Головна

ВИКОРИСТАННЯ ПСИХО–ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДІВ У ДОСЛІДЖЕННІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Ю. Цимбал


ВИКОРИСТАННЯ ПСИХО–ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДІВ

У ДОСЛІДЖЕННІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Ю. Цимбал

Національна академія внутрішніх справ

пл. Соломянська, 1, 03035 Київ

 

 

 

Враховуючи те, що потерпілий є живою істотою з комплексом особистісних ознак, у

тому числі і психологічних, які мають вплив на побудову його процесуально – правової

позиції у кримінальному процесі у статті розглянуто механізм виявлення зазначених

вище характеристик, які у своєму комплексі утворюють психологічний портрет

потерпілого. На підставі проведеного практичного дослідження особистості потерпілого

автором запропоновано використання ряд психологічних методик, результати

проведення яких є необхідними для врахування при здійсненні допиту потерпілого з

метою отримання достовірних даних, при встановленні з ним психологічного контакту,

при проведенні інших судово – слідчих дій та формування загальної картини можливої

поведінки у кримінальному процесі.

Ключові слова: потерпілий, психологічні характеристики потерпілого, спеціальні

психологічні знання, кримінальний процес.

Дослідження психології потерпілого є актуальною проблемою сучасної

юриспруденції, адже вона дає відповіді на ряд питань, які турбують суспільство в

цілому та правознавців зокрема. Використання психологічних даних про нього

робить процесуальні дії більш цілеспрямованими, законними і об`єктивними,

допомагає встановити справжні причини та умови вчинення злочину, уникнути

судових помилок, отримати повну та об’

єктивну інформацію про злочин і

розробити на цій основі комплекс профілактичних заходів.

Оскільки потерпілий за своєю суттю є учасником кримінального процесу,

ґрунтовне вивчення і його дослідження психологічних особливостей його

поведінки та діяльності потребує подальших наукових досліджень Механізми виявлення психологічних характеристик потерпілих досліджували

юристи та психологи: О.М. Бандуркою, В.В. Бедь, М.І. Гошовським, Н.В. Грішиною,

Б.З. Загурським, В.О. Коноваловою, М.В. Костицьким, В.В. Кошинцем,

Г.В. Ложкіним, В.Т. Маляренком, В.Я. Марчаком, І.І. Потеружею, Т.І. Присяжнюк,

В.Ю. Шепітьком та іншими. У своїх наукових працях зазначені автори торкалися

питань використання спеціальних психологічних знань у дослідженні потерпілих. На

переконання автора статті, питання практичного використання психо-діагностичних

методів дослідження особистості потерпілого недостатньо вивчене у вітчизняній

літературі, а тому потребує подальшого наукового дослідження.

Метою статті є психологічний аналіз окремих психологічних характеристик

потерпілого за наслідками авторського емпіричного дослідження, для

встановлення дієвості методик їх виявлення.

Враховуючи те, що юридична психологія є досить молодою наукою, а

багатогранність її методів дослідження та вивчення явищ, у тому числі і юридичних

є новими і проходять процес адаптації у застосуванні, зазначимо, що у механізмі

розгляду кримінальних справ щодо потерпілого є чимало дієвих методик, однак,

вони ще не відпрацьовані у практичному їх застосуванні. Саме тому, використання

спеціальних психологічних знань допомагає усунути існуючі прогалини Застосування спеціальних психологічних знань сприяє правильному

вирішенню завдань судочинства у кримінальних справах, адже, по своїй суті

психологічне знання – це система відомостей про закономірності людської

психіки, психічних явищ та процесів, поведінку та людську діяльність і є

ефективним способом дослідження психологічних характеристик потерпілого у

кримінальному процесі. Вони допомагають отримати комплексне нове знання про

його особистість в рамках конкретної кримінальної справи.

Ми провели емпіричне наукове дослідження особистості, поведінки та

діяльності потерпілих у справах приватного обвинувачення. Було використано

психодіагностичні методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив

розвитку особистості потерпілого. Вибір саме таких методів пов’язаний з тим, що

вони дають змогу виявити внутрішні психологічні характеристики особистості

потерпілого, діагностуючи саме його підсвідомість.

Одним із фрагментів психодіагностики є метод психологічного анкетування (у

формі відповідей на поставлені запитання тестів), що був нами застосований у

процесі вивчення індивідуальних психологічних станів, процесів та властивостей

потерпілого як ієрархічної системи психічної регуляції. За допомогою

розробленого нами опитувальника, який включає ряд логічно - пов’язаних між

собою запитань та завдань було досліджено психологічний вік потерпілих в рамках

графічного тесту, вплив на їх поведінку стилів батьківського виховання через

аналіз відповідей на ряд поставлених запитань та ступінь агресивності потерпілих

у повсякденномужиттіза допомогою тесту Басса–Дарки.

Анкетування як метод соціально-психологічного дослідження проводився з

метою з`ясування даних біографічного характеру, поглядів, ціннісних орієнтацій,

соціальних установок та особистісних рис потерпілих. Визначена нами вибірка

опитування характеризувалася однорідністю (тільки потерпілі) та як показали

результати – репрезентативністю. Такі результати були отримані внаслідок

перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань і, як наслідок, –

правдиві відповіді опитуваного потерпілого і вирішення проблеми, що становила

предмет дослідження [1, с. 73].Іще одним способом дослідження особистості потерпілого є проективна методика

пізнання, використана у нашому опитувальнику. Л. Франк влучно зазначав, що саме

вона є рентгенівським променем, який висвітлює глибини людської особистості [2,

с. 184]. Позитивними результатами даного емпіричного дослідження з використанням

згаданої вище методики стало виявлення мало усвідомлених чи неусвідомлених та

прихованих від спостереження ряду психологічних рис і характеристик особистості

потерпілого. Це здійснилось внаслідок використання механізму виявлення проекцій в

отриманих даних дослідження з наступною їх інтерпретацією, де за кожною такою

інтерпретацією вимальовувалася унікальна система особистісних смислів та

особливостей когнітивного стилю потерпілого. Така методика полегшує демонстрацію

змістових моментів внутрішнього світу потерпілих, які вони часто не можуть

висловитись прямо, і допомагає зорієнтуватися у складних властивостях особистості,

що часто не підлягають точному виміру або оцінці.

У нашому опитувальнику потерпілим пропонували експресивне завдання:

малюнок своєї сім`ї та драбинка (на рівень визначення власної самооцінки). Навіть,

якщо враховувати той факт, що будь-який тест, методика є лише допоміжним

інструментом в діагностиці особистості, отримані нами результати дали змогу

детально дослідити окремі характеристики потерпілих, виявити їх причинний зв'язок

із поведінкою та діяльністю. Однак, все це було здійснено нами із використанням спеціальних психологічних знань професійного психолога, інтуїція і професіоналізм

якого допомогли одержати повні та достовірні результати емпіричного дослідження,

внаслідок правильної постановки його задач. Під час даного процесу предмет

пізнання (потерпілий) вивчався в послідовності від визначення психологічної його

сутності до встановлення емпіричних критеріїв та побудови відповідної

критеріальної моделі і внаслідок накопичення необхідних дослідницьких даних

відбулося здійснення “зворотної реконструкції” психологічного змісту потерпілого.

Аналіз відбувався у послідовності : психологічні ознаки – психологічна

характеристика – встановлення психологічних властивостей – виявлення

психологічної сутності досліджуваних потерпілих в цілому.

Із результатів дослідження за допомогою методики “аналізу сімейних

взаємостосунків” [3, с. 143] найвищим показником порушення механізмів інтеграції

сім’ї потерпілих, що має “патологізуючий” вплив на них є “зсув в установках

виховання батьків на бажану стать, перевага або жіночих або чоловічих якостей”. У

55% опитаних його наявність вказує на гіперпротекцію, “емоційне відторгнення” у

батьківському ставленні, яке обумовлюється не справжніми рисами характеру, а

тими – які приписуються їх статі, чоловіку – жіночі, і навпаки. Все це зумовлює

виникнення певних психологічних комплексів, що можуть стати причиною

віктимізації особи. У 52 % опитуваних потерпілих виявлено показник “фобія втрати

дитини”, що є порушенням системи взаємного впливу членів сім`ї та наслідком того,

що батьки такої жертви мають перебільшене уявлення про її тендітність,

хворобливість та беззахисність, надмірно її опікають, що в кінцевому результаті

дійсно призводить до її дезадаптації у дорослому житті. 47% опитуваних вказали на

надмірну суворість покарання їх батьками в дитинстві, що було свого роду психо –

травмуючим фактором, а “розширена сфера батьківських почуттів” у 45 %

потерпілих є наслідком порушенням виховання, батьківського потурання, намагання

“прив’язати до себе”, такі особи втрачають відчуття відповідальності за себе,

власний вибір, течуть “за течією”. 40% потерпілих зазначили на “нерозвиненості

батьківських почуттів”, що знаходять прояв у підвищеній моральній

відповідальності, роздратовано-ворожому ставленні батьків, виснажливих

батьківських обов’язках, емоційному відторгненні. 32,5% стало показником

вираженням порушень системи взаємного впливу членів сім`ї у формі “виховної

невпевненості батьків”, зниженого рівня вимог, максимум прав при мінімумі

обов’язків у особи, виправдання батьками будь-якого невірного вчинку потерпілих.На 27% потерпілих нами виявлено вплив їх внутрішньосімейних конфліктів та

недостатнього контролю зі сторони батьків, а у 25% – “перевага дитячих якостей”.

У 23% випадків на потерпілих мав вплив надмірний контроль з боку батьків, а у

20% – надмірний рівень задоволення їх потреб та проекція на потерпілих власних

небажаних якостей батьками, внаслідок того, що вони бачили у потерпілих ті ж

риси характеру, які відчували, але не визнавали у себе, боротьба з якими допомагає

їм вірити, що у них самих вони тежзникнуть.

За допомогою проведеного дослідження у 15% опитуваних потерпілих

встановлено наслідки непослідовності батьківського виховання та недостатній

рівень задоволення потреб, а у 5% випадків виявлено : надмірні вимоги та складні

обов’язки в сім`ї, надмірні заборони або їх недостатність, недостатню суворість

при покаранні, у 2% – недостатність вимог та відсутність обов’язків.

Для чоловіків, які становлять 35% нашої вибірки більш характерними є вплив на

них внутрішньо – сімейних конфліктів та недостатній контролю зі сторони батьків,

недостатність їх вимог та відсутність обов’язків, в той час якжінки – 65% вказали на надмірні вимоги та складні обов’язки в сім`ї, надмірнізаборони або їх недостатність,

проекція на потерпілих власних небажаних якостей їхніми батьками тощо.

Вік у психології є категорією, що використовується для позначення

тимчасових характеристик індивідуального розвитку. На відміну від

хронологічного віку, що виражає тривалість існування індивіда з моменту його

народження, поняття психологічного віку позначає певну, якісно своєрідну щабель

онтогенетичного розвитку, зумовлену закономірностями формування організму,

умовами життя, навчання й виховання й що має конкретно – історичне

походження. Психологічний вік – фізичний вік, якому відповідає людина за рівнем

свого психологічного розвитку [5, с. 91].

Результати проведеного нами емпіричного дослідження “психологічного віку”

[4, с. 183] потерпілих за допомогою однойменної методики показали, що у 90%

випадків У психологічному плані потерпілі є старшими за віком, ніж насправді. В

основному різниця між психологічним та реальним віком становить 6–10 років, це

пов’язане із тим, що опитувані вказали на низькі показники ступеню насиченості

важливими подіями майбутніх періодів свого життя або ж взагалі в опитувальниках

не зазначали про своє майбутнє. Аналіз опитувальників потерпілих показав, що дані

особи зневірені, розчаровані, песимістично налаштовані щодо свого подальшого

життя, не формують планів на майбутнє. Звичайно, ми можемо це пояснити тим, що

змоменту вчинення злочину і до проведення нашого дослідження пройшов короткий

проміжок часу і дані особи не змогли адаптуватися до звичайного ритму життя,

однак, чи змінитися внутрішнє відчуття “соціального дискомфорту” залежить від

особистісних характеристик потерпілого.

У 10% випадків нашого дослідження психологічний вік потерпілих був

меншим, ніж справжній, приблизно на 2–5 років, в основному у жінок потерпілих,

що ми пов`язуємо із високим рівнем їх інфантилізму, відставанням фізичного та

інтелектуального розвитку від вікового рівня, недостатній зрілості думок, дитячій

наївності, нестійкості емоцій, збереження у психіці дорослої людини особливостей,

притаманних дитячому віку. Рівень самооцінки потерпілих виражає ступінь їх реальних та ідеальних чи

бажаних уявлень про себе. Адекватну самооцінку з тенденцією до завищення

можна прирівняти до позитивного ставлення до себе, самоповаги, прийняття себе,

відчуття власної повноцінності. Низька самооцінка, навпаки, може бути пов’язана з

негативним ставленням до себе, неприйняттям себе, відчуттям власної

неповноцінності. До рівнів самооцінки відносять: високий – особа не вважає себе

гіршою від інших і позитивно ставиться до себе, низький – неповага до себе та до

оточуючих, середній – адекватна думка про себе.

Рівень самооцінки потерпілих та жертв злочинів було визначено нами за

допомогою психо – діагностуючого тесту “драбинка” [6, с. 21]. У 42% випадків

потерпілі визначили себе як “добрих” людей, у 28% опитаних рівень оцінки

визначався за показником шкали “4”, тобто віднесення себе до “негативних людей”

людей, 17% визначили себе як “посередні” люди та 13% – як “зіркові”. У нас

відсутні дані про позиціювання потерпілими себе в рамках опитування на більш

низькі щаблі драбинки (5–7), тобто не виявлено показника неблагополучного

соціального розвитку, несприятливого досвіду соціальних взаємодій.

Аналіз рівня самооцінки потерпілих дозволяє нам зробити висновок, що дана

категорія суб’єктів кримінального процесу потребує покращання їх емоційно-

особистісного, психологічного стану, підвищення рівня соціальної адаптації.

Спеціальна психологічна робота з ними повинна бути направлена на підвищення впевненості в собі, розвиток конструктивних форм поводження та спілкування,

міжособистісних взаємин з іншими, адекватного само сприйняття та сприйняття

один одного та інших людей, самопізнання, розвиток адекватної самооцінки та

рівня домагань, зняття емоційного та нервового напруження, переживань

потерпілих. Їм необхідно донести прагнення суду встановити із ним психологічний

контакт, зрозуміти та допомогти.

У 22-х випадках опитування потерпілих нами було виявлено наявність

негативних психологічних показників сімейних взаємовідносин таких як :

відсутність емоційного контакту з батьками, ігнорація ними своїх дітей

(потерпілих) та несерйозне їх сприйняття; надмірна опіка, відсутність емоційного

контакту між членами сім’ї, психологічна дистанція між самими батьками,

ізольований статус потерпілого у відносинах із рідними, відчуття самотності,

намагання заповнити пустоту, тривога по – відношенню до себе, батьківський

егоїзм, позиціювання потерпілого на другий план, ніжінших дітей.

У 18-ти опитуваних потерпілих нами встановлено показники позитивного

батьківського впливу у формі: значимості батька, матері у сім’ї, наявність

психологічного, емоційного контакту між самими батьками та потерпілим,

важливість його персони у родинних відносинах, внутрішнє задоволення сімейним

життям, потреба у розширенні сім`ї.

За результатами проведеного емпіричного дослідження “малюнок сім’ї” [7,

с. 188–189] нами не встановлено диференціацію показників позитивного або ж

негативного батьківського впливу на потерпілих жінок чи чоловіків, що свідчить

про однакове його ними сприйняття.

Напруженні сімейні стосунки, розбіжності самооцінки та оцінки достоїнств

людини батьками, як вважають психологи, є причиною афекту неадекватності

потерпілих. Він спотворює їх уявлення про ставлення тих, хто її оточує до себе, чим

зменшує ефективність зусиль, спрямованих на нормалізацію системи стосунків

індивіда, повернення його поведінки до нормального стану. Тому, по великому

рахунку, такі особи, ведуть агресивний спосіб життя, наражаючись, певним чином,

на навколишню небезпеку і в кінцевому результаті стаютьжертвами злочинів Ступінь агресивність потерпілих був виявлена нами за допомогою

психодіагностуючої методики “тест Басса–Дарки” [8, с. 78]. Числові індекси якого

показали, що у 29 % потерпілих схильність до активних прямих форм агресивної

поведінки є вище допустимої норми (фізична агресія, образа), що свідчить про те,

наскільки авторитетні для даного потерпілого фізична сила та словесна атака.

Непряміформи агресії (вербальна), які вказують на психологічну втому, внутрішній

нестабільнийемоційнийстанособиперетнулидопустимумежу у 18% опитаних.

Визначений нами за наслідками числових показників різних форм агресії

потерпілих (негативізм, дратівливість, підозрілість, почуття провини) індекс

ворожості (у 30% потерпілих) дозволяє встановити ступінь відчуженості людини

від зовнішнього світу, розчарування у соціальному спілкуванні, співробітництві,

взаємній спільності поглядів, взаємодопомозі. Заміна цінностей запобіганням

соціальним контактам і суперництву.

Індекс агресивності потерпілих у розмірі 40% підтверджує те, що віктимною

спрямованістю свою поведінки потерпілі часто самі провокують вчинення щодо них

злочинів. Це виявляється ужорстокостіщодо оточуючих, пияцтві, цинізмі, провокації.

Ми невипадково обрано саме показник агресивності потерпілих для його

дослідження, адже крім віктимного впливу на діяльність, він є важливим для

врахування при здійсненні допиту потерпілого з метою отримання достовірних даних, при встановленні з ним психологічного контакту, при проведенні інших

судово-слідчих дій та формування загальної картини можливої поведінки у

кримінальному процесі.

Дослідження певних особливостей формування психологічних характеристик

потерпілих дозволило виявити у них за допомогою розроблених та адаптованих

опитувальників високий процент показників “патологізуючого впливу” стилів

батьківського виховання, психологічного віку, рівня самооцінки, мікроклімату у

сім’ї та ступеню агресивності та їхній вплив на формування віктимної поведінки і

діяльності у кримінальному процесі. Наведені автором числові показники їх

впливу можуть бути використані у практичній діяльностіз допомоги потерпілим, у

процесі їх адаптації після злочину. Адже, більшість опитаних є невпевненими в

собі, замкнутими людьми, із нав’язаними батьками певними психологічним

комплексами, що іздійснює вагому роль у формуванні “статусужертви”.

––––––––––––––––––––

1. Основи психології : Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Романця. – Вид. 6-те,

стереотип. – К. : Либідь, 2006. – 632с.

2. Франк Л. В. Некоторые теоретические вопросы становления советской виктимологии /

Л. В. Франк // Потерпевший от преступления – Владивосток, 1974.

3. Райгородський Я. Д. Практична психодіагностика. Методики і тести : навчальний

посібник / Я. Д. Райгородський. – Самара : БАХРАХ – М, 1998. – 430с.

4. Римська Р., Римський С. Практична психологія в тестах / Р. Римська, С. Римьский //

Психолог - №2. – 2005. – С. 183.

5. Основи психології : Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Романця. – Вид. 6-те,

стереотип. – К. : Либідь, 2006. – 632с.

6. Пироженко І О. Психологічний супровід інноваційно – освітніх технологій : навчально –

методичий посібник / І.О. Піроженко – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006. – 48с.

7. Практикум з психології : навч. посіб. – К. : МАУП, 2007. – 328 с.

8. Практична психологія та соціальна робота – К., 2002 – 232 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук