Головна

ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ТИМЧАСОВОЮ ВТРАТОЮ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ Р. Максимишин


УДК 369.26(477)

ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ

З ТИМЧАСОВОЮ ВТРАТОЮ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Р. Максимишин

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

Визначено поняття соціального страхування у зв’язку із тимчасовою втратою

працездатності. У статті проаналізовано визначення понять страхування, крізь призму

соціальності зіставлено його із такими визначеннями, як працездатність, тимчасова втрата

працездатності та виведено нову дефініцію – соціальне страхування у зв’язку із

тимчасовою втратою працездатності.

Ключові слова: страхування, працездатність, тимчасова втрата працездатності.

Актуальність дослідження поняття соціального страхування у зв’язку із

тимчасовою втратою працездатності зумовлена активною тенденцією розвитку

соціальної сфери держави та її соціальною функцією, невід’ємним елементом якої

є здійснення соціального страхування.

Суть природи страхування ще до сьогодні чітко не визначена та достеменно

вченими не з’ясована.

У своїх дослідженнях страхуванню приділяли увагу такі науковці, якЮ.В Абра-

мов, В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, В.В. Богдан, О.Д. Заруба, Л.М. Захаров,

Л.А. Мотылев, Н.В. Шаманська, М.В. Мних тощо.Будь-яка держава, прагнучи отримати статус соціальної не де-юре, а де-факто,

повинна піклуватись як про своїх громадян, так і про осіб, які перебувають на

законних підставах на її межах, турбуватися про підвищення їх життєвого рівня та

умов проживання і перебування на території, надання та гарантування спектра

прав та свобод, а такожможливостей для їх реал

ізації.

Важливим та необхідним елементом будь-якої розвиненої соціально-

економічної системи суспільства є захищеність кожного її учасника від неспри-

ятливих для його життєдіяльності обставин, які об’єктивно можуть виникати та

порушувати нормальний режим особи. Вагомим шляхом захисту особи від

негативних наслідків є соціальне страхування, як один із елементів механізму

реалізації соціальної політики держави. Видом соціального страхування є загально-

обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку із тимчасовою втратою

працездатності.

Для того, щоб з’ясувати, що ж таке соціальне страхування у зв’язку із

тимчасовою втратою працездатності, спершу необхідно визначитись із самим

змістом поняття «соціальний», оскільки протягом всього історичного розвитку

людства термін «соціальний» розглядали у різних значеннях. Яскраво це

підкреслює порівняння різних його дефініцій.

У своєму словнику В. Даль поняття «соціальність» визначає як «суспільність,

спільне проживання, громадянство, взаємні відносини і обов’язки громадського

життя» [1, с. 284].

За тлумачним словником української мови за редакцією В.С. Калашникова

термін «соціальний» пов’язується із піклуванням держави і суспільства про

громадян, а також із визначенням способу та рівня життя людей, їхнього

добробуту, споживання [2, с. 395].Філософський словник соціальних термінів трактує зміст поняття соціальний

як такий, що пов’язаний з життям, стосунками людей у суспільстві; суспільний,

громадський; породжений умовами суспільного життя, певного середовища, ладу;

існуючий у певному суспільстві; здійснюваний у суспільстві; зумовлений поділом

суспільства на класи [3, с. 327 ].

Вiдомий теоретик соцiальної справедливостi Ф.А. Хайєк вважав, що первинний

змiст терміна «соцiальний» стосується або характеризує структуру та функцiонування

суспiльства i аналогiчний до таких словосполученъ, як «нацiональний», «племiнний»

або, «органiзаційний» [4, с. 114].

Як бачимо з вищезазначеного, різні автори по – різному визначають термін

«соціальний».

На нашу думку, поняття «соціальний» може розглядатися у широкому

розумінні як певний стандарт забезпечення рівня життя та розвитку громадян у

суспільстві, невід’ємним елементом якого є здійснення соціального страхування.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є однією з гарантій

реалізації конституційного права громадян на забезпечення їх у разі повної,

часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з

незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках,

передбачених законом [5, с. 20].

Отож, використовуючи словосполучення соціальне страхування, підкреслюється

значущість таких відносин для більшості людей, окреслюється коло осіб, на яких

поширюється матеріальне забезпечення, гарантії та послуги у певних, визначених

законом або договором, випадках.

Страхування тлумачать із правового, економічного, фінансового, математичного,

соціального та інших поглядів. ціального та інших поглядів.

У словниковій літературі містяться різні визначення терміна «страхування».

Так, у словнику української мови слово «страхувати» пояснюється як «уберігати

кого-небудь від нещасного випадку при виконанні або здійсненні чогось»;

«уберігати кого-небудь, що-небудь від чогось небажаного, неприємного» [6, с. 436].

З економічного погляду визначення поняття страхування наводить

С.С. Осадець: «Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник

сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події,

обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який несе певний

обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує

резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, за необхідності

перестраховує частину останнього» [7, с. 10].

М.Я. Шимінова зазначає, що страхування – це сукупність врегульованих

нормами права фінансово-економічних відносин для формування і використання

грошового фонду, утвореного зацікавленими особами, що перебуває в оперативному

управлінні спеціалізованої організації з метою компенсації збитку, спричиненого

стихією і нещасним випадком, а також для виплати грошових сум у разі настання

певних подій ужитті громадян [8, с. 25].

Однак, як слушно зазначає Л.И. Рейтман, економічні страхові відносини у разі

їх практичної реалізації мають набувати юридичної форми. Страхування можливе

лише за допомогою законних та підзаконних нормативно-правових актів, що

мають регулювати страхові правовідносини [9, с. 46]. Поширення законодавства на

сферу страхових відносини свідчить про їх правове регулювання, а отже набуття

правового змісту.

Поняття страхування відображене і в чинному законодавстві України Легальне визначення терміна «страхування» в Україні наведено в Законі «Про

страхування» від 07.03.1996 року № 85/96-ВР, відповідно до якого страхування-це

вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та

юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених

договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів,

що формуються через сплату фізичними особами та юридичними особами

страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від

розміщення коштів цих фондів [10, с. 1].

Законодавче визначення поняття страхування міститься також і у ч. 1 ст. 352

Господарського кодексу України, згідно з якою страхування – це діяльність

спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання

(страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або

громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання

визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за

рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками

страхових платежів [11, с. 144].

Однак, як слушно зазначає Л.Л. Кінащук, визначаючи поняття страхування,

Господарський кодекс України акцентує саме на діяльності спеціально

уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків),

що можна розглядати як визначення поняття «страхова діяльність», а не

«страхування» [12, с. 9].Однак, як слушно зазначає Л.Л. Кінащук, визначаючи поняття страхування,

Господарський кодекс України акцентує саме на діяльності спеціально

уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків),

що можна розглядати як визначення поняття «страхова діяльність», а не

«страхування» [12, с. 9].

Однак, така дефініція поняття страхування є неповною, оскільки дія Закону

України «Про страхування» та Господарського кодексу не поширюється на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування і визначення останнього –

поза межами даного закону.

Зазначене визначення охоплює той вид страхування, що є різновидом

цивільно-правових договорів і регулює певну групу цивільних відносин.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування має зовсім іншу сферу дії.

Дослідники В.Д. Базилевич та К.С. Базилевич соціальне страхування розгля-

дають як гарантовану державою систему заходів щодо забезпечення громадян у

старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки

материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах

безплатної медицини [13, с. 74].

Натомість А.П. Архипов, В.Б. Гомелля, Д.С. Туленты зазначають, що

соціальне страхування є системою відносин по перерозподілу національного

доходу шляхом формування із обов’язкових страхових внесків роботодавців і

працівників спеціальних страхових фондів для компенсацій втрати трудового

доходу чи його підтримання протягомдії конкретних соціальних ризиків [14, с. 25].

Беручи до уваги вищенаведені думки авторів з приводу визначення

соціального страхування, можна дати таку дефініцію цього поняття: соціальне

страхування – це соціальна система заходів щодо надання соціальних послуг,

гарантій та матеріального забезпечення за рахунок відповідних державних та

недержавних страхових фондів особам у разі настання відповідного страхового

випадку з метою компенсації втрати заробітку та покращення становища особи

через систему збереження та відновлення її здоров’я, профілактичних та

реабілітаційних заходів тощо в процесі порушення їїжиттєдіяльності.

Одним із різновидів соціального страхування є загальнообов’язкове державне

соціальне страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності. В Основах

законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування під загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням розуміють систему

прав, обов’язків і гарантій, яка полягає у наданні соціального захисту, що охоплює

матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або

тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних

від них обставин, а такожу старості та в інших випадках, передбачених законом, за

рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків

власником чи уповноваженим ним органом (далі – роботодавець), громадянами, а

такожбюджетних та інших джерел, передбачених законом [15, с. 1].

Підставою здійснення страхових виплат є страховий випадок, який, своєю

чергою, є різновидом соціального ризику.

Під соціальним ризиком розуміють соціально значущу обставину об’єктивного

характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно

себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку

держави [16, с. 34].

Одним із найпоширеніших соціальних ризиків, які трапляються, мабуть, із

усіма людьми, є тимчасова втрата працездатності.

Загалом, під працездатністю розуміють здатність до праці, що залежить від

стану здоров’я, фізичного, духовного розвитку (розумових та емоційних

можливостей), а також професійних знань, уміння і досвіду працівника, що дає

йому змогу виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості. Тобто,

здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи та

функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями (стан здоров’я,

професійнізнання, вміння, досвід тощо)Поняття працездатності широко використовується у різних науках. Варто

зазначити, що повніше його зміст розкривають через використання понять

«непрацездатність» та «втрата працездатності», які найчастіше трапляються в

трудовому праві, праві соціального забезпечення тощо.

Втрачаючи працездатність, людина втрачає можливість реалізувати свої

права та обов’язки, що безпосередньо стосуються виконання покладеної на неї

роботи.

Залежно від тривалості втрату працездатності поділяють на постійну і

тимчасову. До постійної зачислюють такі обставини як старість, необхідність

постійного догляду та інвалідність [17, с. 28].

Більшість науковців, окрім постійної та тимчасової втрати працездатності,

виділяє ще один вид непрацездатності за тривалістю – стійку втрату

працездатності, яка традиційно в законодавстві визначається поняттям «інвалід-

ність», оскільки є низка випадків, коли інвалідність встановлюється на певний

визначений термін (наприклад, за нестійких, зворотних морфологічних змін і

порушень функцій органів і систем організму), після якого працездатність може

бути поновлена [18, с. 266].

Тимчасова втрата працездатності як вид непрацездатності – це неспроможність

особи виконувати свої трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин

об’єктивного характеру і має тимчасовий зворотний характер під впливом

лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або

встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин – до закінчення причин

відсторонення від роботи.

Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком

непрацездатності, що надалі дає підстави для отримання допомоги, компенсації чи

низки інших гарантій.Поняття працездатності широко використовується у різних науках. Варто

зазначити, що повніше його зміст розкривають через використання понять

«непрацездатність» та «втрата працездатності», які найчастіше трапляються в

трудовому праві, праві соціального забезпечення тощо.

Втрачаючи працездатність, людина втрачає можливість реалізувати свої

права та обов’язки, що безпосередньо стосуються виконання покладеної на неї

роботи.

Залежно від тривалості втрату працездатності поділяють на постійну і

тимчасову. До постійної зачислюють такі обставини як старість, необхідність

постійного догляду та інвалідність [17, с. 28].

Більшість науковців, окрім постійної та тимчасової втрати працездатності,

виділяє ще один вид непрацездатності за тривалістю – стійку втрату

працездатності, яка традиційно в законодавстві визначається поняттям «інвалід-

ність», оскільки є низка випадків, коли інвалідність встановлюється на певний

визначений термін (наприклад, за нестійких, зворотних морфологічних змін і

порушень функцій органів і систем організму), після якого працездатність може

бути поновлена [18, с. 266].

Тимчасова втрата працездатності як вид непрацездатності – це неспроможність

особи виконувати свої трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин

об’єктивного характеру і має тимчасовий зворотний характер під впливом

лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або

встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин – до закінчення причин

відсторонення від роботи.

Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком

непрацездатності, що надалі дає підстави для отримання допомоги, компенсації чи

низки інших гарантій.Лише у випадку страхування страховиком особі, котра втратила праце-

здатність гарантується матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг за

рахунок відповідних соціальних страхових фондів.

Оскільки заздалегідь неможливо визначити конкретну застраховану особу

(одна застрахована особа може тимчасово втратити працездатність, а інша – ні) та

передбачити час настання тимчасової втрати працездатності, відносини соціаль-

ного страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності є імовірними. У

випадку настання тимчасової втрати працездатності застрахованій особі здійсню-

ються виплати із державного чи недержавного страхового фонду відповідно до

розміру завданої шкоди. Отримати допомогу, компенсацію чи інші гарантії у

зв’язку із тимчасовою втратою працездатності має право лише та застрахована

особа, яка тимчасово втратила працездатність, що засвідчується листком тим-

часової непрацездатності.

Соціальне страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності має на

метізбереження, відновлення та поліпшення здоров’я застрахованої особи, а також

компенсацію втраченого заробітку за час тимчасової втрати працездатності та в

інших, визначених законом випадках. Воно виконує відновлювально-компенса-

ційну та охоронно-попереджувальну функцію.

Отож, аналіз терміна страхування і зіставлення його з такими поняттями, як

соціальне страхування, працездатність, тимчасова втрата працездатності, які

містяться у різних наукових працях та нормативно-правових актах, дає змогу

вивести нову дефініцію – соціальне страхування у зв’язку із тимчасовою втратою

працездатності, зміст якої можна окреслити як один із видів соціального

страхування та гарантія реалізації конституційного права, що полягає у

матеріальному забезпеченні та наданні низки компенсацій та соціальних послуг із

відповідних державних та недержавних страхових фондів застрахованій особі, яка

тимчасово втратила працездатність.

Список використаної літератури

1. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика / В. Даль. – М., 1955. – Т. IV. –

С. 284.

2. Калашник В.С. Тлумачний словник української мови ; 2-ге вид., випр. і доп. /

В.С. Калашник. – Х., 2004. – C. 395.

3. Андрущенко В.П. Філософський словник соціальних термінів / В.П. Андрущенко. –

Київ-Харків, 2005.

4. Хайєк Ф.А. Право, законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів

справедливості та політичної економії : в 3-х т. – К. : Міраж соціальної справедливості. –

Т.2. – C. 114.

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

6. Болдирєв Р.В. Етимологічний словник української мови / [Р.В. Болдирєв, В.Т. Коло-

мієць, Т.Б. Лукінова та ін.] : в 7 т. – К, 2006. – Т. 5. – С. 436.

7. Артюх Т.М. Страхування : підручник / [Т.М. Артюх, В.Л. Бабко, А.В. Бутанський та

ін.] ; за ред. С.С. Осадця. – К., 1998. – С. 10.

8. Шиминова М.Я. Госудорственное страхование в СССР. Правовые вопросы АН СССР /

М.Я. Шиминова. – М. : Наука, 1987. – С. 25.

9. РейтманЛ.И. Страховое дело / Л.И. Рейтман. – М., 1992. – C. 46.

10. Про страхування : Закон України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної

Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78

11. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. –

Cт. 144.

12. КінащукЛ.Л.Страховое право : підручник / Л.Л. Кінащук. – К. : Атіка, 2007. – С. 256.

13. БазилевичВ.Д.Страхова справа. – 5-те вид., стер. / К.С. Базилевич. – К. : Знання, 2006. – С. 74.

14. Архипов А.П. Страхование. Современный курс : учебник ; под ред. Е.В. Коломина.

В.Б. Гомелля, Д.С. Туленты. – М. : Финансыи статистика, 2007. – 416 с.

15. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 12.

16. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення : навч. посібн. для студ. юрид. спец,

вищ. навч. закл. ; за ред. П.Д. Пилипенка. В.Я. Бурака, С.М. Синчук та ін. – К. :

Видавничий Дім «ІнЮре», 2006. – 496 с.

17. Федорова Т.А. Страхование : учебник. – 3-е изд. / Т.А. Федорова. – М. : Магистр, 2008. –

С. 83

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук