Головна Наукові статті Кримінологія ДЕТЕРМІНАНТИ НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО, КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

ДЕТЕРМІНАНТИ НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО, КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

Наукові статті - Кримінологія
269

О.Г. Колб,

Д.В. Рудик

ДЕТЕРМІНАНТИ НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО, КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

Йдеться про причини, що породжують, та умови, що сприя­ють, незаконній приватизації державного, комунального майна; на підставі аналізу причин та умов поширення незаконної приватизації державного, комунального майна в Україні пропонується комплекс заходів, спрямованих на запобігання цьому явищу.

Ключові слова: приватизація, державне майно, комунальне майно, детермінанти, причини та умови вчинення злочину.

Постановка проблеми. Згідно зі статистичними звітами ОВС серед злочинів, що полягають у незаконній приватизації державного, комунального майна, намітилася тенденція зростання. Так, якщо 1996 р. в Україні було виявлено 476 злочинів у цій сфері, то 1997 р. – 2023, 1998 р. – 2471, 1999 р. – 2957, 2000 р. – 3599, 2001 р. – 3882, а 2002 р. – 4456 [1, с. 36]. У наступні 2003–2009 рр. кількість цих злочинів продо­вжували зростати.

Такі показники зобов’язують вживати щонайефективніших заходів щодо встановлення причин та умов, які сприяють вчиненню цього суспі­льно небезпечного діяння. А для реалізації таких заходів необхідно глибо­ко, на належному науковому рівні з’ясувати детермінанти цього процесу.

Стан досліджень. У теорії кримінального права та криміно­логії певні аспекти злочинів у сфері приватизації державного, ко­мунального майна отримали відповідне трактування. Цьому при­свячено чимало публікацій відомих учених. Зокрема їх авторами були Ю.В. Александров, Ю.В. Баулін, Б.С. Волков, В.К. Грищук, В.В. Голін, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, Н.Ф. Кузнєцова, О.М. Литвак, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.І. Шакун та ін. У їх працях міститься чимало безперечно корис

них теоретичних положень та висновків, проте обґрунтування детермінант незаконної приватизації державного, комунального майна висвітлено недостатньо. Тому ми й поставили мету, – обравши об’єктом дослідження цей про­цес, – певним чином усунути цю прогалину.

Виклад основних положень. Як показує суспільна практика, одні­єю із відчутно значущих соціальних та правових проблем для України є ріст кількості випадків незаконної приватизації державного, комунального майна. Суспільна небезпека цього явища впливає на всі суспільні та дер­жавні інститути, тому боротьба з ним є одним із найважливіших держав­них завдань. Для забезпечення максимальної ефективності цієї боротьби, безумовно, необхідне детальне вивчення причин та умов цього злочину.

Cеред головних чинників, які найбільше позначаються на криміналізації економічної діяльності в сучасній Україні, слід назвати законодав­чу й організаційну неврегульованість приватизаційних процесів, які пови­нні були б забезпечити зміну форм власності у молодій державі. Проведе­ний нами аналіз засвідчує, що численні зміни і доповнення до законодавства, які систематично вносилися у нормативні акти, створюва­ли ще більший простір для зловживань, а саме: в Україні приватизація пішла за найбільш невигідною для більшості населення країни схемою та дала можливість кланово-монополістичним об’єднанням використовувати корупційні зв’язки з представниками влади і взяти під свій контроль осно­вні галузі виробництва та забезпечити максимальні прибутки, а громадя­нам і державі завдати величезних збитків. Переважна більшість населення фактично залишилася поза цим процесом і нічого від нього не одержала. Саме тому, як вважають науковці, вивчення незаконної приватизації дер­жавного, комунального майна повинно займати одне з пріоритетних місць в юридичній науці, оскільки приватизація є одним із основних бюджетоформуючих чинників та, крім того, у вчиненні вказаних злочинів спосте­рігається висока латентність, що завдає істотної шкоди державі та суспі­льству загалом [2, с 49].

Детермінувати (від лат. determinare) означає обумовлювати, прирікати, опосередковувати, викликати [2, с 56]. Як видається, дете­рмінація - найбільш загальна категорія, що характеризує походження явищ, що вивчаються у суспільстві. Кримінологічна детермінація ви­користовує в основному три види зв’язку: причинний, обумовлений і функціональний [3, с 63]. Враховуючи те, що це поняття загально­прийняте у науці, слід акцентувати увагу на інших його складових. Зокрема, слушним вважаємо зауваження Ю.Ф. Кваші, що причинне пояснення соціальних явищ походить від методологічних базових по­нять причинності та враховує їх особливості у суспільстві [4, с 25]. Виходячи з цього, можна виділити два типи причинно-наслідкових закономірностей: динамічні (однозначно та лінійно необхідні для по­родження наслідку) та статистичні (вірогідні, які виражають тенденції розвитку і проявляються саме в їх масі та допускають можливість від­хилення у конкретних випадках). Як зазначають науковці, причини та умови злочинності діють спільно: причина породжує наслідок лише за відповідних умов [5, с 166].

Проблема причин злочинності - одна з центральних у кримінології. Вона виникла значно раніше від цієї науки. Коли розглядається поняття причин злочинності через призму філософського вчення про причинність, то поряд із поняттям «причина», що обумовлює певний наслідок, неод­мінно стоїть поняття «умова», що саме цього наслідку не викликає, але сприяє причині «виконати свою справу». Терміни «причина» і «умова» використовує і законодавець (див.: ст.ст. 23, 23-2 КПК України).

Отже, поряд з цими поняттями, що використовуються криміно­логією, вживається й таке поняття, як «детермінанти», що охоплює обидва терміни. Слід констатувати, що причини і умови - складові елементи процесу детермінації, який, крім них, включає ще й наслідок. Більше того, відштовхуючись від філософської суті цих понять, слід зауважити, що в кримінології їх важко чітко розмежувати. Так, відсут­ність потрібного досвіду і досвідчених фахівців, які б змогли організу­вати на високому рівні процес роздержавлення майна в країні, були умовами злочинних проявів у ході приватизації. Але вони стали одно­часно і причинами цих проявів, підштовхнувши певних осіб на злочи­ни у цій сфері. На думку І.М. Даньшині, О.Г. Кальмана, причини зло­чинності - це сукупність соціальних явищ і процесів, які її породжу­ють, обумовлюють її існування та відтворення у суспільстві [2, с 57].

Умови злочинності – це об’єктивні обставини, які самі по собі не по­роджують безпосередньо це явище, але супроводжують його причини, забезпечують їх певний розвиток, необхідний для виникнення наслід­ку. В.К. Звірбуль та Г.М. Міньковський вважають, що причини й умо­ви злочинності – це сукупність соціальних явищ та процесів, детермі­нуючих злочинність як свій наслідок [6, с. 66].

Отже, причини незаконної приватизації державного, комуналь­ного майна – це ті процеси і явища, які породжують таке явище як свій безпосередній наслідок. Що стосується умов, що сприяють злочину, передбаченого ст. 233 КК України, то вони безпосередньо не поро­джують цей злочин, але «відкривають шлях» для дії причин та полег­шують настання суспільно небезпечних наслідків. Умовами виступа­ють численні недоліки в управлінській та організаційній сфері діяль­ності різних галузей господарства і державного апарату.

Під час брифінгів МВС України неодноразово називалися причи­ни, що сприяють зростанню економічної злочинності: скорочення бюдже­тних асигнувань; законодавча неврегульованість питань про власність; недостатній контроль за походженням капіталу; розбалансованість креди­тної і фінансової систем; високий ступінь монополізації підприємств [7, с. 5]. На нашу думку, причини та умови злочинів, які полягають у неза­конній приватизації державного, комунального майна, потрібно класифі­кувати на правові, організаційно-управлінські, економіко-політичні та причини, що полягають у неефективності державного контролю в сфері приватизації. Розглядаючи правові чинники, необхідно зазначити, що на сьогодні судова практика йде по шляху тих стереотипів, що склалися при застосуванні норм КК України 1960 р. Основна причина такої практики – наявні статті у КК України про зловживання службовим становищем та службову недбалість, які не містять конкретного опису, схеми, механізму події, тому самостійно без інших статей кодексу практично не застосову­ються. Склалася ситуація, коли злочинні дії, що призводять до величезних збитків держави і шахрайського збагачення приватних осіб, залишаються безкарними. Отже, справедливо вважає О.М. Джужа, що потрібно вдос­коналити законодавство, перекрити цей кримінальний канал [8].

Законотворення йшло повільно і непослідовно, наявна законо­давча база суперечлива, а з багатьох важливих аспектів взагалі відсутня. На думку науковців, для здійснення реформування власності в Україні, проведення на цій основі подальших економічних реформ необхідно при­йняти понад 50 законів та інших нормативно-правових актів, які б регла­ментували цей процес на відповідному державному рівні і виключали можливість зловживань, проте цього не зроблено [3, с. 125].

Вчиненню злочину, який полягає у незаконному роздержавленні майна сприяли, насамперед, серйозні організаційно-управлінські недолі­ки, які відчутно спостерігалися на початку цього процесу. Справа в тому, що значна частина державного майна була «передана» комерційним стру­ктурам ще до початку врегульованої законом приватизації. Така ситуація не випадкова, певною мірою вона викликана організаційною неврегульованістю діяльності навіть самого Фонду державного майна України

При визначенні економіко-політичних причин, як вважає К. Рубан, економіко-політичні процеси, що відбуваються у державі та суспільстві, у певний час обумовлюють ситуації, характерні для вчинення тих чи інших правопорушень при приватизаційних процесах [9, с 60]. На його думку, для України характерна концепція форсованої приватизації, яка зрештою стала однією з найважливіших причин її високого криміногенного потен­ціалу. Прискорена приватизація породила корінну зміну соціальних інсти­тутів, відкрила нові можливості для корисливих дій, що разом з послабле­ним та неефективним контролем з боку держави вплинуло на зростання економічної злочинності. Концепція прискореної приватизації зводилася до неконтрольованого акціонування підприємств з вільним формуванням статутного капіталу акціонерних товариств за залишковою вартістю осно­вних фондів підприємства. Крім того соціально-економічна ситуація, яка існувала на початку приватизаційних процесів, зводилася до того, що за­конодавчо першочергове право на приватизацію підприємств надавалося трудовому колективу. А той не мав коштів для його реалізації, оскільки декілька років поспіль його члени не отримували навіть зарплатні, тому фактично приватизація здійснювалася різноманітними угрупованнями із залученням кримінальних капіталів.

Як встановлено у ході цього дослідження, однією з причин роз­повсюдження діяльності з незаконної приватизації державного, кому­нального майна в Україні є неефективна робота контрольних органів. Фактично попередження цих злочинів здійснювалося формально. Зде­більшого правоохоронні органи ніяких попереджувальних заходів з метою запобігання роздержавлення майна не вживали. Це є наслідком відсутності централізованої координації оперативно-слідчих дій на всіх рівнях і в більшості правоохоронних органів. В Україні нема єди­ного обліку, єдиного центру аналізу оперативної інформації, єдиного координуючого слідчого центру, єдиного наглядового центру в проку­ратурі по лінії приватизації державного майна. Відсутність дієвого контролю за ходом приватизації з боку держави призвела до того, що справедливої приватизації не відбулося. Власність, яка належала наро­ду нерівномірно розподілилася у суспільстві та нелегітимно потрапи­ла в руки приватних структур.

Крім того, приватизація посилила й істотно доповнила фактори еко­номічної злочинності. Ріст злочинності у сфері приватизації супроводжу­ється дією факторів, загальних для економічної злочинності, у тому числі пов’язаних з неефективністю державних інститутів й інститутів правозасто-совної практики боротьби з економічними правопорушеннями [10].

Узагальнення вітчизняного та закордонного досвіду приватиза­ції дає підстави вважати, що нема ідеальної моделі приватизації, при якій вдавалося б усунути недоліки, у тому числі й кримінальні злочи­ни. У кожній країні конкретний механізм приватизації залежить від реального рівня розвитку економіки, культурно-історичних традицій, політичної орієнтації. Такий же специфічний та своєрідний комплекс криміногенних факторів у цій сфері.

Якщо розглядати незаконну приватизацію у системі детермінан­тів економічної злочинності, то з’ясується, що практика приватизацій­них процесів, які склалися, містить чимало криміногенних факторів. Це обумовлено, перш за все, вибором варіанта прискореної приватиза­ції. Величезний економічний потенціал країни з усіма недоліками централізованого керування був стрімко втягнутий у процес реформу­вання власності. Власне кажучи, була проігнорована можливість по­ступової попередньої комерціалізації великих державних підприємств.

Другий фактор полягає у тому, що у багатьох приватизованих підприємств з’явилися не ті хазяї, які вправі володіти ними, як за до­свідом управління ними, так і через відсутність коштів, необхідних для здійснення такого управління. Трудові колективи просто були виклю­чені з процесу приватизації власності.

Ціни на приватизовані підприємства через навмисну неправильну оцінку основних фондів дали можливість кримінальним структурам без­перешкодно заволодіти багатьма з них без вкладання відповідних коштів. Зловживанням у цій сфері сприяло й те, що чинна нормативна база не перешкоджає дії конкретних детермінантів злочинів, які полягають у не­законній приватизації державного, комунального майна. Єдиного механі­зму, системи законів і підзаконних актів, що регламентують процес при­ватизації, на сьогодні нема. Тому діють не закони та правила, а владні рішення в інтересах окремих кланових груп. Таким чином, було привати­зовано в 2004 р. комбінат «Криворіжсталь», ціну якого було у декілька разів занижено. Слабко реагувало на такі процеси і кримінальне законо­давство, а безкарність також є одним із криміногенних факторів у сфері приватизації. Подібне підтверджується тим, що до зловживань часто при­четні досить впливові структури і відповідальні особи [11].

При характеристиці осіб, причетних до посягань на об’єкти прива­тизації, потрібно мати на увазі, що в ході цього процесу з’являється можливість легалізації (відмивання) «тіньових» капіталів. Керівники приват­них структур намагаються скупити державне майно, заволодіти контро­льним пакетом акцій приватизованих підприємств. З метою заниження продажної ціни об’єктів, що виставляються на аукціон, злочинці викорис­товують корумповані зв’язки і нейтралізують конкурентів шляхом при­мушування до відмови від участі у торгах. Така ситуація призводить до створення кримінально орієнтованих структур, формування особливого типу їх керівників, які деструктивно впливають на нормальний розвиток ринку товарів і послуг. У результаті нечесної конкуренції з’являється тип осіб, які примушують до штучного підвищення або підтримання високих цін; застосовують насильство з метою штучної зміни або фіксування цін; протидіють законній підприємницькій діяльності; примушують до вико­нання або невиконання цивільно-правових зобов’язань; застосовують інші види насильства, що кваліфікуються як злочини проти життя, здоров’я, свободи, честі і гідності особи [12, с 248].

Отже, приватизація в Україні стала мало чи не головним підґрун­тям економічної злочинності. Її кінцевим результатом став не суспільно корисний ефект, а величезний перерозподіл багатства на користь збага­чення невеликої частини населення при одночасному зубожінні величез­ної маси людей та високий рівень криміналізації економіки.

Дехто з політиків і фахівців пропонує повернути до державної власності об’єкти, які незаконно приватизовані і власники яких не вико­нують інвестиційних зобов’язань, не сплачують податків, не розрахову­ються з Пенсійним фондом. Проте недосконалість і неповнота законода­вчої бази, на якій здійснювався процес приватизації, не є підставою для відміни або перегляду підсумків приватизації. З правової точки зору тут діє загальне правило презумпції законності нормативного акту. Якщо нормативний акт був чинним, не був оскарженим і не втратив юридич­ної сили з причини встановленої судом невідповідності Конституції України, то прийняті згідно з ним рішення також є формально законни­ми. Саме у зв’язку з цим загальний перегляд підсумків приватизації з правової точки зору недопустимий. Але такий висновок про легітим-ність приватизації не означає оголошення амністії особам, які грубо по­рушили чинне на той час законодавство. Якщо стане відомо, що угоди були здійснені з порушенням закону, то держава вправі виступити пози­вачем і у судовому порядку забезпечити поновлення своїх прав.

Висновок. На підставі вище викладеного можна зробити ряд узагальнень та пропозицій. Суть їх зводиться до таких положень.

Визначитися на науковому рівні з поняттями детермінанти, причини та умови незаконної приватизації державного, комунального майна. У зв’язку з цим доповнити підручники з кримінології розділом «Детермінанти (причини та умови) незаконної приватизації державно­го та комунального майна в Україні», у якому дати визначення за ал­горитмом, запропонованим вище.

У коментарях до КПК України, зокрема до ст. 23-2 КПК України, дати доктринальне визначення причин та умов злочинності.

Доповнити постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» [13, с. 313] п. 25-1, в якому роз’яснити диспозицію ст. 233 КК України. Крім того, довести до відома суддів важливість врахування в їх практиці визначення причин та умов незаконної приватизації державного, комунального майна при роз­гляді справ про злочини, передбачені ст. 233 КК України.

–––––––––––––––

Джужа О. Криміналізація економіки України: сучасний стан, тенден­ції, напрями протидії / О. Джужа, С. Чернявський // Право України. – 2005. – № 12. – С. 35–40.

Кримінологія. Загальна та Особлива частини: підручник для студен­тів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; за ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.

Ю.В.Александров Кримінологія: курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2002. – 296 с.

Кваша Ю.Ф. Теория налогового расследования: монография / Ю.Ф. Кваша. – М.: РИО ВГНА РФ, 2001. – Ч. 1. – 187 с.

Криминология: учебник / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, В.В. Лунеева. – М.: Волтерс Клувер, 2004. –166 с.

Криминология / под. ред. В.К. Звирбуль, Н.Ф. Кузнєцова, Г.М. Минь-ковского. – М.: Юрид. лит., 1979. – 304 с.

Петров В. Як боролися з економічною злочинністю / В. Петров // Дзеркало тижня. – 1997. – 13 (130). – 5 с.

Кримінальні процеси у сфері приватизації. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:/checkreferat.com/referati-2726/5.

Рубан К. Детермінанти злочинів у сфері приватизації майна / К. Рубан // Право України. – 2006. – № 6. – С. 59–63.

Конкретні вигоди приватизації. [Електронний ресурс]. Режим до­ступу: http:/gray.kharkov.ua.

Результати приватизації в Україні. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:/yurlib.ru/book_734_chapter_6.html.

Кримінологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 414с.

Про практику застосування судами законодавства про відповідаль­ність за окремі злочини у сфері господарської діяльності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 3 // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 2009. – № 1. – С. 313–314.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук