248

---

В.О. Заросило

ДІЯЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІЦІЇ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ

Аналізується діяльність міжнародної цивільної поліції ООН, спрямована на виявлення, попередження та розслідування порушень прав людини у міжнародних миротворчих операціях; порівнюється зазначена діяльність в місії спостереження в Боснії та Герцеговині та в місії, яка впроваджувала закон у Косово.

Ключові слова: миротворчі операції, захист прав та свобод, міжнародна цивільна поліція, контроль, рапорт, місцева поліція, моніторинг, повноваження.

Постановка проблеми. Діяльність правоохоронних органів будь-якої країни спрямована на захист прав та свобод громадян цієї держави. Це – аксіома. Але при конфліктних ситуаціях в державі поліція, суд та прокуратура мимоволі стають на бік однієї зі сторін і порушують права іншої частини населення. Особливо чітко така тенденція виявляється у державах, провінціях та територіях, де проводяться миротворчі операції. З цією метою в більшості випадків до миротворчих операцій вводиться серед інших компонент цивільної поліції Організації Об’єднаних Націй. Важливість виконання такого завдання міжнародною цивільною поліцією неодноразово підкреслювалося керівництвом ООН.

Стан дослідження. Досить часто питання забезпечення прав людини ставали предметом обговорення на міжнародних наукових та практичних конференціях і симпозіумах [1]. Науковцями підготовлено та захищено низку дисертацій з цієї проблематики. Однак дотриманню прав людини у суспільствах, розколотих війною, спричиненою міжетнічним або міжнаціональним конфліктом, приділено недостатньо уваги. Це питання деякою мірою висвітлено у публікаціях таких учених, як О.О. Телічкін, О.М. Мельник, І.М. Коропатник, О.М. Кузьмук. Так, О.О. Телічкін, автор цікавої, побудованої на великому ф

актичному матеріалі монографії, розглядає специфіку управління діяльністю цивільної поліції ООН з контролю за дотриманням прав людини місцевими правоохоронними органами тих країн, в яких перебувають контингенти цієї поліції [2].

Виклад основних положень. Практична діяльність цивільної поліції ООН у здійсненні контролю за місцевою поліцією по дотриманню прав людини у постконфліктному суспільстві під час виконання завдань, передбачених мандатами міжнародних миротворчих місій, спрямовується у двох напрямах. Перший передбачає так звані місії спостереження, які існували до 1999 р. До них можемо віднести міжнародні миротворчі місії у Мозамбіку, Анголі, Камбоджі, Намібії, Боснії та Герцеговині, Хорватії, Грузії та у ряді інших країн.

З самого початку існування ставилося завдання перед поліцейським компонентом цивільної поліції ООН – вести спостереження за дотриманням прав людини з боку правоохоронних органів країн, де засновувалися міжнародні миротворчі місії. Таке положення вперше було сформульоване у спеціальному посібнику, підготовленому як інструктивний матеріал для працівників міжнародних поліцейських сил [3]. У другому розділі його зазначено, що першочерговим завданням цивільної поліції ООН є спостереження за поведінкою та виконанням своїх обов’язків місцевою поліцією та судовими органами в питаннях затримання, арешту, проведення розслідувань щодо осіб, які підозрюються у скоєнні злочинів, а також спостереження в загальному за утриманням заарештованих, з обшуками, які проводяться. У цьому ж розділі даються рекомендації щодо здійснення спільного патрулювання міжнародної цивільної поліції ООН з місцевою поліцією, щодо організації спостереження за поведінкою посадових осіб місцевої поліції на місці вчинення злочинів. Цивільній поліції ООН також надано право проводити самостійне розслідування вчиненого злочину, в тому випадку, якщо місцева поліція проводила розслідування упереджено і порушувала права людини.

Поліцейські цього підрозділу ООН могли проводити незалежне патрулювання і спостерігати за діями місцевої поліції, що стосувалися дотримання прав людини. Представників цивільної поліції ООН зобов’язували відвідувати мітинги, демонстрації та інші масові заходи, щоб виявляти порушення прав людини службовцями місцевої поліції. З цією ж метою працівники цивільної поліції ООН відвідували тюрми та інші місця, де утримувалися заарештовані та позбавлені волі особи, проводили опитування та стежили за режимом утримання ув’язнених.

Особливу увагу цивільна поліція ООН приділяла біженцям, переміщеним особам та представникам національних меншин. Під час міжнаціональних, міжетнічних та інших конфліктів, як відомо, такі особи страждають найбільше, тому працівники міжнародної поліції мали право проводити розслідування за кожним фактом порушення прав людини з боку місцевої поліції.

Цивільна поліція ООН спостерігала також і за дотримання місцевою поліцією та іншими органами місцевої влади та самоврядування політичних прав і свобод. Це стосувалося проведення виборів, реєстрації виборців та проведення інших заходів щодо волевиявлення громадян. Таким чином, у місіях була сформована чітка система спостереження за дотриманням прав людини з боку місцевої влади та місцевої поліції.

У перших місіях спостереження було сформовано й систему доповідей про порушення прав людини. Працівники цивільної поліції ООН щоденно доповідали про виявлені порушення прав людини своїм безпосереднім керівникам, які передавали цю інформацію у штаб місії, де готувалися загальні довідки про допущені порушення прав людини, що подавалися у Департамент миротворчих операцій ООН [4].

Окремі порушення, які виявлялися, могли тлумачитися по-різному, і тому в системі міжнародних миротворчих місій було створено групи з розслідування порушень прав людини, які самостійно проводили розслідування і встановлювали наявність чи відсутність такого порушення. Спочатку це були цивільні особи, які належали до компоненту цивільної адміністрації міжнародних миротворчих місій [7].

Вже діяльність більшості місій в колишній Югославії переконливо довела, що проводити розслідування з порушень прав людини можна доручати поліцейським з міжнародних поліцейських сил. Так, у Македонії в 1996 р. на кожній поліцейській станції цивільної поліції ООН було введено посаду офіцера з розслідування порушень прав людини [6]. Ці офіцери не тільки фіксували випадки таких порушень, а й проводили відповідні розслідування і доповідали безпосередньо комісару міжнародної миротворчої місії, який про це інформував голову місії та представника з контролю за дотриманням прав людини в місії. Узагальнена інформація про порушення прав людини направлялася до Нью-Йорка щотижня, а в разі виявлення масових порушень – негайно [7].

Поліцейські, які брали участь у міжнародних миротворчих операціях, не завжди були готові до розслідування порушень прав людини, що допускалися місцевими правоохоронними органами. З цією метою в місіях, та й загалом у системі ООН, було організовано спеціальні курси для осіб, які займалися розслідуванням порушень прав людини, підготовлено декілька інструкцій, спрямованих на посилення контролю за фіксацією фактів порушення прав людини [8]. Для всіх поліцейських, які прибували до міжнародних миротворчих місій, було введено обов’язковий курс занять з проблематики захисту прав людини [9].

Слід відзначити, що механізм реагування на порушення прав людини, які допускалися місцевими поліцейськими, був досить складним. Після доповіді Департаменту миротворчих операцій Секретаріату ООН відповідні служби цього департаменту готували рекомендації щодо усунення таких порушень і дипломатичними каналами направлялися керівництву країни, в якій перебувала місія, а вже звідти надходили конкретні директиви та вимоги до місцевих органів влади та поліцейський станцій, де до місцевих поліцейських вживалися заходи реагування. У міжнародній миротворчій місії ООН в Боснії та Герцеговині вперше апробовано систему так званих рапортів, які не підлягали оскарженню [10]. Ця система передбачала наявність систематичного або продовжуваного порушення прав людини з боку місцевого поліцейського. Це стосувалося також і керівників місцевої поліції, які не реагували на зауваження та рапорти цивільної поліції ООН. Якщо таке траплялося, то службовці готували рапорт, який не підлягав оскарженню і місцевого поліцейського звільняли з роботи. В окремих випадках продовжуваним порушенням могла бути і неправильна поведінка місцевого поліцейського, який не зважав на зауваження та продовжував порушувати права людини. Наприклад, місцеві поліцейські досить часто виставляли пости і перевіряли наявність документів у місцевих водіїв. Якщо це відбувалося, наприклад, на території Республіки Сербської (невизнана частина Боснії та Герцеговини), де компактно проживали серби, які сповідували християнську віру, то поліцейські, коли виявляли порушника мусульманина, всіляко намагалися принизити його, штрафували навіть за незначні порушення правил дорожнього руху, іноді вдавалися до застосування сили. До речі, поліцейські федерації, тобто мусульманської частини Боснії та Герцеговини, діяли таким же чином відносно православних сербів на своїй території.

При виявленні подібних порушень поліцейські цивільної поліції ООН попереджували місцевих поліцейських про наявність порушень прав людини в їхніх діях і вимагали припинення. А місцеві поліцейські нібито припиняли такі порушення, а після того, як міжнародний патруль від’їжджав, продовжували творити далі безчинства. Якщо виявлялися повторні випадки подібних злочинів, то здебільшого контролери писали рапорти, якій не підлягали оскарженню.

За 2002 р. з поліції Боснії та Герцеговини та Сербської Республіки було звільнено понад 400 місцевих поліцейських за такими рапортами, де фіксувалися серйозні порушення прав людини [11].

Інша система контролю за дотриманням прав людини встановлювалася в діяльності цивільної поліції ООН в місіях, які впроваджували закон. Оскільки місцевої поліції у таких місіях не було, то контролю підлягала лише міжнародна цивільна поліція. Цей контроль здійснювало керівництво цивільної поліції ООН та спеціальний відділ штабу цивільної поліції з контролю за дотриманням прав людини. У разі виявлення порушень прав людини з боку цивільних поліцейських проти них керівництвом місії порушувалося дисциплінарне провадження відповідно до «Збірника інструкцій по роботі цивільної поліції Організації Об’єднаних Націй в Косово» [12].

Діяльність цивільної поліції ООН в Косово здійснювалася у двох напрямах як звичайна поліцейська діяльність зі встановлення законності і порядку та як спостереження за діяльністю місцевих правоохоронних органів. Відповідно до першого передбачалися захист життя та власності громадян Косово, встановлення законності та охорона громадського порядку і громадської безпеки, допомога громадянам у всіх надзвичайних ситуаціях та у випадках попередження правопорушень і злочинів та затримання право-порушників. Ця діяльність пов’язувалася з дотриманням прав людини, а такого контролю як у Боснії та Герцеговині не встановлювалося. Водночас контроль за дотриманням прав людини у діяльності цивільної поліції ООН повинен був здійснювати міжнародний прокурор, який призначався Радою Безпеки ООН. Як свідчить статистика, цивільні поліцейські ООН досить рідко допускали порушення прав людини у своїй поліцейській діяльності [13].

У здійсненні спостережень за діяльністю місцевої поліції (в окремих документах це називалося моніторингом [14]), виділялися такі повноваження: а) надання допомоги місцевій поліції у питаннях впровадження закону, використовуючи методи переконання, пояснення, демонстрації та підбадьорювання, а в окремих випадках – наполегливої рекомендації; б) в разі неодноразового непорозуміння та продовження порушень прав людини з боку місцевих поліцейських негайне інформування керівництва місії та місцевої поліції; в) у випадках загострення обстановки негайного скерування запиту на допомогу з боку військових підрозділів та керівництва місії.

Завдання моніторингу були викладені у п’ятому розділі згаданого «Збірника інструкцій...» [12] і передбачали такі дії міжнародної цивільної поліції: а) спостереження за поведінкою та виконанням службових обов’язків місцевою поліцією та іншими правоохоронними органами в питаннях арешту, затримання, проведення допитів осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушень та обшукові приміщень; б) спільне патрулювання з місцевою поліцією та спостереження за її діями; в) відвідування місць, де скоєно злочини, та спостереження за діями місцевої поліції; г) проведення самостійних розслідувань у разі, коли є сумніви, що розслідування, яке проводиться місцевою поліцією, є упередженим і може порушити права людини; ґ) проведення самостійного патрулювання та спостереження за роботою місцевої поліції, в тому числі й цивільному одязі під прикриттям; д) спостереження за рухом біженців і переміщених осіб з метою попередження порушень прав людини; е) спостереження за діями місцевої поліції під час проведення масових заходів та попередження порушень прав людини; є) відвідування місць позбавлення волі та спостереження за дотриманням прав людини у зазначених місцях; ж) перевірка та контроль за слідством проти національних меншин та моніторинг за всім юридичним процесом з метою попередження порушення прав людини; з) допомога агенціям, які займаються гуманітарною допомогою та цивільному компоненту місії у питаннях розслідування порушень прав людини; и) допомога в усуненні міжетнічних та міжконфесійних конфліктів та виявлення порушень прав людини; і) спостереження за процесом реєстрації виборців та голосування з метою попередження порушень прав людини; ї) проведення безпосередньої польової підготовки цивільної поліції та роз’яснення системи прав людини і необхідність її дотримання.

Висновки. Як бачимо, у Косово система контролю за дотриманням прав людини більш вдосконалена. Такий вид припинення зловживань, як «рапорт міжнародного поліцейського про допущене порушення прав людини місцевим поліцейським, який не підлягає оскарженню», в Косово не застосовувався. Місцеві поліцейські, які допускали порушення прав людини, притягалися до відповідальності за звичайними рапортами цивільної поліції ООН. При цьому контроль за дотриманням прав людини з боку міжнародної цивільної поліції в Косово був значно жорсткішим та тотальним. Як результат, у 2001 р. було звільнено понад 20% особового складу місцевої поліції [15]. За поданнями міжнародної цивільної поліції було також звільнено декількох місцевих суддів за порушення прав людини.

Окремо розслідування порушень прав людини проводилися міжнародною цивільною поліцією в Косово. Хоч терміни для розслідування вчинених злочинів та правопорушень в Косово не встановлювалися, проте порушення прав людини розслідувалися у першу чергу. При цьому поліцейські мали право допитувати будь-кого, навіть, за межами Косово. Це стосувалося порушень, які були вчинені під час збройного конфлікту.

У проведенні таких розслідувань працівники цивільної поліції ООН активно взаємодіяли з міжнародними організаціями та установами.

_______________

Див.: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми реформування правоохоронних органів України в контексті європейської і євроатлантичної інтеграції»: бюлетень Євроатлантікінформ. – 2007. – № 2–3 (14–15); Lesson Learned and Best Practices from the Western Balkans: International Conference Documents // Folke Bernadotte Academy. – Stockholm, 2004.

Теличкин А.А. Управление гражданской полицией ООН: [монография] / А.А. Теличкин. / под общ. ред. А.М. Бандурки. – Харьков: Изд-во нац. ун-та внутр. дел, 2003.

United Nations Civilian Police Handbook. First Draft October 1995. United Nations Department of Peacekeeping Operations. – New York, 1995.

Standard Operating Procedures. Zagreb. United Nations Protection Force, 1 January 1995.

UNPROFOR Manual Volume I. Zagreb: United Nations Protection Force. UNCIVPOL HQ, 1993.

UNPREDEP Civilian Police Training Manual. – Skopje, 1995.

UNPREDEP. Rules for Human Rights Violation Reports. – Skopje, 1996.

Violation of Human Rights by Local Police Officers. UNPREDEP. – Skopje, 1996.

Training Schedule for IPTF Officers. IPTF HQ. – Sarajevo, 1997.

Standard Operating Procedures. United Nations Mission in Bosnia and Herzegovina. International Police Task Force. – Sarajevo, 2001. – June.

Report of the Activity of the Local Police in 2002. IPTF Main HQ. – Sarajevo, 2003. – February.

UNMIK Policy and Procedures Manual, UNMIK Main HQ. – Pristina, 2001.

Kosovo Police: the Year at Work. – Pristina, 2001.

General Guidelines for Peacekeeping Operations. United Nations Department of Peacekeeping Operations. – New York, 1995. – October.

UNMIK Police Annual Report 2000. – Dukajine, Peje, 2001.

 

< Попередня   Наступна >