Головна

ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО ПОВОРОТ ВИКОНАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ О. Верба-Сидор


ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАННЯ

ПРО ПОВОРОТ ВИКОНАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

О. Верба-Сидор

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел.: (032) 296-47-60, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

Розглянуто повноваження суду щодо вирішення питання про поворот виконання

юрисдикційних актів. Автор дослідив правову природу та нормативне регулювання цього

інституту, виявив прогалини та недоліки в ньому. Законодавчі положення

проілюстровано прикладами з судової практики. Сформульовано зміни до ЦПК України,

які б зміцнили гарантії учасників процесу щодо реального захисту (поновлення) їхніх

прав.

Ключові слова: суд, виконавче провадження, поворот виконання, первісний

стягувач, первісний боржник.

На практиці часто виникають ситуації, коли потрібно усувати негативні

наслідки від помилок юрисдикційних органів. На законодавчому рівні передбачено

процедуру захисту сторони, не на користь якої було ухвалено і виконано попереднє

(скасоване) рішення. Такою процедурою є поворот виконання рішення.

Компетенцію суду щодо вирішення питання про поворот виконання

розглядаємо як актуальне завдання органу державної влади поновити права

боржника. Цей інститут цивільного судочинства потребує глибокого наукового

осмислення і вироблення на цій основі комплексної системи науково-

обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення нормативного

регулювання діяльності суду в цій сфері.

Аналіз та

узагальнення наявних теоретичних розробок вчених, а саме: –

С.А. Антонової, Д. Дєрнової, А.І. Муранова, В.І. Тертишнікова, М.Й. Штефана,

С.В. Щербак та інших, присвячених інститутові повороту виконання, дають

підстави констатувати наявність низки невирішених питань саме в аспекті

повноважень і ролі суду. Не претендуючи на всеосяжність у дослідженні,

розглянемо механізм судового захисту прав боржника, який постраждав від

виконання неправомірного рішення, зокрема проблемних ланок цього механізму.

З аналізу змісту відповідних норм ЦПК України доходимо висновку, що

інститут повороту виконання застосовується судом лише щодо актів суду у

цивільних справах. На підставі цього у нас виникає питання, чи щодо рішень

інших юрисдикційних органів цей інститут може бути застосований? Вважаємо,

що так. Обґрунтовуючи свій погляд, зазначимо, що у ст. 3 Закону України “Про

виконавче провадження” [3], окрім так званих судових виконавчих документів

(виконавчі листи, ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом,

судові накази), є і такі, що походять від інших юрисдикційних органів. Якщо за

рішеннями цих органів було проведено стягнення, а згодом вони скасовані у

встановленому законом порядку, зокрема – судовому, то виникає потреба у поновленні прав боржника. Сьогодні законодавчо не передбачено механізму

повороту виконання актів відмінних від суду юрисдикційних органів, що аж ніяк

не сприяє захистові прав осіб. Тому для усунення цієї прогалини в правовому

регулюванні пропонуємо у назвах та у тексті норм ст.ст. 380–382 ЦПК України

словосполучення “вирішення питання про поворот виконання” доповнити таким

словосполученням: “актів судів та інших юрисдикційних органів”.

Іноді на практиці, за твердженням Б.М. Ізаксона та М.Р. Левітануса, суди після

виконання рішення постановляють ухвали щодо роз’яснень цього рішення, в яких,

фактично, вирішують питання про поворот виконання [10, c. 48]. Така практика є

неправильною і недопустимою, бо відповідно до ч. 2 ст. 221 ЦПК України подання

заяви щодо роз’яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або

не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до

примусового виконання. Окрім цього, питання про поворот виконання може

ставитися лише після скасування вищою судовою інстанцією первісного рішення.

У чинній редакції ст. 380 ЦПК України законодавець декларує обов’язок суду

вирішити питання про поворот виконання. Проте не передбачено жодних наслідків

його невиконання. Навпаки, у ст. 381 ЦПК України передбачене право боржника

звернутися до суду, в якому розглядають справу, у випадку, якщо суд у разі нового

розгляду справи або суд апеляційної чи касаційної інстанції не виконав цього

обов’язку. Зазвичай на практиці це трапляється у випадку об’єктивної

неможливості суду вирішити це питання, наприклад, за відсутності доказів, які

підтверджують проведення стягнення із боржника.

