Головна

ПІДСТАВИ, ПОРЯДОК ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ С. Лепех


ПІДСТАВИ, ПОРЯДОК ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ

ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ

С. Лепех

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У статті висвітлено проблеми щодо застосування на практиці такої сімейно-правової

санкції, як позбавлення батьківських прав. Запропоновано зміни та доповнення до

чинного сімейного законодавства України.

Ключові слова: позбавлення, батьківські права, сімейне право.

Відповідно до ст. 20 Конвенції ООН про права дитини 1989 р. дитина, яка

тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її якнайкращих

інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і

допомогу, що надається державою. Одним із аспектів захисту дитини в таких

життєвих ситуаціях є притягнення до відповідальності її батьків, винних у

порушенні її прав. Найбільш кардинальним, суворим заходом є така сімейно-

правова санкція, як позбавлення батьківських прав, застосовувати котру повинно

доцільно лише після ґрунтовного, об’єктивного, всебічного з’ясування всіх

обставин справи. Незважаючи на соціальну значущість цього питання та певні

проблеми, які виникають у практиці розгляду судами справ про позбавлення

батьківських прав, у науковій літературі дослідженню цієї теми не приділено

значної уваги. Зокрема, питання застосування до батьків такої санкції розглядались

в працях таких вчених, як З.В. Ромовська, В.С. Гопанчук, В.П. Мироненко,

М.В. Антокольська та ін.

Метою нашої статті є аналіз сутності обставин, які є підставами для

>

позбавлення батьківських прав, з’ясування особливостей процедури та правових

наслідків застосування такої санкції, а також доцільності притягнення до такої

відповідальності усиновлювачів і формулювання пропозицій щодо можливих

шляхів вдосконалення цього механізму.

Позбавлення батьківських прав як сімейно-правова санкція застосовується в

разі винної протиправної поведінки матері, батька, яка полягає у невиконанні або

неналежному виконанні ними своїх обов’язків щодо дитини. Перелік підстав

позбавлення батьківських прав чітко визначений законом і є вичерпним.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько щодо усіх своїх дітей або когось із

них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони

здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї

батьківського піклування. Дитина може бути залишена батьками у пологовому

будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади

фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що

мають істотне значення (ч. 3 ст. 143 СК України);2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини. У пункті

16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 “Про

практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і

про позбавлення та поновлення батьківських прав” (надалі – Постанова) зазначено,

що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків простежують тоді, коли вони

не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування,

медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний

розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному

для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та

інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм

моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для

отримання нею освіти. Натомість ухилення батьків від виконання обов’язку щодо

утримання дитини не передбачене ст. 164 СК України як підстава для позбавлення

батьківських прав. Однак виконання цього обов’язку батьками тісно пов’язане із

реалізацією права і водночас виконання обов’язку батьками щодо виховання

дитини, є важливою умовою забезпечення належних умов для повноцінного

розвитку дитини. До того ж перспектива застосування такої санкції лише

стимулюватиме недобросовісних неплатників аліментів до сплати заборгованостей.

Крім того, оскільки існування зазначених вище обставин може мати місце

протягом різних проміжків часу, а позбавлення батьківських прав є крайнім

заходом впливу на порушника, то видається доцільним встановлення мінімального

строку, зі спливом якого така міра може в наведених випадках застосовуватись.

Відповідно пропонується викласти п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України в такій редакції:

“2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню і (або) утриманню

дитини не менш як шість місяців”.

Окрему увагу потрібно звернути на те, що таке ухилення від виконання

обов’язків батьками є підставою для притягнення до відповідальності лише за

умови їхньої винної поведінки, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Особа не вважається такою, що ухиляється від виконання сімейного обов’язку,

якщо вона не може його виконувати унаслідок психічного розладу, тяжкої хвороби

або іншої поважної причини (ч. 3 ст. 15 СК України). Сімейний обов’язок

особистого немайнового характеру недієздатної особи припиняється у зв’язку з

неможливістю його виконання (ч. 2 ст. 15 СК України), визнання особи

недієздатною не є підставою для позбавлення її батьківських прав;3) жорстоко поводяться з дитиною. Таке поводження з дитиною має місце у

разі застосування батьками щодо дитини насильницьких дій (насильство в сім’ї –

будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного

спрямування одного члена сім’ї стосовно до іншого члена сім’ї, якщо ці дії

порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і

наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю

(ст. 1 Закону України від 15.11.2001 р. № 2789-ІІІ “Про попередження насильства в

сім’ї”). Таке жорстоке поводження з дитиною може, зокрема, полягати в

навмисному нанесенні батьками дитині побоїв, тілесних ушкоджень, що може

призвести до її смерті, порушення фізичного чи психічного здоров’я, діях

сексуального характеру щодо неї, навмисному позбавленні дитини житла, їжі,

одягу та іншого майна чи коштів, на які дитина має право, що може призвести до її

смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я, застосуванні

недопустимих методів виховання, приниженні честі та гідності дитини;

4) є хронічними алкоголіками (мають затяжне, тривале або таке, що

періодично повторюється захворювання на алкоголізм, яке розвивається внаслідок

тривалого зловживання спиртними (алкогольними) напоями) або наркоманами

(мають хворобливий потяг до вживання наркотиків). Хронічний алкоголізм чи

наркоманія батьків мають бути підтверджені відповідними медичними

висновками. Як правило, ця підстава застосовується в сукупностізіншими;5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (привласнення продуктів

її праці, залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією), примушують

дитину до жебракування (просіння милостині) та бродяжництва (такого стану,

способу життя, за якого людина не має постійного місця проживання, сталого

заняття, роботи);

6) засудженіза вчинення умисного злочину щодо дитини.

В разі жорстокого поводження з дитиною, примушування її до жебракування

та бродяжництва очевидним є те, що дитина, другий з подружжя можуть зазнати

моральної шкоди, а тому доцільним є доповнення ч. 1 ст. 164 СК України

положенням щодо права таких осіб на відшкодування моральної шкоди в разі її

заподіяння і поєднання цієї вимоги з вимогами щодо позбавлення батьківських

прав, стягнення аліментів тощо.

Неповнолітні мати, батько не можуть бути позбавлені батьківських прав на

підставах, встановлених п. 2, 4 і 5. До них може застосовуватися ця санкція, якщо

вони не забрали дитину з пологового будинку чи з іншого закладу охорони

здоров’я без поважних причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї

батьківського піклування, або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною.

Очевидно, що це положення слід застосовувати і до малолітніх батьків.

До суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають право звернутися

один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад

охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває,

орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла

чотирнадцяти років (ст. 165 СК України). Щодо зазначених категорій осіб, то з

цього переліку потрібно виключити осіб, в сім’ї яких проживає дитина, оскільки

вони, зазвичай, не лише не є її законними представниками, але іноді навіть не

пов’язані з нею родинними стосунками. Наділення правом процесуального

представництва інших осіб, крім законних представників, зокрема, відповідно до

ст. 262 СК України сестри, брата, мачухи, вітчима щодо малолітніх чи

неповнолітніх братів, сестер, пасинка, падчерки, відповідно до ст. 258 СК України

баби, діда щодо онуків, а також відповідно до ст. 261 СК України інших фактичних

вихователів дітей видається невдалим вирішенням питання щодо забезпечення реалізації права на захист інтересів дитини. Такий підхід лише створить

передумови щодо виникнення колізій інтересів, а зокрема й можливості

необґрунтованого звернення до суду з позовами про позбавлення батьківських

прав. Перелічені особи, незалежно від того, чи пов’язані вони з дитиною кровною

спорідненістю, чи є з нею членами однієї сім’ї, у разі наявності, на їхню думку,

підстав для застосування до батьків дитини такої сімейно-правової санкції, як

позбавлення батьківських прав, мали би звертатись до органу опіки та піклування

чи прокурора, а ті, своєю чергою, після проведення відповідної перевірки і

з’ясування фактичних обставин справи – до суду з позовом про позбавлення

батьківських прав. Натомість цілком логічним є доповнення переліку цих осіб

такими законними представниками, як прийомні батьки та батьки-вихователі.

Також виникає питання щодо доцільності виокремлення серед них поряд з

опікунами та піклувальниками закладів охорони здоров’я, навчальних та інших

дитячих закладів, в яких перебувають діти, оскільки відповідно до ст. 245 СК

України на адміністрацію цих закладів щодо неї покладаються функції опікуна та

піклувальника. Пропонується ст. 165 СК України викласти в такій редакції: “Право

на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із

батьків, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама неповнолітня дитина”. Під час розгляду

справ про позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь органів опіки та

піклування. Орган опіки та піклування за місцем проживання дитини подає суду

письмовий висновок щодо вирішення спору (ч. 4, 5 ст. 19 СК України).

Під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав дитина, яка може

висловити свою думку, має бути вислухана в суді. Одним із порушень, що

трапляються в судовій практиці щодо даної категорії справ, є те, що суд приймає

до уваги і не перевіряє думку дитини, висловлену, наприклад, у письмовій формі в

присутності лише одного із батьків або родича, або опікуна чи піклувальника. Суд

має право постановити рішення усупереч думці дитини, якщо цього вимагають її

інтереси.

Оскільки суд ухвалює рішення лише в межах заявлених вимог, які розглядає

на засадах змагальності сторін та свободи у поданні ними доказів, то, відповідно,

він не може з власної ініціативи вирішувати питання про стягнення аліментів на

дитину, отже, варто погодитись з тим, що зазначене положення слід вилучити з

абзацу 2 ч. 2 ст. 166 СК України. Натомість у разі звернення з такою вимогою

позивача суд може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину водночас

з позбавленням батьківських прав.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набуття ним законної

сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем

реєстрації народження дитини. На підставі такого рішення суду в актовому записі

про народження дитини про це роблять відмітку. Запис засвідчується підписом

посадової особи і печаткою відділу реєстрації актів цивільного стану. У таких

випадках відомості про батьків з актового запису не вилучають, а тому з батьків,

якого позбавлено батьківських прав, повторне свідоцтво про народження дитини

не видається.

Статтею 166 СК України визначені правові наслідки позбавлення батьківських

прав, які полягають у тому, що особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від

обов’язків щодо її виховання. Однак батьки зобов’язані відшкодувати шкоду,

завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав протягом

трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця

шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків (ст. 1183 ЦК

України);2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з

дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником. Зазначене

положення потрібно доповнити, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 256–2 та ч. 3

ст. 256–6 СК України такі особи не можуть бути також прийомними батьками та

батьками-вихователями, за аналогією такі особи не можуть набувати і статусу

патронатних вихователів;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із

батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на

утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати

годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, що ґрунтуються на спорідненостіз дитиною.

Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому. Якщо цього

не відбувається переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі

дитини, мачуха, вітчим. Однак, видається доцільним уточнити зазначене

законодавче положення. Щодо дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав у

разі передачі її на виховання комусь іззазначених осіб органом опіки та піклування

має стати обрана форма влаштування такої дитини, а “фактичне виховання” може

бути швидше тимчасовим, аніж постійним. Для належного забезпечення реалізації

прав та інтересів дитини доцільним є поєднання в одному провадженні вимог щодо

позбавлення її батьків батьківських прав та, наприклад, встановлення над нею

опіки чи піклування. Передання дитини на виховання окремим категоріям таких

осіб може стати передумовою виникнення подальших ускладнень щодо

представництва інтересів дитини. Зокрема, правовий зв’язок дитини з мачухою,

вітчимом зумовлений перебуванням у шлюбі такої особи з батьком чи матір’ю

дитини. А в разі позбавлення прав рідного батька, матері подальше спільне

проживання усіх членів такої сім’ї є неможливим, а у випадку розірвання шлюбу

правовий зв’язок мачухи, вітчима з дітьми припиниться взагалі. Відповідно

передача дитини на виховання колишній мачусі, вітчиму є допустимою за умови

окремого проживання з рідним батьком, матір’ю дитини і призначення такої

мачухи чи вітчима, відповідно, опікуном чи піклувальником дитини. Також,

зважаючи на зазначені вище зауваження щодо недоцільності наділення статусом

процесуального представника дитини діда, баби, повнолітніх братів, сестер, інших

фактичних вихователів, які не мають бути її законними представниками, з огляду

на пряму вказівку закону, доцільним є визначення для таких осіб, які виявили

бажання прийняти на виховання таку дитину, батьки якої позбавляються

батьківських прав, умови про подання одночасно заяви з проханням призначити їх

опікунами чи піклувальниками. Відповідно ч. 4 ст. 167 СК України запропоновано

викласти в такій редакції: “Якщо дитина не може бути передана другому з батьків,

переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою

заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха,

вітчим, за умови призначення їх опікуном чи піклувальником цієї дитини”.

Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та

сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу

опіки та піклування. Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові

опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в

якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду

із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити

разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю,

здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи (ст. 168 СК

України). Таке право ці особи можуть мати і в разі влаштування дитини в

прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, в сім’ю патронатного

вихователя, встановлення опіки чи піклування.

Крім біологічних батьків, така санкція відповідно до ст. 242 СК України може

бути застосована до усиновлювачів, яких записали матір, батько дитини.

Насамперед потрібно звернути увагу на те, що іноді фактичні обставини справи

можуть бути такими, що свідчитимуть про можливість застосування як

позбавлення батьківських прав, так і скасування усиновлення. Дискусійним є

питання щодо того, хто саме має вирішувати питання про обрання санкції, оскільки

скасування усиновлення як такого, що суперечить інтересам дитини, не забезпечує

їй сімейного виховання, фактично охоплює і підстави позбавлення батьківських прав. За правовими наслідками позбавлення батьківських прав усиновлювачів, на

перший погляд, вигідно відрізняється від скасування усиновлення, зокрема, у разі

смерті усиновлювача дитина має право на спадкування іза заповітом, іза законом,

такі стосунки можуть бути поновлені. Однак, оскільки усиновлення є однією з

форм влаштування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського

піклування, то усиновлена дитина, усиновлювачі якої позбавлені батьківських

прав, очевидно буде передана на опікування органові опіки та піклування,

фактично повернена у відповідний спеціалізований заклад і надалі буде позбавлена

можливості влаштування її на виховання в іншу сім’ю, а цей наслідок є набагато

важливіший для дитини на етапі її становлення як особистості, ніж потенційна

можливість спадкування в майбутньому. Колізії у застосуванні такої санкції до

усиновлювачів, невитребуваність цієї норми практикою свідчить про доцільність

вилучення ст. 242 СК України.

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, відповідно до ст. 169 СК України

мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і

усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Воно неможливе, якщо

на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Однак, ч. 3 ст. 169 СК

України доцільно доповнити і викласти у такій редакції: “Поновлення батьківських

прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття,

зареєструвала шлюб або їй надано повної цивільної дієздатності на підставах,

встановлених статтею 35 ЦК України”. Такізміни зумовлені тим, що неповнолітня

дитина, яка набула повної цивільної та цивільної процесуальної дієздатності уже

не має потреби у захисті її інтересів батьками, отриманні згоди на вчинення

правочинів, допомоги щодо вирішення питань її подальшогожиття тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 СК України суд перевіряє, наскільки змінилася

поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою

для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів

дитини. Враховуючи положення щодо визначення місця проживання дитини,

визначених ст. 160 СК України та ст. 29 ЦК України, ч. 4 ст. 169 СК України

логічно доповнити положенням такого змісту: “Поновлення батьківських прав

щодо дитини, яка досягла десяти років, без її згоди, з’ясованої безпосередньо

судом, неможливе” У вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд

бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина. Під час

розгляду таких категорій справ обов’язковою є участь органу опіки та піклування.

Рішення суду про поновлення батьківських прав після набуття ним законної сили

суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем

реєстрації народження дитини. В актовому записі про народження робиться

відповідна відмітка.

Відповідно до ч. 7 ст. 169 СК України у разі відмови в позові про поновлення

батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських

прав можливе лише після спливу одного року з часу набуття чинності рішенням

суду про таку відмову. Однак видається доцільним встановлення такого ж строку і

як передумови виникнення права на первинне звернення з таким позовом, оскільки

підставами для застосування такої сімейно-правової санкції є досить складні

життєві обставини, вагомі порушення прав дитини, а тому для їх зміни,

усвідомлення та виправлення порушниками своєї поведінки їм часто потрібен

тривалий час. Тому запропоновано доповнити ч. 1 ст. 169 СК України і викласти її в такій редакції: “Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на

звернення до суду з позовом про їх поновлення після спливу одного року з

моменту набуття чинності рішенням суду про позбавлення їх батьківських прав”.

Питання застосування такої сімейно-правової санкції як позбавлення

батьківських прав і надалі залишаються актуальними, а на формулювання нових

підходів щодо їхнього вирішення впливають найрізноманітніші чинники.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук