Головна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ШЛЯХОМ ПРИЄДНАННЯ Ю. Юркевич


ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИПИНЕННЯ

ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ШЛЯХОМ ПРИЄДНАННЯ

Ю. Юркевич

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел. (0322) 74-03-80 е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

Досліджено проблеми правового регулювання приєднання юридичних осіб. На

підставі аналізу чинного законодавства висвітлено суперечності, пов’язані з порядком

припинення юридичних осіб шляхом приєднання. У статті сформульовано наукові

висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, котре регулює

порядок припипинення юридичних осіб з правонаступництвом.

Ключові слова: юридична особа, правонаступництво, припинення юридичних осіб з

правонаступництвом, приєднання.

Проблеми правового регулювання приєднання як способу припинення

юридичних осіб з правонаступництвом до цього часу не знайшли чіткого

відображення як на рівні нормативно-правових актів, так і на рівні юридичних

доктрин, що, відповідно, призвело до наявності дискусій та неоднозначного

трактування чинних норм цивільного законодавства, а також їх застосування на

практиці. Втім, аналіз чинного законодавства та практики його застосування

доводить необхідність чіткішого законодавчого регулювання зазначених

питань.

У науковій юридичній літературі розгляду цих питань присвятили свої праці

такі вчені, як Є.В. Аксенова, В.М. Коссак, В.М. Кравчук, Г.Н. Марков,

С.В. Мартишкін, Н.В. Щербакова та ін.

Метою нашої статті є вивчення

проблем правового регулювання припинення

юридичних осіб шляхом приєднання, а також пошук шляхів їх законодавчого

вирішення.

До прийняття ЦК УРСР (1963 р.) приєднання не визнавалося самостійною

формою реорганізації і розглядалося як форма злиття. Г.Ф. Шершеневич, на

підставі аналізу Статуту Торгового в редакції 1903 р., описував два можливих

випадки злиття (фузіонування) юридичних осіб:

1) одне товариство поглинає інше, що з юридичного боку є припиненням

одного товариства і перекладення усього майна на ім’я іншого;

2) обидва товариства припиняють своє існування для того, щоб дати місце

новому, яке приймає актив і пасив перших двох [19, с. 165].

У з’ясуванні правових аспектів приєднання як способу припинення

юридичних осіб потрібно зазначити таке Окрім використання в ЦК України [1], термін “приєднання” вживається в ГК

України у двох статтях: ст. 56 щодо порядку створення суб’єктів господарювання

та у ст. 59 щодо порядку їх припинення [2]. В юридичній літературізазначено, що

термін “реорганізація” невдало використано у ст. 56 ГК України, оскільки

унаслідок приєднання нова юридична особа не утворюється [17, с. 129]. Тому, на

нашу думку, варто погодитися з позицією тих вчених, котрі вважають за доцільне

вилучити “приєднання” зі способів утворення суб’єкта господарювання,

передбачених ст. 56 ГК України [20, с. 6]. Відповідно до ч. 3. ст. 59 ГК України у разі приєднання одного або кількох

суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього

переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання.

ЦК УРСР 1963 р., на відміну від чинних ЦК та ГК України, чітко визначав, що

майно переходить у день підписання передаточного балансу, якщо інше не

передбачене законом або постановою про реорганізацію [8].

Основним завданням передавального акту і розподільчого балансу вважають

відображення всіх умов правонаступництва унаслідок реорганізації [11, с. 129].

Важливим з огляду на це визнається питання визначення моменту переходу

прав та обов’язків від юридичної особи, що припиняється, до іншої юридичної

особи, зокрема, у разі припинення юридичних осіб шляхом приєднання, адже дати:

– припинення юридичної особи (строк припинення юридичних осіб визначається

відповідно до ч. 2 ст. 105 ЦК України);

– закінчення строку заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, яка є на

стадії припинення (строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи,

що припиняється, визначається відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК України та не

може становити менше двох місяців від дня публікації повідомлення про

припинення юридичної особи);

– затвердження передавального акту (розподільчого балансу) (визначається

відповідно до вимог ч. 2 ст. 107 ЦК України),

– не збігаються у часі.Закон України “Про акціонерні товариства” від 17.09.2008 № 514-VI, на

відміну від інших законодавчих актів, все ж містить застереження, що злиття,

приєднання, поділ, виділ або перетворення не можуть бути завершені до

задоволення вимог, заявлених кредиторами [5].

Однак, можливою залишається ситуація, коли кредитор юридичної особи, котра

перебуває на стадії припинення у зв’язку зїї приєднаннямдо іншої юридичної особи,

однак ще не виключена з ЄДРПОУ, пред’являє до неї вимоги про виконання своїх

зобов’язань після затвердження передавального акту (що прямо не заборонено

законодавством України). У разі виникнення такої ситуації законодавець не дав

чіткої відповіді на запитання: з якого часу відбувається перехід усіх прав та

обов’язків від приєднуваної юридичної особи до юридичної особи-правонаступника

– від часу затвердження передавального акту чи з моменту державної реєстрації

припинення юридичної особи, що припиняється унаслідок приєднання.

У наукових джерелах підкреслено, що моментом створення юридичної особи є

дата її державної реєстрації і саме відтоді виникають її правоздатність і дієздатність,

що утворюють в своїй сукупності правосуб’єктність цієї юридичної особи [18, с. 307].

До прийняття ЦК України 2003 р. у науковихджерелах було зазначено, що у разі

реорганізації юридичних осіб моментом припинення їх правоздатності потрібно

вважати день підписання передатного (розподільного) акта, за яким майно

реорганізованої організації переходить до правонаступника [13, с. 8]. Взагалі ж варто

наголосити, що погляди вчених з приводу визначення моменту переходу прав та

обов’язків від юридичної особи, що припиняється до її правонаступника на сьогодні

суттєво розходяться. Група вчених (авторський колектив одного з науково-практичних

коментарів Господарського кодексу України [16, с. 106], Г. Марков [14, с. 8] та інші)

вважають такимдатупідписання ізатвердження передавального акта чи розподільчого

балансу учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її

припинення. Інші автори (А. Коровайко, Є. Аксенова) обґрунтовують необхідність

ведення мови про реорганізацію і правонаступництво як про поняття, нерозривно пов’язані в часі й за змістом, оскільки: по-перше, ніхто не обмежує засновника

юридичної особи, що затвердив передавальний акт або розподільний баланс, в праві

змінити чи взагалі відмінити своє рішення про реорганізаціюаждомоменту державної

реєстрації її правонаступника (дане положення не суперечить законодавству і

повністю відповідає правовій природі реорганізації); по-друге, у державній реєстрації

новоутворених юридичних осіб може бути відмовлено з огляду на відсутність

необхідних положень в передавальному акті чи розподільчому балансі.

Отож, підкреслюють правознавці, твердження про “перехід прав і обов’язківщодо

майна до новоутвореної в результаті реорганізації юридичної особи” з моменту

“підписання чи затвердження передавального акта або розподільчого балансу”

суперечить чинному законодавству, оскільки “новоутворена” юридична особа до

цього моменту ще не виникла і вважається створеною лише з дня її державної

реєстрації, умовою якої виступає надання відповідного раніше затвердженого

документа (передавального акта або розподільного балансу) [10, с. 93; 12, с. 72].

Іншого погляду дотримується С. Мартишкін, який зазначає, що виникнення

правонаступництва у разі реорганізації не відбувається одномоментно. Час

виникнення правонаступництва неоднозначно визначається стосовно різних

правовідносин і прав та обов’язків, що становлять їхній зміст. Таке положення

особливо яскраво проявляється, вважає науковець, при універсальному

правонаступництві, що означає заміну сторони у всіх правовідносинах, в яких брав

участь правопопередник. Спектр таких правовідносин досить багатоманітний,

різна їх правова характеристика і законодавче регулювання. Тому, процес заміни

сторони у правовідносинах, а відповідно і перехід прав та обов’язків від

правопопередника до правонаступника не завжди відбувається одночасно у всіх

правовідносинах і може бути тривалим [15, с. 177–178].Натомість низка підзаконних нормативно-правових актів України містить

власний підхід щодо моменту переходу майна, прав та обов’язків від юридичної

особи-правопопередника (правопопередників) до її правонаступника

(правонаступників). Як приклад можна навести норму п 2.15. Положення про

особливості забезпечення правонаступництва за укладеними договорами

страхування у разі реорганізації страховиків, затверджене розпорядженням

Державної комісіїз регулювання ринків фінансових послуг України від 04.06.2004

№ 913, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2004 за № 776/9375,

згідно з яким майно, права та обов’язки (зобов’язання) за договорами страхування,

укладеними страховиками, що реорганізовуються, у повному обсязі або у

відповідних частинах переходять до страховиків-правонаступників з дати

підписання передавальних актів або роздільних актів (балансів) [6].

Стосовно Методичних рекомендацій щодо припинення недержавних пенсійних

фондів, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків

фінансових послуг України від 27.06.2006 № 5944 (недержавний пенсійний фонд є

юридичною особою, створеною відповідно до Закону України “Про недержавне

пенсійне забезпечення”, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького

товариства), функціонує та провадить діяльність винятково з метою накопичення

пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням

пенсійними активами, а такожздійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду

у визначеному цим Законом порядку [4]), то пунктами 2.16 та 3.16 цього підзаконного

нормативно-правового акта передбачено обов’язок комісії з припинення скласти

передавальний акт лише після цілковитого передання всіх активів та зобов’язань

пенсійногофонду (фондів), щоприпиняється, допенсійногофондуправонаступника [7]. Важко однак беззаперечно погодитися з вищезазначеним, оскільки Закон

України “Про держану реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”

у ст. 37 чітко визначає, що:

– злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної

юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що

припиняються у ходізлиття;

– поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених

юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що

припиняється унаслідок поділу;

– перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації

новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення

юридичної особи, що припиняється унаслідок перетворення;

– приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації

припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання та

державної реєстрації відповідних змін до установчих документів [3].

Тому позиція А. Коровайка та Є. Аксенової є більш переконливою. Вона

узгоджується також зі ст. 91 ЦК України, відповідно до якої цивільна

правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється від

дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Незважаючи на це, у правозастосовній практиці немає єдиного підходу щодо

трактування моменту переходу прав та обов’язків від юридичної особи-

правопопередника до її правонаступника, що особливо проявляється у випадку

приєднання, оскільки, якщо у разі злиття, поділу та перетворення юридична особа

– правонаступник на час підписання та затвердження передавального акта

(розподільного балансу) ще не виникла, то приєднання здійснюється до вже

створеної юридичної особи.

У зв’язку з вищенаведеним, вважаємо за необхідне запропонувати власний

підхід до вирішення цих питань.На нашу думку, аналіз норм чинного законодавства, зокрема Закону України

“Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” дає

підстави для висновку, що перехід усіх майнових прав та обов’язків від юридичної

особи-правопопередника у разі її припинення шляхом приєднання до юридичної

особи–правонаступника повинен відбуватися лише після внесення відповідних

записів до ЄДРПОУ, адже як вже було зазначено, законодавець пов’язує факт

виникнення та припинення юридичних осіб саме з його державною реєстрацією.

Тому визначення можливості переходу прав та обов’язків від приєднуваної

юридичної особи до її правонаступника до внесення відомостей про її припинення

до ЄДРПОУ в момент затвердження передавального акта не зовсім узгоджується з

нормами цивільного законодавства.

Також, беручи до уваги, що закон чітко визначає етапи припинення

юридичних осіб шляхом приєднання, момент переходу усіх прав та обов’язків до

юридичної особи-правонаступника доречно визначати його завершальним етапом,

а саме – внесенням відповідних відомостей доЄДРПОУ.

З іншого боку, можливість закріплення норми, згідно з якою передання всього

майна, прав та обов’язків юридичних осіб, що припиняються через приєднання

здійснюється на підставі передавального акта після державної реєстрації

припинення цих юридичних осіб та державної реєстрації відповідних змін до

установчих документів, є досить суперечливою, оскільки органи припиненої

юридичної особи втрачають свої повноваження після внесення відповідних відомостей до ЄДРПОУ та не можуть здійснювати дії з передачі майна, прав та

обов’язків.

Порівнюючи норми вітчизняного права з нормами права інших

пострадянських держав, варто підкреслити, що досить вдалий підхід застосував

казахський законодавець, встановивши у ст. 47 ЦК Казахстану, що майно (права та

обов’язки) переходять до правонаступника в момент його реєстрації, якщо інше не

передбачено законодавчими актами чи рішенням про реорганізацію [9].

Підбиваючи підсумки проведеного аналізу, можемо зазначити, що чинне цивільне

законодавство з одного боку визначає порядок припинення юридичних осіб шляхом

приєднання, з іншого, – належно не регулює питання, пов’язані з визначенням

моменту переходу прав та обов’язків від юридичної особи-правопопередника до

юридичної особи-правонаступника. Щодо моменту правонаступництва, то норма

ст. 47 ЦК Казахстану видається цілком обґрунтованою та такою, що може бути

запозиченою національним законодавцем. Крім цього, з метою запобігання можливим

суперечкам у разі переходу майна, прав та обов’язків до юридичної особи-

правонаступника перед державною реєстрацією припинення юридичної особи-

правопопередника, потрібно визначити строк, протягом якого повинна відбутися

вказана державна реєстрація. Передавальний акт та розподільчий баланс визначені

законодавством як єдині документи, котрі містять положення про правонаступництво

щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів

та боржників, у тім числі зобов’язання, які оспорюються сторонами. У зв’язку з

наведенимст. 107 ЦКУкраїни варто доповнити наступноюнормою:

“Майно юридичних осіб, що припиняються, переходить до їх

правонаступників в момент їх державної реєстрації (у разі приєднання – в момент

державної реєстрації змін до установчих документів правонаступника), якщо інше

не передбачено законодавством чи рішенням про припинення. Державна

реєстрація припинення юридичних осіб повинна бути здійснена не пізніше двох

робочих днів після затвердження передавального акта чи розподільного балансу.”

1. Цивільний кодекс України № 435-IV від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради

України вiд 03.10.2003. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

2. Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради

України вiд 02.05.2003. – 2003. – № 18. – Ст. 144.

3. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон

України № 755-IV від 15.05.2003 // Відомості Верховної Ради України вiд 08.08.2003. –

2003. – № 31. – Ст. 263.

4. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України № 1057-IV від 09.07.2003 //

Відомості Верховної Ради від 28.11.2003. – 2003. – № 47. – Ст. 372.

5. Про акціонерні товариства: Закон України № 514-VI від 17.09.2008 // Відомості

Верховної Ради України від 19.12.2008. – 2008. – № 50–51. – Ст. 384.

6. Положення про особливостізабезпечення правонаступництва за укладеними договорами

страхування у разі реорганізації страховиків, затверджене розпорядженням Державної

комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 913 від 04.06.2004,

зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2004 за № 776/9375 // Офіційний

вісник України вiд 09.07.2004. – 2004. – № 25 – Ст. 176: код акту 29218/2004.

7. Методичні рекомендації щодо припинення недержавних пенсійних фондів,

затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових

послуг України № 5944 від 27.06.2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?doc_id=249101

8. Цивільний кодекс Української РСР № 1540-VI від 18.07.63 // Відомості Верховної Ради

УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463. (Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу № 435-

IV від 16.01.2003 // ВВР. – 2003. – № 40–44. – Ст.356.)

9. Гражданский кодекс Республики Казахстан от 27.12.94 // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.pavlodar.com/zakon/?dok=00002&uro=08048

10. Аксёнова Е.В. Реорганизация юридических лиц по законодательству Российской

Федерации: проблемы теории и практики: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03/

Е.В. Аксёнова . – М., 2006. - 162с.

11. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова,

Є.О. Харитонов, В.М. Коссак та ін. ; за ред. О.І. Харитонової. – Х. : Одіссей, 2007. –

832с.

12. Коровайко А. Реорганизация юридических лиц: проблемы правового регулирования /

А. Коровайко // Хозяйство и право. – 1996. – № 11. – С. 69–80.

13. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи: автореф. дис. на здобуття

наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 “цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право” / В.М. Кравчук. – Львів, 2000. – 16 с.

14. Марков Г.Н. Создание, реорганизация, ликвидация юридического лица / Г.Н. Марков.

– Издание 2-е. “Альфа” – СПб. : 2000. – 95 с.

15. Мартышкин С.В. Понятие и признаки реорганизации юридического лица : дисс... канд.

юрид. наук: 12.00.03 / С.В. Мартышкин. – Самара, 2000. – 225 с.

16. Науково-практичний кометар Господарського кодексу України / Г.Л. Знаменский,

В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; за заг. ред. В.К. Мамутова. – К. : Юрінком Інтер,

2004. – 688 с.

17. Ніцевич А.О. Поняття реорганізації юридичних осіб і суб’єктів господарювання в Україні /

А.О. Ніцевич, В.П. Лебедєв // Санація та банкрутство. – 2006. – № 1. – С. 129–131

18. Теория права и государства: Учебник. Издание второе / А.С. Васильев, В.В. Иванов,

И.С. Канзафарова и др. – Х. : ООО “Одиссей”. – 2007. – 480 с.

19. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) /

Г.Ф. Шершеневич. – М. : Фирма “СПАРК”, 1995. – 556 с.

20. Щербакова Н.В. Правове регулювання злиття та приєднання господарських товариств :

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 “Господарське

право; господарсько-процесуальне право” / Н.В. Щербакова. – Донецьк, 2006. – 20 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук