Головна Наукові статті Транспортне право ФОРМА ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА ТА БАГАЖУ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ

ФОРМА ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА ТА БАГАЖУ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ

Наукові статті - Транспортне право
382

А. О. МШЧЕНКО,

ад'юнкт Харківського національного університету внутрішніх справ

ФОРМА ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА ТА БАГАЖУ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ

Дотримання встановленої законом форми договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, а також визначення моменту укладення даного договору має важливе теоретичне та практичне значення. Договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є правочином, а отже, на нього поширюються й загальні положення про правочини. Вимога щодо дотримання передбаченої законом форми є однією з основних умов чинності правочину, а момент його укладення визначає момент виникнення прав та обов'язків сторін щодо його виконання. Утім, діюче цивільне законодавство України не містить норми із чітким встановленням форми укладення дано­го виду договору. Частина 2 ст. 910 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України [1] вказує лише на те, що укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, фор­ми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). Про форму, в якій має вчинятися даний право чин, спеціальна стаття ЦК України не говорить.

Проблеми правового регулювання та, зокрема, форма договору перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом були предметом досліджень учених - фахівців у галузі цивільного права: Н. А. Нєбєсова, Е. Е. Пірвіца, Г. Ф. Шершеневича, Є. О. Суханова, О. С. Іоф,е, Л. А Лунца, М. К. Олександрова-Дольніка, X. І. Шварца, К. К. Яічкова, М. О. Тарасова М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, Б. В. Покровського, Г. О. Мікрюкової, О. В. Расулова, Р. М. Мінченко, ОМ. Нечипуренка, І. В. Сггіріна, М. В. Макаренка, М. Л. Шелухіна, В. М. Новікова тощо. Проте останнє комплексне наукове дослідження договору пе­ревезення пасажира та багажу залізничним тр

анспортом було здійснене Б. В. Покровським у 1956 p., (дисертація «Договори перевезення пасажирів і багажу по залізницях СРСР»). У дисертації Г. О. Мікрюкової «Договір переве­зення пасажира в радянському цивільному праві» (1986) розглядалися усі види договорів перевезення пасажирів (окрім перевезень мі­ським транспортом). Безсумнівно, дані дослідження мають дуже велике значення, адже вони сформували наукову базу, численні по­ложення якої поступово були трансформовані в базу законодавчу. Втім, основна кількість досліджень, що стосувалися питань пасажир­ських перевезень, якщо і приділяли увагу пи­танню форми договору, то робилися це в роз­різі загальних проблем договору перевезення пасажира. Тому питання моменту виникнення прав та обов'язків сторін у даному виді зо­бов'язання, а також форми його укладення викликають узагальнення наукової думки з метою встановлення чітких критеріїв відме­жування договорів перевезення пасажирів залізничним транспортом, що вважаються укладеними з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (консенсуальних договорів) від договорів реальних, що вважаються укладеними з моменту вчинення певної дії.

Метою даної статті є визначення форми договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, а також моменту укладення даного договору.

Перевезення пасажира та багажу залізнич­ним транспортом загального користування ор­ганізується на договірних засадах та, як уже було зазначено вище, підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до законодавства, що регламентує дані види перевезень. ЦК України в ч. 1 ст. 207 встанов­лює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох докумен­тах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. У літературі загальноприйнято, що «форма правочину – це спосіб вираження волі осіб, які беруть у ньому участь» [2, с 138], «вступаючи в правовідносини, особи, укладаючи правочини, повинні чітко і ясно виражати свою волю (волевиявлення) на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків» [3, с 572]. Тому суттєво важливо встановити, за допомогою якої форми контрагенти оформлюють свої зобов'язання з пере­везення пасажира та багажу залізничним транспортом.

1. Для досягнення мети визначення форми даного договору теоретично важливо встано­вити, з якого моменту слід вважати договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом укладеним. Чітке встановлення моменту, з якого договір перевезення пасажира та багажу вважається укладеним, є необхідним, оскільки саме з цього моменту виникають пра­ва та обов'язки сторін. У теорії панує точка зору, що за своєю правовою природою договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом належать до консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з мо­менту досягнення його сторонами згоди за усіма істотними умовами. І дійсно, на відміну від договору перевезення вантажів, який вважається укладеним з того моменту, коли вантаж разом з транспортною накладною прийнято перевізником, а відправником сплачена за перевезення вантажу встановлена плата, обов'язок перевезення пасажира виникає у перевізника з моменту видачі квитка, тобто з моменту, коли сторони, узгоджуючи своє во­левиявлення, спрямоване на встановлення даного правовідношення, підтверджують його видачею квитка. Усі суттєві умови договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом фіксуються в проїзному квитку -документі, що надає право на проїзд. Утім, більшість учених, говорячи про консенсуальність даного договору не враховують момент, коли саме видається квиток. За загальним правилом процес укладення договор– склада­ється з двох взаємопов'язаних стадій пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції (акцепту) - ч. 3 ст. 638 ЦК України. Оферентом у нашому випадку є транспор­тна організація, яка за допомогою публічної оферти пропонує укласти договір перевезення кожному, хто до неї звернеться, а акцептантом - особа, що бажає укласти договір перевезення із залізницею на умовах, встановлених оферентом. За наявності вільних місць у поїзді та в разі, якщо замовник проїзного документа згоден з умовами Правил перевезення пасажи­рів [4] (п. 2.47 Правил), касир як представник залізниці надає згоду на укладення договору та здійснює оформлення і видачу проїзних документів.

Як уже зазначалося, більшість авторів вказує, що договір перевезення пасажира залізни­чним транспортом є консенсуальним, тобто укладається з моменту видачі пасажиру квитка на проїзд і вважається укладеним до початку його виконання. Проте в даному випадку слід врахувати точку зору авторів коментаря Статуту автомобільного транспорту союзних республік, які виділяють групу реальних договорів перевезення пасажирів, що вважаються укладеними з моменту входу в транспортний засіб для прямування до місця призначення й оплати проїзду. У даному випадку момент придбання квитка збігається з початковим періодом вико­нання договору [5, с 121]. На нашу думку, слід погодитися з таким трактуванням реального характеру договору перевезення пасажи­ра, адже вона є застосовною і у випадку укладення договору перевезення пасажира на залізничному транспорті. Так, п. 32.11 Правил встановлює, що на всіх станціях і зупинкових пунктах приміської зони, де кількість проданих квитків становить 50 і більше за добу, відкриваються квиткові каси. На станціях і зупинкових пунктах, де обсяг продажу мен­ший 50 квитків, суб'єкти господарювання можуть встановлювати інший порядок про­дажу з урахуванням місцевих умов (на окремих дільницях провідниками вагонів чи роз'їзними квитковими касирами, касирами-контролерами, провідниками-контролерами тощо). Тобто у разі, якщо особа укладає дого­вір перевезення, наприклад, із провідником вагону, то момент укладення договору збігається з початковою стадією його виконання, а отже, згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України договір вважається укладеним з моменту вчинення певної дії і є реальним.

Також постає питання визнання реальним договору в тому разі, коли під час здійснення контролю поїзда виявляється пасажир, що не має проїзного документа або має безкоштов­ний проїзний документ, але без документа, що підтверджує право на таку пільгу. Такий пасажир вважається безквитковим і повинен сплатити штраф та оплатити проїзд від станції посадки до місця призначення (підпункти 18.6 та 36.5 Правил). Наразі пасажир вже перебуває у поїзді, здійснює поїздку і укладає договір перевезення уже на шляху прямування, тому є всі підстави вважати, що договір перевезення пасажира залізничним транспортом, укладений за даних умов є також реальним.

Слід також наголосити на тому, що не всі договори, укладені за завчасно придбаними квитками у касах, є консенсуальними. Якщо особою придбано приміський квиток для про-їзду «туди і назад», що надає право проїзду на одну поїздку «туди» і одну поїздку «назад» у період дії квитка (п. 32.29 Правил), або абонементний квиток (пільговий, повний, студентський та вихідного дня), що може використовуватися для багаторазового проїзду па­сажира (п. 3.5.1.1 Порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті [6]), які не містять даних про номер рейсу і час відправлення та надають можливість виїхати протягом часу їх дії у певному напрямку декількома рейсами, то немає підстав говорити, що договір укладається щодо конкретного перевезення. За такою угодою транспортна організація зобов'язується подавати за розкладом у заданому напрямку поїзди, а пасажир сплачує за можливі поїздки в будь-який час, обумовлений у квитку. За таких обставин до­говір перевезення пасажира укладається в мо­мент посадки в вагон поїзда, тобто є реальним.

Можна підтримати точку зору Г. О. Мікрюкової, яка відповідно до моменту, з якого договір перевезення пасажира вважається укладеним, усі договори перевезення пасажирів поділяє на дві групи:

договори, укладені з моменту придбання пасажирського квитка. Договір належить до цієї групи, якщо квиток містить дані про номер рейсу, дату та час відправлення тощо;

договори, укладені з моменту посадки в транспортний засіб. Договір слід віднести до даної групи, якщо: а) квиток купується після входу до транспортного засобу; б) пасажир здійснює поїздку за довгостроковим абонементним квитком; в) квиток не містить даних про номер рейсу та час відправлення і у пасажира є можливість протягом певного часу виїхати кількома рейсами [7, с 84].

Таким чином, до першої групи відносять договори, що можна умовно назвати консенсуальними, а до другої - реальними. Дану класифікацію можна застосовувати й до одного з видів договорів перевезення пасажирів -договору перевезення пасажирів залізничним транспортом, обґрунтування чого було здійс­нено вище.

Однак у той час, коли перевезення пасажирів може мати як консенсуальний, так і реаль­ний характер - «перевезення багажу в усіх випадках є реальним правочином і визнається укладеним лише в момент передачі пасажиром відповідного майна перевізнику. У цьому сенсі перевезення багажу однотипне багатьом іншим перевезенням - реальним тому, що вони направлені на переміщення майна, а не людей» [8, с 628-629].

2. Питання форми договору перевезення пасажира та багажу є досить дискусійним у науковому середовищі. У юридичній доктрині відсутня єдина юридична позиція із зазначеного питання. Більшість учених2, що розгля­дали питання форми договору перевезення пасажира, вважає, що даний договір укладається в усній формі та супроводжується видачею проїзного квитка, тобто не вважають квиток формою даної угоди. Проте «за загальним правилом, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у мо­мент їх вчинення» [2, с 139]. У випадку ж укладення договору перевезення пасажира скла-дається письмовий документ - квиток – і момент виконання договору не завжди збігаєть­ся з моментом його укладення. Утім, у Коментарі до ЦК України підтверджується тео­рія саме усної форми договору перевезення пасажира і вказується, що «пасажирський квиток не можна розглядати як письмову форму договору, оскільки він не підписується сторонами» [2, с. 620].

Визначення проїзного документа на нор­мативному рівні надається Порядком оформ­лення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті [6]. Так, п. 1 .4 даного Порядку визначає, що проїзним (перевізним) документом є роз-рахунковий документ установленої форми, оформлений відповідно до вимог цього Порядку, що засвідчує укладення договору між залізницею і пасажиром (вантажо-власником) на проїзд (перевезення вантажу, вантажобагажу, багажу) і видається пасажиру (відправнику, одержувачу багажу, вантажо-багажу, вантажу) після оплати ним вартості цієї послуги.

Із наведеного вище поняття бачимо, що, як і будь-яка інша письмова форма правочину, квиток має доказове значення та засвідчує: а) факт учинення правочину; б) його істотні умови (вартість проїзду, номер поїзда, дату та час відправлення тощо); в) згоду сторін укласти правочин на даних умовах. Про згоду укласти даний правочин мають свідчити підписи сторін на документі (п. 1 ч. 2 ст. 2 07 ЦК України). Але оскільки особа отримує квиток тільки піс­ля повної сплати вартості проїзду (що означає виконання нею основного обов'язку за догово­ром), то наявність у неї квитка не залишає сумнівів у її згоді укласти правочин на вказаних у квитку умовах, тобто в підписанні дого­вору немає необхідності. Цієї думки дотримується Г. О. Мікрюкова, яка вважає, що «квиток є формою договору перевезення пасажира, хоча відсутність підписів сторін на ньому не до­зволяє вважати його традиційною письмовою формою правочину» [7, с 78]. Схожої позицію дотримується і Б. В. Покровський, який свого часу зазначав, що «договір перевезення пасажирів – формальний правочин, що наближається за своїм характером і значенням до письмового, але має ту особливість, що в ньому відсутній акт підпису квитка як представником перевізника, так і пасажиром» [9, с 128].

Для того, щоб можна було зробити прави­льні висновки про форму даного правочину, слід звернутися до загальної норми права. Виходячи з діючого законодавства України, усна форма укладення договору перевезення пасажира та багажу підпадає під деякі сумні­ви. Відповідно до пунктів 1 та 2 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (в нашому випадку контрагентом може бути організація, що здійснює закупівлю квитків для своїх співробітників, наприклад у зв'язку з їх відрядженням) та між фізичною і юридичною особою, за деякими винятками, що передбачені ст. 206 ЦК України (загальний випадок, коли фізична особа купує квиток для себе чи для іншої особи). У той же час ч. 1 ст. 206 ЦК України вказує на те, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. Як уже було показано при обґрунтуванні того, що договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом може бути як реальним, так і консенсуальним, момент вчинення даного правочину не завжди збігається в часі з його виконанням. З вищевикладеного також ви-пливає, що основною ознакою усного право­чину є відсутність формальних вимог. Для визнання усного правочину дійсним не є не­обхідним підтвердження волевиявлення сто­рін будь-яким іншим способом, окрім усної згоди «усним є такий правочин, в якому волевиявлення сто.ін не фіксується на зовніш­ніх носіях» [3, с 568]. З цією тезою не можна не погодитись. Між тим, волевиявлення сто­рін при укладенні договору перевезення пасажира фіксується в письмовому документі -квитку, де зазначаються усі основні умови даного договору.

У той час як договір перевезення пасажира є самостійним договором, договір перевезення багажу укладається тільки за наявності основ­ного – договору перевезення пасажира. Можна стверджувати, що договір перевезення багажу є додатковим правочином, про що свідчить нерозривний зв'язок між цими договорами.

Укладення договору перевезення багажу підтверджується видачею багажної квитанції, яка є перевізним документом [10, с 137]. Багажна квитанція засвідчує факт укладення договору, його умови, а також свідчить про оплату пасажиром вартості перевезення та передачу багажу залізниці. Отже, як і квиток, багажна квитанція, відповідно до діючого законодавства України, має також лише «засвідчувальний» характер даного зобов'язання. Тому на даний документ також можна поши­рити усі висновки щодо форми договору пе­ревезення пасажира.

Література

Цивільний кодекс України : станом на 12 трав. 2008 р. - К. : Ін Юре, 2008. - 480 с.

Цивільний кодекс України : станом на 15 січ. 2004 р. : коментар. - 2-е вид. - X. : Одіссей, 2004. - 856 с

Цивільне право України : курс лекцій : у 6 т. Т. 1. / Р. Б. Шишка (керівник авт. кол.), О. Л. Зайцев, Є. О. Мічурін та ін. ; за ред. Р. Б. Шишки та В. А. Кройтора. - 2-е вид., випр. та доп. - X. : Еспада, 2008. - 680 с.

Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом Ук–аїни : наказ Міністерства транспорту та зв'язку від 27 груд. 2006 р. № 1196 // Офіційний вісник України. 2007. - № 26. - Ст. 1065.

Быков А. Г. Комментарий к Уставу автомобильного транспорта союзных республік / А. Г. Быков, Д. М. Подсвинчик, Г. П. Савичев. - М. : Юрид. лит., 1978. - 232 с.

Про затвердження Порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті : наказ Міністерства транспорт– України, Де–жавної податкової адміністрації від 24 жовт. 2001 р. № 712/431 // Офіційний вісник України. 2002. -№7.Ст. 318.

Микрюкова Г. А. Договор перевозки пассажира в советском гражданском праве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Микрюкова Галина Алексеевна. - Свердловск, 1986. - 201 с.

Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - 880 с.

Покровский Б. В.: Договор перевозки пассажиров и багажа по железным дорогам СССР : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Покровский Б. В. - Алма-Ата, 1956. - 270 с.

Тарасов М. А. Договор перевозки / Михаил Александрович Тарасов. - М. : Изд-во Ростовского ун-та, 1965. - 456 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук