СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОРГАНІВ СУДОЧИНСТВА У ГАЛИЧИНІ (Х–ХХ СТ.) Б. Тищик, І. Бойко
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОРГАНІВ СУДОЧИНСТВА
У ГАЛИЧИНІ (Х–ХХ СТ.)
Б. Тищик, І. Бойко
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
У статті проаналізовано генезис та еволюцію органів судочинства у Галичині (Х–
ХХ ст.). Значну увагу зосереджено на характеристиці порядку формування,
повноваженнях судових органів, особливостей їхнього функціонування.
Ключові слова: органи судочинства, земський суд, Бродський суд, рішення.
За сучасних умов зростає інтерес до історії формування та функціонування
органів судочинства України. Адже судові органи відіграють вирішальну роль у
правовому забезпеченні та захисті прав і свобод людини і громадянина. Великий
інтерес, зокрема, становить науковий аналіз історичного досвіду формування
органів Українського судочинства . Вивчення і врахування в доцільних межах
цього досвіду полегшить вироблення нових принципових підходів до вирішення
проблем, що виникають у процесіздійснення судової реформи в сучасній Україні.
Значний інтерес до історії органів судочинства України зумовлений
перебуванням українських земель у складі різних держав. Особливу увагу
привертає Галичина, яка завжди була “Українськ
розвивалися давні традиції власної державності й політичної незалежності. Тут
послідовно обґрунтовувалося історичне право українського народу на самостійне
існування та культурний розвиток.
Як відомо, Галичина (галицькі землі) − сучасні Івано-Франківська, Львівська і
Тернопільська області – внаслідок вигідного географічного розташування та
сприятливих умов проживання з давніх-давен була розміщена на шляхах
переміщення різних етносів. На зламі VIII–ІХ ст. ці землі увійшли до складу
Давньоруської держави – Київської Русі [1, с. 273].
Однак, у 1349 р. Галичина насильно була приєднана до складу Польського
королівства, спочатку як особиста вотчина “посідання” польського короля
Казимира ІІІ. На підставі привілеїв польського короля 1430, 1434 рр. у Галичині
було введено польську адміністрацію, новий адміністративно-правовий поділ на
воєводства, запроваджено станові шляхетські суди – земські, гродські та
підкоморські. У тому ж 1434 р. привілеєм польського короля було створено Руське
воєводство [2,с. 225].У Польському королівстві, зокрема, Галичині, Руське воєводство (Галичина)
мало свій земський суд, який складався з судді, підсудка, писаря та підписка.
Засідання суду відбувалося у заздалегідь визначений термін, який називався
рочками. Члени земського суду систематично об’їжджали територію воєводства,
збираючись у певних містах для розгляду справ. Як наслідок – виникли так звані
судові повіти. Земський суд був колегіальним виборним органом. Кандидатів на
суддів і підсудків рекомендували королю земські сеймики, вони ж обирали
асесорів (лат. assessor, досл. – засідатель). Земський суд розглядав справи в
присутності п’яти-шести асесорів-шляхтичів, котрі прибували на сесії (“рочки”).
Спочатку сесії земських судів відбувалися кожних два тижні, а відповідно до
привілею польського короля з 1425 р. – кожних чотири тижні. Після прийняття у
1454 р. Нешавських статутів земські суди, згідно зїх нормами, проводили щорічно по чотири сесії – почергово у різних землях. Тому в земський суд могли звертатися
не лише мешканці цієї території чи повіту, а й сусідніх [2, с. 238].
До підсудності земського суду належали всі цивільні справи осілої (місцевої)
шляхти: майнові спори, справи про спадщину, грошові спори, за окрім справ,
переданих гродським або підкоморським судам, чи тих, які виносились
безпосередньо на вічевий (сеймиковий) суд. Канцелярія земського суду
користувалася правом “вічності”. Воно полягало в тому, що вписаний канцелярією
в актову книгу земського суду документ отримував юридичну чинність. У
Руському воєводстві діяли Львівський, Жидачівський, Галицький,
Перемишльський, Сяноцький, Теребовлянський, Коломийський, Краснотавський і
Холмський земські суди. У Галичині земські суди припинили діяльність 1783 р.
унаслідок судової реформи, яка відбулася в Австрійській імперії. Їхня компетенція
перейшла до створених 1784 р. у Галичині шляхетських судів.
У Руському воєводстві (Галичина) кримінальні справи шляхти розглядали
гродські, або старостинські, суди як державні суди першої інстанції. Гродський суд
зазвичай створювали в кожному повіті, хоча іноді діяли гродські суди, які
обслуговували кілька повітів. Зокрема, у Переворському та Коломийському
повітах Руського воєводства гродських судів створено не було. Гродський суд
декілька років діяв у Стрию та Самборі. До підсудності гродського суду належали
розгляд кримінальних справ міщан, осілої шляхти про підпал, грабіж на дорозі,
напад на дім, зґвалтування та ін. У зв’язку з тим, що гродські суди засідали
постійно, крім свят і неділь, а земські суди – декілька разів на рік, гродські суди
поступово перейняли також і частину підсудності стосовно цивільних справ [2,
с. 240–241].
З другої половини XIV ст. у Галичині в складі Польського королівства було
запроваджено обов’язкове ведення актових книг судів із записами приватних
документів. Порядок ведення актових книг при судах введено у Галичині в 1434 р.,
після поширення польського права зі всіма притаманними йому формами й
умовами укладення актів, яке ґрунтувалося на тих самих принципах, що й в інших
країнах середньовічної Європи, зумовленими впливом римського права.
Гродські суди отримали назву від того, що засідали в гродах (замках). Їх
очолювали старости, від чого ці суди часто називали гродськими, або
старостинськими. Кожні шість тижнів гродський суд засідав під головуванням старости (роки старостинські) або підстарости для вирішення кримінальних справ,
а що два тижні – під головуванням заступника старости суду розглядав менш
важливі кримінальні й цивільні справи. За відсутності старости його обов’язки
виконував польський земський урядник – воєвода. Старостам і суддям допомагали
писарі, які вели гродські книги, де записувалися вироки, винесені у справах, угоди,
заяви приватних осіб. У Руському воєводстві діяли Галицький, Жидачівський,
Львівський, Перемишльський, Сяноцький, Теребовлянський гродські суди. Вони
припинили діяльність 1783 р. у зв’язку з судовою реформою, здійсненою
австрійським урядом.
У другій половині XIV ст. у Польському королівстві, зокрема у Галичині,
почав формуватися підкоморський суд. Його становлення і розвиток спричинили
конфліктні питання, котрі виникали в процесі землекористування. Спочатку для
вирішення земельних питань на місце межових спорів надсилалися уповноважені
двору, котрі виступали від імені володаря. Керував підкоморським судом
підкоморій або його заступник (коморник). Суд займався розмежуванням землі на
підставі рішення земського суду. Акт розмежування здійснювали в присутності свідків і “людей добрих”. Заступав підкоморія у виконанні межового судочинства
коморник, якого призначав особисто підкоморій. Коморник не належав до
земських урядників, але мав бути осілим на цій території. Коморники за
письмовим дорученням підкоморія мали право здійснювати і самостійне
судочинство, оформляючи навіть власні книги. Крім підкоморія та коморника у
межовому судочинстві бали участь мірники, підкоморський писар і копачі. У
Галичині, в складі Польського королівства, підкоморські суди були організовані
після 1434 р. Однак перший “підкоморій Руської землі” (Михайло Градкович)
згадується вже 1422 р., що засвідчує поступове впровадження польськими
властями своїх державних інститутів у Галичині [2, с. 243].
Більшість галицьких міст у складі Польського королівства XIV–XVI ст.
отримали маґдебурзьке право, або як його інакше називали, “німецьке право”.
Судочинство у галицьких містах і містечках здійснював лавничий суд, який
складався з лавників на чолі з війтом. Чисельність лавників – від 4–6 до 12 –
залежала від величини міста. Відповідно до норм маґдебурзького права,
повноваження війта визначалися тим, що “війт ні перед ким іншим, тільки перед
нами, тобто магістратом, і не інакше, як лише правом німецьким повинен
відповідати тоді, коли буде запрошений до нас нашим листом. Війт уповноважений
те наше місто в головних справах судити, карати, стинати і на кіл саджати, і
топити, як на те право німецьке маґдебурзьке вказує”.
Судочинство здійснювала також міська рада, іноді – спільно з лавою, тоді суд
називався радно-лавничим. Суд міської ради як перша інстанція розглядав публічні
й приватні справи міського населення. Інакше він називався “бурграфський
великий суд” (indicium magnum burgrabie). У Маґдебурзі він відбувався за участю
бурграфа або провінційного війта як представника найвищої судової влади: у
Кракові функції бурграфа виконував найстарший бургомістр, а у Львові й інших
українських містах з повним маґдебурзьким правом ці повноваження виконував
війт. У Львові війт мав титул бурграфа. Великий бурграфський суд вимагав
присутності війта. У випадку, якщо ж він з певних причин не міг бути присутнім
на засіданні суду, то його функції виконувала особа, котру він особисто призначав.
Найчастіше ним був лендвійт (віце-війт). Суд відбувався тричі на рік: у день Святої
Агати (5 лютого), третього дня після свята Івана Хрестителя (27 червня); в день
Святого Мартина (18 листопада) [5, с. 260].День відкриття великого бурграфського суду оголошували за два тижні наперед,
а учасників возні повідомляли не пізніше, ніж за три дні. Засідання суду тривало
день, за винятком справ сторін, захист яких не мав можливості ознайомитися із ними
впродовж трьох днів. У Львові цей суд розглядав приватні спори, що виникали із
договірних зобов’язань, публічні спори стосовно дотримання місцевих звичаїв,
рішеньміських органів влади та правових актів, виданих королем.
У малих містах бурграфський суд відбувався за обов’язкової участі всіх
дорослих чоловіків міста, в якому розглядалися питання дотримання громадського
правопорядку, підтримання добрих звичаїв і поведінки, а також приймав рішення з
конкретних цивільних та кримінальних справ. У складних випадках міста
Польського королівства, у тому числі й галицькі, зверталися із запитом до суду м.
Маґдебурга. Однак це суперечило політиці Польського королівства, оскільки
вважалося порушенням суверенітету. Тому польський король Казимир ІІІ у 1356 р.
окремим привілеєм заснував Вищий суд німецького права у Кракові як суд
апеляційної інстанції та ленний суд для війтів і солтисів з королівських маєтків
Малопольщі.Відповідно до маґдебурзького права кримінальні справи міщан розглядала
лава. Вона разом з війтом формувала війтівсько-лавничий суд міста, який
поділявся на види: війтівський гайонний (поточний) і гайонний гарячий
(нагальний) кримінальний.
Війтівський суд – це одноособовий суд війта. Він розглядав спори щодо
боргових зобов’язань, заподіяння легких тілесних ушкоджень, образи словом чи
діями. Його засідання відбувалися щодня в приміщенні ратуші чи війтівському
будинку в післяобідній час, від третьої до сьомої години або довше, коли було
багато справ. Апеляції на його рішення розглядали райці.
Гайонний суд – суд, до підсудності якого належали спадкові справи та справи
про захист особистих немайнових прав. Його засідання відбувалися тричі на
тиждень: понеділок, четвер і суботу. Справи розглядалися колегіально в складі
головуючого судді – війта та не менше двох лавників.
Гайонний гостинний суд вирішував справи між міщанами Львова та гостями
(іноземцями) міста. Під гостями розуміли осіб, котрі проживали за межами міста
на такій відстані, що за день не могли пішки добратись до міського суду. Суд
засідав у ратуші щоденно. Цей суд був колегіальним. До його складу входили
головуючий – війт та не менше трьох лавників.
Гайонний гарячий суд вирішував кримінальні справи, в яких злочинець був
затриманий на місці вчинення злочину. Справи розглядали війт разом із
лавниками. Якщо дії були кваліфіковані як замах на вбивство, крадіжку, грабіж,
підпал або інші протиправні діяння, спрямовані на порушення громадського
порядку, тоді розгляд справи відбувався не пізніше 24 год з моменту вчинення
злочину, причому затриманий не міг передаватися на поруки, засідання суду не
могло переноситися на інший термін, судове рішення не передбачало апеляційного
оскарження. Такий вирок підлягав негайному виконанню. Головою війтівсько-
лавничого суду міста був війт. У львівських судових книгах він, наприклад,
згадується як advocatus, wójt [5, с. 262–263].
Офіційними мовами діловодства у міських судах Галичини в складі
Польського королівства була латинська та польська, хоча інколи записи
здійснювалися і українською мовою.У 1772 р. після поділу Польщі Галичина була приєднана до складу Австрії. У
1867 р. багатонаціональна Австрія перетворилася на дуалістичну монархію, яка
складалася з двох держав – Австрії та Угорщини. Австрія, разом з Галичиною та
іншими землями, що входили до її складу, стала називатися Цислейтанія, а
Угорщина – Транслейтанією. Це пояснювалося тим, що імперія Габсбургів була
поділена на дві частини по річціЛейта.
Згідгно з австро-угорською угодою 1867 р. спадковий монарх Австро-
Угорщини зосереджував у своїх руках усю законодавчу, виконавчу та судову
владу, а також вважався єдиним джерелом влади. Обидві частини Австро-
Угорщини мали спільну армію і флот, спільні фінанси, вели спільну зовнішню і
митну політику. Відповідно до цього були створені три спільні міністерства –
військових, закордонних справ і фінансів. Для обговорення питань
загальнодержавного значення були створені так звані.Делегації, до яких входило
по 60 представників від австрійського та угорського парламентів (по 20 від верхніх
і по 40 від нижніх палат). Крім загальнодержавних органів, кожна з частин Австро-
Угорщини мала свою конституцію, яка визначала її державний лад. В Австрії була
прийнята в грудні 1867 р. нова Конституція, яка поширила свою чинність, зокрема,
і на Галичину та проіснувала з деякими змінами до 1918 р., а в Угорщині була відновлена у своїй чинності угорська квітнева Конституція 1848 р., яка проіснувала
такождо 1918 р.
У системі державних органів Австро-Угорщини важливе місце належало
судовим органам. За Конституцією Австрії 1867 р. була уніфікована судова
система, створено триступеневу систему судів: повітові, окружні (крайові), вищі
крайові суди.
Аналіз положень Конституційного закону про судову владу Австрії від 21
грудня 1867 р. свідчить про те, що в Австрії відбулося остаточне відокремлення
суду від адміністрації. Згідно зі статті 14 цього закону судова і адміністративна
функції відокремлювалися на всіх стадіях судочинства (процесу), а ст. 11
відновила суди присяжних. Передбачалося, що арешт громадянина можливий
тільки на підставі судового рішення і впродовж 24 годин заарештований має бути
повідомлений про причину арешту. Зафіксовані й такі права, як недоторканність
житла, таємниця листування, свобода вираження думок усно чи письмово [7,
с. 138].
Повітові суди у Галичині були створені 1850 р. У 1854–1855 рр. вони були
ліквідовані, а відтак, були відновлені у 1867 р. Повітові суди розглядали всі
цивільні справи, за винятком тих, які належали до підсудності вищестоящих судів.
