Головна

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПРАВОВИХ КОНСТРУКЦІЙ У ДАВНЬОМУ РИМІ Г. Федущак-Паславська


СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПРАВОВИХ КОНСТРУКЦІЙ

У ДАВНЬОМУ РИМІ

Г. Федущак-Паславська

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

У статті на базі аналізу першоджерел, зокрема Інституцій Гая та Кодифікації

Юстиніана (Corpus iuris civilis), простежено процес становлення і розвитку правових

конструкцій в античному Римі у практиці преторів (та інших магістратів) і діяльності

юристів. Встановлено характерні ознаки римського приватного права, які сприяли появі

правових конструкцій, а також методи правотворення.

Ключові слова: позов (actio), преторський едикт, формула позову, позовний

формуляр, типізація формул позову.

Правові конструкції як моделі врегульованих правом суспільних відносин, як

визначальний елемент змісту права, як результат узагальнення окремих життєвих

випадків, дають змогу запрограмувати великий правовий простір і тим самим

сприяють ліквідації прогалин у праві.

Незважаючи на загальновизнаність того, що правові конструкції з’являються

завдяки появі юриспруденції у античному Римі, питання їх становлення і розвитку

залишаються малодослідженими.

У зв’язку з тим, що правові конструкції почали формуватися саме римськими

преторами і юристами, метою даного дослідження є виявлення особливостей

процесу становлення і розвитку правових конструкцій у античному Римі. Для

реалізації цієїмети перед нами постали наступнізавдання:

– виявити в процесі реалізації яких саме функцій і повноважень претори творили

правові конструкції;

– встановити якою була роль римських юр

истів у становленні і розвитку

правових конструкцій;

– виявити методи побудови правових конструкцій як у практиці преторів, так і в

діяльності юристів.Певні засади правових конструкцій з’являються із виходом права зі стану

початкових примітивних форм, коли воно починає розвиватися як самостійний

феномен людської цивілізації [1, с. 280]. Оскільки історія права країн Європи

починається з Риму, дослідження становлення правових конструкцій доцільно

розпочинати із правової системи цієї держави. Саме римські претори та юристи

шляхом здійснення логічних операцій абстрагування та типізації створили або

заклали основи значної кількості існуючих нині правових конструкцій, зокрема

конструкції цивільних правовідносин, конструкції цивільного зобов’язання,

конструкції окремих видів договорів, конструкції цивільно-правової

відповідальності, конструкції відповідальностіза чужу вину (без вини) та інші.

На ранніх етапах розвитку права конструктивне вираження норм права є

спонтанним, неусвідомленим [8, с. 151]. Але щоденна потреба вирішення спорів з

часом дає можливість побачити групи однотипних відносин, їх усталену структуру

та існуючізалежності, зафіксувати їх. Першими це почали робити римські претори

(перш за все міський претор та претор для перигринів) та інші магістрати, які

"вершили право в державі" [6, І.2.2.34]. Вони на основі виконавчої влади

(imperium) вирішували спори, тобто здійснювали судочинство. Саме в такому повноваженні реалізовувалася їх функція "вершити право". Адже найважливішим у

правовій системі є питання вирішення конкретної життєвої ситуації, розв’язання

спору, відновлення справедливості.

Вступаючи на посаду претори (як і інші магістрати) видавали едикт (edictum

perpetuum, не плутати з едиктом edictum repentinum, який видавали магістрати по

конкретних справах і на основі переліку позовних формулярів, що був складовою

edictum perpetuum) – програму діяльності на рік, протягом якого вони

перебуватимуть на посаді. Цей документ навіть називали "законом на рік". В

едикті (edictum perpetuum), структура якого відповідала перебігу цивільного

процесу, викладалися поміж іншим, приписи, які характеризували сферу діяльності

претора ізасади поведінки сторін в процесі (урочисті процедури і висловлювання),

перелік формул позовів (позовних формулярів), про надання яких можна було

клопотати перед преторомз метою реалізації окремих претензій (вимог).

На перших порах у преторських едиктах містилися формули позовів на

реалізацію норм ius civile, що були кодифіковані у Законах ХІІ Таблиць. Не маючи

законодавчої влади, претори, здійснюючи свою юрисдикцію (буквально означало

організовувати процес), згодом створюють нові, невідомі суворому ius civile,

правовізасоби, перш за все actiones та exceptiones [9, s. 62].

Відомо, що характерною рисою римського цивільного процесу була відсутність

загальної засади правового захисту будь-якої претензії. Скарги (actio) було

недостатньо аби вимагати захисту кожного окремого права. Тільки в судовому процесі

була вироблена система окремих скарг (actiones), що відповідали кожному окремому

роду претензій. Відтак лише за умови наявності властивої для даної конкретної

претензії скарги (actio) можна було починати процес. Наявність скарги (actio) в

переліку позовнихформулярів дозволяла говорити проможливість подання претензії.

Позивач, який бажав захистити своє право у судовому процесі, звертався до

претора з проханням надати йому відповідну скаргу. При можливості він вказував

на таблиці, на якій був викладений текст преторського едикту (edictum perpetuum),

відповідний даній вимозі позов. Претор, дослідивши формально-правові,

процесуальні (компетенція претора і судді, правоздатність сторін, належність

повноважень сторін і т.ін.), а також матеріально-правові (яку саме скаргу можна

застосувати для даної вимоги, існування скарги для даної вимоги в едикті)

обставини справи, або відмовляв у поданні скарги, або надавав позов, скеровуючи

тим самим справу на подальший розгляд Преторський едикт (edictum repentinum) в кожній конкретній справі складався

з основних і додаткових частин. В інтенції (intentio) /основна частина/ викладалася

претензія позивача, що містила предмет вимоги і підстави скарги. При такому виді

скарг, як цивільні, підстава (intentio) базувалася на законі; при преторських скаргах

– на фактичному стані, який, на думку претора, вимагав захисту

1

. Ще одна із

основних частин – demonstratio – розміщувалася перед інтенцією і була описом

правового випадку, на якому базувалася вимога позивача.

Саме в edictum repentinum – позовному формулярі – можна побачити,

сконструйовану з різних поєднань правових відносин (прав, обов’язків,

1

Звідси виник поділ на 1) скарги цивільні (actiones civiles), які були створені на основізакону, перш за

все на основі Законів ХІІ Таблиць, інших законів, звичаєвого права, діяльності юриспруденції; та

2) скарги преторські (actiones praetoriae або actiones honorariae). У тісному зв’язку з ним і виділення

actiones stricti iuris та actiones bonae fidei.

відповідальності, юридичних фактів) ідеальну, перевірену часом і практикою

застосування модель цих відносин.

Позовні формуляри, відображаючи типові правові ситуації, які повторювалися,

"конституювали суворо визначену модельну схему або типову побудову

повноважень, обов’язків, відповідальності, процедур, які мали математично

строгий характер. Це і є юридичні конструкції в найточнішому значенні цього

поняття" [4, с. 43].

Після типізації формул позовів, преторовізалишалося лише віднайти потрібну

формулу, заповнити пункти, які стосувалися даного конкретного випадку. Попри

заперечення рецепції римського права англійською правовою системою, бачимо

аналогію із позовним формуляром, куди англійський суддя повинен був внести

імена та адреси сторін.

Дуже важливе значення для справи мала така додаткова частина преторської

формули, як exceptio, що містила застереження до вимоги в інтересах відповідача у

формі надання певних фактичних чи юридичних обставин, які в даному випадку

або повністю скасовували претензію, або її обмежували. При чому відповідач

загалом не заперечував проти вимоги позивача. Її включали у формулу на

пропозицію відповідача, рідше посадовця. Exceptio викладалася після intentio.

Із впровадженням формулярного процесу настав активний розвиток ексцепції,

що сприяло поступові процесуального і матеріального права у Римі. Ексцепція

дала змогу преторові більш гнучко будувати преторські формули, згладжуючи

суворість ius civile. Як приклад згадують найбільш поширену exceptio doli, що була

застереженням про підступ з боку позивача. Ця ексцепція давала змогу

відповідачеві ухилятися від виконання зобов’язання, укладеного із застосуванням

підступу з боку контрагента. Найтиповіші ексцепції претор проголошував в едикті,

інші він надавав в окремих випадках при розгляді конкретних справ. В класичному

праві кількість ексцепцій зросла, і юристи їх класифікували. Найпоширенішим був

поділ, який згадує в інституціях Гай: 1) ексцепції, які скасовували претензію і

2) ексцепції, які "відкладали" претензію, унеможливлюючи здійснення вимоги в

даний час або за даних обстави.Таким чином претори сприяли розвитку процесуального

1

, а також

матеріального права. Нові правові засоби авторства преторів або юристів

одержували назви від імен преторів, які їх впровадили (наприклад, Публіціанський

позов дістав назву від імені претора Публіція).

У другому столітті нашої ери, коли Юліан видав постійний преторський едикт

(Еdictum Рerpetuum), чим було припинено правотворчість преторів, автор

"Інституцій" Гай, викладаючи історію позову, писав про позови legis actiones2

, які

встановлені на підставі Законів ХІІ Таблиць, та нові позови, введені преторськими

едиктами.

В Дигестах зустрічаємо витяг із праці Помпонія, де він підкреслює, що "майже

одночасно виникло три права: Закони ХІІ Таблиць, з них почало витікати цивільне

1

Про важливість процесуальних нормзасвідчує їх кількість уже навіть у Законах ХІІ Таблиць. До речі,

ця риса римського права дає можливість говорити про подібність римської античної та англійської

середньовічної правових систем, навіть якщо виключити явище рецепції римського права англійською

правовоюсистемою.

2

Позови, які використовувалися в давнину, називалися legis actiones. Як пояснює сам Гай або через це,

щоці позовибули встановленізаконами, оскільки преторських едиктів, що ввелинові позови, тодіщене

використовували, або через те, що у позовних формулярах відтворювали слова й вирази закону, і тому

вони, якізакони, вважалисянезмінними (Іnst.IV.11).

право, так само з них складені і legis actiones. Знання всіх цих прав та вміння

тлумачити, і позови були в руках колегії понтифіків" [6, І.2.2.6].

Саме позови, складені на основі Законів ХІІ Таблиць, викладені у відповідній

формі Апієм Клавдієм і оприлюднені писарем Гнеєм Флавієм близько

304 р. до н.е., склали Ius Flavianum (Флавієве цивільне право).

Неабияким у судовому процесі був вплив юристів. Саме вони пропонували

преторові нові формули і процесуальні засоби, чим зробили значний вклад в

еволюцію права. З часом правотворення від преторів перейшло до юристів. Тому

питанню діяльності юристів належить приділити більше уваги, про що йтиметься

далі.

Перші римські юристи – понтифіки вміли тлумачити закони і тримали у себе

позови (legis actiones). Саме вони розробили формули процесуальних дій при

пред’явленні legis actiones. Потреба витримати форму, формалізм, посприяли

створенню правових конструкцій, у структурі яких кожен елемент має своє місце і

призначення. Одночасно понтифіки почали діяти як творці права, оскільки у

відповідності з потребами практики змушені були використовувати нові формули,

розповсюджуючи застосування вироблених жорстких юридичних форм на інші

ситуації і сфери.

Однак формалізм гальмував розвиток права. Крім того знання понтифіків, які

вони тримали в таємниці, також не сприяли прогресу у сфері права. Відтак,

оприлюднення формул позовів Гнеєм Флавієм зустріло схвалення і дало початок

розвитку світської юриспруденції.

Один із перших світських юристів Секст Елій (був консулом у 198 р. до.н.е.)

видав перший юридичний трактат Tripartita, який містив основні елементи права:

1) текст Законів ХІІ Таблиць, 2) їх тлумачення (interpretatio) та 3) процесуальні

формули Значним був вплив юристів у судовому процесі (як у легісакційному, так і у

формулярному). В ході підготовки до стадії ius юристи повідомляли сторонам які

процесуальні засоби відповідатимуть спорові, пояснювали правові наслідки їх

застосування. Вони ж, як вже зазначалося, пропонували преторові нові формули і

процесуальні засоби. Та й при застосуванні формул у судовому процесі, що було

технічно складним завданням, без юриста не могли б дати собі раду ні сторони, ні

магістрати, які не володіли необхідними юридичними знаннями [5, с. 91].

Але, якщо юриспруденція періоду Республіки, загалом зберігала характерні

риси і функції старого права понтифіків, то все ж тогочасні юристи розуміли право

як науку і мистецтво, що призначені для практичного застосування, покликані

вирішувати конкретні проблеми, які виникали в людських стосунках. Від

юриспруденції часів понтифіків і до бюрократичної юриспруденції казуїстичний

метод, який базувався на вирішенні конкретних справ, викладених дуже детально і

ґрунтовно, залишався переважаючим.

Твори юристів в центрі уваги також завжди мали конкретні випадки (казуси).

Мета творів, які писали юристи, була практична: запропонувати позивачеві

найвигідніший для нього позов або підказати заявникові найпридатнішу для його

казусу формулу. Правила і приписи, які юристи виводили на основі дослідження

казусів, повинні були застосовуватися при прийнятті рішень стосовно інших

казусів, які виникатимуть в даному правопорядку.

Серед творів римських юристів значне місце займають коментарі. Особливо

цікавими з точки зору цього дослідження є коментарі до преторського едикту.

Складаючи їх, юристи описували особливості тих чи інших позовів та процесуальних засобів, використовуючи матеріали вирішених ними та їх колегами

казусів, а також супроводжуючи їх роздумами та інтерпретаціями (тлумаченнями)

окремих положень едикту.

Практицизм римських юристів привів до того, що систематизація, яка

передбачає створення спеціального категоріального апарату та уваги до загальних

для всієї сукупності правових інститутів елементів, застосовувалась ними лише на

шляху до вирішення того ж завдання – опису конкретної проблеми і вироблення

правил та принципів, виражаючи їх в точних та однорідних категоріях.

Тому, така характеристика римського права як казуїстичність пов’язана, перш

за все, з діяльністю юристів, які при створенні казуїстики використовували різні

методи юридичної техніки. Крім звичайних казусів – щоденних життєвих випадків

– існували так звані "зразкові казуси" (або моделі, зразки чи типові казуси)

[5, с. 106, 108]. Ці "модельні казуси" і є правовими конструкціями, оскільки в

римській правовій системі вони служили основою співставлення при вирішенні

аналогічних випадків (казусів).

Порівняння уявлень сучасної науки про правову конструкцію з елементами,

які поступово наповнювали це поняття, починаючи ще з римського права, дає

змогу виділити також абстрагування як логічну операцію, внаслідок якої

створювалися правові конструкції. Належить підкреслити, що римські юристи для

вироблення правових конструкцій використовували прийоми грецької діалектики і

логіки [7, с. 109]. Отже, римський юрист порівнював конкретний казус з

"модельним казусом". А за умов, коли конкретний казус не вписувався в рамки

"модельного казусу", належало шукати інше рішення.

Таким є спосіб вирішення конкретного життєвого випадку і сьогодні.

Російський теоретик права професор С. Алексєєв зазначав, що в разі, якщо життєва

ситуація не підпадає під існуючі юридичні конструкції, то слід зосередитися на

правовій суті даної ситуації – на тих висновках правового порядку, які випливають

з реальних фактичних обставин справи незалежно від тих чи інших формальних

вимог [2, с. 129].В процесі цієї діяльності римські юристи, на відміну від преторів, не могли

самостійно використовувати такого техніко-юридичного засобу, як фікція. Іспанський

юрист, дослідник римського приватного права Г. Гаррідо пояснює це тим, що юристи,

не відступаючи від законів логіки (а фікція як корекція конкретної ситуації з метою

врегулювання її порушує закони логіки та ігнорує юридичну реальність), діючи

шляхом інтерпретації (interpretatio), створювали нове право за допомогою аналогії

(тобтошляхомрозширювального тлумачення або уподібнень) [5, с. 116].

Фікція, яка вводилася актом влади, відповідно, не могла впроваджуватися в

правову практику шляхом interpretatio. Тому, бажаючи ввести ту чи іншу фікцію,

юристи зверталися до претора чи законодавця, використовуючи свій авторитет

(auctoritas).

З виникненням екстраординарного процесу і одночасно з припиненням

правотворчості преторів, нові формули позовів і процесуальних засобів вже не

виникають, а джерелом права стають імператорські конституції, підготовкою яких

займаються юристи. Цей етап в розвитку римської юриспруденції називають

"фазою бюрократичної юриспруденції".

Отже, історія розвитку права є історією становлення, розвитку і вдосконалення

правових конструкцій. А поява правових конструкцій – результат і показник рівня

розвитку правової системи в цілому. Більше того, вироблення досконалих

правових конструкцій є перспективою і призначенням права.Правові конструкції у Римі з’являються в результаті діяльності преторів (та

інших магістратів) в процесі розв’язання конкретних життєвих ситуацій

(вирішення спорів) за допомогою преторських формул.

Збільшення їх кількості викликало необхідність типізації цих формул позовів.

Тобто правові конструкції є результатом типізації правових засобів.

Завдяки появі юристів, а з ними і юриспруденції в Римі поступово норми права

вкладаються у систему, з’являються правові конструкції з притаманними їм

складовими елементами та конструктивними залежностями і зв’язками між ними.

В результаті правова доктрина набуває форми логічно струнких відпрацьованих

конструкцій як типових схем прав, обов’язків, відповідальності. Саме логічність,

притаманна римському праву, стала основою творення понятійного апарату

юриспруденції, а такожправових конструкцій приватного права.

Римські юристи, які крім написання наукових творів, давали консультації, в

тому числі і преторам, сприяли узагальненню правового матеріалу, появі правових

конструкцій як засобу побудови нормативного матеріалу.

У римській правовій системі поєднанізмістовний аналіз конкретних життєвих

випадків (казусів) із досконалою юридичною технікою.

При формуванні техніко-юридичних засобів значним був вплив грецької

діалектики і логіки та філософіїзагалом.

Суворий формалізм римського права хоч і гальмував його розвиток, але для

появи правових конструкцій саме ця риса відіграла позитивну роль. Вимога

витримати форму, не пропустивши жодного слова відповідно жестикулюючи, були

передумовою виграшу справи при захисті приватних інтересів у легісакційному

процесі.

Правові конструкції, які виникли у Давньому Римі, протягом тривалого часу

розвивались і вдосконалювались у правових системах країн Європи в процесі

рецепції римського приватного права.

В українському праві також простежується подібність і наступність у поняттях

з римським речовим, спадковим і зобов’язальним правом. Воно використовує

римську правову конструкцію побудови цих підгалузей цивільного права. Таким

чином українське право сприйняло не лише дух римського права, – наявною є

рецепція на інституційному рівні, на рівні численних конструкцій цивільних

правовідносин.

Правові конструкції та принципи права античного Риму, які розвивалися та

вдосконалювалися і в процесі рецепції римського приватного права, сьогодні

залишаються важливими елементами правових систем як окремих країн Європи,

так і в перспективі спільного європейського приватного права.

––––––––––––––––––––

1. Алексеев С.С. Восхожжение к праву. Поиски и решения / С.С. Алексеев – М. : Наука,

2001. – 608 с.

2. Алексеев С.С. Избранное / С.С. Алексеев. – М. : Статут, 2003. – 480 с.

3. Алексеев С.С. Право: азбука–теория–философия : Опыт комплексного исследования /

С.С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.

4. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность /

С.С. Алексеев – М. : Норма, 2001. – 176 с.

5. Гарридо Г. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Г. Гарридо. – М. :

Статут, 2005. – 812 с.

6. Дигесты Юстиниана / пер. с лат. ; отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М. : Статут, 2002. – Т. 1. –

584 с. 126 Г. Федущак-Паславська

7. Савельев В.А. Юридическая техника римской юриспруденции / В.А. Савельев //

Журнал российского права. – 2008. - № 12(144). – С. 108-115.

8. Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике /

А.Ф. Черданцев. – Екатеринбург : УИФ "Наука", 1993. – 192 с.

9. Dębinski A. Rzymskie prawo prywatne. Kompendium / A. Dębinski. – Warszawa : LexisNexis, 2007. – 400 s.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук