190

---

В.Г. Козяр

ВИМОГИ ДО МОВИ ПОСТАНОВ ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Досліджуються окремі аспекти якості формулювання поло­жень постанов Пленуму Верховного Суду України, з’ясовуються основні вимоги до мови законодавства загалом та їх значення для практичного застосування.

Ключові слова: стиль законодавства, мова законодавства, дефініція, термінологія, лінгвістичне тлумачення.

Постановка проблеми. Правильне і ефективне застосування будь-якого закону багато в чому залежить від точності наведених у ньому по­ложень та формулювань, чіткості вжитих понять і термінів [1, с. 99]. Пи­тання про необхідність ретельної роботи над стилем і мовою законодавст­ва порушується науковцями давно. Так, ще в 1927–1931 рр. на сторінках радянських журналів проводилася жвава дискусія з цього питання, а в юридичних періодичних виданнях обґрунтовувалося чимало цінних пропозицій з вдосконалення зовнішнього оформлення законів [2, с. 90]. Та у постановах Пленуму Верховного Суду України, насамперед, роз’ясню­юся положення законодавства, узагальнюється судова практика, обґрунто­вується чимало рекомендацій, тому й якість цих постанов з огляду на мовно-фахове тлумачення понять, коментування положень, на бездога­нність стилістичного викладу становить виняткову актуальність.

Стан дослідження. Питання вимог до мови законодавства досліджували Д.А. Керимов, Є.В. Фесенко, О. Олійник, С. Кравченко, Б. Спасов, З.А. Тростюк, Л.І. Чулінда. А на особливості специфіки лінгвістичного тлумачення законів звертали увагу в своїх публікаціях такі вчені, як Є.В. Васьковський, О.С. Піголкін, О.Ф. Черданцев, П.О. Недбайло, М.Д. Шаргородський, О. Шляпочников, М.Й. Коржан-ський, В.О. Навроцький. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів нормативно-правових актів висвітлено у монографії Л.І. Чулінди.

e="text-align: justify;">І хоч у публікаціях названих та інших науковців розкриваються лише окремі аспекти проблеми мови законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України, проте комплексного і цілісного дослідження цієї проблеми поки що нема. Цю прогалину ми спробували якоюсь мірою цією розвідкою усунути. Отже, наша мета - з’ясування вимог, яким би мали відповідати документи вищого судового органу країни.

Виклад основних положень. Якість роз’яснювальних положень безпосередньо пов’язана із рівнем самих законів. Д. А. Керимов вказує, що закон повинен являти собою цілісну систему, кожен елемент якої доповнює, конкретизує або розвиває попередній і одночасно слугує осно­вою для розгортання положень наступних елементів. Повнота, цілісність, логічна завершеність законодавчого тексту - неодмінна умова. Текст за­кону не може бути незавершеним, таким, що залишає можливість його довільного «доповнення» або «розширення» [2, с 93-94].

М.І. Хавронюк визнає неприпустимою ситуацію, коли вимагаю­чи від усіх суб’єктів кримінально-правових відносин ґрунтовного знання і дотримання усіх положень КК, сам цей закон містить поло­ження, які часто не є цілком зрозумілими навіть висококваліфікованим юристам і розкриття змісту яких вимагає складного процесу тлумачен­ня [3, с 37]. Закон повинен чітко, строго і жорстко визначати межі вміщених у ньому правових правил, які повинні усвідомлюватися ви­конуватися однозначно [2, с 101]. Як визнає більшість теоретиків пра­ва, саме питання про критерії інтерпретації залишається відкритим. Учені справедливо підкреслюють, що: «для оцінки ясності законодав­чих приписів немає визначених критеріїв» [4, с 174].

У цьому сенсі треба зважити на те, що постанови Пленуму Вер­ховного Суду мають нормативний характер, тому вони повинні відповідати певним загальним вимогам до мови законодавства. Про суть цих вимог можна скласти уявлення з низки висловів науковців. Так, Є.В. Фесенко зауважує, що оскільки законодавча дефініція не завжди викладена достатньо конкретизовано, іноді не лише неповно, неясно, а й навіть редакційно невдало, проблема тлумачення кримінально-правової норми ускладнюється. В таких випадках може виникати і суперечність між «буквою» закону та його змістом [5, с. 123]. С.С. Алексєєв зазначає, що мова закону – загальнолітературна, проте вона має особливості, що дозволяє умовно говорити про «юридичну мову». Ці особливості – чіткість, стислість, визначеність і точність дум­ки законодавця, владний, імперативний характер викладу, спеціальна термінологія [6, с. 112–113]. О. Олійник також звертає увагу на те, що пріоритетною вимогою до мови сучасного законодавства є чіткість і недвозначність, навіть за рахунок «краси висловлювань» [7, с. 70]. С. Кравченко вказує, що лексика законодавства характеризується багатозначністю, різними особливостями, які визначаються змістом того або іншого закону, поєднанням мовних засобів [8, с. 62].

Науковці цілком обгрунтовано вважають, що мова права має свою специфіку, водночас вона вкрай рідко нормується законодавством. Важко, наприклад, послатися хоча б на одну норму законодавства України, що закріплює лексику і логіку тлумачення правових текстів та приписує пра­вила розуміння і вжитку правових термінів [4, с. 166]. А на думку Б. Спасова, найсуттєвішим у характеристиці мови закону є, перш за все, те, що їй притаманні всі особливості офіційно-ділового стилю словесного викладу. Цей стиль зрештою відзначається стислістю, точністю і ясністю [9, с. 84]. Отже, вимогою до мови закону є стислість. Закон повинен мати строго нормативний зміст. Не можна в його текст включати загальні міркування, описи, пояснення, історичні довідки, побажання, оскільки основна мета правотворчості полягає у розробці нормативних приписів, якими визначається поведінка людей та їх діяльність [9, с. 85].

Другою вимогою, яка висувається до мови закону, – його точність. Точність юридичної думки передбачає такий мовний вираз, що найбільш повно, правильно і недвозначно відображає сутність пра­вового припису. Найбільшої точності словесного формулювання пра­вового припису дозволяють досягнути юридичні терміни [9, с. 86]. Третьою вимогою, яка висувається до мови, – її ясність. Для оцінки ясності законодавчих положень нема визначених критеріїв [9, с. 88]. Л.М. Шестопалова, Н.В. Пелипенко зазначають, що мові нормативних документів властива послідовність і логічність викладу, вмотиво­ваність, однозначність змісту [10, с. 25]. Мову та текст нормативних документів мають характеризувати такі найважливіші ознаки – прави­льність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність та доцільність [10, с. 33–34].

З.А. Тростюк вказує на ще один недолік лінгвістичного викладу кримінального законодавства, а саме на багаторазове вживання термінів (термінологічних зворотів) для позначення одного поняття, це не­гативно познається на чіткості та однозначності викладу кримінально-правових приписів [11, с 132].

Термінологічні проблеми кримінального законодавства часто ство­рюються і штучно через неналежну увагу до уніфікації термінології. У чинному КК паралельно використовується чимало термінів-синонімів та схожих термінів, що часто лише заважає правильному з’ясуванню смислу закону та створює інші суттєві проблеми. Багато хто з учених також звертає увагу на непослідовність у застосуванні термінології [3, с 41].

Термінологічна неузгодженість виникає через специфіку кримі­нального права, яке оперує знаннями, що мають іноді дискусійний, проблемний характер [12 с. 98]. Точність і ясність правничих форму­лювань, якісне і чітке їх мовне втілення, правильне й однозначне вико­ристання правничої термінології сприяє належному розумінню нормативно-правних актів, є важливою передумовою подальшого процесу інтерпретації та реалізації сформульованих у мовній формі правових приписів [13. с 1].

СП. Кравченко вказує, що необхідність поліпшення якості законів підвищує вимоги до правничої техніки створення норматив-но-правних актів, зокрема до їх мовного оформлення [13. с 1]. Таким чином, ставляться певні вимоги до мови законодавства. Але роз’яснювальні положення, які містяться у постановах Пленуму Вер­ховного Суду України, мають свою специфіку, яка полягає у тому, що на відміну від норм законодавства постанови Пленуму повинні давати тлумачення нечітких положень.

Тлумачення тексту нормативно-правового акта - це розумовий процес, спрямований на з’ясування змісту норм права через виявлення значень термінів і словосполучень тексту нормативно-правового акта. З’ясування змісту є внутрішнім інтелектуальним процесом, який не виходить за межі свідомості інтерпретатора, і складається з розумових операцій суб’єкта пізнання. З’ясування змісту тексту нормативно-правового акта здійснюється через застосування сукупності способів тлумачення, у тому числі юридико-лінгвістичних, і являє собою необхідну умову реалізації правових норм. Дотримання, використання і застосування права неможливі без попереднього пізнання значення правових приписів. Від правильного з’ясування змісту норми права залежить ефективність її втілення у суспільне життя. З іншого боку, тлумачення тексту нормативно-правового акта є результатом розумо­вого процесу (з’ясування), і являє собою сукупність мовних висловлю­вань про зміст норми права [14, с 10-11].

Перше, пряме значення слова «тлумачити» – «визначати зміст, роз’ясняти, з’ясовувати суть чого-небуть; давати якесь пояснення». Тлумачення, яке спочатку є індивідуальним уявленням, може у процесі подальшого пізнання, внутрішнього розумового процесу та поняттєво-термінологічного мовного оформлення стати загальнопоширеною нормою [14, с. 10]. Л.І. Чулінда зазначає, що удосконалення законо­давства, намагання досягти простоти і ясності викладу текстів норма­тивно-правових актів може значно полегшити діяльність органів пра­восуддя, проте не позбавляє їх від тлумачення. Слід звернути увагу на те, що юридична сила інтерпретаційних актів не може прирівнюватися до сили нормативно-правових актів, які підлягають тлумаченню, і діє до того часу, поки діє сам акт, норми якого інтерпретуються [14, с. 22]. На думку З.А. Тростюк, тлумачення правових норм розпочинається з мовної форми їхнього вираження. Адже перед тим, як підкоритися тому чи іншому правовому імперативу, суб’єкт правових відносин має знати, що від нього вимагають і що є це «що» у своїй доступній сутності, інакше залишиться незрозумілим, чому це вимагається [15, с. 3].

Якщо значення терміна не розкривається в законодавстві, то використовується його тлумачення, яке міститься в актах офіційного тлумачення (нормативного і казуального), роз’ясненнях Пленуму Вер­ховного Суду України. Такі роз’яснення містять тлумачення правових норм і враховуються іншими судами [14, с. 55]. Але ці роз’яснення не завжди усувають неоднозначність законодавства, іноді навіть її поси­люють. В окремих випадках застосовуються поняття, які самі потре­бують додаткового тлумачення, що суперечить меті створення таких роз’яснювальних положень.

Проблеми із застосуванням правоположень, визначне місце се­ред яких займають постанови Пленуму Верховного Суду України, на думку В.О. Навроцького, зумовлені тим, що на сьогодні не визначено їхній правовий статус, нерідко вони суперечать теоретичним положен­ням, інколи в них, по суті, формулюються нові правові норми, простежується непослідовність [16, с. 205].

У теорії кримінального права для позначення способу тлумачення за допомогою правил граматики, орфографії, пунктуації, фразеології ви­користовуються різні назви, тобто йдеться про: мовне, філологічне, грама­тичне, лінгвістичне тлумачення. Хоча ці терміни вживаються вченими одночасно і як синоніми, проте вони не тотожні. Найбільш вдалою є категорія «лінгвістичне тлумачення», що максимально охоплює відпо­відний спосіб інтерпретації кримінально-правових норм [15, с. 5].

Науковці звертають увагу на окремі недоліки, що стосуються мовного викладу законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, у ст. 304 КК України встановлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми. Оскільки в диспозиції цієї статті йдеться про втягнення як закінчену суспільно небезпечну дію, а не про втягу­вання як дію, що триває, то можна зробити висновок, що злочин буде вважатися закінченим не з моменту, коли суб’єкт вчиняє дії, спрямовані на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу діяльність, а з того часу, коли неповнолітній вчинить злочин або інші антигромадські дії. Лінгвістичне тлумачення диспозиції ст. 304 КК України суперечить су­довому визначенню моменту закінчення цього злочину. У п. 5 постано­ви Пленуму Верховного Суду України № 2 від 27 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» зазначе­но, що «злочин, відповідальність за який передбачена ст. 304 КК, вважається закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу анти­громадську діяльність, незалежно від того чи вчинив неповнолітній зло­чин або інші антигромадські дії». Одночасно у цьому ж пункті в абзаці п’ятому постанови вміщено інше тлумачення, відповідно до якого «відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину». Враховуючи лінгвістичний аналіз вживання іменника «втягнення», що означає за­вершену суспільно небезпечну дію, вважаємо, що момент закінчення злочину, передбаченого ст. 304 КК, необхідно пов’язувати не з фізичним або психічним впливом на неповнолітнього з метою викли­кати у нього рішучість взяти участь у вчиненні злочину або займатися іншою антигромадською діяльністю, а з часу вчинення ним злочину або іншої антигромадської дії [15, с 8-9].

Ще однією проблемою, з якою стикається інтерпретатор, -полісемія, тобто використання багатозначних слів чи словосполучень на позначення одного й того ж поняття. При їх тлумаченні необхідно: 1) з’ясовувати значення такого слова; 2) обрати відповідник для кон­кретного тексту. Так, поняття «збут» у кримінально-правовій доктрині та судово-слідчій практиці тлумачиться по-різному: або як оплатні чи безоплатні форми відчуження певних предметів, або як лише відповідні оплатні форми [15, с 10]. Отже, залежно від контексту і треба вживати цей термін.

Висновки. Досконалий текст закону викликає менше проблем­них запитань при його застосуванні. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України покликані розтлумачувати нечіткі положення законо­давства, пояснювати окремі терміни. При цьому у постанові Пленуму Верховного Суду України не може давати неоднозначне тлумачення, а також вносити у зміст закону різне розуміння однієї і тієї ж правової норми. Актуальності набуває лінгвістичне тлумачення текстів норма­тивно-правових актів, що дозволяє виявити окремі недоліки у законодавстві та у роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України.

Вимогами до мови постанов Пленуму Верховного Суду є стислість, точність, ясність, однозначність змісту, правильність, змістовність, послідовність, виразність, доречність та доцільність. Без­умовно це питання потребує докладнішого вивчення. Необхідно закріпити основні правила лінгвістичного тлумачення кримінального законодавства, визначити та розробити перелік основних термінів кримінального права для однозначного їх розуміння.

–––––––––––

Савонюк Р. Щодо термінів і понять Кримінально-процесуального кодексу України / Р. Савонюк // Право України. – 2004. – № 2. – С. 99–101.

Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества / Д.А. Кери­мов. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.

Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодек­су України / М.І. Хавронюк. – К.: Істина, 2004. – 504 с.

Титов В. Юридична герменевтика з погляду сучасної формальної логіки / В. Титов, О. Марченко, С. Острога, Ж. Павленко // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1. – С. 164–179.

Фесенко Є.В. Межі тлумачення кримінального закону та рекомен­дації щодо його коментування / Є.В. Фесенко // Проблеми коментування кримінального закону: матеріали міжнародної наук-прак. конфер. (2–3 квітня 2004 р., Львів). – Львів, 2004. – С. 123–125.

Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

Олійник О. Мова законодавства / О. Олійник // Вісник Академії про­куратури України. – 2006. – № 1. – С. 69–71.

Кравченко С. Про стиль законодавства / С. Кравченко // Право України. – 1998. – № 3. – С. 62–63.

Спасов Б. Закон и его толкование: монография / Б. Спасов. – М.: Юрид. лит, 1986. – 247 с.

Дослідження нормативно-правових актів: метод. рекомендації / Л.М. Шестопалова., Н.В. Пелипенко; за заг. ред. О.М. Джужі. – К.: НАВС України, 2005. – 164 с.

Тростюк З.А. До проблеми єдності термінології у Кримінальному кодексі України / З.А. Тростюк // Кримінальний кодекс України 2001 р. (про­блеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): матеріали наук.-практ. конфер. 4-5 квітня 2003 р - Львів, 2003. - С 131-134.

Прадід Ю. Право і лінгвістика: нотатки з ІІ міжнародної науково-практичної конференції / Ю. Прадід // Право України. - 2005. - № 8. - С 96-99.

Кравченко СП. Мова як фактор правоутворення та законотворення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / СП. Кравченко. - Одеса: Одеська нац. юрид. акад. 2000. - 20 с.

Чулінда Л.І. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів норматив­но-правових актів: монографія / Л.І. Чулінда. - К.: Атіка, 2006. - 152 с

Тростюк З.А. Про окремі загальнолінгвістичні правила тлумачення кримінального закону / З.А. Тростюк // Кримінальне право України. - 2006. -№ 7. - С 3-11.

Марін О. Проблеми кваліфікації злочинів при конкуренції кримі­нально-правових норм / О. Марін // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали наук.-практ. конфер. 13-14 лютого 2001 р -Львів, 2001. - С. 203-205

 

Наступна >