Головна Наукові статті Філософія ПОЧАТКИ ТА РОЗВИТОК НАСИЛЬНИЦЬКИХ ДІЙ ЩОДО ЖІНКИ

ПОЧАТКИ ТА РОЗВИТОК НАСИЛЬНИЦЬКИХ ДІЙ ЩОДО ЖІНКИ

Наукові статті - Філософія
177

Ю.О. Говор

ПОЧАТКИ ТА РОЗВИТОК НАСИЛЬНИЦЬКИХ ДІЙ ЩОДО ЖІНКИ

На основі ретроспективного аналізу статусу жінки у різні історичні етапи розвитку суспільства зясовано позиції науковців, фахівців зі кримінології, соціології та психології щодо формування поглядів на прояви насильства віднос­но жінки, на її рівноправність у суспільстві, на обмеження свободи жінки у суспільному та особистому житті, на досягнення гендерної рівності жінок і чоловіків та подолання стереотипів у ставленні до цих проблем.

Ключові слова: насильство щодо жінки, гендерна рівність, сімейне насильство, соціальна нерівність, фемінізм.

Постановка проблеми. Характер суспільних відносин визначає спрямованість поведінки людей, на яку суттєво впливають міжособистісні, сімейні, побутові та багато інші взаємини, пов’язаних з рівнем життя членів суспільства, їх ставленням до позитивних і нега­тивних проявів, до добра і зла.

Проблеми насильства щодо жінок стає актуальною у зв’язку з тим, що країна, яка обрала шлях інтегрування до світової спільноти, має визнати людину, її права своєю головною цінністю. Це також означає, що і жінки, і чоловіки, які відрізняються за біологічними оз­наками, повинні бути рівноправними у суспільному контексті. Інтегрування гендерного підходу в державну політику передбачає запобігання дискримінації за ознакою статі в будь-якій сфері суспільного життя, недопущення проявів насильства щодо жінки, у тому числі й у сімейній сфері.

Стан дослідження. На думку філософів і соціологів, проблема насильства завжди набувала особливого значення під час різних політичних, економічних, соціальних змін у розвитку кожного суспільства. Насильство при цьому розглядалося із залученням дуже різних понять.

Зокрема, різ

ні прояви насильницької злочинності детально до­сліджували як світові, так і провідні сучасні російські та українські науковці, фахівці з психології, кримінології, кримінального права та інших наук. Це – К. Бартол, Л.В. Франк, С.М. Абельцев, А.П. Закалюк, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Л.В. Крижна, В.О. Навроцький, В.І. Шакун та ін.

Виклад основних положень. На шляху утвердження статевої рівності в суспільстві, в різних його організаційних структурах, забез­печення прав та основних свобод людини суттєву перешкоду станов­лять прояви насильства. Як соціальне явище воно інтегроване в куль­туру народів багатьох країн світу.

Найбільше потерпають у суспільстві від насильства, як правило, жінки. Останнім часом світове співтовариство приділяє цій проблемі багато уваги, зокрема, прийнято Декларацію про ліквідацію насильст­ва щодо жінок, проведено Четверту всесвітню конференцію зі стано­вища жінок у Пекіні та інші заходи.

У спеціальному документі з назвою «Платформа дій», прийня­тому на згаданій конференції, зазначено: «Форми насильства за озна­кою статі, зокрема такі, як побиття, домашнє насильство, сексуальна наруга, сексуальне рабство та експлуатація, міжнародна торгівля жінками й дітьми, примушування до проституції, сексуальні домаган­ня, насильство, зумовлене культурними забобонами, расизмом і расо­вою дискримінацією, ксенофобією, порнографією, етнічною чисткою, збройними конфліктами, іноземною окупацією, релігійним та антирелігійним екстремізмом і тероризмом, є несумісними з гідністю і цінністю людської особистості, з ними необхідно боротися і викорінювати їх.

Слід виступати проти будь-яких порушень прав жінки у сучас­ному суспільстві. Основну роль у цій боротьбі має відігравати уряд, його дії повинні бути скеровані на вироблення чіткої стратегії антинасильницької діяльності у загальнодержавному масштабі, на запобігання будь-яких проявів насильства щодо жінок в особистому й суспільному житті».

Проблема насильства щодо жінки є надзвичайно актуальною і для України. Без подолання цього негативного явища у суспільстві неможливо створити сприятливі умови для самореалізації людини, вільного її волевиявлення, розвитку паритетної демократії, реалізації принципу рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків.

У матеріалах Пекінської конференції зазначається, що під терміном «насильство щодо жінок» слід розуміти будь-який здійснений на підставі статевої ознаки акт насильства, який може зав­дати шкоди фізичному, статевому чи психічному здоров’ю жінки або спонукати її страждати. Це також погрози здійснити подібний акт, примушування або свавільне обмеження свободи жінки у суспільному та особистому житті.

Не секрет, що значна частка насильницьких злочинів щодо жінок вчиняється у сім’ї. Насильство в сім’ї не визначається у КК України як окремий злочин та карається відповідно до різних статей КК за заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня важкості, тор­тур, здійснення побиття та погрози вбивства. Найчастіше застосову­ються ст. 121 «Умисне важке тілесне ушкодження», ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження» та ст. 126 «Побої та мордування». Законо­давством передбачено різний ступінь покарання - від стягнення штра­фу до позбавлення волі терміном до 2 років, а у виняткових випадках можливе засудження до тривалих термінів позбавлення волі.

Насильство в сім’ї - не однобічний процес, а складна динаміка відносин між двома або більше активними його членами. В оцінці до­машнього насильства, як правило, не враховується унікальний характер сімейних відносин, де обидва партнери та інші члени сім’ї є активними учасниками відносин, які виявляють агресію, вербальну або фізичну. Практика обов’язкового реагування спрощується до звинувачення у всьому чоловіка та визнання невинності жінки-жертви. Проте слід відзначити, що сучасне законодавство, в якому визначається становище жінки та регулюються правовідносини у разі їх порушення, пройшло значний історичний шлях становлення й розвитку, перш ніж набути су­часного вигляду. Спробуємо охарактеризувати його основні елементи.

Вивчення законодавства минулих століть дозволяє виявити деякі тенденції в розвитку інституту охорони життя і здоров’я жінки у сфері сімейних відносин, які варто враховувати при з’ясуванні суті такого насильства. Традиційно європейська культура сприймала на­сильство як невідворотне зло, вважаючи, що насильство є так само природним для нашої цивілізації, як влада і політика, без нього не­можливий розвиток суспільства, а якщо так, то з насильством необхідно миритись. У просвітницькій філософії ХІХ ст. було вироб­лено різні варіанти виправдання насильства. Людині, яка відсунула Бога з центру створення світу, було запропоновано самій стати на його місце, підкорити природу, перебудувати відповідно до своїх уявлень історію. Ці пошуки спричинили появу нової віри в можливість побу­дови світу відповідно до раціонально наданої ідеї. За такого грандіозного будівництва можна використовувати будь-які засоби, і насильство є найбільш дієвим [1, с 76-77].

Необхідно констатувати, що одним із важливих витоків насиль­ства в сім’ї є пережитки патріархальної свідомості у сучасному суспільстві. У патріархальному суспільстві домінуючою була постать чоловіка, який був зобов’язаний забезпечувати сім’ю всіма необхідними для життя ресурсами, а також захищати її від будь-якої зовнішньої не­безпеки. При цьому жінки й діти були абсолютно безправними і повністю підпорядкованими чоловікові – голові сім’ї. Влада чоловіка підтримувалася за допомогою жорстокого насильства. Культурна традиція, підтримувана релігією, не просто виправдовувала насильство у сім’ї, а нерідко подавала його як обов’язковий елемент життя [2, с. 43].

Певною мірою виправдати патріархальний спосіб життя можна було існуючим на той час способом виробництва, який потребував великої фізичної сили (полювання, обробка землі, випасання худоби), а також необхідності самостійно із зброєю в руках захищати родину. З тих часів спосіб життя докорінно змінився, але суспільна думка, куль­турна традиція мають велику інерцію і зберігаються десятиріччями і століттями після того, як зникли об’єктивні причини їх виникнення. І в наш час ще поширені погляди, успадковані від патріархального суспільства, які у суспільній свідомості нерідко виправдовують на­сильство в сім’ї.

Злочини, які вчинюються в сім’ї, рідко бувають одиничними і характеризуються постійним повторенням актів насильства з поступо­во наростаючим ступенем жорстокості від погроз до летального кінця. Одного разу вчинене насильство стає невід’ємною частиною сімейних стосунків. Це пов’язано з природою домашнього насильства – циклічністю. Існування «циклу» насильства, що складається з трьох фаз: «напруження», «інцидент гострого насильства» і «медовий місяць», – вперше було описано американською дослідницею Л. Уокер у книзі «Бити жінку», яка з’явилася внаслідок практичної роботи з постраждалими від насильства жінками [3, с. 38].

Донедавна проблема сімейного насильства щодо жінок була виключена з дослідницького фокусу кримінології, психології та соціології. Це пов’язувалося насамперед з тією обставиною, що існуючі соціальні теорії базувалися на біологічному детермінізмі, тоб­то підході, згідно з яким відносини, що складаються між статтями в суспільстві, розглядалися як приналежності до біологічної статі. Роль жінок у суспільстві була вторинною, біологічно обумовлені відмінності загалом визначали їхній суспільний статус, де чоловіки ставали громадянами, а жінки – дружинами і матерями. Існувала жор­стко детермінована ієрархія владних відносин панування і підпорядкування в сім’ї чоловічому авторитету, відбувалося ототож­нення чоловічого із загальнолюдським.

Соціальні теорії ґрунтувалися на споконвічно чоловічих уяв­леннях про людську природу, класичних когнітивних дуальних опозиціях культури і природи, активного та пасивного, раціонального та ірраціонального, чоловічого і жіночого. У зв’язку з цим насильство в сім’ї не артикулювалось як соціальна проблема, більше того, така ієрархія призвела до глобальних наслідків узаконеного суспільством насильства щодо жінок. Прикладом цього може служити варварська диференціація покарання для суб’єкта злочину за ознакою статі, закріплена в зведенні правил і керівництві морального характеру «Домострої», що визначає поведінку людини в суспільстві, її стосунки з іншими людьми, права та обов’язки глави сім’ї і домочадців.

У XVI ст. взаємини подружжя чітко регламентувалися. Чоловік - голова сім’ї, має право повчати свою дружину і дітей і навіть

карати їх фізично. Тілесні покарання вважалися дуже ефективними заходами виховання стосовно дітей, слуг і особливо дружин. Це переконує нас у тому, що для вітчизняної культури того часу характерні стійкі патріархальні тенденції та установки, деякі з яких утримують позиції і сьогодні.

З християнськими настановами «так убоїться ж дружина чоловіка» до недавнього часу згодні були майже всі постанови будь-якої країни. До останнього століття «повчати дружину» вважалося найпершою необхідністю чоловіка. Застосування побоїв навіть без приводу вважалося необхідним для профілактики і для того, щоб «ми­лий був», «кого люблю, того і б’ю». Подібне поводження не тільки не здавалося поганим, але ще й ставало для чоловіка моральним обов’язком. Хто не бив дружини, про того благочестиві люди говори­ли, що він свого дому не будує і про душу свою не дбає і сам погубле­ний буде і в цім віці і в майбутньому та дім свій погубить [4, с 10].

Проблема насильства в сім’ї не є локальною, характерною лише для українського суспільства. В Англії, наприклад, існувало спеціальне правило: «Чоловік сварливу дружину має право побити вдома за умови, що палиця, яку він використовує, не буде товстішою за великий палець його руки». У США в 1924 р. у деяких штатах закон офіційно звільнив чоловіків від відповідальності при помірному фізичному покаранні дружини у випадках «крайньої потреби» [5, с 106]. Цікаво, що цю так звану «крайню потребу» визначав чоловік.

На думку Н. Усачової, самі жінки патріархальність родини приймають як найбільш прийнятний варіант. Висуваючи ідею про страшну картину статевого рабства, дослідниця робить висновок: жінка – найбільш типова жертва насильства в будь-який історичний час, у будь-якого народу, в усіх без винятку вікових та соціальних гру­пах [6, с. 32]. Ситуація ускладнювалася тією обставиною, що в суспільстві існувала політика примусового шлюбу, а розлучення було в принципі неприйнятним. Шлюб вважався довічним союзом і припи­нявся зі смертю одного з членів подружжя.

На думку З. Фрейда, стрижнем конструювання гендерної ідентичності є патріархальна система, яка визначила соціальний поря­док і цивілізацію. З. Фрейд аналізував ситуацію патрімоніального домінування з огляду на конструювання статевих відмінностей як підстави для підпорядкування жінок чоловікам. Конструювання гендерної ідентичності є результатом відносин підпорядкування (субординації), що виникли ще на зорі цивілізації, з передачі контролю над жінками від одного патріарха декільком [7].

Відповідно до статево-рольового підходу Т. Парсонса жінка в соціальній системі виконує експресивну роль, а чоловік – інст­рументальну. Правильне виконання ролі забезпечується системою заохочень і покарань (санкцій), позитивних і негативних підкріплень [8, с. 15–24].

Найбільш перспективним із позицій гендерної теорії виглядає марксистський підхід, який розглядає сім’ю і взаємини між статями в історичному контексті, оскільки, обґрунтовуючи, що соціальні інсти­туції є не природною даністю, не результатом людської свідомості, а продуктом конкретної історичної ситуації, а, отже, можуть бути зміне­ними в майбутньому. Патріархат, за К. Марксом, є докапіталістичною стадією розвитку, а капіталізм його руйнує [9, с. 362].

Іншою, не менш важливою проблемою, що спричиняє насильст­во у сім’ї, є нездатність відповідати ролі годувальника у чоловіків, яка постійно підривається модернізацією суспільства і трансформаціями економічних процесів. Невідповідність чоловічої ідентичності, ядро якої становить економічний і соціальний успіх, викликає фрустрацію обох статей, коли чоловіки, прагнучи самоствердитися в домінантній позиції, транслюють агресивні практики в приватному просторі. При­кладом може служити теорія співвідносних ресурсів, відповідно до якої практики насильства над жінкою в сім’ї спостерігаються, коли матеріальні ресурси та статусні позиції дружини наближаються або перевищують ресурси чоловіка (партнера). У цьому випадку вірогідність образ у сім’ї значно підвищується [10, с. 15].

Доволі цікавими є дані, представлені в Національному жіночому проекті про образи в США. Побиття є найбільш поширеним способом висловлення образ жінкам і відбувається частіше, ніж автомобільні пригоди, хуліганські напади і зґвалтування разом узяті. Побиття часто супроводжується вербальними образами і погрозами, реальним на­сильством проти дітей та інших членів сім’ї [11].

За даними зарубіжних досліджень, М. Шварц і В. Скотт серед ос­новних причин виникнення насильства виділяють гендерно-стереотипну соціалізацію і статеву нерівність, що включають у себе культурні норми, які легітимізують домашнє насильство, високий рівень соціальних конфліктів, а також конфлікти в сім’ї батьків [12, с 23]. Нині спостерігається гендерно незбалансований розподіл відповідальності залежно від статі за фізіологічним, психологічним і емоційним відтворенням роду через інститут сім’ї. Це стало проблемою всього суспільства, а не окремої жінки. Не так становище жінок у приватній та публічній сферах, як позиція держави у напрямку гендерної рівності, є основним критерієм для оцінювання суспільного прогресу.

У пострадянський період під впливом ідей фемінізму відбувається критичне переосмислення соціальних відносин, культур­них практик і ціннісних систем. У сучасній Україні позитивні зміни розгортаються досить швидко, жіночий визвольний рух критикує та пильно контролює цінності й установки патріархальної влади.

У межах теорії патріархату ієрархія чоловічої та жіночої ролей фіксується таким чином, що чоловік є суб’єктом владних відносин, а жінка - об’єктом його влади, в одночас однією з домінантних цілей фемінізму виступає перерозподіл влади в суспільстві та власне зміна характеру владних практик. На думку представників радикального фемінізму, практично у всіх суспільствах патріархат проявляється у насильницьких діях відносно жінок.

Як бачимо, авторитарна влада, що зберігалася за чоловічою по­ловиною людства, ґрунтується не тільки на практиках фізичного при­мусу і грубої наруги над жінками, а й відображається на різних рівнях соціальних інститутів, через методи культурного впливу, механізми соціалізації, конструювання стереотипів і нормативів соціальної поведінки, формування певної ідеології і системи цінностей за допо­могою вербального спілкування. Регулювання відносин між членами родини, а також соціальними інститутами, що оточують її, значно видозмінювалося протягом століть залежно від трансформацій у культурі, політиці, законах. Процеси, що впливають на стратегічну ситуацію в окремій родині, на клімат, який панує в ній, формувалися залежно від розстановки сил в актуальній політичній дійсності.

Основою соціальної нерівності в сім’ях і відповідно найважливішою причиною домашнього насильства є не лише економічні чинники. Статусні та рольові позиції людини (чоловіка чи жінки) в соціумі детерміновані усталеними патернами культури. Соціальні норми визначають поведінку людини в суспільстві, відносини між чоловіком і жінкою регламентуються гендерними нор­мами, які дозволяють індивідові певну соціально схвалювану поведінку.

В основу сучасних гендерних норм часто покладено гендерні стереотипи, тобто приписи й очікування соціуму щодо «нормальної» поведінки чоловіків і жінок, а також соціально схвалюваних патернів взаємодії між ними.

Дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів свідчать про те, що жінок вбивають, піддають фізичній та сексуальній нарузі, загрожують і принижують в їх власних будинках чоловіки, які в ідеалі мають виглядати найбільш надійними партнерами. Наслідки насильства в сім’ї набувають глобальної форми деструктивної сі­мейної соціалізації, що призводить до постійного відтворення мо­делі насильницьких взаємин у сім’ях, покаліченого життя жінок та дітей, розпаду сім’ї, що являє собою дуже серйозні наслідки для суспільства загалом.

Насильство в сім’ї тісно пов’язане з культурними, соціально-економічними, політичними та юридичними відносинами. Визначаль­ним моментом механізмів, які сприяють розвитку тенденцій і практик насильства щодо жінок, є проблема владних та гендерних відносин. Соціально сконструйований гендерний порядок, в якому домінує влада чоловіків, виключає жінок із публічної сфери і спричиняє економічну та емоційну залежність.

Висновки. Ознакою сьогодення стає посилення патріархальної ідеології в усіх її формах, які здебільшого виявляються у прихованому вигляді. Свій внесок у посилення такої ідеології роблять і засоби масової інформації.

Сучасна ситуація у сфері соціостатевих відносин отримала у соціологів назву «гендерна асиметрія». Йдеться не тільки про явну нерівність у соціальних позиціях та можливостях чоловіків і жінок, а ще й про те, що після всіх суспільно-політичних змін початку 90-х рр. жінки залишилися в гіршій ситуації, ніж чоловіки: спостерігається не тільки менша конкурентоспроможність жінок у сфері праці, а й неврахування ролі жінок при визначенні цілей та завдань реформування країни.

Ефективними шляхами усунення насильства в сім’ї є досягнення рівності жінок і чоловіків та подолання гендерних стереотипів. Проте жінки повинні бути поінформовані про свої права та знати можливості, що існують для жертв насильства в сім’ї. Із прийняттям Верховною Ра­дою України 8 вересня 2005 р. Закону України «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків», що набув чинності 1 січня 2006 р., було здійснено важливий крок для досягнення гендерної рівності в Україні. Проте необхідні консолідовані зусилля для зміни базових соціальних і культурних стереотипів, які спричиняють дискримінацію жінок та про­яви насильства. Існує лише одна позитивна суспільна тенденція, що на ній наголошує Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»; це усвідомлення того, що жінки повинні активно звинувачувати тих, хто здійснює насильство проти них.

–––––––––––––––

Колтыпина М. Ненасилие: от идеи к практике / М. Колтыпина // Обыкновенное зло: исследования насилия в семье / cост. и ред. О.М. Здравомысловой. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – С. 76–77.

Власов П.О. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню: інформ.-практ. посібник / П.О. Власов, А.В. Лев-ков. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», 2005. – 130 с.

Walker L. Battered woman. Harper and Row / L. Walker // Теория домаш­него насилия. Безопасность подростков и здоровые отношения. Модельная про­грамма ранней профилактики насилия / [под ред. А. Синельникова]; Националь­ный центр по предотвращению насилия. – Гл. 2. М.: «АННА», 2002. – С. 38.

Кавашкина О.Д. Семейное воспитание в России. Развитие идей от Древней Руси до нач. XX века / О.Д. Кавашкина. – М.: Республика, 1992. – 163 с.

Энциклопедия социальной работы : в 2 т. / под ред. Л.Э. Кунельско-го, М.С. Маковецкого. – М.: Наука, 1994. – Т. 2. – 324 с.

Усачева Н. Женщина: ее статус, судьба и образ в мировой культуре. / Н. Усачева. – Алмааты: «Галым», 1994. – 116 с.

Freud S. Totem and Taboo-/ S. Freud. Ney York: Vintage books. – 1949. – 2002 р.

Здравомыслова Е. Социология гендерных отношений и гендерный подход в социологии / Е. Здравомыслова, А. Темкина // Социологические ис­следования. – 2000. – № 11. – С. 15–24.

Ритцер Д. Современные социологические теории / Д. Ритцер. –[5-е изд.]. – СПб.: Питер, 2002. – 362 с.

Becker G. Treatise on the family / G. Becker. – Cambridge: Harvard University Press, 1994. – 15 р.

National Wooman Abuse Action Progect // Understanding Domestic Violence. Washington D.C. – Washington, 1991р.

Schwarz M B. Domestic violence / M. Schwarz, B. Scott //

Marriages and Families. Diversity and Chang. Upper Saddle River- NJ.: Prentice Hall, 1997. – Р. 23.

 

Наступна >
 
Авторизація
Пошук