445

---

КОРНІЄНКО М.В.

здобувач Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

СУЧАСНИЙ СТАН ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КІНОЛОГІЧНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На сьогоднішній день, під час попередження та розкриття злочинів, все більша увага приділяється використанню службово-розшукових собак. На кінологічні підрозділи органів внутрішніх справ покладається завдання щодо пошуку злочинців за їх запаховими слідами, знаходження людини по запаху речі, що їй належить, розшуку наркотичних та вибухових речовин, збору і консервації запахових слідів тощо.

Проблеми діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ були предметом досліджень багатьох вчених, зокрема В.Д.Басай, М.В.Салтевського, І.П.Козаченка, О.А.Кириченка, В.А.Лукашкова, В.С.Овчинського, В.Л.Регульського та ін. Але, не дивлячись на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ, багато питань в означеній сфері залишаються ще дискусійними. Однією з таких проблем є недосконалість правового регулювання діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ. Означена проблематика ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки та визначена однією із пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС № 1616 від 25 грудня 2003 року „Про затвердження структури центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України” кінологічна служба є структурним підрозділом кримінальної міліції [1]. Відразу ж зазначимо те, що у спеціальних нормативно-правових актах МВС України, а саме Положенні про Відділ організації службового собаківництва МВС України, яке затверджене наказом МВС України № 272 від 6 червня 1995 р

оку [2] та Настанові із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України № 449 від 1 серпня 1992 року [3] говориться не про кінологічні служби а про так звані „відділи, відділення, групи службового собаківництва”. На нашу думку, з метою впорядкування спеціальної термінології доцільним є у відомчих нормативних актах вживання замість терміну „собаківництво” більш вдалого, а отже і загальновизнаного – „кінологія”. Таким чином, з метою впорядкування спеціальної термінології в сфері використання службово-розшукових собак необхідно внести до наказу МВС України № 449 від 1 серпня 1992 року „Про затвердження Настанови із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ” та наказу МВС України № 272 від 6 червня 1995 року „Про затвердження Положенні про Відділ організації розгалуженою і включає в себе: кінологічні центри ГУМВС України в Криму, м. Києві, Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі, а також кінологічні підрозділи центрів кінології, які здійснюють боротьбу із злочинністю по лінії карного розшуку, патрульно-постової служби міліції, Державної служби охорони, кінологічні групи в міських та районних відділах, спеціальних училищах з підготовки кінологів на учбово-тренувальних базах; кінологічні групи, які спеціалізуються по боротьбі з незаконним обігом наркотиків; кінологічні групи в підрозділах міліції „Беркут”, внутрішніх військах а. жливим, стосовно дослідження проблем правового регулювання діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ, постає питання про методи правового регулювання. Метод правового регулювання – це сукупність способів впливу норм даної галузі права на поведінку людей, на врегульовані цією галуззю суспільні відносини. Як правило, виділяють чотири методи правового регулювання: імперативний (авторитарний) – метод владних приписів, заснований на заборонах, обов’язках, покаранні; диспозитивний (автономний) – метод рівності сторін, координації, заснований на дозволах; заохочувальний – метод винагороди за поведінку; рекомендаційний – метод поради здійснення конкретної, бажаної для суспільства і держави поведінки [95, с.334].

Прикладом імперативного (авторитарного) методу є визначення в Настанові із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України № 449 від 1 серпня 1992 року [3] та Положенні про Відділ організації службового собаківництва МВС України, яке затверджене наказом МВС України № 272 від 6 червня 1995 року [2] обов’язків суб’єктів досліджуваних правовідносин від начальника Відділу організації службового собаківництва до молодшого інспектора-кінолога. Так, відповідно до п.3.5 Настанови із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ молодший інспектор кінолог: безпосередньо працює із закріпленим розшуковим собакою і несе відповідальність за постійне удосконалення її робочих якостей, правильне застосування в попередженні і розкритті злочинів, розшуку та затриманні злочинців; у всіх випадках, незалежно від часу вчинення злочину і його характеру при будь-яких погодних умовах виїжджає з розшуковим собакою в складі оперативної групи на місця пригод та на операції по здійсненню оперативно-розшукових заходів; знаходиться на місці пригоди до кінця огляду і разом з іншими учасниками оперативної групи вивчає обставини скоєного злочину, віднаходить можливості для застосування розшукового собаки з метою виявлення речових доказів, розшуку та затримання злочинців; в разі відсутності можливостей для застосування собаки або при втраті нею сліду застосовує особистий пошук або діє за вказівкою керівника оперативної групи; за розпорядженням керівників міського (районного) відділу внутрішніх справ бере участь в патрулюваннях, прочісуваннях лісових масивів, в засідках, оглядах місцевості, приміщень, конвоюванні злочинців; у встановленому порядку веде щоденний облік своєї роботи, а також облік використання розшукового собаки; вивчає особливості обслуговуваної відділом внутрішніх справ території, оперативну обстановку в місті (районі), місця найбільш можливої появи розшукуваних злочинців; постійно вдосконалює свою професійну майстерність; вивчає способи особистого пошуку, методику огляду місця пригоди, особливості поведінки закріпленого за ним собаки і ступінь його натренованості в розшуковій службі, найбільш розповсюджені хвороби та ознаки захворювання собак, а також способи надання їм першої допомоги; систематично проводить тренувальні заняття з розшуковим собакою, в разі необхідності готує для нього їжу; підготовляє із числа любителів-собаководів позаштатних співробітників міліції і використовує їх допомогу в патрулюванні, а також Ат рнеанлуівза внинщі се о пбраик в[е3д].ених обов’язків молодшого інспектора-кінолога надав змогу виявити певні недоліки та надати деякі пропозиції. Так, на нашу думку із переліку його обов’язків повинні бути виключені такі, як: покладання відповідальності за постійне удосконалення робочих якостей собаки її зберігання (по-перше, вважаємо, що термін „зберігання” недоцільно вживати щодо собак, як живих істот; по-друге, як правило охороною собак повинна займатися чергова частина а не кінолог); вивчення хвороб собак та ознак захворювання собак (повинні займатися штатні або позаштатні ветеринари); готування їжі для службово-розшукових собак (повинні займатися спеціально виділені для цього особи).

Крім того, на нашу думку, перелік обов’язків молодшого інспектора-кінолога слід доповнити такими, як: підбір собак; удосконалення методики дресирування, тренування та використання розшукових собак; дотримання правил утримання собак; взаємодія з іншими службами органів внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами під час проведення спільних оперативно-розшукових та оперативно-профілактичних заходів; сприяння працівникам органів внутрішніх справ під час проведення огляду місця події, зокрема у проведення одорологічної вибірки; дотримання правил застосування фізичного впливу, вогнепальної зброї та спеціальних засобів, у першу чергу розшукового собаки; забезпечення особистої безпеки колег і громадян, які надають допомогу та сприяють оперативно-розшуковій діяльності; нерозголошення службової таємниці та дотримання конспірації в оперативно-розшуковій діяльності; складання та оформлення службових та оперативних документів.

Прикладом, так званого „дозвільного” методу правового регулювання є передбачення в нормативно-правових актах, які регулюють діяльність кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ прав їх працівників. Але відразу ж відзначимо те, що у досліджуваних відомчих актах з діяльності кінологічних підрозділів, а саме Настанові із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України № 449 від 1 серпня 1992 року та Положенні про Відділ організації службового собаківництва МВС України, яке затверджене наказом МВС України № 272 від 6 червня 1995 року права працівників кінологічних підрозділів подаються у несистематизованому вигляді, або й зовсім відсутні.

Таким чином, пропонуємо за аналогією визначення у відомчих нормативно-правових актах із досліджуваної проблематики обов’язків для певних посад працівників кінологічних підрозділів, передбачити як загальні, так і спеціальні їх права. На нашу думку, до загальних прав працівників кінологічних підрозділів слід віднести такі, як: брати участь в оперативно-розшукових та профілактичних заходах по попередженню та розкриттю злочинів, розшуку і затриманню злочинців, виявленню наркотичних та вибухових речовин, огляду місць можливого укриття злочинців, віднаходженню захованих (закопаних) трупів, стріляних гільз у вірогідних місцях, інших предметів, які можуть бути речовими доказами; відбір, розведення, вирощування, тренування, дресирування та використання службово-розшукових собак; вивчення, узагальнення, розповсюдження та запровадження в практику роботи передового досвіду з підготовки та використання службово-розшукових собак; ознайомлення працівників органів внутрішніх справ з можливостями використання розшукових собак; володіння оперативною інформацією на визначеній для роботи території; підтримування контактів з кінологічною громадськістю; право на підвищення кваліфікації та перепідготовку за кінологічним фахом; безперешкодне ознайомлення з матеріалами, що стосуються проходження ними служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; одержання від державних органів, підприємств, установ, організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; соціально-правовий захист (матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги тощо).

Заохочувальний метод правового регулювання пов’язаний з винагородою за правомірну поведінку, високі досягнення в оперативно-службовій діяльності, здобуття перемоги у різних конкурсах тощо. Так, відповідно до наказу МВС України № 1257 від 26 жовтня 2003 року „Про підсумки чемпіонату МВС України з багатоборства кінологів та заохочення працівників органів внутрішніх справ” [4] за активну участь у змаганнях з багатоборства кінологів та досягнення високих спортивних результатів було нагороджено різними видами заохочення більш 30-ти працівників органів внутрішніх справ. Заохочувальний метод проявляється також і у підвищенні посади, тобто кар’єрному зростанню при відповідній професійній майстерності працівника, що як правило закріплюється у певному нормативному акті – наказі по органу внутрішніх справ.

Прикладом рекомендаційного методу у досліджуваній сфері може бути розроблення методичних рекомендацій з різних напрямків використання службово-розшукових собак, як то пошуку вибухових пристроїв та вибухівки, вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, наркотичних речовин тощо, які пізніше, як правило, закріплюються окремим наказом чи інструкцією МВС України.

Правове регулювання діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ забезпечується значною кількістю нормативних актів, які відрізняються один від одного за багатьма ознаками – назвою, юридичною силою, порядком прийняття, набрання чинності та дії тощо. Правову основу оперативно-розшукової діяльності, зокрема і діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ щодо підготовки та використання службово-розшукових собак становлять Конституція України [5], Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” [6], Кримінальний [7] та Кримінально-процесуальний кодекси [8] України, закони України „Про міліцію” [9], „Про прокуратуру” [10], „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” [11], „Про статус суддів” [12], „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” [13], „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” [14], інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.

Таким чином, нормативно-правові акти, які регламентують діяльність кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ щодо підготовки та використання службово-розшукових собак можна поділити на п’ять груп: 1) Конституція України; 2) відповідні законодавчі акти

України; 3) підзаконні нормативно-правові акти загальної компетенції (Президент, Кабінет Міністрів України); 4) відомчі нормативно-правові акти МВС України; 5) міжнародно-правові акти, учасником яких є Україна.

Крім правової бази діяльність кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ забезпечується матеріалами нормативно-методичного характеру. Під нормативно-методичним забезпеченням ми розуміємо сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого та технічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо підготовки та використання службово-розшукових собак і затверджені в установленому порядку компетентними відповідними органами. Нормативно-методичне забезпечення створює умови для ефективного процесу підготовки, прийняття та реалізації рішень з питань діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ. Воно, як правило полягає в організації розробки та використання методичних документів з питань використання службово-розшукових собак при розкритті різних видів злочинів. Відповідальність за забезпечення нормативно-методичними документами підпорядкованих підрозділів несе Відділ організації службового собаківництва МВС України. Нормативно-методичні документи можуть бути таких видів: нормативно-довідкові документи, документи організаційного, організаційно-розпорядчого та організаційно-методичного та технічного характеру.

Важливим внутрішнім організаційно-регламентуючим документом є Положення про відповідні підрозділи та посадова інструкція. Положення про підрозділи (відділи, бюро, групи та ін.) – документ, що регламентує діяльність якогось одного структурного кінологічного підрозділу: його завдання, функції, права, обов’язки та відповідальність. Посадова інструкція – документ, що регламентує діяльність в межах кожної управлінської посади, – включає вимоги до працівників, які займають цю посаду, обов’язки, права та відповідальність. Вона може бути складена на підставі типових вимог до посади, які викладені в Кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів та службовців, з урахуванням соціально-економічних умов, що змінюються. Для того, щоб скласти якісну посадову інструкцію, необхідно добре вивчити ті процеси роботи, які повинні виконуватись на даній посаді (або на даному робочому місці), а потім визначити вимоги до працівника, який буде займати цю посаду, до його знань, навиків, тобто скласти особисту специфікацію.

Так, відповідно до Настанови із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України № 449 від 1 серпня 1992 року до основних завдань даної служби віднесено: участь в оперативно-розшукових та профілактичних заходах по попередженню та розкриттю злочинів, розшуку і затриманню злочинців, виявленню наркотичних та вибухових речовин, огляду місць можливого укриття злочинців, віднаходженню захованих (закопаних) трупів, стріляних гільз у вірогідних місцях, інших предметів, які можуть бути речовими доказами, а також забезпечення постійної готовності кінологів та їх розшукових собак до виконання інших службових завдань; добір, розставлення, навчання та виховання працівників розшукового собаківництва, постійне вдосконалення їх професійної майстерності, вогневої, стройової та фізичної підготовки, формування у кожного з них високих моральних та вольових якостей, пильності, оперативності, почуття особистої відповідальності за виконання службового завдання; розробка та здійснення перспективних та поточних планів, визначення основних напрямків діяльності та подальшого зміцнення й розвитку служби розшукового собаківництва; організація розведення, вирощування, підготовки й використання розшукових собак в боротьбі із злочинністю; вивчення, узагальнення, розповсюдження та запровадження в практику роботи передового досвіду; забезпечення повної звітності та аналізу результатів роботи служби розшукового собаківництва, розробка на цій основі заходів для подальшого зміцнення та удосконалення організації усіх напрямків її діяльності; організація взаємодії з іншими службами МВС, ГУМВС, УМВС а також відповідними відомчими закладами, громадськими організаціями з питань службового собаківництва; забезпечення своєчасного проведення господарських та зооветеринарних заходів по збереженню й утриманню розшукових собак в постійній готовності до використання в складних оперативних ситуаціях, а також поліпшення їх робочих та екстер’єрних якостей; удосконалення методики підготовки й тактики використання розшукових собак в боротьбі із злочинністю та охороні громадського порядку [3].

Вважаємо доцільним вище приведений перелік завдань служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ доповнити такими, як: участь у підготовці проектів нормативних актів, які регламентують діяльність кінологічних підрозділів; забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України в галузі підготовки та використання службових собак; своєчасне поповнення служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ молодняком службових собак, а також добір елітних самок і самців для генофонду та генетичних комбінацій з метою підвищення їх робочих якостей; здійснення заходів соціального та культурно-побутового розвитку.

Отже, правове регулювання діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх направлене на: забезпечення оперативно-службових та службово-трудових відносин; захист прав та законних інтересів працівників кінологічних підрозділів; дотримання, виконання та використання норм діючого законодавства; розробка та затвердження локальних нормативних і ненормативних актів організаційного, організаційно-розпорядчого та економічного характеру; підготовку пропозицій щодо зміни діючих або відміни застарілих, що фактично втратили силу нормативних актів з питань підготовки та використання службово-розшукових собак.

Таким чином, під нормативно-правовим регулюванням діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх необхідно розуміти цілеспрямовану діяльність суб’єктів нормотворчого процесу щодо врегулювання та впорядкування засобами юридичної техніки суспільних відносин, які виникають з приводу відбору, підготовки та використання службово-розшукових собак з метою попередження, розкриття та розслідування протиправних вчинків.

Список використаної літератури:

Про затвердження структури центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 1616 від 25 грудня 2003 року.

Положення про Відділ організації службового собаківництва МВС України: Затверджене наказом МВС України № 272 від 6 червня 1995 року.

Настанова із служби розшукового собаківництва органів внутрішніх справ: Затверджена наказом МВС України № 449 від 1 серпня 1992 року.

Про підсумки чемпіонату МВС України з багатоборства кінологів та заохочення працівників органів внутрішніх справ: Наказ МВС України № 1257 від 26 жовтня 2003 року.

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

Кримінальний Кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 31 березня 2001 р. / Видання не офіційне. – Харків: Вид-во НУВС, 2001 р. – 160с.

Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15. (із змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2004 р.).

Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 53. – Ст. 793.

Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України від 4 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.

Про статус суддів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. -№8.-Ст.56.

Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – С. 51.

Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.

 

< Попередня   Наступна >