Головна

ТРУДОВЕ ПРАВО ТА ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМА СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИН ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ О. Іваночко


ТРУДОВЕ ПРАВО ТА ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УДК 349.3 СИСТЕМА СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИН ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ О. Іваночко Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, 79000 Львів, Україна тел. (032) 96-47-97 У статті проаналізовано систему складних життєвих обставин, що зумовлюють виникнення права фізичних осіб на соціальне обслуговування. Автор визначає недоліки законодавчого закріплення цих обставин та пропонує шляхи удосконалення. Ключові слова: складна життєва обставина; соціальне обслуговування. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Правовою підставою соціального обслуговування фізичних осіб в сучасній теорії права соціального забезпечення вважають соціальні ризики. Прийнятий у 2003 році Закон України «Про соціальні послуги» [1] легалізував поняття складної життєвої обставини як різновиду соціального ризику та закріпив систему таких обставин. Водночас в законі не врегульовано правові умови виникнення права особи на соціальне обслуговування як одного із видів соціального забезпечення громадян, що ускладнює застосування його положень при реалізації особою права на соціальне обслуговування. При відсутності законодавчих положень актуальним є науковий аналіз системи складних життєвих обставин, що зумовлюють виникнення права на соціальне обслуговування. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання цієї проблеми і на які опирається автор, виділення невирішених раніше частин загаль- ної проблеми, котрим присвячується ця стаття. Складні життєві обставини є частиною наукової концепції обґрунтування предмету права соціального за без- печення «соціального ризику». Водночас, зважаючи на додатковий характер соціального обслуговування, проблеми виникнення права особи на цей вид соціального забезпечення досліджувалися лише в структурі загальної теорії права соціального забезпечення. Соціальному обслуговув

анню присвячені дисертаційні дослідження Л.П. Шумної, В.Ю. Юровської, наукові статті Н.Б. Болотіної, С.М. Синчук, В.Л. Стрепка та підручникиВ.Я. Бурака, Б.І. Сташківа, П.Д. Пилипенка.Формулювання цілей статті (постановка завдання). Водночас система правових підстав, що зумовлюють реалізацію права на соціальне обслуговування фізичних осіб в Україні не досліджувалась. Тому метою статті є теоретичний аналіз таких обставин та їх правове забезпечення. Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Відповідно до закону України «Про соціальні послуги» складною життєвою обставиною є така обставина, що об’єктивно порушує нормальну життєдіяльність особи та наслідки якої вона не може подолати самостійно (абз. 2 ч. 1 ст. 1). Схожі за змістом розуміння цієї категорії ми зустрічаємо також у науковій літературі. Так, Ж.А. Горбачова, О.Є. Мачульска складну життєву обставину розглядають як ситуацію, що об’єктивно порушує життєдіяльність громадян і яку вони не можуть подолати самостійно [2, с. 246]; Л.І. Лазор, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко – як ситуацію, в якій особа опинилася з незалежних від неї обставин, коли вона не в змозі їх подолати власними зусиллями або за допомогою тих членів сім’ї, якізобов’язані надати таку допомогу [3, с. 72]. Відповідно до закону, систему складних життєвих обставин складають обставини, що обмежують життєдіяльність особи. Такими є: інвалідність, часткова втрату рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо [1, абз. 2 ч. 1 ст. 1]. Інвалідність є мірою втрати здоров’я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливостіздійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних чинників [4, абз. 3 ч. 1 ст. 1]. Наявність такого соціального ризику визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України [5, ст. 3]. Інвалідність як підстава соціальної реабілітації досліджувалась Л.П. Шумною. Науковець зазначає, що з правової точки зору інвалідність – це соціальний ризик, внаслідок якого стійкі розлади функцій організму спричиняють обмеження життєдіяльності, що є підставою для виникнення правовідносин з реабілітації інвалідів як виду соціально-забезпечувальних правовідносин, в силу обов’язків держави утримувати, захищати і піклуватися про інвалідів[6, с. 14]. Обов’язок держави надати інвалідам соціальне обслуговування зумовлена двома причинами Перша, це відсутність родичів чи інших осіб, які зобов’язані особу утримувати (наприклад, відділення територіального центру вдома чи у стаціонарах обслуговують лише одиноких інвалідів). І друга – специфіка потреб інваліда (виготовити інваліду необхідні засоби пересування, протезні вироби можуть лише спеціалізовані медичні заклади). Інвалідність як підстава виникнення права на соціальне обслуговування має особливості. Так, для здійснення пенсійного чи допорогового забезпечення достатнім є факт інвалідності, її група та причина. Натомість, для отримання права на соціальне обслуговування МСЕК повинна визначити обсяг та види такого обслуговування [7, п. 1.2]. При цьому, зазначені види особа зможе використовувати лише за умови дотримання рекомендації МСЕК. Часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я є тим соціальним ризиком, який зумовлює лише виникнення права на соціальне обслуговування. Відповідно до законодавства часткова втрата рухової активності є підставою для соціального обслуговування громадян похилого віку чи хворих (із числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнані такими в порядку, затвердженому МОЗ [8, абз. 1 п. 4]. На підставі цього можна виділити дві ознаки, якими характеризується цей соціальний ризик. Першою є нездатність особи до самообслуговування. Другою – необхідність постійного стороннього догляду [8, п. 4; 9, ст. 36]. Як зазначає М.Н. Марченко юридичними фактами мають бути лише ті обставини, наявність чи відсутність яких можна достовірно визначити і які можна закріпити формально [10, с. 697]. Соціальний ризик – старість (як різновид юридичного факту) таким вимогам не відповідає, оскільки момент її настання залежить від багатьох чинників. Зокрема від віку, способу та умов життя особи, стану здоров’я, місця проживання, генетичних властивостей тощо. Також не можемо погодитися з тим, що потреба особи у соціальному обслуговуванні зумовлена винятково частковою втратою рухової активності. Є й інші негативні наслідки, до яких призводить вік особи. Такими можуть бути погіршення пам’яті, зору, слуху тощо. Крім цього, в Україні офіційно визнано, хто належить до осіб похилого віку. Це особи, які досягли пенсійного віку та особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Втрата здатності до самообслуговування є ширшим поняттям, ніж часткова втрата рухової активності. Зазначене поняття охоплює усі випадки негативних наслідків для осіб похилого віку чи хворих, пов’язані зі станом здоров’я, що призводять до необхідності соціального обслуговування. З огляду на сказане пропонуємо таку обставину, як часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю чи станом здоров’я замінити на втрата здатності до самообслуговування через похилий вік чи стан здоров’я. Ще однією обставиною, що обмежує життєдіяльність особи, закон виділяє психологічний чи психічний розлад особи. Однак, подальший аналіззаконодавства свідчить про відсутність окремих видів соціального обслуговування, пов’язаних лише з таким соціальним ризиком. Вживаються поняття «розумова відсталість будь-якого ступеня» [11, п. 1.1], «психічні захворювання» [12, п. 1.1], «фізичні та/або розумові вади розвитку» [13, п. 4.2]. Поряд із цими обставинами передбачається і обов’язкова наявність інших обставин (наприклад, інвалідність [13, п. 4.1]), які в сукупності дають можливість особі реалізувати своє право на соціальне обслуговування. Вважаємо, що зазначені обставини визначають міру втрати здоров’я особою, зумовлюють повну чи часткову втрату здатності до самообслуговування. Тому, нема доцільності виділяти їх окремо. Оскільки, поняттям «втрата здатності до самообслуговування через стан здоров’я» охоплюються і наведені нами випадки.До обставин, що обмежують життєдіяльність особи належать також і відсут- ність роботи. Ми вважаємо, що цей термін вжито некоректно. Сама відсутність роботи ще не є причиною для надання особі соціального обслуговування. Особа обов’язково має звернутися у державну службу зайнятості. І лише реєстрація особи як такої, що шукає роботу є підставою для надання їй відповідних послуг (пошук підходящої роботи, професійна консультація, підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, одержання інформації у сфері зайнятості [14, ст. 9]). Однак не лише визнання особи такою, що шукає роботу є підставою для соціального забезпечення особи. Право на соціальне обслуговування мають такожі безробітні. З огляду на те, що закон України «Про зайнятість населення» осіб, що шукають роботу та безробітних охоплює поняттям «незайняті громадяни» (ст. 24), пропонуємо обставину «відсутність роботи» замінити на «незайнятість». У такий спосіб ми окреслимо весь суб’єктний склад правовідносин із соціального обслуговування, і одночасно узгодимо положення національного законодавства. Сирітство як правова підстава надання соціального обслуговування також має свої особливості. Згідно із положенням закону дитина-сирота – це дитина, в якої померли чи загинули батьки [15, абз. 5 ч. 1 ст. 2]. Поняття сирітства включає дві складові: (1) втрата годувальника, як підстава матеріального соціального забезпечення; (2) відсутність піклувальника. Саме друга складова зазначеного поняття і призводить до необхідності соціального обслуговування дітей. Аналізуючи законодавство бачимо, що потрібну ознаку має і складна життєва обставина – позбавлення батьківського піклування. Це видно на прикладах соціальних послуг, які надаються дітям, позбавлених батьківського піклування: виховання у дитячих будинках сімейного типу[16, п. 2]; утримання та виховання в інтернатних закладах різних типів[17, п. 1.1.] тощо. Одержувачами таких послуг є діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх помер- лими, відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місце- знаходження, тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти [15, абз. 6 ч. 1 ст. 2]. Тому, пропонуємо внести зміни у закон України «Про соціальні послуги» та законодавчо закріпити правовою підставою соціального обслуговування «відсут- ність батьківського піклування». Наступним соціальним ризиком є насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї. Під насильством у сім’ї слід розуміти будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’їщодо іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права та свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю [18, абз. 1 ч. 1 ст. 1]. Офіційного тлумачення законодавчих термінів «зневажливе ставлення» та «негативні стосунки в сім’ї» нема. Можливість отримання особою соціального обслуговування за умов настання зазначених обставин залежить від індивідуальних потреб особи. Тому, наявність чи відсутність зневажливого ставлення та негативних стосунків в сім’ї визначається шляхом соціального інспектування представниками соціальних служб на підставі одержаної інформації про сім’ю [19, п. 2]. Під соціальним інспектуванням слід розуміти систему заходів, спрямованих на виявлення, здійснення аналізу, нагляду за умовами життєдіяльності сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах, моральним, фізичним і психічним станом дітей та молоді, оцінку їх потреб, контроль за дотриманням державних стандартів і нормативів у сфері соціальної роботи [20, абз. 4 ч. 1 ст. 1]. Таким чином, одержавши негативну інформацію про сім’ю центри соціальних служб (у разі потреби також іззалученням інших суб’єктів) визначають склад сім’ї, основні проблеми і потреби її членів тощо, за результатами чого складається акт обстеження житлово-побутових умов сім’ї. На підставі отриманої під час соціального інспектування інформації такі центри підтверджують або спростовують одержану інформацію, тобто встановлюють наявність чи відсутність факту зневажливого ставлення та негативних стосунків у конкретній сім’ї. Таким чином, результати соціального інспектування мають безпосередній вплив на обсяг та зміст соціального обслуговування громадян, які постраждали внаслідок зневажливого ставлення та негативних стосунків. Безпритульність як правова підстава соціального обслуговування – це такий соціальний стан особи, за якого повнолітня особа проживає на вулиці, в парках, підвалах, під’їздах будинків, на горищах, об’єктах незавершеного будівництва, в інших місцях, непризначених та непридатних для проживання, у тому числі жилих приміщеннях, що перебувають в аварійному стані; а також особи, які мають притулок [15, абз. 1–4 ч. 1 ст. 2]. Виправданим є законодавче розмежування правової підстави «безпритульність» для дітей. Додатково таке поняття охоплює ще й самотність дітей з причин покинення їх батьками, самостійного залишення сім’ї чи дитячих закладів, де вони виховувалися [15, абз. 4 ч. 1 ст. 2]. Безпритульність та відсутність житла є також соціальними ризиками, які зумовлюють настання складної життєвої обставини. Розмежування цих ризиків (бездомності та безпритульності) пов’язане насамперед із специфікою суб’єктного складу соціально-обслуговуючих правовідносин. У випадку безпритульності – це діти, які були покинуті батьками, самізалишили сім’ю або дитячізаклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання. За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого Фонду ООН) до таких дітей належать: які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (закинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного притулку і кожен день ночують будь-де; які підтримують контакт зі сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживань відносно них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці; вихованці інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці. Враховуючи віковий критерій, відсутність навичок самостійного життя, неспроможність самостійно приймати певні рішення у зв’язку з відсутністю життєвого досвіду стали причиною для надання безпритульним відповідного соціального обслуговування Важливо зауважити, що поняття «відсутність житла» як соціальний ризик у законодавчій практиці не розглядається. Легалізовано поняття «бездомність», під яким розуміють соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь- якого житла, призначеного та придатного для проживання [15, абз. 1 ч. 1 ст. 2]. Крім цього, у галузевих нормативно-правових актах, які регулюють надання окремих видів соціального обслуговування також вжито термін «бездомність». З огляду на це пропонуємо термін «відсутність житла» у законі України «Про соціальні послуги» замінити на – «бездомність» і розглядати його як обставину, що обмежує життєдіяльність особи внаслідок відсутності призначеного та придатного для проживанняжитла ізумовлює потребу у соціальному обслуговуванні. Розвиток суспільних відносин зумовив появу також нових соціальних ризиків, внаслідок настання яких особа потребує соціального обслуговування. Хоча, законом України «Про соціальні послуги» вони не передбачені, положення інших нормативних актів свідчать не лише про їх наявність у суспільстві, а й про їх визнання законом. Одним з таких ризиків є звільнення з місця позбавлення волі. Підтвердженням сказаного є те, що передбачено можливість надання відповідним громадянам обслуговування у формі соціального патронажу. Останній включає надання тимчасового притулку, послуг із працевлаштування, освітніх, побутових, реабілітаційних, медичних, психологічних, юридичних та інших соціальних послуг [21, ч. 1 ст. 9; 22, п. 2.2]. В Україні не легалізовано поняття «звільнення з місця позбавлення волі». Однак, зважаючи на перелік осіб, які належать до звільнених [21, ч. 1 ст. 1], можна говорити, що звільнення з місця позбавлення волі – закінчення терміну покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, а також дострокове звільнення від подальшого відбування зазначених видів покарань на підставах, передбачених законом. Ще одним соціальним ризиком, який з кожним роком набуває дедалі більшого поширення є захворювання на СНІД. Необхідність розглядати його підставою соціального обслуговування зумовлено, на нашу думку, кількома причинами. По – перше, зараження СНІДом сьогодні набуло глобальних масштабів. Оцінний показник поширеності ВІЛ-інфекції серед дорослого населення є одним з най- вищих в європейському регіоні і становить 1,63 відсотка. За критеріями Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу та Всесвітньої організації охорони здоров’я стан поширеності ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні класифікується як концентрована епідемія [23, преамбула]. Тобто, потребу у соціальному захисті такої категорії громадян суспільство вже визначило. По-друге, зараження таким вірусом в переважній більшості випадків настає з незалежних від особи обставин. Особі або невідомо, про наявність вірусу у іншої особи, з якою у неї виникають відносини, або вона стаєжертвою недбалості медичних працівник. Тобто об’єктивний характер. По- третє, увагу на соціальну незахищеність такої категорії громадян звернула міжнародна спільнота. Як зазначається у Міжнародних основних принципах «ВІЛ/СНІД і права людини», прийнятих другою міжнародною консультацією по ВІЛ/СНІДу і правах людини в 1998 р., у зв’язку із світовою пандемією інфекції «державам слід переглянути і реформувати законодавство в сфері суспільної охорони здоров’я, мається на увазі забезпечити, щоб воно дало можливість адекватно вирішувати питання охорони здоров’я населення, які виникають у зв’язку із ВІЛ/СНІДом … і щоби воно відповідало міжнародним зобов’язанням в сфері прав людини» [24, с. 7]. Крім цього, в Україні вже прийнято ряд законодавчих актів, на підставі яких ВІЛ/СНІД інфіковані отримують необхідний комплекс соціального обслуговування. До таких належать закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»; Стандарт надання соціальних послуг з догляду і підтримки для людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом; Стандарт надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ-інфекції серед осіб з високим ризиком інфікування ВІЛ статевимшляхомта інші.Відповідно до закону України «Про соціальні послуги» малозабезпеченість також входить в систему тих соціальних ризиків, які зумовлюють виникнення права особи на соціальне обслуговування. Це кількісна категорія, яка визначається на підставі співвідношення середньомісячного сукупного доходу сім’ї (одинокої особи) з прожитковим мінімумом доходів громадян, визначеним законодавством на поточний рік [25, с. 6–7; 26, с. 59; 27, абз. 3 ч. 1 ст. 1]. С.М. Синчук вказує, що малозабезпеченість як соціальний ризик визначає неспроможність особи чи сім’ї з огляду на об’єктивні чинники забезпечити власний дохід на рівні прожиткового рівня в державі [26, с. 59]. Водночас у законодавстві не передбачено жодного виду соціального обслуговування, на який особа чи її сім’я має право у зв’язку із малозабезпеченістю. Отже така правова підстава не є самостійною обставиною, що зумовлює необхідність соціального обслуговування. Наявність її чи відсутність є додатковою умовою і визначає відповідно безоплатність чи платність надання соціальних послуг. Закріпивши «самотність» як правову підставу соціального обслуговування фізичних осіб в Україні, законодавець не визначає його поняття. Окрім цього, у правових положеннях зустрічаємо термін «одинокість» [9, ч. 2 ст. 38]. З філологічної точки зору зміст понять «самотність» та «одинокість» є тотожними. Під ними розуміють відсутність, сім’ї, рідних, близьких [28, с. 828, 1292]. З метою забезпечення термінологічної єдності пропонуємо легалізувати поняття «одинокість» як соціальне становище особи, яке проявляється у відсутності родичів чи інших осіб, якіза законом повинні таку особу утримувати.При вирішенні питання про надання особі того чи іншого виду соціального обслуговування одинокість є елементом складного юридичного факту, який складається із кількох обставин. До таких обставин належать похилий вік; інвалідність; хвороба тощо [8, п. 13]. Тому одинокість як єдина негативна обставина у житті людини жодних правових наслідків у сфері соціального обслуговування не породжує. Висновки цього дослідження та перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Підсумовуючи, вважаємо, усі проаналізовані нами складні життєві обставини можна поділити на основні і додаткові. Основними є ті, що є самостійними для призначення фізичній особі конкретного виду соціального обслуговування. Такими є: відсутність здатності до самообслуговування через похилий вік чи хворобу; інвалідність; сирітство чи відсутність батьківського піклування; бездомність; безпритульність; насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї; незайнятість; звільнення з місця позбавлення волі; зараження ВІЛ інфекцією. Своєю чергою, додаткові (малозабезпеченість та одинокість) – це обставини, які мають правове значення для виникнення соціально- обслуговуючих правовідносин лише в поєднанні із основними. З огляду на складність системи складних життєвих обставин та лаконічне регулювання її законом України «Про соціальні послуги» пропонуємо у цьому законі внести наступні зміни. Закріпити окремий розділ «Підстави соціального обслуговування громадян», у якому детально регламентувати усі види складних життєвих обставин, їх поняття, процедуру встановлення, суб’єктів тощо. Це полегшить застосування законодавства у сфері соціального обслуговування, а такожусуне розбіжності у трактуванні понять, що закріплені у законах. Список використаної літератури 1. Про соціальні послуги : Закон України від 19.06.2003 р. № 966-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 358. 2. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения : учеб. пособие для ВУЗов / Е.Е. Мачульская, Ж.А. Горбачева // 3-е изд. перераб. и доп. – М. : Книжный мир, 2001. – 293 с. 3. Право социального обеспечения в Украине : учебник / [Л.И. Лазор, Н.И. Иншин, С.Н. Прилипко и др.] ; под общ. ред. Л.И. Лазор, С.Н. Прилипко, О.Н. Ярошенко. – Луганск : ООО «Виртуальная реальность», 2010. – 456 с. 4. Про реабілітацію інвалідів в Україні: закон України від 06.10.2005 р. № 2961-IV // ВідомостіВерховної Ради України. – 2006. – № 2, / 2-3 /. – Ст. 36. 5. Про основи соціальноїзахищеності інвалідів в Україні: закон України від 21.03.1991 р. № 875-XI // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 21. – Ст. 252. 6. Шумна Л.П. Правові основи реабілітації інвалідів в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Л.П. Шумна. – Харків, 2003. – 18 с. 7. Про встановлення груп інвалідності : інструкція; 07.04.2004 р. № 183 / Міністерство охорони здоров’я України // Офіційний вісник України. – 2004. – № 17. – Ст. 1235. 8. Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг) : постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 р. № 1417 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 1. – Ст. 10. 9. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: закон України від 16.12.1993 р. № 3721-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 4. – Ст. 18. 10. Общая теория государства и права. Академический курс в трех томах ; отв.ред. М.Н. Марченко. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2007. – Т.2. – 816 с. 11. Про затвердження Типового положення про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю : наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 23.07.2007 р. № 392 / // Офіційний вісник України. – 2007. – № 58. – Ст. 2318. 12. Про затвердження типових положень про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю : наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 23.07.2007 р. № 392 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 58. – Ст. 2318. 13. Про затвердження типових положень про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю : наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 23.07.2007 р. № 392 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 58. – Ст. 2318. 14. Про зайнятість населення : Закон України від 01.03.1991 р. № 803-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 170 15. Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей : Закон України від 21.12.2010р. № 2823-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 3 – Ст. 161. 16. Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу : постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 564 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 18. – Ст. 925. 17. Про затвердження Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернат для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування : наказ Міністерства освіти і науки України; Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді від 21.09.2004р. № 747/460 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 41. – Ст. 2740. 18. Про попередження насильства в сім’ї : Закон України від 15.11.2001 р. № 2789-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70. 19. Про затвердження Порядку здійснення центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді соціального інспектування сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах : наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 27.05.2010 р. № 1480 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 58. – Ст. 2042.20. Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю : Закон України від 21. 06. 2001 р. № 2558-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст. 213. 21. Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк : Закон України від 17.03.2011 р. № 3160-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 28. – Ст. 1154. 22. Про затвердження Типового положення про центр соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі : наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 14.02.2006 р. № 31 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 17. – Ст. 1277. 23. Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ- інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009– 2013 роки : Закон України від 19.02.2009 р. № 1026-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009 р. – № 27. – Ст. 353. 24. ВИЧ/СПИД и права человека. Международные руководящие принципы. ООН. – Нью- Йорк; Женева. – 1998. 25. Стрепко В.Л. Теоретичні засади допомог за правом соціального забезпечення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / В. Л. Стрепко. – К., 2006. – 18 с. 26. Синчук С.М. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення / С.М. Синчук // Право України. – 2003. – № 3. – С. 55–59. 27. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімям : Закон України від 01.06.2000 р. № 1768-ІІІ // ВідомостіВерховної РадиУкраїни. – 2000. – № 35. – Ст. 290. 28. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с. < Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук