187

---

О.М. Анохін

ХАДІСИ ІМАМА АЛЬ-БУХАРІ ПРО СТОСУНКИ ПОДРУЖЖЯ В ШЛЮБІ

Розглядаються особливості регулювання в Корані і хадісах імама аль-Бухарі комплексу питань шлюбно-сімейних відносин, досліджуються проблеми, пов’язані з формою припинення шлюбу в ісламі, з’ясовуються підстави розлучення, його порядок і умови, особливий акцент робиться на розкритті механізму захисту інтересів дружини, дітей, чоловіка.

Постановка проблеми. Заохочуване ісламом зміцнення родинних зв’язків та основ сім’ї є найважливішою умовою стабільності мусуль­манської общини і її самовідтворювання. Поєднання у цьому людських і соціальних інтересів сприяє перетворенню природних потреб мусульман у суспільно значущі, забезпеченню їх заходами релігійно-правового захисту. Проте особливість освяченого ісламом шлюбу полягає в можливості його розірвання у відносно спрощеному порядку, де ініціаторами можуть виступати як чоловік, так і дружина.

Така парадоксальність може бути пояснена наявністю надійних правових механізмів захисту насамперед розлучених жінок, активним стимулюванням їх до вступу в новий шлюб.

Виклад основних положень. Регулювання питань розлучення в мусульманському праві ґрунтується на релігійно-правових джерелах – Корані і сунні. У положеннях Корану [1] містяться фундаментальні приписи про умови й порядок розлучення, яке характеризується як проявлена до людей милість Аллаха. Проте розвиток коранічних положень дається в сунні, зокрема в її головній складовій частині – збірнику хадісів імама аль-Бухарі (810–870 рр.). „Хадіс” – означає повідомлення. У нашому випадку – це відомості про вислови пророка Мухаммада, його вчинки, рішення тощо. Всі хадіси, що містяться в „Сахіху” аль-Бухарі [2], визнані достовірними, а отже, саме вони були використані для створення мусульманського права в пе

рші століття поширення ісламу як релігії. Тому цікавим є дослідження відомостей про порядок та умови розлучення, що містяться у цих хадісах. Так, стосунки між чоловіком і дружиною повинні ґрунтуватися на почутті взаємної пошани і досягненні згоди з усіх питань життя сім’ї. Саме взаємна згода є засобом, що дозволяє запобігати й усувати неминучі конфліктні ситуації, які виникають у процесі взаємодії подружжя.

Якщо ж примирення сторін не дало позитивного результату, подружжю, як особлива милість Аллаха дозволяється розлучення: „Але якщо все ж таки розійдуться, Аллах збагатить обох від безмірності Своїх щедрот, – Воістину, аллах у Своїх щедротах неосяжний, мудрий безмірно!” (Коран, 4:130). Це свідчить про те, що розлучення не роз­цінюється як гріх.

Але водночас дозвіл на розлучення не означає позитивного до нього ставлення як способу вирішення проблем. Навпаки, воно сприймається в негативному сенсі, оскільки призводить до розпаду сім’ї. У хадісі 77 зазначено: „Повідомляється, що ‘Умар… сказав: „(У свій час) ми з моїм сусідом з-поміж ансарів... по черзі приходили до посланника Аллаха... . Він приходив (до нього) одного дня, а я – наступного. Одного разу, коли настала черга цього мого друга з-поміж ансарів, він (повернувся), голосно постукав у мої двері і запитав: „Він там?”. Я злякався і вийшов до нього, а він вигукнув: „Трапилося щось важливе!” (‘Умар…) сказав: „Увійшовши до Хафсе, я побачив, що вона плаче, і запитав її: „Хіба посланник Аллаха… дав розлучення вам (усім)?”. Вона відповіла: „Я не знаю”. А після цього я зайшов до пророка... і запитав його, не сівши: „Хіба ти дав розлучення своїм дружинам?”. Він відповів: „Ні!”, – і тоді я вигукнув: „Аллах великий! /Аллаху акбар!/”.

Розлучення з урахуванням інтересів сторін може бути ініційоване як чоловіком, так і дружиною. Звідси і різні способи розлучення. Якщо розлучення бажає чоловік, то наказано: „Для тих, хто клятву дасть більше не спілкуватися з дружиною, призначено чотири місяці (під дахом дому) почекати, і коли за цей термін чоловік звернеться знов до дружини, – Аллах, воістину, всемилостивий і всепрощаючий!” (Коран, 2:226). Таким чином, клятва про те, що чоловік дає розлучення дружині, є підставою для початку процесу припинення шлюбу. Проте якщо після закінчення чотирьох місяців примирення не настало, то подружжя вважається розлученим: „Але якщо їх бажання розлучитися незмінне, – Аллах же чує все і знає про все” (Коран, 2:227).

Процесуальний бік розлучення має важливе значення: „О пророк! Коли даєте ви розлучення своєму подружжю, то розлучайтеся в строк, для них визначений, і термін відлічуйте правильно. Страшіться розгнівати Аллаха, вашого Владику! І з домів, що належать їм, не виганяйте їх, і самі не повинні вони свій будинок покинути, якщо явну розпусту вони не зробили” (Коран, 65:1).

Вказівка на термін (чотири місяці) і правильний його обрахунок свідчить не тільки про необхідність примирення подружжя, а й про важ­ливість вирішення питання про можливу вагітність дружини, що знову ж таки може спричинити відносини іншого характеру. Тому проголошення клятви про розлучення і подальші дії чоловіка пов’язані з низкою умов. У Корані встановлено: „І дружини, що отримали розлучення, хай почекають час трьох періодів, і їм заборонено приховати, що їм Аллах створив у їх лоні, якщо вірують вони в Аллаха та Останній День” (Коран, 2:228).

Наведений припис указує на те, що терміни процесу розлучення пов’язані з місячними виділеннями дружини. У хадісі 1786 сказано: „Передають зі слів ‘Абдуллаха бін ‘Умара… що за життя посланника Аллаха він розлучився зі своєю дружиною в той час, коли в неї були місячні. ‘Умар бін аль-Хаттаб запитав про це посланника Аллах... і посланник Аллаха... сказав: „Повели йому узяти її назад – тримати в себе, поки вона не очиститься, потім (хай почекає, поки) в неї знову не почнуться місячні і вона знову не очиститься, після чого, якщо він захоче, хай розлучиться (не маючи з нею статевих стосунків): це і є термін /’ідда/, згідно з яким Аллах велів розлучатися з жінками”.

Припис, що міститься в хадісі 1786, однозначно забороняє оголошувати про розлучення під час місячних у дружини. Це можна робити тільки після того, як місячні закінчаться і дружина очиститься від них. Роз’яснюючи подальший порядок розлучення, Абд Ар-Рахман Сааді підкреслює, що якщо жінка одержала розлучення від чоловіка, то вона не може відразу вийти заміж, а зобов’язана перечекати три менструації. Богослови розійшлися в думках щодо сенсу цього припису. Одні вважали, що вона повинна почекати три менструації, а інші – що вона повинна почекати три очищення від менструацій. Перша думка з цього приводу є найбільш достовірною. Термін вичікування після розлучення (ідда) пояснюється декількома причинами, він, зокрема, дозволяє розлученому подружжю переконатись у відсутності вагітності. Адже якщо після розлучення в жінки почнеться третя менструація підряд, то можна з упевненістю сказати, що вона не завагітніла від свого колишнього чоловіка і що її подальше заміжжя не призведе до змішування родинних зв’язків. З цієї ж причини Всевишній

Аллах наказав жінкам повідомляти про те, що Аллах створив у їхньому лоні, і категорично заборонив їм приховувати вагітність і початок менструації, оскільки приховування цього таїть численні погані наслідки [3, с. 195].

Особливо обумовлюються терміни в тих випадках, коли відсутні місячні виділення через вік дружини (немолода або малолітня) і за наявності вагітності. Про це сказано: „Для жінок, у яких за роками вже завершений регул, але якщо все ж у вас сумніви є, термін (очікування розлучення) – три місяці, як і для тих, у яких ще не було регулу. Тих жінок, хто в лоні життя несе, вам потрібно чекати, поки вони не складуть ношу” (Коран, 65:4).

Уже наводився припис (65:1) про необхідність проживання дружини в домі чоловіка до закінчення терміну розлучення. Такий підхід виключає бажання дружини передчасно розпорядитися собою і своєю статевою свободою, що може підірвати репутацію чоловіка і родичів. Якщо все ж таки вона вчинить перелюб (розпусту), то це є єдиною підставою для її дострокового вигнання з будинку. Саме чоловік несе відповідальність за поведінку дружини й умови її проживання у критичний для шлюбу період. До чоловіків звучить заклик: „І хай (за час проходження іддату) живуть вони в умовах таких же, як і ви, відповідно до вашого достатку. І утисків у домі не чиніть. А якщо несуть вони в лоні життя, витрачайте на них, поки вони своєї не складуть ноші” (Коран, 65:6).

Гідне поводження з дружиною в такий період передбачає заборону для чоловіка вимагати повернення йому передшлюбного дару (махру): „Але якщо ви одну дружину хочете замінити іншою, хоча ви першій дали дар передшлюбний, ви не беріть з нього аніскільки; невже явним беззаконням і брехнею його ви відберете в неї? І як ви можете забрати його, коли вступили ви в подружній зв’язок і з вас вона взяла обітницю сувору?” (Коран, 4: 20,21).

Після завершення терміну розлучення перед чоловіком постає остаточна альтернатива щодо долі шлюбу: „Коли ж закінчиться призначений ним термін, поверніть їх з гідністю назад або з гідністю розлучіться з ними і призвіть двох свідків з вас, (відомих) справедливістю своєю. І встановлять хай свідчення своє вони (неначе) перед Аллахом. Це є припис для тих, хто вірує в Аллаха та Останній День. Хто гніву Господа страшиться, тому Господь влаштує свій результат і дасть йому потрібне (для життя), звідки він не знає зовсім. І хто на Господа свої молитви покладає, тому не треба нікого, окрім Нього, – адже він один вершить усі призна­чення. Воістину, Він міру належну всьому встановив” (Коран, 65: 2,3).

Ці правила надають чоловікові останню можливість, щоб врятувати шлюб або визнати розлучення таким, що відбулося. У будь-якому випадку ухвалене рішення має бути засвідчене двома свідками, оскільки породжує юридично значущі наслідки. Це або перше розлучення, якщо дружина буде повернена назад, або остаточне, якщо дружина не буде повернена. Проте внаслідок того, що розлучення дароване людям як особлива милість Аллаха, їм повідомляється про Господнє заступництво при розпаді шлюбу. Для кожного з подружжя приготовлено свій результат і своє майбутнє, оскільки зрештою все здійснюється з волі Аллаха, а значить, і вибір подружжя до певної міри став результатом божественного про­мислу.

Універсальність такого загального порядку полягає в тому, що він враховує як можливість ініціації розлучення з боку чоловіка, так і за бажанням дружини. Основною відмінністю є те, що чоловік дає розлучення не по своїй волі, а через виявлену ініціативу дружини. Відмова дружини продовжити шлюбні відносини виступає способом, альтер­нативним клятві чоловіка про розлучення.

Мотиви дружини можуть бути різними, але в їх основі повинні лежати приписи, встановлені Аллахом, що виключає безвідповідальність і легковажність дружини в цьому питанні. У Корані сказано: „І якщо ви (хто покликаний розсудити їх), боїтеся теж, що вони не дотримають меж, встановлених Аллахом, не буде в тому гріха, якщо дружина дасть викуп за свою свободу” (Коран, 2: 229).

Уже наводилася заборона для чоловіка вимагати при розлученні від дружини повернення йому передшлюбного дару. Проте такий викуп дружини за свою свободу включає передшлюбний дар, що добровільно повертається чоловікові при ініціації розлучення дружиною. У хадісі 1791 сказано: „Передають зі слів Ібн ‘Аббаса… що (одного разу) дружина Сабіта бін Кайса прийшла до пророка... і сказала: „О посланнику Аллаха, я не засуджую Сабіта бін Кайса ні за його характер, ні (за його ставлення до) релігії, проте (будучи мусульманкою), я не хочу (дотримуватися звичаїв) невіри в ісламі!” Посланник Аллаха… запитав (її): „Ч и повернеш ти йому його сад?” Вона сказала: „Так”. Тоді посланник Аллаха… сказав (Сабітові): „Прийми (від неї свій) сад і дай їй (першим) розлучення!” У коментарі до цього хадісу роз’яснюється, що Сабіт був неприємний дружині, і вона не хотіла продовжувати жити з ним прикидаючись, оскільки побоювалася, що це призведе до її невіри. Цей сад був шлюб­ним подарунком Сабіта його дружині [2, с. 730].

Розлучення, виступаючи остаточним способом вирішення внутрішньошлюбних конфліктів, не повинно служити засобом шантажу дружини з боку чоловіка. Абд-Рахман Сааді підкреслює, що за часів невігластва і в перші роки поширення ісламу чоловікові дозволялося розлучатися з дружиною нескінченну кількість разів. Якщо він хотів завдати дружині страждань, то оголошував їй розлучення і відновлював шлюб незадовго до наближення відведеного для розлучення терміну, після чого знову оголошував їй розлучення. Він міг чинити так усе життя, заподіюючи жінці страждання, про які напевне відомо тільки Аллахові [3, с. 198].

Для запобігання таким ситуаціям був посланий аят: „Розлучення можливе в два ступені, після чого ви продовжуєте разом жити благо­пристойно або відпустите від себе з благодіянням” (Коран, 2: 229). Тобто чоловік має право оголошувати дружині розлучення, після якого можливе відновлення шлюбних відносин тільки двічі. Оголошення розлучення втретє робить його остаточним. Дружина після цього стає вільною жінкою, яка знову зможе одружитися.

Проте і в такій ситуації Аллах виявляє милість до вже колишнього подружжя, дозволяючи їм за наявності низки умов знов укласти шлюб. У Корані встановлено: „І якщо чоловік з дружиною (остаточно) розлучився, то в дружини не дозволена вона йому (знову), поки не вийде заміж за іншого і той не дасть розлучення їй. І тут на них гріха не буде, якщо вони знов один до одного повернуться і відчувають, що зможуть дотримуватися меж, що їх Аллах установив” (Коран, 2: 230).

Таким чином, для укладення шлюбу між колишнім подружжям потрібно, щоб дружина одержала остаточне розлучення від нового чоловіка. Причому пророк додатково вводить умову, пов’язану з необ­хідністю вступу з новим чоловіком у статевий зв’язок. Тобто розлучення за ініціативою дружини до вступу в статевий зв’язок з метою спрощення порядку розлучення неможливе. У хадісі 1789 сказано: „Передають зі слів ‘Аїші... що (одного разу) до посланника Аллаха... прийшла дружина Ріфа’а аль-Куразі і сказала (йому): „О посланнику Аллаха, воістину, Ріфа’а остаточно розлучився зі мною, і після цього я вийшла заміж за ‘Абд Ар-Рахмана бін аз-Зубайра аль-Куразі, проте виявилося, що він безсилий”. (На це) посланник Аллаха… сказав їй: „Можливо, ти хочеш повернутися до Ріфа’а? Ні (ти не можеш зробити цього), поки не вступиш (з ‘Абд Ар-Рахманом) у статевий зв’язок!”.

Самостійною підставою для розлучення є подружня невірність дружини і звинувачення її в зраді з боку чоловіка. Враховуючи всю складність надання чоловіком переконливих доказів, оскільки перелюб здійснюється потайки, порядок розгляду в справі будується за допомогою принесення чоловіком і дружиною відповідних клятв. У хадісі 1678 вміщено історію, пов’язану з посланням аяту про порядок дозволу таких подружніх конфліктів: „Передають зі слів Ібн ‘Аббаса… що (свого часу) Хіляль бін Умайя... в присутності пророка... звинуватив свою дружину в учиненні перелюбства з Шариком Ібн Сахма, і пророк… сказав (Хілялю): „(Або надай) докази, або (готуй) свою спину для покарання”. (На це Хіляль) сказав: „О посланнику Аллаха, невже після того, як хто-небудь з нас побачить (іншого) чоловіка на своїй дружині, він (повинен ще) шукати докази?”. Проте пророк… став повторювати: „(Або надай) докази, або (готуй) свою спину для покарання”. Тоді Хіляль вигукнув: „Присягаюся Тим, Хто послав тебе з істиною, я справді говорю правду, а Аллах обов’язково пошле тобі те, що врятує мою спину від покарання!”. А потім (до пророка…) спустився Джібріл і передав йому (такі одкровення): „А ті, хто клятву зводить на своїх дружин, і немає у них, окрім себе, свідків на це, – Нехай свідчення свої чотири рази завірять ім’ям Аллаха про те, що вони правду говорять, на п’ятий раз – собі прокляття Аллаха накликаючи, якщо вони виявляться брехунами. І буде зняте покарання з дружини, якщо вона свідчення свої чотири рази завірить ім’ям Аллаха про те, що бреше (її чоловік), а п’ятим – на себе Господній гнів виклопоче, якщо чоловік її виявиться правдивим” (24: 6-9). Після цього пророк… пішов, пославши (когось) за (цією жінкою), що ж до Хіляля, то він з’явився (разом з нею) і сказав (необхідні клятви), пророк же… говорив: „Воістину, Аллахові відомо, що один з вас бреше, але чи принесе хто-небудь з вас покаяння?” А потім (зі свого місця) піднялася (дружина Хіляля) і стала говорити свої клятви, але коли вона дійшла до п’ятої, (люди) зупинили її, сказавши: „(Ця клятва) і справді накличе (на тебе) гнів Аллаха, якщо ти винна!”.

Ібн ‘Аббас сказав: „Після цього вона затнулась і замовкла, а ми подумали, що вона візьме свої слова назад, але вона вигукнула: „Я не зганьблю своє плем’я на все життя)!” – і продовжувала присягатися. Тоді пророк… сказав: „Дивіться за нею: якщо вона народить (дитину) з чорними очима, великими сідницями і товстими ногами, значить, вона – від Шарика бін Сама”. Коли ж вона і справді народила таку дитину, пророк... сказав: „Якби про це вже не було сказано в Книзі Аллаха, я б піддав її (суворому покаранню)!”.

Таким чином, для звинувачення дружини в подружній зраді необхідно, щоб чоловік чотири рази присягнувся ім’ям Аллаха про те, що говорить правду. П’яте свідчення про те, що прокляття Аллаха ляже на нього, якщо він бреше. Дружина уникне покарання за зраду, якщо вона чотири рази присягнеться в тому, що її чоловік бреше, а п’ята клятва про те, що заслуговує Господнього гніву, якщо чоловік говорить правду. У наведеній в хадісі 1676 історії дружина дала неправдиві клятви і накликала тим самим на себе гнів Аллаха, що набагато гірше від передбаченого покарання за це діяння судом людським.

Однак у цьому хадісі не вказано на наслідки, пов’язані з долею шлюбу після виголошення чоловіком і дружиною відповідних клятв. Тому логічний розвиток подружнього конфлікту і його наслідку можна прослідкувати в історії, викладеній у хадісі 1675: „Повідомляється, що Сахль бін Са’д… сказав: „(Одного разу) ‘Уваймір прийшов до вождя (племені) бану ‘аджлян ‘Асіму бін ‘Аді… і сказав: „Що ви скажете про чоловіка, який застав свою дружину з іншим чоловіком? Чи (чоловікові) слід убити його, після чого ви вб’єте його самого? Або як (він повинен) вчинити? Запитай про це для мене у посланника Аллаха...”. Після цього ‘Асім з’явився до пророка... сказав: „О посланнику Аллаха!” – (і виклав йому суть питання), проте ці питання не сподобалися посланникові Аллаха... Коли ‘Уваймір запитав (‘Асима про те, що відповів пророк…, він сказав: „Посланникові Аллаха… не сподобалися такі питання, і він висловив їм свій осуд”. Тоді ‘Уваймір вигукнув: „Присягаюся Аллахом, я не заспокоюся, поки сам не запитаю про це посланника Аллаха...!” – після чого прийшов (до пророка...) і сказав: „О посланнику Аллаха, (припустимо, що) чоловік застав свою дружину з іншим чоловіком. Чи (чоловікові) слід убити його, після чого ви уб’єте його самого? Або як (він повинен) вчинити?” (На це) посланник Аллаха... сказав: „Аллах послав (аят з) Корану про тебе і твою дружину”, після чого велів ‘Увайміру і його дружині) закликати один на одного прокляття /муля’ана/, як велено Аллахом у Його Книзі, і (‘Уваймір зі своєю дружиною) зробили це. Потім (‘Уваймір) сказав: „О посланнику Аллаха, якщо я залишу її, то її кривдитиму”, а потім він розлучився з нею, і це стало звичаєм для того подружжя, яке проклинало один одного. А після цього посланник Аллаха... сказав: „Дивіться, якщо (дружина ‘Увайміра) народить чорну (дитину) з чорними очима, великими сідницями і товстими ногами, то я вважатиму, що ‘Уваймір сказав про неї чисту правду, а якщо вона народить черво­ношкіру дитину, яка буде схожа на вахару, я вважатиму, що ‘Уваймір обмовив її”. А потім вона народила дитину, яка мала такі зовнішні ознаки, які назвав посланник Аллаха..., після чого її походження відносили тільки до її матері”.

Таким чином, викладена в хадісі 1675 історія про шлюбний конфлікт не тільки підтверджує необхідність виголошення чоловіком і дружиною встановлених клятв (проклять), а й показує наслідки таких клятв – остаточне розлучення і право чоловіка не визнавати своєю дитини, що народилася після такого розлучення.

Додатково в хадісі 1795 встановлюється правило, що дозволяє визначити долю передшлюбного дару після остаточного розлучення через такі підстави: „Повідомляється, що Ібн ‘Умар… що передав хадіс про подружжя, яке закликало прокляття один на одного, сказав: „Пророк... сказав таким, що закликали прокляття один на одного: „Аллах запитає з вас звіту! Один з вас бреше, але в тебе немає на неї ніяких прав!” (Чоловік) запитав: „А як же моє майно?” (На це пророк…) сказав: „Ти не маєш на нього права. Якщо те, що ти говориш про неї, правда, то це майно є платнею за подружні відносини, якщо ж ти брешеш, то прав на це майно у тебе ще менше!”. Як бачимо, після такого розлучення чоловік не має права вимагати повернення йому передшлюбного дару, і він залиша­ється в дружини.

Висновок. Отже, розлучення в ісламі розглядається як особлива милість Аллаха людям, як спосіб припинення шлюбу, коли подружжя не бажає примирення. Встановлені в релігійно-правових джерелах порядок та умови розлучення покликані захистити інтереси не тільки дружини і дітей, а й чоловіка. Це набуває особливого значення при звинуваченні дружини в невірності і виконанні подружжям усіх необхідних процедур. Встановлена система правил виключає можливість прояву свавілля і зайвого суб’єктивізму в питаннях розлучення, надає чоловікові і дружині шанси відновити порушені стосунки.

––––––––––

Коран / Перевод смыслов и коммен. Иман В. Пороховой. 8-е изд. – М.: РИПОЛ-классик, 2006.

Сахих иль-Бухари / Пер. с араб. В.М. Нирша. – М.: Умма, 2005.

Саади, Абд ар-Рахман ибн Насир. Толкование Священного Корана. В 2-х т. /Пер. с араб. Э.Р. Кулиева/. – М.: Умма, 2006. – Т. 1.

 

< Попередня   Наступна >