Головна Наукові статті Кримінальний процес ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Наукові статті - Кримінальний процес
220

С.В. Пастушенко

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

З’ясовуються особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх і застосування до них запобіжних заходів, непов’язаних з позбавленням волі, акцентується увага на умовах, які мають бути дотримані при вирішенні цих питань, наголошується на актуальності створення спеціалізованих судів для неповнолітніх.

Ключові слова: процесуальний примус, запобіжні заходи, вихо­вання, ювенальна юстиція, спеціалізовані суди.

Постановка проблеми. Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою і суспільною проблемою. Вона є складовою загальної злочинності і засвідчує тенденції її розви­тку в майбутньому. Найпоширенішим методом боротьби зі злочинніс­тю неповнолітніх є її запобігання. Це завдання належить до першочер­гових, що стоять перед правоохоронною системою нашої держави. Суспільство заклопотане, перш за все, тим, щоб захистити себе від неповнолітніх правопорушників, і в той же час повернути до нормаль­ного життя тих, які стали на хибний шлях.

Особливе значення у запобіганні та профілактиці злочинів серед неповнолітніх мають кримінально-процесуальні, у тому числі й запобіжні заходи, що застосовуються до неповнолітніх. Вони можуть реа­льно сприяти запобіганню злочинів і в той же час забезпечити виправ­лення підлітків. Враховуючи це, слід серйозну увагу приділити ви­вченню особливостей провадження у справах, пов’язаних із злочина­ми, скоєними неповнолітніми.

Стан дослідження. Вивченням питань, які стосуються застосу­вання запобіжних заходів до неповнолітніх займалися учені-процесуалісти. Слід назвати насамперед Б.Б. Булатова, А.Я. Дубін-ського, В.М. Ліпкана, В.В. Рожнову. До речі, багато науковців підтри­мують дум

ку про ефективність застосування до неповнолітніх запобі­жних заходів, не пов’язаних з позбавленням волі. Про це докладно йдеться у книзі Н. Ахтирської, О. Костюченко, Д. Кухнюк, В. Новікова «Застосування запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, у кримінальному судочинстві України». Викладені в ній положення зна­чною мірою стосуються такого специфічного контингенту правопору­шників, як неповнолітні. Саме до них, як свідчить практика, доцільні­ше застосовувати запобіжні заходи, що не будуть позбавляти їх волі. При цьому важливу роль відіграє введення в Україні спеціальних судів для неповнолітніх. Про це чимало говориться, але реальних зрушень у даній сфері нажаль немає.

Виклад основних положень. Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органу дізнання, слідчому, прокурору і суду застосувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують. Відповідно до ст. 149 КПК України такими запобіжними заходами є: підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, взяття під варту, нагляд командуван­ня військової частини.

У ст. 436 КПК України передбачено для неповнолітніх спеціа­льний запобіжний захід – віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

Запобіжні заходи є заходами державного примусу і застосову­ються в кримінальному процесі з метою найкращого виконання за­вдань правосуддя. Законність обрання запобіжного заходу забезпечу­ється наявністю певного процесуального порядку та нагляду прокуро­ра і суду за дотриманням органами досудового розслідування умов і порядку застосування запобіжних заходів.

При розслідуванні злочинів, вчинених неповнолітніми, важливу роль відіграє єдність системи процесуальних дій, що проводяться ор­ганами розслідування, прокуратури і суду. Ця система має свої особ­ливості, які, перш за все, пов’язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві, з метою підвищенно правової захищеності неповнолітніх. В особливому судовому порядку повинно здійснюватися провадження кримінальних справ що­до неповнолітніх, адже це остаточно не сформовані та досить вразливі особи. Проблеми, пов’язані з притягненням підлітків до кримінальної відповідальності, застосування до них запобіжних заходів, стоять до­сить гостро, проте ювенальна юстиція - спеціальна система правосуд­дя для неповнолітніх - в нашій країні досі не розвинена.

Ідея спеціалізації розгляду справ про злочини неповнолітніх з’явилася ще на початку 90-х рр. Вже тоді були спроби створення так званих ювенальних судів, передбачених Концепцією судово-правової реформи, схваленою постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 р. [1]. На необхідності створення таких судів наголошують і фа­хівці [2]. Нині кримінальні справи щодо неповнолітніх розглядаються судами загальної юрисдикції, які здійснюють судочинство у криміна­льних справах усіх осіб, що вчинили злочин. Такий порядок прова­дження у кримінальних справах неповнолітніх не позбавлений фактора негативного впливу на підлітків. Цьому можуть запобігти спеціалізо­вані суди [3, с 81].

Такі суди є в багатьох країнах світу і їх діяльність себе виправ­довує, особливо при розгляді справ про злочини неповнолітніх. Це сприяє усуненню факту негативного впливу на них та створення дода­ткової гарантії захисту законних інтересів вказаної категорії осіб. До участі в розгляді справ у цих судах постійно залучаються педагоги, медики, психологи, підтримуються зв’язки з органами охорони здо­ров’я і освіти, соціальними службами.

Для порівняння наведемо норми кримінально-процесуального законодавства окремих країн, якими регулюються запобіжні заходи, які застосовуються до неповнолітніх. Особливі правила глави 20 КПК Болгарії закріплюють, що досудове слідство відносно неповнолітніх провадиться слідчими прокуратури, в особливих випадках - слідчими державної безпеки. До неповнолітніх можуть застосовуватися наступні запобіжні заходи: нагляд батьків або опікунів; нагляд адміністрації виховної установи, куди поміщений неповнолітній; нагляд інспектора дитячої виховної кімнати або члена місцевої комісії з боротьби з антигромадськими проявами малолітніх і неповнолітніх; тримання під вар­тою. Такий запобіжний захід, як тримання під вартою, застосовується у виняткових випадках.

Польща – єдина країна Східної Європи, де тепер діють спеціа­льні суди, які займаються розглядом злочинів неповнолітніх, а в Уго­рщині, Румунії існує лише спеціалізація суддів у цій сфері. В Росії справи з обвинувачення неповнолітніх розслідуються і розглядаються у загальному порядку. У таких державах, як Японія, Австрія, Іспанія справи про злочини неповнолітніх розглядаються в сімейних судах, але такі суди мають переважно цивільно-правову орієнтацію, тому поряд з ними функціонують і суди у справах неповнолітніх [4, с. 112].

Судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій і в таких провідних краї­нах, як США, Великобританія, Бельгія, Франція, Німеччина. Діяль­ність таких судів для неповнолітніх оцінюється вченими-юристами досить високо. Досвід зарубіжних країн показує, що наявність спеціа­льних судів для неповнолітніх позитивно позначилася на розслідуванні і розгляді справ цієї категорії і на профілактиці злочинності неповнолі­тніх загалом. Цей досвід може бути використаний для створення в Україні таких судів.

Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу щодо неповнолітніх, суди повинні проявляти особливу уваж­ність і приймати рішення на підставі вимог, передбачених законом, з урахуванням особливостей цих категорій справ. Суди повинні забезпе­чити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як під­судного неповнолітнього, так й інших учасників процесу. Суди пови­нні враховувати вимоги міжнародних правових актів, які є складовою процесу розвитку національного законодавства, зокрема тих, які сто­суються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України.

У міжнародно-правових актах наголошується на необхідності особливого захисту дітей та підлітків. Україною було підписано між­народний договір від 29 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов’язання виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що сто­суються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські пра­вила»). У п. 2.1 цих Правил підкреслюється необхідність неупередженого їх застосування. Причинами порушення вимог закону під час провадження справ щодо неповнолітніх є недосвідченість слідчих і суддів (деякі з них досконально не володіють специфікою розсліду­вання і розгляду кримінальних справ цієї категорії), їхня перевантаже­ність у роботі, тяжіння до спрощення процесу та нехтування вимогами закону щодо забезпечення підвищеної правової захищеності неповно­літніх. Тому важливо запровадити спеціалізацію суддів щодо розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми. У «Пекінських правилах» (п. 22.2) міститься рекомендація підбирати персонал органів правосуд­дя з врахуванням різних категорій неповнолітніх, які вступають у кон­такт із системою правосуддя, а також докладати зусиль для забезпе­чення справедливого представництва жінок і національних меншин в органах правосуддя у справах неповнолітніх [5, с 67].

В іншому важливому міжнародному документі - Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. -міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції «арешт, за­тримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно з зако­ном та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу» [5, с 51]. «Пекінські пра­вила» зазначають, що з метою забезпечення більшої гнучкості та по можливості уникнення поміщення до виправних установ компетент­ний орган влади повинен мати при розгляді справ широкий комплекс заходів впливу. Поміщення неповнолітнього у будь-яку виховну уста­нову завжди повинно бути крайнім заходом, який застосовується в продовж мінімального необхідного строку [5, с 65-66].

Перевага запобіжних заходів, не пов’язаних з ізоляцією від сус­пільства, є очевидна і полягає в тому, що вони носять не лише попере­джувальний, а й виховний характер. Ефективність запобіжних заходів, непов’язаних з позбавленням волі, побудована на реалізації важливих психологічних властивостей людини: співчуття, довіри, сорому, відпо­відальності тощо.

Право на свободу й особисту недоторканість є одним з найбільш значущих прав людини. У ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інак­ше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в по­рядку, встановлених законом. Відповідно до цієї норми обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на досудових стадіях процесу віднесено кримінально-процесуальним законодавст­вом винятково до компетенції суду.

Узагальнення практики застосування запобіжного заходу у ви­гляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою показало, що трапляються випадки неправильного застосування про­цесуального закону, який регулює судовий розгляд таких справ. За судовими рішеннями, що набрали та не набрали законної сили, тільки у 2008 р. обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту щодо 38440 осіб, продовжено строк тримання під вартою 11255 особам, ска­совано запобіжний захід 87 особам і звільнено судом під заставу тіль­ки 161 особу.

На практиці до неповнолітніх, в основному, застосовуються два запобіжні заходи - підписка про невиїзд та взяття під варту. З огляду на можливість запобігання злочинності, практика застосування лише двох запобіжних заходів є не зовсім правильна, оскільки вона недоста­тньо використовує виховні та профілактичні можливості інших запо­біжних заходів, зокрема таких, як особиста порука та віддання непов­нолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адмініст­рації дитячої установи.

Відповідно до ст. 436 КПК України до неповнолітніх може за­стосовуватися спеціальний запобіжний захід у вигляді віддання непов­нолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адмініст­рації дитячої установи. Цей запобіжний захід має великий виховний вплив, оскільки, з одного боку, він дає неповнолітньому шанс усвідо­мити свою поведінку та з усією відповідальністю підійти до довіри, яка йому надана слідчим і особою, яка погодилася взяти його на поруки, а з іншого – у слідчого з’являється можливість прослідку­вати за неповнолітнім, визначити ступінь вираженості його антису-спільної поведінки і проаналізувати можливості його виправлення. При застосуванні такого запобіжного заходу до неповнолітнього важливо щоб особа, якій віддається неповнолітній, користувалася у нього повагою і авторитетом, позитивно характеризувалася у побу­ті, проявляла турботу до неповнолітнього та могла б забезпечити контроль за його поведінкою.

Висновки. Розширення практики застосування запобіжних за­ходів, альтернативних взяттю під варту, дозволить розпочати переви­ховання неповнолітнього вже зі стадії досудового розслідування.

Однією з умов дотримання прав і законних інтересів неповнолі­тнього є врахування всіх обставин справи і вимог законодавства. Так, при застосуванні запобіжних заходів до неповнолітніх органи досудового слідства не виконують належним чином вимоги ст. 433 КПК України щодо обов’язку повного з’ясування обставин, що входять до предмету доказування по даній категорії кримінальних справ, а саме: вік неповнолітнього; стан здоров’я та загального розвитку; його характерис­тику (ставлення до навчання, праці, поведінка в побуті, тощо); умови жит­тя і виховання; обставини, що негативно впливали на його виховання; вплив дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, а також його ставлення до вчиненого діяння. Чітке встановлення цих обставин допоможе правильно визначитися із застосу­ванням до неповнолітнього запобіжного заходу. Для правильного вирі­шення цього питання також необхідно враховувати обставини, які хоч і не охоплюються цілями кримінально-процесуального закону, але мають ве­лике кримінологічне значення: мотивація злочинної поведінки; роль під­літка у скоєнні злочину; причини і умови скоєння злочину; умови життя і виховання неповнолітнього; розумовий розвиток і психічний стан підліт­ка; поведінка до і після вчинення злочину неповнолітнім; поведінка підлі­тка під час розслідування, тощо.

Врахування цих обставин дасть можливість правильно вирішу­вати питання про обрання до неповнолітнього альтернативного запо­біжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, оскільки розслі­дування та розгляд справ щодо неповнолітніх осіб повинно мати вихо­вне запобіжне значення.

–––––––––––

Див.: Відомості Верховної Ради України. –1992. –№ 30. – Ст. 426.

Благодир С.М. Закриття справ щодо неповнолітніх: вирішення про­блеми / С.М. Благодир, З.Д. Смітієнко // Право України. – 1998. – № 2. – С. 44– 45.; Омельяненко Г.М. Проблеми формування органів судової системи за но­вою Конституцією України / Г.М. Омельяненко // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. – К., 1997. – С. 222.

Омельяненко Г.М. Адаптація кримінально-процесуального законо­давства України про судочинство у справах неповнолітніх до міжнародних мінімальних стандартів / Г.М. Омельяненко // Право України. – 2002. - № 5.

Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: исто­рия и современность / Э.Б. Мельникова. – М., 2000.

Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упоряд. Т. Яблонської. – К.: Сфера, 1999. – 342 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук