Головна Наукові статті Кримінологія ЩОДО ГУМАНІЗАЦІЇ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК ТА ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ МАЛОЛІТНІХ ДІТЕЙ

ЩОДО ГУМАНІЗАЦІЇ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК ТА ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ МАЛОЛІТНІХ ДІТЕЙ

Наукові статті - Кримінологія
541

ХРЯПІНСЬКИЙ П.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету

ЩОДО ГУМАНІЗАЦІЇ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК ТА ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ МАЛОЛІТНІХ ДІТЕЙ

Звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК), розглядається як спеціальний різновид звільнення від відбування покарання з випробуванням Їх об’єднує те, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у ст. 76 КК. Проте значною специфікою відрізняються передумови та особливі підстави такого звільнення. Передумовою звільнення виступає призначення вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Вагітність засудженої чи наявність у неї дітей віком до семи років робить недоцільним відбування нею покарань, пов’язаних із обмеженням особистої свободи. Законодавець у цьому випадку насамперед піклується про дитину, яка має народитися, її гармонійний фізичний і психічний розвиток.

Проблеми жіночої злочинності, призначення та звільнення від покарання та його відбування жінками досліджували В.А. Бадира, І.Г. Богатирьов, В.В. Голіна, Т.А. Денисова, О.М. Костенко, В.О. Меркулова, К.В. Михайлов, О.В Надeн, А.Х. Степанюк, В.М. Трубников, І.В. Шимончук, І.В. Шмаров та інші правники. Натомість дослідження звільнення вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, від кримінального покарання та його відбування потребує поглиблення, а норми закону щодо звільнення вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, – вдосконалення т

а гуманізації.

Звідси метою цієї статті є дослідження юридичних і фактичних ознак звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, та формування на цих підставах пропозицій щодо вдосконалення та гуманізації кримінального законодавства.

Докорінне реформування вітчизняного законодавства, пов’язане із прийняттям Кримінального кодексу України 2001 р. та Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 р, всі наступні зміни і доповнення цих законів, включаючи й останній Закон України від 15 квітня 2008 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» [1], майже не торкнулося інститутів звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК), та звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК). Натомість на порядку денному постає питання щодо підвищення ефективності існуючого заохочувального кримінально-правового інструментарію щодо вагітних жінок та жінок, які мають дітей. В.А. Надира, на наш погляд, справедливо зазначає, що особливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці пред’являє підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти шкоду суспільству, завдану жіночої злочинністю. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосування карально-виховних заходів впливу, а ефективністю їх виправлення будуть показники зменшення рецидиву злочинів [2, с. 1].

Останніми роками жіноча злочинність збільшилась у два рази і стало займає 11-13 % у структурі всієї злочинності в Україні. Так, у 2003 р. засуджено 24,3 тис. жінок, що на 0,8 % більше порівняно з 2002 р.; вони становлять 12,1 % (12,4 % у 2001 р.) від усіх засуджених [3], а в 2007 р. кількість жінок, засуджених за вчинення всіх видів злочинів, зменшилася на 12,6 % і становила 18,3 тис., або 11,6 % (13% у 2006 р.) від загальної кількості засуджених, тобто серед засуджених кожна восьма – жінка [4]. За даними В.О Меркулової, до 2001 р. рівень жіночої злочинності не перевищував 7 % (у 1998 р. – 6,4 % , у 1999 р. – 6,5 %, 2000 р. – 6,7 %) [5, с. 191].

Сьогодні в місцях позбавлення волі утримується майже 158 тис. засуджених, серед них майже 7,4 тис. жінок. Наразі в установах Державної кримінально-виконавчої служби України станом на 1 грудня 2007 р. відбували покарання 7014 осіб жіночої статі, майже 13 % із них мали дітей віком до шести років та майже 100 дітей віком до трьох років утримувалось у будинках дитини в Чернігівської та Чорноморської виправних колоніях [6]. Станом на 1 січня 2008 р. на обліку кримінально-виконавчої інспекції перебувало 15497 осіб жіночої статі, серед них 13430 (86,7 %) звільнені від відбування покарання з випробуванням, із них 287 звільнені на підставі ст. 79 КК України, 229 (1,5%) засуджені до громадських робіт, 154 (0,9 %) – до виправних робіт, 1684 (10,9 %) – до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. На обліку перебуває 49 вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінок у віці від 19 до 35 років – 6708 осіб (43 %.), 2 % (315 особи) – у віці від 14 до 18 років, 26 % (4011 осіб) – у віці від 36 до 45 років, 18 % (2795 особи) – у віці від 46 до 55 років та 11 % (1668 осіб) – у віці понад 55 років. За сімейним станом жінки вирізняються наступним чином: перебувають у шлюбі – 5605 (36 %), розлучені – 2843 (18 %), удови – 1376 (9 %). Мають на вихованні дітей 10382 (67 %) засуджених жінки, із них 1451 – особи, які мають 3-х і більше дітей, 3909 – 2-х дітей, 5022 – одну дитину. Позбавлені батьківських прав 540 (3,5 %) осіб [7].

Мінімізація чисельності вагітних жінок та жінок, які мають дітей, що попадають у місця позбавлення волі, є першим завданням, що стоїть перед потужним арсеналом кримінально-правових засобів впливу. У цьому напрямку дієве місце повинен зайняти інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК). Звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, безумовно, слід віднести до заохочувальних норм кримінального законодавства у зв’язку із позитивною посткримінальної поведінкою жінок в період іспитового строку, яка зумовлює подальші сприятливі наслідки остаточного звільнення від відбування призначеного покарання. Іспитовий строк визначається межами строку, на який відповідно до чинного законодавства жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку із вагітністю, пологами і досягнення дитиною семирічного віку. У період іспитового строку звільнена жінка має довести своє виправлення без застосування кримінального покарання. Крім обов’язків, визначених у ст. 76 КК, що за змістом є однаковими із звільненням із випробуванням, на звільнену жінку покладаються такі спеціальні обов’язки, як доглядати і виховувати дитини, проживати з нею у визначеному місці, не вчинювати інших правопорушень. За цих умов звільнення від відбування покарання доцільно застосовувати до засуджених вагітних жінок або жінок, що мають дітей віком до семи років, які мають сім’ю або родичів, які дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови розвитку та виховання дитини. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду (ч. 3 ст. 79 КК). Заохочувальний характер звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, полягає ще і в тому, що суду надається право у разі сприятливого спливу іспитового строку звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання у разі, якщо воно було призначено. Крім того, звільнена жінка вважається такою, що не має судимості (п.1) ч.1 ст. 89 КК).

Першим кроком гуманізації звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, має стати розширення передумов, що можливе за рахунок корегування існуючого обмеження «крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини». При цьому слід враховувати наступне:

а) тяжкі та особливо тяжкі злочини займають у структурі жіночої злочинності більше половини (із загального числа засуджених жінок 5672 (37 %) осіб жіночої статі засуджені за вчинення злочинів середньої тяжкості, 7367 (47 %) – за тяжкі злочини, 636 (4 %) – за особливо тяжкі злочини);

б) особливістю жіночої злочинності є ненасильницьке корисливо-майнове спрямування – близько 55-60 %, при цьому, як правило, жінки вчиняють корисливі злочини, які не пов’язані із застосуванням насильства і спеціальних засобів, завдають незначної майнової шкоди (від 40 до 150 грн.) [8, с. 13]; в) близько 30 % у жіночій злочинності припадає на злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, у 2007 р. – 4575 осіб (29,5 %); г) тільки у 6-8 % випадків жінки вчиняють насильницькі злочини, спрямовані проти здоров’я і життя особи [5].

Безумовно, серед жінок зустрічаються тяжкі й особливо тяжкі злочини проти здоров’я і життя потерпілого, які ретельно планувались, замовлялись і маскувались. Втім, кримінологи стверджують, що у 75-85 % вчинення жінкою вбивства поведінка потерпілого була протиправною, злочинною, провокуючою [9, с. 10]. Якщо для чоловіків, як вказує В.О. Меркулова, більш характерний відкритий спосіб вчинення насильницьких злочинів, то жінкам притаманний таємний спосіб злочинної діяльності. Убивства, нанесення тілесних ушкоджень різної тяжкості частіше жінки вчиняють без свідків або при їх мінімальній кількості. У 5,5 % випадків жінки убили своїх чоловіків, співмешканців, коли вони спали, знаходилися у стані алкогольного сп’яніння [10, с. 108]. Натомість висока суспільна небезпечність діяння та, як правило, незворотні суспільно-небезпечні наслідки для здоров’я і життя людини унеможливлюють звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей, у випадках вчинення ними тяжких і особливо тяжких насильницьких злочинів, за які вони засуджуються до позбавлення волі на строк більше п’яти років. За цих міркувань вважаємо за доцільне обмежити коло осіб щодо заохочення, передбаченого ст. 79 КК, тільки засудженими до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі насильницькі злочини. Крім того, слід підтримати пропозиції щодо розширення цього різновиду звільнення від відбування покарання не тільки на вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, а загалом на жінок, які мають малолітніх дітей. Малолітніми традиційно вважають діти, які не досягли 14-річного віку. Малолітні особи не спроможні самостійно підтримувати свою життєдіяльність, їх організм знаходиться у стадії активного фізичного, психологічного, розумового розвитку, вони не мають достатнього життєвого досвіду, згідно з чинним законодавством їх право- і дієсуб’єктність суттєво обмежена [11, с. 93-94; 12, с. 385]. Вони постійно потребують родинної опіки і піклування, виховання і турботи тощо. На наш погляд, поширення звільнення від відбування покарання з випробуванням на всіх жінок, які мають малолітню дитину віком до 14 років відповідає принципам гуманізму, економії кримінальної репресії щодо жінок, які мають малолітніх дітей.

За результатами випробування, залежно від поведінки засудженої суд може як звільнити жінку від відбування покарання (позитивний наслідок), так направити її для відбування пока-рання, призначеного вироком (негативний наслідок випробування). У законі передбачено, що суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у ст. 76 КК (ч. 2 ст. 79 КК). Уявляється, що покладання на вагітну жінку або жінку, яка має малолітню дитину, загальних обов’язків при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 76 КК) суттєво перевантажує умови цього різновиду заохочення та відволікає жінку від основного соціального спрямування звільнення жінок від відбування покарання – належного догляду і виховання новонародженої чи малолітньої дитини. Якщо під звільненням від відбування покарання з випробування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, розуміти відмову держави від застосування реального покарання щодо вказаних категорій жінок за умови, що вони стануть на шлях виправлення і сумлінно виконають свій материнський обов’язок, то обов’язками, які можуть покладатися на цю специфічну категорію засуджених жінок, є: а) мешкати у визначеному місці спільно з дитиною, б) утримувати, доглядати і виховувати дитину, в) не вчинювати правопорушень, які потягнуть за собою адміністративні стягнення. Після закінчення іспитового строку суд залежно від поведінки засудженої, що полягає у виконанні чи невиконанні (неналежному виконанні) покладених на неї материнських обов’язків, звільняє її від призначеного покарання або направляє для відбування покарання, призначеного судом. Стаття 79 КК пропонується у наступній редакції: «Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей

Суд може звільнити від відбування основного і додаткового покарання вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі насильницькі злочини, у разі призначення їм покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі із встановленням іспитового строку в межах призначеного покарання.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, суд покладає на засуджену виконання материнських обов'язків: мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, утримувати, доглядати і виховувати дитину, а також не вчинювати правопорушень, які потягнуть за собою адміністративні стягнення.

Якщо звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від малолітньої дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.

Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу».

Другим кроком у досліджуваному напрямку є оптимізація звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. На відміну від звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, що надає можливість певній категорії засуджених жінок не відбувати реально покарання, то звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, поширюється виключно на жінок, які вже відбувають призначене покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі та стали вагітними або народили дітей під час відбування цього покарання [13, с. 334]. Головна мета звільнення від подальшого відбування позбавлення чи обмеження волі зазначеної категорії засуджених пов’язана з необхідністю створити належні умови для народження та виховання дітей. В цьому виявляється гуманне ставлення до них держави. У такий спосіб досягаються позначені у кримінальному законі цілі кримінального покарання, оскільки звільнена від відбування покарання вагітна жінка або жінка, яка має дітей віком до трьох років, доводить у позитивному варіанті спливу строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку, своє виправлення.

Місця обмеження волі, а особливо її позбавлення, не мають належного облаштування для народження і виховання дитини. Їх соціальне призначення полягає в реалізації цілей кримінального покарання, а саме: кари як відплати засудженій за вчинення злочинного діяння; виправлення засудженої; запобігання вчиненню нових злочинів самою засудженою (спеціальна превенція); запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція) [14, с. 463-464]. Заклади виконання покарання, якими є місця позбавлення волі, мають забезпечувати виконання кримінального покарання, утворювати порядок і умови відбування покарання з тим, щоб пока-рання було не тільки карою за вчинення злочину, а й виправляло засуджених, створювало умови для їх ресоціалізації, запобігало вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. «Під виконанням покарання, – ґрунтовно зазначає Т.А. Денисова, – слід розуміти певну діяльність відповідних державних органів, що мають забезпечувати відбування покарання засудженим призначеного йому судом строку покарання. Відповідна діяльність включає позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, яке є необхідним для захисту суспільства і для задоволення почуття обурення й справедливості потерпілого, його близьких та суспільства в цілому, а тому Кримінально-виконавче законодавство має регулювати порядок та умови виконання/відбування покарання таким чином, щоби кінцевим результатом такої діяльності стало забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави» [15, с. 181].

Застосування заохочувальних кримінально-правових норм передбачає певну системність інститутів та норм кримінального законодавства, що спрямовані на звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей. У цьому контексті звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, слід розглядати як втілення принципів гуманізації, економії кримінальної репресії у кримінально-правову матерію щодо особливої категорії засуджених – вагітних жінок або жінок, які мають малолітніх дітей. Поширення цього різновиду заохочення до засуджених жінок є природнім. На наш погляд, ґрунтовними є пропозиції: а) порівняння у правах і можливостях бути звільненими від подальшого відбування призначеного покарання як жінок, які відбувають призначене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі та стали вагітними або народили дітей під час відбування цього покарання, так і жінок, які стали за вагітними та народили дітей не під час відбування покарання. Буквальне ж тлумачення ч. 1 ст. 83 КК обмежує сферу дії цього заохочувального інституту лише випадками вагітності жінки або народження нею дитини під час відбування покарання; б) поширення цього заохочувального інституту на більш широке коло жінок, які мають дітей старшого віку. Як зазначає О.В. Меркулова, вік дитини – це один з напрямків розширення сфери застосування звільнення від відбування покарання [5, с. 251]. Ми вже згадували про два виправних заклади у системі кримінально-виконавчою служби, які мають будинки дитини у своїй структурі, – це Чернігівська виправна колонія № 44 та Чорноморська виправна колонія № 74 [16]. Дослідники звільнення від подальшого відбування покарання жінками звертають увагу на наступне: жінка, яка народила дитину в місцях позбавлення або обмеження волі, може не працювати (жінка та її дитина перебувають на повному утриманні держави з моменту народження і до досягнення дитиною трьох, у виняткових випадках чотирьох років). Водночас жінка не в змозі приділяти новонародженій дитині достатньо догляду і виховання, оскільки час побачення із дитиною обмежений внутрішнім розкладом установи. Дитина не відчуває необхідної для неї у перші місяці (роки) життя ласки й уваги матері. До того ж складно оцінити виправлення засудженої, яка не працювала, не виявила власні здібності в інших сферах життя [5, с. 79-80]. Не останню роль відіграє й економічний чинник, що полягає у значному фінансовому навантаженні на установу виконання покарання в утриманні новонароджених дітей у будинку дитини (вартість утримання однієї дитини в два рази перевищує утримання її матері). Тому звільнення жінок від подальшого відбування покарання може бути застосоване і до жінок, які мають дітей віком до 14 років. Наведені аргументи схиляють до пропозиції щодо значного поширення звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей у напрямках зняття обмежень: 1) з передумов звільнення, які торкаються категорій злочинів, за які засуджувались жінки, а саме обмежити таке звільнення лише засудженими до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі насильницькі злочини; 2) з передумов звільнення від подальшого відбування покарання щодо всіх вагітних жінок та жінок, які мають малолітню дитину віком до 14 років. В період строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку, на жінку належить покласти материнські обов’язки з догляду і виховання дитини, а також поводити себе законослухняною і не вчиняти нових злочинів. Термін, так би мовити, іспитового строку не може бути безмежним; на наш погляд, він має дорівнювати невідбутої частині покарання.

У законі необхідно чітко визначити підстави остаточного звільнення вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, від відбування покарання. Як вже зазначалось, об’єктивно утворюється ситуація, за якою постпенітенціарна соціально корисна поведінка повинна визначатися сумлінним виконанням жінкою материнських обов’язків. Жінка у цей період має мешка-ти спільно з дитиною у визначеному місці, доглядати і виховувати її, а також не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення. Крім того, вважаємо передчасним відмовлятися від родинної допомоги жінці, яка народила дитину. Поодинокі випадки негативного ставлення родичів (чоловіка, батьків, бабусь та дідусів тощо) до звільненої від відбування покарання жінки та її дитини не утворюють ґрунтовної підстави для такої пропозиції [5, с. 254]. Тому є сенс у збереженні припису про застосування такого звільнення до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 2 ст. 83 КК). Стаття 83 КК пропонується у наступній редакції: «Стаття 83. Звільнення від подальшого відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей

1. Суд може звільнити від подальшого відбування обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або мають дітей віком до чотирнадцяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі насильницькі злочини, з встановленням іспитового строку в межах невідбутої частині покарання. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

При звільненні від подальшого відбування обмеження волі або до позбавлення волі вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, суд покладає на засуджену сумлінно виконувати материнські обов’язки: мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, утримувати, доглядати і виховувати дитину, а також не вчинювати правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення.

Якщо засуджена, яка була звільнена від подальшого відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд мо-же за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від невідбутої частини покарання або направляє для подальшого відбування покарання, призначеного вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Якщо в період строку невідбутої частині покарання звільнена жінка вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу».

Проведений аналіз дозволяє зазначити, що досліджені напрямки гуманізації та вдосконалення інституту звільнення від покарання та його подальшого відбування вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, з одного боку, сприяють мінімізації чисельності «жіночого контингенту» місць позбавлення волі, з іншого – стимулюють їх до сумлінного виконання природних материнських обов’язків, формують ціннісну установку поводити себе у суспільстві законослухняною жінкою.

Список використаної літератури:

Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності: Закон України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. // ВВР України. – 2008. – № 24. – Ст. 236.

Бадира В.А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання: Автореф. … канд.. юрид. наук. – Львів, 2006.

Судимість осіб та призначення мір кримінального покарання у 2003 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/

Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: Монографія. – 2 вид. – Одеса, 2003.

Довідка про численність осіб, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої служби України станом на 01.01.2008 р. // Офіційний веб-сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань: http://www.kvs.gov.ua/punish/control/

Огляд результатів діяльності кримінально-виконавчої інспекції Державної кримінально-виконавчої служби України у 2007 р. від 03. 03. 2008 р. // Офіційний веб-сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань: http://www.kvs.gov.ua/punish/control/

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: Автореф…докт. юрид. наук. – К., 2003.

Блага А.Б. Кримінологічні особливості жіночої злочинності в Україні: Автореф. … канд. юрид. наук. – Х., 2000.

Меркулова В.О. Особливості вчинення жінками злочинів насильницького спрямування // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 4. – С. 106-112.

Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на віктимну поведінку // Право України. – 1999. – № 7. – С. 93-97.

Бурдін В. Неповнолітня особа як суб’єкт злочину: окремі історичні аспекти // Вісник

Львівського ун-ту. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 385-394.

Шимончук І.В. Історичний розвиток та юридична природа інституту звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві. Міжнародний симпозіум, 12-13 вересня 2008 р. Тези і реферати доповідей, тексти повідомлень. – Львів, 2008. – С. 334-338.

Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Стапанюка. – Х., 2008.

Денисова Т.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. – Запоріжжя, 2007.

Про затвердження Переліку закладів охорони здоров'я кримінально-виконавчої системи: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 грудня 2004 року №247 // Офіційний веб-сайт Державного департаменту України з питань виконання пока-рань: http://www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук