Головна Наукові статті Кримінологія ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ КОНСТРУКЦІЇ СКЛАДУ “УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ” (СТ. 117 КК УКРАЇНИ)

ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ КОНСТРУКЦІЇ СКЛАДУ “УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ” (СТ. 117 КК УКРАЇНИ)

Наукові статті - Кримінологія
260

ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ КОНСТРУКЦІЇ СКЛАДУ “УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ” (СТ. 117 КК УКРАЇНИ)

Н. Антонюк

Автор досліджує проблемні питання, що стосуються складу злочину, передбаченого ст. 117 КК України, зокрема ознаки потерпілого, час вчинення злочину, необхідність виділення окремої обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину – особливого психоемоційного стану матері, зумовленого пологами.

Ключові слова: умисне вбивство, новонароджена дитина, психоемоційний стан матері.

Традиційно умисне вбивство новонародженої дитини сприймається суспільством як не просто злочинне діяння – вбивство, а як позбавлення життя беззахисної істоти, яка з’явилася на світ і потребує підтримки, допомоги. Однак, як особливо тяжкий злочин вбивство новонародженої дитини розуміється не у всіх випадках. Так, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини відповідно до Кримінального кодексу України (далі – КК України) віднесено до складів вбивства із пом’якшуючими ознаками (привілейованих видів вбивства).

Читаючи коментарі до ст. 117 КК України, складається враження, що проблем із кваліфікацією означеного діяння не повинно виникати на практиці. Проте, увага науковців до аналізованого складу злочину, питання, які тривалий час дебатуються на сторінках кримінально-правової літератури, свідчать про інше – ряд важливих ознак складу “Умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини” залишаються невирішеними до сьогодні. Так, до питань, що потребують дослідження, на нашу думку, слід віднести: – аналіз потерпілого у складі цього злочину; – дослідження часу вчинення злочину і необхідність безпосередньої вказівки у диспозиції ст. 117 КК України на час вчинення злочину; – необхідність виділення окремої обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони

складу злочину – особливого психоемоційного стану матері, зумовленого пологами; – доцільність виділення кваліфікованого складу цього злочину; – необхідність доповнення постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи” роз’ясненням певних ознак складу злочину, передбаченого ст. 117 КК України; – кваліфікацію діянь співучасників у вчиненні “Умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини”.

Вирішення цих питань є необхідним, оскільки впливає на кримінально-правову оцінку діянь матері, яка вбиває свою новонароджену дитину і кваліфікацію діянь інших співучасників, якщо такі є.

Як свідчить історико-правовий аналіз кримінальної відповідальності за умисне вбивство новонароджених дітей, підхід на різних етапах розвитку людства до суворості покарання винних у такому вбивстві був різним, інколи кардинально протилежним. У малорозвинених народів дітовбивство взагалі не тягнуло кримінальної відповідальності, оскільки на перше місце ставилося питання матеріального забезпечення дорослих членів родини [1, с. 6–8]. У Римі вбивство батьком дитини не визнавалося злочином. Проте у Франції дітовбивця підлягав страті, а в Німеччині жінку, яка вбивала свою дитину закопували живцем або саджали на кіл. Специфічною була кара за дітовбивство у Єгипті. Там вважалося, що карати смертю того, хто дав життя дитині, не можна. Винних заставляли три дні і три ночі тримати в обіймах труп вбитої дитини.

Згодом, під впливом церкви, погляди на дітовбивство змінилися. Злочином не вважалося вбивство позашлюбної дитини [2, с. 445–448]. Так Кант, обґрунтовуючи правильність вказаного підходу, зазначав: “Позашлюбна дитина родиться поза законом, а тому не може бути під захистом закону”.

Якщо звернутися до радянського періоду, зазначимо що дітовбивство КК РСФСР розглядалося як кваліфіковане умисне вбивство. Водночас КК УРСР оцінював ці діяння як привілейоване вбивство. Серед науковців у галузі кримінального права немає узгодженої позиції щодо доцільності виділення привілейованого складу умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини і сьогодні.

Ми вважаємо, що вбивство своєї новонародженої дитини матір’ю, яка перебувала під час вчинення діяння в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами, слід відносити до видів вбивства з пом’якшуючими обставинами. Медициною встановлено, що жінку під час пологів і одразу ж після них не можна розглядати як повністю осудну особу. Необхідно враховувати цю ознаку, вирішуючи питання про притягнення її до кримінальної відповідальності за дітовбивство. Аналізуючи результати експертиз психологічного стану матері, яка обвинувачується у вбивстві своєї новонародженої дитини, слід зауважити, що експерти констатують, що жінка перебуває у стані обмеженої осудності, тобто вона не здатна повною мірою усвідомлювати свої діяння і (або) керувати ними. З огляду на це, підхід до кримінально-правової оцінки умисного вбивства своєї новонародженої дитини матір’ю, яка перебувала в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами, є правильним.

Дослідження спеціальних ознак складу злочину, передбаченого ст. 117 КК України, зазвичай починають із дослідження ознаки потерпілого у цьому складі злочину. У диспозиції відповідної статті потерпілим від злочину названо новонароджену дитину. Вчені юристи, з’ясовуючи зміст поняття “новонародженість”, часто помилково підмінюють його терміном “живонародженість”. Вони вказують, що відповідно до Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості (затв. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2006 р. № 179), живонародження – це вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м’язів. Очевидно, що змішувати і вважати синонімами поняття “новонароджений” і ”живонароджений” не можна.

Термін “новонароджений” у медицині має різне значення. Так, у акушерстві – це період до 7-ми діб (так званий перинатальний період або ранній неонатальний період після народження, що триває 168 годин) [3], у педіатрії – до 28 діб (пізній неонатальний період – період, що починається після 7-ми повних діб життя (з 169-ї години) до закінчення 28 діб життя), а у судовій медицині – 24 години.

Проте погоджуємося із висновками тих авторів, які констатують, що терміни новонародженості ніяк не можуть впливати на визначення проміжку часу, який би був критерієм для визначення умов кваліфікації діянь за ст. 117 КК України [4, с. 10]. Адже підставою для виділення окремого складу умисного вбивства з пом’якшуючими ознаками є не ознака потерпілого, а ознака суб’єктивної сторони складу злочину – психоемоційний стан жінки, зумовлений пологами. Тривалість цього стану ніяк не може бути прив’язана до 1, 7 чи 28 діб, а залежить від психологічних характеристик матері – породіллі, складності пологів, інших обставин життя жінки.

Наступною ознакою, що потребує дослідження, є час вчинення злочину. У диспозиції ст. 117 КК України час вчинення злочину визначено так: ”під час пологів або відразу після пологів”. Аналогічно як і з визначенням поняття “новонародженості” вчені-юристи намагаються визначити межі тривалості пологів і встановити, що таке “одразу після пологів”. У медицині пологи ділять на три етапи: перший етап – розкриття шийки матки, другий – народження дитини, третій – відокремлення і вихід плаценти. Вважаємо, що період “під час пологів” варто прирівняти до другого і третього етапів пологів, відповідно до їх медичного визначення. На нашу думку, моментом початку життя (тобто моментом, з якого можна позбавити життя) слід розуміти появу будь-якої частини тіла дитини із утроби матері. Протягом першого етапу – етапу розкриття шийки матки, тобто пологових перейм, плід ще перебуває в тілі матері. Заподіяння шкоди плоду, що знаходиться в тілі матері доцільно розглядати як аборт. Якщо ж хоча б якась частина тіла дитини з’явилася з утроби матері (а це має місце починаючи із другого етапу пологів), посягання на життя дитини слід розцінювати як вбивство. Схожу позицію висловлює О.В. Лукічев, який вказує, що якщо позбавлення життя маляти проходить поза утробою матері – це вбивство, внутріутробно – аборт” [5, с. 32]. Тому, ми не погоджуємося із пропозиціями тих вчених, що пропонують вважати періодом “під час пологів” пологи у медичному розумінні першого етапу пологів [6, с. 4].

Перенесення моменту початку кримінально-правової охорони життя на більш пізній період – наприклад, з моменту першого вдиху, теж вважаємо необґрунтованим. Прихильники цього підходу запитують: “Чи можна вважати умисним вбивством новонародженого випадки, коли із утроби матері з’явилася, наприклад, голівка дитини, по ній були заподіяні матір’ю удари, спрямовані на позбавлення життя, однак експертиза встановила, що дитина народжувалася мертвою?” Видається, що проблема із кваліфікацією дій, спрямованих на позбавлення життя мертвонародженої дитини, повинна вирішуватися за правилами кваліфікації фактичної помилки. Тобто, якщо мати вважала, що дитина народжується живою і вчиняла дії, спрямовані на позбавлення її життя, кваліфікацію слід здійснювати з посиланням на ст. 15 КК України, тобто як замах на умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.

Більшість вчених, які досліджують ознаки складу злочину, передбаченого ст. 117 КК України, використовують термін “психоемоційний стан жінки”. Як правило, досліджуються підстави для виникнення такого стану, вплив його на здатність жінки усвідомлювати свої дії і (або) керувати ними. Ми, у вказаній роботі, теж зазначали, що підставою для виділення окремого привілейованого складу злочину, на нашу думку, слугував саме особливий психоемоційний стан матері, зумовлений пологами. Проте, зазначимо, що законодавець у диспозиції ст. 117 КК України таку ознаку суб’єктивної сторони складу злочину, як “особливий психоемоційний стан матері”, не називає. Якщо дослівно тлумачити ст. 117 КК України, слід вказати, що будь-які діяння матері під час пологів або одразу після них (а тривалість цих періодів точно не визначена), повинні кваліфікуватися як привілейоване вбивство. Та й у засобах масової інформації неодноразово повідомляють про те, що жінка скривала вагітність, не ставала на облік у жіночій консультації, поїхала народжувати дитину за межі свого населеного пункту тощо, а після народження дитини викинула її. Невже такі дії теж слід розглядати як привілейоване вбивство?

О.Л. Старко стверджує, що дітовбивство може бути вчиненим із заздалегідь обдуманим умислом, і робить висновок, що цей фактор жодним чином не впливає на кваліфікацію, оскільки злочин вчинюється в зумовленому пологами стані [4, с. 11]. Вважаємо, що сьогоднішній виклад диспозиції ст. 117 КК України дійсно дає підстави для висновків про те, що дії матері, які вбила свою новонароджену дитину, може кваліфікуватися як привілейоване вбивство. Але такий підхід суперечить підставам виділення окремого складу вбивства. Адже пом’якшуючою ознакою цього виду вбивства є не потерпілий, суб’єкт чи час вчинення злочину, а саме психоемоційний стан жінки, зумовлений пологами. Законодавцю необхідно терміново викласти аналізовану статтю у новій редакції:

“Умисне вбивство своєї новонародженої дитини матір’ю, яка перебувала особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами...”

Жодних вказівок на час вчинення злочину у диспозиції статті робити не потрібно. Адже конструкція “особливий психоемоційний стан, зумовлений пологами” сама собою означає, що цей стан може з’явитися і тривати під час пологів або одразу після них. Факт наявності такого стану у винної жінки-матері повинен встановлюватися за допомогою психолого-психіатричної експертизи.

У кримінально-правовій літературі висловлені пропозиції про доцільність виділення кваліфікованого складу умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини [4, с. 10, 17]. Зокрема, О.Л. Старко пропонує у ч. 2 ст. 117 КК України передбачити кримінальну відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, вчинене повторно. Л.А. Остапенко вважає, що кваліфікуючими ознаками умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини варто визначити вбивство двох чи більше дітей, вчинення злочину повторно [6, с. 9]. Вважаємо, що з такою пропозицією вказаних авторів можна погодитися частково.

Виділення кваліфікуючої ознаки “вбивство двох чи більше дітей” є доцільним. Адже за умови, що мати вбиває новонароджену двійню чи трійню, станом на сьогодні, діяння треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто посилатися на ст. 117 КК України стільки разів, скільки буде потерпілих. Але фактично умислом винної особи в наведеному випадку охоплюється заподіяння смерті кільком новонародженим. Якщо діяння кваліфікувати за правилами про сукупність злочинів, реально вчинене розглядається як множинність злочинів, тобто оцінюється як два окремих злочини. Навряд чи можна погодитися із позицією, що умисне вбивство матір’ю кількох новонароджених дітей, за умови, що мати знаходилася в особливому психоемоційному стані, замовленому пологами становить собою два окремих злочини. Тому ми вважаємо, що доцільним є виділення ч. 2 ст. 117 КК України, із передбаченням у ній такої кваліфікуючої ознаки, як “вбивство двох чи більше новонароджених дітей”.

Із виділенням кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину повторно” не погоджуємося, виходячи із наступних міркувань. У цьому випадку мати вбиває новонароджену дитину внаслідок того, що перебуває в особливому психоемоційному стані, зумовленому одними пологами, а потім, згодом, ще раз вчиняє таке саме діяння, внаслідок психоемоційного стану, зумовленого іншими пологами. Має місце вчинення двох окремих злочинів, тобто вчинене повинно розглядатися як повторність – різновид множинності злочинів. Нагадаємо, що за ст. 117 КК України кваліфікуються діяння матері, яка перебувала у специфічному стані, який медики прирівнюють до стану обмеженої осудності. Навряд чи доцільним є проведення диференціації кримінальної відповідальності такої матері за ознакою повторності і, як наслідок, підвищення міри покарання, за вчинення аналізованих діянь. Мати не усвідомлює в повній мірі значення своїх дій і (або) не може повною мірою керувати ними. Чи можна посилювати кримінальну відповідальність за таких умов? Вважаємо, що не можна. Така ознака, як повторність повинна диференціювати кримінальну відповідальність за умисні злочини, здійснені особами, які на момент вчинення злочину були осудними. На нашу думку, повторність не можна передбачати як кваліфікуючу ознаку жодного із привілейованих видів умисних вбивств: і умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України), і умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України), і умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України).

З огляду на викладене, КК України доцільно доповнити ч. 2 ст. 117 КК України такого змісту:

Ті самі діяння, вчинені щодо двох чи більше новонароджених дітей...

Зупинимося на питанні про необхідність доповнення положень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи” (далі – Постанова). У п. 21 Постанови вказано, що “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті.”

По-перше, зазначимо, що фактично Верховний Суд України не дав жодного роз’яснення з приводу застосування ст. 117 КК України. Адже, в Постанові Пленуму Верховного Суду України просто продубльовано диспозицію відповідної статті. О.Л. Старко у своєму дослідженні обґрунтовує доцільність доповнення цієї Постанови роз’ясненням періоду новонародженості [4, с. 16]. Л.А. Остапенко пропонує визначити поняття “під час пологів” або “відразу після пологів”. Однак, вказані пропозиції не усунуть питань, що виникають під час кваліфікації діянь за ст. 117 КК України. Адже, у Постанові Пленуму Верховного Суду України повинні бути чіткі вказівки, які б дозволяли зробити однозначний висновок про те, що діяння слід кваліфікувати за тією чи іншою статтею КК України. Ні визначення поняття “новонароджена дитина”, ні визначення часу вчинення злочину не є основними аргументами на користь кваліфікації діянь як умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини. Лише вказівка на особливий психоемоційний стан матері, зумовлений пологами, повинна бути основною підставою для застосування привілейованого складу умисного вбивства – ст. 117 КК України. Очевидно, що роз’яснення поняття “особливий психоемоційний стан матері, зумовлений пологами” слід робити після того, як буде внесено зміни у диспозицію ст. 117 КК України.

По-друге, у Постанові вказано, що “умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини вчиненне через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті”. Видається, що таке роз’яснення є алогічним. Як вказані дії можна кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК України? Адже, однією із кваліфікуючих ознак умисного вбивства є вбивство малолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України). Очевидно, що кожна новонароджена дитина є малолітньою. Тому, вказівка у Постанові мала б бути такого змісту:

“Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності інших кваліфікуючих ознак тягне відповідальність за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.”

Питання про кваліфікацію діянь співучасників у досліджуваному складі злочину відноситься до найбільш дискусійних. Більшість авторів обмежуються вказівкою на те, що діяння матері, яка є виконавцем умисного вбивства новонародженої дитини, кваліфікуються за ст. 117 КК України, а діяння інших співучасників – за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Однак, у кримінально-правовій літературі висловлені міркування, за якими дії підбурювача і пособника до злочину, передбаченого ст. 117 КК України, слід кваліфікувати як підбурювання чи пособництво до привілейованого виду вбивства, а саме – до ст. 117 КК України, з посиланням на відповідні частини ст. 27 Загальної частини КК України [7, с. 261]. Деякі науковці звертають увагу на акцесорну теорію співучасті, і зазначають, що відповідно до положень Загальної частини КК України, організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем [8, с. 14; 9, с. 316; 10, с. 278]. О.М. Попов вказує, що співучасті у злочині, передбаченому ст. 106 КК РФ (в КК України – ст. 117) взагалі бути не може, оскільки пом’якшення закону стосується лише матері [11, с. 71].

Ст. 117 КК України є спеціальною щодо ч. 1 ст. 115 КК України за рядом ознак, в тому числі за ознакою суб’єкта злочину. Тобто, у кодексі диференційована кримінальна відповідальність за умисне вбивство, виходячи із ознак суб’єкта злочину. В даному випадку, відповідальність пом’якшена. Вважаємо, що особи, які не наділені ознаками спеціального суб’єкта, повинні нести кримінальну відповідальність за загальною нормою (у даному випадку – ст. 115 КК України). В.О. Навроцький з приводу кваліфікації діянь співучасників у злочинах зі спеціальним суб’єктом зазначає, що якщо відповідальність диференційована з урахуванням ознак суб’єкта, то дії виконавця кваліфікуються з урахуванням наявних у нього ознак, що пом’якшують відповідальність, а дії організатора, підбурювача та пособника за певною частиною ст. 27 та статтею Особливої частини, яка передбачає злочин загального суб’єкта [12, с. 313]. Такий підхід є правильним, оскільки за ст. 117 КК України можуть кваліфікуватися лише діяння матері, що вбиває свою новонароджену дитину, за умови що вона знаходиться в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами. Інші ж особи (організатор, підбурювач, пособник) не знаходяться і не можуть знаходитися у особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами, томі їх діяння слід розглядути як організацію, підбурбвання або пособництво умисному вбивству.

Щодо кваліфікації дій співвиконавця умисного вбивства новонародженої дитини маємо наступну картину. Кваліфікувати дії співвиконавця за ст. 117 КК України не допустимо із тих же міркувань, через які не можна кваліфікувати за ст. 117 КК України і дії інших співучасників злочину. Адже, якщо особа не може бути виконавцем конкретного злочину, вона не може визнаватися і співвиконавцем цього посягання. У кримінально-правовій літературі є кілька різних позицій щодо кваліфікації діянь такого “співвиконавця”: 1) пропонують кваліфікувати як діяння пособника до злочину, передбаченого ст. 117 КК України, 2) як діяння пособника до злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вважаємо, що діяння співвиконавця умисного вбивства новонародженої дитини слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України як виконання умисного вбивства малолітнього. По-перше, співвиконавець виконує частину об’єктивної сторони, тобто вчиняє дії, спрямовані на позбавлення життя новонародженої дитини. По-друге, вважаємо, що якщо у злочині із спеціальним суб’єктом фактично дії, що становлять об’єктивну сторону злочину вчиняє загальний і спеціальний суб’єкт, то:

якщо у КК України не передбачено загальної норми, за якою б наставала відповідальність спеціального суб’єкта, його дії слід кваліфікувати як пособництво у вчиненні злочину;

якщо у КК України є загальна норма, за якою б наставала відповідальність загального суб’єкта – дії кваліфікуємо як виконання злочину, передбаченого загальною нормою.

У розгляненому випадку законодавець виділив спеціальну норму – ст. 117 КК України за ознакою суб’єкта вчинення злочину, тож співвиконавець, який не є спеціальним суб’єктом, повинен притягуватися до кримінальної відповідальності за загальною нормою – ст. 115 КК України.

Ми фактично розглянули два випадки кваліфікації діянь при умисному вбивстві матір’ю своєї новонародженої дитини. В обох цих випадках мати виконує об’єктивну сторону складу злочину. У першому випадку мати позбавляє життя свою новонароджену дитину і при цьому є єдиним виконавцем злочину (дії матері кваліфікуємо за ст. 117 КК України, дії організатора, підбурювача, пособника – за відповідною частиною ст. 27 та п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України). У другому – мати позбавляє життя свою новонароджену дитину не самостійно, разом з нею дії, що становлять об’єктивну сторону злочину виконує ще одна особа – співвиконавець (дії матері кваліфікуємо за ст. 117 КК України, дії співвиконавця – п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, дії організатора, підбурювача, пособника – за відповідною частиною ст. 27 та п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України).

Однак можливий ще третій варіант, який необхідно розглянути. Новонароджену дитину вбиває загальний суб’єкт, а мати виступає організатором, підбурювачем або пособником у вчиненні злочинного посягання. Очевидно, що дії виконавця слід кваліфікувати як дії виконавця умисного вбивства малолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України), адже він не перебуває в зумовленому пологами особливому психоемоційному стані. Якщо мати не перебуває в обумовленому пологами особливому психоемоційному стані, без сумніву її дії слід кваліфікувати як дії організатора, підбурювача або пособника в умисному вбивстві малолітнього (ч. 3 (або 4, або 5) ст. 27 – п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України). Проте, не можна виключати випадків, коли мати перебуває в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами і просить батька дитини, лікаря чи іншу особу позбавити життя новонародженого. За акцесорною теорією співучасті, дії матері-підбурювача (організатора чи пособника) слід кваліфікувати у всіх випадках (коли вона перебувала в зумовленому пологами особливому психоемоційному стані і коли не перебувала у такому стані) як підбурювання (пособництво, організацію) умисного вбивства малолітнього. Фактично у такому випадку мати підбурювач (організатор, пособник) притягується до кримінальної відповідальності за тяжчою нормою, ніж мати– виконавець злочину. Суд, визначаючи міру покарання матері-підбурювача (організатору, пособнику), повинен обов’язково з’ясувати чи перебувала мати в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами чи ні. Очевино, що наявність психоемоціного стану повинна бути врахована судом під час призначення покарання за вчинений злочин шляхом застосування ст. 69 КК України.

Підсумовуючи викладене, доводиться констатувати, що, на жаль невдала конструкція ст. 117 КК України охоплює собою не лише випадки умисного вбивства матір’ю новонародженої дитини (якщо мати перебуває в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами), а й випадки заздалегідь спланованого вбивства, які, навпаки, повинні тягнути суворішу кримінальну відповідальність і кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. З метою недопущення безпідставного пом’якшення кримінальної відповідальності матерів, які позбавляють життя своїх новонароджених дітей, не перебуваючи в особливому психоемоційному стані, зумовленому пологами, вважаємо необхідним передбачити такий емоційний стан матері як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони вказаного злочину шляхом безпосередньої вказівки на цей стан у диспозиції ст. 117 КК України. Така вказівка у диспозиції аналізованої статті буде чітко показувати, яка ознака слугувала підставою виділення привілейованого виду вбивства. Як наслідок, буде унеможливлено безпідставне пом’якшення кримінальної відповідальності матерям-вбивцям, які заздалегідь планували позбавитися своїх новонароджених дітей.

––––––––––––––––––––

Гернет М.Н. Детоубийство: Социологическое и сравнительно-юридическое исследование – М.: Тип. Имп. Моск. ун-та, 1911. – 322 с.

Шаргородський М.Д. Избранные труды. – СПб: Издательство “Юридический ценрт “Пресс”, 2004. – 657 с.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості (затв. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2006 р. № 179).

Старко О.Л. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київському національному університеті внутрішніх справ МВС України. – К., 2007. – 22 с.

Лукичев О.В. Детоубийство: уголовно-правовоая и криминологическая характеристика. – СПб., 2000.

Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (статті 116, 117, 118 КК України): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 14 с.

Науково–практичний коментар Кримінального кодексу України. 3–тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І Хавронюка. –К.: Атіка, 2003.– 1056 с.

Волженкин Б.В. Некоторые проблемы соучастия в преступлениях, совершенных специальными субьектами // Уголовное право, 2000. № 3 – С. 14;

Петрова С.Е. Некоторые вопросы квалификации убийства матерью новорожденного ребенка (ст. 106 УК РФ) в аспекте системности уголовного права // Системность в уголовном праве. Материалы II Российского Конгресса уголовного права, состоявшегося 31 мая – 1 июня 2007 г. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – С. 313–317;

Молчанов Д.М. Соучастие в преступлении со смягчающими обстоятельствами: вопросы квалификации // Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи” – С. 277–279.

Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. – СПб, 2001. – С. 71.

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук