Радник

ВІДМОВА У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ

У ЦИВІЛЬНІЙ СПРАВІ

С. Сеник

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Стаття присвячена аналізу підстав для відмови у відкритті провадження у цивільній

справі. Зокрема, автор стверджує, що така процесуальна дія, як відкриття провадження у

справі, завжди пов’язана з передумовами права на пред’явлення позову, яке, своєю

чергою, охоплює обставини, з якими закон пов’язує виникнення та здійснення права на

пред’явлення позову. Акцентовано увагу на вичерпності переліку підстав для відмови у

відкритті провадження у справі. Конкретизовано питання щодо перебігу процесуального

строку для відкриття провадження у справі.

Ключові слова: юрисдикція, заінтересованість, ухвала.

У ч. 1 ст. 122 ЦПК України зазначено, що суддя відкриває провадження у

цивільній справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку,

встановленому ЦПК України. З огляду на це, звернення заінтересованого суб’єкта

до суду зобов’язує суддю до вчинення необхідних процесуальних дій з метою

з’ясування можливості відкриття провадження у цивільній справі. Зокрема,

з’ясовано чи немає підстав для залишення позовноїзаяви без руху, для повернення

позовноїзаяви, для відмови у відкритті провадження у справі.

Після вирішення питань про те, чи немає підстав для залишення позовної

заяви без руху або повернення позовної заяви, суддя переходить до розгляду

питання про відкриття провадження у справі. Така процесуальн

провадження у справі завжди пов’язана із передумовами права на пред’явлення

позову, яке, своєю чергою, охоплює обставини, з якими закон пов’язує виникнення

і здійснення права на пред’явлення позову. Питання про право на пред’явлення

позову вирішують перед відкриттям провадження у справі. Закон пов’язує

виникнення права на пред’явлення позову з наявністю або навпаки відсутністю

певних обставин. Перелік підстав для відмови у відкритті провадження у цивільній

справі вичерпний.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті

провадження у справі, якщо:

1. заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Ця

підстава охоплює декілька обставин, що є підставою для відмови у відкритті

провадження у справі. По-перше, право на судовий захист в порядку цивільного судочинства може

бути реалізовано, якщо розгляд та вирішення конкретної справи віднесено до

компетенції суду загальної юрисдикції (справа є юрисдикційною (підвідомчою)

місцевому загальному суду). Застосування цієї підстави пов’язано із

розмежуванням компетенції між різними ланками судів (Конституційний Суд

України, суди загальної юрисдикції). Слушною з цього приводу є наукова думка,

що зі змісту ч. 1 ст. 15 ЦПК випливає універсальний характер компетенції

загальних судів, який полягає в тому, що ці суди можуть розглядати не лише

справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових

відносин, а й інші справи, які не підпадають під юрисдикцію спеціалізованих.

Керуючись цим, вирішуючи питання про цивільну юрисдикцію загальних судів,необхідно, передусім, з’ясувати, чи не підлягає справа розгляду за правилами

іншого судочинства [1, с. 183–184]. Отже, якщо вимога, що пред’явлена на

вирішення до місцевого загального суду, є йому неюрисдикційною, суд відмовляє

у відкритті провадження у справі.

По-друге, крім вищезазначеної, підставою для відмови у відкритті

провадження у справі є також неправовий характер вимоги. Зокрема, в юридичній

літературі є твердження, що відмовляти у відкритті провадження у справі за цією

підставою можна тільки тоді, коли захист права законом прямо заборонений, а

якщо вимоги не мають правового характеру, то такі вимоги треба приймати та

відмовляти у задоволенні позову. Є й інша позиція, яка полягає у тому, що така

поведінка суду суперечитиме принципу процесуальної економії. Більше того,

прийняття таких вимог до розгляду суду суперечить змісту ст. 15 ЦПК України,

яка відносить до юрисдикції суду правові спори, правові вимоги.

Проте, вбачається, що тут потрібно враховувати й інші чинники. Вимога, яка

виникає із врегульованих правом відносин, але позбавлена судового захисту, стає

незаконною в силу його прямої заборони, неправовою в розумінні відсутності

права на її пред’явлення та вирішення. Своєю чергою, вимога, яка виникла із

відношення, не передбаченого правом, як фактична, неправова, у випадку

застосування до неї аналогії закону чи права стає правовою, законною у розумінні

її вирішення та визнання з боку держави в особі суду чи іншого юрисдикційного

органу. І як зазначено у доктрині, вимоги другого виду можуть набути якості

правових, тому необхідно в умовах сучасної правової системи визнати існування

так званих неправових вимог як факультативної (спеціальної) передумови. При

цьому як негативну передумову потрібно використовувати відсутність спеціальної

заборони на розгляд та вирішення вимоги в порядку цивільного судочинства.

Вимоги, розгляд і вирішення яких прямо не заборонено законом, за наявності

інших передумов права на пред’явлення позову, повинні бути розглянуті по суті з

ухваленням відповідного судового акта [2, с. 273].

По-третє, у науці цивільного процесуального права виділяють ще такі

передумови, які належать до цієї підстави для відмови у відкритті провадження у

справі, як цивільна процесуальна правоздатність та заінтересованість особи, яка

звертається за судовим захистом.Цивільна процесуальна правоздатність – це встановлена законом здатність

мати цивільні процесуальні права та обов’язки. Закон наділяє цивільною

процесуальною правоздатністю у рівною мірою всіх фізичних та юридичних осіб.

Цивільне процесуальне законодавство не допускає будь-яких обмежень

процесуальної правоздатності. Водночас, як слушно зазначає В.Ю. Мамницький,

ця передумова може стосуватись тільки сторін-організацій, оскільки сторонами

можуть виступати тільки ті організації, які наділені правами юридичної особи [3,

с. 240-241]. Тобто суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі,

має перевірити наявність правоздатності у суб’єкта звернення – організації.

Оскільки, якщо організація немає статусу юридичної особи - вона не може бути

суб’єктом звернення до суду, а отже, у відкритті провадження у справіза поданою

нею позовною заявою потрібно відмовити.

Заінтересованість є передумовою права на пред’явлення позову з огляду на те,

що згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим

Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або

оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частина 2 цієї статті ЦПК України

передбачає, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси

інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (слід зазначити, що у цьому

випадку ці суб’єкти повинні у позовній заяві зазначити підстави такого звернення,

обґрунтувати право на звернення в інтересах фізичної особи, держави чи

суспільних інтересах). Тобто юридична заінтересованість означає, що звернутися

до суду можна за захистом свого права у всіх випадках, коли воно підлягає

судовому захисту, а за захистом чужого – лише у випадках і в порядку,

передбаченому законом.

Водночас багато науковців не визнають юридичної заінтересованості як

передумови права на пред’явлення позову до суду, бо таке визнання має негативні

наслідки, оскільки в цьому випадку для з’ясування заінтересованості необхідно

встановити наявність суб’єктивного права, яке і входить до предмета захисту. А

зробити це до прийняття заяви неможливо. Підтримуючи загалом зазначену вище

позицію, вважаю, що встановити відсутність у особи суб’єктивного матеріального

права, яке вона захищає, або охоронюваного законом інтересу, суд має можливість

лише на стадії судового розгляду, тому в таких випадках правильним є ухвалювати

рішення про відмову у задоволенні позову (заяви) і тим самим дати відповідь по

сутізаявлених вимог.

2. є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття

провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням

мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і

з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права

пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилася від позову.

Передусім цей пункт потрібно розділяти на декілька підстав для відмови у

відкритті провадження у цивільній справі.Перша з них – це наявність рішення, яке набрало законної сили, ухваленого у

спорі міжтими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав.

Друга – наявність ухвали суду, яка набрала законної сили, про закриття

провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову у спорі між тими

самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Варто пам’ятати,

що відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий

позов до особи, яка відмовилась від позову.

Третя – наявність ухвали суду, яка набрала законної сили, про закриття

провадження у справі у зв’язку з укладенням мирової угоди у спорі між тими

самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав.

Цей пункт ст. 122 ЦПК України виходить із загального правила про те, що з

однією і тою ж вимогою можна звертатися до суду лише один раз. Судове рішення

(і рішення суду, і ухвала суду), яке набрало законної сили, набуває якості

виключності та обов’язковості для усіх без винятку суб’єктів. Наявність судового

рішення, яке набрало законної сили, унеможливлює звернення до суду з

аналогічною (тотожною) позовною заявою. Під тотожним позовом розуміють збіг

усіх елементів позову та сторін. Ті позови, які збігаються за предметом та

підставою, але пред’явлені із зміною суб’єктного складу, не вважаються

тотожними.

У цивільній процесуальній літературі було зазначено, що тотожність зберігається

у разі правонаступництва, оскільки правонаступник замінює правопопередника і всі

процесуальні дії, вчинені правопопередником, для нього є обов’язковими.

Розповсюдження виключності на правонаступників осіб, які беруть участь у справі,

обумовлено нерозривним зв’язком між матеріальними правами, які захищаються, та процесуальними правами й обов’язками, які виникають у процесі такого захисту.

Тотожність предмету зберігається при зміні розміру позовних вимог, так як при цьому

залишаються незмінними предмет та підстава позову. Тотожність зберігається при

пред’явленні зустрічного позову. Тотожність зберігається при пред’явленні позову

органами державної влади, органами місцевого самоврядування, прокурором,

Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, фізичними та юридичними

особами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, якщо уже є рішення за

вимогою самого суб’єкта спірного правовідношення. Зміна однієї альтернативної

вимоги не виключає тотожності предмета позову [Див., напр.: 4, с. 254–255].

3. у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими

сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав.

Аналізуючи цю підставу для відмови у відкритті провадження у справі,

передусім варто звернути увагу на те, що законодавець прив’язує розгляд тотожного

позову до конкретного органу – у цьому або іншому суді. Це зрозуміло, оскільки, як

було зазначено, з однією і тою ж вимогою можна звертатися до суду лише один раз.

З огляду на це, керуючись загальними засадами здійснення правосуддя, неможливим

є одночасний розгляд тотожного позову в декількох судах.

Водночас, ця підстава викликає і друге запитання - як під час вирішення

питання про відкриття провадження у справі суддя виявить те, що тотожна справа

є у провадженні цього чи, тим більше, іншого суду. Видається, на практиці, це

зробити майже нереально. Наявність у провадженні цього чи іншого суду тотожної

справи, фактично, може бути виявлена лише після відкриття провадження у справі

та й то лише, якщо хтось із учасників цивільної справи заявить про це.

Погоджуюся із науковцями, які вказують на те, що про наявність тотожної справи

суд найчастіше дізнається під час попереднього судового засідання або на стадії

судового розгляду та у разі підтвердження цього факту залишає заяву без розгляду.

4. є рішення третейського суду, прийняте у межах його компетенції, щодо

спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав, за

винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове

виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і

розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим. Відповідно до

ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського

суду, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі ст. 5 Закону України “Про

третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд

третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських

правовідносин, крім випадків, передбачених законом У випадку, якщо третейський суд ухвалив рішення і воно набрало законної сили,

особа не може повторно звертатися із тотожним позовом до суду. Водночас,

звернення для вирішення спору у судовому порядку буде можливим, якщо суд

відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського

суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж

третейському суді виявився неможливим. Зокрема, згідно ст. 56 Закону України

“Про третейські суди” заява про видачу виконавчого документа може бути подана до

компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським

судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її

надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони,

проте неявка сторін чи однієїзі сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви.

При розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд

повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, котра має бути направлена до компетентного суду протягом

п’яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви

про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.

Ухвала про видачу виконавчого документа направляється сторонам протягом

п’яти днів з дня її прийняття. Сторона, на користь якої виданий виконавчий

документ, одержує його безпосередньо у компетентному суді.

Після розгляду компетентним судом заяви про видачу виконавчого документа

справа підлягає поверненню до постійно діючого третейського суду.

Компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого

документа, якщо:

– на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа

рішення третейського суду скасовано компетентним судом;

– справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча

третейському суду відповідно до закону;

– пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею

виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судомповажними;

– рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською

угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської

угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за

межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що

стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

– третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

– склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам, які

передбачені цим Законом;

– рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних

інтересів, які не передбаченізаконами України;

– постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду

відповідну справу;

– третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали

участь у справі.Ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа,

якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після

закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляції ухвала

компетентного суду набирає законної сили після розгляду справи судом

апеляційної інстанції.

Сторони мають право протягом 15-ти днів після винесення компетентним

судом ухвали про відмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в

апеляційному порядку. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у

видачі виконавчого документа спір між сторонами може бути вирішений

компетентним судом у загальному порядку.

5. після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної

особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають

правонаступництва.

Ця підстава зобов’язує суддю до вчинення певних процесуальних дій. Зокрема,

суддя, у разі смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної

особи (під припиненням юридичної особи, у цьому випадку варто розуміти

ліквідацію юридичної особи), які є однією із сторін у справі, повинен перевірити

чи спірні правовідносини допускають правонаступництво. Наприклад, право

вимагати відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язано з особою потерпілого та носить особистісний характер. Це

право, відповідно до п. 3 ст. 1219 ЦК України, не входить до складу спадщини,

тому не може переходити як спадщина, а отже, не виникає правонаступництва. У

разі, якщо фізична особа подала позовну заяву про відшкодування шкоди, завданої

каліцтвом, але до відкриття провадження у справі померла, суддя повинен

відмовити у відкритті провадження у справіза поданою позовною заявою.

За загальним правилом, питання про відкриття провадження у справі або про

відмову у відкритті провадження у справі повинно бути вирішено суддею не

пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду (ч. 4 ст. 122 ЦПК України).

Із загального правила щодо перебігу строку на вирішення питання про

відкриття провадження у справі законодавець встановлює виняток. Зокрема,

перебіг трьохденного строку на відкриття провадження у справі може починатися

із моменту закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної

заяви, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку,

передбаченому ч. 3 ст. 122 ЦПК України, інформації про місце проживання

(перебування) фізичної особи.

Про відкриття провадження у цивільній справі або про відмову у відкритті

провадження у цивільній справі суддя постановляє відповідну ухвалу.

В ухвалі про відмову у відкритті провадження у справі суддя повинен

зазначити підстави відмови у відкритті провадження, роз’яснити право на

апеляційне оскарження ухвали та зазначити правові наслідки відмови у відкритті

провадження за поданою позовною заявою. Якщо суддя відмовляє у відкритті

провадження в цивільній справі, відповідна ухвала повинна бути невідкладно (у

той же або на наступний, після постановлення, день) надіслана позивачеві разом із

заявою та усіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у

справі перешкоджає повторному зверненню до суду з тотожним позовом

В ухвалі про відкриття провадження у справі суддя зазначає: 1) найменування

суду, прізвище, ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи;

2) ким та до кого пред’явлено позов; 3) зміст позовних вимог; 4) час та місце

попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є

необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що

проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним;

5) пропозиція відповідачеві подати у зазначений строк письмовізаперечення проти

позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. За загальним

правилом, ухвала про відкриття провадження у цивільній справі апеляційному

оскарженню не підлягає, крім випадку, передбаченому п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК

України, - відкриття провадження у справіз недотриманням правил підсудності.

––––––––––––––––––––

1. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія / В.В. Комаров,

В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та ін.; За заг. ред. професора В.В. Комарова. – Х.:

Харків юридичний, 2008. – 928 с.

2. Гражданское процессуальное право: учеб. / Под общ. ред. проф. Л.В.Тумановой. – М.:

ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 608 с.

3. Цивільне процесуальне право України: [Підручник для юрид.вузів і фак. /

В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар та ін.]; За ред. В.В. Комарова. – Харків:

Право, 1999. – 592 с.

4. М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник. Практика застосування цивільного процесуального кодексу

України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації,

пропозиції. Серія “Судова практика”. – Х.: Харків юридичний, 2008. – 708с.