Серед кримінальних справ їм були підсудні справи про проступки, зокрема, про
неповагу до влади, державного герба, прапора, гімну. Повітові суди були судами
першої інстанції і діяли у складі одноособового повітового судді, або трьох
колегіальних суддів. Кожний повітовий суд поділявся на цивільний і кримінальні
відділи. Рішення суду в цивільних справах виконував екзекуційний відділ. У
1850 р. було створено 218 повітових судів, але згодом їхня кількість значно
скоротилася. Станом на 1901 р. в Галичині було 185 повітових судів, які
обслуговували 6240 гмін (громад). Один повітовий суд припадав на 34 гміни
(39435 осіб) у Галичині. Проте, ця кількість судів була недостатньою і негативно
позначалася на ефективності судочинства [9, с. 48–49].
Складні цивільні справи у першій інстанції було передано на розгляд
крайовим судам, які були створені в Галичині і Буковині у 1850 р. і діяли як
колегіальні судові органи, причому в колегію входили президент (голова) і
президенти сенатів. У Галичині їх було створено спочатку 9, а пізніше 15. Станом
на 1901 р. у Галичині 15 крайових судів обслуговували 455 971 осіб. Вони
виступали також як суди другої інстанції щодо справ, вирішених повітовими
одноособовими і повітовими колегіальними судами. У 1853 р. всі крайові суди окрім Львівського і Краківського, іменувалися окружними, хоча їх підсудність по
цивільних справах залишалася такою ж, як і раніше, зміни були внесені лише в
кримінальне судочинство. Очолював крайовий суд президент. До його складу
входили президенти сенатів (колегій), радники та технічні працівники. Крайові
(окружні) суди розглядали цивільні справи, сімейні спори, опікунські справи,
справи про визнання особи померлою, про встановлення прав, усиновлення,
торговельні та вексельні спори. Кримінальні справи крайовими (окружними)
судами розглядалися з участю присяжних засідателів, які виносили вердикт про
винуватість, а судді призначали міру покарання. Львівський крайовий суд
поділявся на два відділи: цивільний і кримінальний. Після судової реформи 1867 р.
до нього була приєднана Крайова табуля і спеціальні присяжні-експерти майна,
землеміри і геометри, а такожсенат з торгових справ.
Для всієї Галичини і Буковини 23 лютого 1855 р. було створено Вищий
крайовий суд у Львові, який залишався чинним судовим органом після прийняття Конституції 1867 р. Він був другою інстанцією для окружних і третьою для
повітових судів у цивільних справах.
На початку XX ст. у Галичині створено два вищі крайові суди – у Львові та
Кракові. До складу Львівського вищого крайового суду входило десять окружних
судів (Бережанський, Золочівський, Коломийський, Перемишльський,
Самбірський, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тернопільський і
Чортківський), а до складуКраківського – п’ять (Вадовицький, Жешувський, Ново-
Сандецький, Тарновський іЯсловський) [8,с. 14–16].
Львівський вищий крайовий суд напередодні Першої світової війни поділявся
на сім сенатів, кожний з яких обслуговував як вища інстанція конкретні окружні
суди (окремо у цивільних і кримінальних справах). Кожний сенат мав свого голову,
двох заступників, чотирьох членів і чотирьох їхніх заступників. Крім того, у ньому
було два сенати. Перший займався кадровими питаннями, а другий –
дисциплінарними справами. Канцелярію цього суду очолював її директор.
Найвищою судовою інстанцією в Австро-Угорщині був, як і до 1852 р.,
Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні. Він складався з першого
президента, посада якого прирівнювалась до посади міністра, другого президента,
п’яти президентів сенатів і 48 суддів.
У ст. 11 Конституції Австрії відновлено суди присяжних. Практично вони
були організовані законом від 1 березня 1869 р. для розгляду справ про злочини і
проступки, вчинені працівниками друкарень. Австрійський кримінально-
процесуальний кодекс 1873 р. розширив компетенцію судів присяжних і зачислив
до їх розгляду 22 види тяжких злочинів, вчинення яких загрожувало позбавленням
волі строком не менше як п’ять років, а також дев’ять злочинів і два проступки
політичного характеру. Справи про тяжкі злочини розглядалися судом присяжних
засідателів у складі сенату. Суд присяжних складався з суддів сенату крайового
суду і 12-ти присяжних засідателів. Останні виносили вердикт про вину, а судді
визначали міру покарання. Списки присяжних засідателів щорічно складали
адміністративні органи. До них включали осіб, які відповідали вимогам майнового,
вікового та освітнього цензів. Суд шляхом жеребкування вибирав потрібну йому
для розгляду конкретної справи кількість присяжних [7,с. 138]. Для військовослужбовців створено військові суди трьох інстанцій –
військовий суд, вищий військовий суд і верховний військовий трибунал. До 1912 р.
ці суди розглядали справи на підставі застарілого й суворого кримінального
кодексу 1768 р., прийнятого за часів правління Марії Терезії.
Торговельні спори розглядали торговельні суди у Відні, Празі та Трієсті
(останній іменувався торговельним і морським судом). Спірні питання між
підприємцями і робітниками, а також робітниками одного підприємства
вирішували промислові суди, засновані в 1896 р. лише в деяких містах (в Галичині
– у Львові та Кракові). У Дрогобичі діяв третейський суд кас взаємодопомоги
гірничих товариств. Цивільні справи між австрійськими та угорськими підданими
за кордоном у першій інстанції розглядали австрійські консулати як консульські
суди [7, с. 138].
Поза загальною судовою системою був створений у 1867 р. Імперський суд,
який розглядав спори між австрійськими краями і справи з питань публічного права.
Цей суд складався з президента, його заступника, 12-ти судів і чотирьох їхніх
заступників. Усіх їх призначав імператор довічно за поданнямрейхсрату [7, с. 139].
У 1914 р. було поставлено питання про заснування в Галичині крайового
адміністративного трибуналу. На розгляд крайового сейму було подано навіть регламент трибуналу, який визначав його склад, компетенцію і порядок діяльності.
Однак до його затвердження справа не дійшла. Особливе становище в судовій
системі посідав Верховний маршалківський суд на чолі з великим придворним
маршалком, який розглядав справи, пов’язані з членами панівної династії, за
винятком імператора. Другою інстанцією для нього був вищий крайовий суд у
Відні, а останньою – Верховний судовий і касаційний трибунал.
Конституційний закон про судову владу від 21 грудня 1867 р. встановив, що
організація і компетенція судів мають визначатися окремими законами. Всі судді
проголошувалися незалежними. Їх імператор призначав довічно. Суддею міг бути
австрійський громадянин чоловічої статі, який мав вищу юридичну освіту і стаж
практичної роботи не менше трьох років, успішно склав письмовий і усний іспити.
Комісії з приймання іспитів створював щорічно міністр юстиції при кожному
вищому крайовому суді. До їх складу входили професори юридичних факультетів і
найбільш кваліфіковані практичні працівники. Судді могли бути звільненіз посади
у випадках, передбачених законом, і на підставі правильно постановленого
судового рішення. Вони могли бути тимчасово відсторонені від посади за наказом
голови суду або за рішенням вищої судової інстанції. Усі судові працівники були
зобов’язані складати присягу і неухильно дотримуватися конституційних законів
[7,с. 139].
У 1921 р. за Ризьким мирним договором Галичина була приєднана до складу
Польщі і перебувала у її складі до 1939 р. У 1919 р. Вищий крайовий суд було
перейменовано у Львівський апеляційний суд, а Львівський крайовий суд – в
окружний. Нові зміни в системі судів Польщі відбулися на підставі розпорядження
польського уряду від 6 лютого 1928 р. Відповідно до судової реформи повітові
суди були перетворені в гродські суди. Окружні, апеляційні суди і верховний суд
такожзазнали деякої реорганізації, хоч ізберігали старі назви.
Львівський апеляційний суд (sad Apelacyjny we Lwowie) поширював свою
юрисдикцію для воєводств Тернопільського, Станіславського і Львівського (окрім
Березівського, Кольбушевского, Кросненського, Леськовського, Ланцутського,
Ніськовського, Пшеворського, Жешувського, Сяноцького і Тарнобжегзького повітів).
Сфера впливу Львівського апеляційного суду розповсюджувалася на 10 окружних
судів. На території кожного окружного суду було декілька гродських судів.
Бережанський окружний суд охоплював своєю діяльністю Бережанський,
Підгаєцький, Рогатинський і частину Бібрського і Перемишлянського повітів.
Гродські суди функціонували в Більшівцях, Бережанах, Бурштині, Ходорові,
Козові, Підгайцях, Перемишлянах і Рогатині [3, с. 79–87].
У сфері дії Чортківського окружного суду перебували Борщівський,
Бучацький, Чортківський, Копичинський і Заліщицький повіти, де гродські суди
існували в Борщові, Будзанові, Чорткові, Золочеві, Товстому і Заліщиках.
Коломийський окружний суд поширював свою діяльність на Городенківський,
Коломийський, Косівський іСнятинський повіти. Тут функціонували гродські суди
в Городенці, Яблуневі, Коломиї, Кутах, Косові, Обертині, Снятині, Заболотові.
Львівський окружний суд діяв на території Сокальського, Рава-Руського,
Жовківського, Любачівського, Городоцького, Львівського повітів, міста Львова і
частини Бібрського повіту. Гродські суди діяли в Белзі, Бібрці.
Станіславський окружний суд розповсюджував свою компетенцію на
Калуський, Надвірнянський, Станіславський повіти. Гродські суди діяли в
Богородичанах, Делятині, Галичі, Калуші, Станіславі, Тисмениці.Стрийський окружний суд охоплював Тернопільський, Теребовлянський,
Сокальський, Збаразький повіти. Тут діяли гродські суди в Микулинцях,Новому
Селі, Підволочиську, Тернополі, Теребовлі, Збаражі.
Золочівський окружний суд діяв на території Бродівського, Каменецького,
Радехівського, Золочівського, Зборівського і Перемишлянського повітів. Гродські
суди – в Бродах, Буську, Глинянах, Лопатині, Олеську, Підкамені, Радехові,
Зборові, Залізцях, Золочеві.
Юрисдикція Люблінського апеляційного суду охоплювала Волинське
воєводство, на території якого було створено два окружні суди – Луцький і
Рівненський.
Луцький окружний суд діяв в Горохівському, Ковельському,
Любомильському, Луцькому і Володимирському повітах. В його окрузі
знаходилися гродські суди в Горохові, Ковелі, Любомилі, Луцьку.
Рівненський окружний суд поширював свою діяльність на Дубенський,
Костопільський, Кременецький, Рівненський, Здолбунівський повіти. Гродські
суди діяли в Березні, Добровиці, Дубно, Корці, Кременці, Ланівцях, Мизочах,
Млинові, Острозі, Радзивілові, Рівному, Сарнах, Степанові, Вінниці, Володимирі,
Здолбунові.
Львівський апеляційний суд утворився на основі Львівського вищого
крайового суду в 1919 р. і майже нічим від нього не відрізнявся. Компетенція його
розповсюджувалася на Тернопільське, Станіславське і Львівське воєводства. Цей
суд був апеляційною інстанцією у справах, що розглядалися окружними судами, а
такожв порядку першої інстанції розглядав особливо важливі політичні справи.
Апеляційний суд очолював голова і поділявся він на такі відділи:
– президія, або президіальний відділ, який керував всією діяльністю суду, а
такожвідав іншими питаннями;
– перший цивільний відділ, що розглядав справи, в яких однією з сторін була
казна; справи, віднесенізаконодавством до компетенції цього суду; апеляції на
вироки Львівського, Золочівського, а свого часу і Станіславського окружних
судів;
– другий відділ у цивільних справах, який розглядав апеляції на вироки інших
окружних судів Львівського апеляційного округу;– відділ по кримінальних справах;
– дисциплінарний суд для суддів і прокурорів;
– дисциплінарна комісія для службовців, обслуговуючого персоналу;
– дисциплінарна комісія для службовців тюремної охорони;
– судовий слідчий у справах особливого значення;
– персональне бюро, що займалося питаннями особливого складу, пенсійними
справами урядовців тощо.
Львівський окружний суд було утворено в лютому 1919 р. Його структура і
характер діяльності мало відрізнялися від структури і характеру діяльності
колишнього АвстрійськогоКрайового суду.
За положенням 1929 р. окружні суди у складі трьох суддів розглядали такі
категорії справ: 1) усі кримінальні справи, за винятком тих, які підлягали
компетенції судів для неповнолітніх і які розглядалися у спрощеному порядку;
2) цивільні справи: суперечки по позовах, вартість яких не перевищувала 50 тис.
злотих, спори про права немайнового характеру; спори, віднесені законом до
компетенції окружних судів, незалежно від суми позову; спори, в яких однією з
сторін була державна казна, суперечки про визнання осіб недієздатними, справи про неспроможність (банкрутство); 3) апеляції на вироки гродських судів, а також
на вироки, винесені після розгляду справ у спрощеному порядку; 4) справи зі
звинувачення у порушенні правил про списки присяжних і інших питань,
пов’язаних з судовою процедурою.
Окружний суд з участю присяжних складався з трибуналу і лави присяжних.
До складу трибуналу входив головуючий і двоє окружних суддів. Лава присяжних
налічувала 12 осіб.
Деякі окружні суди об’єднувалися в один округ суду присяжних, і тоді його
сесії відбувалися в одному з окружних судів. Крім того, за законом 1873 р. до
компетенції гродських судів включали справи за позовами не більше 1000 злотих, а
також справи незалежно від суми позову, якщо вони не належали до функцій
інших судів, вексельні суперечки на суму не більше 1000 злотих, майнові претензії
дітей або матерів, пов’язані з позашлюбним батьківством незалежно від вартості
предмета позову. Що стосується розпоряджень, згідно з якими один повітовий суд
розглядав кримінальні справи на території декількох повітових судів, то вони
залишалися в силі і щодо гродських судів.
Структура і діловодство гродських судів була така, як і структура і діловодству
повітових судів. Польські гродські суди уГаличині були ліквідовані в 1939 р.
1. Кульчицький В.С. Галицько-Волинська держава (1199–1349 рр.). Монографія /
Б.Й. Тищик, І.Й. Бойко. – Львів, 2005. – 280 с.
2. Бойко І.Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349–
1569 рр.) / Монографія /І.Й.Бойко. – Львів, 2009. – 628 с.
3. Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском
Социалистическом государстве : справочник. – Львов : Львовский гос. ун-т, 1955. – 180 с.
4. Тищик Б. Й. Історія держави і права Середньовічної Польщі (Х ст. – 1795 р.) /
Б.Й. Тищик. – Львів, 2003. – 128 с.
5. Кобилецький М. Маґдебурзьке право в Україні (XIV–перша половина ХІХ ст.) :
історико-правове дослідження / М. Кобилецький. – Львів : ПАІС, 2008. – 406 с.
6. Кульчицький В.С. Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини /
І.Й. Бойко, О.І. Мікула, І.Ю. Настасяк. – Львів, 2002. – 88 с.
7. Кульчицький В. Система судових органів Галичини у складі Австро-Угорщини /
І. Бойко // Право України. – 2001. – №11. – С. 137–139.
8. Кондратюк О.В. Судова система та судочинство в Галичині у складі Австро-Угорщини
(1867–1918 рр.) : автореф.дис. канд. юрид. наук – Львів, 2006. – 18 с.
9. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ ст.-на
початку ХХ ст.) / В.С. Кульчицький. – Львів, 1965. – 66 с.
< Попередня Наступна >