Головна

ФУНКЦІЇ ПРОКУРОРА НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ В. Луцик


ФУНКЦІЇ ПРОКУРОРА НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ

КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ

В. Луцик

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У статті досліджено теоретичні проблеми функцій прокурора на досудових стадіях

кримінального судочинства, шляхи їх реформування на сучасному етапі розвитку

кримінального процесу. Проаналізовано сучасний стан даної проблеми та надаються

пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: прокурор; функції прокурора; кримінальне переслідування, нагляд за

додержанням законів органами, що здійснюють дізнання та досудове слідство.

Реформування кримінального судочинства, яке активно здійснюється в

сучасних умовах зумовлює потребу у переосмисленні діяльності прокурора у

кримінальному процесі з метою гармонізації нашого законодавства з правом

Європейського союзу.

Проблемам функцій прокурора в кримінальному судочинстві були присвячені

праці значної кількості науковців С.Н. Алексєєва, Б.Т. Безлєпкіна, В.Н. Галузо,

В.Ф. Крюкова, В.А. Лазарєвої, М.С. Строговича, О.О. Тушева, А.Г. Халіуліна,

Н.І. Щегель та інших вчених, однак проблеми функцій прокуратури на досудових

стадіях кримінального процесу залишаються актуальними, що зумовлено

подальшим реформуванням кримінального судочинства, розробленням нового

КПК України.

З огляду на це метою дослідження є спроба теоретичного осмислення системи

функцій прокурора у кримінальному судочинстві та вироблення певних

пропозицій

щодо вдосконалення кримінально–процесуального законодавства.

Конституція України у ст. 121 закріпила такі функції прокурора, які

реалізуються у сфері кримінального судочинства: підтримання державного

обвинувачення в суді; нагляд за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за

додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а

також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з

обмеженням особистої свободи громадян.Відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України,

прокуратура в Україні має стати єдиним органом, на який покладається виконання

таких функцій:

а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-

розшукову діяльність та досудове розслідування;

б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення обвинувачення,

процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та складання

обвинувального акта;

в) нагляд за додержанням законів органами та установами, які виконують

судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи

примусового характеру, пов'язаніз обмеженням особистої свободи громадян.

Домінуючою в сучасній кримінально-процесуальній науці позицією є поділ

кримінально–процесуальних функцій на: обвинувачення, захист та вирішення

справи. Найбільш повно поняття “обвинувачення” розкрив в процесуальній літературі М.С. Строгович, який розумів його, як обвинувальну тезу – твердження

про винуватість обвинуваченого, як кримінально–процесуальну функцію та

діяльність обвинувача, а також, як сторону обвинувачення в суді [13, с. 190].

Однак, варто пам’ятати, що кримінально – процесуальні функції визначаються

змістом кримінально – процесуального законодавства, а функції органів та осіб, які

беруть участь в кримінальному процесі, можуть визначатися та визначаються

законами про діяльність цих органів та осіб [6, с. 76].

Уперше в радянській кримінально – процесуальній науці питання про

кримінальне переслідування висвітлив М.С. Строгович. Він зазначав, що

кримінальне переслідування - це діяльність слідчого або органу дізнання і

прокурора стосовно певної особи, яка притягається до кримінальної

відповідальності як обвинувачений, спрямована на те, щоб обвинувачувати її у

вчиненні злочину, довести винність, забезпечити застосування до нього

заслуженого покарання [14;с. 65,81–82]. В курсі радянського кримінального

процесу М.С. Строгович ототожнює поняття “кримінального переслідування” та

“обвинувачення”, вказуючи, що обвинувачення є процесуальною діяльністю,

спрямованою на доведення вини обвинуваченого, а тому обвинувачення - це те ж

саме, що кримінальне переслідування [12; с. 99–100].

Дослідник Б.Т. Безлєпкін, розглядає кримінальне переслідування, як

сукупність декількох етапів: порушення кримінальної справи стосовно конкретної

особи, затримання за підозрою у вчиненні злочину, винесення постанови про

притягнення як обвинуваченого та пред'явлення обвинувачення, зміна

обвинувачення у бік погіршення, складання обвинувального висновку та

направлення кримінальної справи прокурору, затвердження обвинувального

висновку прокурором і направлення кримінальної справи до суду, підтримання

державного обвинувачення в суді першої інстанції[2; с. 89]. З такою позицією

можна погодитись, але з врахуванням того, що кримінальне переслідування не

обмежується лише порушенням кримінальної справи стосовно конкретної особи.

Навіть, якщо справа порушена за фактом вчинення злочину невідомою особою,

кримінальне переслідування як процесуальна діяльність органів досудового

розслідування, спрямована на встановлення винної особи вже розпочалася.

Набуття особою статусу підозрюваного та обвинуваченого можна розглядати, як

етапи здійснення кримінального переслідування Н.І. Щегель під кримінальним переслідуванням у кримінально-процесуальній

діяльності розуміє регламентовану кримінально-процесуальним законом діяльність

спеціально уповноважених органів держави (дізнавача, начальника органу

дізнання, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора, його заступників і

помічників) в межах їхньої компетенції, а також потерпілих, цивільних позивачів,

їхніх представників, спрямована на забезпечення невідворотності юридичної

відповідальності за вчинений злочин, шляхом порушення кримінальної справи,

затримання особи, що вчинила злочин, застосування заходів кримінально-

процесуального примусу, формулювання обвинувачення та підтримання

державного обвинувачення з метою застосування до них кримінального покарання

[18; с. 7].

Проблему співвідношення функцій нагляду за додержанням законів органами,

які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство і

кримінального переслідування розглядалася в аспекті їх функціональних зв'язків в

діяльності прокурора. А.Г. Халіулін виокремив наступні такі три типи

функціональних зв'язків: 1. Функція нагляду за додержанням законів переходить у здійснення

кримінального переслідування (у випадку порушення кримінальної справи за

результатами наглядової перевірки, у разі затвердження прокурором

обвинувального висновку і направлення справи до суду).

2. Функція нагляду за додержанням законів, здійснювана прокурором, є

спонукальною для здійснення функції кримінального переслідування слідчим

(дізнавачем). Це відбувається у випадку давання прокурором вказівок про

притягнення особи, як обвинуваченого, кваліфікації злочину і обсяг

обвинувачення, у разі скасування прокурором постанови про закриття чи

зупинення провадження у справі.

3. Функція нагляду за додержанням законів безпосередньо не переходить у

функцію кримінального переслідування (у разі скасування постанови слідчого про

притягнення особи, як обвинуваченого, у разі закриття прокурором справи за

реабілітуючими обставинами)[16; с. 133–134].

Ще одну точку зору про співвідношення кримінального переслідування і

прокурорського нагляду сформульовано у працях В. Лазарєвої, Т. Цапаєвої,

С. Алексєєва. Розглядаючи кримінальний процес, як одне ціле, автори дійшли

висновку про те, що ця цілісність зумовлює цілісність і єдність правового статусу

(функції) прокурора упродовж всієї її тривалості: “логіка вимагає, щоб він

залишався єдиним на всіх стадіях процесу” [17; с. 21]. На підставі підлеглості

завдань досудового слідства судовому розгляду, С. Алєксєєв сформулював тезу

про те, що діяльність прокурора у стадії досудового розслідування обумовлена

завданням, що стоїть перед ним, в судовому розгляді. Це завдання, яке полягає в

тому, щоб обґрунтувати перед судом висунене органами досудового розслідування

і пред’явлене конкретній особі обвинувачення, може бути реалізоване лише у тому

випадку, якщо саме досудове розслідування провадиться законно, а пред'явлене

особі обвинувачення обґрунтоване достатньою сукупністю доказів[1; с. 114]. “Для

того, щоб мати можливість продовжити кримінальне переслідування в суді,

прокурор зобов'язаний забезпечити законність досудового розслідування і

дотримання прав усіх його учасників” [7; с. 393].Однак, з цією позицією не можна погодитись цілком. Зокрема, кримінальне

переслідування за обсягом діяльності прокурора значно вужче, ніж нагляд за

додержанням законів органами, які здійснюють ОРД, дізнання та досудове

слідство. У зміст кримінального переслідування входить винятково діяльність

прокурора щодо обвинувачення конкретної особи у вчиненні злочину на

досудовому слідстві, а також у підтриманні державного обвинувачення на

судових стадіях кримінального судочинства. Нагляд за виконанням законів

органами, що здійснюють ОРД, дізнання і досудове слідство, має на меті

реальне забезпечення засобами прокурорського нагляду безумовного

дотримання прав і свобод людини і громадянина правоохоронними органами

при реалізації їх повноважень по попередженню і припиненню злочинів,

ефективного вирішення ними завдань швидкого, всебічного і повного розкриття

злочинів, викриття винних у цьому осіб; точної відповідності закону

процесуальної діяльності щодо розслідування кримінальних справ незалежно

від їх підслідності.

Автори ґрунтовної праці “Настільна книга прокурора” під кримінальним

переслідуванням у досудових стадіях кримінального процесу розуміють діяльність

в межах їхньої компетенції спеціально уповноважених осіб, спрямовану на

забезпечення невідворотності покарання за вчинений злочин [9; с. 323]. Відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України,

затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року, кримінальне

переслідування - виняткова процесуальна функція прокурора, яка полягає у

висуненні від імені держави обвинувачення, направленні кримінальної справи до

суду, підтриманні державного обвинувачення в суді, участі у перегляді судових

рішень у кримінальних справах в апеляційній та касаційній інстанціях [4]. Тобто,

якщо керуватися цим визначенням, діяльність прокурора фактично зводиться до

підтримання державного обвинувачення у суді, а також збиранні доказів, які

викривають обвинуваченого, затриманні особи за підозрою у вчинені злочину,

застосуванні заходів процесуального примусу, притягненні особи як

обвинуваченого та складанні обвинувального висновку.

Якщо, звернутися до досвіду законотворення Російської Федерації, то в КПК

РФ закріплено положення про те, що прокурор уповноважений в межах наданої

йому законом компетенції здійснювати від імені держави кримінальне

переслідування, а також нагляд за процесуальною діяльністю органів дізнання та

досудового слідства (ч. 1 ст. 37 КПК РФ). Отже, якщо дослівно тлумачити дану

норму права, то випливає, що прокурор виконує на досудових стадіях лише дві

функції.З цим положенням не погоджуються науковці, зокрема В.І. Рохлін та

І.І. Сидорук виділяють основну наглядову функцію прокуратури, що має дві

складові - нагляд за додержанням законів та захист прав, свобод людини і

громадянина, а також інші функції, виконання яких покладене на прокуратуру

законом [10;с. 76]. В.П. Рябцев виділяє п’ять функцій прокуратури у

кримінальному процесі: нагляд за додержанням законів, кримінальне

переслідування за вчинення злочинів, досудове розслідування злочинів, участь у

правотворчій діяльності, координація діяльності правоохоронних органів по

боротьбі із злочинністю [11;с. 65]. Н.І. Костенко виділяє чотири функції:

додержання законів, кримінальне переслідування, координацію діяльності

правоохоронних органів, участь у правотворчій діяльності [5; с. 19]. В.Н. Галузо

виокремлює вісім функцій прокуратури: нагляд за додержанням законів,

кримінальне переслідування, координація діяльності правоохоронних органів по

боротьбі із злочинністю, участь у розгляді справ судами, міжнародна співпраця,

участь прокурорів у засіданнях органів державної влади і місцевого

самоврядування, розгляд та вирішення заяв, скарг і інших звернень[3; с. 86–87].

О.О. Тушев виокремлює такі функції прокурора в кримінальному процесі:

боротьба із злочинністю, правозахисна діяльність, кримінальне переслідування,

керівництво процесуальною діяльністю органів досудового слідства, координація

діяльності правоохоронних органів, встановлення об’єктивної істини у справі [15;

с. 43]. І хоча така класифікація автора заслуговує на увагу з погляду повноти

діяльності прокурора на досудовому слідстві, вважаємо, що у цьому випадку

автором ототожнюються функції та напрямки діяльності прокуратури, що

призводить до такого розмаїття процесуальних функцій прокурора.

Як зазначає В.В. Устинов, прокурор у кримінальному судочинстві виконує

двояку державну функцію: очолюючи систему державних органів, що здійснюють

кримінальне переслідування, бере участь у кримінальному процесі на основі

принципу змагальності як сторона обвинувачення, і водночас є державним

гарантом забезпечення прав і законних інтересів осіб, які постраждали від

злочинів, осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне переслідування, а також

інших осіб, залучених в сферу кримінально-процесуальних відносин. Г.В. Мовчан зазначає, що діяльність прокурора в кримінальному процесі є

поліфункціональною, оскільки залежно від стадії кримінального процесу

складається із функцій кримінального переслідування, підтримання державного

обвинувачення в суді, нагляду за дотриманням закону органами, які здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, нагляду за

дотриманням закону під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а

також під час застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з

обмеженням особистої свободи громадян, правозахисної функції, яка полягає у

наглядіза дотриманням прав і свобод людини [8; с. 15].

Не можна повною мірою погодитись з такою думкою, оскільки до структури

функцій прокурора у кримінальному судочинстві, автор невиправдано включає

нагляд за дотриманням закону під час виконання судових рішень у кримінальних

справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру,

пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, який є самостійною

конституційною функцією прокурора та відбувається, як правило, поза межами

кримінального процесу у сфері додержання кримінально-виконавчого

законодавства.

Варто погодитися з думкою, що при законодавчій регламентації функції

кримінального переслідування доцільно було б врахувати досвід процесуального

забезпечення цієї функції у розвинутих правових державах світової спільноти

(США, Великобританії, Шотландії, Німеччині, Франції, Італії та ін.), які

провідному суб’єктові сторони обвинувачення – прокуророві, – законодавчо

надають право порушувати та припиняти кримінальне переслідування, особисто

проводити слідчі дії чи в повному обсязі розслідувати злочини, в тому числі, і у

справах, порушених іншими правоохоронними органами, приймати з відома суду

альтернативні кримінальному переслідуванню процесуальні рішення, створювати

на досудових стадіях кримінального судочинства рівні правові умови як особам,

що проводять розслідування, так і учасникам процесу, що здійснюють захист від

підозри або обвинувачення [6; с. 136-137]

В зв’язку з вищенаведеним, вважаємо, що в сучасних умовах прокуратура

повинна виконувати, як функцію кримінального переслідування, реалізація якої

може покладатись на спеціально визначену особу – державного обвинувача, так і

функцію нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно –

розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, забезпечення виконання якої

повинно покладатись на відповідних територіальних прокурорів та їх заступників.

––––––––––––––––––––

1. Алексеев С.Н. Надзор за соблюдением прав и свобод участников уголовного процесса

в системе конституционных гарантий прав и свобод человека и гражданина и

полномочий прокурора (досудебные стадии): дис.. на соиск.. канд. юрид. наук/

С.Н. Алексеев. – Самара, 2002 – 203 с.

2. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс: Учебник / [Под ред. проф. И.Л. Петрухина]. – М.:

Проспект, 2001. – 122 с.

3. Галузо В.Н. Функции прокуратуры // Прокурорский надзор / Под ред. Г.П. Химичевой.

– М., 2001. – 348 с.

4. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом

Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 року// Офіційний вісник Президента

України. – 2008. – №12. – ст. 486.

5. Костенко Н.И. Прокуратура в государственном механизме Российской Федерации:

автореф. дис.. на соиск.... канд. юрид. наук/ Н.И. Костенко. – М., 1996. – 20 с.

6. Крюков В.Ф. Уголовное преследование в досудебном производстве: уголовно-

процессуальные и надзорные аспекты деятельности прокурора / В.Ф. Крюков. – М. :

Норма, 2010. – 480 с.

7. Лазарева В.А. Вопрос о соотношении предварительного расследования и судебного

разбирательства в свете состязательности уголовного судопроизводства // Государство

и право: вопросы методологии, теории и практики функционирования. Сборник

научных статей, посвященных 35-летию юридического факультета. – Самара: Изд-во

Самарского университета, 2006. – С. 386-397.

8. Мовчан Г.В. Процесуальні повноваження прокурора у досудовому провадженні та в

суді першої інстанції/ Г.В. Мовчан. – автореф. дис. канд. юрид. наук. – Харків, 2010. –

20 с.

9. Настольная книга прокурора / Под ред. С.И. Герасимова. – М. : Экслит, 2002. – 850 с.

10. Рохлин В.И., Сыдорук И.И. Отрасли и направления прокурорской деятельности //

Прокурорский надзор в Российской Федерации / [Под ред. В.И. Рохлина]. - СПб., 2000.

– 257 с.

11. Рябцев В.П. Функции и направления деятельности органов прокуратуры //

Прокурорский надзор в Российской Федерации / Под ред. А.А. Чувилева. – М., 2000. –

317 с.

12. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович. – М., 1958. –

703 с.

13. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович. - М., 1968. –

Т. 1. – 470 с.

14. Строгович М.С. Уголовное преследование в советском уголовном процессе /

М.С. Строгович. – М., 1951. – 191 с.

15. Тушев А.А. Прокурор в уголовном процессе Российской Федерации / А.А. Тушев. –

СПб.: Издательство Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2005. – 325 с.

16. Халиулин А.Г. Осуществление функции уголовного преследования прокуратурой

России / А.Г. Халиулин. – Кемерово : “Кузбассвузиздат”, 1997. – 223 с.

17. Цапаева Т.Ю. Участие прокурора в доказывании на предварительном следствии/

Т.Ю. Цапаева. – Самара: Изд-во "Самарский университет", 2004. – 140 с.

18. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування: зміст та форма: автореф. дис... канд. юрид.

наук: 12.00.09 / Н.І. Щегель. – К., 2007. – 18 с

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук