Наукові статті Цивільне процесуальне право ПРИВАТНА ОХОРОННА ТА ДЕТЕКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ)ПРИВАТНА ОХОРОННА ТА ДЕТЕКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ)
| Наукові статті - Цивільне процесуальне право |
ПРИВАТНА ОХОРОННА ТА ДЕТЕКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ)
О. Пунда
У статті висвітлено питання перспективи правового регулювання виконання приватної, охоронної, розшукової та детективної діяльності. Наголошено на широких перспективах впровадження охоронної та детективної діяльності у сфері трудових, сімейних та цивільних відносин.
Ключові слова: охоронна та детективна діяльність, розшук, корпоративна безпека.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи, пов’язаних з забезпеченням недоторканості приватної сфери її життя, є в органічній єдності з дотриманням принципів організації діяльності правоохоронних органів та визначених у законодавстві меж їхнього втручання у приватну сферу життя окремої особи. Таке втручання має бути достатньо обґрунтованим та допустимим лише в умовах виконання їхніх функцій по боротьбі з правопорушеннями та здійсненням правосуддя.
До сьогодні зберігається тенденція вирішувати проблеми забезпечення прав громадян у процесі провадження процесуальної діяльності відокремлено від процесів реформування приватних правових галузей, що, на нашу думку, є шкідливим та невиправданим. Не може бути двох правових ідеологій в межах однієї правової системи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання цієї проблеми і на які опирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття. Рівень наукових досліджень сфери правового регулювання здійснення детективно-розшукових та приватно-охоронних послуг залишається у вітчизняній юридичній науці недостатньо адекватним потребам суспільної практики. Зазначене є
У дисертаційному дослідженні, присвяченому правовому режиму окремих видів таємниць особистого життя людини, Н.В. Устименко запропонувала поняття цивільно-правової охорони особистого життя людини, тобто встановленої державою й законодавчо закріпленої системи заходів та способів, що забезпечують людині в рамках суспільного життя реальну можливість розпоряджатися особистими правами і відгороджувати особисте життя від незаконних втручань [5, с. 7–11].
У праці В.І. Бобрика, присвяченій визначенню теоретичної моделі цивільно-правової охорони особистого життя, основну увагу приділено розумінню недоторканності і таємниці особистого життя, які традиційно в цивілістиці розглядають як засоби правової охорони особистого життя, а також обґрунтовано необхідність виділення з таємниці – конфіденційності інформації про особисте життя [2, с. 6].
На жаль, сучасні дослідження практично не торкаються проблем діяльності охоронних підрозділів на підприємствах, значень та форм участі приватних розшукових установ у процесі розслідування кримінальних справ, не визначаються перспективи та обсяги повноважень розшукових та охоронних структур.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Спробуємо оцінити стан речей у сфері детективно-розшукових та приватно-охоронних відносин, чинне та перспективне законодавство щодо процесу здійснення комплексу особистих немайнових прав людини, пов’язаних з її недоторканністю, недоторканністю житла та іншого володіння, таємницею кореспонденції, а також запропонувати власні моделі провадження заходів у сфері забезпечення законності у процесі реалізації розшукової та охоронної діяльності.
Аналіз практичних пропозицій на ринку послуг детективного та охоронного характеру дозволяє нам виділити найтиповіші з них. Так, приватні детективи пропонують такий перелік заходів у сфері шлюбно-сімейних відносин, як: пошук осіб, на які поширюються аліментні зобов’язання; перевірка якості виконання обов’язків гувернантками, домогосподарками, особами, які здійснюють догляд за дітьми; надання допомоги батькам: спостереження за дитиною, встановлення її кола спілкування, аналіз поведінки підлітка з метою запобігання негативним наслідкам (втеча з дому, вчинення правопорушень, алкоголізм та наркоманія); перевірка достовірності оголошених особою відомостей щодо власного сімейного стану, встановлення біографічних та інших даних, які характеризують особу; перевірка даних, наданих особами, які звернулися до служби знайомств, у тому числі і через інформаційні ресурси в Інтернеті; встановлення та підтвердження факту подружньої зради з наданням фото-, аудіо-, відеозвітів, виявлення контактів особи, виїзд, за необхідності, за місцем її відпочинку або проведення ним заходів особистого характеру.
Не менш широким є перелік заходів у сфері цивільно-правових відносин та у сфері “внутрішньої корпоративної безпеки”: збір інформації про об’єкт зацікавленості: перевірка паспортних, біографічних даних, збір інформації з різних джерел; зовнішнє спостереження (автомобільне чи інше); фото-, відеоспостереження; виявлення фактів контрспостереження; перевірка приміщень або (та) автотранспорту на предмет розташування підслуховуючих пристроїв; розшук осіб, визнаних судом безвісно зниклими, боржників, шахраїв, осіб, які з інших причин переховуються від зацікавлених суб’єктів; розшук майна (у тому числі і з метою забезпечення виконання зобов’язань або з метою забезпечення позову); перевірка заявленого алібі або консультації з питань побудови алібі; встановлення інформації про абонента; допомога адвокатам (представникам у судочинстві) з метою збору інформації, перевірки даних; перевірка інформації щодо ділових партнерів, їх ділової репутації, виявлення можливого промислового шпигунства, вжиття конкурентами заходів недобросовісної конкуренції; перевірка кандидатів у разі прийому на роботу, визначення їхнього стилю життя, перевірка зв’язків у державних структурах та конкуруючих фірмах, перевірка попередніх місць роботи, причин звільнення, дострокового розірвання контрактів; спостереження за співробітниками з метою запобігання чи виявлення фактів шахрайства, викрадення майна, зловживання посадовим становищем, фактів ухилення від дій в інтересах роботодавця; збір інформації щодо певних установ через контрагентів (дилерів, постачальників); вивчення та складання аналітичних документів щодо фізичної особи чи установ, підприємств, організацій з офіційних джерел (довідники, альманахи, ЗМІ, Інтернет, інші бази даних відкритого доступу); встановлення платоспроможності.
Виникає питання: як врегульована діяльність у приватній сфері охорони та розшуку в Україні? Відповідь невтішна – ніяк. На практиці в Україні зріс попит до охоронних та детективних послуг. Послуги з охорони власності та охорони громадян визначаються як вид господарської діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістом є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів чи державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності та охорони громадян [4, с. 17].
Щоправда, є декілька варіантів проектів відповідних законодавчих актів, серед них: проект Закону України “Про приватну детективну діяльність” (автор – народний депутат Ю. Кармазін) № 5237 від 05 квітня 2000 р., проект Закону України “Про приватну детективну діяльність” (автори – народні депутати В. Кафарський, О. Бандурка та В. Мойсик) № 5380 від 7 квітня 2004 р., проект Закону України “Про приватну детективну діяльність” (автори – народні депутати Ю. Кармазін, В. Онопенко та М. Оніщук) № 5380–1 від 1 липня 2004 р., цей законопроект більшою мірою узгоджується із загальними положеннями та вимогами і, нарешті, останній – це проект Закону України “Про приватну детективну діяльність” № 2120 від 25 лютого 2008 р. (автор – народний депутат В. Мойсик).
На жаль, жоден з них на сьогодні не отримав підтримки законотворчого органу, хоча нині фактично такий вид діяльності здійснюють як окремі фізичні, так і юридичні особи.
Як правило, охоронців наймають підприємці, керівники великих фірм або державні службовці великого рангу. Щодо виборів охоронних структур, існує два шляхи добору особистої охорони. В першу чергу, це елітний спецпідрозділ “Титан” (державна служба охорони при МВС України). Перевага у тому, що “Титан” має законодавчо врегульовані повноваження на збройну охорону та застосування владних повноважень до правопорушників. Особистий склад сформовано з підготовлених працівників міліції (при цьому послуги досить дорогі: година роботи двох охоронців із забезпечення безпеки фізичної особи складає 50 грн і більше). Другий – це звернення до приватних охоронних підприємств. Проте ці підприємства не мають належної нормативної бази діяльності, що тягне за собою численні проблеми [3, с. 38].
У світовій практиці приватні служби безпеки займаються майже винятково економічною розвідкою та контррозвідкою. Про масштаби такої діяльності можна лише здогадуватися за непрямими ознаками. Наприклад, одна з урядових організацій США оприлюднила інформацію про те, що щорічно недержавні покупці набувають на $900 млн пристроїв для прослуховування. Загалом це не є дивним, якщо врахувати, що в умовах економічно розвинутих держав інтелектуальна власність приносить до 80 % ВВП. В Україні служба безпеки на підприємстві – це водночас і охорона, і розвідка, і контрольно-ревізійний відділ [1, с. 45].
Проте в умовах сучасного підприємництва в Україні більш вражаючою тенденцією є не інтелектуальні, а матеріальні крадіжки. Подібний стан речей не є новим і для свідомої практики [6, с. 26]. На протидію цим проявам і спрямовують свої зусилля служби безпеки вітчизняних підприємств.
В ідеальному вигляді функції служби безпеки компанії полягають у зборі, обробці та узагальненні інформації; визначенні та прийнятті управлінського рішення; організації виконання подібного управлінського рішення [6, с. 28].
У будь-якому разі ринок послуг породжує попит, але, на жаль, нормативні засади діяльності детективів, приватних охоронців, служб внутрішньої безпеки відсутні. Є бажаним і довгоочікуваним окремий законодавчий акт, або хоча б норми–принципи у чинних цивільному, трудовому, господарському законодавствах.
Привертає увагу практика правового регламентування приватної, охоронної та детективної діяльності у найближчого сусіда – Російської Федерації. 11 березня 1992 року було прийнято Закон Російської Федерації “Про приватну детективну та охоронну діяльність у Російській Федерації”. У ст. 1 цього Закону зазначено: “Цим Законом приватна детективна та охоронна діяльність визначається як надання на платних договірних засадах послуг фізичним та юридичним особам підприємствами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) органів внутрішніх справ, з метою захисту законних прав та інтересів своїх клієнтів. На громадян, які здійснюють приватну детективну та охоронну діяльність, дія законів, які визначають правовий статус працівників правоохоронних органів, не поширюється. Громадяни, що займаються приватною детективною та охоронною діяльністю, не мають права здійснювати будь-які оперативно-розшукові заходи, віднесені законом до виключної компетенції органів дізнання”.
Аналіз диспозиції статті зазначеного нормативно-правового акта дає підстави стверджувати, що комерційні установи (підприємства), які надають детективні та охоронні послуги, не є правоохоронними за своєю суттю. В основі їхньої діяльності лежить комерційний мотив, бажання отримати прибуток, а відповідно, захист законних прав та інтересів винятково клієнтів, а не будь-яких осіб.
В діяльності детективних та охоронних структур реалізується принцип диспозитивності, відповідно до якого громадяни та юридичні особи здійснюють належні їм цивільні права самостійно. Для суб’єктів підприємництва, на відміну від правоохоронних органів, не встановлено обов’язок по захисту прав невизначеного кола осіб. Легальною ознакою цього виду підприємницької діяльності є договірні відносини між її суб’єктом та замовником послуг. Тільки за наявності договору між клієнтом та охоронною або детективною організацією виникають цивільно-правові зобов’язання з охорони прав конкретного клієнта і тільки в обсязі, що визначений договором. Ця сфера підприємництва у Російській Федерації не віднесена до переліку публічних договорів.
В цілому, приватна детективна діяльність здійснюється для розшуку, а охоронна – для забезпечення захисту життя і здоров’я громадян; охорони майна власника, у тому числі і при його транспортуванні; проектування, монтажу та обслуговування засобів охоронно-пожежної сигналізації; консультування і підготовки рекомендацій клієнтам з питань правомірного захисту від протиправних посягань; забезпечення порядку у місцях проведення масових заходів.
З розшуковою метою дозволено надавати такі послуги: збір відомостей з цивільних справ на договірних засадах з учасниками процесу; вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів; виявлення неплатоспроможних або ненадійних партнерів; встановлення обставин неправомірного використання у підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань; недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, які містять комерційну таємницю; з’ясування біографічних та інших даних, які характеризують особу (з їх письмової згоди) при укладенні ними трудових та іншого виду контрактів; пошук громадян, зниклих безвісти; пошук втраченого громадянами, підприємствами, установами, організаціями майна; збір відомостей з кримінальних справ на договірній основі з учасниками процесу. При цьому, як зазначено ч. 2 ст. 3 Закону: “Протягом доби з моменту укладення контракту з клієнтом на збір такої інформації приватний детектив зобов’язаний письмово повідомити про це особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суд, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа”. Сферу повноважень приватних детективів та охоронців доповнює також імперативна норма, за якою фізична або юридична особа, яка не має правового статусу приватного детектива, індивідуального приватного детективного підприємства або об’єднання, приватного охоронця або приватного охоронного підприємства, заборонено надавати подібні послуги.
При здійсненні приватної розшукової діяльності дозволено усне опитування громадян та посадових осіб (з їхньої згоди) на ведення довідок, вивчення предметів та документів (з письмової згоди їх володільців), зовнішній огляд будівель, приміщень та інших об’єктів, спостереження та отримання необхідної інформації з метою надання послуг. Дозволено також застосування відео- та аудіозапису, кіно-та фотозйомки, технічних та інших засобів, які не завдають шкоди життю та здоров’ю громадян чи навколишньому середовищу, а також засобів оперативного радіо- та телефонного зв’язку.
Із зазначеного переліку видно, що практика вносить свої корективи, постійно доповнюючи різноманітними аспектами проявів детективну діяльність.
Підприємства будь-якої організаційно-правової форми мають право засновувати окремі підрозділи для здійснення охоронно-розшукової діяльності в інтересах власної безпеки (служби безпеки). Їхня компетенція обмежена лише винятково інтересами підприємства, на якому вони створені. На їхніх співробітників розповсюджуються загальні вимоги до осіб, які здійснюють розшуково-охоронну діяльність. Великі приватні корпорації Західної Європи витрачають на утримання служб безпеки до 25 % річного прибутку, компанії США – до 30 %. Щорічне збільшення витрат на ведення корпоративної розвідки (без врахування вартості контррозвідки та охоронної діяльності), залежно від галузі, становить $300–600 тис. [1, с. 44].
Особливого значення набуває ця проблема у світлі реформування вітчизняної кримінально-процесуальної сфери. Її перебудова на засадах змагальності та відмова від слідчо-розшукового характеру кримінального процесу.
Нова ідеологія кримінального судочинства вимагає динамічної співпраці між правоохоронними органами та приватними особами. При цьому у головному їхня діяльність є спільною – розкриття злочину. Державні правоохоронні органи повинні поступитися у певній “розумній” частині своїм монополізмом на користь приватним учасникам процесу. Вони можуть отримати пряму вигоду у вигляді економії процесуальних заходів та строків, обмежуючись лише функцією контролю за дотриманням імперативних процесуальних вимог.
Яким же ми бачимо місце приватного детектива у майбутній структурі процесуальних відносин? По-перше, це допомагає в отриманні інформації потерпілим та його представником (бачимо зв’язок адвокат–приватний детектив), а також підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та його захисником (те саме поєднання процесуального суб’єкта-адвоката та його тактичного помічника у зборі інформації, яка стосується справи – приватного детектива). Можливою є також комбінація цивільний позивач, його представник та приватний детектив. У всіх цих випадках сфера приватного розшуку визначена процесуальною позицією конкретного учасника. У випадку участі у комбінації на боці потерпілого та цивільного позивача детектив відіграє роль “громадськості”, яка надає допомогу обвинуваченню, а у спілці з обвинуваченим – є на боці захисту. Зрозуміло те, що у першому випадку “левова частка” зусиль приватного детектива буде припадати на стадію порушення кримінальної справи (перевірка заяв чи повідомлень про злочин) – як вона визначена кримінально-процесуальним законодавством для офіційних правоохоронних органів. У варіанті участі на боці обвинуваченого – на стадії досудового слідства. Зрозуміло, що приватний детектив у будь-якому разі не є учасником (суб’єктом) кримінального судочинства. Його діяльність звільнена від процесуальної форми, способи фіксації отриманих результатів не дозволяють їх “напряму” використати як джерела доказів у процесі.
Приватний детектив може бути причетним до діяльності процесуального характеру і через сферу забезпечення виконання обов’язків у площині запобіжних заходів.
На завершення декілька слів про повноваження служб внутрішньої безпеки підприємств. Ми вважаємо, що у практику діяльності охоронних служб можна запозичити частину повноважень оперативно-розшукових підрозділів, зрозуміло, при їх використанні винятково на користь юридичної особи.
До них можна віднести право на такі дії: опитувати працівників за їх згодою; проводити контрольну закупівлю з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь у межах організаційної структури підприємства або їхніх об’єднань; порушувати питання щодо проведення перевірок фінансово-господарської діяльності залежних та дочірніх підприємств або філій та брати участь у їх проведенні; ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, вивчати їх, виготовляти копії з таких документів, за вимогою керівників підприємств, а з дозволу власника – витребувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, а також спосіб життя та трудову діяльність окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні корпоративного правопорушення, джерело та розміри їхніх доходів; відвідувати виробничі та інші приміщення для з’ясування обставин вчиненого або такого, що готується, правопорушення; негласно виявляти та фіксувати сліди правопорушення, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого правопорушення; здійснення працевлаштування робітника, з збереженням в таємниці достовірних даних щодо його особистості; знімати інформацію з персональних електронно-обчислювальних засобів, закріплених за певним працівником; контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення; здійснювати візуальне спостереження у визначених місцях із застосуванням фото- і відеозйомки, інших технічних засобів.
У Великобританії та Сполучених Штатах є законодавчі обмеження для використання відеостеження на виробництві, на відміну від законів Австрії, Німеччини, Норвегії та Швеції, відповідно до яких роботодавець зобов’язаний дійти згоди з працівниками у цих питаннях. Опитування працівників, проведене по всій території Сполучених Штатів, виявило, що 62 відсотки не згодні з використанням відеостеження (включаючи 38 відсотків, що “абсолютно не згодні”). Однак звіт Американської асоціації управління показує, що дві третини американських керівників шпигують за своїми працівниками, часто використовуючи перехоплення повідомлень електронної пошти та телефонних розмов. У звіті також сказано, що “оскільки використання комп’ютерів поширюється в усьому світі, працівники в багатьох країнах стають об’єктами нових утисків, включаючи електронне підслуховування керівниками…”.
У багатьох країнах роботодавці можуть прослуховувати телефонні розмови, читати повідомлення електронної пошти та інформацію на моніторі комп’ютера своїх працівників. Така ситуація розглядалась у Європейському Суді з прав людини. Колишній британський помічник начальника поліції Елісон Хелфорд скаржилась, що після подання нею скарги на поліцію стосовно статевої дискримінації, її робочий телефон почали прослуховувати. У той час, як уряд Великобританії стверджував, що це були законні і правильні дії, Хелфорд стверджувала, що це є порушенням права на приватність, передбаченого Європейською Конвенцією про права людини. Суд із цим погодився і визнав, що поліція вчинила неправильно, прослуховуючи телефон пані Хелфорд (Справа Halford v United Kingdom (Application N 20605/92), 24 EHRR 523, 25 June 1997).
Роботодавці можуть аналізувати роботу комп’ютера і клавіатури, спостерігати за допомогою відеокамер, використовувати обладнання для стеження та контролю за діями осіб, ініціювати проведення різного роду аналізів, щоб виявити вживання наркотиків чи психотропних речовин. Засоби, що використовуються для контролю за працівниками, є надзвичайно потужними. Вони можуть аналізувати “ключові елементи” для визначення, чи ефективно працівники використовують свій час між телефонними розмовами. Навіть на робочих місцях, які займають висококваліфіковані спеціалісти у галузі інформаційних технологій, керівники вимагають права на стеження за кожною деталлю роботи працівників.
Сучасні адміністратори мереж можуть допитувати комп’ютери, щоб визначити, яке програмне забезпечення використовується, наскільки часто і для чого. Всебічне стеження з метою ревізії дозволяє менеджерам складати образ кожного користувача і робити огляд того, як працівники взаємодіють із своїми машинами. Програмне забезпечення надає також менеджерам можливість повного централізованого контролю за програмним забезпеченням кожного персонального комп’ютера. Менеджер може на відстані змінювати або припиняти роботу програм на будь-якій машині. Такі технології поширюють свою дію на всі аспекти життя працівників. Мініатюрні камери контролюють поведінку. “Розумні” ідентифікаційні значки стежать за пересуванням працівників навколо будівлі.
Що отримуємо у підсумку? Вітчизняна правова система лише знаходиться на стадії напрацювання необхідних правових норм. Проте вже сьогодні необхідно законодавчо закріпити певні принципові положення.
По-перше, це особливі вимоги до змісту сучасних письмових трудових договорів, які можуть включати в себе такі елементи: попередження про можливість проведення неофіційного корпоративного контролю (корпоративне прослуховування телефонних переговорів, моніторинг електронної пошти, огляд робочого місця (зовнішній візуальний та за умов дотримання розроблених процедур – проведення службою безпеки обшуку, виїмки та огляду робочого місця працівника, відмикання систем безпеки, розблокування електронних контрольних пристроїв)), попередження про можливість проведення опитування за участю психолога або з використанням засобів інструментальної діагностики емоційної напруги; попередження про вилучення та збереження біометричних зразків для забезпечення функціонування систем контролю доступу.
По-друге, постала необхідність у розробці типових правил проведення службового розслідування у приватній сфері. Ми пропонуємо використовувати категорію “корпоративного розслідування”.
По-третє, це законодавче закріплення імперативних принципів діяльності у сфері забезпечення корпоративної безпеки та діяльності відповідних служб. До таких, зокрема, ми відносимо: збір інформації про особу без попереднього повідомлення при укладенні трудового договору; матеріальна компенсація при залученні до заходів “корпоративного розслідування”; можливість використовувати допомогу з боку фахівців у галузі права; заборону провадити корпоративне розслідування щодо неповнолітніх; обов’язковість інформування правоохоронних органів при виявленні ознак вчиненого правопорушення з боку працівників; заборона використання гіпнозу та медичних препаратів для отримання інформації.
Подібний нормативно-правовий акт необхідно розробити та впровадити в Україні. До числа важливих питань, які потребують свого врегулювання, необхідно також віднести: регламентація діяльності охоронних структур за кордонами держави, де вони були створені; організації міжнародних охоронних та детективних агентств; порядок утворення та функціонування картотек, колекцій та інших баз даних; організації діяльності “підготовчих центрів” та обов’язковість проведення перепідготовки детективів та, особливо, приватних охоронців (у тому числі і через процедури кваліфікаційних іспитів на зразок іспитів адвокатів або нотаріусів).
На нашу думку, повинні бути позитивно вирішені питання щодо можливості приватних детективів видавати себе за інших приватних осіб (без демонстрації сфальсифікованих документів або документів, які можуть ввести в оману); питання взаємодії на тактичному та процесуальному рівнях приватного детектива і захисника або представника у цивільних чи кримінальних справах; проведення огляду, допомога в обшуку або виїмці, які провоадять приватні особи у власному житловому або іншому приміщенні (при цьому повинні бути розмежовані процедури залежно від виду власності на житло або приміщення – одноособової або спільної).
Важливим також є питання затримання правопорушників, осіб, які вчинили злочин, з боку приватних детективів та їхня співпраця з правоохоронними підрозділами.
––––––––––––––––––––
Ангелин Д. Отряд не заметил потери бойца? / Д. Ангелин // Бізнес. – 2005. – № 649. – С. 44.
Бобрик В.І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / В.І.Бобрик. – Харків, 2004. – 21 с.
Вовк М. Выбор – за преступностью / М. Вовк // Инвестгазета. – 2005. – № 47. – С. 38.
Курило В.І. Організаційно-правові засади надання охоронних послуг: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право ” / В.І. Курило. – Ірпінь, 2002. – С. 17.
Устименко Н.В. Таємниці особистого життя людини та їх цивільно-правова охорона: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Н.В. Устименко/. – Харків, 2001. – 21 с.
Цыбко Л., Пархомчук Д., Марга В. Тебя посадят, а ты не воруй / Л. Цыбко, Д. Пархомчук, В. Марга // Инвестгазета. – 2006. – № 4. – С. 26.
Шейфер С.А. Использование непроцессуальных познавательных мероприятий в доказывании по уголовному делу / С.А.Шейфер // Государство и право. – 1997. – № 9. – С. 57–63.
< Попередня Наступна >