Наведемо приклад із судової практики. В.В. Міщенчук звернувся до суду із

заявою про видачу судового наказу щодо стягнення за договором позики

10 000 грн. З огляду на те, що заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині,

вчиненому у письмовій формі, а саме – договорі позики, суд видав судовий наказ

про стягнення з М.О. Кучерова 10 000 грн. на користь В.В. Міщенчука Судовий

наказ набув законної сили. Згодом вироком суду В.В. Міщенчук визнаний винним

у вимаганні від М.О. Кучерова письмової розписки за ст. 189 КК України і

встановлено фальшивість договору позики, що підтверджується копією вироку

суду. Ухвалою суду судовий наказ про стягнення за договором позики 10 000 грн скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами і він втратив свою законну

силу. Проте за цим судовим наказом з М.О. Кучерова було стягнуто цю суму. При

скасуванні вказаного судового наказу питання про поворот виконання не вирішено.

М.О. Кучеров відповідно до ч. 1 ст. 381 ЦПК України, звернувся іззаявою до суду,

в якому розглядають справу, і за результатами її розгляду було постановлено

ухвалу про поворот виконання судового наказу [15, c. 1007–1008].

Дослідник Ю.В. Білоусов пропонує два шляхи оптимізації процедури

поновлення права боржника: або доповнивши ст. 220 ЦПК України положенням

про те, що суд вирішує питання про поворот виконання, ухвалюючи додаткове

рішення, або доповнення ст. 214, 315, 316, 345, 346, 358 ЦПК України, які містять

перелік питань, якімає вирішити суд під час ухвалення рішення [18, c. 737].

Щодо першої пропозиції із запропонованої Ю. В. Білоусовим альтернативи,

зазначимо, що, наприклад, відповідно до ст. 189 ЦПК Грузинської РСР суд був

наділений повноваженням щодо повороту виконання під час розгляду справи по

суті або постановлення додаткової ухвали [10, c. 46].

Ми схиляємося до другого варіанта із пропозиції вченого, оскільки

призначення цих інститутів різне. Додаткове рішення є засобом виправлення

такого недоліку судового рішення, як неповнота, яка може полягати у невирішенні деяких питань, що стояли перед судом [7, c. 634]. Питання про поворот виконання

судо вирішує, коли виконане первісне рішення згодом скасоване. Про доцільність

інституту додаткового рішення щодо повороту виконання можна було б говорити

на стадії апеляційного, касаційного оскарження, нового розгляду справи, коли суд,

переглядаючи первісне рішення або заново її вирішуючи, не вирішив питання про

поворот виконання. На нашу думку, норми ст. 381 ЦПК України є дещо подібними

за змістом до норм ст. 220 ЦПК України, але стосуються неповноти рішення лише

в одному аспекті – повороту виконання, і такий “недолік” рішення виправляє не

суд, який його ухвалив, а суд, який розглядає справу.

Питання доказової бази, яку досліджує суд при вирішенні питання про

поворот виконання, дуже важливе для ефективного поновлення прав.

У ч. 2 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК

України) [2] чітко передбачено, що для видачі судом наказу про повернення

стягнутого до заяви боржник має додати довідку, підписану керівником чи

заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму,

стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно

вилучено державним виконавцем. Таке ж положення про подання боржником

судові доказів, які підтверджують виконання зміненого або скасованого рішення,

доцільно внести і в ЦПК України.

У доцільності існування норми, яка забезпечує захист прав боржника у

випадку неможливості повернення йому майна в натурі через різні причини, немає

сумнівів. Так, згідно з ч. 3 ст. 380 ЦПК України суд у рішенні або в ухвалі у разі

неможливості повернути майно передбачає відшкодування вартості цього майна у

розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. Погоджуємося з позицією

Я.П. Зейкана, С.В. Щербак та Г.С. Волосатого, що така норма в контексті захисту

прав особи, яка втратила майно, є недосконалою і не гарантує поновлення

майнових прав осіб. Приклад з практики засвідчує погляд, згідно з яким вартість

вилученого у боржника майна може бути значно вищою, ніж сума, яку отримають

від реалізації цього майна. Так, працівники податкової служби вилучили майно

вартістю 1 200 000 грн, яке за договором схову зберігалося на складі суб’єкта

підприємницької діяльності як безгосподарське. Після численних переоцінок це

майно було реалізоване за 90 000 грн. Тобто, від власника майно вилучили на суму

1 200 000 грн., а повернули йому згідно з ч. 3 ст. 380 ЦПК України лише 90 000 грн

[9, c. 493; 13, c. 581; 17, c. 40]. Так само вартість майна може значно зрости після

того, як його було реалізовано під час примусового виконання первісного рішення,

тому зновужвиникає порушення прав боржника На практиці трапляються ситуації, коли майно, наприклад, жилий будинок, на

підставі незаконного рішення суду безоплатно вилучається і передається до фонду

органу місцевого самоврядування. Цей орган продає майно іншій особі, яка стає

новим власником такого майна. Первісному власникові майно (в даному випадку –

будинок) вже не може бути повернено в натурі, тому суд, вирішуючи питання про

поворот виконання, має передбачити у рішенні відшкодувати вартість цього

будинку [14, c. 413–414]. На нашу думку, реальне поновлення права боржника в

такому разі відбудеться, коли йому відшкодують ринкову вартість будинку станом

на момент ухвалення рішення про поворот виконання, а не, скажімо, за цінами, які

існували на нерухомість за радянських часів.

З огляду на наведене пропонуємо дещо змінити редакцію ч. 3 ст. 380 ЦПК

України і викласти її у такому варіанті: “Суд у рішенні або в ухвалі щодо повороту

виконання у разі неможливості повернути майно в натурі передбачає відшкодування вартості майна в розмірі грошових коштів за експертною оцінкою

цього майна станом на момент ухвалення рішення або постановлення ухвали.

Якщо на момент ухвалення рішення або постановлення ухвали щодо повороту

виконання суд не має можливості встановити, чи наявне майно в натурі, і чи може

воно бути повернене боржникові, боржник може звернутися до суду з відповідною

заявою в майбутньому – під час виконання рішення або ухвали про поворот

виконання”. При цьому є доцільним розробити спеціальнуметодику оцінки.

На нашу думку, ст. 381 ЦПК України, яка називається: “Строк подання заяв

про поворот виконання”, не відповідає своєму змісту, є надто вузькою, оскільки у

статті, окрім строку, містяться норми про процедуру подання та розгляду судом

заяви. Вважаємо, що доцільніше було б назвати цю статтю: “Вирішення питання

про поворот виконання за окремою заявою боржника”.

Оскільки суд розглядає заяву про поворот виконання, яку подає боржник з

клопотанням повернути його і стягувача у те становище, яке існувало до виконання

скасованого рішення, то у ч. 2 ст. 380, ч. 1 ст. 381, ст. 382 ЦПК України слід

виправити некоректність, назвавши суб’єктів первісними стягувачем і боржником,

а не позивачем і відповідачем.

Важливим аспектом для захисту права боржника є встановлення моменту, з

якого обчислюється строк позовної давності, протягом якого подається заява про

поворот виконання, та сама тривалість цього строку – загальна чи спеціальна.

Щодо цього процесуалістам не вдається досягти консенсусу. В літературі

міститься вказівка на той чи інший вид позовної давності без обґрунтування цього

[18, c. 738; 19, c. 547; 20, c. 274; 16, c. 407; 6].

Вважаємо, потрібно усунути редакційну невизначеність останнього речення

ч. 1 ст. 381 ЦПК України так: “Заяву про поворот виконання можна подати умежах

позовної давності, тривалість якої залежить від тих матеріальних правовідносин,

що були предметом судового розгляду, і яка починає спливати від дня набуття

чинності нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі або в

певній частині чи ухвали суду про закриття провадження у справі або про

залишення позову без розгляду” Такожна законодавчому рівні доцільно передбачити вимоги до змісту заяви про

поворот виконання. Заява боржника про поворот виконання має містити:

1) найменування суду, до якого подано заяву; 2) ім’я (найменування сторін),

представника, якщо заяву подає представник, їхнє місце проживання або

місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

3) реквізити справи (її номер та дату розгляду); 4) зміст рішення у справі;

5) обґрунтування вимоги про поворот виконання; 6) зазначення засобів доказування,

які підтверджують цю вимогу; 7) перелік документів, що додаються до заяви”.

У ч. 3 ст. 381 ЦПК України зазначено лише, що суд розглядає заяву про

поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє

ухвалу. У цій частині не визначеному строку, протягом якого суд зобов’язаний

розглянути заяву боржника, наслідків неявки сторін до судового засідання,

можливості оскарження ухвали. Пропонуємо наведені нами питання врегулювати у

цій статті так: “Суд розглядає заяву боржника про поворот виконання протягом

десяти днів від дня отримання заяви в судовому засіданні з повідомленням сторін,

неявка яких не перешкоджає розглядові заяви, і за результатами розгляду

постановляє ухвалу про задоволення заяви про поворот виконання або про відмову

у задоволенні такої заяви. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку

відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК України” Погоджуємося із зауваженням Ю. В. Білоусова, що у чинному законодавстві

не вирішене питання про відшкодування боржникові виконавчих витрат, які він

поніс з огляду на виконання рішення, яке згодом було скасоване. Проте

Ю. В. Білоусов зазначає, що боржник має право пред’явити позов на підставі ч. 5

ст. 1176 ЦК України [18, c. 736]. У цій статті передбачено, що шкода, завдана

фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного

рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі

встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного

рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набув законної сили.

Зазначимо, що на практиці така підстава трапляється вкрай рідко, рішення

суду переважно скасовують на інших підставах. Тому вважаємо, що набагато

ефективніше з міркувань процесуальної економії та поновлення права боржника

було б наділення суду ще й повноваженням під час вирішення питання про

поворот виконання вирішувати питання про повернення боржникові виконавчих

витрат, якщо ним заявлено таку вимогу. На нашу думку, суд зобов’язаний повною

мірою поновити порушені права первісного боржника.

С. А. Антонова вважає, що поворот виконання з матеріально-правового погляду

є окремим випадком реституції [6]. Головно, погоджуючись з аргументацією

С. А. Антонової, наведемо їх у своєму інтерпретуванні з урахуванням наведених

вище міркувань. Особливостями інституту повороту виконання у цьому аспекті є:

1) суб’єктний склад (основні – суд, первісний боржник, первісний стягувач,

правонаступники боржника і стягувача); 2) об’єкт (стягнене за скасованим

рішенням); 3) вирішуючи питання про повернення сторін у первісне становище, суд

має відтворити таке становище, у якому опинилися стягувач і боржник до виконання

первісного рішення; 4) матеріально-правовою підставою для вирішення питання про

поворот виконання є зобов’язання із безпідставного збагачення у випадку, коли

правова (законна) підстава зникла. При цьому не слід випускати з поля зору аспекти

вини суб’єктів процесу (суду, як органу, судді, як посадової особи, – у випадку

ухвалення завідомо неправочинного рішення) У літературі обґрунтовано позиції щодо повної реституції не лише майнових, а

й особистих немайнових прав боржника незалежно від виду позову, зокрема, і в

позовах про визнання [8, c. 38–40; 12, c. 185].

Проблемна ситуація виникає у разі, коли до вирішення судом питання про

поворот виконання майно відчужується іншій особі, а первісний боржник хоче

повернути своє майно, а не отримати компенсацію згідно з ч. 3 ст. 380 ЦПК

України. Можливі кілька варіантів: по-перше, якщо первісний стягувач сам

відчужує майно якійсь третій особі, по-друге, якщо майно відчужується в порядку

примусового виконання рішення державним виконавцем. Виникає запитання, як

бути із захистом прав первісного боржника, який подав заяву про поворот

виконання та іззахистом прав добросовісного набувача спірного майна?

Наведемо наші міркування щодо першого варіанта. Оскільки наслідки

вирішення судом питання про поворот виконання можуть стосуватися лише осіб,

які беруть участь у справі та їхніх правонаступників, то за твердженням

Д. Дєрнової, неможливо поширювати силу рішення суду на осіб, які не брали

участі у справі [8, c. 38–40], зокрема, на добросовісного набувача майна. Тому

боржник може звернутися з новим позовом до покупця. У цьому випадку, на нашу

думку, доцільно керуватися ст. 660, 661 ЦК України. Зокрема, відповідно до ч. 1

ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь

третьої особи (первісного боржника) на підставах, що виникли до продажу товару продавець (первісний стягувач) має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки,

якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Щодо другого варіанта змодельованої ситуації, то у ч. 2 ст. 388 ЦК України

передбачене положення, за яким майно не може бути витребувано від

добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для

виконання судових рішень. Російські процесуалісти пропонують, щоб первісний

боржник звертався із позовом про визнання торгів недійсними [11, c. 723].

Вважаємо необхідним в ЦПК України окреслити межі розгляду судом питання

про поворот виконання, доповнивши ст. 381 такою нормою: “Суд не має права під

час вирішення питання про поворот виконання розглядати додаткові вимоги

боржника, які не охоплюються стягненим з нього за скасованим чи зміненим

рішенням, а також вимоги, які не розглядалися судом першої інстанції. У таких

випадках боржник може звертатися з новим позовом. Суд під час вирішення

питання про поворот виконання має також вирішити питання про повернення

боржникові безпідставно стягненого з нього виконавчого збору та витрат,

пов’язаних із виконанням рішення. Якщо боржник зазнав ще й інших збитків у

зв’язку із виконанням первісного рішення та збитків, завданих особами, котрі не

брали участі у справі, вирішення питання про їх відшкодування вирішується на

загальних підставах шляхом звернення із новою позовною заявою”.

У чинній редакції ЦПК України не передбачено вимог до змісту нового рішення

чи ухвали суду про поворот виконання. Це має значення для реалізації можливості

примусового виконання рішення суду про поворот виконання через видачу

виконавчого листа за таким рішенням. Тому ч. 3 ст. 381 ЦПК України пропонуємо

доповнити таким положенням: “У резолютивній частині нового рішення чи ухвали

судущодо повороту виконання суд має чітко зазначити, які діїзобов’язаний вчинити

стягувач (звільнити приміщення, у яке він вселився за скасованим рішенням) або яку

саме грошову суму чимайно передати на користь боржника.”На нашу думку, доволі невизначеними є норми п. 4 ст. 37 Закону України “Про

виконавче провадження” та абз. 5 п. 4.9.1 Інструкції про проведення виконавчих

дій [4], згідно з якими у випадку скасування рішення суду або іншого органу

(посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа,

виконавче провадження підлягає закінченню, про що державний виконавець

виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу

державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

Керуючись аналізом змісту цієї норми, законодавець має на увазі випадок, коли

первісне рішення суду не виконане, стягнення з боржника не проведене. Про це

свідчить формулювання “рішення…, яке підлягало виконанню…”, а також

відсутність вказівки, що за виконавчим документом проводилося стягнення.

Вважаємо, що у цьому випадку суд мав би постановити ухвалу про повне або

часткове припинення стягнення за виконавчим документом, виданим на підставі

первісного рішення суду, і про витребування цього виконавчого документа. У

практиці господарського судочинства ефективно діє таке положення, яке міститься

у ч. 3 ст. 122 ГПК України: “Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи

скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або

провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський

суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими

чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.” Тобто, у цьому

випадку суд не вирішує питання про поворот виконання, а про припинення

подальшого здійснення стягнення за скасованим юрисдикційним актом Вважаємо, що на законодавчому рівні слід передбачити положення про те, що у

зв’язку із вирішенням судом питання про поворот виконання стають недійсними та

підлягають анулюванню відповідні акти несудових органів, які були видані на

підставі первісного рішення, котре згодом скасували, наприклад, записи в реєстрах

прав на нерухомість.

Важливим такожє нормативне врегулювання у цивільному судочинстві питання

про можливість примусового виконання повороту виконання рішення. Цей аспект

отримав детальну правову регламентацію в ГПК України. Зокрема, відповідно до ч. 2

ст. 122 ГПК до компетенції господарського суду належить видача наказу про

повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартостіза заявою боржника.

На відміну від системи загальної юрисдикції у господарській видавати так званий

поворотний наказ має обов’язок місцевий господарський суд, який видавав судовий

наказза первіснимрішенням. У п. 2 Роз’ясненняВищого господарського суду України

“Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів

України” зазначено, що за змістом ст.ст. 116 і 117 ГПК видавати накази мають право

винятково місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції.

У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами

його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна

інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд

першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення,

постанови згідно з вимогами ст. 122 ГПК [5].З урахуванням наведених вище міркувань вважаємо, що доцільно було б

доповнити ст. 381 ЦПК України нормою такого змісту: “У випадку добровільного

невиконання рішення або ухвали суду, в яких вирішено питання про поворот

виконання, після набуття ними законної сили за заявою осіб, на користь яких воно

ухвалено, суд видає виконавчий лист і особи можуть ініціювати відкриття

виконавчого провадження у загальному порядку”.

Слушною видається пропозиція Ю.В. Білоусова про те, що рішення чи ухвалу

суду про поворот виконання суд надсилає до того відділу ДВС, який виконував

первісне рішення, і в якому зберігаються матеріали виконавчого провадження за

пред’явленим первісним виконавчим документом [18, c. 739]. Зокрема можна легко

відтворити повну так звану виконавчу історію юрисдикційного акта.

У ч. 3 ст. 122 ГПК України детально врегульовано випадок, коли

господарський суд видав судовий наказ, проте, його не було виконано з певних

причин. В такому разі (зміни чи скасування невиконаних рішення або постанови і

прийняття нового рішення про повну або часткову відмову в позові, або про

припинення провадження у справі, або про залишення заяви без розгляду)

місцевий господарський суд, який видав наказ про примусове виконання рішення,

виносить ухвалу про повне (якщо рішення чи постанову скасовано повністю) або

часткове (якщо рішення чи постанову змінено в якійсь частині) припинення

стягнення, яке проводилося чи мало проводитися відповідно до зміненого або

скасованого рішення чи постанови.

Підсумовуючи, зазначимо, що незважаючи на певну термінологічну

некоректність та плюралізм підходів до визначення сутності повороту виконання,

це повноваження суду на стадії виконавчого провадження є надзвичайно

функціональним.

Наголосимо, що вирішення питання про поворот виконання належить до

виняткової компетенції суду, реалізуючи яку, він здійснює юрисдикційну

діяльність. Вирішувати питання про поворот виконання суд може лише за наявності певних умов: якщо скасований юрисдикційний акт виконаний і для

первісного боржника настали негативні наслідки внаслідок цього.

Суд, вирішуючи питання про поворот виконання, оперативно, дієво, у

найпростіший спосіб (порівняно із новим позовним провадженням) і безоплатно

(за розгляд цього питання не сплачується судовий збір) поновлює права особи, які

були порушені виконанням скасованого згодом юрисдикційного акта. Наділення

суду таким повноваженням на стадії виконавчого провадження спрямоване на

досягнення процесуальної економії.

Запропонованізміни та доповнення до цивільного процесуального законодавства

України, які конкретизують, вдосконалюють процедурні питання інституту повороту

виконання, зокрема щодо: нормативного визначення повороту виконання; механізму

повороту виконання актів, відмінних від суду, юрисдикційних органів; доказової бази,

яку досліджує суд у вирішенні питання про поворот виконання; повернення майна в

натурі або відшкодування його реальної ринкової вартості; моменту, з якого

обчислюється строк позовної давності, протягом якого подається заява про поворот

виконання; змісту заяви про поворот виконання; строку, протягом якого суд

зобов’язаний розглянути заяву боржника; наслідків неявки сторін у судове засідання;

межрозгляду судомпитання про поворот виконання; змісту нового рішення чи ухвали

суду про поворот виконання; можливості оскарження ухвали суду; можливості

примусового виконання рішення суду про поворот виконання шляхом видачі

виконавчого листа за таким рішенням, на нашу думку, позитивно вплинуть на

ефективність виконавчого провадження.

––––––––––

1. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –

2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII //

Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – Ст. 56. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1798-12.

3. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. № 606-XIV // Відомості

Верховної Ради. – 1999. – № 24. – Ст. 207. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=606-14.

4. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Наказом Міністерства юстиції

України № 74/5 від 15.12.1999 р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=z0865-99.

5. Роз’яснення Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365 “Про

деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів

України” – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=v_365600-02.

6. Антонова С. А. Поворот исполнения решения как способ восстановления прав

должника – Режим доступу : http://www.oleconsulting.su/index.php/arbitrationpractice/88-court-decision-changes.html.

7. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами допов.

станом на 1 серпня 2007 р.): Наук.-практ. комент. – Видання третє. / В.Є. Беляневич. –

К.: Видавництво “Юстініан”, 2008. – 872 с.

8. ДерноваД. Поворот исполнения судебного акта // Арбитражный и гражданский

процесс. – 2007. – № 8. – Юрист, М. : – 48 c. – С. 38–40. / Д. Дернова – Режим доступу :

http://juristmoscow.ru/adv_rek/444/.

9. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України / Я.П. Зейкан. – К.:

Юридична практика, 2006. – 560 с

10. Изаксон Б. М., Левитанус М. Р. Исполнение судебных решений. – М. :

Государственное издательство юридической литературы, 1962. – 195 с.

11. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации :

[Введ. в действие с 1 февр. 2003 г. / Абушенко Д. Б. и др.]; Под общ. ред. и со вступ. ст.

В.И. Радченко. – М. : Норма, 2003. – 737 с.

12. Муранов А. И. Поворот исполнения судебных актов: некоторые вопросы толкования и

применения / А.И. Муранов // Актуальные проблемы международного частного и

гражданского права. К 80-летию В. А. Кабатова: Сборник статей / Под ред.:

Лебедев С. Н. – М. : Статут, 2006. – 284 c. – С. 182–201. – Режим доступу :

http://www.mgimo.ru/files/15441/muranov_48.pdf

13. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України: пер. з

рос. / С. В. Ківалов, Ю. С. Червоний, Г. С. Волосатий та ін.; за ред. Ю. С. Червоного. –

К.; О. : Юрінком Інтер, 2008. – 656 с.

14. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія / В. В. Комаров,

В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін.; за заг. ред. професора В. В. Комарова. – Х. :

Харків юридичний, 2008. – 928 с.

15. Процесуальні документи у цивільних справах (теорія, методика, практика): Науково-

практичний посібник / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. С.Я. Фурси. – К. : Видавець

С.Я. Фурса : КНТ, 2007. – 1088 с.

16. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний

коментар / В.І. Тертишніков. – Харків: Інформаційно-правовий центр “Ксилон”, 2006. –

448 с.

17. Фурса С.Я. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар:

У 2 т. / Фурса Є. І., Щербак С. В. ; за заг. ред. С. Я. Фурси. – К. : Видавець Фурса С. Я.:

КНТ, 2006. – Т. 2. – 800 с.

18. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С. C. Бичкова,

Ю. В. Білоусов та ін.; за заг. ред. С. C. Бичкової. – К. : Атіка, 2008. – 840 с.

19. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для

студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М.Й. Штефан. – К. : Концерн “Видавничий Дім "Ін

Юре", 2005. – 624 с.

20. Штефан О. О. Цивільне процесуальне право України: навч. посібн. / О. О. Штефан. –

К. : Юрінком Інтер, 2009. – 360 с

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук