Головна Наукові статті Кримінологія КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У КРИМІНОЛОГІЇ

КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У КРИМІНОЛОГІЇ

Наукові статті - Кримінологія
237

О.М. Гумін

КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У КРИМІНОЛОГІЇ

Розглянуто ряд типологізацій та класифікацій насильства з метою з’ясування суті явища, що досліджується, здійснено спробу сформулювати чітку теоретичну класифікацію, яка б повністю охоп­лювала види кримінального насильства.

Ключові слова: насильство, кримінальне насильство, насиль­ницька поведінка, насильницький вчинок, насильницька діяльність, кримінологія, кримінальне право.

Постановка проблеми. Для кримінальної насильницької поведін­ки характерний динамічний перебіг та постійне урізноманітнення проявів. Вона може побутувати у різних сферах соціальної дійсності: від сімейної до міждержавної, від індивідуальної до масової (геноцид), від легальної (від імені держави) до кримінальної. Тому вивчення насильницьких форм поведінки актуалізувалося ще з середини ХХ ст., коли помітно зростала агресивність суспільного середовища, а соціальні моделі сили й індивіду­ального успіху стали переважати в багатьох культурах.

Перед сучасною наукою постало ряд запитань, зокрема для чого проводити типологізацію насильницької поведінки; яка класифікація насильницької поведінки найбільш досконала та ефективна для кримі­нології та кримінального права. Цим не вичерпується можливий пере­лік питань, на які необхідно шукати науково обґрунтовані відповіді.

Стан дослідження. Відзначимо, що різні аспекти насильницької та кримінально-насильницької поведінки, в тому числі і їх види, були предметом досліджень провідних сучасних науковців у сфері психоло­гії, кримінології, кримінального права та інших наук. Цій проблемати­ці присвятили свої праці А.І. Бойцов, Л.Д. Гаухман, В.К. Грищук, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, В.О.Навроць

кий та багато інших.

Ученими запропоновано безліч типологізацій і класифікацій на­сильства. А.В. Дмитрієв та І.Ю. Залисін наводять характеристики, за якими, зокрема, розрізняють політичне і державне, стихійне і організо­ване, індивідуальне і колективне, оборонне і наступальне, одиничне і масове, реформістське, радикальне, реакційне, консервативне, збройне чи беззбройне насильство [1, c. 30–57]. Однак, види кримінальної наси­льницької поведінки, які реально існують на сьогодні, лише частково досліджені в юридичній науці. Спроби класифікації кримінальної наси­льницької поведінки робилися, але їх не можна вважати вдалими, бо не повною мірою відображалася реальна суть явища. Наприклад, Л. Гаухман визначив два види кримінального насильства: вплив на тіло людини та вплив на його внутрішні органи, без пошкодження зовнішніх тканин (отруєння) [2, c. 8]. Як бачимо, цей учений виділив лише один різновид кримінальної насильницької поведінки – фізичне насильство.

Найчастіше кримінальне насильство розглядається двох видів – фізичне та психічне. Хоч такий підхід заслуговує на увагу, але ж при цьому повністю не розкриваються усі можливі види кримінальної на­сильницької поведінки та їх прояву – кримінального насильства. При­міром, коли вчиняється грабіж, то яким насильством він супроводжу­ється? Звичайно, він містить в собі елементи фізичного насильства. А як бути з незаконно оберненим у власність майном? Інша ситуація. Коли вчиняється зґвалтування, яке також у певних випадках містить у собі елементи фізичного і психічного насильства, то повинно йтися про шкоду, яка заподіюється статевій свободі і недоторканості. Вона, хоч і є підвидом тілесної недоторканості, проте стосується самостійно­го об’єкта охорони, про що свідчить окремий розділ КК України.

Отже, враховуючи вищенаведене, спробуємо детальніше розі­братися у видах кримінальної насильницької поведінки та сформулю­вати чітку, послідовно виведену теоретичну класифікацію, яка повніс­тю буде охоплювати види кримінального насильства.

Виклад основних положень. Слід насамперед зазначити, що кла­сифікація як система – це розподіл предметів, явищ або понять на певні класи, групи, тобто за спільними ознаками [3, c. 432]. Тому ознаки прояву людської активності, зокрема кримінальної насильницької поведінки, збе­рігають свій зміст та якісні відмінності і під час розгляду форм криміна­льної активності, яка є одним із різновидів людської активності взагалі.

Як влучно відзначає А.П. Закалюк, поведінка, на перший по­гляд, має бути насамперед за своїми якісними відмінностями дифе­ренційована на вчинок та діяльність [4, c. 142]. Мабуть, у криміналь­ній насильницькій поведінці слід виділити кримінально-наси­льницький вчинок та кримінально-насильницьку діяльність. Частково погоджуючись із наведеним положенням, зазначимо, що поняття «поведінка» об’єднує вчинок як одноразовий акт та сукупність вчин­ків. Поведінковий акт може бути простим, тобто складатися з одного вчинку, або складним - з двох або більше вчинків. У свою чергу, су­купність поведінкових актів, які органічно пов’язані між собою, утворюють певну логічну систему дій, яка називається діяльністю. А тому поділ поведінки на вчинок та діяльність дещо неприйнятний, оскільки діяльність - ширше поняття.

Припустімо, що поведінка все таки включає діяльність, тоді, враховуючи положення В.В. Тіщенка, що злочинна діяльність буває тривала (до двох років) та довготривала (понад два роки), що свідчить про стійкість антигромадських інтересів злочинця (злочинців), його або їх згуртованість, професіоналізм, вчинення ним (ними) багатьох злочинів, які зазвичай протягом такого відриву в часі вкрай тяжко ви­явити [5, c. 35], то виходить, що тривалої поведінки не може бути, оскі­льки з плином часу вона перетворюється в довготривалу діяльність, урізнобарвлюючись складом групи та мотивацією кожного учасника.

Враховуючи це та беручи до уваги твердження А.Ф. Зелінського та М.Й. Коржанського, що для кримінолого-психологічного аналізу доцільно враховувати форми множинності [6, с 28], кримінально-насильницьку поведінку за критерієм якісних відмінностей можна по­ділити на кримінально-насильницький вчинок як одноразовий акт та на сукупність кримінально-насильницьких вчинків.

Зауважмо, що у коментарі до ст. 11 КК України йдеться про ви­значення злочину, та одночасно зазначено, що діяння у кримінально-правовому розумінні, визначення якого містить ця норма, - «це вольо­ва усвідомлена поведінка (вчинок) особи». Тоді за логікою криміналь­на насильницька поведінка - це насильницький злочин. Така теза під­тверджується результатами проведеного анкетування, за якими 65,2% респондентів погоджується з тим, що насильство - це злочин.

До речі, А.І. Бойцов підкреслює: «Будь-який злочин (принаймні умисний) являє собою різновид антисоціальної поведінки людей, що по­сягає на життєво важливі умови існування людського суспільства, може бути охарактеризований, як спроба змінити насильницьким шляхом існу­ючий в суспільстві порядок суспільних відносин» [7, c. 136]. Отже, пове­дінка здебільшого ототожнюється з поняттям діяння. Виходить, що стадії вчинення злочину, передбачені чинним КК України, можна умовно спів­віднести зі складним процесом реалізації кримінальної насильницької поведінки. Як наслідок, за критерієм реалізації насильницького наміру можна виділити незакінчену (підготовка до злочину та замах на його вчи­нення) та закінчену кримінально-насильницьку поведінку.

Наступний критерій, який сприятиме поділу кримінально-наси­льницької поведінки на певні види, – це активність дій, коли наявне певне активне прагнення людини заподіяти будь-кому шкоду. Активна поведін­ка полягає, як відомо, у вчиненні дій, а пасивна – у бездіяльності. Напри­клад, особа заважає іншій зайти в будинок, хоч не заподіює їй реальної шкоди. Загалом це інтерпретується як насильницька дія виняткова за на­міром, хоч подібні дії є непрямими і пасивно-насильницькими. Напри­клад, коли зловмисник тривалий час не дає їжі малолітній дитині або осо­бі, яка перебуває у безпорадному стані, то він, вчиняючи насильницькі діяння, усвідомлює їх характер, передбачає наслідки цих діянь і бажає або свідомо допускає їх настання. Коли такий вплив здійснюється з необереж­ності, то має місце необережне заподіяння фізичної шкоди особі (позбав­лення життя, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) [7, c. 561]. Тому можна говорити про активну та пасивну кримінально-насильницьку поведінку.

Враховуючи вище викладене, пропонуємо науково обґрунтувати види кримінальної насильницької поведінки способом співставлення, тобто кожен вид насильницького злочину буде відповідати різновиду кримінальної насильницької поведінки. Потрібно спочатку виділити та науково обґрунтувати види насильницьких злочинів, кожен з яких бу­де становити різновид кримінальної насильницької поведінки. Тут, на наш погляд, важливо виділити критерій відмежування насильницького злочину від ненасильницького, оскільки без цього можливе змішуван­ня проявів звичайної поведінки та кримінальної насильницької.

Аналіз соціально-економічної та політичної ситуації в Україні свідчить про те, що за останні роки погіршувався стан справ у сфері захисту особистості. Права і свободи громадян через прогалини у за­конодавстві залишаються незахищеними, оскільки потерпілі часто чу­ють від правоохоронних органів відписки на кшталт «важко довести».

Це підтверджують результати проведеного нами анкетування. Так, відповідно до результатів проведеного нами анкетування, 95,3% рес­пондентів погоджуються з тезою, що в умовах сьогодення в Україні правовий захист людини від різних форм насильницької поведінки недостатній і терміново потребує вдосконалення.

А між тим у ст. 3 Конституції України вказано, що людина вва­жається найвищою соціальною цінністю і все що з нею пов’язане, зок­рема, її життя, свобода, честь і гідність, права і свободи повинні бути захищеними на найвищому рівні. Крім того, в ст. 28 Основного Закону зазначено: що «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Відповідно до ст. 2 КК України серед об’єктів правового захисту на перше місце поставила охорону прав і свобод людини і громадянина.

Більшість наших респондентів погодилася з тим, що справи про звернення до міліції, пов’язані з насильством проти особи, належать до складних та потребують особливої уваги (80,4%). Звідси випливає важ­ливість та необхідність захисту особистості від кримінальної насильни­цької поведінки, оскільки це найбільш небезпечна форма конкретних дій особи, а тому дослідження кримінальних насильницьких проявів необ­хідно вести на належному науково-теоретичному рівні. Адже одні зло­чини посягають, інші завдають йому опосередкованої шкоди, хоч і зазі­хають на об’єкти більш загального характеру, треті ж позначаються на інтересах людини через певні наслідки, посягаючи здавалося б на зага­льні правила, четверті стосуються окремої людини більш віддалено.

Водночас в окремих випадках можуть мати місце, на перший погляд, ненасильницькі злочинні дії - вчинення насильницького зло­чину за згодою чи на прохання потерпілого. Наприклад, еутаназія, яка на сьогодні викликає багато дискусій з метою її офіційного законодав­чого закріплення. У цих випадках згода або прохання особи не усува­ють суспільної небезпечності й кримінальної протиправності вчинених винним діянь. Таким чином, при еутаназії не можна говорити про від­сутність насильницького злочину, оскільки факт вчинення незаконно­го насильства - це вже насильницький злочин, на відміну від обставин, що виключають злочинне діяння.

Розглядаючи проблему в соціологічному контексті, виходимо з того, що людина - член суспільства, громадянин держави, отже, його інтереси - це також інтереси суспільства і держави. Інакше кажучи, орієнтації на людину не заперечують гармонію інтересів особистості і суспільства, громадянина і держави.

В юридичній практиці поняття «насильство проти особи» охоплює групу злочинів, що називаються «насильницькими злочинами». Вони су­перечать самій людській суті суспільства, завдають йому великої шкоди.

Користуючись критерієм «особа», український законодавець виок­ремлює цілком конкретні насильницькі діяння проти конкретного індиві­дуума. Однак, якщо проаналізувати КК України, то до них можна віднес­ти понад половину закріплених складів злочинів. Це – група суспільно небезпечних діянь, спрямованих проти особистих прав і свобод громадян. Більшість з них належить до тяжких або особливо тяжких діянь.

Насильницькими злочинами будь-якої тяжкості проти особи поте­рпілому може бути заподіяна фізична, моральна і матеріальна шкода. Бі­льшість з них за конструкцією складу – матеріальні. Обов’язковою озна­кою їх об’єктивної сторони є наявність суспільно небезпечних наслідків.

Отже, вивчення насильницьких злочинів проти особистості мо­же дати не тільки цілісне кримінологічне уявлення про види криміна­льної насильницької поведінки загалом, а й на належному рівні захис­тити особу від небажаних проявів кримінальної насильницької поведі­нки. Поняття насильницького злочину науковці пов’язують із запо­діянням шкоди тільки життю та здоров’ю, тобто певним фізичним благам. На наш погляд, така позиція дещо спрощена, оскільки повніс­тю не охоплює поняття кримінального насильства, яке є досить різно­манітним. Об’єктом посягання кримінального насильства виступають не тільки фізичні блага, а психічне здоров’я, матеріальний добробут, сексуальна свобода та сексуальна недоторканість.

У цьому контексті В. Василевич справедливо відзначає, що умисні злочинні дії, які посягають на захищені кримінальним законом суспільні відносини, покликані забезпечити фізичні блага (життя та здоров’я) громадян, вчиняються проти волі потерпілого шляхом психі­чного або фізичного насильства і виникають, як правило, на ґрунті особистої неприязні, помсти, ревнощів, задоволення статевого потягу або з хуліганських мотивів, повністю відображають сутність тяжкої насильницької злочинності [9, с. 82].

Дійсно, якщо розкрити значення фізичних благ, то їх порушення виступає безумовно одним з найтяжчих злочинів, і тому український законодавець відніс їх майже на початок КК, Особлива частина якого побудована в порядку спадання, починаючи з найтяжчих злочинів.

Визначити, який злочин належить до насильницького посягання можливо лише шляхом відстежування вказівки законодавця на насиль­ство у диспозиції відповідної статті. Як показує кримінологічний аналіз, у КК України склади злочинів, які вчиняються шляхом насильства, описуються не тільки через пряму вказівку законодавцем у диспозиції статті. Насильницький характер злочинних дій може відображатися в інший спосіб застосування законодавчої техніки та термінології.

З цього приводу Л.Д. Гаухман, зазначає, що в певних випадках законодавець передбачає дії, які: 1) власне є насильством або 2) можуть проявитися лише в насильстві або 3) є переліченими наслід­ками насильства, наприклад, у вигляді заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень [10, с 74]. Тобто наявні ситуації, коли формуючи державне веління як заборону на вчинення насильницьких дій, законодавець не використовує сам термін насильство, а вдається до інших понять для опису складів насильницьких злочинів.

Безперечно, здебільшого термінологія і конструкція диспозиції статті такі, що свідчать винятково про насильницький характер злочину. Ось приклади: «вбивство» (ст.ст. 115-119), «тілесні ушкодження» (ст.ст. 121-127), «незаконне позбавлення волі або викрадення людини» (ст. 146), «захоплення заручників» (ст. 147), «посягання на життя» (ст.ст. 112, 379), «погроза чи насильство щодо працівника правоохоронно­го органу, державного чи громадського діяча, особи, яка виконує громад­ський обов’язок» (ст.ст. 345, 346, 350), «завідомо незаконне затримання або привід» (ст. 371), «жорстоке поводження» (ст.ст. 120, 299 431,438), «незаконна протидія діяльності» (ст. 206, 376), «напад» (ст. 187, 261) [11].

Трапляється, що законодавча конструкція статті підтверджує насильство як альтернативний засіб вчинення злочину (наприклад, ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 162, ст. 174, ч. 1 ст. 189 КК України), чи в диспозиції статті є вказівка на умисне заподіяння фізичної шкоди (наприклад, ч. 1 ст. 115, 121, 124, 127, ч. 1 ст. 181, ч. 1, ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 312 КК України) [11].

Очевидно у чинному КК України законодавець використовує два способи: 1) вказує на дії, що власне і є насильством; 2) вказує на дії, коли насильство є альтернативним способом вчинення злочину.

Зауважимо, що термін «насильницькі злочини» свідчить швид­ше про спосіб їх вчинення, тому слово «насильницькі» ми ставимо перед означенням вартості посягання. З іншого боку, якщо розкрити їхню мотивацію, то стане зрозуміло, що в основі вчинення насильни­цько-егоїстичних злочинів лежать негативні емоційні спонукання, ви­кликані, головним чином, міжособистісніми конфліктами.

Розглядаючи посягання корисливо-насильницького характеру, на­самперед слід звернути увагу на те, чому саме так називається ця група злочинів. Проаналізувавши чинний КК України, ми, на перший погляд, не зможемо дати відповідь на це запитання, оскільки у кримінальному законі немає такої глави «Корисливі злочини». Однак, якщо детальніше досліди­ти законодавство, то можна прослідкувати певну закономірно складену особливість – в Особливій частині немає жодного розділу, де б не місти­лись злочини, які мають корисливу мотивацію. Це ще раз підтверджує, що основою такого поділу виступає саме мотивація злочинця.

Слово «насильницькі» наводить на думку, що до цієї групи на­лежать діяння, де проявляється, так зване, інструментальне насильст­во, яке використовується виключно як засіб досягнення корисливої мети. Сюди відносять – розбій та грабіж, поєднані з насильством.

Варто відзначити, що залежно від характеру мотивації, дійсно, пе­вні злочини можуть бути віднесені як до насильницько-егоїстичних (вбивство з мотивів національної, расової, релігійної ненависті або воро­жнечі чи кровної помсти), так і до корисливо-насильницьких (вбивство з корисливих мотивів або на замовлення, чи, наприклад, викрадення люди­ни як з метою особистого знущання, так із метою витребування викупу).

Про зазіхання на інший об’єкт свідчать не тільки ознаки потерпіло­го, суб’єкта злочину, суб’єктивної сторони, а також розділ Особливої час­тини КК України, де власне і зазначається відповідний насильницький злочин. Двооб’єктність складу не виключає насильницький характер зло­чину, а лише підкреслює властиву їм підвищену суспільну небезпеку.

Висвітлені нами вище позиції кримінологів, дали підставу вва­жати, що наведені класифікації містять певні недоліки, пов’язані на­самперед з тим, що вони лише частково враховують об’єкт насильни­цького посягання. Різновидів насильницьких злочинів багато, а видів мотивації лише два. Тому, обмежуючись лише рамками мотиваційного аспекту, неможливо їх належним чином упорядкувати, щоб чітко по­ставити в рамки охорони особистість та все те, що з нею пов’язано.

Сфера кримінальної насильницької поведінки надзвичайно широка і багатоманітна. Її результатом можуть бути як побої і катування, так і вбивс­тва. У цьому сенсі, якщо вивести проблему за межі кримінології, можна говорити про різноманітні наслідки кримінальної насильницької поведінки. Головне в тому, що вона заподіює різного роду шкоду, тому насильницькі дії в силу їх правових ознак повинні по-різному кваліфікуватися.

Відтак, на наш погляд, потрібно провести типологізацію наси­льницьких злочинів залежно від об’єкта посягання. Незважаючи не те, що цей об’єкт належить до категорії другорядних критеріїв, проте, на нашу думку, можна віднести насильницькі злочини до окремих груп, що дозволить усунути будь-яку плутанину та підкреслити суспільну небезпеку кожного з них. Добре відомо, що такі класичні насильницькі злочини проти особистості, як, наприклад, убивства і зґвалтування, за багатьма кримінологічними параметрами відрізняються від інших, скажімо, від незаконної виплати заробітної плати чи шахрайства. Хоч ці злочини належать до категорії тяжких, але у другому випадку, на відмінну від першого, насильство проявляється найчастіше у формі економічної шкоди з поєднанням вербальної (словесної).

Не враховувати цей факт на практиці - значить свідомо не мати можливості вести цілеспрямовану і диференційовану боротьбу з різ­ними проявами кримінальної насильницької поведінки. Не можна та­кож методологічно грамотно досліджувати розмаїтість видів криміна­льної насильницької поведінки без розуміння того, що всі вони - прояв єдиного складного явища кримінального насильства, яке проявляється шляхом заподіяння фізичної, економічної, сексуальної та психологіч­ної шкоди та виражається у відповідних формах, розкриття яких, на наш погляд, допоможе при класифікації насильницьких злочинів зале­жно від об’єкта посягання.

Висновок. Із врахуванням викладеного вище, залежно від об’єкта посягання, можна запропонувати таку класифікацію насильни­цьких злочинів: а) вчинені із застосуванням фізичного насильства; б) вчинені із застосуванням сексуального насильства; в) вчинені із за­стосуванням вербального насильства; г) вчинені із застосуванням пси­хічного насильства.

Слід зауважити, що ця класифікація носить умовний характер та дозволяє лише визначити вид кримінально-насильницької поведінки залежно від об’єкта посягання, адже більшість насильницьких злочи­нів вчиняється із застосуванням одночасно двох та більше видів наси­льства. До того ж за цією класифікацією злочини групуються як за ступенем тяжкості, так і за об’єктом посягання.

–––––––––––

Дмитриев А.В. Насилие: социо-политический анализ / А.В. Дмит­риев, И.Ю. Залысин. – М.: РОССПЭН, 2000. – 328 с.

Гаухман Л.Д. Проблемы УК РФ: бланкетность, декларативность, ка-зуистичность / Л.Д. Гаухман // Уголовное право в XXI веке: материалы Меж-дунар. науч. конфер. на юрид. факультете МГУ им. М.В. Ломоносова, 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: ЛексЭст, 2002. – С. 52.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і до-пов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і прак­тика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.

Тіщенко В.В. Концептуальні основи розслідування корисливо-насильницьких злочинів: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. / В.В. Тіщенко. – Одеса, 2003. – 244 с.

Зелінський А.Ф. Корислива злочинна діяльність / А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.

Бойцов А.И. Понятие насильственного преступления / А.И. Бойцов // Криминологические и уголовно-правовые проблемы борьбы с насильственной преступностью. –Л., 1988. – С. 136–138.

Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т./ відп. ред. Ю.І. Рима­ренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн «Вида­вничий Дім «Ін Юре», 2005. – Т. II. Права людини у контексті поліцейської діяльності. – 1224 с.

Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильниць­ких злочинів / В. Василевич // Право України. – 1997. – № 12. – С. 82–84.

Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления / Л.Д. Гаухман. – М.: Юрид. лит., 1974. – 177 с.

Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [2-е вид., перероб. та допов.]. – X.: Право, 2004. – 435 с.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук