Головна

УКЛАДЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ Н. Шама


УКЛАДЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

Н. Шама

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

У статті розкрито основні положення щодо порядку укладення та форми спадкового

договору. Проаналізовано основні теоретичні підходи щодо обмеження свободи

розпорядження майном внаслідок укладення спадкового договору, а також

запропоновано авторське бачення цієї проблеми.

Ключові слова: відчужувач, набувач, укладення спадкового договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства і

основоположним принципом договірного права, який створює найсприятливіші

передумови для вступу в договірні відносини.

В зарубіжних джерелах є міркування з приводу недопустимості укладення

спадкового договору, який за законодавством окремих країн є однією з підстав

спадкування (НЦУ, ЦК Австрії, ЦК Швейцарії) з огляду на те, що він обмежує

свободу заповіту спадкодавця [1, с. 68], а у вітчизняних – критиці піддається

положення про те, що на майно, визначене спадковим договором, накладається

заборона відчуження, мовляв, це обмежує можливості відчужувача розпорядитися

вказаним майном за життя, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на

випадок смерті [2, с. 631].

У вітчизняній літературі питання укладення спадкового договору було

предметом дослідження наукових праць З.В. Ромовської, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси,

Р.А. Майданика, С.В. Мазуренко. Проте деякі питання, що стосуються укладення

спадкового договору, так і не були однозначно вирішені і, передусім, йдеться про

недопустимість укладення спадкового договору як т

акого, що обмежує можливість

відчужувача розпорядитися належним йомумайном.

В контексті дослідження питання укладення спадкового договору ми б хотіли

проаналізувати такі міркування вітчизняних цивілістів з приводу обмеження і

позбавлення можливості розпорядитися майном внаслідок укладення спадкового

договору, а також спробувати спростувати їх саме з позиції принципу свободи

договору, який є основоположним на всіх стадіях укладення договору.

У вітчизняній літературі спадковий договір піддається критиці з огляду на те,

що його укладення обмежує можливість відчужувача розпорядитися майном, з

приводу якого укладено договір, як зажиття, так і на випадок смерті [2 с. 631], інші

ж автори [3 с. 21–23] вважають, що обмеження правоздатності відчужувача

внаслідок укладення спадкового договору не настає. Але така ознака спадкового

договору не є підставою для його негативної оцінки По-перше, як слушно зазначає З.В. Ромовська [4 с. 16], в разі укладення

спадкового договору можливість розпорядження майном обмежується не більше,

ніж, скажімо, в разі укладення договору купівлі–продажу чи дарування. Адже якщо

певне майно є предметом договору купівлі–продажу чи дарування, то продавець

або, відповідно, дарувальник більше не може розпорядитися цим майном ні за

життя (наприклад, укласти стосовно цього жмайна інший договір купівлі–продажу

чи дарування або передати це майно у власність певній особі на підставі інших

цивільно-правових договорів), ні на випадок смерті, бо на момент відкриття

спадщини таке майно не включатиметься до її складу внаслідок того, що продавець чи дарувальник розпорядився майном ще за життя. І у цьому не вбачається

жодного обмеження можливості розпоряджатися майном.

Подібну ж ситуацію, але з деякими особливостями, простежуємо й при

укладенні спадкового договору. Спадковий договір є договором за життя і,

розпорядившись певним майном ще за життя, відчужувач не може розпорядитися

ним ні вдруге зажиття, ні на випадок смерті.

По-друге, закріплений законом принцип свободи договору (ст. 627 ЦК

України) надає особі можливість вибору поведінки – укладати чи не укладати

договір. І якщо особа, скажімо, вважає встановлену законом заборону відчуження

майна неприйнятною, то вона вільна не укладати спадкового договору, а передати

майно у власність на підставі інших цивільно-правових договорів, за яких, до речі,

вона втрачає право власності на майно одразу і не має змоги, як при спадковому

договорі, використовувати майно для отримання доходу. Тому в цьому аспекті

спадковий договір є навіть більш, так би мовити, привабливим, бо становище

відчужувача є кращим порівняно зі становищем тогожпродавця чи дарувальника.

Тому обмеження можливості розпорядження майном внаслідок укладення

спадкового договору є цілком природним явищем і жодним чином не характеризує

цей договір з негативного боку. Більше того, порівняно з іншими договорами про

відчуження майна, спадковий договір в цьому відношенні має свої переваги,

оскільки за відчужувачем, хоч і з деякими обмеженнями, але зберігається право

розпоряджатися майном.

Що стосується порядку укладення спадкового договору, то незважаючи на те,

що він має свої особливості, щодо порядку його укладення все ж застосовуються

загальні положення про укладення договорів. Це пов’язано з тим, що незалежно від

диференціації договорів за різними критеріями, їх поєднує загальне для будь-якого

без винятку договору начало, що будь-який договір становить домовленість сторін.

Будь-який договір – це взаємне узгоджене волевиявлення, спрямоване на

досягнення певного правового результату, тобто домовленість. Тому й без

досягнення та до досягнення такого узгодженого вираження волі сторін не може

бути ніякого договору.Процес укладення договору передбачає наявність двох послідовних стадій:

1) пропозиції укласти договір (оферта);

2) прийняття пропозиції укласти договір (акцепт).

Оферта регулюється нормами ст. 641 ЦК України, в якій зокрема подано її

поняття, вимоги, які до неї пред’являються, визначено, які правові наслідки вона

має, та як відмежувати оферту від суміжних правових понять.

Зізмісту зазначеної статті бачимо, що офертою є пропозиція, наділена низкою

ознак, при дотриманні яких настають передбачені законом наслідки як для

сторони, яка зробила цю пропозицію, так і для її адресата:

1) пропозиція укласти договір має бути достатньо обґрунтованою і виражати

намір особи, яка її ініціює (оферент), вважати себе зобов’язаною у разі прийняття

оферти її адресатом (ч. 1 ст. 641 ЦК України);

2) пропозиція укласти договір має містити всі істотні умови договору (ч. 1

ст. 641 ЦК України);

3) пропозиція укласти договір повинна бути адресована конкретно визначеній

особі, тобто із неї повинно бути зрозуміло, до кого саме вона звернена.

Прийняття пропозиції укласти договір її адресатом (акцепт) повинно бути, по-

перше, повним, тобто воно має виражати згоду адресата оферти на все, що в ній

вказано, і не містити жодних додаткових умов, інакше таке прийняття пропозиції укласти договір не вважатиметься акцептом, а зустрічною пропозицією укласти

договір за умови, що вона відповідатиме всім вимогам, які пред’являються до

оферти; а по-друге, безумовним, тобто не може залежати від дій, які повинні

вчинити оферент чи акцептант.

Проте, досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору не є

достатнім для його укладення, оскільки згідно з вимогами норми ч. 1 ст. 638 та

ст. 640 ЦК України така згода повинна бути досягнута в належній формі.

Договір завжди є двостороннім правочином, тому у визначенні форми

договору сторони повинні керуватися загальними положеннями щодо форми

правочинів, крім випадків, коли закон прямо зазначає, в якій формі належить

укладати той чи інший договір.

Крім того, при визначенні форми договору сторони можуть, керуючись

принципом свободи договору, на власний розсуд визначити ту форму, в якій вони

бажають закріпити свої договірні відносини. Проте свобода договору не може бути

абсолютною, тому закон встановлює певні межі свободи укладення договору для

того, щоб вільне волевиявлення учасників договору не порушувало інтересів

суспільства [5, с. 235–236].

Власне таке обмеження свободи сторін у виборі форми договору викладене у

вигляді застереження в ч. 1 ст. 639 ЦК України і полягає в тому, що сторони не

можуть на власний розсуд обрати форму договору, якщо вимоги щодо форми

договору встановленізаконом.

Норма ст. 1304 ЦК України визначає, що спадковий договір укладається в

письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При недотриманні цієї

вимоги спадковий договір є нікчемним з огляду на ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Таку законодавчу вимогу щодо форми спадкового договору ми вважаємо

цілком закономірною і такою, що повинна пред’являтися до спадкового договору,

оскільки на підставі цього договору здійснюється набуття майна у власність і, як

свідчить практика, здебільшого, це є нерухоме майно. А договори про передання

нерухомого майна у власність згідно з вимогами цивільного законодавства

підлягають нотаріальному посвідченню (наприклад, ст. ст. 657, 719, 732, 745 ЦК

України). Водночас майно, визначене у спадковому договорі, набувається у власність набувача після смерті відчужувача, а тому лише нотаріальне посвідчення

договору може забезпечити реальний перехід майна від відчужувача до набувача:

за життя відчужувача на майно нотаріус накладає заборону відчуження, а після

його смерті на примірнику правовстановлювального документа роблять напис про

перехід права власності до набувача у зв’язку зі смертю відчужувача.

Власне, враховуючи наведену законодавчу вимогу про нотаріальне

посвідчення спадкового договору, можна говорити про те, що навіть якщо й буде

пропозиція укласти спадковий договір з усіма визначеними законом необхідними

для неї ознаками та повне і безумовне прийняття цієї пропозиції іншою стороною,

то в контексті укладення спадкового договору це не спричинить ніяких правових

наслідків: договір все одно не буде укладено, оскільки згода має бути досягнута ще

й в належній формі. Тому, незважаючи на досягнення згоди щодо всіх істотних

умов, спадковий договір має бути нотаріально засвідчений .

Однак згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх

істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося

повне або часткове виконання договору, але одна з сторін ухилилася від його

нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі

наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. На сьогодні вже є випадки застосовування судами цієї норми у вирішенні спорів, пов’язаних із

визнанням спадкового договору дійсним.

Зокрема, між П. та В. 20 липня 2006 р. був укладений спадковий договір, за

яким П. в разі своєї смерті передає В. належну йому на праві власності квартиру, а

В. зобов’язується довічно утримувати П, і який сторони домовилися посвідчити

нотаріально протягом 10-ти днів після його укладення. Однак нотаріально

посвідчений такий договір не був. Після смерті П. Д. пред’явив позов до В. про

усунення перешкод в користуванні майном, а В., який виконав умови спадкового

договору, звернувся до суду з зустрічним позовом до Д. про визнання спадкового

договору дійсним на тій підставі, що П. ухилявся нотаріально посвідчити

спадковий договір, посилаючись на зайнятість, а В. виконав свої обов’язки

відповідно до умов договору, що підтверджується показаннями свідків. Суд,

керуючись ч. 2 ст. 220 ЦК України та беручи до уваги, що сторони, які уклали

спадковий договір, домовилися щодо всіх істотних його умов, В. виконував

розпорядження П. та утримував його за свої кошти, а останній ухилявся від

нотаріального посвідчення договору, ухвалив, що цей договір повинен бути

визнаний дійсним і за В. може бути визнано право власності на квартиру,

визначену спадковим договором. Отож, суд ухвалив позов про визнання

спадкового договору, не посвідченого нотаріально, задовольнити: визнати

спадковий договір дійсним та визнати заВ. право власності на квартиру [6].

Інший випадок. Між М. та А. було усно укладено спадковий договір, за яким М.

передає у власність А. після своєї смерті все належне їй майно, а А. зобов’язується

доглядати М. та поховати її. Відсутність юридичної освіти у сторін договору була

причиною відсутності письмової форми цього договору. Після смерті М. А.

пред’явив до сільської ради позов про визнання спадкового договору таким, що

відбувся. Факт укладення спадкового договору в усній формі та виконання А. своїх

обов’язків за цим договором був підтверджений показаннями свідків. На цій підставі

та на підставі ст. 220 ЦК України суд ухвалив позовні вимоги А. задовольнити:

визнати дійснимспадковий договірміж А. та уже померлою М. [7].Аналіз наведених рішень дає підстави говорити про їх неоднозначність. Адже

в першому випадку хоча й було простежено ухилення від нотаріального

посвідчення договору з боку однієї зі сторін, але не було письмових доказів, які б

засвідчували факт досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов

договору, як цього вимагає ч. 2 ст. 220 ЦК України. У другому ж випадку факт

укладення спадкового договору був підтверджений показаннями свідків, що

суперечить ч. 1 ст. 218 ЦК України, в якій зазначено, що рішення суду не може

ґрунтуватися на свідченнях свідків, а засобом доказування у цьому випадку

можуть в силу ч. 2 ст. 220 ЦК України бути лише письмові докази. А тому

показання свідків, на яких до того ж ґрунтувалося рішення суду відповідно до

ст. 59 ЦПК України слід вважати недопустимими доказами.

Отож, враховуючи наведене, можна констатувати, що наявність вказаних

рішень у судовій практиці не можна вважати позитивним явищем, оскільки такі

рішення суперечать чинному законодавству.

У посвідченні спадкового договору присутність відчужувача, на наш погляд,

не є обов’язковою. Однак в літературі висловлюється позиція, що спадковий

договір вважається таким, що не може посвідчуватися через представника, а особа

повинна виявляти свою волю нотаріусу безпосередньо, посилаючись при цьому на

положення ч. 2 ст. 238 ЦК України [8, с. 15]. Однак ми не підтримуємо цієї позиції

авторів, обґрунтовуючи власну позицію такими аргументами. Оскільки спадковий договір, передбачений гл. 90 ЦК України, не є підставою

спадкування, а отже, відчужувач шляхом укладення цього договору не

розпоряджається на випадок смерті, хоча й момент переходу майна у власність

набувача й визначається моментом смерті відчужувача та й сам договір називають

"спадковим", то до відчужувача не повинні застосовуватися вимоги, пред’явлені до

особи, яка вчиняє особисте розпорядження на випадок смерті. Отож, до відчужувача

у спадковому договорі не застосовують вимог ст. 1234 ЦК України, а саме те, що

відчужувач може укласти спадковий договір лише особисто. А тому при укладенні

спадкового договору відчужувач може діяти через представника. Такої ж позиції

притримується Р.А. Майданик, який зазначає, що спадковий договір може бути

укладений відчужувачем особисто або через представника [9, с. 93].

Особиста присутність другої сторони спадкового договору – набувача також

не вимагається, оскільки й на його стороні, на нашу думку, допускається

представництво.

При посвідченні спадкового договору нотаріус, передусім, повинен

встановити особу відчужувача та набувача або їхніх представників, які особисто

звернулися за посвідченням спадкового договору, на підставі документів,

передбачених п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами

України (далі – Інструкція) [10].

При посвідченні спадкового договору нотаріус має з’ясувати обсяг цивільної

дієздатності осіб, які беруть участь в укладенні договору, а якщо якась зі сторін чи

обидві сторони діють через представника, то нотаріус повинен перевірити й

повноваження представника.

Якщо відчужувачем є одне з подружжя і спадковий договір укладається з

приводу майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності,

нотаріус повинен перевірити наявність письмової згоди другого з подружжя,

оскільки згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним з подружжя

договорів, які потребують нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя

має бути подана письмово. Те саме стосується і випадків, коли набувачем у

спадковому договорі є одне із подружжя і передбачені спадковим договором дії

виконуватиме набувач за рахунок майна, що належить подружжю на праві спільної

сумісної власності.Якщо набувачем у спадковому договорі є юридична особа, то нотаріус

перевіряє, чи охоплюється укладення спадкового договору правоздатністю

юридичної особи, а також повноваження представника юридичної особи, які

можуть засвідчуватися або довіреністю, або документом, який засвідчує службове

становище особи, якщо від імені юридичної особи діє її керівник (п. 41 Інструкції).

При посвідченні спадкового договору нотаріус має з’ясувати волевиявлення

сторін і встановити, чи відповідає йому їхня внутрішня воля, аби запобігти в

подальшому оспорювання спадкового договору.

Якщо фізична особа, яка звернулася за посвідченням спадкового договору,

неписьменна або сліпа, для того, щоб встановити її волю, нотаріус прочитує їй текст

документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Сліпа особа може

виразити свою волю або усно, або за допомогою письма сліпих, а неписьменна –

лише усно. Німа особа може виразити свою волю лише письмово, глуха – або усно,

або письмово, глухоніма – лише письмово. Якщожглуха, німа або глухоніма особа є

ще й неписьменною, то для встановлення її волі у посвідченні спадкового договору

повинна бути присутня особа, яка може порозумітися з глухою, німою або

глухонімою особою, і своїм підписом посвідчити, що зміст договору відповідає волі такої особи. Таке є можливим з огляду на те, що від відчужувача не потребують

особистого вираження волі, оскільки шляхом укладення спадкового договору він не

розпоряджається на випадок смерті.

Однак, якби йшлося про спадковий договір, яким встановлюється право

спадкування, як це, зокрема передбачено законодавством Німеччини чи Австрії, то

в ситуації, коли спадкодавець є одночасно і німим, і неписьменним, а отже не може

особисто виразити свою волю ні усно, ні письмово, він не міг би укласти

спадковий договір, оскільки в цьому випадку є так звана фактична заповідальна

недієздатність, коли de jure особа наділена заповідальною дієздатністю і лише

фактично не може реалізувати права на вираження своєї останньої волі.

При посвідченні спадкового договору нотаріус повинен перевірити належність

відчужувачеві на праві власності майна, визначеного спадковим договором, для

чого від відчужувача вимагається представити правовстановлювальний документ

на майно. Такими документами можуть бути [11, с. 7]:

– свідоцтво про право власності нажитло;

– свідоцтво про право власності на частку у спільномумайні подружжя;

– свідоцтво про право на спадщину;

– державні акти про право власності на землю;

– договір купівлі–продажу, дарування, міни, довічного утримання, спадковий

договір тощо;

– договір про виділення в натурі частки з нерухомого майна;

– договір про поділ нерухомого майна та ін.

Після огляду нотаріусом правовстановлювального документа на майно він

повертається відчужувачеві, а в тексті договору зазначають назву цього документа,

номер і дату його видачі. Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній

реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність його реєстрації у

відповідному реєструючому органі після смерті відчужувача.

На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону

відчуження у встановленому порядку (згідно з Положенням про Єдиний реєстр

заборон відчуження об’єктів нерухомого майна [12] та Інструкції про порядок

заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів

нерухомого майна [13]), про що робиться напис на всіх примірниках договору.

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний

правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору,

який приєднується до примірника договору, що зберігається у справах нотаріуса. На

повернутому примірнику документа нотаріус робить відмітку про перехід права

власності до набувача з огляду на смерть відчужувача за спадковимдоговором.

––––––––––––––––––––

1. Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М. : Спартак, 1995.

2. Цивільне право України. Кн. 2 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К. : Юрінком

Інтер, 2002.

3. Фурса Є.І. Спадковий договір як новий спосіб охорони прав громадянина на випадок

його смерті // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2003. – № 2 (8).

4. Ромовская З. Проблемы наследственного договора // Юридическая практика. – 2003. –

№ 44 (306).

5. Денисов С.А. О порядке заключения договоров // Актуальные проблемы гражданского

права / под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права;

Российская школа частного права. – М. : Статут, 1999.

6. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2007 року

у справі № 2-190/2007 р. – Режим доступу :

www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=204:2:3106298660773450::NO::P2_DC

7. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2007 р. у

справі № 2-200/2007 р. – Режим доступу :

www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=204:2:3106298660773450::NO::P2_DC

8. Фурса С.Я. Суб’єкти спадкового договору, їх права та обов’язки / С.Я. Фурса //

Юриспруденція: теорія і практика. – 2006. – № 1.

9. Майданик Р.А. Спадковий договір у цивільному праві України / Р.А. Майданик //

Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та

права. – 2007. – № 2 (22).

10. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена

наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 з наступними

змінами і доповненнями // Офіційний вісник України вiд 26.03.2004. – 2004., № 10.

Ст. 315. Ст. 639.

11. Фурса С.Я.Спадковий договір / Є.І. Фурса – К. : Видавець, 2006. – 76 с.

12. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна,

затверджене наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1995 року № 31/5 (у

редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 року № 85/5) //

Офіційний вісник України вiд 2.07.1999. – 1999 . – № 24. – Ст. 203.

13. Інструкція про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон

відчуження об’єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства юстиції

України від 18 серпня 2004 року № 85/5 // Офіційний вісник України вiд 03.09.2004. –

2004. – № 33. – Ст. 146. Ст. 2230

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук