Наукові статті Філософія П. ЮРКЕВИЧ ПРО ФІЛОСОФІЮ ВИХОВАННЯ (ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)П. ЮРКЕВИЧ ПРО ФІЛОСОФІЮ ВИХОВАННЯ (ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
| Наукові статті - Філософія |
Г.С. Боровська
П. ЮРКЕВИЧ ПРО ФІЛОСОФІЮ ВИХОВАННЯ (ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
Розглядається одна з актуальних проблем, що отримала правничо-філософське відображення у науково-теоретичній спадщині П. Юркевича і стосується концептуальних засад становлення і розвитку правового виховання, при цьому автор враховує філософські, соціально-політичні, правові виміри доби.
Ключові слова: правова культура, правове виховання, правові регулятиви, моральне законодавство, моральні правила, правильна людина, правосвідомість, внутрішня дисципліна.
Постановка проблеми. Філософсько-правова спадщина П. Юркевича тривалий час була маловідомою навіть у наукових колах, через що фактично не було можливості розглядати його вчення як соціально-правове. Безумовно, через такі обставини постать Памфіла Даниловича Юркевича (1826–1874), академічного філософа, правника, представника київської філософської школи, не була належно оцінена і лише у наш час, віднаходячи в архівах стародруки його праць, отримуємо можливість зрозуміти його громадянську позицію, осмислити глибину його ідей правової культури, правової ідеології, зміст основних положень правового виховання та правових регулятивів, викладених у працях філософа. Він вважав, що важливим елементом правового виховання є правова освіта, головне завдання якої формувати особистість шляхом впровадження досконалої теорії, відповідної методики. Доктрина правового виховання П. Юркевича не втратила свого наукового значення, заслуговує всебічного вивчення й аналітичного осмислення, а відтак і практичного застосування у державотворчих процесах розбудови правової демократичної України.
Стан дослідження. Особливо помітним стало зацікавлення науковою спадщиною П. Юркевича українських і російських учених на початку 90-х рр. минулого століття, коли з постат
Виклад основних положень. Ідея правового виховання П. Юркевича напрацьовувалася як цілісне вченя про людину. Складовим цього вчення є теорія виховання правосвідомої особистості, громадянина. Концепція виховання містить ряд теоретичних положень, що, зокрема, стосується власного бачення проблем державотворення та становлення правового суспільства. Правничі та педагогічні праці П. Юркевич написав у Москві, оскільки мав виклади в учительській семінарії військового відомства. Для цих викладів спеціально зібрана педагогічно-правнича лектура – підручник «Загальна педагогіка з додатками» (1869 р.), «Історія філософії права» (1872 р.), «Філософія права» (1873 р.). Правнича тема, а саме становлення правосвідомої особистості порушується у всіх педагогічних працях П.Юркевича. Педагогічній збірці «Курс загальної педагогіки з додатками» передували праці «Читання про виховання» (1865 р.), «Загальні основи методики» (1865). Видання численних праць викликало вороже ставлення до київського професора з боку преси. В одній із публікацій рецензент назвав підручник П. Юркевича «поліцейською пересторогою», оскільки в ньому угледів чимало дисциплінарних повчань.
Та незважаючи на недоброзичливців, П. Юркевич продовжує публікувати правничо орієнтовані праці. У цей період з-під його пера вийшли такі серйозні наукові розвідки, як «Ідеї і факти з історії педагогіки» (1870 р.), «Майбутнє звукової методи» (1872 р.). Методологію виховання він будує на засадах права, християнського гуманізму, де основу становлять визнання прав людства, дотримання закону правди та невичерпність добра у серці кожної людини. У науці про виховання докладно обгрунтовує необхідність навчання дисципліни та порядку як важливим умовам становлення особистості і розвитку у вихованців ідеальної сторони життя. Варто додати, що педагогічне вчення П. Юркевича пов’язане з німецькими джерелами і опирається на праці німецьких педагогів. Правничо-виховна концепція філософа виходить із засад про те, що наука будь-якого напрямку містить не тільки ідею знання, а й ідею виховання. Це морально-освітнє правило є головним і у концепції навчання і виховання. Насамперед, філософ вказує, що вихователь повинен рівномірно будити всі пізнавальні здібності і вміти користуватися різноманітними методами. Щодо «науки про виховання», то мислитель вважав методично правильним залежність навчання від виховання, оскільки неможливо повідомляти знання, які були б відокремленими від морального удосконалення особистості [1, с. 202]. Головними чинниками творення повноцінної особистості, порядного громадянина вчений вважав освіту розуму, любов до істини, добра, індивідуальний підхід та дисципліну.
Процес правового виховання, за концепцією П. Юркевича, безпосередньо пов’язаний з людиною, окремою особистістю, індивідуальністю, яку, щоб вивести на високий рівень правової культури, слід озброювати такими знаннями, котрі всебічно розвивають особистість і здатні зробити людину твердою в переконаннях, з чуттєвими і розумовими потребами, і готовою служити спільному благу і виконувати вимоги справедливості [2, с. 245]. На думку вченого, вища моральна школа породжена вищим моральним духом, який саме у християнстві отримує правдиве поле діяння, правниче втілення.
Осмислення правничо-педагогічних постулатів допомагає усвідомити ученого, що ідея школи християнського виховання була основою, що послужила розробці його правової виховної теорії. П. Юркевич вважав, що перш ніж людина пізнає науку, знання, основи культури та виховання, суспільний уклад, вона повинна мати віру в Бога, найвищого морального чинника. Морально-правові регулятиви спонукають до усвідомлення, що подолати будь-яке зло можна шляхом виховання любові до людини. Виховання повинно зосередити зусилля на тому, щоб принципи істини і добра стали визначальними для людини. Категорія любові розглядається філософом як моральне правило і дієва форма, раціоналізована і узалежнена від особи: вона може бути співпереживанням, повагою у ставленні до спільного блага, усвідомленим виконанням обов’язку [2, с. 112]. Любов до добра є моральним регулятивом, і вона повинна мати вигляд природного розуміння і сприйняття правил спільноти, що безперечно посилює теоретичний потенціал любові у системі виховання. П. Юркевич подає застереження щодо безвідповідальної любові,а любов до самого себе визначає за гідністю вчинків. Методологічно правильним він вважає, що любов як моральний регулятив і принцип виховання має поєднуватися з любов’ю до істини, добра, до учня. Саме тому добре поставлений процес виховання вимагає безперервного оновлення знань, визначає, як слід користуватися знаннями для досягнення мети, щоб моральна сила істини закріпилася в освіті. Оскільки любов до істини у П. Юркевича не є формалізмом, то вона набуває форми розумної необхідності, чинної за встановленими правилами, що безперечно дисциплінує освіту розуму і сприяє становленню правосвідомості. Отже, регулятивами цього процесу слід вважати постійну турботу про самоосвіту та інтелектуальну дисципліну, що передбачає усунення суперечностей між думками і діяннями (оскільки їх наявність формує байдужість до отримання істини); підкріплення знаннями загальновизнаними і загальноприйнятими, позбавленими незрілих суджень – як свідчення розуміння цивілізації пошани до великих авторитетів в науці і релігії [2, с. 44].
Вчений розглядає форми творення істинних ідеалів. Вони є ціллю в науці, правничій зокрема. Безпосередньо процес правничого виховання починається, на погляд ученого, з моралі – усвідомлення поняття добра і зла, визначення досконалого і негідного, що є добром в силу своєї єдності з ідеєю блага у вчинках людини.
Методика освіти розуму передбачає, що безпосередній моральний вплив у процесі навчання, відповідний принципам добра, можливо здійснювати поданням істинних суджень, настанов, нагадувань, застережень, порад і прохань. Ця методика, яка є моральною силою любові до добра, дисциплінує розум і складає правильну і живу циркуляцію між думками. Зокрема, настанова дає моральну характеристику наслідкам вчинку і вказує, якими кращими засобами досягнути доброї цілі. Мета нагадування полягає в тому, щоб довести цінність і переваги доброго прикладу. Відповідно, поради, прохання діють на становлення особи, коли вона готується до морального життя спільноти, і визнає правила доброї волі, щоб визначилася особистість, в якій править мудрість і царствує справедливість [2, с. 310].
Суттєвою формою діяння розуму є дисципліна як складова виховної методи. Філософ вважає дисципліну початковою, але обов’язковою школою, яка подає найглибші знання і водночас навчає дотримання закону, наслідуванні порядку і благочинності. Дисципліна – головна умова існування людської натури, особливо у тій порі, коли розум не керує людиною з середини, а існує для того, щоб мораль мала своє вічне право на життя. Процес правового виховання починається зі становлення внутрішньої дисципліни, або вміння володіти собою. Це – наслідок вимог загальної справедливості, коли людина підкоряється загальній волі і загальному розумові, втіленими у дисциплінарних правилах. Ці правила, тобто виховання дисципліни виконуються, за П. Юркевичем, своєрідно, наступним чином: початкова анархія повинна перейти у конституцію методом звички; конституція повинна бути захищена і управлятися аристократією моральних переконань; аристократія повинна підкорятися виключно одній меті життя. Дисциплінарні правила – форма становлення духу і тіла, тому філософ підкреслює, що «найголовніше – виховати тіло так, щоб воно не було гніздом пристрастей, афектів, дурних спрямувань; щоб воно повстало найміцнішим найслухнянішим органом вищої і найчистішої волі» [2, с. 311].
Саме тому дисципліна є тією школою, яка вчить законності, порядку і є саме засобом дисципліни, коли воля підноситься над відвертими чуттєвими потягами і прямує до розуму, який окреслює план життя і діяльності, дисциплінується, упорядковується. Поряд з тим, у дисципліні вчувається велика волелюбна сила, необхідна для становлення особистості, а дисципліна, знову ж таки, зобов’язує до постійного збагачення розуму знаннями і дотримання внутрішнього закону в собі. Дисциплінарні правила і освіта розуму – прерогатива правового виховання, оскільки приховані зародки таких моральних вад, як пристрасть, невміння володіти собою, байдужість, а також тупість, грубість, жорстокість. Усе це безпосередньо пов’язане не тільки зі станом душевної нерівноваги, а й з відповідним незнанням законів психології і фізіології. Дисципліна зобов’язує до самовладнання і самокерування, надає тілу захист від свавільних і деспотичних зазіхань духа, а розум утримує рівновагу згідно із законом вічної справедливості, що охороняє однаково право духа і право тіла [3, с. 9].
Природний темперамент є лише первинним пластом, фундаментом, на якому формується другий пласт, він динамічний, зі значними і різнобічними складниками освіти. Філософ визнає самостійність і здатність головними чинниками, що стимулюють енергійну і тривалу розумову працю. Саме ці діяльні чинники формують єдність (союз) індивідуальності і розумності. Відповідно, усі виховні заходи повинні бути приведені в узгодження з індивідуальною природою вихованця для того, щоб природа досягла гармонії з моральним ідеалом. П. Юркевич узалежнює становлення індивідуальності від тілесної конституції і темпераменту в такій мірі, в якій регламентується душевний світ людини, її власна душа, а відтак, наголошує, що найголовнішим завданням є визначення ціни думкам, прагненням, забезпечення основ становлення правильної особистості й індивідуальності.
Індивідуальність у баченні вченого має значення у тому сенсі, що твориться в освіті (індивідуальній формі розуму). П. Юркевич зазначав, що принцип індивідуального підходу потребує значного доробку науки, яка б допомогла пояснити і дослідити особливості душевних явищ у різних людей. Саме дисциплінарні правила, правове виховання П. Юркевич використовує для упорядкування особи і виокремлює індивідуальний підхід. Природно, різниця думок, їх зв’язок з сердечними почуттями і прагненнями волі, по-суті, є формальними, але напрочуд легко переходять у різні напрямки всього духовного життя, тому важливо правильно їх спрямувати на формування правосвідомої особистості.
Виховання у вченні П. Юркевича є правовим регулятивом, має свою чітко виражену позицію. Згідно з методою вікового виховання діти мають право бути дітьми, а виховання не повинно перевершувати потенціал вікових можливостей. Дієвість любові до дітей повинна орієнтувати вихователя, наставника на виконання свого обов’язку, водночас укріплювати їх почуттями доброзичливості. Проте ця вікова метода найбільшої любові до дітей все ж виходить з рекомендації , яка обмежує і не дозволяє навчати будь-чому і будь-яким способом. У цьому випадку слід дотримуватися такої настанови: надання знань повинно бути цілеспрямованим, свідомим і змістовним, враховуючи повагу до кожного окремого учня, його здібностей. Це повинно стати правилом для наставника, оскільки кожен учень досягає загальної мети цілком індивідуальними засобами. Таким чином, відбувається процес індивідуалізації особистості, формування основ цінностей, які впливають на становлення правосвідомості.
Висновок. Концепція правового виховання П. Юркевича, актуалізуючи проблеми освіти розуму, дисципліни, індивідуального підходу як реальних чинників становлення правосвідомої особистості, увібрала багатющий досвід світової цивілізації і культури. Джерела формування правильного суспільного укладу заглиблені у виховання людини, особистості, індивідуальності. Моральні регулятиви, що є вагомою частиною філософської концепції правового виховання П. Юркевича, основані на постулаті: право без морального виховання неспроможне облаштувати суспільні відносини, саме моральне виховання при правильній постановці проблем забезпечує належний рівень правової культури.
Власне, П. Юркевич з когорти українських філософів-правників найбільше доклався до напрацювання соціально правових регулятивів суспільства, складовою частиною якою і стала розглянута нами концепція правового виховання.
––––––––––
Юркевич П.Д. Чтения о воспитании. – М., 1865.
Юркевич П.Д. Курс общей педагогики с приложениями. – М., 1869.
Юркевич П.Д. Идеи и фактu… // Журнал Министерства народного просвещения. – 1870. – № 9–10.
< Попередня