.Н. Проблеми теории государства и права. – Казань: Изд-воКазан. ун-та, 1987. 3. Скакун О.Ф., Подбереский Н.К. Теория права и государства. Х., 1997.
4. Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності. – Одеса: Астро принт. 2006.
5. Справа № 16437/04 від 14 лютого 2008 р. // Урядовий Кур’єр. – 2008 – 24 червня.
6. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – № 22. – ст. 303.
7. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35.– Ст. 358.
8. Закон України “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. –
Ст. 20.
< Попередня Наступна >