331

---

Конопельський

ДІЛЬНИЦЯ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Обґрунтовуються окремі аспекти законодавчого визначення такого кримінально-виконавчого інституту, як «дільниця соціальної реабілітації».

Ключові слова: дільниця соціальної реабілітації, диферен­ціація, індивідуалізація виконання покарань, прогресивна система ви­конання покарань.

Постановка проблеми. Дотримання відповідних принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування по­карання, а саме: диференціації та індивідуалізації виконання покаран­ня; раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки; поєднання покарання з виправним впливом є основою реалізації прогресивної системи відбування покарання. Сутність цієї системи полягає у зміні умов відбування покарання за­лежно від поведінки засудженої особи, у взаємозв’язку правового ста­тусу засудженої особи зі ступенем виправлення її під час відбування покарання. З кожним наступним роком (місяцем) відбування покаран­ня, тобто з більшим терміном перебування в ізоляції пов’язані певні, чітко визначені законом правові наслідки за умови позитивної поведінки засудженої особи, що має стимулювати її прагнення до цих змін. У наукових колах загальновизнаним є те, що зміна правового статусу засудженого, зміна обсягу його прав (пільг) як у бік збіль­шення правообмежень, так і зменшення є результатом оцінки пове­дінки засудженого (як негативної, так і позитивної), отже, результатом оцінки кримінально-виконавчої характеристики засудженого за певний термін перебування в ізоляції.

На сьогодні чинне кримінально-виконавче законодавство зазнало суттєвих змін у цій частині. Законодавець намагається привести практи­ку виконання пока

рання у відповідність з міжнародними стандартами, визначивши правові підстави запровадження в установах виконання покарань гнучкої внутрішньої системи розподілу засуджених. Новелою у чинному кримінально-виконавчому законодавстві, порівняно із по­переднім, є визначення порядку та умов тримання засуджених в різних дільницях в межах однієї кримінально-виконавчої установи.

Так, за чинним кримінально-виконавчим законодавством [1, c. 46, 48–50] зміна умов утримання засуджених до позбавлення волі здійснює­ться залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КВК України умови відбування покарання мо­жуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Щодо першого варіанту, то у ст. 94 КВК законода­вець вперше визначив підстави створення у виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки дільниць карантину, діагно­стики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабі­літації. За вимогами закону вказані дільниці ізолюються одна від одної.

На наш погляд, заслуговують уваги з’ясування окремих аспектів законодавчого визначення такого кримінально-виконавчого інституту як «дільниця соціальної реабілітації».

Стан дослідження. Ряд проблем формування та функціонування дільниць соціальної реабілітації розглянуто у наукових працях кримі­нально-виконавчого спрямування. Так, Є.М. Бодюл, досліджуючи правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, обгрунтовує пропозиції стосовно кола осіб, які можуть утримуватися в такій дільниці [1, с. 14]. У наукових публікаціях В.А. Бадири, В.О. Меркулової та Г.С. Резніченко, присвячених виконанню покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок, розгляда­ються питання специфіки виправлення засуджених жінок, особливостей утворення дільниць соціальної реабілітації у жіночих кримінально-виконавчих установах, доцільності виділення такої категорії засуджених, як вагітні та жінки, котрі мають малолітніх дітей, із категорії тих, хто не підлягає переведенню до дільниці соціальної реабілітації [2, с. 55–59; 3, с 226; 4, с. 155-157]. Організаційно-правові аспекти утворення дільниці та визначення категорії осіб, які можуть там утримуватися, розглядаються у науково-практичному коментарі до Кримінально-виконавчого кодексу України [5, с 320-323].

Наша мета - проаналізувати окремі положення, що стосуються визначення категорії осіб, які мають утримуватися у дільниці соціа­льної реабілітації, а також формальні та матеріальні підстави переве­дення засуджених на більш пільгові умови утримання, з’ясувати особ­ливості правового статусу засуджених, які утримуються в дільниці соціальної реабілітації.

Виклад основних положень. У чинному кримінально-виконав­чому законодавстві визначається коло осіб, які мають перебувати у дільниці соціальної реабілітації. Відповідно до ч. 6 ст. 94 КВК у такій дільниці тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики та розподілу, переведені з дільниці ресоціалізації [6]. У ч. 1 ст. 99 КВК дещо по-іншому визначається контингент засуджених, тобто тут тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а та­кож засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації у ст. 101 КВК визна­чено формальні та матеріальні підстави переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації. Формальні підстави передбачають відбуття певного терміну призначеного судом покарання. Термін переве­дення до дільниці соціальної реабілітації засуджених, які відбувають по­збавлення волі у кримінально-виконавчих установах мінімального і се­реднього рівня безпеки, залежить від тяжкості вчиненого злочину. Так особа, засуджена за злочин середньої тяжкості, має відбути не менше однієї четвертої строку покарання; особа, засуджена за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли вона раніше відбувала покарання у виді по­збавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості зно­ву вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі (у разі наявності пенітенціарного рецидиву), - не менше третини стро­ку покарання; особа, засуджена за особливо тяжкий злочин, також особа, яка звільнилася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання, має відбути не менше половини призначено­го судом строку покарання. Матеріальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації передбачають досягнення певного ступеня виправ­лення. Він формулюється словами «стають на шлях виправлення».

Аналіз співвідношення змісту ст.ст. 94 та 99 КВК дає підстави вва­жати, що законом передбачено можливість перебування в дільниці соціальної реабілітації засуджених, які переведених із дільниці карантину, діагностики та розподілу; засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації; уперше засуджених до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості. Тут виникає чи­мало питань. По-перше, якщо у ч. 6 ст. 94 КВК зазначається, що у дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу (отже, майже відразу після прибуття в установу – через два тижні), то не досить зрозуміло, чому ос­новною вимогою переведення до дільниці соціальної реабілітації закон визначає позитивну поведінку протягом певного терміну відбування по­карання, певний ступінь виправлення. По-друге, визначення такої категорії осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, викликає наступні міркування. Про які ж виправні установи йдеться? Як­що ті, що перелічені у ст. 94, тоді засуджені до позбавлення волі за злочи­ни, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості пе­реводяться у дільницю соціальної реабілітації з дільниці карантину, діагностики та розподілу, а усі інші категорії засуджених – з дільниці ресоціалізації. Або ж у цьому випадку ототожнюються колонії міні­мального рівня безпеки із полегшеними умовами утримання та дільниці соціальної реабілітації, отже, йдеться лише про те, що в цих колоніях мо­жуть утримуватися відповідні категорії засуджених. До речі, такий підхід відповідає ст. 18 КВК, де визначаються категорії засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання: вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із за­гальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки у поряд­ку, передбаченому цим кодексом. Проте у будь-якому випадку ст.ст. 94 та 99 потребують узгодження та конкретизації.

Коментуючи положення чинного кримінально-виконавчого за­конодавства, вчені відмічають той факт, що у ст. 101 КВК не визнача­ються формальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації вперше засуджених за злочин невеликої тяжкості, тяжкий, вчинений з необережності, засуджених, які раніше відбували покаран­ня у виді позбавлення волі. Слід погодитися із пропозицією, що у цьо­му випадку, виходячи із загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь засудженого, слід визнати формальною підставою відбуття не менше однієї четвертої строку покарання – у першому випадку, та не менше однієї третини строку покарання – у другому [4, с. 327].

Підставою зміни умов утримання має бути наявність усіх складо­вих: як відбуття визначеної кримінально-виконавчим законодавством час­тини строку покарання (формальна підстава), так і доведення тієї обста­вини, що засуджений досяг певного рівня ступеню виправлення (матеріальна підстава). Якісні ознаки необхідних елементів для пози­тивного розгляду питання щодо можливості зміни умов утримання містяться у декількох кримінально-виконавчих нормах. Саме комплекс­ний аналіз змісту ст.ст. 100, 101 КВК дає можливість визначити, що маємо розглядати матеріальні підстави для переведення в дільницю соціальної реабілітації з урахуванням можливостей переведення з дільниці ресоціалізації та із дільниці карантину, діагностики та розподілу.

Щодо першої категорії, то у ст. 100 КВК редакційно матеріальні підстави зміни умов утримання визначаються досить загально: «залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання», що викликає суб’єктивне тлумачення на рівні застосування, тобто залежно від волі адміністрації установи. Проте поведінка засудженого з перших днів пере­бування в установі з виконання покарань має бути спрямована на досяг­нення конкретних кількісних та якісних показників.

У ч. 1 ст. 101 КВК ця підстава визначається вже конкретніше: за­суджений має стати на шлях виправлення. Ступінь «стає на шлях виправ­лення» визначається винятково на підставі поведінки засудженої особи, її ставлення до праці та навчання. Досить прискіпливо має вивчатися особи­ста справа засудженої особи, оцінюються дані (насамперед, начальником соціально-психологічного відділення) про поведінку у побуті, на роботі, ставлення до виховних заходів, навчання, про стан стосунків із рідними, ступінь алкогольної, наркотичної залежності, ступінь ймовірності втечі з дільниці соціальної реабілітації, де засуджені тримаються під наглядом і лише на території житлової зони - під охороною. Щодо спрямованості поведінки, можливостей певних вчинків (позитивних у тому числі), то має враховуватися характеристика особи психологом. Не можна не погодити­ся з науковцями у тому, що у критерії «стає на шлях виправлення» відтворюється «нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогашених у встановленому порядку стягнень, сумлінне став­лення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах вихов­ного впливу», той стан, коли «у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, а можливим є лише його переведення до структурної дільниці з меншим обсягом обмежень» [5, с 327].

Проте кримінально-виконавча характеристика не може оціню­ватися відокремлено від кримінально-правової, сутність якої полягає в оцінці ступеня небезпечності засудженої особи з огляду на тяжкість учи­неного злочину, мотивацію суспільно небезпечної поведінки, форму вини, ставлення особи до вчиненого злочину. Справедливим є твердження, що в таких умовах доцільно утримувати осіб із загальною позитивною і невизначеною спрямованістю особистості, тих, кого можна віднести до «ситуаційного» і «нестійкого» типів злочинців, які вчинили злочини середньої і невеликої тяжкості, а також злочини з необережності. Проте вважається, що ці умови є менш ефективними для осіб, які вчинили крадіжки, насильницькі злочини і хуліганство [2, с. 14].

Щодо засуджених, які направляються до дільниці соціальної реабілітації із дільниці карантину, діагностики та розподілу, то шля­хом виключення тієї категорії засуджених як такої, що за вимогами ст. 94 КВК має направлятися в дільницю посиленого контролю, слід зазначити, що до дільниці соціальної реабілітації (подібно як і до дільниці ресоціалізації) направляються засуджені, які не мають вла­стивостей, що свідчать про соціально-педагогічну занедбаність особи (тож не виявляють стійкості негативних ознак), не схильні до правопо­рушень, проявляють готовність до самокерованої правослухняної поведінки. У такому випадку нема підстав говорити про досягнення засудженим певного ступеня виправлення.

Відповідно до ст. 99 КВК зміст правового статусу засуджених, які тримаються у дільниці соціальної реабілітації полягає, у наступному. Засуджені тримаються під наглядом, а на території житлової зони – під охороною; у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування у межах території дільниці; з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але у межах населеного пункту, якщо це необхідно за характе­ром виконуваної ними роботи або у зв’язку з навчанням; можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмежен­ня, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць (12 на рік); після відбуття шести місяців покарання в дільниці за відсутності порушень ре­жиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати у межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім’ями, придбавати відповідно до чинно­го законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці. Практично у засуджених з’явилася можливість суттєво скоротити час перебування за гратами, опинитися у більш пільгових умовах. Порядок та умови тримання засуджених в дільницях соціальної реабілітації докорінно змінюють правовий статус засуджених. Тож за змістом обсягу правообмежень під час відбування певної частини терміну покарання у дільниці соціальної реабілітаці, кара має полягати лише в нагляді, а отже, в обмеженні права пересуватися і обирати місце прожи­вання та обов’язковості праці.

До речі, дільниці соціальної реабілітації створені не у всіх кримінально-виконавчих установах мінімального рівня безпеки із за­гальними умовами утримання та середнього рівня безпеки. Проблеми матеріально-побутового, організаційного характеру уповільнюють процес створення дільниць саме у цих підрозділах. Особливістю є те, що дільниці соціальної реабілітації мають бути облаштовані усім необхідним для того, щоб забезпечити в них тримання засуджених ізольовано від інших. У дільницях мають бути створені усі умови для життєдіяльності засуджених окремо від інших засуджених, які відбувають покарання на відповідному рівні безпеки: розміщуються певні будівлі з приміщеннями для проживання засуджених, забезпечуються умови для їхнього повсякденного життя, для здійснення побачень та телефонних розмов з рідними, проведення заходів виховного впливу, харчування, придбавання продуктів харчування та предметів першої потреби і, по можливості, умови для праці. Тож справедливим є твердження, що найбільша вірогідність їхнього створення саме у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання, колоніях відкритого типу (виправних центрах), оскільки умови утримання в цих установах саме такі, як встановлюються у дільниці соціальної реабілітації. На сьогодні лише у 39 кримінально-виконавчих установах створено дільниці соціальної реабілітації [4, с 321-322].

Здійснення аналізу правового статусу засудженого, який перебуває у дільниці соціальної реабілітації у виправних колоніях мінімального та середнього рівня безпеки, у кримінально-виконавчій установі відкритого типу (виправному центрі), виправній колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами дає підстави стверджувати, що практично умови утримання засуджених в дільниці соціальної реабілітації які встановлю­ються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами утримання та середнього рівня безпеки, умови утримання засуд­жених у виправному центрі, в якому виконується покарання у виді обме­ження волі (ст. 56, 59 КВК), та умови утримання засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання (ч. 3 ст. 138 КВК) ідентичними. Цілком справедливі зауваження науковців, що умови утримання в дільниці соціальної реабілітації та умови тримання засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпе­ки із полегшеними умовами тримання засуджених не можна ототож­нювати, оскільки дільниця – це структурна частина колонії того чи іншого рівня безпеки, а отже, засуджена є особою, яка відбуває пока­рання саме в установі певного рівня безпеки. Переведення до цієї дільниці є зміною умов тримання засудженого у межах однієї устано­ви, у межах одного рівня безпеки. Переведення ж до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання є пере­веденням до іншої установи, є зміною умов тримання шляхом переве­дення до іншої установи, а отже, регламентується іншими нормами законодавства, зокрема ч. 3 ст. 100 КВК [5, с. 322].

Висновки. Аналіз та співставлення змісту та сутності конкрет­них норм, що визначають умови переведення засуджених до різних дільниць у межах однієї кримінально-виконавчої установи дають підстави вважати, що в окремих випадках ці правові норми потребу­ють удосконалення. Зокрема, необхідно конкретизувати зміст та сутність кримінально-виконавчих норм, що визначають підстави та умови прогресивної зміни умов утримання під час відбування пока­рання шляхом переведення до дільниці соціальної реабілітації, адже виявилася певна недосконалість та неузгодженість змісту ст.ст. 94, 99, 100 та 101 КВК в частині визначення категорії засуджених, які можуть переводитися до цієї дільниці, у визначенні матеріальних, формальних підстав такого переведення, порядку та умов тримання.

На сьогодні дуже важливим є з’ясування співвідношення змісту та сутності понять, інститутів «кримінально-виконавча установа відкри­того типу – виправний центр», «кримінально-виконавча установа мініма­льного рівня безпеки з полегшеними умовами утримання», «дільниця соціальної реабілітації» відповідно до обсягу кримінально-правової кари, обсягу правообмежень, порядку та умов виконання покарання у цих структурних підрозділах. З цим пов’язано також інша: пошук відповіді на питання: наскільки доцільним є існування трьох видів установ, різних структурних підрозділів практично з однаковими умовами тримання за­суджених? Потребують законодавчого визначення ознаки відмінності цих інститутів, або ж необхідно привести у відповідність поняття, що викори­стовуються у законодавстві і є тотожними за змістом.

–––––––––––––

Бодюл Є.М. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право, криміно­логія; кримінально-виконавче право» / Є.М. Бодюл. – К.: НАВСУ, 2005. – 18 с.

Бадира В.А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання: дисер. канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.А. Бадира. - Запоріжжя: ГУЗІДМУ, 2005. - 241 с.

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: монографія / В.О. Меркулова. - [вид. 2-е]. - Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2003. - 281 с

Резниченко Г.С. Особливості виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок: дисер. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Г.С.а Резниченко. - Одеса: ОДУВС, 2009. - 245 с

Кримінально-виконавчий кодекс України: науково-практичний ко­ментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; за заг. ред. А.Х. Степанюка. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. - 560 с.

Кримінально-виконавчий кодекс України: офіційне видання. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

< Попередня   Наступна >