ЗМІСТ ПОНЯТТЯ “СХОВИЩЕ” ПІД ЧАС ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВИКРАДЕННЯ Н. Антонюк
ЗМІСТ ПОНЯТТЯ “СХОВИЩЕ” ПІД ЧАС ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВИКРАДЕННЯ
Н. Антонюк
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
Досліджено поняття “сховище” у кримінальному праві; коло засобів охорони від
зовнішнього доступу до майна, як окрему ознаку сховища; можливість визнання
сховищем автомобіля. Запропоновано визначення місць та територій, відведених для
зберігання майна.
Ключові слова: сховище, проникнення, злочин, власність.
Для з’ясування змісту такої диференціаціюючої ознаки викрадень як вчинення
цього суспільно небезпечного діяння із “проникненням у житло, інше приміщення
чи сховище” необхідно чітко визначити зміст та ознаки кожного із термінів, які
використовує законодавець. Поняття “сховище” зазвичай пояснюють, посилаючись
на позицію, викладену у постанові Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах
про злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10 (далі – Постанова). Разом з
тим у науковій літературі не безпідставно зазначають, що поняття “сховище” слід
тлумачити, використовуючи чіткі ознаки, що дозволили б максимально точно
окреслити коло об’єктів, які потрібно визнавати сховищами.
У працях, що стосуються кримінально-правової кваліфікації злочинів проти
власності, термін “сховище” аналізувався лише побіжно. Зазвичай, науковці
вказували приблизний перелік об’єктів, які на їх думку є сховищами і посилалися
на позиці
зміст та ознаки сховища аналізували П.П. Андрушко, Х.Д. Алікпєров, О.І. Бойцов,
О.В. Ільїна, Н.А. Лопашенко, А.А. Пінаєв.
Виділення Верховним Судом України ознак сховища сприяє певній
конкретизації кола тих об’єктів, що можуть бути визнані сховищем. Водночас,
невирішеними залишаються ряд запитань, які безпосередньо впливають на
правильність встановлення ознак сховища, і, як наслідок, на правильну
кримінально-правову кваліфікацію викрадень, вчинених із ознакою проникнення у
житло, інше приміщення чи сховище. З огляду на це метою даного дослідження є
з’ясування відповідей на такізапитання:– що слід розуміти під місцями, відведеними для зберігання майна;
– ким мають бути відведені для зберігання місця і території;
– що слід розуміти під колом засобів охорони від зовнішнього доступу до майна;
– чи є сховищами цистерни, контейнери і рефрижератори, автомобілі.
У п. 22 Постанови зазначено, що під сховищем слід розуміти певне місце чи
територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних
цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа,
наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери,
рефрижератори, подібні сховища тощо. З вказаного визначення видно, що для обмеження кола об’єктів, що можуть бути визнані сховищем обрано призначення
певного місця чи території, наявність охорони від зовнішнього доступу.
Одні вчені (В.Г. Гончаренко, М.І. Мельник) вказують, що сховищем є частина
(ділянка) території, відведена для зберігання матеріальних цінностей…[1, 560; 2,
180]. Інші науковці (Л.М. Кривоченко, А.А. Пінаєв) сховище розглядають як
пристрій стаціонарного типу, будь-яку споруду для зберігання майна [3, 138; 4, 51].
Семантичний зміст цього терміну такий: сховище – приміщення, споруда для
зберігання чого-небудь [5, 1421]. Наведені позиції чітко ілюструють двоякість
розуміння сховища, виходячи із конструкції об’єкта зберігання майна: як споруди
або як ділянки. У практичній діяльності виникає ряд запитань: чи визнавати склад
сховищем чи це “інше приміщення”; сумка з застібкою, з якої викрадено гаманець
– це сховище; викрадення із транспортного засобу – це викрадення із
проникненням у сховище? Такого характеру запитання зумовлені тим, що
необхідно найбільш конкретно сформулювати коло об’єктів, що визнаються
сховищами, дослідити зміст ознак сховища. Семантичне значення термінів “місце” і “територія” пов’язане із частиною
земельної поверхні: місце – простір земної поверхні, зайнятий чим чи ким-небудь,
де що-небудь розміщене; територія – частина земної кулі, що належить певній
державі [5, 679, 1443]. Однак, ні одне ні інше визначення не дозволяють пояснити
чому під час формулювання дефініції “сховища” вжито обидва ці терміни.
Юридичний зміст “сховища” дещо відрізнятиметься від його філологічного
наповнення. Так, необхідно врахувати, що для зберігання габаритного майна,
зберігання великої кількості майна та й у інших випадках, поміщення його у якісь
споруди чи на склади фізично неможливо або економічно невигідно. Зберігання
майна не завжди здійснюється на земельній ділянці. Ділянка, для зберігання майна
може бути заасфальтована, забетонована тощо.
Видається, що під “місцем” потрібно розуміти якусь конкретну споруду,
пристрій, де може бути сховане майно (сейф, пристрій для зберіганняжетонів, клітку
для зберігання будматеріалів, овочів, баштанних культур тощо). Саме групу поглядів
на сховище як пристрій стаціонарного типу, споруду для зберігання чого-небудь
можна пов’язати із розумінням під сховищем певних місць. Разом з тим вважаємо,
що місця для зберігання майна не обов’язково повинні характеризуватися ознакою
стаціонарності. Вониможуть бути і переносними, рухомими.
Викрадення самого пристрою, ємкості для зберігання майна має
кваліфікуватися як викрадення без кваліфікуючої ознаки проникнення у сховище,
за винятком тих випадків, коли сам пристрій чи ємкість знаходилися у сховищі.
Коли предметом викрадення є пристрій-сховище, має місце таке ж заволодіння
майном як і викрадення будь-якої іншої речі. З цього приводу А. Пінаєв зазначав,
що вказаний підхід зумовлений трьома чинниками: суспільна небезпека
викрадення предмета – сховища не є більшою, порівняно із викраденням іншого
майна; суспільна небезпека враховується і на момент вчинення посягання
(наприклад, сейф відкривається в бухгалтерії і сейф викрадається, а потім
відкривається); у викраденні з проникненням первинним є проникнення, а за ним
слідує вилучення майна, тобто проникнення повинно передувати вилученню майна
[4, 51]. У наведеному випадку слід відрізняти два варіанти: коли “сховище” є
рухомою річчю і виступає предметом викрадення; коли сховище відноситься до
ознак об’єктивної сторони викрадення (наприклад, є місцем вчинення злочину).
Врахування ролі “сховища” серед ознак складу злочину безпосередньо
відобразиться на кримінально-правовій оцінці скоєного Використовуючи термін “територія”, у поняття “сховище” включили певні
ділянки, на яких зберігається майно. Такі ділянки повинні відповідати і іншим
вимогам, щоб визнаватися сховищем. Це ті місця, де зберігається майно через
габаритність, недоцільність перенесення такого майна у закриті приміщення, тобто
охоронювані відкриті ділянки. Термін “територія” традиційно вживається для
позначення географічних характеристик земної ділянки із прив’язкою до
належності певній державі. Визначаючи “сховище” доцільно було вжити термін
“ділянка”. Разом з тим правильність визнання ділянок, на яких зберігається під
охороною майно сховищами визнається не всіма вченими. Так, Х.Д. Алікпєров
вважає, що визнання сховищами не лише закритих приміщень призводить до
розмивання меж між викраденнями майна, яке зберігається під відкритим небом і в
закритому приміщенні [6, 87–88]. Автор обґрунтовує свою позицію тим, що
суспільна небезпека викрадень із закритих приміщень значно вища, ніж
викрадення з відкритих ділянок, навіть таких, що охороняються. Х.Д. Алікпєров
зазначає, що прихильники широкого розуміння поняття “сховище” змішують його
з поняттям “охоронювані об’єкти з матеріальними цінностями”. На нашу думку,
така позиція є спірною, виходячи із ряду аргументів:
– автором не враховано цільового призначення об’єктів, тобто того, що
охоронювані об’єкти із матеріальними цінностями можуть бути відведені для
зберігання майна;
– автор безпідставно вириває із кола об’єктів, що за своєю природою є
сховищами, охоронювані об’єкти з матеріальними цінностями, що відведені
для зберігання майна, не вказуючи на підстави такого виділення;
– для визнання певної відкритої ділянки сховищем необхідно встановити
наявність засобів охорони. Разом з тим, слід одразу конкретизувати, що слід
розуміти під охороною. Звичайну огорожу без інших додаткових заходів
охорони навряд чи можна визнавати засобом охорони. Х.Д. Алікпєров має
рацію в тій частині, що викрадення з огородженої ділянки не завжди є
викраденням зі сховища;
– не враховується підвищена суспільна небезпека викрадень із сховищ-ділянок,
що забезпечені охороною і відведені для зберігання майна;
– термін “проникнення” не можна пов’язувати виключно з проникненням
всередину, оскільки проникнення за межу охоронюваної ділянки також слід
розглядати як вторгнення кудись у виділене, відокремлене охороною місце.
До сховищ віднесено цистерни, контейнери і рефрижератори. При чому вони
перелічені після переліку ознак сховища (у п. 22 Постанови після слів “а також”) Однак, цистерни, контейнери і рефрижератори можна віднести до місць,
відведених для зберігання майна. Це спеціальні ємкості для перевезення і
зберігання майна, для забезпечення доставки майна у схоронності. Вони обладнані
замками, засувами і іншими засобами охорони або щоразу опломбовуються. Як
правило, такі об’єкти перебувають під охороною перевізника або
супроводжуються уповноваженою особою відправника. Окрім цього, цистерни,
контейнери і інші ємкості, контейнери для перевезення здаються під охорону
службі охорони залізниці.
Не може визнаватися сховищем платформа для перевезення, якщо вона не
обладнана засобами охорони. Окремі вчені зазначають, що платформа, за жодних
умов не визнається сховищем, оскільки вона не обладнана пристроями для
зберігання відповідних цінностей, немає перешкод, що утруднюють доступ до
майна, що перевозиться [6, 89–90]. Однак, такий категоричний підхід не є правильним. Якщо платформа не містить зовнішніх перешкод (стін, решіток,
замків), однак перебуває під постійною сторожовою охороною, або обладнана
сигналізацією, можна констатувати, що її призначенням є не лише перевезення, а й
збереження цілісності вантажу. За таких обставин не має жодних перешкод для
визнання охоронюваної платформи сховищем. Так, часто перевозять транспортні
засоби на відкритих платформах, які мають інші засоби охорони. Очевидно, що
власник цих цінностей не лишає їх без догляду. Він вживає достатні, на його
думку, заходи охорони, щоб перешкодити і ускладнити доступ до майна ззовні.
Таким чином, під місцями, відведеними для зберігання майна слід розуміти
пристрої, ємкості для зберігання майна, а під територіями з таким ж призначенням
– ділянки призначені для зберігання майна. Сховище може виступати і як споруда і
як певна виділена ділянка, без відповідної будови, конструкції на ній. Ділянка
(територія), що визнається сховищем є стаціонарною, виходячи із своєї фізичної
природи (вона є нерухомим майном). Місця-сховища можуть бути як
стаціонарними (такі, які призначені лише для зберігання майна) так і рухомими
(ємкості, контейнери тощо, призначені для перевезення майна, ручні сейфи).
На думку Пленуму ВСУ, сховищем не може визнаватися територія, що
використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок,
поле тощо). В основі цієї позиції лежить врахування цільового призначення
відповідної ділянки. Так, нива пшениці, навіть така, що перебуває під цілодобовою
охороною призначена для вирощування пшениці, а не для їїзберігання.
Розглянуті особливості сховища, дозволяють виділити види сховищ, виходячи
із різних критеріїв:
– за ознакою вільного переміщення: рухоме і стаціонарне сховище;
– за цільовим призначенням: з єдиним призначенням – зберігання майна, з
кількома призначеннями – наприклад, зберігання + перевезення;
– залежно від місця серед ознак складу злочину: сховища, які самі можуть
виступати предметами викрадень і такі, які предметом викрадень виступати не
можуть;
– залежно від особливостей побудови (конструкції): сховище – пристрій,
сховище – споруда, сховище – ділянка Наступне, що слід з’ясувати: ким місця і ділянки повинні бути відведені для
зберігання матеріальних цінностей. Часто, визначаючи поняття “сховище” вчені і
практики послуговуються терміном “призначені для зберігання майна”, а не
“відведені” для тих ж цілей. Чи можна ці терміни використовувати паралельно як
синоніми?
Доведення факту відведення місця чи території для зберігання майна передбачає
наявність якось рішення, документу, у якому вказано про факт відведення. Сам цей
термін зумовлює з’ясування додаткових обставин, що свідчать про рішення щодо
використання певного місця чи ділянки. Якщо мова йде про зберігання майна
юридичною особою, то констатація факту їх спеціального відведення необхідна.
Адже, обов’язково слід з’ясувати, що саме ця частина території підприємства чи це
визначене місце відведені для розміщення певного майна (наприклад,
великогабаритних транспортних засобів). Підтвердженням призначення такої
ділянкиможе бути наказ, розпорядження відповідної службової особи.
Зберігання майна фізичними особами пов’язане із особистим розсудом такої
особи щодо місця чи території для зберігання майна. Для фізичної особи
первинним є забезпечення належної схоронності майна, а призначення майна
фактично не береться до уваги. Відведення майна не має документального оформлення, а відбувається шляхом конклюдентних дій – фактичного
використання майна.
Обов’язковою ознакою сховища є наявність засобів охорони від доступу до
них сторонніх осіб. Сховище покликане охоронити майно лише від зовнішнього
доступу. Внутрішній доступ, тобто заволодіння майном шляхом використання
своїх можливостей щодо доступу до майна, знаходиться поза межами вказаної
кваліфікуючої ознаки.
Сьогоднішній рівень техніки дозволяє використовувати різноманітні засоби
охорони майна від традиційних (охоронець, огорожа, сигналізація тощо) до
новітніх (супутниковий контроль, відеосигнал - спостереження тощо). Всі ці
засоби повинні бути призначені для охорони майна, контролю за доступом ззовні.
У одному із наукових досліджень А. Пінаєв розглядав приклад крадіжки
худоби, що знаходилася під наглядом “електропастуха” [4, 51]. Вчений правильно
вказував, що цільове призначення “електропастуха” - контроль за худобою, щоб
вона не розбіглася. Це не спосіб охорони ззовні. Конструюючи “електропастуха”
виходили із фізичних особливостей худоби, орієнтувалися на те, щоб стадо, табун,
отара тощо не розбіглися. На охорону від злодіїв цей пристрій не розрахований.
Тому і не можна вважати його засобом охорони ззовні.
Засоби охорони можуть бути як високотехнічними (сигналізація, відео
контроль тощо) так і звичайними, побутовими (колючий дріт, обмотаний так, щоб
ускладнити проникнення). Однак, не можна вважати сховищем заклеєний конверт
з грішми, валізу з майном, сумку з гаманцем, оскільки доступ до них додатково не
ускладнений. Власник і будь-хто інший мають однакові можливості доступу до
цінностей, що містяться всередині. Якщо ж власник знає пароль, має спеціальний
ключ, тобто має переваги перед злочинцем чи іншою особою щодо подолання
засобів охорони, такі об’єкти, в яких зберігається майно слід визнавати сховищами.
Таким чином для того, щоб констатувати наявність засобів охорони від
доступу сторонніх осіб, слід встановити, що використовуваний засіб (охорона
технічними пристроями чи з використанням так званої сторожової
охорони(людина, собака тощо)) суттєво ускладнює доступ до майна і має своїм
завданням забезпечення схоронності майна, унеможливлення вільного зовнішнього
проникнення до нього поза волею власника Спірним у кримінально-правовій літературі залишається питання про
кримінально-правову оцінку викрадень із транспортного засобу. Адже, часто
власник залишає у транспортному засобі особисті речі, та й транспортний засіб може
бути обладнаний спеціальними технічними пристроями (аудіо, відеотехніка тощо).
Наукові позиції щодо вирішення цього питання кардинально протилежні: одні
вчені вказують, що автомобіль не призначений для зберігання речей, а тому не
може визнаватися сховищем (Н.А. Лопашенко, А.Ю. Чупрова) [7, 98–99; 8, 411];
інші все ж вказують, що автомобіль може виступати в ролі сховища (А.М. Ігнатов,
О.І. Бойцов) [9, 624–625]. Верховний Суд України. роз’яснюючи зміст цієї
кваліфікуючої ознаки у Постанові уникнув відповіді на вказане питання. При чому
в опублікованій практиці розгляду судами справ про злочини проти власності
вказано, що викрадення з салону автомобіля не вважається викраденням зі сховища
[10], а у Постанові Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах про злочини
проти власності” від 06.11.2009 р. це питання упущено.
Вирішуючи питання про можливість віднесення салона автомобіля до сховища
можна висловити такі міркування: якщо автомобіль чи його частина призначені
для перевезення і зберігання майна, сумніву щодо визнання його сховищем немає Такими транспортними засобами із подвійним призначенням є рефрижератори,
автолавки, холодильники тощо. Разом з тим, вважаємо, що сховищем слід
визнавати і транспортний засіб, всередину якого власник помістив інше майно, з
метою збереження його схоронності. Адже, салон автомобіля чітко обмежений у
просторі ізабезпечений засобами охорони. Засоби охорони, якізастосував власник,
одночасно служать охороною від незаконного заволодіння самим автомобілем, так
і від викрадення речей, що містяться всередині автомобіля. Різноманітні пломби,
сигналізації, замки, інші засоби охорони, використані власником, вказують на те,
що власник використовує автомобіль як сховище для інших речей. Майно,
залишене в автомобілі, на думку власника, у захищеному місці, а не в
бездоглядному стані чи у вільному доступі.
Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:
– місця, відведені для зберігання майна – це споруди, пристрої, ємкості для
зберігання майна;
– території, відведені для зберігання майна – це ділянки призначені для
зберігання майна;
– цистерни, контейнери, рефрижератори, салон автомобіля можна віднести до
місць, відведених для зберігання майна;
– про наявність охорони від доступу сторонніх осіб свідчить те, що
використовувані засоби охорони суттєво ускладнюють доступ до майна і
мають своїм завданням забезпечення схоронності майна, унеможливлення
вільного зовнішнього проникнення до нього поза волею власника.
Очевидно, що для правильної кваліфікації викрадень із сховищ необхідно
зупинитися ще й на з’ясуванні поняття “проникнення”. Саме таким терміном
законодацець позначив діяння, передбачаючи відповідну диференціюючу ознаку у
тексті Кримінального кодексу України. Однак, досліджені нами питання
конкритезуватимуть саме поняття “сховища” якмісця із якого вчинюється викрадення.1. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т. – Т. 1
[Текст] / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 3-тє вид.,
перероб. та доп. -К. : Алерта ; КНТ; Центр учбової літератури. – 2009. – 964 с.
2. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник [Текст] /
Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін. ; за ред. М.І. Мельника,
В.А. Клименка ; Київ. нац. ун-т внутрішніх справ, Київ. міжнар. ун-т. - 3-тє вид.,
переробл. та допов. – К. : Атіка, 2009. – 744с.
3. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник [Текст] / М.І. Бажанов,
Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.
— 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.
4. Пинаєв А. Понятие иного хранилища при хищении [Текст] / А. Пинаев //
Социалистическая законность.- 1986.- № 12. – С. 50-52.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) [Текст] /
Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 1728 с.
6. Аликперов Х.Д. О понятии “иное хранилище” [Текст] / Х.Д. Алікперов //
Правоведение.- 1998. - № 1.- С. 86-90.
7. Лопашенко Н.А. Преступления против собственности. Теоретико-прикладное
исследование [Текст] / Лопашенко Н.А. - М.: ЛексЭст, 2005. - 408 c.
8. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации в
двух томах. Том первый // Под ред. П.Н.Панченко. – Н.Навгород: НОМОС, 1996. –
624 с.
9. Бойцов А.И. Преступления против собственности [Текст] / А. Бойцов – С.–Пб.: Юрид.
центр Пресс, 2002. – 755 c.
10. Практика розгляду судами кримінальних справ про злочини проти власності [Текст] //
Вісник Верховного Суду України. - № 2 (102). – 2009. – С. 19–31.
< Попередня Наступна >