Головна Наукові статті Кримінологія ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНА, СПЕЦІАЛЬНО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ

ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНА, СПЕЦІАЛЬНО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Наукові статті - Кримінологія
287

А.О. Йосипів

ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНА, СПЕЦІАЛЬНО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Визначається роль та значення загальносоціальної, спеціально-кримінологічної та індивідуальної профілактики в системі правоохо­ронної діяльності органів внутрішніх справ, з’ясовуються основні не­доліки та проблеми в цій сфері, узагальнюються рекомендації щодо можливості удосконалення практики профілактики злочинності ор­ганами внутрішніх справ.

Ключові слова: профілактика, загальносоціальна профілакти­ка, індивідуальна профілактика.

Постановка проблеми. Недостатній рівень дослідження про­блем злочинності, неналежна обґрунтованість заходів протидії їй, брак відповідної уваги конкретних державних органів до вирішення питань, пов’язаних з посиленням профілактичної роботи, - усе це нерідко спричиняє поглиблення антисоціальних проявів у суспільстві, призво­дить до зневажання соціальними та культурними нормами, активізує злочинність та жорстокість.

За останнє десятиріччя спостерігається загрозлива тенденція зростання кількості злочинів. Цей факт незаперечний. Злочинність -складова порушення прав людини, дотримання, забезпечення та захист яких не втрачає своєї актуальності. Приміром, у 2006 р. ОВС зареєст­ровано 420900 злочинів, у 2007 р. - 401293 2008 р. - 384424, 2009 р. -434678. Натомість, з них розслідувано лише, відповідно - 298306, 303971, 295918, 298650 злочинів [1].

Настала гостра необхідність вжиття дієвих заходів для боротьби та профілактики злочинів. Певні профілактичні кроки, які робляться з метою законодавчого регулювання проблем боротьби зі злочинністю, потребу­ють належного наукового узагальнення й аналізу. Підкреслимо, що стан дослідження проблеми ще не відповідає вимогам сучасності. Передусі

м відчувається гостра необхідність розробки нових, ефективних підходів до здійснення профілактики злочинів, завдяки чому можна досягти відчут­них позитивних зрушень у подоланні тенденції зростання їх кількості.

Стан дослідження. Загалом цій проблемі присвячено чимало праць з кримінології, адже для науковців реалії життя дають досить багато фактів для аналізу й осмислення, хоча результати їх праці, на жаль, ще не приносять бажаних результатів, бо рівень злочинності в Україні залиша­ється на досить високому рівні. Це свідчить про те, що пропоновані нау­кою заходи, які обираються ОВС для боротьби та профілактики цього явища, ще не досконалі, не відповідають вимогам сьогодення. А між тим, проблема профілактики злочинів займає одне з провідних місць у соціа­льній політиці розвинутих країн, зокрема, розробляється та реалізується у межах спеціальної кримінологічної (профілактичної) політики.

В українській літературі XVIII-XIX ст. ідеї про переваги попе­редження злочинів над покараннями за їх вчинення, про те, що головне у боротьбі із злочинністю не покарання, а її попередження, яке ґрунту­валося б на прогресивних перетвореннях у суспільстві, ідеї загальної превенції представлені працями, авторами яких були П. І. Пестель, СЮ. Десницький, Л.Є. Владимиров, О.Ф. Кістяківський, Л.С. Бєлогриць-Котляревський, а тогочасній російській - О. Радищев, О. Герцен, М Чернишевський та ін.

На жаль, ідеї загальносоціального попередження злочинності та кримінологічної профілактики злочинів, починаючи з Жовтневого пе­ревороту 1917 р., не отримали свого подальшого логічного розвитку, оскільки в тогочасній кримінальній політиці Радянської держави утве­рдилася думка про те, що саме невідворотність покарання є головним чинником у боротьбі зі злочинністю. Проте, значний внесок у дослі­дження цієї проблеми зробили такі вчені-кримінологи, як Г.А. Аванесов, М.М. Бабаєв, А.Е. Жалинський, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, В.К. Звирбуль, К.Е. Ігошев, В.М. Кудрявцев, А.Г. Лекар, А.Ф. Лопушанський, Г.М. Міньковський, А.Б. Сахаров, А.П. Тузов, А.С. Шляпочников та ін.

На сьогоднішні ставиться перед ОВС як першочергове завдання – розкрити вчинені злочини, натомість, їх профілактика на різних рівнях дала б змогу значно полегшити роботу цих органів та знизити рівень злочинності. Враховуючи це, ми ставимо мету – довести, що основним напрямком діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ повинно стати саме попередження злочинів.

Виклад основних положень. Перш ніж перейти до основних питань досліджуваної проблеми, доцільно з’ясувати значення термінів «попередження», «профілактика». У кримінологічній літературі вико­ристовується низка термінів – «попередження», «профілактика», «превенція», «припинення», «запобігання» тощо. Лексичне тлумачення слова «профілактика» подається як сукупність заходів, які попере­джують від чого-небудь чи запобігають чому-небудь [2, с. 995], а слова «превентивний» – як той, що попереджує що-небудь, запобігає чомусь [2, с. 910]. Однак дехто з науковців вважає за необхідне розмежовува­ти вказані терміни, пов’язуючи їх з різними рівнями, напрямками та видами вказаної діяльності. Наприклад, В.В. Голіна, А.Ф. Зелінський пропонують усі форми та заходи превентивного характеру об’єднати терміном «попередження», а «профілактикою» називати заходи щодо усунення або нейтралізації криміногенних чинників. Очевидно, все ж, ці слова повинні використовуватися як синоніми, а різне розуміння рівнів та напрямів попереджувальної діяльності повинне пов’язуватися передусім з їх відмінним змістовим наповненням.

А.А. Герцензон зауважує, що «попередження злочинності в ши­рокому розумінні – це реалізація всієї системи державних і громадсь­ких заходів, заходів виховного, культурного та економічного характе­ру, пов’язаних у необхідних випадках із заходами примусу» [3, с. 115]. А.Ф. Зелінський запропонував таке розуміння цього поняття: «Це система заходів, які вживає суспільство для того, щоб стримувати зрос­тання злочинності і, по можливості, знизити її реальний рівень шляхом усунення та нейтралізації її причин та умов, що їй сприяють (профіла­ктики), а також через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів» [4, с 140].

Таких визначень терміну «профілактика « злочинності можна, як приклад, навести багато, однак цілком зрозуміло, що профілактика злочинності - це діяльність спрямована саме на стримування злочин­ності та можливе зменшення її рівня, тому говорити про повне викорі­нення злочинності навіть як про можливу мету цієї діяльності було б перебільшенням.

Згідно з рівнями функціонування злочинності та її проявів, пе­редусім, їхніх причин і умов виділяють такі три рівні діяльності запо­бігання злочинності: загальносуспільний, здійснюється стосовно при­чин і умов злочинності загальносуспільного рівня, груповий, здійсню­ється стосовно причин і умов злочинних проявів певної соціальної групи, що виділена за соціальною чи соціально-демографічною озна­кою (злочинність робітників, службовців, жінок, неповнолітніх та ін.) або належністю до спільного середовища (за місцем проживання, пра­ці, навчання, дозвілля тощо); індивідуальний, спрямовується щодо причин і умов конкретного злочинного прояву.

Через взаємозв’язок причин і умов злочинності різних рівнів попереджувальна дія щодо них на одному рівні, зокрема вищому, чи­нить свій вплив на причини та умови нижчих рівнів, і навпаки. Соціа­льна профілактика розуміється як цілеспрямована діяльність щодо за­побігання порушенням будь-яких суспільних норм, усунення причин, що породжують ці порушення [5, с 23].

Основною метою профілактики злочинності як окремого виду со­ціального управління є: по-перше, обмеження дії негативних явищ і про­цесів, пов’язаних зі злочинністю; по-друге, усунення (нейтралізація) дете­рмінант злочинних проявів; по-третє, ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, які формують її антисуспільну позицію і мотива­цію злочинної поведінки; по-четверте, превентивний вплив на особу, яка за своїм антисуспільним способом життя здатна вчинити злочин.

Загальносоціальна профілактика злочинів є визначальною під­системою системи профілактики злочинів. Вона охоплює наймасштабніші, довготривалі та ефективні види діяльності, найзначніші соціальні заходи, спрямовані на досягнення мети профілактики злочинності. АГ. Лєкарь визначає загальну профілактику злочинів як «виявлення і усунення об’єктивних зовнішніх причин, що породжують злочини, і умов, котрі сприяють їх вчиненню, а також обставин, які полегшують досягнення злочинного результату» [цит. за 6, с. 52].

Соціальним адресатом загальної профілактики може бути як усе населення нашої держави, так і окремих регіонів чи місцевостей. Зага­льна профілактика спрямована на мобілізацію усіх членів суспільства для боротьби із такими явищами об’єктивної дійсності, які за певних умов створюють можливість переходу окремих індивідів на антигромад­ські позиції. Загальна профілактика покликана забезпечити нормальну, тобто правомірну поведінку всіх членів суспільства. Це – стримувальний від правопорушень вплив на всіх осіб, який має своїм джерелом соціальні, в тому числі правові норми, відповідну поведінку державних органів, громадських організацій та окремих осіб. Метою загальної профілакти­ки є доведення до всіх членів суспільства правил (норм) поведінки, роз’яснення, тлумачення наслідків вчинених правопорушень.

Запобігання злочинності здійснюється різними засобами: право­вими і неправовими, процесуальними, організаційно-управлінськими тощо. За ознакою характеру застосовуваних засобів розрізняють кри­мінально-правове запобігання (впливом кримінального закону, пока­рання у вигляді виконання ним загальної та спеціальної превенції). Йдеться також про кримінально-виправне (пенітенціарне) запобігання, що здійснюється стосовно засудженого спеціально-запобіжними ви­правно-трудовими засобами. Запобіганню злочинів сприяють багато кримінально-процесуальних засобів та процедур, які зупиняють вчи­нення злочинів через їх розкриття або чинять виховний вплив на підслі­дних, обвинувачених, підсудних у процесі досудового слідства і судово­го розгляду справи. Ці засоби запобігання об’єднує те, що вони засто­совуються та чинять вплив: 1) лише після вчинення злочину для запобігання рецидиву; 2) засобами, що мають інше спеціальне призна­чення і лише «попутно» відіграють запобіжну роль; 3) у сфері, що регу­люється нормами права; 4) у межах, які визначаються нормами права.

На відміну від цих різновидів, багато заходів запобігання злочин­ності чинять вплив: не тільки після вчинення злочину, а й частіше до ньо­го; у сфері, яка лише частково регулюється правом; засобами, що мають винятково цільове запобіжне призначення; інколи паралельно із засобами згаданих вище різновидів, але частіше після них. Такі заходи становлять окремий вид діяльності із запобігання злочинності – суто кримі­нологічний, їх так і називають – спеціально-кримінологічні [7, с. 121].

Із загальносоціальною профілактикою злочинності тісно взає­мопов’язана спеціальна профілактика злочинів, під якою слід розуміти соціальний процес, основою якого є використання спеціальних методів і прийомів, знань та навичок регулювання соціальних відносин винят­ково з метою ліквідації тих їх негативних моментів, які можуть прово­кувати вчинення злочинів, тобто з метою забезпечення кримінально-правових вимог [8, с 10].

Спеціальна профілактика включає заходи, безпосередньо спря­мовані на усунення чи нейтралізацію криміногенних факторів, виправ­лення і перевиховання осіб, які вчинили чи можуть вчинити злочини.

Причини злочинів (якими б вони не були і до якої сфери соціа­льної дійсності не належали) діють лише опосередковано - через осо­бистість злочинця. Вплив, який здійснюється на особистість за допо­могою зовнішніх факторів, сам по собі не викликає злочинної поведін­ки; кримінально каране діяння є зрештою лише актом людської волі. Тому профілактика злочинів в одному зі своїх головних аспектів - це попередження певних форм людської поведінки. Іншими словами, з урахуванням активної ролі особистості в генезисі злочинної поведінки, попереджувальний вплив постійно повинен здійснюватися не тільки на зовнішні щодо неї фактори, а й на саму особистість.

Попередження злочинності в сучасних умовах з урахуванням особистісних характеристик особи злочинця - найбільш реальний вне­сок у загальне попередження цього складного феномена. Необхідність індивідуальної профілактики злочинів виникає у тих випадках, коли соціалізація певної особи відбувалася незадовільно. Кінцева мета інди­відуальної профілактики полягає, власне, у тому, щоб усунути допу­щені на більш ранніх стадіях формування особистості дефекти соціалі­зації, привести внутрішній контроль до відповідності із зовнішнім. Поряд із цією метою в індивідуальній профілактиці злочинів є промі­жна мета - посилення зовнішнього контролю за поведінкою певної особи до рівня, який забезпечуватиме дотримання вимог кримінально­го закону, незважаючи на дефекти внутрішнього контролю, які можуть ще зберігатися у неї. З огляду на це можна виділити основне завдання індивідуальної профілактики, а саме: виявити реальні закономірності антигромадської поведінки, показати механізм її формування та зміни. Для цього необхідно своєчасно виявляти осіб, від яких можна очікува­ти вчинення правопорушень та здійснювати щодо них профілактичний вплив. Це передбачає вирішення комплексу питань, до числа яких, зокрема, належать такі: виявлення осіб, чия поведінка, погляди, моти­ви і т.п. свідчать про можливість вчинення правопорушення; вивчення цих осіб та джерел негативного впливу на них; дослідження можливостей створення сприятливої обставин, щоб не допустити вчинення зло­чинів; усунення джерел негативного впливу; контроль за поведінкою таких осіб та способом їх життя; періодичні перевірки результатів проведених профілактичних заходів. Завдання індивідуальної профі­лактики можна вважати виконаними, якщо провідними (панівними) елементами системи внутрішнього контролю особистості стануть мо­ральні, правові приписи й імперативи суспільства.

Індивідуальну профілактику злочинів вчені-кримінологи визнача­ють як «сукупність взаємопов’язаних виховних та інших заходів впливу, що застосовуються до особи з метою попередження вчинення нею злочи­нів» [9, с. 121]; як «діяльність, що проявляється у виявленні осіб, схильних до злочинів, у їх вивченні, у впливі на них, що забезпечує усунення не­прийнятних нашому суспільству особистісних рис та ліквідацію негатив­ного впливу несприятливих для формування особистості умов» [10, с. 43]; як «діяльність державних органів і громадськості у виявленні осіб, що своєю поведінкою засвідчили схильність до злочинів, і спрямування на них попереджувального впливу засобами виховання, допомоги, контро­лю, який здійснюється з метою усунення чи нейтралізації конкретних причин і умов, що сприяють злочинам за допомогою заходів, що не мають характеру покарання» [7, с. 63–64] та ін. Спільною рисою усіх цих визна­чень є те, що індивідуальна профілактика – це діяльність уповноважених органів з «індивідами», тобто окремими, конкретними людьми, носіями неповторних особливостей особистості, що сформувалися у результаті обставин їх розвитку, життєдіяльності та виховання.

Індивідуальна профілактика злочинів здійснюється у двох фор­мах – безпосередній та ранній. Г.А. Аванесов зазначає: «... Виникає необхідність здійснення не тільки безпосередньої профілактики (коли об’єктом профілактичного впливу виступає особа, яка перебуває, умо­вно кажучи, у стані, наближеному до вчинення злочину), а й ранньої профілактики (тут об’єктом впливу є особистість, яка характеризуєть­ся негативно, перебуває, однак, на стадії, умовно кажучи, ще віддале­ній від вчинення злочину)» [11, с. 403]. Основними критеріями розме­жування профілактики на ранню і безпосередню є, по-перше, час, який «віддаляє» особу від моменту можливого вчинення злочину; по-друге, міра «соціальної зіпсованості» особи.

Сигналом для початку ранніх профілактичних заходів може бу­ти антигромадський вчинок особи, порушення ним правил співжиття, а також негативний вплив на особу з боку іншої людини чи групи осіб, найближчого соціального оточення, яке спотворює ціннісно-норма­тивну орієнтацію особистості.

Висновки. Багаторічний досвід боротьби з організованою зло­чинністю, зміна характеру злочинців та підвищення професіоналізму вчинюваних злочинів вказує на необхідність підвищення рівня оперативно-розшукових заходів,запровадження в дію нових методів і засо­бів боротьби зі злочинністю, використання всього арсеналу засобів для їх попередження, суттєвого зміцнення охорони громадського порядку. Враховуючи різноманітність і цілеспрямованість діяльності ОВС з профілактики злочинів, слід виділити два її основні види: виявлення і усунення обставин, що сприяють їх скоєнню, і безпосередній вплив на конкретних осіб, які можуть вчинити злочини. Залежно від цього і прийнято розглядати загальну та індивідуальну профілактику.

Тільки загальносоціальні заходи можуть суттєво впливати на при­чини та умови злочинності у суспільстві, що ж стосується спеціально-кримінологічних заходів, то вони лише можуть знижувати її рівень. Адже, як свідчить сучасна практика, одним із суттєвих недоліків профілактики злочинів є запроваджена система оцінки роботи ОВС, їхніх служб і під­розділів, що більшою мірою спрямована не на попередження, а лише на розкриття злочинів, а це неминуче призводить до їх збільшення.

В основі діяльності МВС - боротьба зі злочинністю у всіх її про­явах і формах. Будучи найчисленнішим загоном у системі правоохорон­них органів, міліція виявляє і розслідує понад 80 відсотків злочинів, що фіксуються кримінальною статистикою держави. Виявивши причини і умови злочинів, співробітники ОВС приймають відповідні рішення, спря­мовані на їх усунення. З цією метою вони виступають на зборах трудових колективів з доповідями, лекціями, повідомленнями про зміцнення гро­мадського порядку і попередження злочинів та правопорушень. Крім того, співробітники ОВС: а) проводять групові бесіди з громадянами з метою притягнення їх до надання ОВС необхідної допомоги у виявленні причин і умов скоєння насильницьких злочинів; б) виступають з цих питань і кон­кретних кримінальних справах у періодичних виданнях, по радіо, на теле­баченні; в) при наявності на території обслуговування відділень загально­державних спілок художників, письменників, журналістів, разом з твор­чою інтелігенцією беруть участь у пропаганді творів художньої літератури, кінофільмів, театральних вистав, творів мистецтва, в яких по­рушуються питання права та моральності, а також в яких популяризується позитивна робота української міліції, що сприяє підвищенню її авторитету та зміцненню її зв’язків з населенням.

Цілком слушно зауважує О.Є. Омельченко, що завданням про­філактичної діяльності ОВС є не повне викорінення злочинності, а ефективне зниження її кількісних та якісних показників, зменшення її дії на суспільство та державу, підвищення рівня особистої безпеки громадян, захисту їх законних прав та інтересів [12, с. 20].

Основним недоліком профілактики злочинів, на нашу думку, також слід вважати систему оцінки роботи ОВС, їхніх служб і підроз­ділів, що більшою мірою спрямована не на попередження, а лише на розкриття злочинів, а це неминуче призводить до їх збільшення. ОВС повинні враховувати сучасний стан економіки, рівень політичного та правового життя суспільства, особливості змін у правосвідомості зна­чної частини населення в умовах ускладнення криміногенної ситуації в країні. Зміни форм і видів злочинності, поява організованих злочинних угруповань, вчинення ними тяжких злочинів – усе це позначилось на поширенні правового нігілізму, породило зневіру в можливостях ОВС захистити права й свободи людини, знизило адекватну оцінку суспіль­но небезпечних посягань у свідомості людей.

ОВС, здійснюючи індивідуальну профілактику, повинні повною мірою використовувати превентивні можливості закону, зокрема, за­безпечувати невідворотність кримінальної відповідальності та пока­рання за злочини; своєчасно й адекватно реагувати на адміністративні правопорушення, що можуть стати кримінально караними діяннями; активно використовувати адміністративно-правові засоби впливу на криміногенні чинники, а також відповідно до кримінально-процесуального законодавства вживати заходів щодо виявлення й усу­нення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів.

Пріоритетність профілактичної функції у діяльності всіх служб ОВС має визначатися шляхом перегляду оцінювальних показників їх дія­льності. Аналізуючи роботу тієї чи іншої служби, слід перш за все зверта­ти увагу на абсолютні показники попередження конкретних злочинів, а також на те, як впливає профілактична діяльність на криміногенну ситуа­цію у регіоні чи відповідній галузі економіки або суспільного життя.

––––––––––––

Офіційний сайт МВС України. [Електронний ресурс]. – Режим до­ступу: http: // mvs.gov.ua

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

Бафия Е. Проблемы криминологии: диалектика криминогенной ситу­ации / Е. Бафия. – М.: Прогресс, 1978. – 149 с.

Зелінський А.Ф. Кримінологія: курс лекцій / А.Ф. Зелінський. – Хар­ків, 1996. – 259 с.

Игошев К. Е. Социальные аспскты предупреждения преступности / К.Е. Игошев., Й. В. Шмаров - М, 1980. - С. 20-31.

Каиржанов Е.И. Понятие, структура и виды профилактики преступ­лений / Е.И. Каиржанов. - Караганда: ВШ МВД СССР, 1986. - 87 с.

Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і прак­тика: у 3-х кн. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - Кн. 1: Теоретичні заса­ди та історія української кримінологічної науки. - 424 с

Жалинский А.Э. Условия профилактики преступлений / А.Э. Жалин-ский. - М., 1978. - 133 с.

Блувштейн Ю.Д. Профилактика преступлений / Ю.Д. Блувштейн, М.И. Зырин, В.В. Романов. - Минск: Университетское, 1986. - 286 с.

Игошев К.Е. Введение в курс профилактики правонарушений / К.Е. Игошев, В.С. Устинов. - Горький, 1977. - 93 с.

Аванесов Г.А. Криминология / Г.А. Аванесов. - М.: Академия МВД СССР, 1984. - 500 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук