Головна Наукові статті Кримінологія ЗНИЖЕННЯ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ЗАСІБ ЗАПОБІГАННЯ ПОГРОЗАМ ВБИВСТВОМ

ЗНИЖЕННЯ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ЗАСІБ ЗАПОБІГАННЯ ПОГРОЗАМ ВБИВСТВОМ

Наукові статті - Кримінологія
190

ЗНИЖЕННЯ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ЗАСІБ ЗАПОБІГАННЯ ПОГРОЗАМ ВБИВСТВОМ

В. Шаблистий

У статті зроблено спробу науково обґрунтувати доцільність зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення погрози вбивством як одного із засобів її запобігання.

Ключові слова: суб’єкт злочину, осудність, вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, неповнолітній, погроза вбивством.

Суб’єкт злочину є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, тому доцільність його дослідження зумовлена необхідністю встановлення кола осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за вчинення погрози вбивством. Суб’єкт злочину може бути загальним та спеціальним, відносно ст. 129 Кримінального кодексу України (далі – КК України) – закон не вимагає від особи, яка вчиняє розглянений злочин, будь-яких додаткових ознак, що обмежують коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за погрозу вбивством. Тому суб’єкт злочину, передбаченого ст. 129 КК України характеризується трьома обов’язковими ознаками, закріпленими у ч. 1 ст. 18 КК України:

суб’єкт погрози вбивством повинен бути фізичною особою;

суб’єкт погрози вбивством повинен бути осудною особою;

суб’єкт погрози вбивством повинен досягти віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

З огляду на це варто наголосити, що під час дослідження суб’єкта погрози вбивством ми використали фундаментальні дослідження, які присвячені як загальним питанням суб’єкта злочину, так і окремим ознакам, що характеризують його зміст. Серед них можна зазначити праці В.А. Владімірова, П.С. Дагеля, Г.А. Левицького, В.В. Леня, Н.С. Лєйкиної, В.С. Орлова, Р. Оримбаєва, В.Г. Павлова, А.Я. Свєтл

ова, Ш.С. Рашковської, В.В. Устименка та ін.

Можливість вчинення погрози вбивством лише фізичною особою означає, що її суб’єктом може бути лише людина як біосоціальна істота. Юридична особа за чинним кримінальним законом суб’єктом будь-якого складу злочину бути не може.

Встановлення осудності суб’єкта погрози вбивством не викликає жодних труднощів чи суперечностей. Стосовно віку особи, яка може нести кримінальну відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, на нашу думку, потрібно висловити деякі зауваження, які, можливо, стануть одним із засобів запобігання погрозам вбивством, оскільки одним із завдань чинного кримінального закону є запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1).

Враховуючи викладене, метою цієї статті є наукове обґрунтування доцільності зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення погрози вбивством до 14-ти років шляхом внесення ст. 129 КК України до частини 2 ст. 22 КК України.

Відповідно до частини 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Водночас, частина друга цієї ж статті містить вичерпний перелік складів злочину, відповідальність за вчинення яких настає з 14-ти років.

Встановлення мінімальної календарної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціально та кримінологічно обґрунтованим. При цьому враховується низка чинників:

– ступінь фізичного і психічного розвитку, соціально-психологічні особливост (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини, рівень її соціалізації як особи, що визначають здатність суб’єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність;

– кримінологічні показники (поширеність діянь цього виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо);

– принципи кримінально-правової політики (наприклад, доцільність встановлення кримінально-правової заборони) [1, с. 35].

Отже, так званий знижений вік кримінальної відповідальності, всупереч поширеним поглядам, залежить не тільки від підвищеної суспільної небезпечності певного злочину.

Віком прийнято називати, як наголошується в педагогічній літературі, період розвитку людини, яка характеризується якісними змінами у фізичних і психічних процесах, підпорядкований особливим закономірностям в їх протіканні [2, с. 3]. Причому пізнання явищ навколишнього світу, внутрішнього їх зв’язку виявляється не водночас з проявом розумового життя людини, а разом з поступовим розвитком здатності вникати і запам’ятовувати. Ця послідовність розвитку належить як до пізнання суті взаємних відносин, явищ навколишнього фізичного світу дитини, так і до виділення з цих явищ його власної діяльності, до пізнання самого себе і свого відношення до зовнішнього світу і, нарешті, до розуміння явищ громадського і державного життя. Чим складніше явище, тим пізніше виявляється в дитини здатність його розуміти. Аналогічно розвивається в людині й інша умова кримінальної відповідальності – здатність давати оцінку власним вчинкам, робити вибір між різними спонуканнями, що перетворюються на мотиви діяльності. Обидві ці здібності розвиваються не одночасно і далеко не завжди паралельно. Отже, кримінальна відповідальність для підлітка настає з часу прояву в ньому свідомості громадських обов’язків і розуміння невідповідності своїх вчинків до цих обов’язків [3, с. 159].

Відповідно до частини 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності за погрозу вбивством підлягають особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Водночас, зазначимо, що згідно з частини 2 ст. 22 КК України за вчинення умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. ст. 115–117, 121 КК України) відповідальність встановлена з 14-ти років. З настанням такого ж віку настає кримінальна відповідальність за вчинення спеціальних видів погрози та за вчинення злочинів, в яких погроза є способом їх вчинення (наприклад, ст. ст. 345, 346, 350, 152, 153, 186, 187, 189 КК України). Таке рішення, мабуть, було керовано тим, що у 14-ти річному віці суб’єкт повною мірою здатний усвідомлювати суспільну небезпеку вчинюваних ним дій з позбавлення життя іншої людини, її власності або погрози застосування таких дій. Що ж стосується погрози вбивством як самостійного складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, законодавець, на нашу думку, необґрунтовано підвищив вік кримінальної відповідальності.

Аргументом на користь зниження віку кримінальної відповідальності за погрозу вбивством може стати такий приклад. Тельманівським районним судом Донецької області 08 травня 2008 року 16-ти річного С. засуджений до одного року шести місяців обмеження волі за вчинення відносно своєї матері Л. умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження та погрози вбивством (ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 129 КК України). Суд встановив, що 15.12.2007 року близько 17-ої години підсудний С., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в одному з будинків смт. Тельманове Донецької області, під час сварки зі своєю матір’ю – потерпілою Л., на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, умисно почав бити потерпілу ногами та руками по різних частинах тіла, в тому числі ногами по лівій руці потерпілої, унаслідок чого спричинив їй, згідно з висновком судово-медичної експертизи, закритий перелом ліктьової кістки, який належить до пошкоджень середнього ступеня тяжкості, і які потребують лікування на строк більше 21 дня, яке не є небезпечним для життя і не спричинило наслідків, передбачених ст. 121 КК України. Крім того, підсудний С. того самого дня, 15.12.2007 року близько 19-ої години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в цьому ж будинку, почав висловлювати на адресу перебуваючої в будинку матері – потерпілої Л. – погрозу вбивством. На підтвердження своїх погроз підсудний двома руками обхопив шию потерпілої і почав душити її, після чого взяв пластикову пляшку з бензином місткістю 1,5 літра та вилив його на голову потерпілої, продовжуючи погрожувати спаленням і після цього, з метою знайти сірники, вийшов з будинку, а потерпіла за його відсутності залишила будинок та втекла. Погрози вбивством потерпіла Л. сприйняла реально, як такі, що можуть бути реалізовані. Згідно з висновком судово-медичної експертизи потерпілій Л. були завдані численні ушкодження шиї, які належать до легких тілесних ушкоджень. Дослідження судом особи підсудного С. засвідчило, що його за місцем проживання та навчання характеризують негативно, він перебуває на обліку у місцевому відділені міліції у справах дітей як такий, що раніше, вже з 12-ти річного віку, неодноразово вчиняв як відносно своєї матері, так і до інших осіб погрози застосування фізичного насильства та погрози вбивством, але через недосягнення віку, з якого може наставити кримінальна відповідальність, жодним заходам державного впливу підданий не був [4].

Наведений приклад є яскравим свідченням необґрунтованого підвищення віку кримінальної відповідальності за погрозу вбивством.

Встановлюючи відповідальність з 14-ти років за вбивство, за спеціальні види погрози застосування фізичного насильства, законодавець вважає, що дії винного є результатом його інтелектуальної діяльності, а інтелект суб’єкта достатньо розвинений, щоб розуміти суть вбивства, або суть спеціальних видів погрози, або суть погрози як способу вчинення окремих злочинів. Водночас, встановивши відповідальність за погрозу вбивством з 16-ти років, він визнав, що інтелект у підлітків у віці від 14-ти до 16-ти років ще недостатньо розвинений, щоб розуміти суть злочину, передбаченого ст. 129 КК України.

На нашу думку, якщо неповнолітній у віці від 14-ти до 16-ти років не може мати очевидного уявлення про суспільну небезпеку погрози вбивством, то він не може мати й відповідного уявлення про саме вбивство. І навпаки, якщо особа розуміє, що вбивати не можна, то, напевно, вона усвідомлює, що і погрожувати ним теж не можна, а якщо вона погрожує вбивством, то це означає, що правильно оцінюється ступінь суспільної небезпеки своїх дій і можливих наслідків. Отже, в законодавчому встановленні віку кримінальної відповідальності є певна суперечність, яку необхідно усунути, знизивши вік кримінальної відповідальності за погрозу вбивством до 14-ти років. Інакше виходить, що дії по суті, яка має однакову природу (наприклад, замах на вбивство і погроза вбивством, супроводжувана насильством), дається різна правова оцінка.

Потрібно звернути увагу на той факт, що деякі вчені пропонують переглянути положення кримінального законодавства в бік зниження віку кримінальної відповідальності.

Зокрема, В.Г. Павлов пропонує передбачити в кримінальному законі норму, за якою передбачалася б кримінальна відповідальність осіб, які до моменту вчинення злочину досягли тринадцяти років та вчинили вбивство, умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, крадіжку, грабіж, розбій, хуліганство при обтяжувальних обставинах [5, с. 35].

В.Ф. Мороз пропонує підлітків у віці від 11-ти до 14-ти років притягувати до кримінальної відповідальності у випадку вчинення ними особливо тяжких агресивних злочинів (умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, зґвалтування, умисного вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда). Такі особи повинні притягуватися до кримінальної відповідальності із обов’язковою заміною покарання направленням до школи соціальної реабілітації [6, с. 9].

В.М. Бурдін вважає, що неповнолітні віком від 11-ти до 14-ти років притягуються до кримінальної відповідальності лише за вичерпний перелік злочинів, за умови підтвердження висновком експертизи відповідальності фактичного рівня розвитку їхньому хронологічному віку, достатнього для винної відповідальності. Особи цього віку можуть бути притягнуті, на його думку, до кримінальної відповідальності лише за умисне вбивство (ст. 115 КК України), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України), крадіжку (ст. 185 КК України), грабіж (ст. 186 КК України), розбій (ст. 187 КК України), за відоме неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259 КК України) [7, с. 41–42].

Можливо, підвищуючи вік кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, законодавець враховував таку обставину, як відсутність підстави побоюватися погрози з боку неповнолітніх. Мабуть, законодавець припустив, що потерпілі легше подолають погрози, висловлені неповнолітніми у віці від 14-ти до 16-ти років, що погрози підлітків не становлять небезпеки, оскільки вони не можуть бути реалізовані через перевагу в силі на користь адресатів погроз вбивством. Але це помилкове уявлення, тим більше, якщо врахувати, що погроза вбивством з боку підлітків може бути адресована своїм одноліткам або особам, молодшим за них. На нашу думку, необхідно погодитися М.А. Овчінніковим, який зазначає, що в деяких випадках неповнолітні через свою інтелектуальну, емоційну і психологічну незрілість представляють загрозу і тому їх можливості вступу до певних відносин повинні бути обмежені [8, с. 7].

Ще у 70-ті роки ХХст. науковці наголошували на тому, що вчиненню умисних вбивств дуже часто передують погрози вбивством. Тому своєчасне реагування органів внутрішніх справ та прокуратури на ці погрози у багатьох випадках могло б відвернути вбивство [9, с. 200]. Але про яке запобігання вчиненню неповнолітніми умисних вбивств може йтися мова, коли за їх вчинення кримінальна відповідальність настає з 14-ти років, а за вчинення погрози вбивством – з 16-ти років. Умисні вбивства, вчинені особами у віці від 14-ти до 16-ти років, фактично залишаються поза сферою запобіжного впливу ст. 129 КК України.

Отож, підлітки у віці від 14-ти до 16-ти років виявляють агресивність не меншою, а часто більшою мірою, ніж особи, які старші 16-ти років. Спеціальні дослідження злочинності неповнолітніх засвідчують, що сьогодні намітилося значне зростання організованості підліткової злочинності. Набули значного поширення стійкі злочинні групи, зокрема змішаного за віком складу, зорієнтовані на вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, використовують зброю і технічні засоби, застосовують прийоми планування і організаційного забезпечення злочинної діяльності [10].

Сьогодні вже можна говорити про процес формування молодіжної злочинної субкультури, що відрізняється стійким кримінальним світоглядом [11, с 132]. Молодь, яку ми розглядаємо як найбільше наше благо, цінність, насправді стає небезпечною для суспільства. Звичайно, усвідомлюючи той факт, що просте зниження віку кримінальної відповідальності саме собою не поліпшить криміногенної обстановки, і вже тим більше не ушляхетнить підлітків, не зробить їх етичнішими. Але такий крок дав би змогу хоч якусь частину підлітків тримати під особливим контролем правоохоронних органів. Це дасть можливість розширити сферу профілактичної дії не тільки відносно підлітків, але і на деякі неблагополучні сім’ї.

––––––––––––––––––––

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко та ін.]; за заг. ред. С.С. Яценка. – [4-те вид., перероб. та доп.]. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с. – (Нормативні матеріали та документи).

Щукина Г.И. Возрастные особенности школьника: Учеб. пособ. / Г.И. Щукина. – Л., 1955. – 211 с.

Овчинников М.А. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью: уголовно-правовой и криминологический анализ: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Михаил Анатольевич Овчинников. – Н. Новгород, 2006. – 218 с.

Архів Тельманівського районного суду Донецької області // Кримінальна справа №1– 38 за 2008 р.

Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность / В.Г. Павлов. – СПб.: Лань, 2000. – 192 с.

Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку: (Кримінологічні проблеми): автореф. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / В.Ф. Мороз. – Харків, 1999. – 19 с.

Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Володимир Миколайович Бурдін. – Київ, 2002. – 225 с.

Овчинников М.А. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью (уголовно-правовой и криминологический анализ): автореф. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / М.А. Овчинников. – Нижний Новгород, 2006. – 33 с.

Аниянц М.И. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик / М.И. Аниянц. – М.: Юрид. лит., 1964. – 212 с.

Бугера О.І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Олена Іванівна Бугера. – К., 2006. – 224 с.

Виговський Д.Л. Кримінальна субкультура в механізмі злочинності неповнолітніх: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дмитро Леонідович Виговський. – К., 2006. – 207 с.

 

Наступна >
 
Авторизація
Пошук